«Чому стоїш під цими липами?
Вони старі і нахиляються?»
«Їх листям сонце сяйно грається,
Мов люстерця́ми старовинними.»
«Що ти побачив в темних вікнах?
Ці вікна, мов мерця очниці?»
«Ні, там блукають таємниці,
Й луна тягуча пісня вітра.»
«Чого ідеш стежками дикими
Попід бузком? Він осипається.»
«Під стежкою водиця грається
Пелю́стками лілово-синіми.»
«Куди ти, друже, знову квапишся?
Куди біжиш під злими зливами?»
«До верб, що в дощ стікають мріями
Й туманом дивним огортаються.»
«Куди ти знов? Там сич кигиче.
Загубишся в краю лісному.»
«Цей шлях веде мене додому.
Ти чуєш? Він мене вже кличе?»
«То птах кричить, і вітер звився.
І очі хижаків палають.»
«Сліпак, то зорі висипають
У озері, що вкрай узлісся.»
Відтоді друга він не бачив.
Вже й пам'ять зрадливо марніє.
Лиш іноді як дощик сіє,
Верба по ньому тихо плаче.
