Згасають сутінки вечірні,
Змінився світ вже за вікном.
Вони зникають так невільно,
Крадеться ніч чомусь тайком.
Вона загладить всі гріхи,
Спростує всі життя проблеми.
Здається, що нема біди,
Що турбували нас даремно.
Це сон зморив вже наші очі,
На лад свій все перевернув.
Він ощасливить всіх нас хоче,
Від негараздів відвернув.
І ми щасливі, ніби знову,
Та промайне ця швидко мить.
І на душі все ті ж окови,
Що не дають по-людськи жить.
Та ніч-чаклунку знову ждем,
І знову тайни довіряєм.
Лиш огорта болючий щем:
Не буде так, як обіцяє...
В народі кажуть: ранок вечора мудріший, але, на жаль, настає ранок, день...
І на душі все ті ж окови,
Що не дають по-людськи жить...
Чудовий вірш, майстерне написання.
Надюшо, твоя поезія завжди багатогранна і цікава!!! Нехай в ту ніч тепло сердечне гріє і день дарує дорогоцінні мрії... Тихих ночей і спокійних днів нам усім!!!
"Та ніч-чаклунку знову ждем,
І знову тайни довіряєм.
Лиш огорта болючий щем:
Не буде так, як обіцяє..." Гарно написано. Мирних нам всім днів і ночей. Дякую.
