ОЛЬГА ШНУРЕНКО: БЕРЕЗЕНЬ
Звелися ріки і лугами
Блакитно простягають путь,
А в небі хмари лебедями
Із ополонок воду п’ють.
Гаї спинились над водою
І тихо входять в клекіт рік,
І хмелем бродить під корою
В березах чистий, свіжий сік.
Налита сонцем і вітрами,
Хлюпоче веслами весна,
І піднімає буйні трави
Земля хмільна і запашна.
В ці дні бажаєш світ щасливий
Черпнути відрами до дна.
І сміло сіяти на ниви
Багатство ярого зерна.
ОЛЬГА ШНУРЕНКО: Такі цікаві метафори! Особливо такі, як "палають гори, танцюють тіні, сяйво скаче горностаєм, завірюха знімає капелюха". Саме завдяки метафорам вірші відрізняються від прози, а вже потім римування...
ОЛЬГА ШНУРЕНКО: Рік тому я інколи все таки писала так звані \"повчальні\" вірші, а потім надовго змінила менторський тон у творах на розмову сама із собою, і тепер переважно пишу нові пейзажні римованки, або публікую на ФБ давно написані наївні поетичні замальовки...
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
Але стільки тієї зими - промайне непомітно і знову пірнемо в обійми весни... 
