І знову я мовчу, коли потрібне слово,
Коли так треба скинути вантаж —
Баласт душі, німого серця стаж,
Як необхідно це замкнути коло.
Я знову піддаюсь бридкій тривозі,
Своїми лапами що стримує порив.
В полоні роздумів, коли був у дорозі
До твого серця — сам себе згубив.
Тебе я бачив тільки на екрані,
Твої слова читав на ньому теж.
А цього стало досить для такої рани,
Яку тепер нічим не припечеш.