Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах ::

logo

UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

 x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 4
Пошук

Перевірка розміру




Леся Українка

Прочитаний : 7829


Творчість | Біографія | Критика

МРIЇ

У  дитячi  любi  роки,  
Коли  так  душа  бажала  
Надзвичайного,  дивного,  
Я  любила  вiк  лицарства.  

Тiльки  дивно,  що  не  принци,  
Таємницею  укритi,  
Не  вродливi  королiвни  
Розум  мiй  очарували.  

Я  дивилась  на  малюнках  
Не  на  гордих  переможцiв,  
Що,  сперечника  зваливши,  
Промовляють  люто:  "Здайся!"  

Погляд  мiй  спускався  нижче,  
На  того,  хто,  розпростертий,  
До  землi  прибитий  списом,  
Говорив:  "Убий,  не  здамся!"  

Не  здававсь  менi  величним  
Той  завзятий,  пишний  лицар,  
Що  красуню  непокiрну  
Взяв  оружною  рукою.  

Тiльки  серце  чарувала  
Бранки  смiлива  вiдповiдь:  
"Ти  мене  убити  можеш,  
Aле  жити  не  примусиш!"  

Роки  любiї,  дитячi,  
Як  веснянi  води,  зникли,  
Але  гомiн  вод  весняних  
Не  забудеться  нiколи.  

Вiн,  було,  менi  лунає  
У  безсоннi  довгi  ночi  
I  єднається  так  дивно  
З  вiзерунками  гарячки:  

Мрiє  стеля  надо  мною,  
Мов  готичнее  склепiння,  
А  гiлки  квiток  сплелися  
На  вiкнi,  неначе  грати.  

Од  вiкна  до  мене  в  хату  
Червонясте  свiтло  впало,  —  
Чи  то  вуличнее  свiтло,  
Чи  то  полиски  пожежi?  

Що  се  так  шумить  невпинно?  
Навiсний,  безладний  гомiн!  
Чи  в  кровi  гарячка  грає,  
Чи  вiйна  лютує  в  мiстi?  

Чи  се  лютий  бiль  у  мене  
Тихий  стогiн  вириває.  
Чи  то  стогне  бранець-лицар,  
Знемагаючи  на  рани:  

"Хто  живий  у  сьому  замку?  
Хто  тут  має  серце  в  грудях?  
Другом  будь,  зiйди  на  вежу,  
Подивись  на  бойовисько!  

Подивись  на  бойовисько,  
Хто  кого  перемагає?  
Чи  над  лавами  ще  в'ється  
Корогва  хрещата  наша?  

Коли  нi,  —  зiрву  завої!  
Хай  джерелом  кров  поллється,  
Будь  проклята  кров  ледача,  
Не  за  рiдний  край  пролита!  

Нi,  я  чую  наше  гасло  
Ось  воно  все  голоснiше…  
Зав'яжiть  тiснiше  рани,  
Шкода  кров  губити  марне!.."  

Так  дитячi  мрiї  грали  
Мiж  примарами  гарячки.  
А  тепер?  —  гарячка  зникла,  
Але  мрiї  не  зникають.  

I  не  раз  менi  здається,  
Що  сиджу  я  у  полонi  
I  закута  у  кайдани  
Невидимою  рукою,  

Що  в  руцi  у  мене  зброя  
Неполамана  зосталась,  
Та  порушити  рукою  
Не  дають  менi  кайдани.  

Глухо  так  навколо,  тихо,  
Не  шумить  гарячка  в  жилах,  
Не  вчуваеться  здалека  
Дикий  гомiн  з  бойовиська.  

Так  i  хочеться  гукнути,  
Наче  лицар  мрiй  дитячиx:  
"Хто  живий?  Зiйди  на  вежу,  
Подивися  наоколо!  

Подивись,  чи  в  полi  видко  
Нашу  чесну  короговку?  
Коли  нi,  не  хочу  жити,  
Хай  менi  вiдкриють  жили,  

Хай  джерелом  кров  поллється,  
Згину  я  вiд  згуби  кровi.  
Будь  проклята  кров  ледача,  
Не  за  чесний  стяг  пролита!.."  

Ялта,  18.  ХI.  1897  

Джерело:  Українське  життя  в  Севастополі.  


Нові твори