Прочитаний :  994
|
Творчість |
Біографія |
Критика
ТАРАСОВА МАТИ
Живе й не вмирає шевченківська мати,
Колгоспна кріпачка, забута не раз.
Синове-поети пішли в дипломати,
А з нею зостався єдиний Тарас.
Їй землю, і воду, і кров отруїли
Чорнобильські думи, вітри і дощі.
І просить в Душу свобода Вкраїни,
Та зраджено Душу, немає Душі.
Які ми синове? – ми тіні Вкраїни,
«Сьогодні» нема в нас, є тільки «колись».
Чуття пропили ми, а землю проїли
І жебрати щастя у світ подались.
Народжені в пісні, зостались ми зойком.
І знати не знає народ-лоботряс,
Що мати карпатська на прізвище Бойко
Дніпро полюбила і стався Тарас.
Тому, що багата, тому вона вбога,
Очам завидющим нестерпна земля.
Та виріс Шевченко – дорога до Бога,
Коли ми в дорозі були до кремля.
І от Україна без крові нам дана,
Не вірмо, що дана, бо нині якраз
Повинен узяти її від Богдана
І Богу, не брату, віддати Тарас.
В парламенті нашім – веселі фортелі,
Та все це – між іншим, веселий парад,
Бо підуть ділити шкарпетки й портфелі
Старий партократ і новий демократ.
І що їм до того при ситім кориті,
Що десь на краєчку сумного села
В шевченківській хаті, сто років не критій,
Шевченківська мати дитя привела.
Живе й не вмирає шевченківська мати,
Колгоспна кріпачка, забута не раз.
Синове-поети пішли в дипломати,
А в неї зостався єдиний – Тарас.
|
|
