Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах ::

logo

UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

 x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 2
Пошук

Перевірка розміру




Полтава Леонід

Прочитаний : 310


Творчість | Біографія | Критика

ПОЕМА ПРО ПОВСТАНСЬКУ ПІСНЮ

Головному  Командирові  Тарасові  Чупринці  —  Романові  
Шухевичеві,  воякам  і  старшинам  Української  Повстанської  Армії

Засипає  сріблом  Карпати.  
Поспішає  сотня  на  чати.  
Хай  би  й  золото  тут  летіло  —  
Не  до  золота  сотні  діло!  
Поспішає,  та  не  сама:  
Крок-за-кроком  
Ярами  
Ступає  
Зима.  

Все  живе  —  в  крижаній  труні,  
Навіть  серць  невидимі  вогні…  
А  зима  —  мов  у  казці:  на  білім  коні,  
Закосичена,  залелієна  
Білим  чадом,  квітами  білими  
Щоб  і  кроку  ступити  не  сміли  ми!  

До  сукна  прикипає  тіло,  
Не  випрохуючи  спокою.  
І  життя,  що  вже  ледве  тліло,  
На  прощання  махає  рукою:  
І  так  легко  нам  розставатись  
З  двадцятьма  молодими  роками  
Білий  сніг,  біла  смерть…—  
А  як  мати,  
Доторкається  ніжно  руками…  
Сивим  сріблом  завалює  гори  —  
Сивим  болем  моєї  країни.  
Полонини,  плаї,  ізвори  
Обертаються  в  павутину,  
Вже  й  дуби  —  у  осклілі  ниті,  

У  ґравюри,  різцем  пориті…  
Гори  снігу  спадають  згори  
І  шепочуть:  замри,  умри.  
Вже  нема  ні  гори,  ані  споду,  
Вже  ти,  брате,  і  небом  обдертий.  
Все  умерло.  
Лиш  скаче  негода  
Білим  вершником  смерти.  

Ми  посивіли,  хоч  не  сиві.  
Ми  поховані,  хоч  живі  ще.  
А  довкола  —  північне  диво  
У  сто  пальців  зловіщо  свище,  
І  від  холоду  —  чуєш,  брате?  —  
Цокотять  шпилями  Карпати.  
Як  же,  диво,  тебе  пережити?  
Недожате  лишилось  жито,  
Москалевих  криниць  забагато,  
Щоб  отак  горілиць  умирати!  

—  Пісню,  пісню!  —  хрипить  наказ.  
І  як  вогник,  що  вже  пригас,  
Заблищала,  гойднулася  пісня  незнана,  
Пісня  чиста  і  гостра,  мов  скло:  
Від  Мазепи  Івана  
Аж  до  Довбуша  —  
Все  в  ній  було!..  
А  над  нами  снігами  ревло  —  
Всього  світу  злетілося  зло  
На  цю  сотню,  від  холоду  п'яну.  
—  Пісню,  пісню!—  хрипить  наказ.  
Ніби  вогник,  що  майже  згас,  
Стрепенулась,  засяяла  пісня  
(У  труні  кожній  пісні  тісно).  
Виє  сотня,  а  чи  співає?  
Вмерла  сотня,  чи  оживає?  
Ще  не  час,  ще  не  час,  мій  брате,  
Як  не  нам,—  
То  хоч  пісні  не  час  умирати!  

І  немов  корогву  ми  її  підняли  
І,  зібравши  найкраще  з  безодні  сторіч,  
Ми  із  піснею-стягом  уперто  пішли  
У  шабашну,  снігами  прострочену  ніч.  
Ні  один  не  пристав,  
Ні  один  не  упав,  
Ні  один,  
Бо  ніколи  не  гине  УПА!  

Ще  сто  років  ревло  і  мело…  
Ми  прийшли  у  повстанське  село.  
І  сказав  командир:  
—  Подивіться,  
Он  за  вашу  нескорену  пісню  —  
Інше  сонце  сьогодні  у  небі  зійшло!  

Може  снили  ми  ним  забагато,  
Може  надто  молилася  мати,  
Може  Божим  привітом  
(Хоч  зуб-за-зуб!)  —  
Того  ранку  не  сонце  зійшло  над  світом  
А  Тризуб.  

—  Пісню,  пісню!  —  хрипить  наказ.  
І  співають  мільйони  нас.  
Автоматом  виписує  мир  
По  чужих  прапорах  командир.  
Наша  сотня  снігами  йде,  
І  ніхто  вже  її  не  веде,  —  
Тільки  пісня  

Та  в  небі,  на  вістрях  ялиць,  
Сяє  зірваний  герб  з  командирських  петлиць.  
Наш  Тризуб  —  наш  заметений  Зодіяк  —  
Всенародньої  радости  знак.  

1967,  Нью-Йорк

Нові твори