Прочитаний :  2511
|
Творчість |
Біографія |
Критика
ПЛЯЖ
М.Рильському
З гори вона збігла і гола лягла, -
не знає, не знає, не знає чому -
жагуче коліна сумні розняла
і сонце приймає, як мужа.
Такі хвилеводи, така ряботінь, -
здається, здається, здається, от-от! -
тінь - та й немає, самії сліди:
риба дугою-стрілою з води...
Невже це було колись: банда... пожар...
Її гвалтували і кинули в жар...
Які ще раби ми, які ще раби!
Море, о море, ти полюби.
О як вона вирвалась, кинулась в бір, -
і бігла, і бігла, і бігла, - о жах! -
Куди не погляне - оскалений звір,
і небо у чорних кривавих слідах...
Був мертвий і дикий і проклятий час,
як десь вона впала вночі у траву.
Тепер вже не знаю ні націй ні рас:
свободу людей своїм богом зову!
І буду боротись, і буду іти
в новії нерабські незнані світи.
Які ще раби ми, які ще раби!
Море, о море, ти полюби.
Та море хвилює, та море будує:
в нім стільки проклятих отих надбудов. -
Любов моя чиста, любов незгасна,
невчасна, сучасна, прекрасна любов!
|
|
