Прочитаний :  405
|
Творчість |
Біографія |
Критика
ВЕРБОВИЙ ЦВІТ
1
Недавно ти була ще молодою,
А вже стоїш похилена й сумна,
Як та верба,
що гнеться над водою
І срібним цвітом віття запина.
Стоїш — і сльози капають у воду,
І боляче тремтять твої уста...
Чогось і вітер жалібно заводить,
І крик гусей із цвітом обліта.
Далеко все:
і молодість, і муки,
Тяжкі етапи, голод, Колима,—
Нема уже ні чорної розпуки,
Ані жаданих радощів нема.
Усе, як цвіт, осипалось безслідно
І час його давно позамітав...
Чого ж ти так стривожено поблідла?
Дивись: то гуси падають на став.
2
Піди й хоч трішечки засни,
Приспи настирливі гризоти,
Ачей же їх перебороти
Ніхто не зможе й до труни.
Ти спала в клопотах з лиця:
То хліб, то ліки, то оплати,—
Усі митарства перейшла ти,
А злидні мучать без кінця.
То через мене ти, мабуть,
Ті муки зносиш безневинно,—
Мої сухоти в домовину
Обох нас, мабуть, покладуть.
А тиша тягнеться, як нить.
Вже перша ночі продзвеніла.
Твоя усмішка омертвіла,
Як гляну — душу кам'янить.
Піди й забудься хоч у сні,
Покинь ту каторжну роботу,—
Вона зведе тебе достоту
Так, як колись на чужині.
Побережи своє життя,—
Ти чуєш? — третя пролунала!
А ти й на мить ще не здрімала,
Припавши мовчки до шиття.
3
Ми йшли в поля доріжкою вузькою.
Вечірній вітер бігав по вівсі.
Краса благословенного спокою
Зійшла на нас в усій своїй красі.
За кроком крок — навпотемки у полі.
Стелилася і тиша, і спориш.
Я чув, як ти від щастя мимоволі,
Немов струна від дотику, тремтиш.
Вже ніч на небі вишила узори,
Здавалось, час, як паводок, тече,
А ти ішла й, шукаючи опори,
Довірливо спиралась на плече.
Щось незбагненне душі огортало,
Ми чули тільки музику вівса,
Ми йшли — немов здавались на поталу.
Сіяли зорі. Падала роса.
4
Утихомирились печалі,
Вляглися в серці сум'яття,
І спокій — човен на причалі —
Колише нинішнє життя.
Вже далеч, променем залиту,
Ти вільно можеш обійти,
Не заступають круговиду
Колимські сопки і дроти.
По рідній вулиці музично
Стукочуть гострі каблучки,—
Ідеш, притиснувши незвично
Тепло сповитої дочки.
Ідеш, задумана і сива,
Контрастом — первістка мала,—
Мабуть, тому ти і щаслива,
Що з нею молодість знайшла.
1969—1989
|
|
