Прочитаний :  218
|
Творчість |
Біографія |
Критика
"О давня, незагойня рана..."
О давня, незагойня рана,
Яка й тепер мені болить:
Він за горами Гвадаррами,
Із сили вибившись, лежить.
І марить він протуберанцями
Залитих пурпуром знамен,
Він, що знайомий був з іспанцями
Лише по опері «Кармен».
Нащо були йому штандарти,
Болі далекої землі?
Нащо були йому жандарми,
Що у чужім краю жили?
Пішов. Його ніхто не змусив.
Солдатськи черевики взув.
Він був у нас хороший слюсар.
Накращий в світі батько був.
Він бився. Він не вийшов з бою,
Упавши на шляхи курні...
Світило сонце наді мною
В далекій, мирній ще Пермі.
І я зривав достиглу шпанку,
Налиту соками весни,
І вішав на свою «іспанку»
Червоні китиці рясні.
Носив книжки в шкільному ранці
Про Пасіонарію й Мадрид
І звав себе республіканцем
Уже в неповні вісім літ.
Спокійно жив і дихав чисто.
Палив костри. Уроки вчив.
Бо він убив того фашиста,
котрий на мене ніж гострив.
|
|
