Прочитаний :  242
|
Творчість |
Біографія |
Критика
"Стриножені коні хропуть уночі за горою..."
Стриножені коні хропуть уночі за горою.
У травах, над обрієм, місяця жовта чалма.
То крадеться тьма?.. Хтось прикинувся темною тьмою?..
То пугач озвався?.. То пугачем скрикнув чумак?..
У небі зоря — білотіла слов'янка броваста.
І мажі за шляхом — з мазницями й сіллю стоять.
О степ половецький, криваве розбійницьке щастя,
о степ половецький, людського життя сіножать!
Зійшлись ятаган в поєдинку і дишло-незграба,
і хрип передсмертний, та ще й передсмертні слова…
В камінних руках у камінної скіфської баби
відрубаним сміхом сміється чиясь голова…
Схмеліють полин і чебрець від пролитої крові.
Розсипана сіль нагадає різдвяну пургу.
Зорю-полонянку гуртом на аркані шовковім
візьмуть у ясир — білотілу, бровасту, нагу.
На огирах диких відкотиться степ. Ковилою
чумацький уранці гойднеться сплюндрований стан.
І гірко заплаче зажурений Див за горою,
й Дніпро у жалобі опечалить блакитні вуста…
Дівочеє тіло зорі мені й досі біліє,
і досі сивіють полин та чебрець, наче біль
і там, на Шляху на Чумацькім, у небі зоріють
чумацькі кістки і чумацька розсипана сіль…
|
|
