Прочитаний :  226
|
Творчість |
Біографія |
Критика
ОБЛАВА
На позичену тему
Я виріс у старих борах,
Та не казок дитячий страх
Запав у душу... Грали роги
Мисливським покликом тривоги,
І крався присмерк на вітрах.
Облава!.. Гасли промінці
В траві. У стомленій руці
Рушниця важчала. Та крові
Так прагли хори гончакові,
Що не спинялись мисливці.
А вовк – стомивсь.
Він був старий,
Та мудрий...
Враз, мов чорторий,
Із яру виринув. І – злобні
Пси й люди вслід.
В тій ворохобні
Чийсь відчайдушний окрик:
«Би-ий!..»
Ударив постріл... Між лісів
Відлуння впало. Вовк осів.
Нагінці збіглися без мови,
Бо смерть тут вирвалась на лови
У машкарі сторотих псів...
Вовк тужно глянув в небеса.
Страшна була його яса!..
В якімсь спокої – що та рана –
Дививсь... Нагледів отамана,
Напруживсь – і рвонувсь на пса!..
Одним поривом. То дарма,
Що в серці й биття нема, –
Звіриним, смертним, чорним шалом
Залізним горло стис оскалом
І вже обох покрила тьма...
Я виріс... О старі бори!
В кулак ту істину збери.
Як світ померкне в крутоверті,
Не дайся злобному. І в смерті –
У горло впийся – і помри...
|
|
