Прочитаний :  354
|
Творчість |
Біографія |
Критика
ХОДИТЬ СОН КОЛО ВІКОН
Не спалося, - а ніч ,як море.
Т.Г. Шевченко
Крізь дошки підлоги, як день поник,
Мороз добивавсь до тіла.
І навіть вовняна ковдра - ліжник -
Не скоро мене зігріла.
Од ватри тягнуло їдким димком.
Не спалось. А ніч - як море...
Отак і змагалися - хто кого
За північ хоча б поборе:
Дрімота - мене, а чи я - її.
"Здавайся, - шепоче, - досить!.."
І раптом вона голоси чиїсь
Знадвору ледь-ледь доносить.
- Втомилась, Марічко?.. - Втомилась, ая!
Поміг би доїти зранку,
Аби не дрімала любка твоя,
Марічка твоя, Іванку.
- Легіні піднімуть мене на сміх, -
Несміло перечив голос,
В якому бажання земних утіх
Із гонором власним боролось. -
Постій хоч хвилиночку!..
- Спати пора,
У липні коротка нічка!.. -
І чутно було, як за дужку відра
Взялася його Марічка.
Поправила посуд, мабуть, при вікні.
Ступила. Торкнула клямку.
- Скажи ж хоч словечко хороше мені!..
- Скажу: надобраніч, Іванку!..
А двері мовчали, хоч стихли слова,
Аж поки, не дуже лунко,
Озвалася ніч, мов істота жива,
Зітханням і поцілунком.
- А може, то був довгожданий знак ,-
Так сам я собі пророчив, -
Що здався цієї ночі юнак
На ласку й милість дівочу?
І тепло зробилось під ліжником,
І сон прилетів, як птиця,
І снилось мені всю ніч молоко
У чистих дзвіких дійницях.
|
|
