За Віслою крутило і мело,
Котило полем снігу білі хвилі,
Коли тривожний голос донесло:
- Убито Стьопу!.. Кулею... Навиліт...
Загримкотіли раптом небеса -
Не встигли - з ходу - розгорнуть гармати...
А ти ж листа учора написав -
Його лиш згодом прочитає мати.
І нареченій скаже: "Він живий!
Вітання шле. Ти дочекайся Стьопу!.."
А з штабу полку лист уже новий
Безмежну тугу ніс через Європу.
Його, мов камінь, брали поштарі,
Як міну уповільненої дії;
Із ним вагались довго край воріт,
Перш, ніж у мами серце схолодніє.
Синок учора тільки написав! -
І тихим щастям аж світилась мати...
А тут - загримкотіли небеса,
Не встигли з ходу розгорнуть гармати...
123
