Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах ::

logo

UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

 x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 12
Пошук

Перевірка розміру




Олесь Олександр

Прочитаний : 464


Творчість | Біографія | Критика

Війни Ростиславичів

І  довідались  про  злочин  
І  князі,  і  вояки…  
Але  проти  них  злочинець  
Вже  веде  свої  полки.  

Святополк,  поляки,  угри  
Творять  спілку  з  ним  одну,  
Хочуть  знову  розірвати  
На  шматки  Галичину.  

Ростиславичі  боролись  
І  побили  ворогів,  
Володар  розбив  Давида  
І  Василька  увільнив.  

І  сліпий,  слабий  Василько  
Їде  верхи  на  коні,  
Вже  не  вгледить  він  ніколи  
Сонця  в  рідній  стороні.  

І  угледіли  Василька  
Перед  боєм  вояки…  
І  з  сліпих  очей  Василька  
Полетіли  блискавки.  

І,  зворушені  без  краю,  
Затаївши  в  серці  гнів,  
Вони  кинулись  з  мечами  
І  розбили  ворогів.  

Довелось  також  і  уграм  
Під  Перемишлем  в  боях  
Ростиславичам  лишити  
Безліч  трупів  на  полях.  

Довго,  довго  потім  угри  
З  жахом  згадували  бій,  
Довго,  довго  дивувались  
Нашій  силі  бойовій.  

І  не  зважувались  знову  
Підступати  до  Карпат,  
Не  топтали  більше  поля,  
Не  палили  наших  хат.  

Тільки  іноді  поляки  
Долетять  до  наших  меж  
І  назад!  Сторожа  пильно  
Оглядала  землю  з  веж.  

Рюрик  вмер.  Галичиною  
Правив  тільки  Володар,  
Правив  мудро,  не  боявся  
Ні  поляків,  ні  мадяр.  

Жив  при  ньому  і  Василько  
І  все  скаржився  йому:  
“Ах,  навіщо  це  нещастя,  
Відкіля  воно  й  чому?  

Не  напивсь  моєї  крові,  
Ще  і  ляхам  віддавав,  
Та  хіба  ж,  Давиде  лютий,  
Я  з  братами  воював?  

Ні,  мені  колись  світила  
Інша  сонячна  мета,  
Та  закрила  всі  дороги  
І  всі  сонця  сліпота.  

А  хотів  я  звати  тюрків,  
Печенігів  і  братів:  
Разом  знищити  навіки  
Хитру  Польщу  я  хотів.  

І,  зміцнивши  Україну,  
Знов  на  половців  іти…  
Не  судилось  довершити,  
Досягти  мені  мети.  

Вік  минув…  Труна  чекає  
І  тебе  вже,  і  мене,  —  
Хто  ж,  скажи,  мети  ясної  
Із  нащадків  досягне?”  

Дві  викопують  могили,  
Два  обтесують  хрести:  
Два  брати  жили  братами  
І  умерли,  як  брати.  

***  

Джерело:  О.Олесь.  “Княжа  Україна”.  —  Київ,  “Веселка”,  1991.  


Нові твори