Мій сад вже скоро білим стане,
у веснянім своїм цвіту...
Ніхто про нього так не скаже,
тому про нього я пишу...
Не буду я гадать на картах,
чи хтось прийде, а чи ні...
Хоч вже минули саду старти,
та він потрібен ще мені...
Усе частіш в минуле лину,
було цікаво й на виду...
Цей сад ми вдвох колись садили,
нині одна я вже живу...
Сім"я хороша була в мене ,-
і чоловік, і дітки теж...
Робота в школі хоч щоденна,
нині сумую до безмеж...
Сад, як умію доглядаю,
згадую молодість свою...
Сім"ю свою не забуваю,
Дітей й онуків завжди жду...
Дорослі діти вже й онуки,
у них давно своє життя...
Болять і ноги в мене й руки,
і чоловіка вже нема...
Мені ж на плечі старість тисне,
та і хода уже не та,
Бува у вуха вітер свище,
і сон у безвість відліта...
Отож іду в сад працювати,
щоб він красивий іще був...
Вірю, він вміє пам"ятати,
щирість мою і доброту...
Мій сад вже скоро білим стане,
я йому в цьому поможу...
Хоч він нічого і не скаже,
та я його й тепер люблю...