Зернятка впали край дороги.
Колоссям літом проросли.
Життєвої набрались сили.
Коли пройшли теплі дощі.
Брати і сестри їх в полях
ростуть собі.Не знають горя.
Біля дороги-доля їх.
Не бачить їм простору поля.
Не бачить їм волошок синіх.
З яких вітри вінки плетуть.
А бачить тільки пил дороги.
Який на них вітри метуть.
Та колоски ростуть.Радіють.
Що не склювали їх пташки.
Хоч при дорозі-та дозріють.
І не загинули-живі.
Ростуть.Кивають колоски
голівками своїми.
Вітаються з людьми і шлють
їм посмішки чарівні.
Підходять діти.Гладять їх.
Ще вусики зелені.
Іще не колять руки їм.
Немов колючі терни.
Та скоро,скоро пожовтіють.
Зернятка-діти їх.
Дозріють та на землю впадуть.
А весною успадкують батьків долю.
