Підступна уяво, караєш?
Вона не така.
Її не такою душа малювала.
Оту найніжнішу сховаєш
У сон жебрака -
Видінням майнула і зачарувала.
Сережкою Місяць ясніє,
Скидає місток
І марення срібне зійшло з п"єдесталу.
Душа жебрака навісніє -
Ну де закуток
Знайти, щоб зігріти ту Зірку зухвалу?
Уявному богу молився:
До вежі - кортеж!
Та Зірка далека зваблива й холодна.
Вогонь веселився,
Бо жодна із веж
Сузір"ям не стане, не сяє ж бо жодна.
Хоч би копійчина знайшлася,
Або золотий.
Вином напувати і пестити коси.
І мрія рожева збулася,
У бік сироти
Скотилась перлисто-небачена Осінь.
Вбрання оксамитно- багряне,
Роса осяйна
Скотилась за вітром, цілуючи крони.
Вщерть медом горня полив"яне,
Сміється хмільна
І чарами бавиться без заборони.
Підступна уяво, навіщо?
Вона не така
Її не такою душа малювала,
Її - найніжнішу; найвища
Із мрій жебрака,
Блукаючи, іншому в ноги упала.
Знущається доля вертка.
02.09.16.
"Підступна уяво,"... О, вона справді така... 
підступна!!!
