Пригортаюсь я до тебе, осінь.
Ти для мене, знаєш, як рідня.
Я за літом не сумую зовсім,
Надоїла спека й метушня.
Відпускаю літо зовсім просто,
У душі ні крапельки жалю.
Я була у літа тільки гостем,
Місце залишало лиш скраю.
З осінню так затишно, мрійливо,
Посидіть, подумать про життя.
Ти зі мною поряд - я спокійна,
Чимось дуже схожа і близька.
Осінь - не пора уже цвітіння,
Де-не-де впаде красивий лист.
Але ти тепер моє спасіння,
Заспокоїть завжди маєш хист.
Посидим, поплачемо удвох,
Що літа так швидко пролітають.
Душу пробирає холодок,
Дні осінні тихо відпливають...
А душа все слухала уважно,
Шелестить у листі тихо дощ.
Зрозуміть усе було нескладно:
Десь зима лаштується ... ну щож...
Так роки нагадують нам осінь і ми з нею в полоні і в натхненні! 
Удачі! 
