Війна й кохання – несумісні речі, –
Сказав би той, хто ще не воював, –
Не для війни жіночі ніжні плечі,
А для кохання, – й посмішку б сховав.
Але в житті на все свої закони,
А ще коли і край свій у біді,
Що в мирний час не сталося б ніколи,
Те відбулось. Чия вина тоді?
Вона і він не перший день воюють,
Обстріляні в бою також не раз,
Солдатські душі все акумулюють,
Від ворога боронячи Донбас.
А душі молоді ще й свята просять,
Хоча уже й припечені вогнем:
Манили його губи її коси…
Ба, долі не об’їдеш і конем.
Кохання їх міцнішало щоднини,
А часто забувало і про страх,
Коли вони у розвідку ходили,
А чи від мін ховались у ровах.
Пили вони короткі миті щастя
І мріяли про інший – мирний час:
Чи то кохання стрілося невчасно,
Адже мечем розкраяний Донбас?
Як опускала ніч свої долоні
На землю, де біді немає меж,
Закохані боялися полону
Й розлуки теж боялися не менш.
Димить Донбас, не раз умитий кров’ю,
Та їхньої немає в тім вини,
Що їх серця поранені любов’ю
Й волосся в перших пасмах сивини.
5.02.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
Та любов перемагає все! 
