| Сторінки (25/2408): | « | 21 22 23 24 25 | » |
«А хто дочок має – нехай научає…»
(із української народної пісні
«Їхали козаки…»)
Кларі Т., яка розуміла прощальне
"ну, давай" буквально, присвячується
Коли сади́ в душ́і цвіту́ть,
та що там за́йве говори́ти,
роки́ люди́ну не беру́ть,
й суво́ро н́ічого суди́ти.
У св́іті так собі веде́ться,
це аксіо́ма на віки́,
добро́м даси́ – добро́ верне́ться,
і це поки́ що квіточки́.
Як говори́ла мені ма́ти,
пручи́ біли́зну у двор́і,
не тре́ба ла́ски шкодува́ти,
це ясно навіть дітворі.
Добро́м діли́тися не сти́дно,
із бли́жнім, да́льнім, все одно́.
Воно́ споча́тку тільки ви́дно,
а по́тім, як міцне́ вино́.
Приро́ді, до́цю, не підка́жеш,
стара́йся їй не заважа́ть.
Щоб па́лка шпи́цею встава́ла,
потр́ібно жи́то ра́ком жать.
Я ці слова́ запамʻята́ла,
живу́ тепе́р немо́в в раю́,
У л́ісі, в по́лі, за вокза́лом,
я ще́дро ла́ски роздаю́.
Коло вор́іт дала́ Мико́лі,
з добро́м в копи́ці Василю́,
а по́тім Стьо́пці, вже у шко́лі,
і наоста́нок – ковалю́.
Чека́ла до́вго, не судилось…
ані з добро́м, ні без добра́,
не поверну́вся жо́ден «ви́тязь»…
мабу́ть тепе́р така́ пора́.
жовтень 2015, Миколаїв
Ця пародія написана мною після ознайомлення з твором М. Соколовського «В коловороті». Ось його текст:
Коли сади в душі цвітуть,
роки людину не беруть.
Якщо в ній солов'ї співають,
всі негаразди відступають.
Не бійтесь душу відкривати.
Тепло потрібно віддавати.
Земля нам сили надає,
коли потреба в тому є.
Господь створив таким цей світ,
Що як згасає буйний цвіт,
Зернята в землю попадають,
та пагони нові зростають!
У світі цьому, як ведеться.
Добром даси-добро вернеться.
Не треба ласку шкодувати.
Її потрібно ближнім дати.
Коловорот. Що тут ще скажеш.
Природі ти вже не підкажеш.
Старайся їй не заважати,
Щоб в шпицях палкою не стати!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614119
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 18.10.2015
Сипле клен мідний лист долу,
а з беріз опадає золото.
Дні без тебе повзуть по колу,
а навкруг віє все холодом.
Вже зібрались птахи до вирію,
в синю даль їм летіти до сонця.
Ти зігрієш мене - вірю я,
тихо дощ моросить за віконцем.
Шелестять біля ніг мідь і золото,
щедра осінь завжди подарунками.
А в душі сиротливо і холодно,
а душа вся горить під лаштунками.
Я піду по осінній вулиці,
серце б*ється моє пташкою.
Жовте листя на вітрі крутиться,
Бо без тебе мені тяжко як...
10.10.2015, м. Миколаїв
Це мій переклад вірша без назви невідомого автора зі сторінки Али Іванової в Фейсбуці
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614006
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 17.10.2015
Маски зірвані, вірити нікому,
розбиваються птахи об лід.
Ми спішили до нового, світлого,
обірвався блаженний політ.
Ті, хто при владі, всі куплені-продані,
наші сотні лягають в ряд.
Не лелеки у небі, а ворони...
Душі світлії не горять.
Назавжди ми з тобою вільнії.
Ми з тобою вітри молоді.
Нас шакали чатують голоднії.
Значить бути великій біді.
Ми повстанемо всі вже мільйонами.
Неосяжний один загін.
Ми підемо вперед батальйонами.
Помста вже не мине ворогів.
Маски зірвані, суки брехливії.
Гради, міни, за боєм бій.
Тільки ми вже з тобою не агнеці,
хижаки в цьому вирі подій.
Маски зірвано, віримо, знаємо,
що не марно брати полягли.
І щоденно ми Бога благаємо:
дай нам сил й вбережи від хули.
08.10.2015, м. Миколаїв
Це мій переклад твору Анастасії Дмитрук "Маски сорваны, верить некому"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614000
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 17.10.2015
Коха́в я в ю́ності Горпи́ну
і суп горо́ховий люби́в.
Однак осв́ідчитись дівчи́ні
я па́ру м́ісяців не смів.
Ходив навкру́г і все стида́вся
суво́рих ка́рих оченя́т,
а раз сміли́вості набра́вся
і підійшо́в, та невпопа́д …
Бо я забу́в, що пря́мо зра́нку
су́пу полу́мисок влупи́в,
а та́кож ви́пив ква́су ба́нку,
який вже де́що заброди́в.
Не забари́лось це сказа́тись –
мен́і скрути́ло живота́.
А щоб зовс́ім не обісра́тись,
чкурну́в навтьо́ки… страмота́!
Оп́ісля то́го, всі і всю́ди
мене́ прозва́ли с́ируно́м.
Дуня́ші, Ма́ші, Да́ші, Лю́ди…
а мо́же б кра́ще барано́м?
Прохо́дить все і стид, і юність,
і на́віть м́іри почуття́,
та залиши́вся, по́при ту́пість,
мій по́тяг до струнки́х дівча́т.
Ходжу́, осв́ідчуюсь, талди́чу,
як попуга́й, як увісн́і,
та ро́зуму вже пози́чу,
не зрозум́іти це мен́і.
А щоб нова́ тар́ілка су́пу
не зіпсува́ла рандеву́,
я па́мперс одягну́ на ду́пу
і хай там що – переживу́!
Ви ви́бачте, шано́вне па́нство,
що я тут тро́хи намути́в,
та за моє безме́жне ха́мство,
а кр́аще б зо́всім не твори́в…
15.10.2015, Миколаїв
А це текст "осьвірша", на який мною написана пародія:
ГОВНЮК
- - - - - - - - - - - - - - - - - «была в нём злоба и свобода...» (Гумилёв) любил я в юности Дуняшу, но ей сказать о том не смел (боялся подойти к ней даже) и всё ж однажды - осмелел и подошёл... и вдруг (о, боги!) от страха - пукнул (пук-пук-пук!) она взглянула оком строгим и громко молвила: «говнюк!» я покраснел (как рак в кастрюле) и снова пукнув (пару раз) помчался прочь (быстрее пули) от взора строгих чёрных глаз... «но всё проходит в жизни зыбкой» - и стыд, и юность, и тоска... и вспоминаю я с улыбкой того чудного говнюка... теперь уж я не тот, что раньше... я смело к дамам подхожу (Катюше, Машеньке, Дуняше...) и каждой о любви твержу! :) ......................................................... © Copyright: Антип Ушкин, 2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613693
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 16.10.2015
Україно, рідна ненько, ти в душі навіки!
І твої лани безкраї, й повноводні ріки.
І луги, гаї, діброви, яри й верболози,
чисте небо, синь безмежна, блискавиці, грози…
Тут пшениця достигає, колоситься жито,
сядеш тихо під тополю, краще й не прожити.
Солов‘ї щебечуть дзвінко, дзюркотить струмочок
і пливуть, пливуть хмаринки, лиш заплющиш очі.
Я люблю поля безмежні і травневі роси,
з‘їсти кусень хліба з салом десь на сінокосі,
заблукати у лісочку там поміж горбами
і брести, брести за обрій стиглими хлібами.
Бризнув дощик, сонце сходить, журавлі курличуть,
ніби знову за собою у мандрівку кличуть.
Ллється пісня стоголоса мов ріка степами,
я збиваю чисті роси босими ногами.
Ластівки летять як стріли, аж до небокраю,
в синім небі жайвір ви́сить і веселка грає.
Сміх дитячий лунко лине і рілля парує,
рідна нива як дарунком хлібом нас частує.
Лист зелений, ягід жменька і трава духмяна…
Україно, рідна ненько, ти така кохана!
Люди добрі і привітні, не безлика лава,
щире серце, щедрі душі і козацька слава!
Сонечко уже за обрій тихо ген сідає,
як на мене, то країни кращої немає.
Вітерець калини гілку лагідно колише…
Народився тут і виріс, тут навік залишусь!..
жовтень 2015, Миколаїв
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613689
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.10.2015
(варіації на тему „Заповіту” Великого Кобзаря)
Як умру, то поховайте мене... де прийде́ться,
бо гадаю, що невдовзі вже не доведеться
вибирати, де лежати вічно в домовині...
Отаке у нас твориться в рідній Україні !
Дочека́лись ми нарешті волі і свобо́ди.
Та куди ж тепер подітись бідному народу ?
Бо дорва́лися до влади крикуни і ха́ми.
Ділять все, що чесні люди творили віка́ми.
Поміж тим не забувають гарно говорити,
закликати, обіцяти, інших пожури́ти.
А коли біля корита всі зберуться разом -
уявити вже не можна більшої зарази.
Розтягли́, що тільки можна – фабрики, заводи.
Не забули про палаци і про теплоходи.
Вже дісталися нарешті й рідної земельки.
От би кожному з них нею та набити пе́льку !
Щоб сповна́ наїлись тве́рдю і прийшли до тя́ми
та згадали, що колись їх народили мами.
Що існує ще на світі й Україна-ненька,
але їм вона, як видно, зовсім не рідне́нька.
Що на світі є Вітчизна – наша Україна,
і що вічна тільки Вічність, лиш вона єдина.
3 січня 2008 р., Миколаїв
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613574
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.10.2015
[i]Не пишайтеся ж у співах
Ви козацьким родом:
Ви раби, хоча й пани ви
Над своїм народом.
Україна вам не мати,
Є вам інша пані,
Зрадних прадідів нікчемних
Правнуки погані!
(Борис Грінченко, 1898 рік)[/i]
Ще не вмерла Україна,
але вже вмирає.
Цуценюк і підрашенки
в цім допомагають.
Однак слава ще лунає
і міцніє воля.
Ворогів ми зустрічаєм
на донбаськім полі.
Та біда не в тому браття,
що нема чим битись.
Справа в тому, що не знаєш,
куди прихилитись.
Кому вірити не знаєш
і кого любити.
А довірливі ми стали,
як маленькі діти.
Нам щоденно обіцяють,
то одне, то інше.
Потерпіти заклинають,
завтра буде ліпше.
І ми любимо та вірим
лозунгам брехливим.
Все чекаєм, а довіра,
то рай для зрадливих.
А воно все не настане
те завтра достатку.
Хоч сьогодні доїдаєм
вже останні статки.
А воно все не наступить
те завтра клятуще.
Вже в тарілці утворилась
з обіцянок гуща.
Праці ветеран не може
хліба шмат купити,
на його ж річну зарплату –
слугам й дня не жити.
Пенсії злиденні,
податі безмежні.
Та не всі убогі,
є і протилежні.
Банки, що покрали,
фабрики, заводи.
Порти розхапали,
мало теплоходів.
Землю поділили,
ще б рабів по сотні…
І цього замало,
отакі голодні!
Збіжжя вже за безцінь
у селян скупляють.
Потім за окраєць,
як за міх справляють.
Можна ще писати,
та нема вже сили.
Ось вам любі браття –
воля чи могила…
14.10.2015, Миколаїв
Як показав час, не всім сподобався цей твір. Наприклад автор "горлиця" прокоментувала у віршованій формі так:
A ви звідки написали
Бідні та голодні,
Кажете усе забрали,
Де спали сьогодні?
Чи під тином, чи на полі,
Ви ось так ридали,
Бо вже мабуть і хатину
У вас відібрали.
А Москва он процвітає,
В них немає горя,
Хоч народ \"ля-ля\" співає,
Президент підпора!
Ось такого б нам \"парнішку\",
Були б й ми панами,
А то бачте ,плачем тишком,
Боримось віками!
Тому, якось само собою, написалось продовження:
Наша відповідь Чемберлену або не каркай
Не під тином, не на полі,
навіть не в стодолі.
Ті слова писались мною
від тяжкої долі.
В світлім, чистім і просторім
будинку над Бугом,
де живемо, пишем, творим,
ходимо за плугом…
Бо й самі, не склавши руки,
все життя трудились,
а на старість від багатства
лиш перо лишилось.
Ля-ля-ля співають всюди,
лише не в Росії,
бо там люди вже забули
сповіді святії.
Біда ж є, була і буде
для нашого краю:
кожен сидить-визирає –
моя хата скраю...
А іще хотів сказати,
так давно ведеться,
що не кожная ворона
горлицею зветься.
16.10.2015, Миколаїв
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613573
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.10.2015
Каштани ніби ті свічки́
до неба ри́нулись списами,
коли на лаву навзначки́
з розмаху гепнувсь я джинса́ми.
Біля кофейні ранок дня́
вони собою напоїли.
Хильнув стаканів два і я́,
щоб розбудити власні си́ли.
Не розбудив, зовс́ім осліп,
сиджу за столиком незрячий.
Іще стакан і назавжди
покину це життя собаче.
Дерева віти розпустили,
на теплій лавці розімл́ів.
Ти ля́пнулась на ме́не, мила,
злякавши стадо горобців.
І жадно дихала в обличчя,
вгада́вши всі думки мої,
а в серці, ніби в потойбіччі,
пісні співали солов*ї.
Розвів її мораль рука́ми,
ввійшов нога́ми, до колін,
І брів би брів отак роками,
аж поки б чуб не побілів…
Тепер ти буцімто дружи́на,
я чолов́ік тобі якби.
Обидва стрімко, мов пружи́ни,
підпл́игуєм туди-сюди.
В спітн́ілу, пру́жну, роздобр́ілу
не встиг загли́битись, а жаль,
бо тут дружи́на підоспіла,
зі скалкою…, яка печаль…
Відразу ж, ніби після грому,
проснувся, бли́кнувши ген-ген,
встав з лави хутко і додому,
поплентав літній супермєн…
13.10.2015, Миколаїв
А ось і сам «твір» Дмитра Добріна «Свечами у кафе каштани», на який я написав цю пародію:
Свечами у кафе каштаны
Цветут, их запах красит утро дня.
На лавку упаду джинсами.
Ты сядешь сверху на меня.
На теплой лавке я горячий
Руками разведу мораль.
За дальним столиком незрячий
В стакане захлебнет печаль.
Волной качнет деревья в сквере.
Взметнуться стайкой воробьи.
Ты глубоко вздохнешь, краснея,
Узнав желания мои.
Я мог бы это даже глубже,
Хоть ты уже напряжена.
Такое можно только мужу
И значит ты мне как жена.
12.05.11 Дмитрий Дробин
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613203
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 14.10.2015
Епіграф (згадавши телепередачі О. Іванова «Вокруг смеха»):
Осінь, сумно на душі,
За вікном пронизло вітер віє.
Боже, ти мені скажи,
де вони беруться отакії,
ви мені пробачте,
«осьвірш́і» ?
***
Упав із тебе – як з коби́ли!
Немов би зрізаний косо́ю
тією, що траву косили,
а не виси́ть за головою!
В поло́н ти брала мене тілом,
тому, що бо́сою прийшла.
І не в очах тут навіть діло,
хоч зовсім ко́сою була.
Вся спра́́́́́́ва в пе́рсах, як в озерах,
що розлились на живот́і.
Я в них тонув, немов соки́ра,
ось та́к буває… у житті.
Твої бездонні косі о́чі
мене хотіли утопить.
Однак не дався проти ночі
тобі цю мрію я здійсни́ть!
Незримо ти мене зв’яза́ла,
спови́ла силою ЗемлІ,
ще й додала своє нача́ло,
щоб ми зустр́ітися змогли.
Я спа́сся! І пишу до тебе
віршо́м, немовби сопляко́м.
Поета кривдити не тре́ба,
його не зробиш топляко́м!
13.10.2015, Миколаїв
А ось «твір» Дмитра Дробіна, на який мною написана ця пародія:
С тебя упал я как с коня
С тебя упал я как с коня.
А может быть сражен косою.
Пленила быстро ты меня,
Придя нагою и босою.
Озерами бездонных глаз
Я был в тебе спасен-утоплен.
Пишу тебе стихом сейчас
Я поэтические сопли.
Незримо сила нас связала.
Она энергия Земли.
И в этой силе есть начало
Чтоб встретиться с тобой могли.
12.05.11 Дмитрий Дробин
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613201
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 14.10.2015
Як зд́орово, що вже переболіло !
Не б*є по серцю спомин, ніби дзвін !
Що вже мені комф́ортно й поміж ділом
Я навіть ф́ото подивлюсь твої!
Однак мене все ж мучить запит́ання,
Аж душу на шматочки рве м́ою !
Якщо у світі чисте є кох́ання,
То ч́ом тебе я нині не люблю ?
І що в тобі такого я узр́іла ?
Без тебе ч́ом не мислила життя?
Твій погляд до безт́ями я любила,
А нині все пішл́о у небуття.
Вночі кид́алась, щоб тебе побачить.
Шукала з́устрічей з тобою повсякдень.
Сьогодні ж, хоч убий, душа не пл́аче.
Нем́ає в серці радісних пісень.
Тепер живу, сміюсь, уже не п́отай!
Себе сварю та тільки знов і зн́ов:
Що ж я знайшл́а такого неземного ?
Мені подобалась в тобі – моя люб́о́в…
09.10.2015, м. Миколаїв
Це мій переклад з російської твору Ксенії Газієвої "Как здорово, когда переболело..."
́́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612989
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 13.10.2015
* * *
Час, зупин́ись, я в́ийду хоч на мить
і хай чола уже торкн́улась ст́арість,
а від життя зал́ишилася м́алість,
та мрію зберегт́и мені корт́ить.
Час, зупин́ись, блаѓаю, я зійд́у...
На перехр́есті, як на роздор́іжжі,
хай не збагн́уть ні р́ідні, ні приї́жджі,
чом́у під́у від с́онця в темнот́у.
Час, зупинись, я так тебе прош́у,
щоб ризикнути власною судьб́́́́́́́́о́ю,
в свою любов, як в море, з голов́ою,
переступл́ю дозв́олену меж́у!
Час, зупин́ись, блаѓаю, я зійду...
Можл́иво всі мої зус́илля м́арні,
а все ж під́у нов́им шляхо́м тум́анним,
через без́одню, пр́ірву, в пустот́у.
Хай ангел мій оп́иниться в аду
і н́авіть упад́е на з́емлю н́ебо,
за п*ять хвили́н, кол́и пішо́в від т́ебе,
Час, зупин́ись! Блаѓаю! Я зійд́у.
08.10.2015, м. Миколаїв
* Це мій переклад твору Айрін Зед "Остановите время - я сойду"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612986
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 13.10.2015
Щоб здоров’я гарне мати –
треба слухатися тата!
І тоді вся ваша хата
буде золотом багата.
Як казали мені тато,
гострий розум треба мати,
щоб не тяжко працювати
і безбідно існувати.
Як захочеш погуляти,
треба їхати в Карпати.
Там Марічку пострічати
й цілу нічку цілувати.
Щоб поїхати в Карпати
вдосталь грошей треба мати.
Бо з одної лиш зарплати
не виходить шикувати.
А щоб грошей вдосталь мати,
треба добре мізкувати.
В кого взяти, кому дати
й не потрапити за грати.
І тоді сказали мати –
це даремнії витрати.
Щоб здоров’я гарне мати –
треба вдома ночувати.
8 березня 2008 р., м. Трускавець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612752
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 12.10.2015
Люди дешев́іють, речі все дор́ожчі...
Світом віднед́авна править бездух́овність.
Посмішка на п́иці ніби д́оляр сяє,
Ц́іняться лиш гроші, а душі немає.
Мимо інвал́ідів і тварин безд́омних
Мчиться «ѓолден-перець» на своїм фант́омі.
В нього все стаб́ільно - т́ато в депут́атах,
Я́хта, три пал́аци ще й «хат́инка» в Штатах.
Хтось за Батьківщину і сім*ю вою́є.
Інший - із генштабу званн́ями торѓує.
За пр́одаж полон́ених на поѓони з́орі,
Але то лиш сл́ьози й матер́инське горе.
Горе-команд́ирам роздал́и «гер́оїв»,
За рекордну шв́идкість вт́ечі з поля б́ою.
Щоб в котл́ах й над́алі ті своїх кид́али,
Як земля цих носить горе-генер́алів.
Продаються фе́йки, кр́ісла і портф́елі,
Нов́ини газ́етні і високі ц́ілі…
Відшуќайте с́овість за винагор́оду.
Де ж душа под́ілась в «коз́ацького» р́оду?!
Н́енависть закр́ила в л́юдях співчув́ання.
Головне завд́ання – просто вижив́ання.
Те, за що бор́олись, ст́алося мар́ою.
Хто ж бо перем́оже у війн́і з соб́ою?!
Тільки сміх дит́яти поверт́а до Бога,
Війн́ою ж до ми́ру не знайт́и дорогу.
Небо понад нами все від сліз сив́іє.
Дор́ожчають речі, люди – дешев́іють…
07.10.2015, м. Миколаїв
Це мій перший поетичний переклад твору невідомого автора, який я зустрів на строінці одного з моїх друзів на фейсбуці
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612750
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.10.2015
Як на світі востаннє зітхну
і душею у вирій полину –
ви мені у соснову труну
покладіть чебрецю і калину.
Може інші світи – то казки,
потойбічне життя – таємниця.
Ви мені покладіть колоски –
хай проб‘ється до сонця пшениця!
Як зберуся у путь до рідні,
де немає ні шляху, ні броду.
Одягніть вишиванку мені,
аби знали, якого я роду.
Наді мною не гірко тужіть,
бо пізнав я любові і щастя.
Краще тиху молитву скажіть,
бо молився в житті я не часто.
А як Мати-земля забере,
то, наливши гіркої по вінця,
молодим пригадайте мене
і, як слід, пом‘яніть українця!
* * *
А внучата мої дорогі**
заспівають мені колискові…
[i]Я полину в далекі сніги,
побреду у поля колоскові.
[/i]
Юльця віршик оцей прочита,
Рома – тихо ромашки положить…
[i]Я піду у високі жита,
де душа моя долю ворожить.
[/i]
А найменший Артемка, внучок,
дасть послідній салют з самопала.
[i]Я зберу їм в букет зірочок,
щоб зоря їм життя осявала.
[/i]
[i]Буду вічно на вас споглядати…
Сльози давлять, але я не плачу.
І все тяжче і тяжче писати –
[/i]так закінчиться доля козача.
2007 р., с. Троїцьке, Січеславщина,
[i]листопад 2015, Миколаїв
* Заповіт Петра Євменовича Шипила включено мною до своєї збірки на виконання обіцянки, даної мною його дружині Олександрі Василівні влітку 2014 р. Цей твір фактично став рушійною силою для включення до збірки розділу „Зворотній зв‘язок“, як і самої його назви, що само по собі є символічним.
** Другу частину заповіту склали робочі занотовки його автора, які він не встиг закінчити самостійно. Курсивом позначено написані мною слова чи уривки, які могли б увійти до остаточного авторського тексту твору.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612614
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.10.2015
Десь в зеленім полі
я зустріну долю,
при шаблюці гострій,
на баскім коні.
Ти скажи калино,
де ж моя дівчина,
що вночі знедавна
сниться все мені.
Та мовчить калина,
віти нахилила,
лиш пташки щебечуть,
тихо навкруги.
Далі поскачу я
і тебе знайду я,
навіть не завадять
випавші сніги.
Десь в далекім краї
милу пострічав я,
покохав безтями
зірку молоду.
Та любов з роками
cивиною вкрилась,
і тепер собі я
місця не знайду.
Виросли хлоп*ята,
їх зустріне мати,
вдома, біля ганку,
в усмішці вуста.
В хату всіх запросить,
шедро стіл накриє,
сяде десь скраєчку…
доля непроста.
11.10.2015, Миколаїв
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612609
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 11.10.2015