| Сторінки (25/2438): | « | 21 22 23 24 25 | » |
[i]Своєму сину Олексію, який по волі
Всевишнього не завадив моїй зустрічі з
сонечком, що надихнуло на створення
цього твору, присвячую[/i]
Промінь сонця блиснув у віконечко
поміж хмар майнула неба синь,
а назустріч по паркету «сонечко»
мчиться, ніби хоче в височінь.
Осінь вже дарунками не балує,
сіре небо даху дістає.
Вітер жовте листя геть не жалує,
гонить містом, мов життя моє…
Вже давно мурахи розповзлися,
ті в шпарини, інші – під кору…
Бо зимою вранці пахне в лісі
й морозець гуляє по двору.
Але варто променю з‘явитись –
та малеча миттю ожива
і мерщій, хай що їй не наснилось,
мчить до світла, ніби у жнива.
"Сонечко", що вже давно спочило,
пробудилось, встало, ожило.
До вікна повзе паркетом сміло,
ніби пташка стало на крило!
3 листопада 2015, Миколаїв
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618281
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.11.2015
Целые день стучит по крыше
летний дождь, журчит вода.
Я опять лежу и слышу,
как грохочут поезда.
Воробей на мокрой ветке,
свесив голову сидит.
Словно заперт в тесной клетке,
на меня сосед глядит.
Мчат по улице машины,
слышно, как гудит завод.
И опять скрипят пружины,
словно петли у ворот.
Вот опять мы день прожили,
вычеркнув из жизни вон.
Ох, скорее б отпустили
нас с тобой на полигон.
г. Белгород Днестровский, 31.07.1981 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617717
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 01.11.2015
Поле, поле, всюду поле.
Слева враг и справа враг.
Напрягая силу воли,
взвод стремглав бежит в овраг.
«Закопаться всем по уши !
Наблюдение вести !
Исполняйте, вражьи души,
задних нечего пасти !»
Сопка ваша – будет наша.
Слышен топот, пыль столбом.
На обед нам будет каша
липкая, как глины ком.
Командир дает нам карты –
ориентируйтесь быстрей.
Но играть на карте в карты
Всеж намного веселей.
Атакуем в заключенье,
взвод с последних сил ползет.
Солнце жжет – одно мученье,
пот рекою с нас течет.
Все, конец, устали люди,
валит с ног ребят жара.
Завтра что-то снова будет,
а сейчас домой пора.
14.07.81 г., Белгород-Днестровский
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617716
рубрика: Поезія, Шутливые стихи
дата поступления 01.11.2015
Навіщо ти фільмувати порно?
Хіба не гидко все це вам,
коли розпусник-хам проворно
вривається в ваш дивний храм?!
Навіщо ? Ангел мій, скажіте,
хто збив вас з вірного шляху,
переконавши, що у світі
немає іншого смаку?!
Повір мені – на світі цьому
під завʻязку хороших справ!
Готує кухар з ромом сома
й багато інших гарних страв.
Там лікар градусника ставить,
пожарний дістає рукав,
тут вихователь діток бавить,
шахтар вугілля нарубав.
Коротше, справ на світі – море
і всі важливі та хороші.
Одні приносять насолоду,
а інші – теж, але ще й гроші.
Є тільки два недобрі діла,
їх стидно навіть називати.
Одне – торгівля власним тілом,
а інше – совість продавати!
Закінчуйте займатись млядством,
я вас прошу, та ні – благаю!
Зніматись в порно – гірше хамства,
і в телешоу – ні ногою!
Спитаєте – шановний Ушкін,
а в чому телешоу суть?
Я відповім – там журнашлюшки
країні мізки всій ї..ть!
Це вже гидкіше навіть порно,
коли пропагандонів тьма,
Росію трахає проворно,
лишає честі і ума!
жовтень 2015, Миколаїв
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617310
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 31.10.2015
[i] Своєму батьку
з нагоди його 80-літньої роковини[/i]
Що було – відгуло,
пронеслось, пролетіло, минуло.
Ніби в юності я знов спішу у село,
що в садах у долині втонуло…
Там могили рідні, Люба – мамка моя,
вічним сном вже навіки заснула…
Але батько живе, він – основа, сімʻя,
ще ганяє двором дід Мачула!
Не сидиться йому, до свиней він спішить,
то корівку напоїть… і знов все по колу.
Їде сіно косить, згодом – вже ворошить,
отакий він у нас дід Микола!
На городі картопля, цибуля, буряк,
ще й горох посадив вже відколи.
Поливає, сапа мов невтомний вояк.
Отакий він у нас – дід Микола!
Він на Вовчу увечері знову іде,
озираючись хитро довкола.
Швидко рибки впіймає й бичка приведе.
Отакий він у нас – дід Микола!
А горілку смакує немовби то квас,
пʻє охоче за мир і свободу.
Дід найстарший з усіх взагалі поміж нас –
голова Мачулівського роду!
Випʻє чарку-другу і добрішим стає,
пригадається юність і школа.
Розповість про рідню, про коріння своє…
Отакий він у нас – дід Микола!
Пригадає, як пас він корів за селом,
як возив молоко до райцентру,
заготівки тварин, як возився з сідлом
і, нарешті, дійшов до завферми.
Не важливо, що вісім-то класів всього
він закінчив у Троїцькій школі,
бо продовжилась доля нелегка його
на комбайні в широкому полі.
Крокував він упевнено шляхом життя,
і не знаю, яким ото боком,
та свій путь трудовий, на загал до пуття,
він закінчив статечно – завтоком.
Скоро правнуків буде наш дід колисать,
вчить ходить по життєвому полі,
свіжу рибку ловить і Вітчизну спасать…
Хай щастить в цьому діду Миколі!
І скажу вам відверто хоч тисячу раз,
бо вже довго ходжу я по колу, –
всі ми щиро, всім серцем вітаємо Вас,
дорогий Ви наш, діду Миколо!
жовтень 2015, Миколаїв
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617309
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 31.10.2015
Я полем шел вечернею порою.
Садилось солнце за горою.
Ковер цветов стелился мне под ноги.
Шел напрямик, забыв, что есть дороги.
Прилег в душистую траву.
Смотрел на неба синеву.
Мечта моя стремилась ввысь.
И сам себе сказал: «Держись».
Любовь она такая штука -
хоть радость есть, но больше мука.
И почему-то получается,
что поздно милая встречается.
Лежал я долго, дотемна.
На небо чистое Луна
взошла размеренной ходою
и привела вслед за собою
Медведиц двух и Зодиака,
Стрельца, Тельца и даже Рака...,
но я лежал и степь все слушал,
и это радовало душу.
21.07.1981 г., Белгород-Днестровский
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617133
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 30.10.2015
(поздравление другу Славе С. с нем рождения)
Со́рок семь – это о́чень непр́осто,
Со́рок семь – это в́озраст мужч́ины.
А мужч́ине сол́идного р́оста
не прист́ало хандр́ить без прич́ины.
Ты по-пр́ежнему свеж, энерѓичен,
что с мяч́ом, что на л́ыжах, что в ќартах.
То́лько к ж́енщинам ты... „безразличен”,
ведь не зря же род́ился ты в м́арте!
26.03.2007 г., Николаев
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617128
рубрика: Поезія, Портретная поезия
дата поступления 30.10.2015
Шумит дубрава пышною листвой.
Стоят качаясь молча великаны.
Давно царит здесь вековой покой.
Сто лет сюда не залетали ураганы.
Ковер зеленый под ноги ложится.
Здесь дышится свободно и легко.
И голова от радости кружится,
что ты сейчас недалеко.
Недалеко, вернее близко, рядом.
Твои глаза глядят в мои глаза.
Ты смотришь, улыбаясь нежным взглядом,
а на ресницах не дрожит слеза.
Тебя к своей груди я прижимаю.
Губами губы милые ловлю.
Как счастлив, что тебя я обнимаю.
Какая радость – я тебя люблю !
И лес вдруг посветлел и стал приветней.
Пробился солнца лучик сквозь листву.
Дрозды запели на зеленых ветках
и стало видно неба синеву.
27.07.81 г., Белгород-Днестровский
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616866
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.10.2015
(по мотивам стихотворения К. Симонова «Жди меня»)
Не жди меня, не жди меня, не надо.
Какая радость в том, что будешь ждать ?
И, никому не подарив ни взгляда,
Не от любви, от ревности страдать.
Не жди меня, как ты ждала впервые,
Когда иначе и скучней жила.
Быть может, были лучшими другие,
Но я пришел, ведь ты меня ждала.
Не жди меня, я не люблю притворства,
Вздыхать, когда не хочется вздыхать.
И перед всеми притворяться черствой
Лишь потому, что ты решила ждать.
Не жди меня, но я вернусь нежданный
И с кем бы ты в то время ни была
Поймешь, что как это ни странно,
Не ждав меня – ты лишь меня ждала.
1991 – 1993, Николаев
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616862
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.10.2015
Ночь, н́ебо, лун́а.
Зв́езды, огн́и, тишин́а.
Дер́евья, пал́атки, сон.
Я и душ́и стон.
Вр́емя, простр́анство, даль.
Се́рдце, на с́ердце печ́аль.
Мы́сли, ѓубы, лиц́о.
Пл́ечи, р́уки, кольц́́о.
лето 1981 г., Белгород-Днестровский
́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616637
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.10.2015
(жахлива антинародна бувальщина)
Ліс́очком Во́вчик мандрув́ав,
збир́аючи грибо́чки,
і п́ісеньку щос́ил горл́ав,
щось про курч́ат і кв́очку.
Чим д́алі в ліс – тим більше дров,
лам́ав їх Во́вчик бійко.
Він страх і с́овість побор́ов,
нем́ов отр́имав дв́ійку.
Ял́ин нем́ало поруба́в,
збив із роѓатки ѓалку,
мур́ашник весь він розтопт́ав,
ввіткн́ув у н́ірку п́алку…
Тремт́іли л́ипи і кущ́і,
зайч́ата і більч́ата,
дрозд́и, клест́и, чиж́і, стриж́і,
лос́ята й лисен́ята…
А ще у л́ісі с́ірий вовк
мав зв́ичку прожив́ати.
Поч́ув він пацан́яти зойк
й піш́ов йоѓо шуќати.
Знайш́ов і так йом́у сказ́ав:
«Чом́у тут репет́уєш ?
Чом́у ял́иночку злам́ав ?
Мишќа нащ́о турбу́єш ?»
А Во́вчик с́ірому на те –
ти вовк з авторит́етом
та козен́ятко молод́е
зад́ер мин́улим л́ітом.
І вз́имку т́очно так бул́о,
кол́и сніж́ок піш́ов…
Кор́отше так – заткн́и хайл́о
і т́опай, куд́и йшов!
Усе це – в́отчина моя!
Щоб більш тебе́ не ба́чив!
Ще дід мій ХАМ у цих краях
усіх підр́яд фея́чив!
Щось Во́вчик в́итяг із штан́ів
і взяв вовќа на м́ушку.
Той з́уби ст́иснув, аж спітн́ів,
і втік аж на оп́ушку.
А Во́вчик свій прод́овжив шлях,
наліво і направо
гул́яв, допоки раптом, мля…
не впав в глух́у кан́аву.
Споч́атку думав – юринда,
щас в́илізу пов́ище,
та з ќожним кр́оком, от бід́а,
пров́алювався гл́ибше.
Про п́оміч Во́вчик став блаѓать
звір́ят, оце наївний...
Хто ж п́іде т́елепня спас́ать,
розд́ерти й то прот́ивно!
До ями підійш́ов мишќо,
вел́икий, косоо́кий.
Дай л́апу ти мен́і, дружќо !
А той – мерщ́ій навт́ьоки !
І тут у Во́вки все жим-жим,
вон́о ж бо не із ст́алі.
Він д́ерся вѓору, н́іби джин,
чимд́уж крут́ив пед́алі...
Та зрозум́івши – самот́уж
не в́ибратись із я́ми,
він закрут́ися, м́овби вуж,
і став вол́ати – «Ма́мо!»
Але стар́енька в мереж́і,
таќа вже н́ині чудас́ія,
смаќує р́уцькі бомбаж́і,
як всі кричить – впер́ед Рос́ія!
До зомбоя́щика нар́аз
ув́ага вся її приќута.
Як Крим наш, Си́рія, Донба́с...
і як рост́е у них вал́юта.
Ще з́овсім тр́ішки – всім тризд́ець,
і н́аша перем́ога!
А що ж там Во́чик-молод́ець ?
Втон́ув ?… Ну й сл́ава Бо́гу!
Мор́аль у ба́йки на віќа –
людсьќої м́удрості ріќа:
Не тр́еба розкрив́ать хайл́о,
якщ́о по с́уті ти ху*л́о!
жовтень 2015, Миколаїв
* Це мій переклад твору Антипа Ушкіна "Вовка в лесу"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616630
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 28.10.2015
- Хто всрався ?
- Невістка !
- Так вона ж воли пасе!
- То й звідтіля вітер несе !
(з українських народних перлів)
Вч́ора я із д́ому в́ийшов
і уп́ав в здор́ову я́му!
Хто її, падл́юка, в́ирив ?
Пр́авильно – Бар́ак Оба́ма!
Відчин́ив сьоѓодні хв́іртку,
зирк – кіз́як на ст́ежці пр́ямо.
Хто скаж́іть мен́і зроби́в це ?
Вірно все – гівн́юк Оба́ма!
На кол́іна хто пост́авить
пр́агне знов Рос́ію-м́аму
і свій пр́апор в с́ерце вст́авить?
Пр́авильно – муд́ак Оба́ма!
Хто нап́ав на Україну ?
Хто підтр́имував майд́ани ?
Хто розстр́ілював нев́инних ?
Вірно все – пінд́ос Оба́ма!
Хто пос́рав нас у Євр́опі
і з нар́одом бр́атнім с́амим ?
Це від́омо ќожній п́опі –
гамадр́ил-маќак Оба́ма!
Де що-н́ебуть не стає́ться,
катастро́фа, інша др́ама.
Закол́отник і уби́вця, вірно –
манія́к Оба́ма!
Ну, а в с́орок п́ершім р́оці
хто нап́ав на нас нежд́ано ?
«Гітлер» – вірно, моя д́оцю,
та посл́ав йоѓо – Оба́ма !
Хто душ́ив нар́од в ГУЛа́зі,
руйнув́ав пал́аци й хр́ами ?
Та які там комун́яки,
то був в́орог наш – Оба́ма !
Єву спокус́ила с́ука,
щоб вон́а дал́а Ад́аму!
Зн́аєте, хто ця змію́ка ?
Пра́вильно – Бар́ак Оба́ма !
Хто підс́унув ќока-ќолу,
сн́ікерс в р́ота запиха́є ?
Голлів́уди, рок-н-р́оли
і секс-бо́мби в нас кид́ає ?
Тя́гне хто нас в інтерн́ети,
в сіті стр́аму і рекл́ами ?
Не мандр́уйте Гу́глом, діти,
там сид́ить пав́ук – Оба́ма !
Хто нед́авно «рупь» уд́арив
п́оміж я́йця деревʻя́ні
так, що м́иттю здорож́али
і коќоси, і бан́ани ?
Мізки хто нар́оду п́удрить
із усіх теле-ан́алів ?
Не тризд́и! Прич́ом тут Пу́тін?!
Це усе – Бар́ак Оба́ма !
Хто рефо́рми не пров́одить,
окр́ім нано-дельта-пл́анів ?
Ну, відповід́ай, Вол́одю!
Пр́авильно, бар́ан, – Оба́ма !
Хто вітр́ину лиш мін́яє,
щоб лайн́о приќрить карт́оном,
а вон́о все-дно вон́яє,
хоч зал́ий йоѓо бет́оном!
Хто народ яйцеголовий
заган́яє в скр́епи с́уті ?
Все, скажу вам, безтолкові –
це дін-дон, вол́одя п́утін!
жовтень 2015, Миколаїв
* Це переклад твору Антипа Ушкіна «Барак Обама».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616402
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 27.10.2015
Ти не зам́ислювавсь ніќоли,
чим м́ожна зм́іряти любо́в?
Вон́а ж нев́идима н́ікому,
але гар́яча, н́іби кров,
що з т́ебе ц́ідять, мов з бер́ізки,
ті вертихв́істки зазвич́ай,
а п́отім промив́ають м́ізки,
як не припреш до ліжка чай.
Її не зм́ірять поціл́унком,
не обійн́яти уноч́і…
Вон́а, як Ме́рлін, на мал́юнку,
а не Сол́оха на печ́і!
Кох́ання – не част́ина св́іту,
це Вс́есвіт весь, і н́авіть ще…
Тут не обм́ежитись прив́ітом,
як не наїстися борщ́ем.
Кох́ані нам дор́ожчі св́ітла,
бо с́онце св́ітить задарм́а.
Вон́и сол́одкі, як пов́идло,
і неос́яжні, як ром́ан.
Їм комплім́ентів не потр́ібно,
не тр́еба дороѓих маш́ин.
Нав́іщо з́олото чи ср́ібло,
чи н́авіть миткал́ю арш́ин.
Кох́ані, м́овби пр́омінь с́онця,
у с́ерці залиш́ають слід.
Вон́и – в глух́ій стін́і віќонце,
нестр́имне п́олумʻя і лід...
Їх ц́інять, п́естять, поваж́ають,
а не цькую́ть, нем́ов тих бліх.
І вже, тим більш, не забіж́ають.
Заќінчив, гомер́ичний сміх.
Іще вам бідним розтлум́ачу –
любо́в дор́ожча благ земн́их.
Ви в ц́ьому т́емні, як я ба́чу,
зовс́ім дал́екі, зн́ову сміх…
Кох́ані з́авжди важлив́іші
від перех́ожих чи твар́ин.
Вон́и – це не сір́енькі м́иші
і не пуст́ий надії дзвін.
Кох́ання – це все безкошт́овно,
ніхт́о не с́илує, пов́ір.
Стає́ться вмить все, полюбо́вно,
враз засос́е блаж́енний вир.
Ум́ов нія́ких не потр́ібно,
не тр́еба пр́иводів, прич́ин.
Люби́ собі одноос́ібно
і хай там що, ну хоч крич́и.
І не жал́ійтеся, шан́овні,
бо ж́алість – це от́ой же біль,
ви кр́аще ч́арочку нап́овніть,
хай в ѓолову уд́арить хміль.
Щоби́ вон́а вже ненар́оком,
осм́ислюючи п́ерлів груз,
що з в́ірша с́иплять на всі бо́ки,
не р́епнула, нем́ов гарбу́з!
жовтень 2015, Миколаїв
Цю пародію я написав після ознайомлення з віршем "Любовь не измеряют поцелуем" автора __Fly__. Ось його текст:
Любовь не измеряют поцелуем,
Не открывается она для нас в ночи.
Любовь как чувство мы не истолкуем…
Мы сердце подставляем под ее лучи.
Любимые всегда дороже света,
Дороже земных благ, пустых надежд.
Любимые, как первый луч рассвета,
Неизгладимо оставляют в сердце след.
Любимые всегда важней других,
Их слушают, их ценят, уважают.
Их силою не заставляют полюбить
И, уж тем более, не обижают.
Любимых любят безвозмездно,
И просто так не нарушают их покой.
Любимые – не часть большой вселенной,
Любимый – есть вселенною одной.
Любовь не ставит никаких условий,
И не рождается из чувств других она.
Дороже чем любовь ничто не стоит.
И есть ли и любви вообще цена?
Любовь в сердцах рождается мгновенно,
Она не ищет тысячу причин,
Не нужен повод ей, не нужно комплиментов,
Не надо ей подарков и машин.
Из жалости рожденная любовь,
Лишь жалостью и может завершиться,
Ведь жалость – это та же боль,
А настоящая любовь из боли не родится.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616387
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 27.10.2015
Мы долго ждали этой встречи,
друг друга видели в мечтах и снах.
Ты руки протянула мне навстречу
и сердце навсегда покинул страх.
Глаза смотрели ласково и нежно,
ну а лицо искрилось добротой.
И, подмигнув, взъерошила небрежно
мне волосы. Смущенный красотой,
вечерний лес открыл тебе объятья,
но темнотой тебя он напугал.
И ты дрожала в легком летнем платье,
«Люблю тебя» - впервые я сказал.
И счастлив был, и ты была счастливой,
и в ритме быстром билися сердца.
Не видел я тебя такой красивой
и небу в звездах не было конца.
15.08.1981 г., Белгород-Днестровский
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616124
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 26.10.2015
[i]Своєму близькому другу
Ярославу Куцаку, з нагоди
його 60-річчя, присвячую
[/i]
Життя людське – феєрія струмка!
Загомонить униз в’юнким потічком,
а потім обертається на річку,
сестру зустріне – і уже ріка!
Бурчак, немов дитя, яке пішло,
не знає ні утоми, ні спочинку.
Упевнено уже тримає спинку –
у ньому є змочити де весло.
Дугою вигинається в гаях,
а далі – чинно лине між лугами,
нотуючи помітки на полях,
мов композитор пише власні гами.
Тут береги покриті осокою,
там вітер гонить хвилі ковили.
Натішитись не встигли ми з тобою –
до моря наші ріки допливли…
Жага життя… Душі цього замало!
Стрімка завирувала течія,
попле́скалась і біля греблі стала.
А може то всього лиш печія?.
26.10.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616115
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2015
(по мотивам романа А.Иванова «Вечный зов»)
Жизнь челов́ека, как кост́ер недолгов́ечный...
Вот всп́ыхнул он во тьме Всел́енной в́ечной
и вот гор́ит он, и собо́ю Бе́здну освещ́ает,
но р́ано или п́оздно все ж кост́ер отполых́ает.
Исс́якнет жизнь и все закр́оет Мгла.
Сгор́ят дров́а – ост́анется зол́а,
а п́епел по земл́е разв́еет в́етер.
Веќами бы́ло так на бе́лом св́ете.
Костр́ище пораст́ет траво́ю молод́ой
и зашум́ят сад́ы зел́еною листв́ой.
Промч́ится м́ежду них, как бы́стрый конь,
Тот в́етер, что разж́ёг ж́изни оѓонь.
г. Белгород-Днестровский, 30.07.1981 г.
***
Житт́я людсьќе – баѓаття край дор́оги
в пітьм́і безм́ежній, д́якувати Бо́гу,
то ж́евріє тих́енько, то гор́ить, ́
а те собі – на Вс́есвіт весь пал́ає,
одн́ак над́овго дров не вистач́ає…
Зор́я зас́яє на одн́у лиш мить.
Воѓонь зат́ухне – все погл́ине Мла,
житт́я людсьќе за мить згор́ить дотл́а,
бо не суд́илось в́ічно так світ́ить.
Лиш п́опіл по степ́ах безкр́аїх,
пом́іж гаїв і аж до небокр́аю
розв́іє в́ітер…, він же не гор́ить.
А п́огар зарост́е зел́еною трав́ою,
розпр́авить кр́они сад, нем́овби сам собо́ю,
підн́іметься кол́осся золот́е.
І бу́де ба́вити їх той же в́ітер,
в́іками так бул́о на білім св́іті,
який житт́я роздм́ухав молод́е.
12.10.2015, Миколаїв
Чи думав, чи гадав я, молодий юнак, який тільки но закінчив університет, лежачі на госпітальному ліжку в Білгороді-Дністровському в один із липневих днів 1981 року, що через 34 оберти земної кулі навкруг Небесного Світила знову повернуся до цієї вічної теми - суті людського (читай свого) життя, і також лежачі на лікарняному ліжку своєї душі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615898
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 25.10.2015
На подвір’ї сніг кружляє,
тиша навкруги.
Мама пісеньку співає –
спи мій любий спи.
Хай тобі вночі насняться
кришталеві сни.
Ніби коні прудконогі
линуть ковзани.
На санчатах з гірки стрімко
наш Андрійко мчить.
Баю-бай, засни дитинко,
все навколо спить.
Баю-бай спочинь маленький.
Біла заметіль
понесе тебе на крилах
у безмежну синь,
А прокинешся і ранком,
з першим промінцем
будеш бавитись світанком
з сонячним лицем.
13.01.2007 р., Попрад – Київ (в літаку)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615880
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 25.10.2015
[i]Спіш́іть до матер́ів, щоб не спізн́итись…
(із власного гіркого досвіду)[/i]
Знеможена, покинута, сумна,
вже очі згасли й вицвіли на сонці,
волосся снігом вкрила сивина –
сидить самотньо в хаті, край віконця.
Пожовкло буйне листя у саду,
задума на обличчі захолола.
Сидить стара матуся і біду
мов квітку в сиві коси приколола.
Сидить, дорогу сумно спогляда,
і туга як косою серце крає.
Своїх синів і дочок вигляда,
а їх не видно, все чомусь немає…
Безпомічна, уже не носять ноги,
хатина похилилась від дощів,
зітлілий тин поліг біля дороги
і цілий світ для неї опустів.
Лиш думка про дітей і непокоїть,
водою мозок точить, душу рве.
А час пливе широкою рікою
і так старенька спомином живе.
Холодний вітер садом пролетить,
засвище і розтане в верболозах.
Схрестивши руки матінка сидить,
і мовчки все ковтає власні сльози.
Укрила осінь знову землю листом,
вже незабаром і в останню путь.
Однак не їдуть в гості діти з міста,
та їй цього ніколи не збагнуть…
24.10.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615684
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2015
Не зн́аю, як вон́о те ст́алось,
та вт́юрився, нем́ов дит́я.
Я закох́ався у відст́алість
і вже нем́ає воротт́я.
Вмить захворі́в я голов́ою,
сидж́у, пиш́у, мол́ю, мел́ю…
і н́ібито сам́им собо́ю
до сл́ова р́иму я тул́ю.
По шќірі п́овзають мурашки,
мел́ю без сп́ину, невпоп́ад,
Ви зм́илуйтесь, моя Нат́ашко
і д́айте д́умам моїм лад.
Я не пое́т, а пр́осто хв́орий,
усе сверби́ть, гор́ить, печ́е…
З цим гемор́оєм – пр́осто ѓоре,
але від с́ебе не втеч́еш.
Десь алеѓорії поділись,
забр́акло в п́олі квіточ́ок,
житт́я моє перетвор́илось
на ќупу р́ізних боляч́ок.
Крас́и узр́ів твоє́ї ѓеній,
аж засвербіло п́оміж ніг…
Взнаќи даю́ться кл́яті ѓени,
ну хоч крич́и, і сміх, і гріх.
Шал́ено т́іпаються р́уки,
мігр́ень лупц́ює від душ́і.
Страш́енно х́очеться самбу́ки,
та тр́еба все ж ліп́ить вірш́і.
І що там Пу́шкіну Сашќові,
йом́у вже з́овсім не бол́ить,
любо́в у ќожнім м́оїм сл́ові,
не л́едве тл́іє, а гор́ить!
Поч́ався с́епсис у пое́та,
пон́осом хл́юпають слов́а.
Я не дар́ю тобі буќета,
бо в болячќах вся голов́а.
З вис́оких і низьќих мат́ерій
сплет́у тобі рясн́ий він́ок.
Та сипон́у туд́и бакт́ерій,
бо кр́аще в́игадать «не см́ог».
Мда…, ти не Гончар́ова,
це ба́чу я уже сповн́а.
Повз́еш пов́ільно, мов кор́ова,
не для пое́та ти ж́она.
Твої бакт́ерії повс́юди,
мен́е все це вже дістає́.
І не хов́айсь, хай ба́чуть л́юди,
яке тяжќе житт́я моє.
Та все ж я з́овсім недол́угий,
бо гл́юків п́овна голов́а.
Щось там пиш́у про св́ої р́уки,
виѓадую пуст́і слов́а…
Ломл́юся у чуж́і я дв́ері,
але щоби́ споќійно жить -
пож́ар в любо́вній біосф́ері
неѓайно тр́еба затушить!
24.10.2015, Миколаїв
Цю пародію я написав на вірша Олександра Деркача "Я Вас люблю". Ось його текст:
...N
Я Вас люблю, я наче хворий –
Мороз по шкірі та мурашки.
Тому мелю без алегорій –
Я ж не поет, не Пушкін Сашка.
Я квіти Вам не подарую,
Бо сам букет усіх болячок.
Я ціпенію у статую –
краси Ваш геній я побачив.
Чи навпаки - сверблячка генів
В шалений рух приводить руки.
І всі думки аж до мігрені –
Писать вірші? Чи пить самбуку?
Писать вірші - не Пушкін Саша,
А пить до "глюків" - вже без сенсу.
Не Гончарова Ви, Наташа,
Але від Вас почався сепсис.
Ця зачарована недуга –
процес в любовній біосфері.
Я Вас люблю, хай недолугий –
Коханець Ваших всіх бактерій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615635
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 24.10.2015
(варіації на тему пісні «Вставай страна огромная»)
Встав́ай Вкраїна в́ільная,
встав́ай на л́ютий бій!
Із п́утлером-неѓідником
Душ́ителем над́ій.
Приспів (два рази):
Хай в́оля нездол́анная
грим́ить, нем́ов наба́т.
Кін́ець в земл́і укр́аїнській
знайд́е раш́истський гад.
Не бу́дуть с́или т́емнії
над Не́нькою вит́ать.
Лан́и її безм́ежнії
не бу́дуть плюндрув́ать.
Приспів
Звільн́імося від н́ечисті,
дам́о кат́ам відп́ір
і п́утлерських заѓарбників
не п́устимо у двір.
Приспів
Ми зн́ищимо запр́оданців
та інших холуїв.
Здол́аєм п́ідлих зр́адників
Захистим́о свій дім.
Приспів
Ми сќажем ні раш́изму,
ми сќажем ні війн́і.
скот́ам-сепатат́истам
і вн́утрішній гризн́і.
Приспів:
Єд́иною країною
здол́аєм х́ижий вир.
Всіє́ю Україною -
за щ́астя і за мир!
Приспів
02 серпня 2014 р., Приморсько, Болгарія
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615523
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 23.10.2015
У о́сені на з́ібганих лан́ах
я напиш́у пое́му про розл́уку…
Душ́а з оч́ами ќинутих дворн́яг
все мр́іяла трим́ати р́ідну р́уку.
Щоб притул́итись н́іжно до тепл́а,
поч́ути сл́ово т́ихе і ласќаве…
Та л́ише сміх, як дзвін шмат́очків скла,
і пр́имхи злі, як м́ісиво крив́аве.
Пот́ухло сонце…, тисяч́і чобіт
плюндр́ують д́ушу, рвуть зі см́іхом шќіру,
зат́оптують в багн́о місьќих бол́іт,
в майбу́тнє убив́ають св́ітлу в́іру.
Їй все одн́о, чи бу́де н́овий день,
поќи бол́ить в душ́і р́ана розл́уки.
Вон́а пов́исла в ч́асі, мов міш́ень,
щож, пригот́уй насм́ішку, н́іби л́ука.
Хто милост́ивий – хай мен́е доб*є
стріл́ою ѓострою, бер́и лиш ледь лів́іше.
А зр́адник – д́алі хай єств́о своє́
гріх́ом безм́ежним й лицем́ірством т́ішить.
Руќа не піднял́ась, а сам стрілець
за т́емним склом, схов́авши п́огляд с́ірий,
побр́ів у небутт́я, нем́ов вдів́ець,
що с́умно обмин́ає д́олі д́іри …
Куд́и ж под́ілась бідная душ́а ?
Втекл́а від перес́удів, л́иже р́ани ?
Сердешна…, не вартують ні шиша
таќі ось незаќінчені ром́ани.
У о́сені на з́ібганих пол́ях
слід́и жал́ю і с́уму залиш́ились.
Душ́а з оч́ами в́ідданих дворня́г
своїм секр́етом пл́ачучи діл́илась…
22.10.2015, Миколаїв
Це мій переклад твору Наталії Рибальскої «У осени на скомканных полях».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615514
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 23.10.2015
Хтось скаже, що жовтень не для кохання,
що він занадто засмучений і меланхолійний…
Пора любові – весна!
Зазвичай весною збуваються мрії, бажання, сни…
Але я не погоджусь з цим і поспорю.
Осінь – пʻянкий, стиглий плід,
який загостює почуття.
Вона майстерно володіє цим таїнством
і натомість не просить за це ніяких податей.
Навпаки, осінь щедра і чутлива.
Вона з радістю поділиться своїми таємницями
і кожним сонячним днем.
В цьому мене підтримає кожен,
хто з нею знайомий і може цим насолодитись.
А якщо серед суцільних дощів і мряки
інколи видасться сонячна днина,
яка цінніша за спеку будь-якого літа,
і своїм теплом зігріє осіннє кохання,
те стає ще світлішим і сильнішим!
***
Не в́ірте тим, хто вам розповіда́є,
що ж́овтень не пор́а кох́ання,
й душ́а не бʻється пт́ахом на світ́анні,
і восен́и кох́ання пропад́ає.
Не вір том́у, хто ѓордо промовл́яє,
що восен́и кох́ання спить,
що с́ерце л́едве бʻє́ться й не бол́ить,
лиш навесн́і кох́ання розквіта́є.
Що т́ільки навесн́і є в́іщі сни,
вир́ують мрії, збу́дуться баж́ання,
серц́я, мов ќелихи, нап́овняться кох́анням
і в уніс́он спів́атимуть вон́и.
Однак я з цим посп́орити гот́овий,
щоб о́сінь захист́ити, й обер́ежно
зам́овити за неї д́обре сл́ово
та в́исловити д́умку протил́ежну.
Вон́а – це ст́иглий плід, як мед сол́одкий,
який пʻян́ить і бу́дить почутт́я.
Це ш́епіт в́ітру в л́исті біля бр́оду,
це т́аїнство кох́ання, це житт́я.
Це зр́іла, доскон́ала, томна д́іва,
що м́іддю л́ісу й з́олотом пал́ає.
Дбайл́ива, щ́едра, д́обра і чутл́ива,
що ќовдру оксам́итну ст́елить ѓаєм.
Хол́одними дощ́ами все част́іше
вон́а кропить, мряч́ить, струм́ує.
А бл́исне сонце, зн́ову наймил́іше –
тепл́о і кл́аптик н́еба нам дар́ує.
І т́ільки випада́є св́ітла дн́ина,
душ́а спів́ає, н́іжиться, брин́ить.
Це Ма́йстром намал́ьована карт́ина,
ос́іння ќазка, таємн́иці мить.
Цю мить блаж́енства, с́ерця насол́оду
відч́ути зд́атен все ж не ќожен з нас,
а л́ише той, хто л́ісу прохол́оду
цін́ує більше за спеќотний час.
І почутт́я знов с́или набир́ають,
кох́ання пт́ахом л́ине до небе́с,
І с́онця пр́омені в стал́евім н́ебі с́яють…
О Бо́же, зн́ову я воскр́ес!
жовтень 2015, Миколаїв
Це мій переклад твору Наталії Рибальської «Кто скажет, что октябрь не для любви…»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615172
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 22.10.2015
Нема чого сказати доброго – мовчи!
Олекса Удайко, «Не кричи»
Жив на світі, за горою, чувачок, чок, чок.
В лузі він завжди боявся колючок, чок, чок.
Уникав у лісі змалку голочок, чок, чок,
Щоб, не дай Бог, не пошкодить височок, чок, чок.
Їжу звик він уплітати з мисочок, чок, чок.
Завжди він вкладався спати на бочок, чок, чок.
Перед сном палив, не часто, косячок, чок чок,
що в сусіда свого тирив з поличок, чок, чок.
Він любив аж до безтями кізочок, чок, чок.
Їм листи писав з одних лиш рисочок, чок, чок.
На дівок все оком зирив, як бичок, чок, чок,
а увечері водив їх в кабачок, чок, чок.
Не любив він прасувати сорочок, чок, чок,
та женитись і не думав морячок, чок, чок.
Щоб на світі не зʻявився байстрючок, чок, чок,
і самому не потрапить під… каблучок, чок, чок.
Як поет, він безсумнівно новачок, чок, чок,
хоч і був він в епіграмах мастачок, чок, чок,
та за вдачею безспірно босячок, чок, чок,
але гриз його сумління чевʻячок, чок, чок …
Може десь живе ще кращий дивачок, чок, чок,
що наробить, ніби в ситі, дірочок, чок, чок,
і тоді подумав майстер балачок, чок, чок –
не попастися б самому на крючок, чок, чок!
21.10.2015, м. Миколаїв
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615129
рубрика: Поезія,
дата поступления 22.10.2015
[i]«Садок вишневий коло хати,
хрущі над вишнями гудуть,
плугатарі з плугами йдуть,
співають ідучи дівчата…»
Тарас Швеченко
[/i]
І
Поміж річо́к, в самісінькій долині,
лежить село немовби на картині,
сади вишне́ві квітнуть навкруги.
Розкинулось воно у чистім полі,
буяють всюди верби і тополі,
а цвіт акацій…, що там ті сніги!
Стоя́ть рядко́м будиночки нарядні,
живуть там люди добрі і порядні,
усі при ділі, ба́йдиків не бʻють.
Працюють тяжко, не сидять удома,
їх доля хліборобська всім знайома
і кожен знає цю селянську суть.
Там Во́вча* стрімко мчить поміж ланами,
і Те́рса** спить тихенько за тинами,
стави́ – мов сині очі у полях.
Пшениця там і жито колоситься,
з криниці можна ще води напиться,
а серце ще не знає слова „жах“.
Там з лісу так і манить прохолода,
як гарно враз шубовснути у воду
і пле́сом допливти до осоки́.
Нарвати в лузі ген букет ромашок,
послухать щебет невгамовних пташок,
полежать під вербою залюбки.
Ось Бурхани́, дугою вигнув спину,
з яких на лижах взимку незупи́нно,
ми мчали з вітром мовби у життя.
І ранок разом зустрічали в лісі,
а потім всі по світу розбрелися
і все немов пішло у небуття…
Це Тро́їцьке, це ба́тьківщина мила,
яка завжди давала серцю сили
навчатись, працювати і твори́ть.
Воно як рідна, лагідна матуся
у подиху твоїм, у кожнім русі,
в часи натхнення і у скрути мить.
ІІ
Отак було у юності часи…
Минають дні і рідшають ліси,
та й руки до роботи вже не скорі.
Розбіглися містами молоді,
залишилися літні в слободі,
а запитань – мов крапель в Чорнім морі.
І сосни вже не ті, що у дитинстві…
Присіли, поховались поміж листям,
не рвуться вгору щоглами суден.
Уже не видно першої бригади,
змінилось все, стекло води багато
і зовсім стихнув „ветер перемен“…
Душа ж щемить і тягне нас додому,
бо зовсім вже не можем по другому,
міське життя дається нам взнаки.
А Левадки́, Шевче́нкове, Вербо́ве,
серед ланів пшенично-полино́вих –
лиш біль і туга, в жовтні квіточки…
Вже смуток тихо душу огортає
мов ніж, що навпіл наше серце крає,
за землю рідну, милу, дорогу́.
Самі їй не змогли ми дати ра́ди,
пішла вона у при́йми вслід за садом,
тепер волосся рвемо набігу
та журимося на могилах рідних,
жаліємось на долю принагідно,
коли раз в рік в село приїдем зазвичай…
А час пливе, не жалує нікого
і скоро й ми зустрінемося з Богом,
бо глядь, де була річка – вже ручай…
Частіше сохнуть вишні біля хати,
все менше нас, кого зустріне мати,
махне рукою батько із воріт…
І часто так чомусь воно виходить,
що щастя стороною нас обходить
і снігом тане наш козацький рід…
21.10.2015
[i]* Назва річки, притоки річки Самари, яка в свою чергу впадає в Дніпро.
** Назва річки, яка є притокою Вовчої.
*** Місцева назва пасма пагорбів висотою до 100 метрів.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614922
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 21.10.2015
Дощ́ем розпл́акалось ос́іннє н́ебо,
стін́ою с́ірою згор́и лет́ить вод́а,
Спіш́ити н́ікуди, ніч́ого вже не тр́еба…
а в голов́і дзвен́ить одн́а бід́а.
Дзвен́ить, гуд́е і кр́утиться пов́олі.
Де б я не був і щ́оби не роби́в.
У л́ісі, вд́ома, на поќосі, в п́олі,
нен́аче ч́ашу сп́окою розби́в…
Вис́ить над голов́ою с́іре н́ебо.
Мов із відр́а, ріќою ллє вод́а.
Спіш́ити н́ікуди, бо я ід́у до с́ебе…
а навкруѓи одн́а лиш пустот́а.
До с́ебе йду, нем́овби у без́одню,
Спусќаюсь, т́уга д́ушу рве.
Бул́о так вч́ора, бу́де так сьоѓодні,
Любо́в у с́ерці б́ільше не жив́е…
Та й де там ж́ити, т́емно, н́іби п́устка.
Від мрій лиш́ився т́ільки с́ивий дим.
Житт́я перетвор́илось в н́ервів зѓусток
і зѓарищем не р́адує свої́м.
21.10.2015, Миколаїв
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614861
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.10.2015
Кох́ана, р́ідна, б́а́жана, єд́ина ...
Як т́ільки м́ожна ще тебе́ назв́ать ?
Не в́истачить еп́ітетів люд́ині,
твій о́браз св́ітлий т́очно змалюв́ать.
Ти ю́на, н́іжна ті́лом і душ́ею,
не по літ́ам розс́удлива яќа.
Турбо́тлива мату́ся для Андр́ія.
Друж́ина в́ірна і таќа палќа.
Твій стан тонќий, нем́ов бер́ізка,
Вол́осся – т́очно н́іжний шовк.
Струнќа, мов молод́енька ќізка,
що „л́анью” зв́еться посер́ед каз́ок.
Бог дав мен́і тебе́ зустр́іти,
як нагор́оду і на майбутт́я.
То як тебе́ крас́уне не люби́ти,
кол́и поп́ереду іще усе житт́я !
3 січня 2008 р., Миколаїв
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614707
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.10.2015
[i]Ні, твого кохання я не хочу,
як ніколи фальші не хотів.
(В.Симоненко, „У вагоні“)[/i]
Горить багрянцем тихий вечір
і заглядає у вікно.
Ще очі бачать твої плечі,
але мені вже все одно.
Все рівно вже, куди прямуєш
і з ким сьогодні будеш спать,
кого в черговий раз плямуєш
і буде хто тебе кохать.
Бо час мине і все місцями
життя розставить як завжди,
і прийдеш врешті-решт до тями,
та пізно буде… Підожди!
Сьорбнеш ти сповна, ось побачиш,
за підлість, зраду і обман,
а що таке життя собаче –
відчуєш лиш мине дурман.
Та все, байдуже. Йди ти з Богом!
З тобою нічого ділить
і за життя твоє, убога,
вже серце зовсім не болить.
20.10.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614703
рубрика: Поезія, Вірші про тварин
дата поступления 20.10.2015
[i]Моєму меншому брату і вірному другу Абасу присвячую[/i]
Туга за другом
Я утону в твоїх очах,
що глибиною полонили
і тугою мене сповили
за братом меншим...
Просто жах!
Як тяжко і душа щемить,
тебе вже більше не побачу.
І що воно – життя собаче?
Як гуркіт грому, просто мить.
Я чую твій басистий голос,
перед очима ти стоїш,
улюбленець всії сім`ї,
гориш промінням ніби колос.
Твій смух – багаття з молоком.
Статечний красень як з картини,
безстрашний норов, незупинний
боєць, гроза, зірвиголов!
Неправда, стрінемося знов –
не в цьому, так у іншім світі,
бо вічна лиш одна любов...
Її ми подихом зігріті!
Я утоплюсь в твоїх очах,
назавжди в душу ляже смуток,
тебе довіку не забути
і твоє ім`я на вустах...
13.10.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614347
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2015
[i]Нема чого сказати доброго – мовчи!
В мовчанні зло само себе дощенту спалить.
На ум приходить діло добре – не кричи!
Добро не любить галасу й себе не хвалить
(Олекса Удайко, "Не кричи")[/i]
Нема чого сказати – то мовчи,
не белькочи сон сивої кобили.
А маєш звістку добру, то кричи
на світ увесь, щоб аж забракло сили!
Коли немає музики в душі –
не дзенькай мов на балалайці.
Якщо ж із серця хлинули вірші –
роздай їх людям ніби ті окрайці…
Окрайці хліба, тільки-но з печі,
вони ще теплі, запашні, духмяні…
Та коли цвіллю тхнуть – то замовчи,
не псуй багном ти душі полумʻяні!
Коли немає в серці красоти –
навряд чи справа дійде до шедевру.
Набридаа сірість, досить пустоти!
Псувати не потрібно людям нерви!
А соловʻї затьохкають в душі
і залуна мелодія чарівна –
хапай перо й пиши, пиши, пиши…
Аж поки пісня вийде як царівна!
18.10.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614330
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.10.2015
На улице осень,
тебе – двадцать восемь,
ты полон надежды и сил.
Ты молод, здоров и твой стих плодоносен,
ты любишь, ты весел и мил.
За окнами осень,
тебе – тридцать восемь,
ты бодр, энергичен и свеж.
Работа, рыбалка, пикник помеж сосен,
семья, как последний рубеж.
Над городом осень,
тебе – сорок восемь,
ты добр, осторожен, умен.
В висках серебром отражается проседь,
а опыта – полный вагон.
Последняя осень…,
тебе – триста восемь,
и снова в начало пути...
Ты в детях и внуках, как зерна в колосьях.
Посеять, чтоб снова взрасти !
ноябрь 2003, Николаев
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614139
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 18.10.2015
«А хто дочок має – нехай научає…»
(із української народної пісні
«Їхали козаки…»)
Кларі Т., яка розуміла прощальне
"ну, давай" буквально, присвячується
Коли сади́ в душ́і цвіту́ть,
та що там за́йве говори́ти,
роки́ люди́ну не беру́ть,
й суво́ро н́ічого суди́ти.
У св́іті так собі веде́ться,
це аксіо́ма на віки́,
добро́м даси́ – добро́ верне́ться,
і це поки́ що квіточки́.
Як говори́ла мені ма́ти,
пручи́ біли́зну у двор́і,
не тре́ба ла́ски шкодува́ти,
це ясно навіть дітворі.
Добро́м діли́тися не сти́дно,
із бли́жнім, да́льнім, все одно́.
Воно́ споча́тку тільки ви́дно,
а по́тім, як міцне́ вино́.
Приро́ді, до́цю, не підка́жеш,
стара́йся їй не заважа́ть.
Щоб па́лка шпи́цею встава́ла,
потр́ібно жи́то ра́ком жать.
Я ці слова́ запамʻята́ла,
живу́ тепе́р немо́в в раю́,
У л́ісі, в по́лі, за вокза́лом,
я ще́дро ла́ски роздаю́.
Коло вор́іт дала́ Мико́лі,
з добро́м в копи́ці Василю́,
а по́тім Стьо́пці, вже у шко́лі,
і наоста́нок – ковалю́.
Чека́ла до́вго, не судилось…
ані з добро́м, ні без добра́,
не поверну́вся жо́ден «ви́тязь»…
мабу́ть тепе́р така́ пора́.
жовтень 2015, Миколаїв
Ця пародія написана мною після ознайомлення з твором М. Соколовського «В коловороті». Ось його текст:
Коли сади в душі цвітуть,
роки людину не беруть.
Якщо в ній солов'ї співають,
всі негаразди відступають.
Не бійтесь душу відкривати.
Тепло потрібно віддавати.
Земля нам сили надає,
коли потреба в тому є.
Господь створив таким цей світ,
Що як згасає буйний цвіт,
Зернята в землю попадають,
та пагони нові зростають!
У світі цьому, як ведеться.
Добром даси-добро вернеться.
Не треба ласку шкодувати.
Її потрібно ближнім дати.
Коловорот. Що тут ще скажеш.
Природі ти вже не підкажеш.
Старайся їй не заважати,
Щоб в шпицях палкою не стати!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614119
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 18.10.2015
Сипле клен мідний лист долу,
а з беріз опадає золото.
Дні без тебе повзуть по колу,
а навкруг віє все холодом.
Вже зібрались птахи до вирію,
в синю даль їм летіти до сонця.
Ти зігрієш мене - вірю я,
тихо дощ моросить за віконцем.
Шелестять біля ніг мідь і золото,
щедра осінь завжди подарунками.
А в душі сиротливо і холодно,
а душа вся горить під лаштунками.
Я піду по осінній вулиці,
серце б*ється моє пташкою.
Жовте листя на вітрі крутиться,
Бо без тебе мені тяжко як...
10.10.2015, м. Миколаїв
Це мій переклад вірша без назви невідомого автора зі сторінки Али Іванової в Фейсбуці
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614006
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 17.10.2015
Маски зірвані, вірити нікому,
розбиваються птахи об лід.
Ми спішили до нового, світлого,
обірвався блаженний політ.
Ті, хто при владі, всі куплені-продані,
наші сотні лягають в ряд.
Не лелеки у небі, а ворони...
Душі світлії не горять.
Назавжди ми з тобою вільнії.
Ми з тобою вітри молоді.
Нас шакали чатують голоднії.
Значить бути великій біді.
Ми повстанемо всі вже мільйонами.
Неосяжний один загін.
Ми підемо вперед батальйонами.
Помста вже не мине ворогів.
Маски зірвані, суки брехливії.
Гради, міни, за боєм бій.
Тільки ми вже з тобою не агнеці,
хижаки в цьому вирі подій.
Маски зірвано, віримо, знаємо,
що не марно брати полягли.
І щоденно ми Бога благаємо:
дай нам сил й вбережи від хули.
08.10.2015, м. Миколаїв
Це мій переклад твору Анастасії Дмитрук "Маски сорваны, верить некому"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614000
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 17.10.2015
Коха́в я в ю́ності Горпи́ну
і суп горо́ховий люби́в.
Однак осв́ідчитись дівчи́ні
я па́ру м́ісяців не смів.
Ходив навкру́г і все стида́вся
суво́рих ка́рих оченя́т,
а раз сміли́вості набра́вся
і підійшо́в, та невпопа́д …
Бо я забу́в, що пря́мо зра́нку
су́пу полу́мисок влупи́в,
а та́кож ви́пив ква́су ба́нку,
який вже де́що заброди́в.
Не забари́лось це сказа́тись –
мен́і скрути́ло живота́.
А щоб зовс́ім не обісра́тись,
чкурну́в навтьо́ки… страмота́!
Оп́ісля то́го, всі і всю́ди
мене́ прозва́ли с́ируно́м.
Дуня́ші, Ма́ші, Да́ші, Лю́ди…
а мо́же б кра́ще барано́м?
Прохо́дить все і стид, і юність,
і на́віть м́іри почуття́,
та залиши́вся, по́при ту́пість,
мій по́тяг до струнки́х дівча́т.
Ходжу́, осв́ідчуюсь, талди́чу,
як попуга́й, як увісн́і,
та ро́зуму вже пози́чу,
не зрозум́іти це мен́і.
А щоб нова́ тар́ілка су́пу
не зіпсува́ла рандеву́,
я па́мперс одягну́ на ду́пу
і хай там що – переживу́!
Ви ви́бачте, шано́вне па́нство,
що я тут тро́хи намути́в,
та за моє безме́жне ха́мство,
а кр́аще б зо́всім не твори́в…
15.10.2015, Миколаїв
А це текст "осьвірша", на який мною написана пародія:
ГОВНЮК
- - - - - - - - - - - - - - - - - «была в нём злоба и свобода...» (Гумилёв) любил я в юности Дуняшу, но ей сказать о том не смел (боялся подойти к ней даже) и всё ж однажды - осмелел и подошёл... и вдруг (о, боги!) от страха - пукнул (пук-пук-пук!) она взглянула оком строгим и громко молвила: «говнюк!» я покраснел (как рак в кастрюле) и снова пукнув (пару раз) помчался прочь (быстрее пули) от взора строгих чёрных глаз... «но всё проходит в жизни зыбкой» - и стыд, и юность, и тоска... и вспоминаю я с улыбкой того чудного говнюка... теперь уж я не тот, что раньше... я смело к дамам подхожу (Катюше, Машеньке, Дуняше...) и каждой о любви твержу! :) ......................................................... © Copyright: Антип Ушкин, 2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613693
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 16.10.2015
Україно, рідна ненько, ти в душі навіки!
І твої лани безкраї, й повноводні ріки.
І луги, гаї, діброви, яри й верболози,
чисте небо, синь безмежна, блискавиці, грози…
Тут пшениця достигає, колоситься жито,
сядеш тихо під тополю, краще й не прожити.
Солов‘ї щебечуть дзвінко, дзюркотить струмочок
і пливуть, пливуть хмаринки, лиш заплющиш очі.
Я люблю поля безмежні і травневі роси,
з‘їсти кусень хліба з салом десь на сінокосі,
заблукати у лісочку там поміж горбами
і брести, брести за обрій стиглими хлібами.
Бризнув дощик, сонце сходить, журавлі курличуть,
ніби знову за собою у мандрівку кличуть.
Ллється пісня стоголоса мов ріка степами,
я збиваю чисті роси босими ногами.
Ластівки летять як стріли, аж до небокраю,
в синім небі жайвір ви́сить і веселка грає.
Сміх дитячий лунко лине і рілля парує,
рідна нива як дарунком хлібом нас частує.
Лист зелений, ягід жменька і трава духмяна…
Україно, рідна ненько, ти така кохана!
Люди добрі і привітні, не безлика лава,
щире серце, щедрі душі і козацька слава!
Сонечко уже за обрій тихо ген сідає,
як на мене, то країни кращої немає.
Вітерець калини гілку лагідно колише…
Народився тут і виріс, тут навік залишусь!..
жовтень 2015, Миколаїв
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613689
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.10.2015
(варіації на тему „Заповіту” Великого Кобзаря)
Як умру, то поховайте мене... де прийде́ться,
бо гадаю, що невдовзі вже не доведеться
вибирати, де лежати вічно в домовині...
Отаке у нас твориться в рідній Україні !
Дочека́лись ми нарешті волі і свобо́ди.
Та куди ж тепер подітись бідному народу ?
Бо дорва́лися до влади крикуни і ха́ми.
Ділять все, що чесні люди творили віка́ми.
Поміж тим не забувають гарно говорити,
закликати, обіцяти, інших пожури́ти.
А коли біля корита всі зберуться разом -
уявити вже не можна більшої зарази.
Розтягли́, що тільки можна – фабрики, заводи.
Не забули про палаци і про теплоходи.
Вже дісталися нарешті й рідної земельки.
От би кожному з них нею та набити пе́льку !
Щоб сповна́ наїлись тве́рдю і прийшли до тя́ми
та згадали, що колись їх народили мами.
Що існує ще на світі й Україна-ненька,
але їм вона, як видно, зовсім не рідне́нька.
Що на світі є Вітчизна – наша Україна,
і що вічна тільки Вічність, лиш вона єдина.
3 січня 2008 р., Миколаїв
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613574
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.10.2015
[i]Не пишайтеся ж у співах
Ви козацьким родом:
Ви раби, хоча й пани ви
Над своїм народом.
Україна вам не мати,
Є вам інша пані,
Зрадних прадідів нікчемних
Правнуки погані!
(Борис Грінченко, 1898 рік)[/i]
Ще не вмерла Україна,
але вже вмирає.
Цуценюк і підрашенки
в цім допомагають.
Однак слава ще лунає
і міцніє воля.
Ворогів ми зустрічаєм
на донбаськім полі.
Та біда не в тому браття,
що нема чим битись.
Справа в тому, що не знаєш,
куди прихилитись.
Кому вірити не знаєш
і кого любити.
А довірливі ми стали,
як маленькі діти.
Нам щоденно обіцяють,
то одне, то інше.
Потерпіти заклинають,
завтра буде ліпше.
І ми любимо та вірим
лозунгам брехливим.
Все чекаєм, а довіра,
то рай для зрадливих.
А воно все не настане
те завтра достатку.
Хоч сьогодні доїдаєм
вже останні статки.
А воно все не наступить
те завтра клятуще.
Вже в тарілці утворилась
з обіцянок гуща.
Праці ветеран не може
хліба шмат купити,
на його ж річну зарплату –
слугам й дня не жити.
Пенсії злиденні,
податі безмежні.
Та не всі убогі,
є і протилежні.
Банки, що покрали,
фабрики, заводи.
Порти розхапали,
мало теплоходів.
Землю поділили,
ще б рабів по сотні…
І цього замало,
отакі голодні!
Збіжжя вже за безцінь
у селян скупляють.
Потім за окраєць,
як за міх справляють.
Можна ще писати,
та нема вже сили.
Ось вам любі браття –
воля чи могила…
14.10.2015, Миколаїв
Як показав час, не всім сподобався цей твір. Наприклад автор "горлиця" прокоментувала у віршованій формі так:
A ви звідки написали
Бідні та голодні,
Кажете усе забрали,
Де спали сьогодні?
Чи під тином, чи на полі,
Ви ось так ридали,
Бо вже мабуть і хатину
У вас відібрали.
А Москва он процвітає,
В них немає горя,
Хоч народ \"ля-ля\" співає,
Президент підпора!
Ось такого б нам \"парнішку\",
Були б й ми панами,
А то бачте ,плачем тишком,
Боримось віками!
Тому, якось само собою, написалось продовження:
Наша відповідь Чемберлену або не каркай
Не під тином, не на полі,
навіть не в стодолі.
Ті слова писались мною
від тяжкої долі.
В світлім, чистім і просторім
будинку над Бугом,
де живемо, пишем, творим,
ходимо за плугом…
Бо й самі, не склавши руки,
все життя трудились,
а на старість від багатства
лиш перо лишилось.
Ля-ля-ля співають всюди,
лише не в Росії,
бо там люди вже забули
сповіді святії.
Біда ж є, була і буде
для нашого краю:
кожен сидить-визирає –
моя хата скраю...
А іще хотів сказати,
так давно ведеться,
що не кожная ворона
горлицею зветься.
16.10.2015, Миколаїв
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613573
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.10.2015
Каштани ніби ті свічки́
до неба ри́нулись списами,
коли на лаву навзначки́
з розмаху гепнувсь я джинса́ми.
Біля кофейні ранок дня́
вони собою напоїли.
Хильнув стаканів два і я́,
щоб розбудити власні си́ли.
Не розбудив, зовс́ім осліп,
сиджу за столиком незрячий.
Іще стакан і назавжди
покину це життя собаче.
Дерева віти розпустили,
на теплій лавці розімл́ів.
Ти ля́пнулась на ме́не, мила,
злякавши стадо горобців.
І жадно дихала в обличчя,
вгада́вши всі думки мої,
а в серці, ніби в потойбіччі,
пісні співали солов*ї.
Розвів її мораль рука́ми,
ввійшов нога́ми, до колін,
І брів би брів отак роками,
аж поки б чуб не побілів…
Тепер ти буцімто дружи́на,
я чолов́ік тобі якби.
Обидва стрімко, мов пружи́ни,
підпл́игуєм туди-сюди.
В спітн́ілу, пру́жну, роздобр́ілу
не встиг загли́битись, а жаль,
бо тут дружи́на підоспіла,
зі скалкою…, яка печаль…
Відразу ж, ніби після грому,
проснувся, бли́кнувши ген-ген,
встав з лави хутко і додому,
поплентав літній супермєн…
13.10.2015, Миколаїв
А ось і сам «твір» Дмитра Добріна «Свечами у кафе каштани», на який я написав цю пародію:
Свечами у кафе каштаны
Цветут, их запах красит утро дня.
На лавку упаду джинсами.
Ты сядешь сверху на меня.
На теплой лавке я горячий
Руками разведу мораль.
За дальним столиком незрячий
В стакане захлебнет печаль.
Волной качнет деревья в сквере.
Взметнуться стайкой воробьи.
Ты глубоко вздохнешь, краснея,
Узнав желания мои.
Я мог бы это даже глубже,
Хоть ты уже напряжена.
Такое можно только мужу
И значит ты мне как жена.
12.05.11 Дмитрий Дробин
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613203
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 14.10.2015
Епіграф (згадавши телепередачі О. Іванова «Вокруг смеха»):
Осінь, сумно на душі,
За вікном пронизло вітер віє.
Боже, ти мені скажи,
де вони беруться отакії,
ви мені пробачте,
«осьвірш́і» ?
***
Упав із тебе – як з коби́ли!
Немов би зрізаний косо́ю
тією, що траву косили,
а не виси́ть за головою!
В поло́н ти брала мене тілом,
тому, що бо́сою прийшла.
І не в очах тут навіть діло,
хоч зовсім ко́сою була.
Вся спра́́́́́́ва в пе́рсах, як в озерах,
що розлились на живот́і.
Я в них тонув, немов соки́ра,
ось та́к буває… у житті.
Твої бездонні косі о́чі
мене хотіли утопить.
Однак не дався проти ночі
тобі цю мрію я здійсни́ть!
Незримо ти мене зв’яза́ла,
спови́ла силою ЗемлІ,
ще й додала своє нача́ло,
щоб ми зустр́ітися змогли.
Я спа́сся! І пишу до тебе
віршо́м, немовби сопляко́м.
Поета кривдити не тре́ба,
його не зробиш топляко́м!
13.10.2015, Миколаїв
А ось «твір» Дмитра Дробіна, на який мною написана ця пародія:
С тебя упал я как с коня
С тебя упал я как с коня.
А может быть сражен косою.
Пленила быстро ты меня,
Придя нагою и босою.
Озерами бездонных глаз
Я был в тебе спасен-утоплен.
Пишу тебе стихом сейчас
Я поэтические сопли.
Незримо сила нас связала.
Она энергия Земли.
И в этой силе есть начало
Чтоб встретиться с тобой могли.
12.05.11 Дмитрий Дробин
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613201
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 14.10.2015
Як зд́орово, що вже переболіло !
Не б*є по серцю спомин, ніби дзвін !
Що вже мені комф́ортно й поміж ділом
Я навіть ф́ото подивлюсь твої!
Однак мене все ж мучить запит́ання,
Аж душу на шматочки рве м́ою !
Якщо у світі чисте є кох́ання,
То ч́ом тебе я нині не люблю ?
І що в тобі такого я узр́іла ?
Без тебе ч́ом не мислила життя?
Твій погляд до безт́ями я любила,
А нині все пішл́о у небуття.
Вночі кид́алась, щоб тебе побачить.
Шукала з́устрічей з тобою повсякдень.
Сьогодні ж, хоч убий, душа не пл́аче.
Нем́ає в серці радісних пісень.
Тепер живу, сміюсь, уже не п́отай!
Себе сварю та тільки знов і зн́ов:
Що ж я знайшл́а такого неземного ?
Мені подобалась в тобі – моя люб́о́в…
09.10.2015, м. Миколаїв
Це мій переклад з російської твору Ксенії Газієвої "Как здорово, когда переболело..."
́́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612989
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 13.10.2015
* * *
Час, зупин́ись, я в́ийду хоч на мить
і хай чола уже торкн́улась ст́арість,
а від життя зал́ишилася м́алість,
та мрію зберегт́и мені корт́ить.
Час, зупин́ись, блаѓаю, я зійд́у...
На перехр́есті, як на роздор́іжжі,
хай не збагн́уть ні р́ідні, ні приї́жджі,
чом́у під́у від с́онця в темнот́у.
Час, зупинись, я так тебе прош́у,
щоб ризикнути власною судьб́́́́́́́́о́ю,
в свою любов, як в море, з голов́ою,
переступл́ю дозв́олену меж́у!
Час, зупин́ись, блаѓаю, я зійду...
Можл́иво всі мої зус́илля м́арні,
а все ж під́у нов́им шляхо́м тум́анним,
через без́одню, пр́ірву, в пустот́у.
Хай ангел мій оп́иниться в аду
і н́авіть упад́е на з́емлю н́ебо,
за п*ять хвили́н, кол́и пішо́в від т́ебе,
Час, зупин́ись! Блаѓаю! Я зійд́у.
08.10.2015, м. Миколаїв
* Це мій переклад твору Айрін Зед "Остановите время - я сойду"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612986
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 13.10.2015
Щоб здоров’я гарне мати –
треба слухатися тата!
І тоді вся ваша хата
буде золотом багата.
Як казали мені тато,
гострий розум треба мати,
щоб не тяжко працювати
і безбідно існувати.
Як захочеш погуляти,
треба їхати в Карпати.
Там Марічку пострічати
й цілу нічку цілувати.
Щоб поїхати в Карпати
вдосталь грошей треба мати.
Бо з одної лиш зарплати
не виходить шикувати.
А щоб грошей вдосталь мати,
треба добре мізкувати.
В кого взяти, кому дати
й не потрапити за грати.
І тоді сказали мати –
це даремнії витрати.
Щоб здоров’я гарне мати –
треба вдома ночувати.
8 березня 2008 р., м. Трускавець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612752
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 12.10.2015
Люди дешев́іють, речі все дор́ожчі...
Світом віднед́авна править бездух́овність.
Посмішка на п́иці ніби д́оляр сяє,
Ц́іняться лиш гроші, а душі немає.
Мимо інвал́ідів і тварин безд́омних
Мчиться «ѓолден-перець» на своїм фант́омі.
В нього все стаб́ільно - т́ато в депут́атах,
Я́хта, три пал́аци ще й «хат́инка» в Штатах.
Хтось за Батьківщину і сім*ю вою́є.
Інший - із генштабу званн́ями торѓує.
За пр́одаж полон́ених на поѓони з́орі,
Але то лиш сл́ьози й матер́инське горе.
Горе-команд́ирам роздал́и «гер́оїв»,
За рекордну шв́идкість вт́ечі з поля б́ою.
Щоб в котл́ах й над́алі ті своїх кид́али,
Як земля цих носить горе-генер́алів.
Продаються фе́йки, кр́ісла і портф́елі,
Нов́ини газ́етні і високі ц́ілі…
Відшуќайте с́овість за винагор́оду.
Де ж душа под́ілась в «коз́ацького» р́оду?!
Н́енависть закр́ила в л́юдях співчув́ання.
Головне завд́ання – просто вижив́ання.
Те, за що бор́олись, ст́алося мар́ою.
Хто ж бо перем́оже у війн́і з соб́ою?!
Тільки сміх дит́яти поверт́а до Бога,
Війн́ою ж до ми́ру не знайт́и дорогу.
Небо понад нами все від сліз сив́іє.
Дор́ожчають речі, люди – дешев́іють…
07.10.2015, м. Миколаїв
Це мій перший поетичний переклад твору невідомого автора, який я зустрів на строінці одного з моїх друзів на фейсбуці
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612750
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.10.2015
Як на світі востаннє зітхну
і душею у вирій полину –
ви мені у соснову труну
покладіть чебрецю і калину.
Може інші світи – то казки,
потойбічне життя – таємниця.
Ви мені покладіть колоски –
хай проб‘ється до сонця пшениця!
Як зберуся у путь до рідні,
де немає ні шляху, ні броду.
Одягніть вишиванку мені,
аби знали, якого я роду.
Наді мною не гірко тужіть,
бо пізнав я любові і щастя.
Краще тиху молитву скажіть,
бо молився в житті я не часто.
А як Мати-земля забере,
то, наливши гіркої по вінця,
молодим пригадайте мене
і, як слід, пом‘яніть українця!
* * *
А внучата мої дорогі**
заспівають мені колискові…
[i]Я полину в далекі сніги,
побреду у поля колоскові.
[/i]
Юльця віршик оцей прочита,
Рома – тихо ромашки положить…
[i]Я піду у високі жита,
де душа моя долю ворожить.
[/i]
А найменший Артемка, внучок,
дасть послідній салют з самопала.
[i]Я зберу їм в букет зірочок,
щоб вони їм життя осявали.
[/i]
[i]Буду вічно на вас споглядать…
Сльози давлять, але я не плачу.
І все тяжче і тяжче писать –
[/i]так закінчиться доля козача.
2007 р., с. Троїцьке, Січеславщина,
[i]листопад 2015, Миколаїв
* Заповіт Петра Євменовича Шипила включено мною до своєї збірки на виконання обіцянки, даної мною його дружині Олександрі Василівні влітку 2014 р. Цей твір фактично став рушійною силою для включення до збірки розділу „Зворотній зв‘язок“, як і самої його назви, що само по собі є символічним.
** Другу частину заповіту склали робочі занотовки його автора, які він не встиг закінчити самостійно. Курсивом позначено написані мною слова чи уривки, які могли б увійти до остаточного авторського тексту твору.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612614
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.10.2015
Десь в зеленім полі
я зустріну долю,
при шаблюці гострій,
на баскім коні.
Ти скажи калино,
де ж моя дівчина,
що вночі знедавна
сниться все мені.
Та мовчить калина,
віти нахилила,
лиш пташки щебечуть,
тихо навкруги.
Далі поскачу я
і тебе знайду я,
навіть не завадять
випавші сніги.
Десь в далекім краї
милу пострічав я,
покохав безтями
зірку молоду.
Та любов з роками
cивиною вкрилась,
і тепер собі я
місця не знайду.
Виросли хлоп*ята,
їх зустріне мати,
вдома, біля ганку,
в усмішці вуста.
В хату всіх запросить,
шедро стіл накриє,
сяде десь скраєчку…
доля непроста.
11.10.2015, Миколаїв
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612609
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 11.10.2015