| Сторінки (25/2408): | « | 21 22 23 24 25 | » |
[i](або моя стандартна відповідь
занадто прискіпливим рецензентам) [/i]
[i] Епіграф:
Ти йому плюй межи очі,
а воно каже – дощ іде…
(українське народне прислів‘я моєї мами)
[/i]
Не буду посилати нафік чи у попу,
та щоб не бігти терміново до аптеки,
я Вам інтелігентно відповім, як остолопу:
упевнений – ви підете далеко!*
18.12.2015
[i]* Спеціально для тих, хто ще не зрозумів напрямку моєї думки, даю автентичний народний переклад – ПНХ, сцуко!
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629989
рубрика: Поезія,
дата поступления 20.12.2015
Хоч має небагато творів,
але рецензій – цілі гори!
Відомо ж здавна, що повчати –
це значно легше ніж писати!
Задовбує словесна каламуть,
якою сиплють ось такі вже zangи.
Вони волають, що все суще має суть,
й провидцями речуть себе ще ліпше Ванґи**…
18.12.2015
[i]* zang – псевдонім невідомої мені особи, яка менше місяця тому зареєструвалась на сайті „Клуб Поезії“, опублікувала один свій твір та уже написала близько тисячі суперечливих, м‘яко кажучи, рецензій на твори інших авторів: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622945. Ось витяг з його твору „аленіяк“:
Брати мої! Все суще має суть.
Як хочете, – а ниткою цією
Потрібно подолати словесну каламуть
І вийти на якусь просту ідею…
** Ванґа – болгарська ясновидиця.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629987
рубрика: Поезія,
дата поступления 20.12.2015
Не любила ти. Ні. Не кохала.
Ти не відала тих почуттів,
що цвітуть, ніби в ніч на Купала,
і несуть до далеких світів.
Не кохала ти. Ні. Не любила.
Ти не знала про вірність і честь.
Бо у серці лиш підлість носила
та іще лицемірство і лесть…
16.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629754
рубрика: Поезія,
дата поступления 19.12.2015
Дозвольте завітати в Вашу душу
і з Вами розділить її самотність,
але іще одне сказати мушу –
мене бентежить Ваша безтурботність!
Вона лиш зовні, у очах же – сум
та відблиски зорі, що майже згасла,
а на чолі – сліди похмурих дум,
як у волоссі темнім білі пасма…
Дозвольте розділити з Вами вечір,
пройтись удвох до ближнього села,
легкий платок накинувши на плечі,
подарувати часточку тепла.
Дозвольте тишу розділити з Вами,
ні поруху навколо, ані звуку,
йти поряд поміж стиглими хлібами,
узявши Вашу неймовірну руку.
Дозвольте розділити з Вами ранок
в промінні сонця, що встає з-за моря,
і зустрічати кожен так світанок,
ділити навпіл радощі і горе...
Дозвольте Вашу розділить дорогу,
вузьку, широку, трасу, путівець…
За нашу зустріч дякувати Богу,
за світлої надії промінець.
Дозвольте з Вами розділити долю –
сьогодні, завтра і усе життя.
Поставити на пурпур власну волю
і виграти в рулетку майбуття!
18.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629753
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2015
Коли у музиці людина повний нуль,
коли нема з дитинства неї слуху,
говорять про таких – як житній куль,
медвідь йому ж бо наступив на вухо…
Читаючи творіння поетес,
що проживають в місті Дніпрорудне,
я довго уявляв той „політес“…
Як результат – видовище паскудне.
Вже вкотре проживаю їх життям,
та як собі уже я не старався,
мене не покидає відчуття,
що там медвідь серйозно потоптався…
17.12.2015
[i]* Ця усмішка написана мною після ознайомлення з опублікованими в „Антології сучасної української літератури“ за 2015 рік творами Надії Бєляєвої, Інги Ус, Надії Літвінцової і Людмили Дзвонок, які проживають в м. Дніпрорудному Запорізької області.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629536
рубрика: Поезія,
дата поступления 18.12.2015
[i](сучасна версія)[/i]
[i]Дай Боже нашому теляті вовка з‘їсти…
(українське народне прислів‘я)
[/i]
Замицкане кацапське кошеня,
поснідавши обгризеним стегенцем Буша,
лизало поміж ніг щось навмання, аж гульк –
назустріч суне тигр, велика жирна туша!
Мій Бог! Ні – тисяча чортів!
Його душа умить гайнула в п‘ятку…
Хижак же – далі собі брів
і не звертав уваги на хлоп‘ятко.
Бо він зовсім недавно кабана
роздер під дубом й пообідав славно.
І котик-мурчик, сіра сатана,
тихенько став приходити до тями.
Коли ж поминув сірого Шер-Хан
і вже сховавсь в густій зеленій хащі.
котисько наїжачився як пан
та міркувати став, вчинить як краще.
А потім галас він здійняв такий,
що збіглися на нього й інші шавки.
І гордо їм повідав опус свій –
як тигра він „загнав під саму лавку.“
Мораль зовсім просту ця має байка:
барбет** – це вам не руцька балалайка!
Та й кошенятко гавкати не зможе –
хай що, ба навіть вилізе із кожі!
17.12.2015
[i]* Ця байка написана мною після ознайомлення з твором С. Бєлякова-Сибірського „Мой рявк на последние события…“: http://www.stihi.ru/2015/12/01/3306
** Барбет (барбат) – струнний щипковий (плекторний) інструмент. Широко розповсюджений в арабських країнах, Вірменії, Грузії, Ірані, Турції, Греції і країнах Близького Сходу, який використовувався на території Азербайджану до ХVІ – ХVІІ сторіччя (Вікіпедія).
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629535
рубрика: Поезія,
дата поступления 18.12.2015
Метелиця ніби медведиця,
мов хижа тварина презла.
Накрила усе ожеледиця,
не варто чекати тепла.
Будинки від вітру сутуляться,
як сироти мерзнуть в завії.
Бредуть пішоходи по вулицях
і свищуть вітри-сніговії.
Накидала снігу хурделиця
у зріст кучугур намела.
Він ковдрою білою стелиться,
засипав шляхи із села.
Замети дахів дотяглися,
та віхола геть не вщухає.
Мов ватою в полі і в лісі,
останні стежки засипає.
За вікнами хуга біснується,
а вдома і затишно, й тепло.
Лиш кіт-муркотун все хвилюється
та трішки коліно затерпло.
На ранок метіль заспокоїлась,
у хащу пішла до спочину.
Немовби за планом все скоїлось –
готова зимова картина!
16.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629292
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 17.12.2015
Принцеси різні є – уже напевне знаю!
Ти з мене висмоктала стільки соків,
що, знявши лати, сяду і гадаю –
навіщо ж я дракона ухайдокав?!…
14.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629291
рубрика: Поезія,
дата поступления 17.12.2015
Вона привабливо красива і струнка,
в чоловіках розпалює бажання!
Питання лиш одне: розумна ж чи така?
Та відповідь невтішна – без питання…
13.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629070
рубрика: Поезія,
дата поступления 16.12.2015
Тобі убогому судити про Любов?
Коли душі нема, а в голові бедлам!
Про те, що хвилювало юну кров?!…
Духовно ти банкрут і просто хам!
Коли душа пуста мов барабан,
коли кохання сексом підміняєш:
то й золотий палац – лише обман,
Любові справжньої не знав ти і не знаєш!
Свою „любов“ по сірих куренях
ти пізнавав, башт́анами блукавши.
В гурт́ожитках пор́ов якихсь дівах,
округлі форми хтиво обійнявши.
Таких „співців кохання“ вже орда
і з кожним днем стає все більше й більше.
Причина ж, на їх погляд, тільки та –
не так жили, а далі буде гірше…
Та корінь зла зовс́ім в другій біді –
ціну вони собі так і не склали.
Бо люблять СЕРЦЕМ літні й молоді!_
Вони ж – статевим органом кохали…
15.12.2015
[i]* Цей вірш став наслідком ознайомлення з твором І. Низового без назви на сторінці одного із моїх друзів у ФБ наступного змісту:
А ми й любить по-справжньому не вміли
в кипінні буднів бамівських будов,
проживотіли вік, прошелестіли
карбованцем – яка вже там любов?!
Було щось в курені десь на баштані,
в бедламі гуртожитськім щось було,
та сподівання проросту в коханні
все ж не збулося – зерня не зійшло.
Хапаємось, немов за соломинку,
за спогади чи за уривки слів,
бо самоцінне все, як і на ринку,
вже збанкрутілим нам – не по ціні.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629069
рубрика: Поезія,
дата поступления 16.12.2015
На базарі мудрість продавали,
а до неї – у додаток старість.
Мимо люди йшли і ніц не брали:
гроші витрачать – велика радість!
Трішки далі дурість торгували
й молодість давали їй в придачу.
Люди в черзі тислись, купували,
радо бігли, позабувши здачу…
14.12.2015
[i]* Переклад з російської твору Омара Хаяма наступного змісту:
На базаре мудрость продавали
И давали старость к ней в придачу.
Люди проходили, но не брали,
Уходили, молча деньги пряча.
Глупость продавали на базаре,
Молодость давали к ней в придачу,
Люди подходили, покупали,
Убегали, позабыв про сдачу… [/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628814
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 15.12.2015
Алє, Москва! З‘єднайте з президентом!
Телефонує хто? Василь із Підкарпаття.
Ми тут із хлопами, керуючись моментом,
війну рішили об‘явить вам, „браття“.
Що кажете? Чисельність в нас яка?
Компанія серйозна – я з сусідом,
мій брат Михайло, Вітька з „Холодка“
та ще душ п‘ять підуть за нами слідом.
Як, як? Сто тисяч вояків у вас,
ви кажете готові враз до бою?
Стривайте, хоч і зовсім пізній час,
пораджусь пару хвильок я з юрбою.
Алє, Москва! То слава Україні!
Холєра ясна, пане президент.
Порадились із друзями ми нині –
не зможем воювать на цей момент…
Чому, чому? Набоїв вистачає
і не лякає нас зимовий час.
На цвинтарі в нас стільки місць немає,
То де ми всіх позариваєм вас?!
14.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628812
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 15.12.2015
У Всесвіту ти мудрості просила,
енергії – в Землі, від Вітру – поцілунок,
а спокій – у Води, щоб гнів свій загасити,
та ще любов від Сонця в подарунок!
14.12.2015
[i]
* Ця епіграма написана мною після ознайомлення з її твором „Как обрести себя?“, де є такі слова:
„Ты у Вселенной мудрости проси,
Энергию Земли и поцелуй Ветров.
Спокойствием воды свой гнев гаси,
Дарует Солнце нам свою любовь…“
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628560
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 14.12.2015
З небес полинув перший сніг,
такий лапатий, білий, чистий.
Шукаючи собі нічліг,
вкриває тихо жовте листя.
Холодний первісток зими
іскриться у вечірнім сонці.
Він водить хоровод, як ми,
та зазирає у віконця.
Сніг одягає сквери й парки
у білі шати як з картини.
Дахи він засіває, арки,
дороги, площі і вітрини.
Він манить свіжістю зими
та все занурює в дрімоту.
І посланцю радієм ми.
Вона вже стукає в ворота!
13.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628558
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 14.12.2015
Молю тебе – хоч трішечки помовч,
коли існуєш вже одна, [b][i]від‘ємно[/i][/b].
Бо очі й вуха ріже [b][i]власноручна жовч[/i][/b]
і не вернути час…, потрачений даремно.
12.12.2015
* Ця епіграма написана мною після ознайомлення з твором Інни Ярової без назви, де є такі слова:
„Навіщо друже марити удвох,
Відштовхую, щоб існувать від‘ємно…“
та:
„Молила я: хоч трішечки помовч!
Даремно, що ж… пітьма закрила світло.
Тебе труїла власноручна жовч…“
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628342
рубрика: Поезія,
дата поступления 13.12.2015
Коли рифмуєш [i][b]віжки[/b][/i] з [i][b]ліжком[/b][/i],
відразу ж хочеться спитати –
ти що, в ту постіль тишком-нишком
коня збираєшся вкладати?!
А ще тобі сказати мушу
допоки [b][i]попіл догорає[/i][/b] –
[i][b]дурман[/b][/i] б‘є в голову, [i][b]не в душу[/b][/i],
а душу смуток огортає!
13.12.2015
* Ця епіграма написана мною після ознайомлення з поемою Катерини Доброніченко „Зустріч в таверні“, де є такі слова:
„Нарешті вже дошкандибав до ліжка,
Зробивши подих, неквапливо сів.
Судомами скувало наче віжка.
Від болі сеї рух перехопив …“
„Вмить душу охопив дурман
І нагадав про рому келих…“
та:
„І підійшов, підкинувши ще дрова
У коминок, де попіл догорав…“
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628341
рубрика: Поезія,
дата поступления 13.12.2015
Не шукайте його на роботі –
не знайдете його там повік.
Він не служить у війську чи флоті.
Вдома сиднем сидить котрий рік.
Не судилося стать трактористом
та нічого не буде міняти.
В цьому світі, на руку не чистім,
в депутатах йому не бувати.
Ані лікарем – хворих спасати,
педагогом – щоб діток учити.
В благородство не буде він грати
і голівоньку марно сушити.
Хтось промовить – лінивець та й годі!
Як таким паразитам не сором!
Він як трутень, бур‘ян на городі,
мов пихатий будяк під забором!
Заспокойтесь, не треба кричать.
Годі вам задарма серце рвати.
Гірше смерті таким працювать –
краще оди про працю співати…
12.12.2015
* Пародія на твір Олександра Паська „Не ищите меня на работе“.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628098
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 12.12.2015
Не заважайте плідно працювати.
Це тільки вам здається, що туплю.
Бо надоїло вже відповідати
на глупі запитання – чому сплю!
12.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628083
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 12.12.2015
Росою осінь омиває трави
й тумани розстилає по землі,
а небо розлило яркі заграви,
підсвічуючи клину журавлів.
Їх голоси лунають з небосхилу,
і в серці смутку залишають слід,
бо покидають Україну милу,
а попереду майже цілий світ.
Дрімає в верболозах вітер зранку
і віття прихилилось до води,
де на містку, вмостившись мов на ґанку,
тихенько рибку вудять три діди.
А літо бабине пливе понад водою,
ховаючись в густий низький туман,
й кремезний дуб, як дідо з бородою,
стоїть, закутавшись у золотий жупан.
З беріз усе ще листя не злетіло
й калина багряницю одягла.
На землю не лягла ще ковдра біла
і не накрила стежку до села.
Ось перші промінці торкнулись сосен,
що вдалині в тісний зімкнулись ряд.
Черговий ранок зустрічає осінь,
її останній легінь – листопад.
11.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627949
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 11.12.2015
Сьогодні зранку я якийсь убогий,
трясуться дуже руки з перепою.
Не в змозі розвести твої я ноги,
мов ниций раб плазую за тобою.
Ти чуєш як харчу я майже ніжно,
як мій язик блукає по спині.
Бажання відчуваю я, невтішний,
які лунають громом в тишині.
І ти відчула дотики відверті
та солодко на ліжку простяглась.
А ноги ширше…, мов відкрились двері,
і звідки сила та в руках моїх взялась?!
Свого я язика послав на приступ,
заковзав він по шиї, поміж стегон…
Спустився животом мов куля, з свистом,
як ніж у масло увійшов у тебе!
По тілу розлилось тепло і вічність,
рікою диво ласок потекло.
Переплелися грубість, хамство, ніжність
та пригадалося дитинство, дім, село…
Губами обхватив твої коліна,
руками дупу ніжно так щипаю.
Ногами масажую твою спину
і чую – скоро вже ввійду до раю!
Ти застогнала хтиво і порочно.
Це все мене штовхнуло на безумство –
його я доконаю, знаю точно.
Отак вести себе…, яке паскудство!
Я знову язика послав в атаку,
розсунув шкіру прямо поміж ніг.
А потім стрімко ставлю тебе раком
й пелюстку бавлю, мов вчорашній сніг.
Ти попою задвигала звабливо,
у жилах закипала юна кров.
Мотала головою так грайливо…
Я ж проникав у тебе знов і знов…
Занурювався майже з головою
в вагіну, пестив клітор-пелюсток.
Довбав як дятел, ніби сам собою.
Шугав у прірву, линув до зірок…
Та марно все! Тоді прийшлося пальцем
у пипку тикати, як носом в холодець.
І знову нуль! Що ж вдіяти страждальцю?
Не встав мій непохитний молодець!
Найзаповітніші місця я знов обходжу,
смакую слину, епітелій, піт…
Душа співа та він однак не може,
але пишу, бо я ж таки піїт!
Мораль тут проста:
розсуваючи ноги,
з таким молодцем –
не забутьте про роги!
10.12.2015
* Пародія на твір без назви невідомого автора з ФБ наступного змісту:
Я раздвигаю нежно твои ноги…
Легко касаясь их руками…
Мои движенья нежны и строги
Когда перед тобою нагибаюсь
Ты слышишь мое нежное дыханье
Ты чувствуешь язык, что бродит по тебе
И начинаешь чувствовать мое желанье
Что отдается вздохом в тишине
Ты чувствуешь мое касанье губ
Так сладко медленно, неповторимо
Ты чувствуешь прикосновенья моих рук
Что раздвигают твои ноги шире
Ты чувствуешь прикосновенья языка
Такое теплое и долгое как вечность
И ласок дивных череда
Там только грубость нежность и беспечность
Ты чувствуешь, как он скользит по коже
как проникает в глубь тебя
Так властно и безумно точно
Что в стоне забываются слова
А я, губами нежно обхватив тебя
Старательно пощипывая кожу
Ласкаю там, где многим и нельзя
Как похотлив твой стон и как порочен
Мои движенья отдаются твоим стоном
Я Медленно касаюсь пальцами тебя
И языком чуть раздвигая кожу
Я проникаю в самые заветные места
И медленно скользя в тебе
Я палец глубже погружаю
А в это время мой язык скользит везде
Твой лепесток старательно лаская
Ты чувствуешь, как палец глубже проникает
Как губы нежно обхватив тебя
По самой нежной коже медленно играют
Как стоны превращаются в слова
В бессвязные и пошлые
Что будоражат разум мой
Ты начинаешь двигать нежно ножками
Качать бессвязно головой
Ты чувствуешь как вновь и вновь
Я с силой пальцем проникаю
Как стынет в жилах твои кровь
Когда его со смаком глубже погружаю
И снова ласок неземных безумства
И нескончаемый поток толчков
Все строже и страстней и глубже
Я погружая пальцы между твоих ног…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627791
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 11.12.2015
Не вір політикам брехливим,
у них багатства – на крові.
Вони говорять лиш красиво
та інше мають в голові!
Ви пригадайте обіцянки
одного з наших кандидатів –
продам весь бізнес, як цяцянки,
і наведу порядок в хаті.
Та лиш отримавши довіру
і обійняв жаданий пост,
все вмить забув, от біса віра,
про що волав „весільний тост“.
На запитання всі про бізнес,
він лише знизує плечами.
Говорить щось про катехізис,
лукаво прядучи очами.
Коли ж уникнути не в силі
прямих, відвертих запитань,
таке замутить, що й кобилі
дивитись на гаранта жаль.
Бо сивина – життєвий досвід,
ірже скотина від душі,
коли про шоколад голосять
та про медійні бариші.
А нещодавно ми дізнались –
уже ЗАКІНЧИЛАСЬ війна.
І перемога ЇМ дісталась,
БЕЗ ВОЛОНТЕРІВ… Ні хріна?!
Тут знову виникли питання –
коли, кого і хто розбив,
чому стріляють спозарання
та сиплють міни що є сил?!
Чому, закінчив переможно
війну на Сході взагалі,
ще гинуть люди і не можна
діждатись миру на землі?!
А може він тому триває,
оцей цинічний, дикий жах,
що хтось кишені набиває
на людськім горі і смертях?!
грудень 2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627427
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.12.2015
[i]В день народження свого
старшого сина Олександра –
йому в подарунок[/i]
Спасибі, Боже, за світанок,
за сонця захід і за день,
за море ніжних колисанок
і звуки маминих пісень.
Я славлю Бога, рідну землю,
пухкі рум‘яні калачі,
як золото горять, ще теплі,
що ненька дістає з печі.
За чорний хліб, квітковий мід,
що зорі сяють виднокраєм;
за дощ і сонце, жар і лід,
за подорож земним цим раєм.
Всевишній, дякую за те,
що вранці дзюркотить струмочок;
за наше завтра – за дітей,
за голоси синів і дочок.
Низький уклін тобі, Господь,
за рік, озер, морів дзеркала,
лани і ниви – кров і плоть,
землі відвічнії начала.
Спасибі, Господи, за небо
бездонне, чисте, голубе;
за час, як жив один, без тебе,
за мить, коли зустрів тебе!
Спасибі, Боже, за весну,
за літо, осінь, навіть зиму;
за ранню молодість ясну
і старість мовби клячу сиву.
За друзів дякую я Богу,
що вірність в серці пронесли;
за їх сумління і тривогу,
природні, не для похвали.
Окрема дяка ворогам,
що в тонусі завжди тримають,
дрімати не дозволять нам,
якщо ж забудем – нагадають.
Ще Богу слава за життя,
за совість, мудрість споконвічну;
за світлу віру в майбуття
і за любов, святу і вічну.
09.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627349
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.12.2015
Ти одесит, ти із Одеси, Сашку.
Ти граєш в шахи, а інколи і в шашки.
Ти знаєш право й навіть пишеш вірші!
Немов Тичина…, та не гірші – рідше…
02.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625962
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 04.12.2015
На світі є такі поети,
яким упору мить клозети.
Мов ті герої з оперети –
куплети ліплять як котлети,
а потім правлять за сонети,
не варті навіть стінгазети.
Такий поет слова шліфує,
їх в бляклі фрази він римує.
Для чого і нащо?! Не чує…
Не знає з чого, як почати,
себе присилить витворяти:
Поет і мед…, рахує знову,
де місце лиш святій любові…
Кривляння, ханжество, телиця**,
й, само собою, молодиця…***
Вік нелегкий творця такого,
який отак, забувши Бога,
страстей намутить головою,
до поетичного запою.
Щоб, захмелівши, у коханні
ще й бугилі зробить зізнання!
В вік непокори, грубий час,
МУЗик**** вганяє палю в вас!
Убогий вдвічі той піїт,
що в муках творить свій послід.
Він завше мнить себе творцем,
царем, увінчаним вінцем.
Він сипле рими находу,
й словами грає в чехарду.
Немов рисак вудила рве…
Та не чіпляє за живе!
На цьому, мабуть, закруглюсь,
бо лише одного боюсь –
новим забавившись куплетом,
самому стать таким поетом.
03.12.2015
* Невдалий переклад або за мотивами твору автора Світлана 55 „Некрасивая пародия. На манер Саши Черного“: http://www.stihi.ru/2015/09/07/10392
** Мається на увазі сленгове російськомовне „тёлка“.
*** Мається на увазі сленгове російськомовне „баба“.
**** Особа чоловічого роду від поняття „Муза“ співзвучне сленговому російськомовному „мужик“.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625960
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 04.12.2015
Ну, хоч рядочок напиши,
чи просто подзвони, їй Богу!
Або крізь простір поспіши
та із душі зніми тривогу!
Але вже з неба лине в синь –
ну, не картай себе ти марно.
Бо не твоя він доля – кинь.
Лиш подивись – життя прегарне!
Коли загадано судьбою,
то доля віднайде й за піччю!
Однак я лише за тобою –
готова мандрувати вічно…
03.12.2015
* Переклад твору Ольги Черепанової „Лишь за тобой…“: http://www.stihi.ru/2015/05/24/5869
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625782
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 03.12.2015
Твій пронизливий погляд не помітив відразу.
Вечір п‘ятниці, сніг за спітнілим вікном.
А керманич маршрутки, це ж потрібно, зараза,
мчиться так, як в останнє, летить напролом!
Вийшов. Думаю, – Ні, показалось напевно.
Неможливо, минуло вже тисячу літ.
Раптом чую твоє, посміхнувшись непевно,
звичне вже і близьке, – Як ся маєш? Привіт!
Вечір п‘ятниці, сніг замітає стежини.
Як тоді все, але як було це давно!
І слова про любов, що ми дві половини,
але чому ж тоді нам тепер все одно?!.
02.12.2015
* За мотивами твору Ольги Черепанової „Как тогда всё…“: http://www.stihi.ru/2015/11/29/9869
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625780
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 03.12.2015
Твій вірш хороший змістом і строфою.
Він слух ласка і манить за собою!
Однак не все так складно у Наташки,
бо з шахами вона змішала шашки…
та скривдила малого пішака.
Його спіткала доля нелегка –
жбурнула крихту прямо в чорнозем,
лишивши перспективи стать Ферзем!
Мораль: вам скаже кожна мамка –
Ферзем не стане навіть Дамка!
30.11.2015
[i]* Епіграма написана мною в зв‘язку з публікацією Н. Рибальською твору „…Так много…“.
Ось уривок з нього:
„И вот опять, как шахматная пешка,
Приняв приказ во чтобы-то не стало
Идти вперед! И, как бы не устала,
Стремиться непременно только в дамки…“
А ось відповідь автора на мою епіграму:
Як соромно мені за цю промашку
для мене на клітинках шахи, шашки
живуть собі об‘єднані в родину
не ворогують кожної хвилини...
але, я думаю, що зміст не постраждає
ферзі та дамки ...
все як є лишаю...
[/i]
А це спонтанне продовження, яке народилось у мене в процесі відповідей на коментарі;
Вона не так собі Наташка
і не шкільна вам промокашка.
Бо грає в шахи, навіть в шашки.
І поетеса, і милашка!
А тому марно бідний Сашка
дістав із піхов гостру шашку,
на грудях рве собі тільняшки –
далеко діду до Наташки!
У нього вже у жилах бляшки,
він слухає „Веселі шняжки“,
п‘є самогонку прямо з фляжки,
на черевиках носить пряжки.
Він за собою миє чашки
й шашлик насилює на шпажки.
Ковтне горілки прямо з пляшки
чи може ще й добавить... бражки.
А потім, як йому уже не тяжко, –
піде миритись до Наташки…
02.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625502
рубрика: Поезія, Дотепні, сучасні епіграми
дата поступления 02.12.2015
Білизну вішав на балконі,
та оступився я зненацька.
І мелькнув вниз, плеснув в долоні,
мов з рук дитини стара цяцька.
Не встиг схопитись за перила,
в ту мить було не до того.
Прийшлося розпускати крила,
шістнадцять поверхів всього!
Та летючи в польоті вільнім
назустріч тверді кам‘яній,
в вікні свою примітив Сільву
і закохався, ангел мій!
І зовсім вже упала планка –
тебе кохає кожна ланка.
Всі вени, жили, навіть попа…,
ну що візьмеш від остолопа!
Я шансу упустить боюся,
що доля надала мені.
Така краса, моя Маруся,
тебе я бачу у вісні!
Перед очима мов міраж,
твоїх привабностей вітраж.
А розум – голову полишив,
сиджу, молюсь, вслухаюсь в тишу.
І не важливо, що лежу,
люблю тебе, коли й ходжу,
а коли чаю заварю –
то над канапою парю!
І так продовжую летіти.
Не сплю я ночі напроліт.
Перед очима клумба з квітів:
троянд, гортензій, маків цвіт!
Клітини щастям рвуть все тіло
і серце дико калатає.
Залишили мене останні сили…
і кнопки хтось у зад втикає.
А все тому, що боягузом
на білий світ з‘явився я.
І бути дикуном кургузим –
така вже доленька моя!
листопад – грудень 2015 р., Миколаїв
* Пародія на твір Сергія Прилуцького „Крылья души распрямляются вширь“: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624358
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625495
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 02.12.2015
[i](відповідь поету АлекСані)[/i]
Я чемно дякую тобі, старий друзяко,
за привітання з роком цим Новим!
І хоч народжений я був у рік собаки,
на нього ось чим щиро відповім:
Я теж вітаю з новорічним святом
тебе і всю твою сім’ю!
Бажаю бути мудрим і багатим
та зберегти всю людяність свою!
А ще я зичу віри у належність
стосунків чесних і у кожну мить!
Бо 008-й зовсім не безмежність,
оскільки вісімка стоїть, а не лежить !
1 січня 2008 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625385
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 01.12.2015
Раз навесні коваль Микола,
коли до дівки закортіло,
до бару „Волошкове поле“
свинарку запросив Людмилу.
Він говорив їй про кохання,
про обрій, де зоря вставала…
Вона ті слухала зізнання
і третій кухоль допивала.
Доївши в‘ялену тараню
і коньяком те полірнувши,
діваха гордо, ніби паня,
відкрила ковалеві душу.
Сама я мовби місіс Хатсон.
Мені потрібен чоловік –
красивий, ніби доктор Ватсон…
Та є в медалі й інший бік.
Як Шерлок Холмс повинен бути
за розумом обранець мій.
Щоб одного його лиш чути…
Про інше й думати не смій!
Поглянь же в дзеркало, Миколо –
тобі ж сам біс уже не брат.
З таких писав Вакулу Гоголь…
Який же ти аристократ?!
Коваль послухавши дурепу,
спокійно відповів Людмилі:
В екстазі я гарчу як вепр,
страшніш собаки Баскервілів!
01.12.2015, Миколаїв
* За мотивами твору "Овсянка..,-мем!" автора Шило Мило: http://www.stihi.ru/2015/03/14/10313
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625382
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 01.12.2015
Люди скажуть – як зав‘яжуть,
звісно навіть це малому:
Не здолати ажень гнома,
коли той тримає лома!
17.11.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624804
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 29.11.2015
[i]Спочатку було Слово...
(Євангеліє від Іоанна)[/i]
Слово – підіймає!
Слово – окриляє!
Слово – оживляє!
Слово – убиває...
Слово – промовляє!
Слово – прославляє!
Слово – вихваляє!
Слово – проклинає…
Слово – замовляє!
Слово – заживляє!
Слово – забавляє!
Слово – заставляє…
Слово – притупляє.
Слово – присипляє.
Слово – присипає.
Слово – засипає…
Слово – виявляє.
Слово – проявляє.
Слово – розвиває.
Слово – утискає…
Слово – осяває!
Слово – обіцяє!
Слово – дозволяє
і забороняє.
Слово – захищає.
Слово – очищає.
Слово – посумує.
Слово – заплямує…
Слово – поважає.
Слово – зневажає.
Слово – промовляє
і повідомляє.
Слово – просвітляє.
Слово – спонукає.
Слово – заставляє
і допомагає!
листопад 2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624800
рубрика: Поезія, Ода
дата поступления 29.11.2015
[b][i]Світлій пам*яті загиблих в Україні
під час голодомору 1932-1933 років
присвячується [/i][/b]
Дзвін, дзвін, полем дзвін лунає…
Люди де?.. Людей уже немає…
Ось село, воно вже вимирає.
Всюди пустка,
тільки дзвін лунає…
Тихо… Мозок давить тиша…
Вітерець ганчір‘я ледь колише.
У селі не видно навіть миші.
Жодних звуків… Тиша…
Мертва тиша…
Поміж хат пустих бреде стара з косою.
Притомилася, роботи – „з головою“,
та й коса вже вельми притупилась…
Треба йти,
спочити зупинилась…
„Бем!.. Бем!..“ – степом дзвін лунає…
Зовсім пусто… Жодної душі немає…
Україна так собі й сконає…
Буде пустка! –
Молох руки потирає…
28.11.2015, Миколаїв
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624559
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.11.2015
Ну, ти нарвалася, діви́ця,
не буду більше я терпіти.
В Європу прешся, синя птиця,
та дома мушу я сидіти.
Шукаєш європейських при́нців,
пустих, багатих, молодих.
Так жартувати не годи́ться,
не треба бити мене в дих.
Я – Аполлон, як із картини,
а ти мене – в загальний ряд!…
Немає жодної причини,
продовжувати маскарад.
Я, ніби Ейфелева вежа,
стовби́чу мовчки на селі.
Сестра твоя за мною стежить,
щоб не курнув я коноплі.
Дійшло до чого – рейтинг пада,
за рік, за місяць…, вже за день.
Мені вже не до шоколаду
і не співається пісень…
Уже оскома скули зводить,
образа – груди розпира.
У тебе якось так виходить,
не красень я, якась мара.
Одна поезія лиш вірна,
вона чарівна і сумна.
Як вітер сильний чи помірний,
де світло – там завжди вона.
З тобою ж ледве ми знайомі,
й відвідувать мене не варто.
Ти більш не жінка в моїм домі –
так доля розіклала карти.
Бо я тобі – це не Акрополь,
і зовсім вже не Колізей.
Мандруй чимдуж в свою Європу –
я закриваю свій музей!
28.11.2015, Миколаїв
* Пародія на твір Д. Дробіна „Я словно Эйфелева башня“ http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624506
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624532
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 28.11.2015
[i](своєму товаришеві і брату во Христі Ігорю Вишневському
у відповідь на його привітання з Великоднем)[/i]
Я щиро дякую тобі, мій добрий брате,
за привітання з святом Великодня!
Бажаю успіхів і радості багато,
щоб не минала благодать Господня.
Хай в світлий день Святого Воскресіння
засяють промені жовтаво-золоті
і густо зійде відбірне насіння,
щоб колосом могутнім прорости.
В цей день знаменний чудо-свята Паски
хай сонце сяє нам усім з небес
і знов лунає, наче Божа ласка:
Воістину воскрес!
Воістину воскрес!
Воістину воскрес!
квітень 2008 р., Миколаїв
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624339
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 27.11.2015
Хоть Богом ты и стать готов,
скажу тебе поэт-повеса –
С́пустись на землю с "небесо́в"
и не дразни людей, не бе́сов!
К с[b]е[/b]бе ты лучше б жал учебник,
а не дышал „с[b]и[/b]бе“ „на веки“.
Не Бог ты, даже не волшебник,
таким останешься – навеки!
листопад 2015, Миколаїв
* В зв*язку з публікацією ним твору «Моё небо»:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618419
Ось його текст:
Прижму к [b]сибе[/b] своё я небо
И в тот же миг умчусь за грань,
Где вся немыслимая небыль
Дает возможность Богом стать.
Но небо стало слишком святым,
Чтоб хоть на миг превыше стать.
Скорее захлебнусь я мраком
Забыв [b]на веки[/b], как дышать.
Не стану выше и ступенью,
Чтоб не оставить небо позади,
Оно не будет моей тенью,
Небо в душе, в моей груди.
И миг из тысяч жарких игл
И ярких солнечных лучей
Уже не станет ровней мигу,
Когда я был совсем ничей.
Но этот плен не станет рабством,
Рабы не ведают любви,
Не ведают страстей [b]багатства[/b]
И тонут в омутах своих.
А моё небо - это жизнь.
И каждый вдох [b]лиш[/b] с одной целью,
Чтобы всю жизнь в небе прожить,
Любя безудержно и смело.
И не предать, не погубить,
Всю святость [b]небесов[/b] храня,
В потоке жизни не остыть...
Ведь моё небо - женщина моя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624315
рубрика: Поезія, Дотепні, сучасні епіграми
дата поступления 27.11.2015
Мчусь к тебе я, устали не зная.
За окном мелькают тополя.
Вижу красоту родного края.
Вот она – красавица земля.
В целом мире нет ее красивей.
Нет ее желанней и родней.
Щедрой, доброй и конечно сильной.
Украины – Родины моей.
Лето, 1981 г., Одесса – Саврань
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624156
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 26.11.2015
Когда покинешь школу ты родную
и выйдешь на широкий жизни путь
Ты, выпив чашу юности хмельную,
её, прошу тебя, не позабудь.
Ты не забудешь первые карлючки,
что в тоненькой тетрадке ты писал,
и как держал в руках потея ручку,
и деревянный с бабочкой пенал.
И не забудешь то, как в пятом классе
мячом футбольным ты разбил окно.
И как тебя ругал твой строгий классный,
чтоб завтра было вставлено оно.
Не позабыть ту первую девчонку,
которой в школу ты портфель носил.
И смех её такой зазывно звонкий,
который чувство ревности будил.
Ты долго будешь помнить бал балл прощальный
и в белых платьях девочек своих.
И детства миг, веселый и печальный,
последний в жизни школьной детства миг.
Ты не забудешь синий вальс последний,
в котором ты любимую кружил.
И словно миг короткий вечер летний,
который ты так счастливо прожил.
июль – август 1981 г., Белгород-Днестровский
Мы вспомним это всё, собравшись как-то
на вечер встречи, как у нас сейчас.
И сядем за свои родные парты,
и вспомним свой веселый, шумный класс.
Мы вспомним, как учились, жили дружно,
грызя гранит науки сообща.
И делал каждый то, что классу нужно,
и каждый видел смысл в простых вещах.
Мы вспомним об учительнице первой,
что нас тогда за руку в жизнь вела.
И словно мать, согрев любовью верной,
нам теплоту души своей дала.
Нам есть что вспомнить каждому и вместе,
о том, как жили, дальше будем жить.
И встретимся, я знаю, снова здесь мы …
Давайте будем дружбой дорожить !
1996 г., Николаев
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624150
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 26.11.2015
Любовь, она как наважденье,
как половодье раннею весной.
Любовь, она как радость и мученье,
прохлада утренняя и палящий зной.
Любовь – это разлуки и печали,
и крик души, и сердца жаркий пыл.
И невозможно полюбить сначала,
когда Её уже ты разлюбил.
г. Белгород Днестровский, 30.07.1981 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623844
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.11.2015
[i](Памʻяті мого діда Кондуса Пилипа Єфремовича)[/i]
Шуршит трава на бранном поле,
колышет ветер волосы солдат.
А я стою, сжимая автомат,
и жду приказа, напрягая волю.
Быть может так же сорок лет назад
стоял мой дед, сжимая дуло автомата.
И принял на себя свинцовый град,
чтоб жили счастливо девчонки и ребята.
Пошел он в бой, чтоб Родину спасти,
чтоб защитить ее поля и горы.
И эту ношу выпало нести
пять долгих лет, деля нужду и горе...,
Но не ему, он выпил чашу сразу,
подставив грудь под вражеский свинец.
И под ножом, не застонав ни разу,
достойно принял свой конец.
С него живу и на него равняюсь,
военную науку постигая.
И на него похожим быть стараюсь,
покой Отчизны охраняя.
10.07.1981 г., Белгород-Днестровский
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623839
рубрика: Поезія, Военная лирика
дата поступления 25.11.2015
Вот человек, прожил он четверть века.
Что сделал он за этот длинный срок ?
Физически здоров и духом не калека.
Какой от прожитой тобою жизни прок ?
За это время можно было стать ученым
и новые планеты открывать.
Стихи писать, дворец построить золоченный
и чемпионом мира стать.
А ты лежишь, скучая на кровати,
когда вокруг тебя жизнь бьет ключом.
И мир замкнулся в этой вот палате,
и ты мечтаешь лежа ни о чем.
июль – август 1981 г., Белгород-Днестровский
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623437
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 23.11.2015
Кожен знайдемо дім,
очі хоч зав‘яжи.
Десь вже за рогом тим
юність в даль біжить.
Ти постривай, постривай
залишать назавжди.
Ти приводи, приводи
нас частіше сюди.
Хоч коли…
Юність моя, стривай,
не спіши, зачекай.
Відповідь мені дай –
де дитинства край?
Щось приключилось враз,
у цей день, у цей час.
Ніби хороший друг
залишає нас.
Ти постривай, постривай
залишать назавжди.
Ти приводи, приводи
нас частіше сюди.
Хоч коли…
Юність моя, стривай,
не спіши, зачекай.
Відповідь мені дай –
де дитинства край?
Буде спішити ранок,
сніг буде, дощ піде.
Тільки років серпанок
більше не прийде.
Ти постривай, постривай залишать назавжди.
Ти приводи, приводи нас частіше сюди.
Хоч коли…
Юність моя, стривай,
не спіши, зачекай.
Відповідь мені дай –
де дитинства край?
Юність моя, стривай,
не спіши, зачекай.
Відповідь мені дай –
де дитинства край?
Що за виднокрай?
листопад 2015, Миколаїв
[i]* Переклад пісні „Ты подожди“, музика Павла Аєдоницького на слова Ігоря Шаферана [/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623434
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 23.11.2015
Не крутіть барвистий глобус –
Бо не знайдете на нім
Особливої країни,
про яку співаєм всім.
Наша голуба планета
Вся вже вивчена давно,
Та країна мов анкета
нашого життя, вінок.
Нехай в цю країну
не ідуть, не ідуть поїзди,
Нас мами уперше
за ручку приводять сюди.
В країні дзвінкій і веселій
Стрічають нас, як новоселів.
Країна ця в серці завжди!
В новий клас, як в нову еру,
ми приходим кожну осінь –
Плем‘я юних фантазерів,
Непосидів і атосів.
Знову плити і літати
нам в країні нових знань,
нові землі відкривати,
аж до випускних вітань.
Нехай в цю країну
не ідуть, не ідуть поїзди,
Нас мами уперше
за ручку приводять сюди.
В країні дзвінкій і веселій
Стрічають нас, як новоселів.
Країна ця в серці завжди!
Тут нам чується порою
В тихім шерхоті книжок
Шум далекого прибою,
Голос квітів і пташок.
Вітер подорожей круте
глобус і махає нам
В тій країні особливій,
про яку співаєм вам.
Нехай в цю країну
не ідуть, не ідуть поїзди,
Нас мами уперше
за ручку приводять сюди.
В країні дзвінкій і веселій
Стрічають нас, як новоселів.
Країна ця в серці завжди!
Вона в нашім серці завжди!
[i]* Переклад пісні „Наша школьная страна“, музика Ю. Чичкова, слова К. Ібряєва.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623154
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 22.11.2015
То берізка, то калина,
верболози над рікою.
Рідний край навік любимий,
де найдем такий з тобою!
Рідний край повік любимий,
де найдем такий з тобою!
Де найдем такий з тобою!
Від морів до гір високих,
ніби східцями терас.
Все біжать, біжать дороги
і з собою кличуть нас.
Все біжать, біжать дороги
і з собою манять нас,
І з собою кличуть нас.
Ріки, гори і долини
та струнких смерічок ряд.
Рідний край навік любимий
квітне, мов вишневий сад.
Рідний край повік любимий
квітне, мов вишневий сад.
Квітне мов вишневий сад.
Золоте дитинство наше
яскравіша з кожним днем!
Щастя й сонця – повна чаша,
в ріднім краї ми живем!
Щастя й сонця – повна чаша,
в ріднім краї ми живем!
В ріднім краї ми живем!
[i]* Переклад пісні „Наш край“, музика Д. Кабалевського, слова А. Пришельця, яку я слухав у 1966 – 1976 роках практично на кожному першому і останньому дзвониках у виконанні учениць старших класів Троїцькій СШ ім. І.І. Запорожченка.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623152
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 22.11.2015
Видно встретится нам не судьба
посредине палящего лета.
Видно в поле идет молотьба,
но причина разлуки не в этом.
Видно надо проверить любовь
нам с тобою на верность разлукою.
И мечтаю о встрече я вновь,
коротая все время со скукою.
29 июля 1981 г., Белгород-Днестровский
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622651
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.11.2015
Воскресенье, летний день.
Подниматься рано лень.
Но на море ехать надо.
Вот единая отрада.
Завтрак быстро мы съедаем
и «гражданку» одеваем.
Ноги в руки и бегом.
До Сергеевки пешком.
Помаячив не на шутку,
«ловим» наконец попутку.
Через час уже гляди –
видно море впереди.
Море, ласковое море,
катит к берегу волну.
Позабыв тоску и горе,
мы взрываем тишину.
Зарываемся с разбега
в голубую гладь воды.
Без нее, как говорится,
«ни туды и ни сюды».
Полежав на пляже вволю,
возвращается домой.
Йдем пешочком через поле,
смотрим фильм, потом отбой.
10 – 22 июля 1981 г., Белгород-Днестровский
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622646
рубрика: Поезія, Шутливые стихи
дата поступления 20.11.2015
Палящее солнце в зените висит,
вокруг тишина гробовая.
Курсант под грибком одиноко стоит,
«Смуглянку» под нос напевая.
А где-то любимая в дальнем краю
курсанта дождаться не может.
Смотрю, вспоминаю девчонку свою
и сердце тоска мое гложет.
17.07.81 г., Белгород-Днестровский, полигон
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622233
рубрика: Поезія, Сюжетные, драматургические стихи
дата поступления 19.11.2015
Вона була слаба і хвора,
а за вікном – похмура осінь.
Лиш кам'яна стіна-потвора
та плющ свої розвісив коси.
Щодня на ньому листя рідше,
злетіло майже все униз.
Ставало жінці гірше, гірше
і вічність завела каприс…
Огрядний лікар на ту пору
уліз до спальні, що удав.
Оглянувши уважно хвору,
він мало шансів жінці дав…
Вона ж утомлено лежала,
вслухаючись у вітру свист,
і відлетіти загадала,
як упаде останній лист…
Про те товаришці сказала,
яка дивилась у вікно,
де дощ і вітер обривали
останнє листя… – Все одно
ти будеш жити! – говорила,
– до сотні років, навіть ще.
Весна настане, верне сили,
стіна прикраситься плющем!
У комірчині, за стіною,
один художник жив. Старий
мав диво-мрію „з бородою“ –
шедевр намалювати свій.
Але усе зійшло на галас
і він зневірився, запив…
Лиш позувати видавалось,
своїм колегам. Тим і жив…
До нього кинулась подруга
і зі сльозами на очах
повідала про серця тугу,
тягар великий на плечах.
Уважно вислухав сусідку,
поспівчував маляр як міг
і повторяв переповідку –
Аби вночі не випав сніг!
Стемніло. Дощ пішов зі снігом
і вітер вовком завивав.
Останнє листя він набігом
своїм шаленим позривав.
А ранком хвора попросила
відкрити штору на вікні
і очі підняла насилу…
Та лист тримався на стіні!
І знову жінка замовчала,
готуючись в останню путь,
а ніч прийшла – не спочивала,
бо очі не могла зімкнуть.
Все слухала, як свище вітер
і дощ полощеться на склі,
негода гне-ламає віти,
та уявляла лист в імлі.
Розвиднилось. Подруга штору
відкрила знову крадькома,
а за вікном, о Боже, горе –
до міста увійшла зима!
І хвора очі протирає,
вона немовби уві сні…
В житті такого не буває,
бо лист усе ще на стіні!
Тоді, оговтавшись потроху,
подумала – ще не кінець…
Це мабуть так угодно Богу,
а лист – його то посланець!
Себе за слабкість пожурила,
поїла вперше за три дні
і відчувала – знову сили
вже поверталися у сні.
Від лікаря жінки дізнались –
старий художник захворів.
Де простудився, як це сталось –
ніхто не знав. Та у дворі
знайшли мольберт його і кисті,
драбину побіля стіни…
Чом уночі ходив до міста? –
гадати лиш могли вони.
За кілька днів старий художник
почив у бозі далебі,
а у кімнаті жінка кожна
схиляла голову в журбі.
Ще хвора гірко сумувала –
старий бо мрію не здійснив.
Помер, – все тихо промовляла, –
шедевра так і не створив…
Тоді подруга, руку взявши
й підвівши хвору до вікна,
вказала на листок, що завше
тремтів від вітру, як вона.
– Ти подивись уважно, мила,
що попри вітер, в кожну мить,
той лист останній, пожовтілий
на стінці більше не бринить…
В ту ніч старий життя ціною
проклав через безодню міст –
шедевра написав собою,
коли упав останній лист!
19.11.2015
[i]* За мотивами оповідання О. Генрі „Останній лист“.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622229
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2015
[b][i]Вкус́ивши р́ешток
забор́оненого плоду,
що змій-спокусник
Єві вс́учив,
Адам відчув шалену
тягу до свободи
й зідрав із неї…
шкіру с́учу.
[/i][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621948
рубрика: Поезія,
дата поступления 18.11.2015
Как были счастливы те дни,
когда с тобою мы одни
бродили летними ночами,
мерцали звезды за плечами
и Южный Буг нас звал к себе,
а я смотрел в глаза тебе
и видел неба глубину,
и я любил тебя одну,
и счастливы вдвоем мы были,
и по течению мы плыли,
и солнце нежно нас ласкало,
и сердце гулко так стучало,
когда под музыку кружились,
когда все спать давно ложились,
а мы расстаться не могли
и где-то на краю земли
заря младая занималась,
и ты мне нежно улыбалась,
тебя я крепко обнимал
и жадно жарко целовал,
я помню, ты тогда сказала:
«Вот с неба звездочка упала»,
но я задумать не успел,
чтоб сбылось все, чего хотел
и все ж мы будем снова вместе,
и знаю, будешь ты невестой,
и свадьба будет танцевать,
и «Горька!» будут нам кричать,
и будет все, как быть должно,
ведь быть нам вместе суждено.
15 – 16 августа 1981 г., Белгород-Днестровский
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621819
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.11.2015
[i]Проти лома нема прийому…
окрім іншого лома або сила силу ломить
(з народної мудрості)[/i]
Два хлопці сильні й молоді по вулицям скитались,
цідили пиво, далебі, й пригод собі шукали.
Біля будинку одного враз ѓойдалку узріли
їх у дитинство потягло – ну ѓойдатись щосили.
На зойки їх і скр́ипів звук дідусь із дому вийшов
та попрохав молодиків ту ѓойдалку зал́ишить.
Руками хворими колись зробив її для сина,
щоб міг побавитись малий або друѓа дитина.
Один сказав – ти не хвилюйся, нічого їй не стане,
ми покатаємось тихенько, а потім собі встанем.
При цьому говорив одне, ну а робив же інше,
„Вже зупиняюсь“ – промовляв й розгойдувався більше.
Другий, сьорбнувши знов пивка, цинічно так промовив –
на ній не писано чия і хто її згот́овив.
До того ж з другом відпочить зібралися ми гарно,
іди старий і голови ти не мороч нам марно.
А дідо, дивлячись на них, зітхнув і тихо мовив,
де ж доказів я вам візьму, що сам її згот́овив.
Електрозварку показать чи залишки металу,
а може руки, вашу ж мать, що держака тримали?!
Безсило руки опустив й поплентався до хати,
і тут згадав, що в тих руках він міг щось ще тримати!
В кутку двохстволку відшукав, стакан горілки випив
і в кожний ствол по п‘ятдесят... грам солі він засипав.
І знову вийшов за поріг та мовив до загалу –
даю вам сім секунд синки, щоб вас уже шукали!
У іншім випадку, нажаль, у нас ще не Європа,
по жмені консерванту враз отрима кожна попа!
В переконання ж слів своїх він звів курки статечно
і право власності його було беззаперечним.
Минуло п‘ять секунд всього і щоб там не казали,
корова ж босяків обох, як язиком злизала!
У байки є й мораль своя – лайна такого дофея!
А ще хай молода босота, хамлом хизуючись своїм,
запам‘ятає – незворотно
час пройде й стане він старим.
17.11.2015, Миколаїв
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621817
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 17.11.2015
БТР – машина-зверь,
воду й масло лишь проверь.
Заводи и жми на газ,
вот прокатимся сейчас.
Мчит машина по дороге,
пыль летит из-под колес.
А душа полна тревоги,
за рулем ведь Лев наш, босс.
Вправо руль, возьми левее,
обороты сбрось, чудак.
А теперь вперед, смелее,
ведь бензина полный бак.
Мы на танк садимся смело,
зорко смотрим в тримплекса.
Держим рычаги умело –
так, что выкатишь в глаза.
Танк несется через поле,
как по морю древний барк.
Ведь механик Станков Коля,
стал бы, но не знает, как.
Мы довольны, только вот
есть одно желание.
Дали б что ли самолет
нам на испытание.
26.07.81 г., Белгород-Днестровский
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621433
рубрика: Поезія, Шутливые стихи
дата поступления 16.11.2015
[i]Бог шельму мітить
(народне прислів‘я)[/i]
Дорогою юрба людей брела
і кожен з них тяжкого ніс хреста.
Йшли довго, капав піт з чола
й спливла позаду не одна верста.
Та поміж них хитрюга був один.
До лісу він тихенько завернув
і там свого хреста укоротив,
щоб менше плечі хрест йому тягнув.
Він радо подорожників догнав,
з легкою ношею все ж веселіше йти.
Та тільки одного хитрун не знав –
такому недалеко й до біди.
Ущелина розрізала їх путь
і кожен зверху положив хреста.
Як по містку ніс кожен свою суть,
окрім одного хитрого хлюста.
Хрест виявився надто вже малим,
та вибрав жереб сам хитрун такий.
Ніхто хрестом не поділився з ним
й тебе спасти не може хрест чужий!
Такі хрести не жалують нікого
і кожен з нас проходить лісом тест,
бо лиш Всевишній відає, для чого
несеш ти нібито тяжкий занадто хрест.
15.11.2015, Миколаїв
[i]* За мотивами твору Світлани Копилової „Хитрец“[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621427
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.11.2015
Полигон, жара, окоп.
Под пилоткой мокрый лоб.
Автомат в руках дрожит.
На тебя мишень бежит.
На рубеж бегом, вперед !
Ведь тебя товарищ ждет.
Целься ниже, под обрез.
Ну зачем на холм залез.
Пулемет не автомат,
здесь работать нужно брат.
Длинными врага коси,
кончил – ноги уноси.
Ну, теперь с гранатометом
выезжаем на охоту.
Выстрел, взрыв, гремит в ушах,
эха звон аж в камышах.
А сейчас - в окоп гранату,
чтобы вздрогнули ребята.
Дым развеялся и вот –
бой ведет стрелковый взвод.
14.07.81 г., Белгород-Днестровский
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621155
рубрика: Поезія, Шутливые стихи
дата поступления 15.11.2015
[i]„Але скаже хто-небудь: як воскреснуть мертві? І в якому тілі прийдуть?
Безрозсудний! Те, що ти сієш не оживе, якщо умре. І коли ти сієш, то сієш
не тіло майбутнє, а голе зерно, яке станеться, пшеничне чи друге яке.
Але Бог дає йому тіло, як хоче, і кожному насінню своє тіло… Так і при
воскресінні мертвих: сіється в тлінні, повстає в нетлінні; сіється в
знищенні, повстає у славі; сіється в немощі, повстає в силі; сіється тіло
душевне, повстає тіло духовне. …Говорю вам тайну: не всі ми умрем, але
все зміниться враз, при останній трубі: бо засурмить і мертві воскреснуть
нетлінними, а ми змінимся…“ (Кор. 15,35-52)[/i]
Жили два близнюќи в матер́инському лоні
І сказав з них один, дивляч́ись в майбутт́я:
Вірю я п́опри те, що живем ми в пол́оні,
після р́одів існує прекр́асне життя!
А другий позіхнув і звернувся до брата,
поверт́аючись у матер́инській утр́обі:
См́ішно, в тебе уява занадто баѓата,
це байќи, милий мій, про життя після р́одів!
Як по-тв́оєму, брат, те життя вигляд́ає?
Я не знаю – зніт́ившись, близнюк відповів.
Але, мабуть, на нас все ж там св́ітло чекає…
Це я бачив нед́авно в одн́ому зі снів.
Ще, гадаю, ми підем своїми ногами,
бо в тім світі просторо і є де ходить.
А іще одне чудо – ми зможем, як мама,
їсти р́отом і пр́обувать все, що корт́ить!
Нісен́ітниця! Це вже ніяк неможл́иво!
Бо життя-пупов́ина коротке і так.
А ходити ногами… – занадто сміл́иво!
Ні, не зможем ходить ми ногами, ніяк!
Звідти ще далебі жоден не повертався!
Що за м́арево, братик, у тебе в умі?
Все заќінчиться р́одами, не спокуш́айся!
Бо життя наше – це лиш стражд́ання в пітьмі!
Та мені все ж здає́ться – тверд́ив невгам́овний,
що ми зм́ожемо маму поба́чить свою!
Що ми тут тимчас́ово і з́овсім ум́овно –
до життя підгот́овка, як „баня“** в раю!
Брат же, не в́ірячи, тільки хитнув голов́ою:
Вірити в м́атір – це пр́осто за гранню ідей!
Зо́всім нем́а – раз її ми не ба́чим з тобою!
А як роз́умний такий, то скаж́и – вона де?
Як відпов́істи тобі, бр́ате, н́авіть не знаю…
чую всім с́ерцем постійну турбо́ту її.
А, особл́иво, вноч́і, коли все засин́ає,
гладить наш світ і тихенько співає пісні.
Нею нап́овнено все, мовби чаша до краю,
нібито в ній я нах́оджусь і нею живу.
Та хоч про інше життя я напевне й не знаю,
але я вірю, що буде воно наяву!
14.11.2015, Миколаїв
[i]* Переклад твору Світлани Копилової „Близнецы“.
** Термін „Баня“ використано автором в якості алегорії. Тут мається на увазі Чистилище, в яке попадають душі померлих по дорозі до Раю.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621154
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 15.11.2015
Він „стріли“ запуска змістовні,
не довіряючи спи-сам.
Йому не варто сотать вовну –
її су-ка-ти буде сам!
Не стану я "травити" серце,
але й не буду рвати пупа –
горілку пити з гострим перцем
не зможе пересічна дупа!
[i]* Епіграма написана в зв‘язку з коментарем Олекси Удайка на мою пародію „Слабограмотний П‘єро“, в свою чергу написану на твір „Осінь золота“ автора ОДИНОКИЙ ПЄРО, наступного змісту:
[i]„Не варто слів - су-ка-ти вовну -
Таки писак на сайті повно...
Найліпше пить грілку з прсцем -
Не рвати пуп й травити серце.“[/i]
[/i]
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620680
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620915
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2015
(притча про двох хворих)
„16 Ваші ж блаженні очі, що бачать, і вуха ваші, що чують,
17 бо істино говорю вам, що численні пророки і праведники
бажали бачити, що ви бачите, і не бачили, і чути, що ви
чуєте, і не чули.“
(Новий Завіт, Євангеліє від Матфея, глава 13)**
Лежали в лікарні в палаті одній
дві хв́орії тяжко людини.
Один під вікном, інший – біля дверей,
де темно було навіть в дн́ину.
Один безперервно див́ивсь у вікно,
другий – лиш в облуплені двері.
Останній дізнатись хотів все одно,
що коється нині надв́орі.
З готовністю перший йому розпов́ів,
що діється там за віќонцем:
Там р́ічечка тиха і кілька містків,
з води віддзерќалює сонце.
По синьому небу хмар́ини пливуть,
немовби ов́ечки світленькі.
Сидять там риба́лки, худобу пасуть,
з он́уком гуляє старенька…
І так кожен день – про кота чи про ліс
вів р́озповідь той неухильно.
А другий сусід все марн́ішав і кис,
та з́аздрив йому дуже сильно.
Він мучився зл́обою, заздрість росла,
зсередини жаба душ́ила…
Не міг зрозум́іти, в чому тут була
не-спра-вед-л́и-во-сті сила.
Аж ось співпал́атника приступ схопив,
забр́акло вже сил розігнутись.
Він став задих́атись, синів і хрипів,
до кнопки не міг дотягнутись .
Міг вільно натиснути кнопку сус́іда
й покликать сестру милос́ердя.
Однак, не нат́иснув, лежав як „месія“***,
аж о́чі закрив спересердя.
Уранці сестр́а до палати зайшла –
змінить за поќійним білизну.
Сусід попрох́ав і вона помогла
здійснити омріяну тр́изну****.
Коли ж у вікн́о той нарешті поглянув,
узрів він карт́ину сумну.
І чуть не зомл́ів, бо (о Боже!) побачив –
глуху височ́енну стіну!
Сусід в потряс́інні сестрі розповів
про ліс, як із казки, і р́ічку,
бабусю з онуком і двох рибаків,
що рибу ловили в пот́ічку…
„Якби ж то він ба́чив!“ – сказала сестра,
„Сліп́им все життя залишався“.
„Нав́іщо ж тоді?!...“ – хворий лиш прошептав...
„Та вт́ішити вас він старався…“
листопад, 2015, Миколаїв
* Переклад твору Світлани Копилової „Окно“: http://the-fasol.com/page_sound.php?id=88088.
** В моєму перекладі, першоджерело: http://days.pravoslavie.ru/Bible/B_mf13.htm
*** Месія – посланець божий (в іудейській і християнській релігіях), який ніби має з‘явитися для врятування людства від зла. У перекладі цей термін вжито у протилежному розумінні, а тому його взято в лапки.
**** Завершальна частина поховального обряду у стародавніх слов‘ян, що складалася з поминальної учти, військових ігор і різних змагань. У перекладі цей термін вжито у розумінні зміни місця розташування хворого в палаті, тобто переселення на ліжко покійного.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620914
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 14.11.2015
(саркастична ретроспектива)
[i]Не допоможе й золоте перо,
якщо неграмотний П‘єро…
[/i]
Жив-був собі один П‘єро
і мав він гостреє перо.
„Струментом“ тим вірші творив,
та школу мабуть не любив…
І не було б про те розмов,
якби раз́ом писав «не мов».
А ще б по шиї надавав,
щоб шкр́ябав вм́істі „за кружляв“.
З четвертим виміром – проблема,
немов та яблуня кремезна:
Зима прийде… колись напевно,
кохання ж – ВЖЕ в снігу замерзло!
Не зрозумів я ще пііта,
куди хлопчину понесло:
В „душі – весна“, „на серці – літо“,
любов же – снігом замело!
Та й по яких бродив він росах,
що квіти зацвіли „по-косах?...
Якщо ж в трав́і розквітли квіти –
косі там є чого робити!
Не заздрю я тобі, Оксано,
та навіть не пускай очі
таких поетів з мухосрану,
що геть учитися не хочуть.
Не буду більше краять серце,
бо доля все ж у нас одна.
Піду наллю горілки… з перцем
і вип‘ю чарочку до дна !
12.11.2015, Миколаїв
* Пародія на твір „Осінь золота“ автора ОДИНОКИЙ ПЄРО: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620452
осінь золота
Настала осінь золота .
Жовте листя вітерець у вальсі за кружляв.
Осінній дощ нашу любов
не мов ту квітку поливав.
Та, любов наша зів'яла , відцвіла .
Прийде зима і любов наша на снігу замерла
Там де ми були разом ,
там нам було прекрасно снігом давно замело .
А в душі весна !
На серці літо коханням нашим зігріте.
Коли весна прийде і по-косах квіти зацвітуть,
Я піду у гай зелений .
Назбираю букет фіалок і покладу тобі до ніг.
Я, так хочу бути поряд із тобою,
повір кохана я не хочу прощатись з тобою.
ПРИСВЯЧЕНО ОКСАНІ
ID: 620452
Рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата надходження: 12.11.2015 12:46:23
© дата внесення змiн: 12.11.2015 12:50:15
автор: ОДИНОКИЙ ПЄРО
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620680
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 13.11.2015
„В душе его с тех пор с чуть лёгким жженьем
Горит неугасимая свеча.
Так пусть он вечно бредит продолженьем,
В котором он тебя не развенчал.“
Евген Василенко
З роками кріпне міри почуття
та пам‘ять катом у нічній тиш́і,
мечем Дамокла**, Агасфера*** проклятт́ям,
шугає в неприкаяній душі.
Не жар, не марево і не гарячка,
але так скоїлось, що годі й розібратись,
та з думкою про веселушку і гордячку,
йому довіку потайки скитатись.
Приречений на вічну він розлуку,
бо не знайшов її у жодній іншій.
Він не тримав її чарівну руку,
а тому і порівнювати ні з чим.
Вона залишилася книгою тією,
що в юності її не прочитав.
Бо інший легінь, бавився із нею,
і граючись всі аркуші порвав…
З тої пори в душі свіча палає
і обпікає груди… мов в кіно.
Хай краще недосяжною її він пам‘ятає,
чим, прочитавши, позабув давно.
12.11.2015, Миколаїв
* Навіяне твором Євгена Василенка „Агасфер“: http://www.stihi.ru/2011/12/29/4370
** Дамокл – фаворит сіракузького тирана Діонісія I (за давньогрецьким переказом правив у 5 столітті до нашої ери).
*** Агасфер або Вічний жид – легендарний персонаж, за переказами приречений на вічні мандри до Другого пришестя Христа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620675
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2015
[i]Своїм маДам присвячую[/i]
Я із-за цих прекрасних милих дам
В цугцванг** попав в шаленому цейтноті!***
Навіщо народила мене, мам,
нещасного такого Ланселота?!****
Повідав друг мій, випивши сто грам,
в такій витіюватій ось тираді:
що ділять дів: на більш прихильних – „дам“
і злих – „не-дам“ ні при якім розкладі!
Не бовдур ніби я… та і не хам,
але серед жінок мабуть уже старію –
мені все тяжче здибать милу „дам“…
(тут до уваги не беру повію).
Прошу „не-дам“ шепнути тихо: „Ти забудь!“
і навіть на думки мої накласти вето.
Щоб прийняв по „мерзавчику“***** на кожну грудь
й змирився я з гіркою долею поета.
11.11.2015, Миколаїв
* Переклад твору «Дам-не-дам» Євгена Василенка: http://www.stihi.ru/2012/09/11/7315.
** Цуґцванґ – ігровий термін; положення, коли будь-який хід гравця веде до погіршення його позиції.
*** Цейтнот – гострий нестача часу.
**** Сер Ланселот Озерний – найзнаменитіший із рицарів Круглого столу за часів короля Артура, який був закоханий в дружину останнього Гвіневру (за іншими джерелами Гін‘євру, Джіневру).
***** „Мерзавчик“ – скляна пляшка об‘ємом ¼ літра.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620386
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.11.2015
[i]"Клён ты мой опавший,
клён заледенелый..."[/i]
С. Есенин
Вже пройшов я немало доріг,
і стежок та стежинок багато.
Лиш одної пройти я не зміг –
що вела до твоєї хати.
Те тепло, що для тебе беріг,
розділив між другими потроху.
Заблукав і на серце ліг сніг,
не дістався твого я порогу.
Роздарив і... закляк ніби клен,
той єсенінський, заледенілий...
Був колись мов крилатий катрен,
а тепер я – оціпенілий.
11.11.2015, Миколаїв
* Переклад твору «Клён» Євгена Василенка: http://www.stihi.ru/2012/03/26/10990
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620384
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.11.2015
Чому надворі хижий вітер свище?
Чому з небес летить тяжка вода?
Чому все небо в дощових хмарищах?
Невже стряслась якась страшна біда ?
Чому на світле свято Великодня
не видно сонця лику навесні?
Чому не лине благодать Господня
і не лунають радісні пісні?
Тому, що люди нелюдами стали.
Тому, що грішні гинуть за метал
і заповіді Господа попрали.
Немає більше слів, який скандал…
28.04.2008 р., Миколаїв
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620145
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.11.2015
[i]
„SUMUTUR A CONVERSANTIBUS MORES –
з ким поведешся, від того і наберешся“
(Сенека, філософ-стоїк)
[/i]
Ти звабила мене, тварюко!
Зробила ницим плазуном!
І заслуговуєш, падлюко,
частунку добрим стусаном!
Надворі свище завірюха,
заметів всюди намело.
Цілую в щічку, біля вуха
і переходжу на чоло.
Спускаюсь нижче – шия, плечі
животик, спина, голий зад…
Перестає буть томним вечір,
я знов цілую невпопад.
Мене всього прошило струмом,
трясуться руки, ноги, все…
Це рівносильно сексі-буму
і вже мене в тебе несе.
У тебе ж заборон немає,
я лізу далі – у труси.
Я весь в тобі, мандрую раєм!
Немає вищої краси!
Від тебе просто шаленію
і в котре знову йду на штурм.
Я божеволію, німію,
не чув раніш стількох я сурм!
О Жінко! Я тебе кохаю!
Я знову в лоні як в раю!
Злітаю аж до небокраю
і сам себе не впізнаю…
10.11.2015, Миколаїв
* Пародія на твір «То жінка!» автора maxaon:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=109739
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620144
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 11.11.2015
[i]Персистенція** – краще ніж імпотенція
(антинауково-фантастичне припущення)
[/i]
Тебе я вирвав як пухлину,
з корінням нібито бур‘ян.
А потім мов горох об стіну
твердив собі про ніжний стан…
Залізом пік душі я рану
і попіл зверху посипав.
Терпів як міг, брехать не стану,
та біль ще довго не вщухав.
Хотілось дертися на стіну,
ковтнути жменю миш‘яку,
розбити на друзки машину,
відро всосати коньяку…
Біль заховався на задвірках,
та потоптався по душі,
піском покинув мої нирки.
Навіки стали ми чужі!
Я знов окріп немов окріп,
зіп‘явся вмить на ноги,
Прозрів так швидко як осліп
і десь пропали роги.
Сильнішав прямо на очах,
по днях і по годинах.
А шрами в грудях й на плечах
переповзли на спину.
Віки тяглись недовго зовсім,
нажаль такі тепер часи,
що всі душею голі й босі
окрім хіба-що… ковбаси.
Аж гульк – і знову ти стоїш,
з-під лоба поглядаєш.
З моєї спини ремінці
цинічно знов здираєш.
Знов рецидив, дзвенить в вухах…
Хвороба повернулась!
Спирає груди, просто жах,
немовби знову юність…
А в голові – я молодець,
бо став Началом мій Кінець!?
10.11.2015, Миколаїв
* Пародія на твір „Персистенція кохання“ автора maxaon:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319132
** Персистенція (лат. persistere – залишатися, упиратися) – тривале збереження збудника в організмі (джерело – вікіпедія)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619899
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 10.11.2015
Я свині пас в трусах на босу ногу,
аж тут зненацька вітер налетів.
Ще й дощ вперіщив, прямо край дороги,
мене по пиці, ледве не втопив.
А тут гроза із-за хмарин підкралась
і межи очі втяла стусана.
Над головою небо розірвалось,
мене скосило ніби кабана.
Не зрозумів відразу, в чому діло,
гадав прийшов вже мій останній час.
А зверху знову щось загуркотіло…
і я знайшов дорогу на Парнас!
Так, так, що прозваний відомою горою…
Батіг мені перо й чорнила замінив,
а рими потекли донизу бурною рікою…
Боявся одного – щоб стадо не втопив.
Натхнення розпирало мої груди,
з карманів сипались сонети й так вірші,
валялись під ногами оди всюди,
і стало вмить прекрасно на душі!
А я творив і те читав коровам,
бо свині розбрелись аж попід бір.
Вони ж жували сіно чи полову,
не до трави було їм, ти повір.
Хоч слухачі й не плескали в долоні,
копита ж звісно розумієте не те,
але я їх скорив, тримав в полоні,
всі завертілись в дивних фуете!
Ще хтось там заховався за забором,
а інший причаївся аж на ганку,
але ніхто не кинув ні яйцем, ні помідором –
мабуть сьогодні залишусь я без сніданку…
Та все ж я дуже радий всім присутнім,
вони мої прекрасні слухачі.
Розгледіли в мені своє майбутнє,
їм сняться мої образи вночі!
Це торжество поета над юрбою
могло б тривати кілька довгих днів,
але бичок якийсь, немовби сам собою,
махнув хвостом, відтак і розбудив…
листопад 2015, Миколаїв
* Це пародія на твір "Дивакуватий пастух" автора maxaon: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619623
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619854
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 10.11.2015
Хотів ти дуже знов щоб повернулось
все, що згадати нам завжди приємно,
й доправив нас аж у студентську юність
старий трамвайчик номер п’ять напевно.
Хоч бачу, друже, я тебе не часто,
для мене ти такий же, як тоді,
коли буяла юність, квітло щастя
і мчались наші роки молоді.
Перед очима матінка Одеса,
її проспекти, вулиці, сади…
Котовського, Таїрова, Пересип –
з тобою пам‘ятатимем завжди.
Бульвар Французький, „Глечик“ біля моря,
пансіонати, бази і торксин.
Проспект Шевченка з рестораном „Море“,
Гагаріна й завод шампанських вин.
Яхтклуб з „Дельфіном“ там, а поміж ними
наш „Дикий пляж“, де влітку ми жили,
та не лякали нас одеські зими,
бо завжди всі засмаглими були.
Там кіностудія на розі причаїлась,
гуртожитків студентських ціла рать.
Тут гастроном – наш годівник на милість,
і місце зустрічі не можна помінять…
Шевченків парк та шпиль, що в небо рветься,
як пам‘ять всім матросам на віки.
Маяк об Воронцовський хвиля б‘ється,
тримають курс на нього моряки.
А Дерибасівська, Пасаж, Гамбринус,
бульвар Приморський, Дюк і морвокзал,
там Тещин міст дугою вигнув спину
й собою різні боки він зв‘язав.
Тут сходами коханих ми водили,
коли фунікулер відпочивав.
Нам юність додавала серцю сили,
а Дюк суворо зверху споглядав.
Петра Великого, Садова, „Холодильник“
зустріли першими нас, шукачів пригод.
Ми вперше відкривали Новий ринок,
„ЖД“ й Канатний славний наш завод.
Хімічна, Молдаванка і Слобідка
для багатьох із нас не просто звук.
Десь кожен лебідь мав свою лебідку,
та гризли всі гуртом граніт наук.
Минуло, схлинуло, та просто пролетіло,
студентська юність, університет…
Вже сизим снігом голову накрило,
хтось батько з нас чи й дід, юрист, поет!..
Всього лиш шістдесят, та що там говорити,
дивись сміливо, друже, в майбуття.
Бажаю всім – любити і творити,
творити і любити все життя!
листопад 2015, Миколаїв
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619640
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 09.11.2015
[i] Хоть Бо́гом ты и стать гот́ов,
скаж́у тебе поэт-пов́еса –
спуст́ись на з́емлю с «небес́ов»
и не дразн́и люд́ей, не бе́сов!
(моя епіграма Валерію Вітер в звʻязку
з публікацією ним твору «Моё небо»)[/i]
Хильн́ув я зв́ечора добр́яче
й прил́іг тих́енько на тапч́ан.
Так розвезл́о, що чуть не пл́ачу,
нуд́ота, в голов́і дурм́ан.
Укр́ився ч́инно ч́истим н́ебом
та вмить тихенько задрімав,
і сниться – вже лечу до тебе,
бо я, нівроку, Бо́гом став!
Перевал́ив за грань реа́лій,
в груд́ях буя́є н́еба синь.
Тягн́у тобі буќет конв́алій,
бо не злеч́у у височ́інь.
Свят́им для м́ене ст́ало н́ебо,
не м́ожу д́ихати, пов́ір.
По сх́ідцях вв́ерх повз́у до т́ебе,
а п́адаю в безд́онний вир…
Та цей пол́он не ст́ане р́абством,
я мли півл́ітра ще всос́у
і не пот́ерплю святот́атства –
на др́узки ќумпол рознес́у!
Як «МіГ» пол́ину в с́ині д́алі
і ќаменем впад́у до ніг…,
але в вісн́і круч́у пед́алі
житт́я непр́ойдених дор́іг.
Все ж час з-за гр́ані поверн́утись,
зірв́ати м́арево з оч́ей,
проќинутися, схамен́утись…
і не «творить» таких речей!
06 листопада 2015, Миколаїв
* Ця пародія написана мною на твір Валерія Вітра «Моё небо»: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618419
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618821
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 06.11.2015
[i]"на екрани вийшов довгоочікуваний фільм
"Президент" (із російських новин)[/i]
Я не див́ивсь про п́утлера кін́о,
але мен́і й без ц́ього з́овсім я́сно,
що ваш Вов́ан – це чм́ошник і гівн́о,
с́имвол житт́я, що м́инуло напр́асно…
Він Крим сакр́альний гр́аючись відж́ав,
дав в́ідсіч і чеч́енам, і укр́опам,
і На́то ж́опу ѓолу показ́ав,
заткнувши в́атником вікн́о в Євр́опу…
Підн́яв Рос́ію-м́атінку з кол́ін
і опуст́ив її, зовс́ім під с́амий пл́інтус,
де лл́ється бр́ажка й зелен́іє хрін,
туд́и – куд́и не п́іде н́авіть св́интус…
Країна хв́ора, так і м́арить ним,
вже опин́илася в чудн́ому р́уцькім м́ирі,
де п́оять всіх підр́яд лайн́ом одн́им,
а хто не пʻє – тоѓо моч́ить в сорт́ирі!
Хто пр́оти – з т́ими їм не по пут́і,
вал́ізу в з́уби і чимд́уж вокз́ал-Євр́опа.
весь світ зірв́уть, хай в іншому житт́і
тряс́уться, мля..., пінд́оси і укр́опи.
Впере́д, великор́уцькая орд́а!
За ба́тьківщину, в́іру, за Вов́ана!
Ми перем́ожем!... Й з́овсім не бід́а,
що вже країна ѓола вся і п́ʻяна…
Я не дивл́юсь про ќарликів** кін́о,
мен́і й без ц́ього абсол́ютно я́сно,
щоб міль** не зʻїла н́аше полотн́о –
мор́ить її потр́ібно
й бу́де все прекр́асно!
4 листопада 2015, Миколаїв
* Це пародія на твір Антипа Ушкіна «Президент» http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577660
** Погоняла путлера під час його роботи в КГБ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618516
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 05.11.2015
Великий Ходжа Насретдін
мав дома два відра:
одно новеньке як алтин,
а в іншому – діра…
По воду прошкував у ліс
старий у літні дні
Одне по вінця повне ніс,
а в іншому – на дні.
Зі зверхністю нове відро
сміялось над старим.
Рікою сльози те лило,
стидаючись діри…
І ось відеречко старе
звернулося, – Ходже,
навіщо ти мене береш
десятий рік уже?
Закинь подалі, на смітник –
роковано молю!
Як воду носиш у квітник,
її я марно ллю…
І Ходжа відповів відру, –
Себе не ціниш ти.
Зітри з очей своїх мару,
досягнуто мети!
Дивися – під відром новим
нічого не росте,
а де пройшли з тобою ми –
усе кругом цвіте.
Твоя діра – то часу хіт,
лише краса врятує світ!
4 листопада 2015
[i]* За мотивами притчи про два відра.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618510
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2015
Бросаю все и мчусь к тебе, родная,
Как в бурю на огонь летит журавль.
Как встретишь ты меня, еще не знаю.
Быть может развернет судьбы корабль
и понесет совсем в другую бухту,
волной захлестывая мачты, паруса,
и не подашь спасательный мне круг ты,
затянет мглою голубые небеса.
Лето, 1981 г., Одесса - Саврань
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618283
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.11.2015
[i]Своєму сину Олексію, який по волі
Всевишнього не завадив моїй зустрічі з
сонечком, що надихнуло на створення
цього твору, присвячую[/i]
Промінь сонця блиснув у віконечко
поміж хмар майнула неба синь,
а назустріч по паркету «сонечко»
мчиться, ніби хоче в височінь.
Осінь вже дарунками не балує,
сіре небо даху дістає.
Вітер жовте листя геть не жалує,
гонить містом, мов життя моє…
Вже давно мурахи розповзлися,
ті в шпарини, інші – під кору…
Бо зимою вранці пахне в лісі
й морозець гуляє по двору.
Але варто променю з‘явитись –
та малеча миттю ожива
і мерщій, хай що їй не наснилось,
мчить до світла, ніби у жнива.
"Сонечко", що вже давно спочило,
пробудилось, встало, ожило.
До вікна повзе паркетом сміло,
ніби пташка стало на крило!
3 листопада 2015, Миколаїв
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618281
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.11.2015
Целые день стучит по крыше
летний дождь, журчит вода.
Я опять лежу и слышу,
как грохочут поезда.
Воробей на мокрой ветке,
свесив голову сидит.
Словно заперт в тесной клетке,
на меня сосед глядит.
Мчат по улице машины,
слышно, как гудит завод.
И опять скрипят пружины,
словно петли у ворот.
Вот опять мы день прожили,
вычеркнув из жизни вон.
Ох, скорее б отпустили
нас с тобой на полигон.
г. Белгород Днестровский, 31.07.1981 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617717
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 01.11.2015
Поле, поле, всюду поле.
Слева враг и справа враг.
Напрягая силу воли,
взвод стремглав бежит в овраг.
«Закопаться всем по уши !
Наблюдение вести !
Исполняйте, вражьи души,
задних нечего пасти !»
Сопка ваша – будет наша.
Слышен топот, пыль столбом.
На обед нам будет каша
липкая, как глины ком.
Командир дает нам карты –
ориентируйтесь быстрей.
Но играть на карте в карты
Всеж намного веселей.
Атакуем в заключенье,
взвод с последних сил ползет.
Солнце жжет – одно мученье,
пот рекою с нас течет.
Все, конец, устали люди,
валит с ног ребят жара.
Завтра что-то снова будет,
а сейчас домой пора.
14.07.81 г., Белгород-Днестровский
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617716
рубрика: Поезія, Шутливые стихи
дата поступления 01.11.2015
Навіщо ти фільмувати порно?
Хіба не гидко все це вам,
коли розпусник-хам проворно
вривається в ваш дивний храм?!
Навіщо ? Ангел мій, скажіте,
хто збив вас з вірного шляху,
переконавши, що у світі
немає іншого смаку?!
Повір мені – на світі цьому
під завʻязку хороших справ!
Готує кухар з ромом сома
й багато інших гарних страв.
Там лікар градусника ставить,
пожарний дістає рукав,
тут вихователь діток бавить,
шахтар вугілля нарубав.
Коротше, справ на світі – море
і всі важливі та хороші.
Одні приносять насолоду,
а інші – теж, але ще й гроші.
Є тільки два недобрі діла,
їх стидно навіть називати.
Одне – торгівля власним тілом,
а інше – совість продавати!
Закінчуйте займатись млядством,
я вас прошу, та ні – благаю!
Зніматись в порно – гірше хамства,
і в телешоу – ні ногою!
Спитаєте – шановний Ушкін,
а в чому телешоу суть?
Я відповім – там журнашлюшки
країні мізки всій ї..ть!
Це вже гидкіше навіть порно,
коли пропагандонів тьма,
Росію трахає проворно,
лишає честі і ума!
жовтень 2015, Миколаїв
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617310
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 31.10.2015
[i] Своєму батьку
з нагоди його 80-літньої роковини[/i]
Що було – відгуло,
пронеслось, пролетіло, минуло.
Ніби в юності я знов спішу у село,
що в садах у долині втонуло…
Там могили рідні, Люба – мамка моя,
вічним сном вже навіки заснула…
Але батько живе, він – основа, сімʻя,
ще ганяє двором дід Мачула!
Не сидиться йому, до свиней він спішить,
то корівку напоїть… і знов все по колу.
Їде сіно косить, згодом – вже ворошить,
отакий він у нас дід Микола!
На городі картопля, цибуля, буряк,
ще й горох посадив вже відколи.
Поливає, сапа мов невтомний вояк.
Отакий він у нас – дід Микола!
Він на Вовчу увечері знову іде,
озираючись хитро довкола.
Швидко рибки впіймає й бичка приведе.
Отакий він у нас – дід Микола!
А горілку смакує немовби то квас,
пʻє охоче за мир і свободу.
Дід найстарший з усіх взагалі поміж нас –
голова Мачулівського роду!
Випʻє чарку-другу і добрішим стає,
пригадається юність і школа.
Розповість про рідню, про коріння своє…
Отакий він у нас – дід Микола!
Пригадає, як пас він корів за селом,
як возив молоко до райцентру,
заготівки тварин, як возився з сідлом
і, нарешті, дійшов до завферми.
Не важливо, що вісім-то класів всього
він закінчив у Троїцькій школі,
бо продовжилась доля нелегка його
на комбайні в широкому полі.
Крокував він упевнено шляхом життя,
і не знаю, яким ото боком,
та свій путь трудовий, на загал до пуття,
він закінчив статечно – завтоком.
Скоро правнуків буде наш дід колисать,
вчить ходить по життєвому полі,
свіжу рибку ловить і Вітчизну спасать…
Хай щастить в цьому діду Миколі!
І скажу вам відверто хоч тисячу раз,
бо вже довго ходжу я по колу, –
всі ми щиро, всім серцем вітаємо Вас,
дорогий Ви наш, діду Миколо!
жовтень 2015, Миколаїв
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617309
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 31.10.2015
Я полем шел вечернею порою.
Садилось солнце за горою.
Ковер цветов стелился мне под ноги.
Шел напрямик, забыв, что есть дороги.
Прилег в душистую траву.
Смотрел на неба синеву.
Мечта моя стремилась ввысь.
И сам себе сказал: «Держись».
Любовь она такая штука -
хоть радость есть, но больше мука.
И почему-то получается,
что поздно милая встречается.
Лежал я долго, дотемна.
На небо чистое Луна
взошла размеренной ходою
и привела вслед за собою
Медведиц двух и Зодиака,
Стрельца, Тельца и даже Рака...,
но я лежал и степь все слушал,
и это радовало душу.
21.07.1981 г., Белгород-Днестровский
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617133
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 30.10.2015
(поздравление другу Славе С. с нем рождения)
Со́рок семь – это о́чень непр́осто,
Со́рок семь – это в́озраст мужч́ины.
А мужч́ине сол́идного р́оста
не прист́ало хандр́ить без прич́ины.
Ты по-пр́ежнему свеж, энерѓичен,
что с мяч́ом, что на л́ыжах, что в ќартах.
То́лько к ж́енщинам ты... „безразличен”,
ведь не зря же род́ился ты в м́арте!
26.03.2007 г., Николаев
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617128
рубрика: Поезія, Портретная поезия
дата поступления 30.10.2015
Шумит дубрава пышною листвой.
Стоят качаясь молча великаны.
Давно царит здесь вековой покой.
Сто лет сюда не залетали ураганы.
Ковер зеленый под ноги ложится.
Здесь дышится свободно и легко.
И голова от радости кружится,
что ты сейчас недалеко.
Недалеко, вернее близко, рядом.
Твои глаза глядят в мои глаза.
Ты смотришь, улыбаясь нежным взглядом,
а на ресницах не дрожит слеза.
Тебя к своей груди я прижимаю.
Губами губы милые ловлю.
Как счастлив, что тебя я обнимаю.
Какая радость – я тебя люблю !
И лес вдруг посветлел и стал приветней.
Пробился солнца лучик сквозь листву.
Дрозды запели на зеленых ветках
и стало видно неба синеву.
27.07.81 г., Белгород-Днестровский
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616866
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.10.2015
(по мотивам стихотворения К. Симонова «Жди меня»)
Не жди меня, не жди меня, не надо.
Какая радость в том, что будешь ждать ?
И, никому не подарив ни взгляда,
Не от любви, от ревности страдать.
Не жди меня, как ты ждала впервые,
Когда иначе и скучней жила.
Быть может, были лучшими другие,
Но я пришел, ведь ты меня ждала.
Не жди меня, я не люблю притворства,
Вздыхать, когда не хочется вздыхать.
И перед всеми притворяться черствой
Лишь потому, что ты решила ждать.
Не жди меня, но я вернусь нежданный
И с кем бы ты в то время ни была
Поймешь, что как это ни странно,
Не ждав меня – ты лишь меня ждала.
1991 – 1993, Николаев
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616862
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.10.2015
Ночь, н́ебо, лун́а.
Зв́езды, огн́и, тишин́а.
Дер́евья, пал́атки, сон.
Я и душ́и стон.
Вр́емя, простр́анство, даль.
Се́рдце, на с́ердце печ́аль.
Мы́сли, ѓубы, лиц́о.
Пл́ечи, р́уки, кольц́́о.
лето 1981 г., Белгород-Днестровский
́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616637
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.10.2015
(жахлива антинародна бувальщина)
Ліс́очком Во́вчик мандрув́ав,
збир́аючи грибо́чки,
і п́ісеньку щос́ил горл́ав,
щось про курч́ат і кв́очку.
Чим д́алі в ліс – тим більше дров,
лам́ав їх Во́вчик бійко.
Він страх і с́овість побор́ов,
нем́ов отр́имав дв́ійку.
Ял́ин нем́ало поруба́в,
збив із роѓатки ѓалку,
мур́ашник весь він розтопт́ав,
ввіткн́ув у н́ірку п́алку…
Тремт́іли л́ипи і кущ́і,
зайч́ата і більч́ата,
дрозд́и, клест́и, чиж́і, стриж́і,
лос́ята й лисен́ята…
А ще у л́ісі с́ірий вовк
мав зв́ичку прожив́ати.
Поч́ув він пацан́яти зойк
й піш́ов йоѓо шуќати.
Знайш́ов і так йом́у сказ́ав:
«Чом́у тут репет́уєш ?
Чом́у ял́иночку злам́ав ?
Мишќа нащ́о турбу́єш ?»
А Во́вчик с́ірому на те –
ти вовк з авторит́етом
та козен́ятко молод́е
зад́ер мин́улим л́ітом.
І вз́имку т́очно так бул́о,
кол́и сніж́ок піш́ов…
Кор́отше так – заткн́и хайл́о
і т́опай, куд́и йшов!
Усе це – в́отчина моя!
Щоб більш тебе́ не ба́чив!
Ще дід мій ХАМ у цих краях
усіх підр́яд фея́чив!
Щось Во́вчик в́итяг із штан́ів
і взяв вовќа на м́ушку.
Той з́уби ст́иснув, аж спітн́ів,
і втік аж на оп́ушку.
А Во́вчик свій прод́овжив шлях,
наліво і направо
гул́яв, допоки раптом, мля…
не впав в глух́у кан́аву.
Споч́атку думав – юринда,
щас в́илізу пов́ище,
та з ќожним кр́оком, от бід́а,
пров́алювався гл́ибше.
Про п́оміч Во́вчик став блаѓать
звір́ят, оце наївний...
Хто ж п́іде т́елепня спас́ать,
розд́ерти й то прот́ивно!
До ями підійш́ов мишќо,
вел́икий, косоо́кий.
Дай л́апу ти мен́і, дружќо !
А той – мерщ́ій навт́ьоки !
І тут у Во́вки все жим-жим,
вон́о ж бо не із ст́алі.
Він д́ерся вѓору, н́іби джин,
чимд́уж крут́ив пед́алі...
Та зрозум́івши – самот́уж
не в́ибратись із я́ми,
він закрут́ися, м́овби вуж,
і став вол́ати – «Ма́мо!»
Але стар́енька в мереж́і,
таќа вже н́ині чудас́ія,
смаќує р́уцькі бомбаж́і,
як всі кричить – впер́ед Рос́ія!
До зомбоя́щика нар́аз
ув́ага вся її приќута.
Як Крим наш, Си́рія, Донба́с...
і як рост́е у них вал́юта.
Ще з́овсім тр́ішки – всім тризд́ець,
і н́аша перем́ога!
А що ж там Во́чик-молод́ець ?
Втон́ув ?… Ну й сл́ава Бо́гу!
Мор́аль у ба́йки на віќа –
людсьќої м́удрості ріќа:
Не тр́еба розкрив́ать хайл́о,
якщ́о по с́уті ти ху*л́о!
жовтень 2015, Миколаїв
* Це мій переклад твору Антипа Ушкіна "Вовка в лесу"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616630
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 28.10.2015
- Хто всрався ?
- Невістка !
- Так вона ж воли пасе!
- То й звідтіля вітер несе !
(з українських народних перлів)
Вч́ора я із д́ому в́ийшов
і уп́ав в здор́ову я́му!
Хто її, падл́юка, в́ирив ?
Пр́авильно – Бар́ак Оба́ма!
Відчин́ив сьоѓодні хв́іртку,
зирк – кіз́як на ст́ежці пр́ямо.
Хто скаж́іть мен́і зроби́в це ?
Вірно все – гівн́юк Оба́ма!
На кол́іна хто пост́авить
пр́агне знов Рос́ію-м́аму
і свій пр́апор в с́ерце вст́авить?
Пр́авильно – муд́ак Оба́ма!
Хто нап́ав на Україну ?
Хто підтр́имував майд́ани ?
Хто розстр́ілював нев́инних ?
Вірно все – пінд́ос Оба́ма!
Хто пос́рав нас у Євр́опі
і з нар́одом бр́атнім с́амим ?
Це від́омо ќожній п́опі –
гамадр́ил-маќак Оба́ма!
Де що-н́ебуть не стає́ться,
катастро́фа, інша др́ама.
Закол́отник і уби́вця, вірно –
манія́к Оба́ма!
Ну, а в с́орок п́ершім р́оці
хто нап́ав на нас нежд́ано ?
«Гітлер» – вірно, моя д́оцю,
та посл́ав йоѓо – Оба́ма !
Хто душ́ив нар́од в ГУЛа́зі,
руйнув́ав пал́аци й хр́ами ?
Та які там комун́яки,
то був в́орог наш – Оба́ма !
Єву спокус́ила с́ука,
щоб вон́а дал́а Ад́аму!
Зн́аєте, хто ця змію́ка ?
Пра́вильно – Бар́ак Оба́ма !
Хто підс́унув ќока-ќолу,
сн́ікерс в р́ота запиха́є ?
Голлів́уди, рок-н-р́оли
і секс-бо́мби в нас кид́ає ?
Тя́гне хто нас в інтерн́ети,
в сіті стр́аму і рекл́ами ?
Не мандр́уйте Гу́глом, діти,
там сид́ить пав́ук – Оба́ма !
Хто нед́авно «рупь» уд́арив
п́оміж я́йця деревʻя́ні
так, що м́иттю здорож́али
і коќоси, і бан́ани ?
Мізки хто нар́оду п́удрить
із усіх теле-ан́алів ?
Не тризд́и! Прич́ом тут Пу́тін?!
Це усе – Бар́ак Оба́ма !
Хто рефо́рми не пров́одить,
окр́ім нано-дельта-пл́анів ?
Ну, відповід́ай, Вол́одю!
Пр́авильно, бар́ан, – Оба́ма !
Хто вітр́ину лиш мін́яє,
щоб лайн́о приќрить карт́оном,
а вон́о все-дно вон́яє,
хоч зал́ий йоѓо бет́оном!
Хто народ яйцеголовий
заган́яє в скр́епи с́уті ?
Все, скажу вам, безтолкові –
це дін-дон, вол́одя п́утін!
жовтень 2015, Миколаїв
* Це переклад твору Антипа Ушкіна «Барак Обама».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616402
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 27.10.2015
Ти не зам́ислювавсь ніќоли,
чим м́ожна зм́іряти любо́в?
Вон́а ж нев́идима н́ікому,
але гар́яча, н́іби кров,
що з т́ебе ц́ідять, мов з бер́ізки,
ті вертихв́істки зазвич́ай,
а п́отім промив́ають м́ізки,
як не припреш до ліжка чай.
Її не зм́ірять поціл́унком,
не обійн́яти уноч́і…
Вон́а, як Ме́рлін, на мал́юнку,
а не Сол́оха на печ́і!
Кох́ання – не част́ина св́іту,
це Вс́есвіт весь, і н́авіть ще…
Тут не обм́ежитись прив́ітом,
як не наїстися борщ́ем.
Кох́ані нам дор́ожчі св́ітла,
бо с́онце св́ітить задарм́а.
Вон́и сол́одкі, як пов́идло,
і неос́яжні, як ром́ан.
Їм комплім́ентів не потр́ібно,
не тр́еба дороѓих маш́ин.
Нав́іщо з́олото чи ср́ібло,
чи н́авіть миткал́ю арш́ин.
Кох́ані, м́овби пр́омінь с́онця,
у с́ерці залиш́ають слід.
Вон́и – в глух́ій стін́і віќонце,
нестр́имне п́олумʻя і лід...
Їх ц́інять, п́естять, поваж́ають,
а не цькую́ть, нем́ов тих бліх.
І вже, тим більш, не забіж́ають.
Заќінчив, гомер́ичний сміх.
Іще вам бідним розтлум́ачу –
любо́в дор́ожча благ земн́их.
Ви в ц́ьому т́емні, як я ба́чу,
зовс́ім дал́екі, зн́ову сміх…
Кох́ані з́авжди важлив́іші
від перех́ожих чи твар́ин.
Вон́и – це не сір́енькі м́иші
і не пуст́ий надії дзвін.
Кох́ання – це все безкошт́овно,
ніхт́о не с́илує, пов́ір.
Стає́ться вмить все, полюбо́вно,
враз засос́е блаж́енний вир.
Ум́ов нія́ких не потр́ібно,
не тр́еба пр́иводів, прич́ин.
Люби́ собі одноос́ібно
і хай там що, ну хоч крич́и.
І не жал́ійтеся, шан́овні,
бо ж́алість – це от́ой же біль,
ви кр́аще ч́арочку нап́овніть,
хай в ѓолову уд́арить хміль.
Щоби́ вон́а вже ненар́оком,
осм́ислюючи п́ерлів груз,
що з в́ірша с́иплять на всі бо́ки,
не р́епнула, нем́ов гарбу́з!
жовтень 2015, Миколаїв
Цю пародію я написав після ознайомлення з віршем "Любовь не измеряют поцелуем" автора __Fly__. Ось його текст:
Любовь не измеряют поцелуем,
Не открывается она для нас в ночи.
Любовь как чувство мы не истолкуем…
Мы сердце подставляем под ее лучи.
Любимые всегда дороже света,
Дороже земных благ, пустых надежд.
Любимые, как первый луч рассвета,
Неизгладимо оставляют в сердце след.
Любимые всегда важней других,
Их слушают, их ценят, уважают.
Их силою не заставляют полюбить
И, уж тем более, не обижают.
Любимых любят безвозмездно,
И просто так не нарушают их покой.
Любимые – не часть большой вселенной,
Любимый – есть вселенною одной.
Любовь не ставит никаких условий,
И не рождается из чувств других она.
Дороже чем любовь ничто не стоит.
И есть ли и любви вообще цена?
Любовь в сердцах рождается мгновенно,
Она не ищет тысячу причин,
Не нужен повод ей, не нужно комплиментов,
Не надо ей подарков и машин.
Из жалости рожденная любовь,
Лишь жалостью и может завершиться,
Ведь жалость – это та же боль,
А настоящая любовь из боли не родится.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616387
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 27.10.2015
Мы долго ждали этой встречи,
друг друга видели в мечтах и снах.
Ты руки протянула мне навстречу
и сердце навсегда покинул страх.
Глаза смотрели ласково и нежно,
ну а лицо искрилось добротой.
И, подмигнув, взъерошила небрежно
мне волосы. Смущенный красотой,
вечерний лес открыл тебе объятья,
но темнотой тебя он напугал.
И ты дрожала в легком летнем платье,
«Люблю тебя» - впервые я сказал.
И счастлив был, и ты была счастливой,
и в ритме быстром билися сердца.
Не видел я тебя такой красивой
и небу в звездах не было конца.
15.08.1981 г., Белгород-Днестровский
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616124
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 26.10.2015
[i]Своєму близькому другу
Ярославу Куцаку, з нагоди
його 60-річчя, присвячую
[/i]
Життя людське – феєрія струмка!
Загомонить униз в’юнким потічком,
а потім обертається на річку,
сестру зустріне – і уже ріка!
Бурчак, немов дитя, яке пішло,
не знає ні утоми, ні спочинку.
Упевнено уже тримає спинку –
у ньому є змочити де весло.
Дугою вигинається в гаях,
а далі – чинно лине між лугами,
нотуючи помітки на полях,
мов композитор пише власні гами.
Тут береги покриті осокою,
там вітер гонить хвилі ковили.
Натішитись не встигли ми з тобою –
до моря наші ріки допливли…
Жага життя… Душі цього замало!
Стрімка завирувала течія,
попле́скалась і біля греблі стала.
А може то всього лиш печія?.
26.10.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616115
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2015
(по мотивам романа А.Иванова «Вечный зов»)
Жизнь челов́ека, как кост́ер недолгов́ечный...
Вот всп́ыхнул он во тьме Всел́енной в́ечной
и вот гор́ит он, и собо́ю Бе́здну освещ́ает,
но р́ано или п́оздно все ж кост́ер отполых́ает.
Исс́якнет жизнь и все закр́оет Мгла.
Сгор́ят дров́а – ост́анется зол́а,
а п́епел по земл́е разв́еет в́етер.
Веќами бы́ло так на бе́лом св́ете.
Костр́ище пораст́ет траво́ю молод́ой
и зашум́ят сад́ы зел́еною листв́ой.
Промч́ится м́ежду них, как бы́стрый конь,
Тот в́етер, что разж́ёг ж́изни оѓонь.
г. Белгород-Днестровский, 30.07.1981 г.
***
Житт́я людсьќе – баѓаття край дор́оги
в пітьм́і безм́ежній, д́якувати Бо́гу,
то ж́евріє тих́енько, то гор́ить, ́
а те собі – на Вс́есвіт весь пал́ає,
одн́ак над́овго дров не вистач́ає…
Зор́я зас́яє на одн́у лиш мить.
Воѓонь зат́ухне – все погл́ине Мла,
житт́я людсьќе за мить згор́ить дотл́а,
бо не суд́илось в́ічно так світ́ить.
Лиш п́опіл по степ́ах безкр́аїх,
пом́іж гаїв і аж до небокр́аю
розв́іє в́ітер…, він же не гор́ить.
А п́огар зарост́е зел́еною трав́ою,
розпр́авить кр́они сад, нем́овби сам собо́ю,
підн́іметься кол́осся золот́е.
І бу́де ба́вити їх той же в́ітер,
в́іками так бул́о на білім св́іті,
який житт́я роздм́ухав молод́е.
12.10.2015, Миколаїв
Чи думав, чи гадав я, молодий юнак, який тільки но закінчив університет, лежачі на госпітальному ліжку в Білгороді-Дністровському в один із липневих днів 1981 року, що через 34 оберти земної кулі навкруг Небесного Світила знову повернуся до цієї вічної теми - суті людського (читай свого) життя, і також лежачі на лікарняному ліжку своєї душі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615898
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 25.10.2015
На подвір’ї сніг кружляє,
тиша навкруги.
Мама пісеньку співає –
спи мій любий спи.
Хай тобі вночі насняться
кришталеві сни.
Ніби коні прудконогі
линуть ковзани.
На санчатах з гірки стрімко
наш Андрійко мчить.
Баю-бай, засни дитинко,
все навколо спить.
Баю-бай спочинь маленький.
Біла заметіль
понесе тебе на крилах
у безмежну синь,
А прокинешся і ранком,
з першим промінцем
будеш бавитись світанком
з сонячним лицем.
13.01.2007 р., Попрад – Київ (в літаку)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615880
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 25.10.2015
[i]Спіш́іть до матер́ів, щоб не спізн́итись…
(із власного гіркого досвіду)[/i]
Знеможена, покинута, сумна,
вже очі згасли й вицвіли на сонці,
волосся снігом вкрила сивина –
сидить самотньо в хаті, край віконця.
Пожовкло буйне листя у саду,
задума на обличчі захолола.
Сидить стара матуся і біду
мов квітку в сиві коси приколола.
Сидить, дорогу сумно спогляда,
і туга як косою серце крає.
Своїх синів і дочок вигляда,
а їх не видно, все чомусь немає…
Безпомічна, уже не носять ноги,
хатина похилилась від дощів,
зітлілий тин поліг біля дороги
і цілий світ для неї опустів.
Лиш думка про дітей і непокоїть,
водою мозок точить, душу рве.
А час пливе широкою рікою
і так старенька спомином живе.
Холодний вітер садом пролетить,
засвище і розтане в верболозах.
Схрестивши руки матінка сидить,
і мовчки все ковтає власні сльози.
Укрила осінь знову землю листом,
вже незабаром і в останню путь.
Однак не їдуть в гості діти з міста,
та їй цього ніколи не збагнуть…
24.10.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615684
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2015
Не зн́аю, як вон́о те ст́алось,
та вт́юрився, нем́ов дит́я.
Я закох́ався у відст́алість
і вже нем́ає воротт́я.
Вмить захворі́в я голов́ою,
сидж́у, пиш́у, мол́ю, мел́ю…
і н́ібито сам́им собо́ю
до сл́ова р́иму я тул́ю.
По шќірі п́овзають мурашки,
мел́ю без сп́ину, невпоп́ад,
Ви зм́илуйтесь, моя Нат́ашко
і д́айте д́умам моїм лад.
Я не пое́т, а пр́осто хв́орий,
усе сверби́ть, гор́ить, печ́е…
З цим гемор́оєм – пр́осто ѓоре,
але від с́ебе не втеч́еш.
Десь алеѓорії поділись,
забр́акло в п́олі квіточ́ок,
житт́я моє перетвор́илось
на ќупу р́ізних боляч́ок.
Крас́и узр́ів твоє́ї ѓеній,
аж засвербіло п́оміж ніг…
Взнаќи даю́ться кл́яті ѓени,
ну хоч крич́и, і сміх, і гріх.
Шал́ено т́іпаються р́уки,
мігр́ень лупц́ює від душ́і.
Страш́енно х́очеться самбу́ки,
та тр́еба все ж ліп́ить вірш́і.
І що там Пу́шкіну Сашќові,
йом́у вже з́овсім не бол́ить,
любо́в у ќожнім м́оїм сл́ові,
не л́едве тл́іє, а гор́ить!
Поч́ався с́епсис у пое́та,
пон́осом хл́юпають слов́а.
Я не дар́ю тобі буќета,
бо в болячќах вся голов́а.
З вис́оких і низьќих мат́ерій
сплет́у тобі рясн́ий він́ок.
Та сипон́у туд́и бакт́ерій,
бо кр́аще в́игадать «не см́ог».
Мда…, ти не Гончар́ова,
це ба́чу я уже сповн́а.
Повз́еш пов́ільно, мов кор́ова,
не для пое́та ти ж́она.
Твої бакт́ерії повс́юди,
мен́е все це вже дістає́.
І не хов́айсь, хай ба́чуть л́юди,
яке тяжќе житт́я моє.
Та все ж я з́овсім недол́угий,
бо гл́юків п́овна голов́а.
Щось там пиш́у про св́ої р́уки,
виѓадую пуст́і слов́а…
Ломл́юся у чуж́і я дв́ері,
але щоби́ споќійно жить -
пож́ар в любо́вній біосф́ері
неѓайно тр́еба затушить!
24.10.2015, Миколаїв
Цю пародію я написав на вірша Олександра Деркача "Я Вас люблю". Ось його текст:
...N
Я Вас люблю, я наче хворий –
Мороз по шкірі та мурашки.
Тому мелю без алегорій –
Я ж не поет, не Пушкін Сашка.
Я квіти Вам не подарую,
Бо сам букет усіх болячок.
Я ціпенію у статую –
краси Ваш геній я побачив.
Чи навпаки - сверблячка генів
В шалений рух приводить руки.
І всі думки аж до мігрені –
Писать вірші? Чи пить самбуку?
Писать вірші - не Пушкін Саша,
А пить до "глюків" - вже без сенсу.
Не Гончарова Ви, Наташа,
Але від Вас почався сепсис.
Ця зачарована недуга –
процес в любовній біосфері.
Я Вас люблю, хай недолугий –
Коханець Ваших всіх бактерій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615635
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 24.10.2015
(варіації на тему пісні «Вставай страна огромная»)
Встав́ай Вкраїна в́ільная,
встав́ай на л́ютий бій!
Із п́утлером-неѓідником
Душ́ителем над́ій.
Приспів (два рази):
Хай в́оля нездол́анная
грим́ить, нем́ов наба́т.
Кін́ець в земл́і укр́аїнській
знайд́е раш́истський гад.
Не бу́дуть с́или т́емнії
над Не́нькою вит́ать.
Лан́и її безм́ежнії
не бу́дуть плюндрув́ать.
Приспів
Звільн́імося від н́ечисті,
дам́о кат́ам відп́ір
і п́утлерських заѓарбників
не п́устимо у двір.
Приспів
Ми зн́ищимо запр́оданців
та інших холуїв.
Здол́аєм п́ідлих зр́адників
Захистим́о свій дім.
Приспів
Ми сќажем ні раш́изму,
ми сќажем ні війн́і.
скот́ам-сепатат́истам
і вн́утрішній гризн́і.
Приспів:
Єд́иною країною
здол́аєм х́ижий вир.
Всіє́ю Україною -
за щ́астя і за мир!
Приспів
02 серпня 2014 р., Приморсько, Болгарія
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615523
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 23.10.2015
У о́сені на з́ібганих лан́ах
я напиш́у пое́му про розл́уку…
Душ́а з оч́ами ќинутих дворн́яг
все мр́іяла трим́ати р́ідну р́уку.
Щоб притул́итись н́іжно до тепл́а,
поч́ути сл́ово т́ихе і ласќаве…
Та л́ише сміх, як дзвін шмат́очків скла,
і пр́имхи злі, як м́ісиво крив́аве.
Пот́ухло сонце…, тисяч́і чобіт
плюндр́ують д́ушу, рвуть зі см́іхом шќіру,
зат́оптують в багн́о місьќих бол́іт,
в майбу́тнє убив́ають св́ітлу в́іру.
Їй все одн́о, чи бу́де н́овий день,
поќи бол́ить в душ́і р́ана розл́уки.
Вон́а пов́исла в ч́асі, мов міш́ень,
щож, пригот́уй насм́ішку, н́іби л́ука.
Хто милост́ивий – хай мен́е доб*є
стріл́ою ѓострою, бер́и лиш ледь лів́іше.
А зр́адник – д́алі хай єств́о своє́
гріх́ом безм́ежним й лицем́ірством т́ішить.
Руќа не піднял́ась, а сам стрілець
за т́емним склом, схов́авши п́огляд с́ірий,
побр́ів у небутт́я, нем́ов вдів́ець,
що с́умно обмин́ає д́олі д́іри …
Куд́и ж под́ілась бідная душ́а ?
Втекл́а від перес́удів, л́иже р́ани ?
Сердешна…, не вартують ні шиша
таќі ось незаќінчені ром́ани.
У о́сені на з́ібганих пол́ях
слід́и жал́ю і с́уму залиш́ились.
Душ́а з оч́ами в́ідданих дворня́г
своїм секр́етом пл́ачучи діл́илась…
22.10.2015, Миколаїв
Це мій переклад твору Наталії Рибальскої «У осени на скомканных полях».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615514
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 23.10.2015
Хтось скаже, що жовтень не для кохання,
що він занадто засмучений і меланхолійний…
Пора любові – весна!
Зазвичай весною збуваються мрії, бажання, сни…
Але я не погоджусь з цим і поспорю.
Осінь – пʻянкий, стиглий плід,
який загостює почуття.
Вона майстерно володіє цим таїнством
і натомість не просить за це ніяких податей.
Навпаки, осінь щедра і чутлива.
Вона з радістю поділиться своїми таємницями
і кожним сонячним днем.
В цьому мене підтримає кожен,
хто з нею знайомий і може цим насолодитись.
А якщо серед суцільних дощів і мряки
інколи видасться сонячна днина,
яка цінніша за спеку будь-якого літа,
і своїм теплом зігріє осіннє кохання,
те стає ще світлішим і сильнішим!
***
Не в́ірте тим, хто вам розповіда́є,
що ж́овтень не пор́а кох́ання,
й душ́а не бʻється пт́ахом на світ́анні,
і восен́и кох́ання пропад́ає.
Не вір том́у, хто ѓордо промовл́яє,
що восен́и кох́ання спить,
що с́ерце л́едве бʻє́ться й не бол́ить,
лиш навесн́і кох́ання розквіта́є.
Що т́ільки навесн́і є в́іщі сни,
вир́ують мрії, збу́дуться баж́ання,
серц́я, мов ќелихи, нап́овняться кох́анням
і в уніс́он спів́атимуть вон́и.
Однак я з цим посп́орити гот́овий,
щоб о́сінь захист́ити, й обер́ежно
зам́овити за неї д́обре сл́ово
та в́исловити д́умку протил́ежну.
Вон́а – це ст́иглий плід, як мед сол́одкий,
який пʻян́ить і бу́дить почутт́я.
Це ш́епіт в́ітру в л́исті біля бр́оду,
це т́аїнство кох́ання, це житт́я.
Це зр́іла, доскон́ала, томна д́іва,
що м́іддю л́ісу й з́олотом пал́ає.
Дбайл́ива, щ́едра, д́обра і чутл́ива,
що ќовдру оксам́итну ст́елить ѓаєм.
Хол́одними дощ́ами все част́іше
вон́а кропить, мряч́ить, струм́ує.
А бл́исне сонце, зн́ову наймил́іше –
тепл́о і кл́аптик н́еба нам дар́ує.
І т́ільки випада́є св́ітла дн́ина,
душ́а спів́ає, н́іжиться, брин́ить.
Це Ма́йстром намал́ьована карт́ина,
ос́іння ќазка, таємн́иці мить.
Цю мить блаж́енства, с́ерця насол́оду
відч́ути зд́атен все ж не ќожен з нас,
а л́ише той, хто л́ісу прохол́оду
цін́ує більше за спеќотний час.
І почутт́я знов с́или набир́ають,
кох́ання пт́ахом л́ине до небе́с,
І с́онця пр́омені в стал́евім н́ебі с́яють…
О Бо́же, зн́ову я воскр́ес!
жовтень 2015, Миколаїв
Це мій переклад твору Наталії Рибальської «Кто скажет, что октябрь не для любви…»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615172
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 22.10.2015
Нема чого сказати доброго – мовчи!
Олекса Удайко, «Не кричи»
Жив на світі, за горою, чувачок, чок, чок.
В лузі він завжди боявся колючок, чок, чок.
Уникав у лісі змалку голочок, чок, чок,
Щоб, не дай Бог, не пошкодить височок, чок, чок.
Їжу звик він уплітати з мисочок, чок, чок.
Завжди він вкладався спати на бочок, чок, чок.
Перед сном палив, не часто, косячок, чок чок,
що в сусіда свого тирив з поличок, чок, чок.
Він любив аж до безтями кізочок, чок, чок.
Їм листи писав з одних лиш рисочок, чок, чок.
На дівок все оком зирив, як бичок, чок, чок,
а увечері водив їх в кабачок, чок, чок.
Не любив він прасувати сорочок, чок, чок,
та женитись і не думав морячок, чок, чок.
Щоб на світі не зʻявився байстрючок, чок, чок,
і самому не потрапить під… каблучок, чок, чок.
Як поет, він безсумнівно новачок, чок, чок,
хоч і був він в епіграмах мастачок, чок, чок,
та за вдачею безспірно босячок, чок, чок,
але гриз його сумління чевʻячок, чок, чок …
Може десь живе ще кращий дивачок, чок, чок,
що наробить, ніби в ситі, дірочок, чок, чок,
і тоді подумав майстер балачок, чок, чок –
не попастися б самому на крючок, чок, чок!
21.10.2015, м. Миколаїв
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615129
рубрика: Поезія,
дата поступления 22.10.2015
[i]«Садок вишневий коло хати,
хрущі над вишнями гудуть,
плугатарі з плугами йдуть,
співають ідучи дівчата…»
Тарас Швеченко
[/i]
І
Поміж річо́к, в самісінькій долині,
лежить село немовби на картині,
сади вишне́ві квітнуть навкруги.
Розкинулось воно у чистім полі,
буяють всюди верби і тополі,
а цвіт акацій…, що там ті сніги!
Стоя́ть рядко́м будиночки нарядні,
живуть там люди добрі і порядні,
усі при ділі, ба́йдиків не бʻють.
Працюють тяжко, не сидять удома,
їх доля хліборобська всім знайома
і кожен знає цю селянську суть.
Там Во́вча* стрімко мчить поміж ланами,
і Те́рса** спить тихенько за тинами,
стави́ – мов сині очі у полях.
Пшениця там і жито колоситься,
з криниці можна ще води напиться,
а серце ще не знає слова „жах“.
Там з лісу так і манить прохолода,
як гарно враз шубовснути у воду
і пле́сом допливти до осоки́.
Нарвати в лузі ген букет ромашок,
послухать щебет невгамовних пташок,
полежать під вербою залюбки.
Ось Бурхани́, дугою вигнув спину,
з яких на лижах взимку незупи́нно,
ми мчали з вітром мовби у життя.
І ранок разом зустрічали в лісі,
а потім всі по світу розбрелися
і все немов пішло у небуття…
Це Тро́їцьке, це ба́тьківщина мила,
яка завжди давала серцю сили
навчатись, працювати і твори́ть.
Воно як рідна, лагідна матуся
у подиху твоїм, у кожнім русі,
в часи натхнення і у скрути мить.
ІІ
Отак було у юності часи…
Минають дні і рідшають ліси,
та й руки до роботи вже не скорі.
Розбіглися містами молоді,
залишилися літні в слободі,
а запитань – мов крапель в Чорнім морі.
І сосни вже не ті, що у дитинстві…
Присіли, поховались поміж листям,
не рвуться вгору щоглами суден.
Уже не видно першої бригади,
змінилось все, стекло води багато
і зовсім стихнув „ветер перемен“…
Душа ж щемить і тягне нас додому,
бо зовсім вже не можем по другому,
міське життя дається нам взнаки.
А Левадки́, Шевче́нкове, Вербо́ве,
серед ланів пшенично-полино́вих –
лиш біль і туга, в жовтні квіточки…
Вже смуток тихо душу огортає
мов ніж, що навпіл наше серце крає,
за землю рідну, милу, дорогу́.
Самі їй не змогли ми дати ра́ди,
пішла вона у при́йми вслід за садом,
тепер волосся рвемо набігу
та журимося на могилах рідних,
жаліємось на долю принагідно,
коли раз в рік в село приїдем зазвичай…
А час пливе, не жалує нікого
і скоро й ми зустрінемося з Богом,
бо глядь, де була річка – вже ручай…
Частіше сохнуть вишні біля хати,
все менше нас, кого зустріне мати,
махне рукою батько із воріт…
І часто так чомусь воно виходить,
що щастя стороною нас обходить
і снігом тане наш козацький рід…
21.10.2015
[i]* Назва річки, притоки річки Самари, яка в свою чергу впадає в Дніпро.
** Назва річки, яка є притокою Вовчої.
*** Місцева назва пасма пагорбів висотою до 100 метрів.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614922
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 21.10.2015
Дощ́ем розпл́акалось ос́іннє н́ебо,
стін́ою с́ірою згор́и лет́ить вод́а,
Спіш́ити н́ікуди, ніч́ого вже не тр́еба…
а в голов́і дзвен́ить одн́а бід́а.
Дзвен́ить, гуд́е і кр́утиться пов́олі.
Де б я не був і щ́оби не роби́в.
У л́ісі, вд́ома, на поќосі, в п́олі,
нен́аче ч́ашу сп́окою розби́в…
Вис́ить над голов́ою с́іре н́ебо.
Мов із відр́а, ріќою ллє вод́а.
Спіш́ити н́ікуди, бо я ід́у до с́ебе…
а навкруѓи одн́а лиш пустот́а.
До с́ебе йду, нем́овби у без́одню,
Спусќаюсь, т́уга д́ушу рве.
Бул́о так вч́ора, бу́де так сьоѓодні,
Любо́в у с́ерці б́ільше не жив́е…
Та й де там ж́ити, т́емно, н́іби п́устка.
Від мрій лиш́ився т́ільки с́ивий дим.
Житт́я перетвор́илось в н́ервів зѓусток
і зѓарищем не р́адує свої́м.
21.10.2015, Миколаїв
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614861
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.10.2015
Кох́ана, р́ідна, б́а́жана, єд́ина ...
Як т́ільки м́ожна ще тебе́ назв́ать ?
Не в́истачить еп́ітетів люд́ині,
твій о́браз св́ітлий т́очно змалюв́ать.
Ти ю́на, н́іжна ті́лом і душ́ею,
не по літ́ам розс́удлива яќа.
Турбо́тлива мату́ся для Андр́ія.
Друж́ина в́ірна і таќа палќа.
Твій стан тонќий, нем́ов бер́ізка,
Вол́осся – т́очно н́іжний шовк.
Струнќа, мов молод́енька ќізка,
що „л́анью” зв́еться посер́ед каз́ок.
Бог дав мен́і тебе́ зустр́іти,
як нагор́оду і на майбутт́я.
То як тебе́ крас́уне не люби́ти,
кол́и поп́ереду іще усе житт́я !
3 січня 2008 р., Миколаїв
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614707
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.10.2015
[i]Ні, твого кохання я не хочу,
як ніколи фальші не хотів.
(В.Симоненко, „У вагоні“)[/i]
Горить багрянцем тихий вечір
і заглядає у вікно.
Ще очі бачать твої плечі,
але мені вже все одно.
Все рівно вже, куди прямуєш
і з ким сьогодні будеш спать,
кого в черговий раз плямуєш
і буде хто тебе кохать.
Бо час мине і все місцями
життя розставить як завжди,
і прийдеш врешті-решт до тями,
та пізно буде… Підожди!
Сьорбнеш ти сповна, ось побачиш,
за підлість, зраду і обман,
а що таке життя собаче –
відчуєш лиш мине дурман.
Та все, байдуже. Йди ти з Богом!
З тобою нічого ділить
і за життя твоє, убога,
вже серце зовсім не болить.
20.10.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614703
рубрика: Поезія, Вірші про тварин
дата поступления 20.10.2015
[i]Моєму меншому брату і вірному другу Абасу присвячую[/i]
Туга за другом
Я утону в твоїх очах,
що глибиною полонили
і тугою мене сповили
за братом меншим...
Просто жах!
Як тяжко і душа щемить,
тебе вже більше не побачу.
І що воно – життя собаче?
Як гуркіт грому, просто мить.
Я чую твій басистий голос,
перед очима ти стоїш,
улюбленець всії сім`ї,
гориш промінням ніби колос.
Твій смух – багаття з молоком.
Статечний красень як з картини,
безстрашний норов, незупинний
боєць, гроза, зірвиголов!
Неправда, стрінемося знов –
не в цьому, так у іншім світі,
бо вічна лиш одна любов...
Її ми подихом зігріті!
Я утоплюсь в твоїх очах,
назавжди в душу ляже смуток,
тебе довіку не забути
і твоє ім`я на вустах...
13.10.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614347
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2015
[i]Нема чого сказати доброго – мовчи!
В мовчанні зло само себе дощенту спалить.
На ум приходить діло добре – не кричи!
Добро не любить галасу й себе не хвалить
(Олекса Удайко, "Не кричи")[/i]
Нема чого сказати – то мовчи,
не белькочи сон сивої кобили.
А маєш звістку добру, то кричи
на світ увесь, щоб аж забракло сили!
Коли немає музики в душі –
не дзенькай мов на балалайці.
Якщо ж із серця хлинули вірші –
роздай їх людям ніби ті окрайці…
Окрайці хліба, тільки-но з печі,
вони ще теплі, запашні, духмяні…
Та коли цвіллю тхнуть – то замовчи,
не псуй багном ти душі полумʻяні!
Коли немає в серці красоти –
навряд чи справа дійде до шедевру.
Набридаа сірість, досить пустоти!
Псувати не потрібно людям нерви!
А соловʻї затьохкають в душі
і залуна мелодія чарівна –
хапай перо й пиши, пиши, пиши…
Аж поки пісня вийде як царівна!
18.10.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614330
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.10.2015
На улице осень,
тебе – двадцать восемь,
ты полон надежды и сил.
Ты молод, здоров и твой стих плодоносен,
ты любишь, ты весел и мил.
За окнами осень,
тебе – тридцать восемь,
ты бодр, энергичен и свеж.
Работа, рыбалка, пикник помеж сосен,
семья, как последний рубеж.
Над городом осень,
тебе – сорок восемь,
ты добр, осторожен, умен.
В висках серебром отражается проседь,
а опыта – полный вагон.
Последняя осень…,
тебе – триста восемь,
и снова в начало пути...
Ты в детях и внуках, как зерна в колосьях.
Посеять, чтоб снова взрасти !
ноябрь 2003, Николаев
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614139
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 18.10.2015