| Сторінки (25/2438): | « | 21 22 23 24 25 | » |
– На себе гроші заробляю я сама
і не страшать мене морози, сніговії –
на рік лише три місяці зима! –
хвалилась подругам по об‘їздній повія.
– Свої потреби обробляю й я сама
і втілюю в життя розкішні мрії!
Мені однаково що літо, що зима, –
міська ділилася з колегами повія.
– Що, працювати? Ні, дуреп нема!
Наївний муж утілить кожну мрію.
Кохає і від мене без ума! –
навчала подруг заміжня-повія.
30.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633565
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.01.2016
[i](або до напівзаходів не звик)
[/i]
Зайшов після роботи до майстерні,
забрав після ремонту свій будильник.
П‘ятнадцять років буде йому в серпні,
але для часу добрий ще лічильник.
Дорогою згадав, що вчора вдома
я сірника останнього прикінчив,
і хутко завернув до гастроному,
а там – біда, не огорнув би відчай…
Скінчилися запалки гонорові,
пів сотні в пачці, гідного доробку…
Купляти довелося вже здорову –
на тисячу, господарську коробку.
– Не найдете цигарку припалити? –
біля будинку запитав мужчина.
Відмовити? Та що і говорити,
немає в тому жодної причини!
Підкурюючи, дещо посміхнувшись,
мужик спитав мене, – Котра годинка?
Плечима я знизав і, обернувшись,
добив його, діставши свій будильник!
Курець так і закляк з відкритим ротом,
недопалок тримав як першокласник.
Була у нього лиш одна турбота –
чи не дістану я і вогнегасник!
31.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633346
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2016
(притча)
[i]„Оберігайте, не зневажайте
ні одного з малих сих; говорю ж бо вам,
що ангели їх на небесах завжди бачать
лик Батька мого небесного“
(Євангеліє від Матфея, 18:10)
[/i]
До юнака звернувся його Ангел, –
Бажаєш, покажу твоє життя?
– Тебе прислав сам Михаїл-архангел?
– Ні, Бог. Йому лиш до снаги це вороття!
Підняв хлопчину Ангел над землею
й поніс його шляхом останніх літ…
Той вдруге мандрував дорогою тією,
та поряд інколи з‘являвся й інший слід.
– Що то за слід, що видно інде поряд,
який з‘являється, а потім пропадає?
– Тебе я в щасті супроводжував і горі,
тому життя твоє у всіх деталях знаю.
– Що ж означає той самотній слід
і де дівався другий час від часу?
Один лиш слід – ознака скрути й бід, –
відповідав йому Хранитель не відразу.
Чому ж в біді мене ти полишав?! –
обличчя хлопця враз спотворив страх.
Ти заспокойся, – ангел все втішав,
– в час горя ніс тебе я на руках…
Бог ангелів прислав для мене й тебе,
бо в кожного свій особистий шлях.
Йдучи дорогою життя під божим Небом,
в едемських ти не заблукай садах!*
03.01.2016
[i]* Тут мається на увазі пересторога не потонути в розкошах і безділлі.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633344
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 04.01.2016
[i]Більше половини читачів сайту 24tv.ua
вважають політиком року голову
Одеської ОДА Міхеїла Саакашвілі
[/i]
Із перемогою тебе, шановний Міхо!
Ти для народу українського чи не єдина втіха.
І не біда, що не усі з тобою вже знайомі,
коли нема своїх політиків у ріднім домі.
Так, зазвичай, у нас давно ведеться:
своїх бракує –
заморського Месію обирать прийдеться!
02.01.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633087
рубрика: Поезія, Поетичні афоризми
дата поступления 03.01.2016
[i]Безумцям хоробрий співа свою пісню,
а ті все чекають, поки пукін свисне…
[/i]
Годинник зі скреготом ринувся взад
і час зупинився…
Ви сімдесят років лизали їм зад…
Ніхто не втомився?!
Обмежився в русі російський народ
і це неприємно.
Жадали свободи, гадали, що мед,
та тільки даремно…
Нащо бурелом корчувати будем,
ці пні і коряги?
У стійло покірно ми звичне підем,
під алії стяги!..
Не треба незвіданих гір і морів –
відбили охоту.
Миліше усе ж від заморських країв
рідненьке болото.
Повіримо знов в доброту сволочуг
до нової крові?
Собі підберемо самі ми катюг –
для нас це не ново.
Віднімем, розділим! – вола фарисей, –
Наповним корито.
Під храму склепінням збудуєм басейн,
але уже критий…
Не дай тільки Боже дійти до вогню,
не в бунті потреба.
Нікого, ні в чому я вас не виню.
Усім так і треба!
Не п‘ю валідол, не біжу на вокзал,
а краще не стало.
Я з сумом і болем кажу і казав –
наскільки нас мало!
Пройшло двадцять років, совок як сконав,
а нас все ще мало…
02.01.2016
[i]* Спроба перекладу твору Андрія Макаревича „ Битва с дураками-2“ чи ремейк?: http://lyricstranslate.com/ru/andrey-makarevich-битва-с-дураками-2-lyrics.html.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633081
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.01.2016
Привикло все воно через коліно гнути,
бо контролює вже і Думу, і Кабмін.
Опісля введення податку на обмін валюти
планує оподаткувати…
обмін речовин!
31.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632915
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 02.01.2016
[i](притча)[/i]
[i]Прощайте, і прощені будете
(Євангеліє від Луки)
[/i]
До Вчителя якось прийшов юнак
й прохав навчить образи забувати.
Старий лиш посміхнувся, знаю як,
і запросив він парубка сідати.
Порадив хлопові з собою міх носить
і кожен раз, як звідає образу,
підняти камінь й в торбу положить
та далі рухатись, тамуючи відразу.
Прийшов невдовзі знову молодик
до Вчителя з наповненим мішком.
Камінню втратив він тяжкому лік,
насилу рухався з поклажею пішком.
Дозволив Вчитель залишить тягар
й до учня він повів наступну мову –
щоб на майбутнє уникати чвар
запам'ятай ти кожне моє слово.
Образа ніби брила серце давить,
зло тягарем на власну душу тисне.
Прости образу враз і викинь камінь,
зітри із пам'яті все зле і ненависне!
Зробити, сину, зможеш це тоді,
як усвідомиш цю незрозумілість
і ціль завітну знайдеш у житті.
Тоді на тебе зійде Божа милість!
Учитель зник, розтав за виднокраєм,
а учень залишився в повній тиші
і відчував – тягар з душі спадає,
а серце б'ється легше і дзвінкіше.
Старайся зовсім зло не помічати
і душу не вантажити та серце,
ще своєчасно все і всіх прощати –
щоб все життя не провести у герці.
31.12.2015 – 01.01.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632913
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 02.01.2016
На березі теплого синього моря
розкинулось місто як квітка прекрасне.
Там люди жили і не відали горя,
по небу качалося сонечко ясне.
Та ось однієї шаружної днини
із моря на берег мов краб банькуватий,
грибок появився лихої години
і став він довкілля собі обживати.
Слизька і докучлива цвіль розмножалась,
уперто втираючись в кожну шпарину,
і ось уже вільного місця не стало,
не тільки людині, а навіть тваринам.
Усі комірчини, шпаківні та буди,
крамниці, шинки, магістрати і храми
убралися в плісняву… Тхнуть навіть люди,
немовби вона панувала віками!
І кожен день з усіх телеканалів
зелена плісень проникає в мізки.
Жують тю цвіль замшілі маргінали
і запивають чаєм, а то й віскі.
З колектора грибок тече й водопроводу.
бракує вже на нього реагентів…
Покрились цвіллю депутати „від народу“,
вона струмить із вуст прем‘єра й президента!
То що вже говорити про місцевих,
мілких чиновників і просто депутатів…
Корито з пліснявою – ось їх мізансцена.
Чи ж не було достойних кандидатів?
Біда ж у тім, що всі у плісняві по-вуха,
що кожен причаївся і чекає –
наступить час, він зніме капелюха
й за нього інші слиз той позчищають…
31.12.2015
[i]* За мотивами твору Шона Маклеха Патріка „Місто Плісняви“: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632399.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632756
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.01.2016
Дорогі і вас також!
З тим же самим і того ж!
Тільки вдвічі більше!
Хай завтра буде ліпше!
Щоби їлось і пилося,
щоб хотілось і моглося!
Щоб було і над, і під
та щоб квітнув весь ваш рід!
30.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632755
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 01.01.2016
[i]Своїм синам Олександру,
Олексію і Андрію присвячую
[/i]
Сини мої, вітаю з Новим роком!
З наступним кроком, з кожним його днем!
Бажаю не зістарітись до строку,
не стрінути в житті складних дилем!
Бажаю вам здоров‘я, щастя, сили,
достатку, мудрості та успіхів у всьому!
Іще я зичу вам, соколи мої милі,
щоб рідного ви не цурались дому!
Нехай Всевишній всіх вас береже
і ангелів направить охоронців!
Хай кожен з них ваш спокій стереже,
хай небо буде чистим, теплим сонце!
А ще бажаю, хлопці, вам Любові,
бо лиш вона є стрижнем у житті!
У кожнім вчинку, як і в кожнім слові,
в непевному сьогодні…
й майбутті!
30.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632632
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 31.12.2015
Десь зі всесвіту, із темної комірки,
долинають тихі звуки скрипки.
Та всього лунає лиш дві ноти,
ноти відчаю і вічної скорботи…
Скрипалю, чому мелодію сумну
граєш ти мені, лише її одну?
Чом звучать лиш ці дві довгі ноти
ніби дзвони замку з Камелоту?..
Розучились люди чути скрипку,
жуючи у тиші хліба скибку.
Жебрають глухі, а ти про радість,
цвинтарем бредуть, а ти їм чардаш…
Час-скрипаль сумливо усміхався.
Очі опустив, в хітон убрався
білий ніби вічність. Скрипку чорну
тиснув до грудей немов валторну…
Знов і знов звучать протяжні ноти,
що дарує час нам щосуботи.
Може він за нами просто плаче?
За сіром і їх життя собаче…
30.12.2015
* За мотивами твору Шона Маклеха Патріка „Дві ноти“: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632160.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632631
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 31.12.2015
Укотре уночі мандрую снами,
пливу старим човном життя рікою,
подорожую часу полюсами,
душею лину в заводі покою…
То човен серця, дно крихкого скла,
до нього зазирають срібні риби,
як сніг холодні. Вже нема тепла,
лиш музика тече, мов льоду глиба…
Вітрило не тріпочеться від вітру,
безсило висне в темряві нічній,
та музика, як неземна палітра –
чарує слух і зве у світ надій…
А кожне сниво, нібито верблюд,
пустелею бреде душі моєї.
Щось волохате, вовни сірий жмут,
картатий твід для осені тієї…
Бреду оазою, якої вже нема,
до пальми, що давно уже зрубали.
Напитись хочеться з криниці, та дарма –
її засипали сміттям і затоптали…
Плетуся руслом вічної ріки,
що висохла під полуденним вітром.
Мій дім згорілий тлітиме віки,
із пам’яті його не скоро витру…
Сліпе дитя – пожива для щурів,
риплять подерті ясеневі двері
в чистилище. Весь світ – великий хлів!
Де рай, де пекло в грішнім інтер‘єрі?!.
Уяви якір – у пісок буття,
а мушлі дум – в лагуни існування!
Сновидою-човном у майбуття
пливу, не полишаю сподівання…
29.12.2015
* За мотивами твору Шона Маклеха Патріка „Сниво одне“: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632101.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632415
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2015
„Навіщо чекати до Нового року,
коли можна насолоджуватись кожного дня?!
Червона ікра „Камчадал“!“ –
на екранах ваших телевізорів…
(за мотивами дебільно-цинічних рекламних роликів)
Не треба чеќати
до Нового року,
коли до бажання
всьоѓо лиш два кроки!
Бо ти ж не гурМАН*
чи якийсь там провізор…
Пустий холодильник?**
Ввімкни телевізор!***
29.12.2015
* Мається на увазі за аналогією Кацман, Вальцман, Гройсман і т.п.
** Для радикально налаштованих читачів читається як „Нема чого жерти?“.
*** Творчими особами може трактуватися на кшталт загальновживаного російськомовного виразу „Включи мозги“.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632414
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 30.12.2015
[i](або коротко про сучасну медицину)[/i]
Під час медичного обходу
питає в лікаря Микола:
– Гуляють слухи між народу –
у вас відсутня справжня школа!
Що пропускали семінари,
знання незадовільні мали
і пацієнти умирали
від іншого ніж лікували?!.
А лікар відповів Миколі,
щоби не дуже переймався,
у інституті, як і в школі,
не гірше інших він навчався.
Щодо розмов – нехай пліткують.
Уже давно всі добре знають:
від чого він людей лікує –
від того хворі й помирають!.
28.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632192
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2015
[i](або чому дракони не вмирають)[/i]
Десь за високими гора́ми,
поза глибокими моря́ми
і за безкраїми лана́ми,
поміж зеленими ліса́ми
розкинулось прегарне місто,
усе яскраве і барвисте.
Щасливо люд там жив заможний,
трудолюбивий, не порожній:
ремісники, митці, поети,
художники, співці сонетів.
Ще скотарі і хлібороби,
усі майстри високопробні –
народ натхненний, працьовитий,
плодом своєї праці ситий.
Навколо – невеликі села.
Дівки і хлопці в них веселі,
і газди, й вуйни гонорові –
жили у злагоді й любові.
Та спохмурніла неба чиста синь,
насунулась на рідне місто тінь –
дракон страшний, великий як гора,
навис над краєм, наче та мара́.
– Дотла спалю домівки! – пригрозив
і податтю суспільство обложив.
Сам поселився ген, у дикій хащі,
пускав огонь для остраху із пащі,
собі печеру вибрав під горою –
і стало правити чудовище юрбою.
А кожен рік містяни та селяни
дани́ну звіру відправляли справно:
везли йому і золото, і срібло,
коштовності, найкращі вина, їдло,
багаті хутра, відбірну́ худобу,
а ще красуню-дівку – для подоби…
Отак роками дійство те тривало
і випадку такого не бувало,
данину щоб дракон не забирав,
а потім у печері все дріма́в.
Щорічно так обо́за відправляли,
з добром підводи тихо залишали
у хащі, біля входу у печеру,
і хутко геть, не втрапить на веч́ерю б.
Та час від часу ле́гені-сміливці
ходили на дракона поодинці,
але назад вони не повертали –
всі, як один, голівоньки складали…
Одного дня по місту їхав лицар,
на воронім коні, увесь у криці,
і на мольби́ містян про допомогу –
згоди́всь убить дракона, слава Богу!
Бо гля́нулась йому пригожа дівка,
красива мов срібляста перепілка,
що з податтю від батькової хати
повинна до дракона вирушати.
Домовились, що візьме за дружину
її, як тільки злий дракон загине,
гучне весілля містом всім зіграють
і запанує щастя в ріднім краї.
Пішов до хащі наш відважний воїн,
став кликати дракона він до бою.
До нього чолов‘яга вийшов згодом –
спитав: "Якого племені і роду?"
Одягнений в старі, потерті лати,
ще поцікавився, навіщо так кричати.
Коли ж дізнався про мету візиту,
подав одразу лицарю… візитку.
Там значилось: він помічник дракона
і в компетенції старого – охорона.
Практично це заступник динозавра,
відповідальний за потвори завтра…
Дід заявив, що шеф відпочиває
і з цих причин нікого не приймає,
коли ж проснеться раптом, не дай Боже,
то будуть непереливки, небо́жу!
Як і цього для па́рубка не досить,
то помічник його на бій запросить,
за тим із піхов вихопив меча він
і замахнувся ницо, ніби Каїн.
Косив голів багато у житті,
та не судилось, сили вже не ті…
Зловив наразі дід немало ґав,
удар меча – і помічник сконав…
А лицар вже печерами мандрує
і там дракон на нього десь чатує,
поволі лабіринта він обходить,
але страшну потвору не находить.
Пройшов він гори золота і срібла,
минув і стоси хутра, купи їдла,
і полонянок у печері бачив…
А де ж дракон, душа його собача?!
Дістався вже останньої печери,
де на замок були заперті двері,
зламав, зайшов, побачив свою жертву
але запізно – звір валявся мертвий…
А як прийшов до тями лицар славний,
новий світанок починався плавно.
Поплентався вояка на природу,
бо гомін долинав уже зі входу.
На виході з печери бачить – віз,
новий обоз то данину привіз.
Поклич дракона! – їздови́й гукає.
– Не можна, бо дракон… відпочив́ає!
– А ти хто будеш? – запитав візн́ик.
– Я? – завагався лицар. – Помічник…
Дракон живе у кожному із нас,
йому не дай оволодіть собою,
бо, милуй Бог, колись настане час –
і ти також не вернешся із бою...
А бій той буде вже з самим собою!
грудень 2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632187
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2015
Ну, як любити тих скотів,
відкрито я спитати мушу,
яких впустили в серце ви,
коли вони плюють вам в душу?…
27.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631972
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.12.2015
Чим ближче ми до старості підходим –
потребу меншу в коштах вже знаходим,
тим менше хочеться носитися юрбою,
та більше бачим сенсу… у спокої.
27.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631971
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.12.2015
Єдину бачу я у снах,
торкаюся її устами
і до небес лечу, як птах,
і шаленію до нестями…
Вдихаю ніжний аромат
її волосся, запах тіла,
і це зведе мене з ума!
Невже вона цього хотіла?.
Вночі палаю у вогні,
але не думаю спасатись.
Її я бачу уві сні
і не бажаю прокидатись!
27.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631731
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.12.2015
Куди йдете діду?
Іду обирати:
ворогів народу –
в народні депутати…
27.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631711
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 27.12.2015
[i]Panta rhei – все змінюється
(Геракліт Ефеський)
[/i]
Змінюються цінності із часом,
як і все навкруг із року в рік,
бо міняємось самі ми разом,
тільки поступово, весь свій вік…
І колись, проснувшись, зрозумієм –
плин буття немов гірська ріка.
Що раніш здавалося важливим –
зараз ніби забавка якась…
Згодом надаємо перевагу
теплоті та щирості стосунків,
приділяєм більшу все увагу
сказаним словам ніж поцілункам…
Істини алмази ми навчились
відрізняти від дешевих стразів,
день життя сприймаємо мов милість,
як дарунок, не порожню фразу…
26.12.2015
[i]* Ремейк на твір Тетяни Парамонової „Ценности“: http://www.stihi.ru/2007/04/09-2749 чи все-таки переклад? Буду вдячний читачам, які висловлять свою думку з цього приводу.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631647
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.12.2015
Якщо римуєш з блиском блиск без толку,
якщо порушений вже й спокій зашумів,
якщо пухнасті у ялин зелених голки –
чи ж ти творець, коли бракує слів?!
Але у мене світла є надія,
вона таки останньою вмирає –
здійсниться у Надії її мрія,
якщо Шевченка твори почитає!
17.12.2015
[i]* Ця епіграма написана мною після ознайомлення з творами автора в „Антології сучасної української літератури“ за 2015 рік, де є такі слова:
„…Когда с надеждой на признание творю…“,
„…Горит зоря медовым блеском,
В саду гудит в цветах пчелиный рой,
Река зовёт прохладным чистым блеском…“,
„…Шумит порушенный покой…“,
„…Зачем другой цвет для пушистых иголок?...“[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631313
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 25.12.2015
Порожнеча в домі розгулялась,
мов зима у біле увібралась,
поселилась у кімнаті кожній –
спекатись її ніяк не можна.
І не лише те облюбувала,
поміж сторінками заблукала,
бо ніхто ті книги не читає,
сухолист між ними спочиває.
Тільки дощ і завітав у гості
в дім, де порожнеча грає в кості.
Джерело снаги уже змарніло,
всесвіт виглядає обміліло…
Ветхий дім у землю вріс по двері,
провалився у безодню тверді.
На хресті віків, на роздоріжжі,
візія пере́ самотньо збіжжя…
В домі добре б танці влаштувати,
панну ту у вальсі закружляти,
випити горня міцної кави
й думами полинути в заграви…
А щоп‘ятниці, окрім страсної,
з дівою журливою, сумною
буду розважатись-утішатись,
в ритмах танго мовчки обійматись.
Врешті відшукалась господиня,
сірістю укрилось небо синє
і мене всього, по самі плечі,
сумом огортає порожнеча…
25.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631311
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2015
Коли думки слизькі як слимаки,
коли поезію вважаєш ремеслом
й своєю мудрістю жонглюєш залюбки –
тоді й пегас покажеться ослом.
15.12.2015
[i]
* Ця епіграма написана мною в процесі ознайомлення з кількома творами Наталі Вадіс без назв, де є такі слова:
„Как мысль оформлять в строки ремесло,
Считая читателя «слабым»?“
та
„В повседневности мысли вновь ускользают,
Применять так непросто мудрость, друзья.“[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631126
рубрика: Поезія,
дата поступления 24.12.2015
Не треба мстити – мудрим будьте!
Навіщо горе від ума?
Простіть усіх і всіх забудьте –
їх доля покара сама…
14.12.2015
[i]* Переклад чотиривірша із нету невідомого мені автора[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631123
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 24.12.2015
Він оди мамам всім складає,
з Різдвом Христовим нас вітає.
Жінок він до небес підносить,
у Господа прощення просить.
Добро і зло у нім живуть
та вірну обирає путь!
І хай не завжди мелодично
та пише він патріотично!
14.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630777
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 23.12.2015
Скажи мені - чи можна пластику душі зробити,
відшліфувати шрами, порозгладжувати зморшки?
А може половину залишити й далі жити,
спокійно ніжачись… як в діжці меду дьогтю ложка?
Чи можна так же і любов реставрувати?
Говориш ні? В палітрі недостатньо схожих красок?
Але ж її під маскою так легко заховати!
До того ж стільки їх у світі… різних масок.
Скажи, шановний, можна якось так
себе собі… узяти й повернути?
В свої сімнадцять…, але як же? Як?!
Що, знову нереально? Ні, цього вже не збагнути!
Можливо зрозумію я усе
та не відразу…, поступово…, згодом…
Можливо потім…, коли пам‘ять занесе
грудневим снігом, що кружля зимовим хороводом.
22.12.2015
[i]* За мотивами твору Олени Білялової „А можно?“ http://www.stihi.ru/2007/01/31-3077
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630776
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.12.2015
Ти не закінчував МГІМО
та все ж ти дипломат великий.
Не скажеш хаму, що він чмо,
а треба – просто дати в пику!
16.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630668
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 22.12.2015
Хтось хоче мандрувати на Гаваї,
а я – з тобою, хоч на край землі!
Раз́ом для мене пустка стане раєм…,
хай витрати чекають немалі.
Лише удвох в засніженій хатині,
десь поміж гір в глухому лісі синім.
„Постояти“ діб декілька на спині
і відпочить… від діток і дружини.
грудень 2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630665
рубрика: Поезія,
дата поступления 22.12.2015
Зима-чаклунка мов красуня лісова,
а до віршів тут різні вимоги і норми…
Як поетично оспівати всі її дива?
То може спробувати традиційні форми?!
17.12.2015
* Ця епіграма написана мною Тетяні Булавіній в зв‘язку з її твором „Зима-волшебница“ наступного змісту:
Зима-ВОЛШЕБНИЦА! Так и есть!
Чудить разыгрался ее аппетит-
Захотелось в парке на лавку сесть,
А там уже Гномик-сугроб сидит.
Другой, акробат, на ветке повис,
А третий – инеем на проводах,
Четвертый смело присел на карниз...
Красота! Восторг! Не опишешь в стихах...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630360
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 21.12.2015
Здавалась ти відвертою й простою,
така собі тихенька сіра мишка.
Та якось вже залишилася мною
сама по собі недочитаною книжка.
Мене іще ти двічі здивувала:
хоч все майно я залишив малечі,
та, глянувши на шапку, ти сказала –
ми любим теж носить красиві речі.
І хоч років пройшло немало, все минуло,
коли ідея про відновлення сім‘ї витала,
оглянувши будинок над Інгулом,
промовила – я більшого чекала…
16.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630357
рубрика: Поезія,
дата поступления 21.12.2015
[i](або моя стандартна відповідь
занадто прискіпливим рецензентам) [/i]
[i] Епіграф:
Ти йому плюй межи очі,
а воно каже – дощ іде…
(українське народне прислів‘я моєї мами)
[/i]
Не буду посилати нафік чи у попу,
та щоб не бігти терміново до аптеки,
я Вам інтелігентно відповім, як остолопу:
упевнений – ви підете далеко!*
18.12.2015
[i]* Спеціально для тих, хто ще не зрозумів напрямку моєї думки, даю автентичний народний переклад – ПНХ, сцуко!
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629989
рубрика: Поезія,
дата поступления 20.12.2015
Хоч має небагато творів,
але рецензій – цілі гори!
Відомо ж здавна, що повчати –
це значно легше ніж писати!
Задовбує словесна каламуть,
якою сиплють ось такі вже zangи.
Вони волають, що все суще має суть,
й провидцями речуть себе ще ліпше Ванґи**…
18.12.2015
[i]* zang – псевдонім невідомої мені особи, яка менше місяця тому зареєструвалась на сайті „Клуб Поезії“, опублікувала один свій твір та уже написала близько тисячі суперечливих, м‘яко кажучи, рецензій на твори інших авторів: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622945. Ось витяг з його твору „аленіяк“:
Брати мої! Все суще має суть.
Як хочете, – а ниткою цією
Потрібно подолати словесну каламуть
І вийти на якусь просту ідею…
** Ванґа – болгарська ясновидиця.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629987
рубрика: Поезія,
дата поступления 20.12.2015
Не любила ти. Ні. Не кохала.
Ти не відала тих почуттів,
що цвітуть, ніби в ніч на Купала,
і несуть до далеких світів.
Не кохала ти. Ні. Не любила.
Ти не знала про вірність і честь.
Бо у серці лиш підлість носила
та іще лицемірство і лесть…
16.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629754
рубрика: Поезія,
дата поступления 19.12.2015
Дозвольте завітати в Вашу душу
і з Вами розділить її самотність,
але іще одне сказати мушу –
мене бентежить Ваша безтурботність!
Вона лиш зовні, у очах же – сум
та відблиски зорі, що майже згасла,
а на чолі – сліди похмурих дум,
як у волоссі темнім білі пасма…
Дозвольте розділити з Вами вечір,
пройтись удвох до ближнього села,
легкий платок накинувши на плечі,
подарувати часточку тепла.
Дозвольте тишу розділити з Вами,
ні поруху навколо, ані звуку,
йти поряд поміж стиглими хлібами,
узявши Вашу неймовірну руку.
Дозвольте розділити з Вами ранок
в промінні сонця, що встає з-за моря,
і зустрічати кожен так світанок,
ділити навпіл радощі і горе...
Дозвольте Вашу розділить дорогу,
вузьку, широку, трасу, путівець…
За нашу зустріч дякувати Богу,
за світлої надії промінець.
Дозвольте з Вами розділити долю –
сьогодні, завтра і усе життя.
Поставити на пурпур власну волю
і виграти в рулетку майбуття!
18.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629753
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2015
Коли у музиці людина повний нуль,
коли нема з дитинства неї слуху,
говорять про таких – як житній куль,
медвідь йому ж бо наступив на вухо…
Читаючи творіння поетес,
що проживають в місті Дніпрорудне,
я довго уявляв той „політес“…
Як результат – видовище паскудне.
Вже вкотре проживаю їх життям,
та як собі уже я не старався,
мене не покидає відчуття,
що там медвідь серйозно потоптався…
17.12.2015
[i]* Ця усмішка написана мною після ознайомлення з опублікованими в „Антології сучасної української літератури“ за 2015 рік творами Надії Бєляєвої, Інги Ус, Надії Літвінцової і Людмили Дзвонок, які проживають в м. Дніпрорудному Запорізької області.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629536
рубрика: Поезія,
дата поступления 18.12.2015
[i](сучасна версія)[/i]
[i]Дай Боже нашому теляті вовка з‘їсти…
(українське народне прислів‘я)
[/i]
Замицкане кацапське кошеня,
поснідавши обгризеним стегенцем Буша,
лизало поміж ніг щось навмання, аж гульк –
назустріч суне тигр, велика жирна туша!
Мій Бог! Ні – тисяча чортів!
Його душа умить гайнула в п‘ятку…
Хижак же – далі собі брів
і не звертав уваги на хлоп‘ятко.
Бо він зовсім недавно кабана
роздер під дубом й пообідав славно.
І котик-мурчик, сіра сатана,
тихенько став приходити до тями.
Коли ж поминув сірого Шер-Хан
і вже сховавсь в густій зеленій хащі.
котисько наїжачився як пан
та міркувати став, вчинить як краще.
А потім галас він здійняв такий,
що збіглися на нього й інші шавки.
І гордо їм повідав опус свій –
як тигра він „загнав під саму лавку.“
Мораль зовсім просту ця має байка:
барбет** – це вам не руцька балалайка!
Та й кошенятко гавкати не зможе –
хай що, ба навіть вилізе із кожі!
17.12.2015
[i]* Ця байка написана мною після ознайомлення з твором С. Бєлякова-Сибірського „Мой рявк на последние события…“: http://www.stihi.ru/2015/12/01/3306
** Барбет (барбат) – струнний щипковий (плекторний) інструмент. Широко розповсюджений в арабських країнах, Вірменії, Грузії, Ірані, Турції, Греції і країнах Близького Сходу, який використовувався на території Азербайджану до ХVІ – ХVІІ сторіччя (Вікіпедія).
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629535
рубрика: Поезія,
дата поступления 18.12.2015
Метелиця ніби медведиця,
мов хижа тварина презла.
Накрила усе ожеледиця,
не варто чекати тепла.
Будинки від вітру сутуляться,
як сироти мерзнуть в завії.
Бредуть пішоходи по вулицях
і свищуть вітри-сніговії.
Накидала снігу хурделиця
у зріст кучугур намела.
Він ковдрою білою стелиться,
засипав шляхи із села.
Замети дахів дотяглися,
та віхола геть не вщухає.
Мов ватою в полі і в лісі,
останні стежки засипає.
За вікнами хуга біснується,
а вдома і затишно, й тепло.
Лиш кіт-муркотун все хвилюється
та трішки коліно затерпло.
На ранок метіль заспокоїлась,
у хащу пішла до спочину.
Немовби за планом все скоїлось –
готова зимова картина!
16.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629292
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 17.12.2015
Принцеси різні є – уже напевне знаю!
Ти з мене висмоктала стільки соків,
що, знявши лати, сяду і гадаю –
навіщо ж я дракона ухайдокав?!…
14.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629291
рубрика: Поезія,
дата поступления 17.12.2015
Вона привабливо красива і струнка,
в чоловіках розпалює бажання!
Питання лиш одне: розумна ж чи така?
Та відповідь невтішна – без питання…
13.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629070
рубрика: Поезія,
дата поступления 16.12.2015
Тобі убогому судити про Любов?
Коли душі нема, а в голові бедлам!
Про те, що хвилювало юну кров?!…
Духовно ти банкрут і просто хам!
Коли душа пуста мов барабан,
коли кохання сексом підміняєш:
то й золотий палац – лише обман,
Любові справжньої не знав ти і не знаєш!
Свою „любов“ по сірих куренях
ти пізнавав, башт́анами блукавши.
В гурт́ожитках пор́ов якихсь дівах,
округлі форми хтиво обійнявши.
Таких „співців кохання“ вже орда
і з кожним днем стає все більше й більше.
Причина ж, на їх погляд, тільки та –
не так жили, а далі буде гірше…
Та корінь зла зовс́ім в другій біді –
ціну вони собі так і не склали.
Бо люблять СЕРЦЕМ літні й молоді!_
Вони ж – статевим органом кохали…
15.12.2015
[i]* Цей вірш став наслідком ознайомлення з твором І. Низового без назви на сторінці одного із моїх друзів у ФБ наступного змісту:
А ми й любить по-справжньому не вміли
в кипінні буднів бамівських будов,
проживотіли вік, прошелестіли
карбованцем – яка вже там любов?!
Було щось в курені десь на баштані,
в бедламі гуртожитськім щось було,
та сподівання проросту в коханні
все ж не збулося – зерня не зійшло.
Хапаємось, немов за соломинку,
за спогади чи за уривки слів,
бо самоцінне все, як і на ринку,
вже збанкрутілим нам – не по ціні.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629069
рубрика: Поезія,
дата поступления 16.12.2015
На базарі мудрість продавали,
а до неї – у додаток старість.
Мимо люди йшли і ніц не брали:
гроші витрачать – велика радість!
Трішки далі дурість торгували
й молодість давали їй в придачу.
Люди в черзі тислись, купували,
радо бігли, позабувши здачу…
14.12.2015
[i]* Переклад з російської твору Омара Хаяма наступного змісту:
На базаре мудрость продавали
И давали старость к ней в придачу.
Люди проходили, но не брали,
Уходили, молча деньги пряча.
Глупость продавали на базаре,
Молодость давали к ней в придачу,
Люди подходили, покупали,
Убегали, позабыв про сдачу… [/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628814
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 15.12.2015
Алє, Москва! З‘єднайте з президентом!
Телефонує хто? Василь із Підкарпаття.
Ми тут із хлопами, керуючись моментом,
війну рішили об‘явить вам, „браття“.
Що кажете? Чисельність в нас яка?
Компанія серйозна – я з сусідом,
мій брат Михайло, Вітька з „Холодка“
та ще душ п‘ять підуть за нами слідом.
Як, як? Сто тисяч вояків у вас,
ви кажете готові враз до бою?
Стривайте, хоч і зовсім пізній час,
пораджусь пару хвильок я з юрбою.
Алє, Москва! То слава Україні!
Холєра ясна, пане президент.
Порадились із друзями ми нині –
не зможем воювать на цей момент…
Чому, чому? Набоїв вистачає
і не лякає нас зимовий час.
На цвинтарі в нас стільки місць немає,
То де ми всіх позариваєм вас?!
14.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628812
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 15.12.2015
У Всесвіту ти мудрості просила,
енергії – в Землі, від Вітру – поцілунок,
а спокій – у Води, щоб гнів свій загасити,
та ще любов від Сонця в подарунок!
14.12.2015
[i]
* Ця епіграма написана мною після ознайомлення з її твором „Как обрести себя?“, де є такі слова:
„Ты у Вселенной мудрости проси,
Энергию Земли и поцелуй Ветров.
Спокойствием воды свой гнев гаси,
Дарует Солнце нам свою любовь…“
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628560
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 14.12.2015
З небес полинув перший сніг,
такий лапатий, білий, чистий.
Шукаючи собі нічліг,
вкриває тихо жовте листя.
Холодний первісток зими
іскриться у вечірнім сонці.
Він водить хоровод, як ми,
та зазирає у віконця.
Сніг одягає сквери й парки
у білі шати як з картини.
Дахи він засіває, арки,
дороги, площі і вітрини.
Він манить свіжістю зими
та все занурює в дрімоту.
І посланцю радієм ми.
Вона вже стукає в ворота!
13.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628558
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 14.12.2015
Молю тебе – хоч трішечки помовч,
коли існуєш вже одна, [b][i]від‘ємно[/i][/b].
Бо очі й вуха ріже [b][i]власноручна жовч[/i][/b]
і не вернути час…, потрачений даремно.
12.12.2015
* Ця епіграма написана мною після ознайомлення з твором Інни Ярової без назви, де є такі слова:
„Навіщо друже марити удвох,
Відштовхую, щоб існувать від‘ємно…“
та:
„Молила я: хоч трішечки помовч!
Даремно, що ж… пітьма закрила світло.
Тебе труїла власноручна жовч…“
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628342
рубрика: Поезія,
дата поступления 13.12.2015
Коли рифмуєш [i][b]віжки[/b][/i] з [i][b]ліжком[/b][/i],
відразу ж хочеться спитати –
ти що, в ту постіль тишком-нишком
коня збираєшся вкладати?!
А ще тобі сказати мушу
допоки [b][i]попіл догорає[/i][/b] –
[i][b]дурман[/b][/i] б‘є в голову, [i][b]не в душу[/b][/i],
а душу смуток огортає!
13.12.2015
* Ця епіграма написана мною після ознайомлення з поемою Катерини Доброніченко „Зустріч в таверні“, де є такі слова:
„Нарешті вже дошкандибав до ліжка,
Зробивши подих, неквапливо сів.
Судомами скувало наче віжка.
Від болі сеї рух перехопив …“
„Вмить душу охопив дурман
І нагадав про рому келих…“
та:
„І підійшов, підкинувши ще дрова
У коминок, де попіл догорав…“
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628341
рубрика: Поезія,
дата поступления 13.12.2015
Не шукайте його на роботі –
не знайдете його там повік.
Він не служить у війську чи флоті.
Вдома сиднем сидить котрий рік.
Не судилося стать трактористом
та нічого не буде міняти.
В цьому світі, на руку не чистім,
в депутатах йому не бувати.
Ані лікарем – хворих спасати,
педагогом – щоб діток учити.
В благородство не буде він грати
і голівоньку марно сушити.
Хтось промовить – лінивець та й годі!
Як таким паразитам не сором!
Він як трутень, бур‘ян на городі,
мов пихатий будяк під забором!
Заспокойтесь, не треба кричать.
Годі вам задарма серце рвати.
Гірше смерті таким працювать –
краще оди про працю співати…
12.12.2015
* Пародія на твір Олександра Паська „Не ищите меня на работе“.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628098
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 12.12.2015
Не заважайте плідно працювати.
Це тільки вам здається, що туплю.
Бо надоїло вже відповідати
на глупі запитання – чому сплю!
12.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628083
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 12.12.2015
Росою осінь омиває трави
й тумани розстилає по землі,
а небо розлило яркі заграви,
підсвічуючи клину журавлів.
Їх голоси лунають з небосхилу,
і в серці смутку залишають слід,
бо покидають Україну милу,
а попереду майже цілий світ.
Дрімає в верболозах вітер зранку
і віття прихилилось до води,
де на містку, вмостившись мов на ґанку,
тихенько рибку вудять три діди.
А літо бабине пливе понад водою,
ховаючись в густий низький туман,
й кремезний дуб, як дідо з бородою,
стоїть, закутавшись у золотий жупан.
З беріз усе ще листя не злетіло
й калина багряницю одягла.
На землю не лягла ще ковдра біла
і не накрила стежку до села.
Ось перші промінці торкнулись сосен,
що вдалині в тісний зімкнулись ряд.
Черговий ранок зустрічає осінь,
її останній легінь – листопад.
11.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627949
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 11.12.2015
Сьогодні зранку я якийсь убогий,
трясуться дуже руки з перепою.
Не в змозі розвести твої я ноги,
мов ниций раб плазую за тобою.
Ти чуєш як харчу я майже ніжно,
як мій язик блукає по спині.
Бажання відчуваю я, невтішний,
які лунають громом в тишині.
І ти відчула дотики відверті
та солодко на ліжку простяглась.
А ноги ширше…, мов відкрились двері,
і звідки сила та в руках моїх взялась?!
Свого я язика послав на приступ,
заковзав він по шиї, поміж стегон…
Спустився животом мов куля, з свистом,
як ніж у масло увійшов у тебе!
По тілу розлилось тепло і вічність,
рікою диво ласок потекло.
Переплелися грубість, хамство, ніжність
та пригадалося дитинство, дім, село…
Губами обхватив твої коліна,
руками дупу ніжно так щипаю.
Ногами масажую твою спину
і чую – скоро вже ввійду до раю!
Ти застогнала хтиво і порочно.
Це все мене штовхнуло на безумство –
його я доконаю, знаю точно.
Отак вести себе…, яке паскудство!
Я знову язика послав в атаку,
розсунув шкіру прямо поміж ніг.
А потім стрімко ставлю тебе раком
й пелюстку бавлю, мов вчорашній сніг.
Ти попою задвигала звабливо,
у жилах закипала юна кров.
Мотала головою так грайливо…
Я ж проникав у тебе знов і знов…
Занурювався майже з головою
в вагіну, пестив клітор-пелюсток.
Довбав як дятел, ніби сам собою.
Шугав у прірву, линув до зірок…
Та марно все! Тоді прийшлося пальцем
у пипку тикати, як носом в холодець.
І знову нуль! Що ж вдіяти страждальцю?
Не встав мій непохитний молодець!
Найзаповітніші місця я знов обходжу,
смакую слину, епітелій, піт…
Душа співа та він однак не може,
але пишу, бо я ж таки піїт!
Мораль тут проста:
розсуваючи ноги,
з таким молодцем –
не забутьте про роги!
10.12.2015
* Пародія на твір без назви невідомого автора з ФБ наступного змісту:
Я раздвигаю нежно твои ноги…
Легко касаясь их руками…
Мои движенья нежны и строги
Когда перед тобою нагибаюсь
Ты слышишь мое нежное дыханье
Ты чувствуешь язык, что бродит по тебе
И начинаешь чувствовать мое желанье
Что отдается вздохом в тишине
Ты чувствуешь мое касанье губ
Так сладко медленно, неповторимо
Ты чувствуешь прикосновенья моих рук
Что раздвигают твои ноги шире
Ты чувствуешь прикосновенья языка
Такое теплое и долгое как вечность
И ласок дивных череда
Там только грубость нежность и беспечность
Ты чувствуешь, как он скользит по коже
как проникает в глубь тебя
Так властно и безумно точно
Что в стоне забываются слова
А я, губами нежно обхватив тебя
Старательно пощипывая кожу
Ласкаю там, где многим и нельзя
Как похотлив твой стон и как порочен
Мои движенья отдаются твоим стоном
Я Медленно касаюсь пальцами тебя
И языком чуть раздвигая кожу
Я проникаю в самые заветные места
И медленно скользя в тебе
Я палец глубже погружаю
А в это время мой язык скользит везде
Твой лепесток старательно лаская
Ты чувствуешь, как палец глубже проникает
Как губы нежно обхватив тебя
По самой нежной коже медленно играют
Как стоны превращаются в слова
В бессвязные и пошлые
Что будоражат разум мой
Ты начинаешь двигать нежно ножками
Качать бессвязно головой
Ты чувствуешь как вновь и вновь
Я с силой пальцем проникаю
Как стынет в жилах твои кровь
Когда его со смаком глубже погружаю
И снова ласок неземных безумства
И нескончаемый поток толчков
Все строже и страстней и глубже
Я погружая пальцы между твоих ног…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627791
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 11.12.2015
Не вір політикам брехливим,
у них багатства – на крові.
Вони говорять лиш красиво
та інше мають в голові!
Ви пригадайте обіцянки
одного з наших кандидатів –
продам весь бізнес, як цяцянки,
і наведу порядок в хаті.
Та лиш отримавши довіру
і обійняв жаданий пост,
все вмить забув, от біса віра,
про що волав „весільний тост“.
На запитання всі про бізнес,
він лише знизує плечами.
Говорить щось про катехізис,
лукаво прядучи очами.
Коли ж уникнути не в силі
прямих, відвертих запитань,
таке замутить, що й кобилі
дивитись на гаранта жаль.
Бо сивина – життєвий досвід,
ірже скотина від душі,
коли про шоколад голосять
та про медійні бариші.
А нещодавно ми дізнались –
уже ЗАКІНЧИЛАСЬ війна.
І перемога ЇМ дісталась,
БЕЗ ВОЛОНТЕРІВ… Ні хріна?!
Тут знову виникли питання –
коли, кого і хто розбив,
чому стріляють спозарання
та сиплють міни що є сил?!
Чому, закінчив переможно
війну на Сході взагалі,
ще гинуть люди і не можна
діждатись миру на землі?!
А може він тому триває,
оцей цинічний, дикий жах,
що хтось кишені набиває
на людськім горі і смертях?!
грудень 2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627427
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.12.2015
[i]В день народження свого
старшого сина Олександра –
йому в подарунок[/i]
Спасибі, Боже, за світанок,
за сонця захід і за день,
за море ніжних колисанок
і звуки маминих пісень.
Я славлю Бога, рідну землю,
пухкі рум‘яні калачі,
як золото горять, ще теплі,
що ненька дістає з печі.
За чорний хліб, квітковий мід,
що зорі сяють виднокраєм;
за дощ і сонце, жар і лід,
за подорож земним цим раєм.
Всевишній, дякую за те,
що вранці дзюркотить струмочок;
за наше завтра – за дітей,
за голоси синів і дочок.
Низький уклін тобі, Господь,
за рік, озер, морів дзеркала,
лани і ниви – кров і плоть,
землі відвічнії начала.
Спасибі, Господи, за небо
бездонне, чисте, голубе;
за час, як жив один, без тебе,
за мить, коли зустрів тебе!
Спасибі, Боже, за весну,
за літо, осінь, навіть зиму;
за ранню молодість ясну
і старість мовби клячу сиву.
За друзів дякую я Богу,
що вірність в серці пронесли;
за їх сумління і тривогу,
природні, не для похвали.
Окрема дяка ворогам,
що в тонусі завжди тримають,
дрімати не дозволять нам,
якщо ж забудем – нагадають.
Ще Богу слава за життя,
за совість, мудрість споконвічну;
за світлу віру в майбуття
і за любов, святу і вічну.
09.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627349
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.12.2015
Ти одесит, ти із Одеси, Сашку.
Ти граєш в шахи, а інколи і в шашки.
Ти знаєш право й навіть пишеш вірші!
Немов Тичина…, та не гірші – рідше…
02.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625962
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 04.12.2015
На світі є такі поети,
яким упору мить клозети.
Мов ті герої з оперети –
куплети ліплять як котлети,
а потім правлять за сонети,
не варті навіть стінгазети.
Такий поет слова шліфує,
їх в бляклі фрази він римує.
Для чого і нащо?! Не чує…
Не знає з чого, як почати,
себе присилить витворяти:
Поет і мед…, рахує знову,
де місце лиш святій любові…
Кривляння, ханжество, телиця**,
й, само собою, молодиця…***
Вік нелегкий творця такого,
який отак, забувши Бога,
страстей намутить головою,
до поетичного запою.
Щоб, захмелівши, у коханні
ще й бугилі зробить зізнання!
В вік непокори, грубий час,
МУЗик**** вганяє палю в вас!
Убогий вдвічі той піїт,
що в муках творить свій послід.
Він завше мнить себе творцем,
царем, увінчаним вінцем.
Він сипле рими находу,
й словами грає в чехарду.
Немов рисак вудила рве…
Та не чіпляє за живе!
На цьому, мабуть, закруглюсь,
бо лише одного боюсь –
новим забавившись куплетом,
самому стать таким поетом.
03.12.2015
* Невдалий переклад або за мотивами твору автора Світлана 55 „Некрасивая пародия. На манер Саши Черного“: http://www.stihi.ru/2015/09/07/10392
** Мається на увазі сленгове російськомовне „тёлка“.
*** Мається на увазі сленгове російськомовне „баба“.
**** Особа чоловічого роду від поняття „Муза“ співзвучне сленговому російськомовному „мужик“.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625960
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 04.12.2015
Ну, хоч рядочок напиши,
чи просто подзвони, їй Богу!
Або крізь простір поспіши
та із душі зніми тривогу!
Але вже з неба лине в синь –
ну, не картай себе ти марно.
Бо не твоя він доля – кинь.
Лиш подивись – життя прегарне!
Коли загадано судьбою,
то доля віднайде й за піччю!
Однак я лише за тобою –
готова мандрувати вічно…
03.12.2015
* Переклад твору Ольги Черепанової „Лишь за тобой…“: http://www.stihi.ru/2015/05/24/5869
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625782
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 03.12.2015
Твій пронизливий погляд не помітив відразу.
Вечір п‘ятниці, сніг за спітнілим вікном.
А керманич маршрутки, це ж потрібно, зараза,
мчиться так, як в останнє, летить напролом!
Вийшов. Думаю, – Ні, показалось напевно.
Неможливо, минуло вже тисячу літ.
Раптом чую твоє, посміхнувшись непевно,
звичне вже і близьке, – Як ся маєш? Привіт!
Вечір п‘ятниці, сніг замітає стежини.
Як тоді все, але як було це давно!
І слова про любов, що ми дві половини,
але чому ж тоді нам тепер все одно?!.
02.12.2015
* За мотивами твору Ольги Черепанової „Как тогда всё…“: http://www.stihi.ru/2015/11/29/9869
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625780
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 03.12.2015
Твій вірш хороший змістом і строфою.
Він слух ласка і манить за собою!
Однак не все так складно у Наташки,
бо з шахами вона змішала шашки…
та скривдила малого пішака.
Його спіткала доля нелегка –
жбурнула крихту прямо в чорнозем,
лишивши перспективи стать Ферзем!
Мораль: вам скаже кожна мамка –
Ферзем не стане навіть Дамка!
30.11.2015
[i]* Епіграма написана мною в зв‘язку з публікацією Н. Рибальською твору „…Так много…“.
Ось уривок з нього:
„И вот опять, как шахматная пешка,
Приняв приказ во чтобы-то не стало
Идти вперед! И, как бы не устала,
Стремиться непременно только в дамки…“
А ось відповідь автора на мою епіграму:
Як соромно мені за цю промашку
для мене на клітинках шахи, шашки
живуть собі об‘єднані в родину
не ворогують кожної хвилини...
але, я думаю, що зміст не постраждає
ферзі та дамки ...
все як є лишаю...
[/i]
А це спонтанне продовження, яке народилось у мене в процесі відповідей на коментарі;
Вона не так собі Наташка
і не шкільна вам промокашка.
Бо грає в шахи, навіть в шашки.
І поетеса, і милашка!
А тому марно бідний Сашка
дістав із піхов гостру шашку,
на грудях рве собі тільняшки –
далеко діду до Наташки!
У нього вже у жилах бляшки,
він слухає „Веселі шняжки“,
п‘є самогонку прямо з фляжки,
на черевиках носить пряжки.
Він за собою миє чашки
й шашлик насилює на шпажки.
Ковтне горілки прямо з пляшки
чи може ще й добавить... бражки.
А потім, як йому уже не тяжко, –
піде миритись до Наташки…
02.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625502
рубрика: Поезія, Дотепні, сучасні епіграми
дата поступления 02.12.2015
Білизну вішав на балконі,
та оступився я зненацька.
І мелькнув вниз, плеснув в долоні,
мов з рук дитини стара цяцька.
Не встиг схопитись за перила,
в ту мить було не до того.
Прийшлося розпускати крила,
шістнадцять поверхів всього!
Та летючи в польоті вільнім
назустріч тверді кам‘яній,
в вікні свою примітив Сільву
і закохався, ангел мій!
І зовсім вже упала планка –
тебе кохає кожна ланка.
Всі вени, жили, навіть попа…,
ну що візьмеш від остолопа!
Я шансу упустить боюся,
що доля надала мені.
Така краса, моя Маруся,
тебе я бачу у вісні!
Перед очима мов міраж,
твоїх привабностей вітраж.
А розум – голову полишив,
сиджу, молюсь, вслухаюсь в тишу.
І не важливо, що лежу,
люблю тебе, коли й ходжу,
а коли чаю заварю –
то над канапою парю!
І так продовжую летіти.
Не сплю я ночі напроліт.
Перед очима клумба з квітів:
троянд, гортензій, маків цвіт!
Клітини щастям рвуть все тіло
і серце дико калатає.
Залишили мене останні сили…
і кнопки хтось у зад втикає.
А все тому, що боягузом
на білий світ з‘явився я.
І бути дикуном кургузим –
така вже доленька моя!
листопад – грудень 2015 р., Миколаїв
* Пародія на твір Сергія Прилуцького „Крылья души распрямляются вширь“: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624358
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625495
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 02.12.2015
[i](відповідь поету АлекСані)[/i]
Я чемно дякую тобі, старий друзяко,
за привітання з роком цим Новим!
І хоч народжений я був у рік собаки,
на нього ось чим щиро відповім:
Я теж вітаю з новорічним святом
тебе і всю твою сім’ю!
Бажаю бути мудрим і багатим
та зберегти всю людяність свою!
А ще я зичу віри у належність
стосунків чесних і у кожну мить!
Бо 008-й зовсім не безмежність,
оскільки вісімка стоїть, а не лежить !
1 січня 2008 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625385
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 01.12.2015
Раз навесні коваль Микола,
коли до дівки закортіло,
до бару „Волошкове поле“
свинарку запросив Людмилу.
Він говорив їй про кохання,
про обрій, де зоря вставала…
Вона ті слухала зізнання
і третій кухоль допивала.
Доївши в‘ялену тараню
і коньяком те полірнувши,
діваха гордо, ніби паня,
відкрила ковалеві душу.
Сама я мовби місіс Хатсон.
Мені потрібен чоловік –
красивий, ніби доктор Ватсон…
Та є в медалі й інший бік.
Як Шерлок Холмс повинен бути
за розумом обранець мій.
Щоб одного його лиш чути…
Про інше й думати не смій!
Поглянь же в дзеркало, Миколо –
тобі ж сам біс уже не брат.
З таких писав Вакулу Гоголь…
Який же ти аристократ?!
Коваль послухавши дурепу,
спокійно відповів Людмилі:
В екстазі я гарчу як вепр,
страшніш собаки Баскервілів!
01.12.2015, Миколаїв
* За мотивами твору "Овсянка..,-мем!" автора Шило Мило: http://www.stihi.ru/2015/03/14/10313
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625382
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 01.12.2015
Люди скажуть – як зав‘яжуть,
звісно навіть це малому:
Не здолати ажень гнома,
коли той тримає лома!
17.11.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624804
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 29.11.2015
[i]Спочатку було Слово...
(Євангеліє від Іоанна)[/i]
Слово – підіймає!
Слово – окриляє!
Слово – оживляє!
Слово – убиває...
Слово – промовляє!
Слово – прославляє!
Слово – вихваляє!
Слово – проклинає…
Слово – замовляє!
Слово – заживляє!
Слово – забавляє!
Слово – заставляє…
Слово – притупляє.
Слово – присипляє.
Слово – присипає.
Слово – засипає…
Слово – виявляє.
Слово – проявляє.
Слово – розвиває.
Слово – утискає…
Слово – осяває!
Слово – обіцяє!
Слово – дозволяє
і забороняє.
Слово – захищає.
Слово – очищає.
Слово – посумує.
Слово – заплямує…
Слово – поважає.
Слово – зневажає.
Слово – промовляє
і повідомляє.
Слово – просвітляє.
Слово – спонукає.
Слово – заставляє
і допомагає!
листопад 2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624800
рубрика: Поезія, Ода
дата поступления 29.11.2015
[b][i]Світлій пам*яті загиблих в Україні
під час голодомору 1932-1933 років
присвячується [/i][/b]
Дзвін, дзвін, полем дзвін лунає…
Люди де?.. Людей уже немає…
Ось село, воно вже вимирає.
Всюди пустка,
тільки дзвін лунає…
Тихо… Мозок давить тиша…
Вітерець ганчір‘я ледь колише.
У селі не видно навіть миші.
Жодних звуків… Тиша…
Мертва тиша…
Поміж хат пустих бреде стара з косою.
Притомилася, роботи – „з головою“,
та й коса вже вельми притупилась…
Треба йти,
спочити зупинилась…
„Бем!.. Бем!..“ – степом дзвін лунає…
Зовсім пусто… Жодної душі немає…
Україна так собі й сконає…
Буде пустка! –
Молох руки потирає…
28.11.2015, Миколаїв
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624559
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.11.2015
Ну, ти нарвалася, діви́ця,
не буду більше я терпіти.
В Європу прешся, синя птиця,
та дома мушу я сидіти.
Шукаєш європейських при́нців,
пустих, багатих, молодих.
Так жартувати не годи́ться,
не треба бити мене в дих.
Я – Аполлон, як із картини,
а ти мене – в загальний ряд!…
Немає жодної причини,
продовжувати маскарад.
Я, ніби Ейфелева вежа,
стовби́чу мовчки на селі.
Сестра твоя за мною стежить,
щоб не курнув я коноплі.
Дійшло до чого – рейтинг пада,
за рік, за місяць…, вже за день.
Мені вже не до шоколаду
і не співається пісень…
Уже оскома скули зводить,
образа – груди розпира.
У тебе якось так виходить,
не красень я, якась мара.
Одна поезія лиш вірна,
вона чарівна і сумна.
Як вітер сильний чи помірний,
де світло – там завжди вона.
З тобою ж ледве ми знайомі,
й відвідувать мене не варто.
Ти більш не жінка в моїм домі –
так доля розіклала карти.
Бо я тобі – це не Акрополь,
і зовсім вже не Колізей.
Мандруй чимдуж в свою Європу –
я закриваю свій музей!
28.11.2015, Миколаїв
* Пародія на твір Д. Дробіна „Я словно Эйфелева башня“ http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624506
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624532
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 28.11.2015
[i](своєму товаришеві і брату во Христі Ігорю Вишневському
у відповідь на його привітання з Великоднем)[/i]
Я щиро дякую тобі, мій добрий брате,
за привітання з святом Великодня!
Бажаю успіхів і радості багато,
щоб не минала благодать Господня.
Хай в світлий день Святого Воскресіння
засяють промені жовтаво-золоті
і густо зійде відбірне насіння,
щоб колосом могутнім прорости.
В цей день знаменний чудо-свята Паски
хай сонце сяє нам усім з небес
і знов лунає, наче Божа ласка:
Воістину воскрес!
Воістину воскрес!
Воістину воскрес!
квітень 2008 р., Миколаїв
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624339
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 27.11.2015
Хоть Богом ты и стать готов,
скажу тебе поэт-повеса –
С́пустись на землю с "небесо́в"
и не дразни людей, не бе́сов!
К с[b]е[/b]бе ты лучше б жал учебник,
а не дышал „с[b]и[/b]бе“ „на веки“.
Не Бог ты, даже не волшебник,
таким останешься – навеки!
листопад 2015, Миколаїв
* В зв*язку з публікацією ним твору «Моё небо»:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618419
Ось його текст:
Прижму к [b]сибе[/b] своё я небо
И в тот же миг умчусь за грань,
Где вся немыслимая небыль
Дает возможность Богом стать.
Но небо стало слишком святым,
Чтоб хоть на миг превыше стать.
Скорее захлебнусь я мраком
Забыв [b]на веки[/b], как дышать.
Не стану выше и ступенью,
Чтоб не оставить небо позади,
Оно не будет моей тенью,
Небо в душе, в моей груди.
И миг из тысяч жарких игл
И ярких солнечных лучей
Уже не станет ровней мигу,
Когда я был совсем ничей.
Но этот плен не станет рабством,
Рабы не ведают любви,
Не ведают страстей [b]багатства[/b]
И тонут в омутах своих.
А моё небо - это жизнь.
И каждый вдох [b]лиш[/b] с одной целью,
Чтобы всю жизнь в небе прожить,
Любя безудержно и смело.
И не предать, не погубить,
Всю святость [b]небесов[/b] храня,
В потоке жизни не остыть...
Ведь моё небо - женщина моя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624315
рубрика: Поезія, Дотепні, сучасні епіграми
дата поступления 27.11.2015
Мчусь к тебе я, устали не зная.
За окном мелькают тополя.
Вижу красоту родного края.
Вот она – красавица земля.
В целом мире нет ее красивей.
Нет ее желанней и родней.
Щедрой, доброй и конечно сильной.
Украины – Родины моей.
Лето, 1981 г., Одесса – Саврань
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624156
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 26.11.2015
Когда покинешь школу ты родную
и выйдешь на широкий жизни путь
Ты, выпив чашу юности хмельную,
её, прошу тебя, не позабудь.
Ты не забудешь первые карлючки,
что в тоненькой тетрадке ты писал,
и как держал в руках потея ручку,
и деревянный с бабочкой пенал.
И не забудешь то, как в пятом классе
мячом футбольным ты разбил окно.
И как тебя ругал твой строгий классный,
чтоб завтра было вставлено оно.
Не позабыть ту первую девчонку,
которой в школу ты портфель носил.
И смех её такой зазывно звонкий,
который чувство ревности будил.
Ты долго будешь помнить бал балл прощальный
и в белых платьях девочек своих.
И детства миг, веселый и печальный,
последний в жизни школьной детства миг.
Ты не забудешь синий вальс последний,
в котором ты любимую кружил.
И словно миг короткий вечер летний,
который ты так счастливо прожил.
июль – август 1981 г., Белгород-Днестровский
Мы вспомним это всё, собравшись как-то
на вечер встречи, как у нас сейчас.
И сядем за свои родные парты,
и вспомним свой веселый, шумный класс.
Мы вспомним, как учились, жили дружно,
грызя гранит науки сообща.
И делал каждый то, что классу нужно,
и каждый видел смысл в простых вещах.
Мы вспомним об учительнице первой,
что нас тогда за руку в жизнь вела.
И словно мать, согрев любовью верной,
нам теплоту души своей дала.
Нам есть что вспомнить каждому и вместе,
о том, как жили, дальше будем жить.
И встретимся, я знаю, снова здесь мы …
Давайте будем дружбой дорожить !
1996 г., Николаев
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624150
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 26.11.2015
Любовь, она как наважденье,
как половодье раннею весной.
Любовь, она как радость и мученье,
прохлада утренняя и палящий зной.
Любовь – это разлуки и печали,
и крик души, и сердца жаркий пыл.
И невозможно полюбить сначала,
когда Её уже ты разлюбил.
г. Белгород Днестровский, 30.07.1981 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623844
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.11.2015
[i](Памʻяті мого діда Кондуса Пилипа Єфремовича)[/i]
Шуршит трава на бранном поле,
колышет ветер волосы солдат.
А я стою, сжимая автомат,
и жду приказа, напрягая волю.
Быть может так же сорок лет назад
стоял мой дед, сжимая дуло автомата.
И принял на себя свинцовый град,
чтоб жили счастливо девчонки и ребята.
Пошел он в бой, чтоб Родину спасти,
чтоб защитить ее поля и горы.
И эту ношу выпало нести
пять долгих лет, деля нужду и горе...,
Но не ему, он выпил чашу сразу,
подставив грудь под вражеский свинец.
И под ножом, не застонав ни разу,
достойно принял свой конец.
С него живу и на него равняюсь,
военную науку постигая.
И на него похожим быть стараюсь,
покой Отчизны охраняя.
10.07.1981 г., Белгород-Днестровский
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623839
рубрика: Поезія, Военная лирика
дата поступления 25.11.2015
Вот человек, прожил он четверть века.
Что сделал он за этот длинный срок ?
Физически здоров и духом не калека.
Какой от прожитой тобою жизни прок ?
За это время можно было стать ученым
и новые планеты открывать.
Стихи писать, дворец построить золоченный
и чемпионом мира стать.
А ты лежишь, скучая на кровати,
когда вокруг тебя жизнь бьет ключом.
И мир замкнулся в этой вот палате,
и ты мечтаешь лежа ни о чем.
июль – август 1981 г., Белгород-Днестровский
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623437
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 23.11.2015
Кожен знайдемо дім,
очі хоч зав‘яжи.
Десь вже за рогом тим
юність в даль біжить.
Ти постривай, постривай
залишать назавжди.
Ти приводи, приводи
нас частіше сюди.
Хоч коли…
Юність моя, стривай,
не спіши, зачекай.
Відповідь мені дай –
де дитинства край?
Щось приключилось враз,
у цей день, у цей час.
Ніби хороший друг
залишає нас.
Ти постривай, постривай
залишать назавжди.
Ти приводи, приводи
нас частіше сюди.
Хоч коли…
Юність моя, стривай,
не спіши, зачекай.
Відповідь мені дай –
де дитинства край?
Буде спішити ранок,
сніг буде, дощ піде.
Тільки років серпанок
більше не прийде.
Ти постривай, постривай залишать назавжди.
Ти приводи, приводи нас частіше сюди.
Хоч коли…
Юність моя, стривай,
не спіши, зачекай.
Відповідь мені дай –
де дитинства край?
Юність моя, стривай,
не спіши, зачекай.
Відповідь мені дай –
де дитинства край?
Що за виднокрай?
листопад 2015, Миколаїв
[i]* Переклад пісні „Ты подожди“, музика Павла Аєдоницького на слова Ігоря Шаферана [/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623434
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 23.11.2015
Не крутіть барвистий глобус –
Бо не знайдете на нім
Особливої країни,
про яку співаєм всім.
Наша голуба планета
Вся вже вивчена давно,
Та країна мов анкета
нашого життя, вінок.
Нехай в цю країну
не ідуть, не ідуть поїзди,
Нас мами уперше
за ручку приводять сюди.
В країні дзвінкій і веселій
Стрічають нас, як новоселів.
Країна ця в серці завжди!
В новий клас, як в нову еру,
ми приходим кожну осінь –
Плем‘я юних фантазерів,
Непосидів і атосів.
Знову плити і літати
нам в країні нових знань,
нові землі відкривати,
аж до випускних вітань.
Нехай в цю країну
не ідуть, не ідуть поїзди,
Нас мами уперше
за ручку приводять сюди.
В країні дзвінкій і веселій
Стрічають нас, як новоселів.
Країна ця в серці завжди!
Тут нам чується порою
В тихім шерхоті книжок
Шум далекого прибою,
Голос квітів і пташок.
Вітер подорожей круте
глобус і махає нам
В тій країні особливій,
про яку співаєм вам.
Нехай в цю країну
не ідуть, не ідуть поїзди,
Нас мами уперше
за ручку приводять сюди.
В країні дзвінкій і веселій
Стрічають нас, як новоселів.
Країна ця в серці завжди!
Вона в нашім серці завжди!
[i]* Переклад пісні „Наша школьная страна“, музика Ю. Чичкова, слова К. Ібряєва.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623154
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 22.11.2015
То берізка, то калина,
верболози над рікою.
Рідний край навік любимий,
де найдем такий з тобою!
Рідний край повік любимий,
де найдем такий з тобою!
Де найдем такий з тобою!
Від морів до гір високих,
ніби східцями терас.
Все біжать, біжать дороги
і з собою кличуть нас.
Все біжать, біжать дороги
і з собою манять нас,
І з собою кличуть нас.
Ріки, гори і долини
та струнких смерічок ряд.
Рідний край навік любимий
квітне, мов вишневий сад.
Рідний край повік любимий
квітне, мов вишневий сад.
Квітне мов вишневий сад.
Золоте дитинство наше
яскравіша з кожним днем!
Щастя й сонця – повна чаша,
в ріднім краї ми живем!
Щастя й сонця – повна чаша,
в ріднім краї ми живем!
В ріднім краї ми живем!
[i]* Переклад пісні „Наш край“, музика Д. Кабалевського, слова А. Пришельця, яку я слухав у 1966 – 1976 роках практично на кожному першому і останньому дзвониках у виконанні учениць старших класів Троїцькій СШ ім. І.І. Запорожченка.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623152
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 22.11.2015
Видно встретится нам не судьба
посредине палящего лета.
Видно в поле идет молотьба,
но причина разлуки не в этом.
Видно надо проверить любовь
нам с тобою на верность разлукою.
И мечтаю о встрече я вновь,
коротая все время со скукою.
29 июля 1981 г., Белгород-Днестровский
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622651
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.11.2015
Воскресенье, летний день.
Подниматься рано лень.
Но на море ехать надо.
Вот единая отрада.
Завтрак быстро мы съедаем
и «гражданку» одеваем.
Ноги в руки и бегом.
До Сергеевки пешком.
Помаячив не на шутку,
«ловим» наконец попутку.
Через час уже гляди –
видно море впереди.
Море, ласковое море,
катит к берегу волну.
Позабыв тоску и горе,
мы взрываем тишину.
Зарываемся с разбега
в голубую гладь воды.
Без нее, как говорится,
«ни туды и ни сюды».
Полежав на пляже вволю,
возвращается домой.
Йдем пешочком через поле,
смотрим фильм, потом отбой.
10 – 22 июля 1981 г., Белгород-Днестровский
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622646
рубрика: Поезія, Шутливые стихи
дата поступления 20.11.2015
Палящее солнце в зените висит,
вокруг тишина гробовая.
Курсант под грибком одиноко стоит,
«Смуглянку» под нос напевая.
А где-то любимая в дальнем краю
курсанта дождаться не может.
Смотрю, вспоминаю девчонку свою
и сердце тоска мое гложет.
17.07.81 г., Белгород-Днестровский, полигон
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622233
рубрика: Поезія, Сюжетные, драматургические стихи
дата поступления 19.11.2015
Вона була слаба і хвора,
а за вікном – похмура осінь.
Лиш кам'яна стіна-потвора
та плющ свої розвісив коси.
Щодня на ньому листя рідше,
злетіло майже все униз.
Ставало жінці гірше, гірше
і вічність завела каприс…
Огрядний лікар на ту пору
уліз до спальні, що удав.
Оглянувши уважно хвору,
він мало шансів жінці дав…
Вона ж утомлено лежала,
вслухаючись у вітру свист,
і відлетіти загадала,
як упаде останній лист…
Про те товаришці сказала,
яка дивилась у вікно,
де дощ і вітер обривали
останнє листя… – Все одно
ти будеш жити! – говорила,
– до сотні років, навіть ще.
Весна настане, верне сили,
стіна прикраситься плющем!
У комірчині, за стіною,
один художник жив. Старий
мав диво-мрію „з бородою“ –
шедевр намалювати свій.
Але усе зійшло на галас
і він зневірився, запив…
Лиш позувати видавалось,
своїм колегам. Тим і жив…
До нього кинулась подруга
і зі сльозами на очах
повідала про серця тугу,
тягар великий на плечах.
Уважно вислухав сусідку,
поспівчував маляр як міг
і повторяв переповідку –
Аби вночі не випав сніг!
Стемніло. Дощ пішов зі снігом
і вітер вовком завивав.
Останнє листя він набігом
своїм шаленим позривав.
А ранком хвора попросила
відкрити штору на вікні
і очі підняла насилу…
Та лист тримався на стіні!
І знову жінка замовчала,
готуючись в останню путь,
а ніч прийшла – не спочивала,
бо очі не могла зімкнуть.
Все слухала, як свище вітер
і дощ полощеться на склі,
негода гне-ламає віти,
та уявляла лист в імлі.
Розвиднилось. Подруга штору
відкрила знову крадькома,
а за вікном, о Боже, горе –
до міста увійшла зима!
І хвора очі протирає,
вона немовби уві сні…
В житті такого не буває,
бо лист усе ще на стіні!
Тоді, оговтавшись потроху,
подумала – ще не кінець…
Це мабуть так угодно Богу,
а лист – його то посланець!
Себе за слабкість пожурила,
поїла вперше за три дні
і відчувала – знову сили
вже поверталися у сні.
Від лікаря жінки дізнались –
старий художник захворів.
Де простудився, як це сталось –
ніхто не знав. Та у дворі
знайшли мольберт його і кисті,
драбину побіля стіни…
Чом уночі ходив до міста? –
гадати лиш могли вони.
За кілька днів старий художник
почив у бозі далебі,
а у кімнаті жінка кожна
схиляла голову в журбі.
Ще хвора гірко сумувала –
старий бо мрію не здійснив.
Помер, – все тихо промовляла, –
шедевра так і не створив…
Тоді подруга, руку взявши
й підвівши хвору до вікна,
вказала на листок, що завше
тремтів від вітру, як вона.
– Ти подивись уважно, мила,
що попри вітер, в кожну мить,
той лист останній, пожовтілий
на стінці більше не бринить…
В ту ніч старий життя ціною
проклав через безодню міст –
шедевра написав собою,
коли упав останній лист!
19.11.2015
[i]* За мотивами оповідання О. Генрі „Останній лист“.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622229
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2015
[b][i]Вкус́ивши р́ешток
забор́оненого плоду,
що змій-спокусник
Єві вс́учив,
Адам відчув шалену
тягу до свободи
й зідрав із неї…
шкіру с́учу.
[/i][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621948
рубрика: Поезія,
дата поступления 18.11.2015
Как были счастливы те дни,
когда с тобою мы одни
бродили летними ночами,
мерцали звезды за плечами
и Южный Буг нас звал к себе,
а я смотрел в глаза тебе
и видел неба глубину,
и я любил тебя одну,
и счастливы вдвоем мы были,
и по течению мы плыли,
и солнце нежно нас ласкало,
и сердце гулко так стучало,
когда под музыку кружились,
когда все спать давно ложились,
а мы расстаться не могли
и где-то на краю земли
заря младая занималась,
и ты мне нежно улыбалась,
тебя я крепко обнимал
и жадно жарко целовал,
я помню, ты тогда сказала:
«Вот с неба звездочка упала»,
но я задумать не успел,
чтоб сбылось все, чего хотел
и все ж мы будем снова вместе,
и знаю, будешь ты невестой,
и свадьба будет танцевать,
и «Горька!» будут нам кричать,
и будет все, как быть должно,
ведь быть нам вместе суждено.
15 – 16 августа 1981 г., Белгород-Днестровский
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621819
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.11.2015
[i]Проти лома нема прийому…
окрім іншого лома або сила силу ломить
(з народної мудрості)[/i]
Два хлопці сильні й молоді по вулицям скитались,
цідили пиво, далебі, й пригод собі шукали.
Біля будинку одного враз ѓойдалку узріли
їх у дитинство потягло – ну ѓойдатись щосили.
На зойки їх і скр́ипів звук дідусь із дому вийшов
та попрохав молодиків ту ѓойдалку зал́ишить.
Руками хворими колись зробив її для сина,
щоб міг побавитись малий або друѓа дитина.
Один сказав – ти не хвилюйся, нічого їй не стане,
ми покатаємось тихенько, а потім собі встанем.
При цьому говорив одне, ну а робив же інше,
„Вже зупиняюсь“ – промовляв й розгойдувався більше.
Другий, сьорбнувши знов пивка, цинічно так промовив –
на ній не писано чия і хто її згот́овив.
До того ж з другом відпочить зібралися ми гарно,
іди старий і голови ти не мороч нам марно.
А дідо, дивлячись на них, зітхнув і тихо мовив,
де ж доказів я вам візьму, що сам її згот́овив.
Електрозварку показать чи залишки металу,
а може руки, вашу ж мать, що держака тримали?!
Безсило руки опустив й поплентався до хати,
і тут згадав, що в тих руках він міг щось ще тримати!
В кутку двохстволку відшукав, стакан горілки випив
і в кожний ствол по п‘ятдесят... грам солі він засипав.
І знову вийшов за поріг та мовив до загалу –
даю вам сім секунд синки, щоб вас уже шукали!
У іншім випадку, нажаль, у нас ще не Європа,
по жмені консерванту враз отрима кожна попа!
В переконання ж слів своїх він звів курки статечно
і право власності його було беззаперечним.
Минуло п‘ять секунд всього і щоб там не казали,
корова ж босяків обох, як язиком злизала!
У байки є й мораль своя – лайна такого дофея!
А ще хай молода босота, хамлом хизуючись своїм,
запам‘ятає – незворотно
час пройде й стане він старим.
17.11.2015, Миколаїв
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621817
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 17.11.2015
БТР – машина-зверь,
воду й масло лишь проверь.
Заводи и жми на газ,
вот прокатимся сейчас.
Мчит машина по дороге,
пыль летит из-под колес.
А душа полна тревоги,
за рулем ведь Лев наш, босс.
Вправо руль, возьми левее,
обороты сбрось, чудак.
А теперь вперед, смелее,
ведь бензина полный бак.
Мы на танк садимся смело,
зорко смотрим в тримплекса.
Держим рычаги умело –
так, что выкатишь в глаза.
Танк несется через поле,
как по морю древний барк.
Ведь механик Станков Коля,
стал бы, но не знает, как.
Мы довольны, только вот
есть одно желание.
Дали б что ли самолет
нам на испытание.
26.07.81 г., Белгород-Днестровский
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621433
рубрика: Поезія, Шутливые стихи
дата поступления 16.11.2015
[i]Бог шельму мітить
(народне прислів‘я)[/i]
Дорогою юрба людей брела
і кожен з них тяжкого ніс хреста.
Йшли довго, капав піт з чола
й спливла позаду не одна верста.
Та поміж них хитрюга був один.
До лісу він тихенько завернув
і там свого хреста укоротив,
щоб менше плечі хрест йому тягнув.
Він радо подорожників догнав,
з легкою ношею все ж веселіше йти.
Та тільки одного хитрун не знав –
такому недалеко й до біди.
Ущелина розрізала їх путь
і кожен зверху положив хреста.
Як по містку ніс кожен свою суть,
окрім одного хитрого хлюста.
Хрест виявився надто вже малим,
та вибрав жереб сам хитрун такий.
Ніхто хрестом не поділився з ним
й тебе спасти не може хрест чужий!
Такі хрести не жалують нікого
і кожен з нас проходить лісом тест,
бо лиш Всевишній відає, для чого
несеш ти нібито тяжкий занадто хрест.
15.11.2015, Миколаїв
[i]* За мотивами твору Світлани Копилової „Хитрец“[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621427
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.11.2015
Полигон, жара, окоп.
Под пилоткой мокрый лоб.
Автомат в руках дрожит.
На тебя мишень бежит.
На рубеж бегом, вперед !
Ведь тебя товарищ ждет.
Целься ниже, под обрез.
Ну зачем на холм залез.
Пулемет не автомат,
здесь работать нужно брат.
Длинными врага коси,
кончил – ноги уноси.
Ну, теперь с гранатометом
выезжаем на охоту.
Выстрел, взрыв, гремит в ушах,
эха звон аж в камышах.
А сейчас - в окоп гранату,
чтобы вздрогнули ребята.
Дым развеялся и вот –
бой ведет стрелковый взвод.
14.07.81 г., Белгород-Днестровский
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621155
рубрика: Поезія, Шутливые стихи
дата поступления 15.11.2015
[i]„Але скаже хто-небудь: як воскреснуть мертві? І в якому тілі прийдуть?
Безрозсудний! Те, що ти сієш не оживе, якщо умре. І коли ти сієш, то сієш
не тіло майбутнє, а голе зерно, яке станеться, пшеничне чи друге яке.
Але Бог дає йому тіло, як хоче, і кожному насінню своє тіло… Так і при
воскресінні мертвих: сіється в тлінні, повстає в нетлінні; сіється в
знищенні, повстає у славі; сіється в немощі, повстає в силі; сіється тіло
душевне, повстає тіло духовне. …Говорю вам тайну: не всі ми умрем, але
все зміниться враз, при останній трубі: бо засурмить і мертві воскреснуть
нетлінними, а ми змінимся…“ (Кор. 15,35-52)[/i]
Жили два близнюќи в матер́инському лоні
І сказав з них один, дивляч́ись в майбутт́я:
Вірю я п́опри те, що живем ми в пол́оні,
після р́одів існує прекр́асне життя!
А другий позіхнув і звернувся до брата,
поверт́аючись у матер́инській утр́обі:
См́ішно, в тебе уява занадто баѓата,
це байќи, милий мій, про життя після р́одів!
Як по-тв́оєму, брат, те життя вигляд́ає?
Я не знаю – зніт́ившись, близнюк відповів.
Але, мабуть, на нас все ж там св́ітло чекає…
Це я бачив нед́авно в одн́ому зі снів.
Ще, гадаю, ми підем своїми ногами,
бо в тім світі просторо і є де ходить.
А іще одне чудо – ми зможем, як мама,
їсти р́отом і пр́обувать все, що корт́ить!
Нісен́ітниця! Це вже ніяк неможл́иво!
Бо життя-пупов́ина коротке і так.
А ходити ногами… – занадто сміл́иво!
Ні, не зможем ходить ми ногами, ніяк!
Звідти ще далебі жоден не повертався!
Що за м́арево, братик, у тебе в умі?
Все заќінчиться р́одами, не спокуш́айся!
Бо життя наше – це лиш стражд́ання в пітьмі!
Та мені все ж здає́ться – тверд́ив невгам́овний,
що ми зм́ожемо маму поба́чить свою!
Що ми тут тимчас́ово і з́овсім ум́овно –
до життя підгот́овка, як „баня“** в раю!
Брат же, не в́ірячи, тільки хитнув голов́ою:
Вірити в м́атір – це пр́осто за гранню ідей!
Зо́всім нем́а – раз її ми не ба́чим з тобою!
А як роз́умний такий, то скаж́и – вона де?
Як відпов́істи тобі, бр́ате, н́авіть не знаю…
чую всім с́ерцем постійну турбо́ту її.
А, особл́иво, вноч́і, коли все засин́ає,
гладить наш світ і тихенько співає пісні.
Нею нап́овнено все, мовби чаша до краю,
нібито в ній я нах́оджусь і нею живу.
Та хоч про інше життя я напевне й не знаю,
але я вірю, що буде воно наяву!
14.11.2015, Миколаїв
[i]* Переклад твору Світлани Копилової „Близнецы“.
** Термін „Баня“ використано автором в якості алегорії. Тут мається на увазі Чистилище, в яке попадають душі померлих по дорозі до Раю.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621154
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 15.11.2015
Він „стріли“ запуска змістовні,
не довіряючи спи-сам.
Йому не варто сотать вовну –
її су-ка-ти буде сам!
Не стану я "травити" серце,
але й не буду рвати пупа –
горілку пити з гострим перцем
не зможе пересічна дупа!
[i]* Епіграма написана в зв‘язку з коментарем Олекси Удайка на мою пародію „Слабограмотний П‘єро“, в свою чергу написану на твір „Осінь золота“ автора ОДИНОКИЙ ПЄРО, наступного змісту:
[i]„Не варто слів - су-ка-ти вовну -
Таки писак на сайті повно...
Найліпше пить грілку з прсцем -
Не рвати пуп й травити серце.“[/i]
[/i]
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620680
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620915
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2015
(притча про двох хворих)
„16 Ваші ж блаженні очі, що бачать, і вуха ваші, що чують,
17 бо істино говорю вам, що численні пророки і праведники
бажали бачити, що ви бачите, і не бачили, і чути, що ви
чуєте, і не чули.“
(Новий Завіт, Євангеліє від Матфея, глава 13)**
Лежали в лікарні в палаті одній
дві хв́орії тяжко людини.
Один під вікном, інший – біля дверей,
де темно було навіть в дн́ину.
Один безперервно див́ивсь у вікно,
другий – лиш в облуплені двері.
Останній дізнатись хотів все одно,
що коється нині надв́орі.
З готовністю перший йому розпов́ів,
що діється там за віќонцем:
Там р́ічечка тиха і кілька містків,
з води віддзерќалює сонце.
По синьому небу хмар́ини пливуть,
немовби ов́ечки світленькі.
Сидять там риба́лки, худобу пасуть,
з он́уком гуляє старенька…
І так кожен день – про кота чи про ліс
вів р́озповідь той неухильно.
А другий сусід все марн́ішав і кис,
та з́аздрив йому дуже сильно.
Він мучився зл́обою, заздрість росла,
зсередини жаба душ́ила…
Не міг зрозум́іти, в чому тут була
не-спра-вед-л́и-во-сті сила.
Аж ось співпал́атника приступ схопив,
забр́акло вже сил розігнутись.
Він став задих́атись, синів і хрипів,
до кнопки не міг дотягнутись .
Міг вільно натиснути кнопку сус́іда
й покликать сестру милос́ердя.
Однак, не нат́иснув, лежав як „месія“***,
аж о́чі закрив спересердя.
Уранці сестр́а до палати зайшла –
змінить за поќійним білизну.
Сусід попрох́ав і вона помогла
здійснити омріяну тр́изну****.
Коли ж у вікн́о той нарешті поглянув,
узрів він карт́ину сумну.
І чуть не зомл́ів, бо (о Боже!) побачив –
глуху височ́енну стіну!
Сусід в потряс́інні сестрі розповів
про ліс, як із казки, і р́ічку,
бабусю з онуком і двох рибаків,
що рибу ловили в пот́ічку…
„Якби ж то він ба́чив!“ – сказала сестра,
„Сліп́им все життя залишався“.
„Нав́іщо ж тоді?!...“ – хворий лиш прошептав...
„Та вт́ішити вас він старався…“
листопад, 2015, Миколаїв
* Переклад твору Світлани Копилової „Окно“: http://the-fasol.com/page_sound.php?id=88088.
** В моєму перекладі, першоджерело: http://days.pravoslavie.ru/Bible/B_mf13.htm
*** Месія – посланець божий (в іудейській і християнській релігіях), який ніби має з‘явитися для врятування людства від зла. У перекладі цей термін вжито у протилежному розумінні, а тому його взято в лапки.
**** Завершальна частина поховального обряду у стародавніх слов‘ян, що складалася з поминальної учти, військових ігор і різних змагань. У перекладі цей термін вжито у розумінні зміни місця розташування хворого в палаті, тобто переселення на ліжко покійного.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620914
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 14.11.2015
(саркастична ретроспектива)
[i]Не допоможе й золоте перо,
якщо неграмотний П‘єро…
[/i]
Жив-був собі один П‘єро
і мав він гостреє перо.
„Струментом“ тим вірші творив,
та школу мабуть не любив…
І не було б про те розмов,
якби раз́ом писав «не мов».
А ще б по шиї надавав,
щоб шкр́ябав вм́істі „за кружляв“.
З четвертим виміром – проблема,
немов та яблуня кремезна:
Зима прийде… колись напевно,
кохання ж – ВЖЕ в снігу замерзло!
Не зрозумів я ще пііта,
куди хлопчину понесло:
В „душі – весна“, „на серці – літо“,
любов же – снігом замело!
Та й по яких бродив він росах,
що квіти зацвіли „по-косах?...
Якщо ж в трав́і розквітли квіти –
косі там є чого робити!
Не заздрю я тобі, Оксано,
та навіть не пускай очі
таких поетів з мухосрану,
що геть учитися не хочуть.
Не буду більше краять серце,
бо доля все ж у нас одна.
Піду наллю горілки… з перцем
і вип‘ю чарочку до дна !
12.11.2015, Миколаїв
* Пародія на твір „Осінь золота“ автора ОДИНОКИЙ ПЄРО: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620452
осінь золота
Настала осінь золота .
Жовте листя вітерець у вальсі за кружляв.
Осінній дощ нашу любов
не мов ту квітку поливав.
Та, любов наша зів'яла , відцвіла .
Прийде зима і любов наша на снігу замерла
Там де ми були разом ,
там нам було прекрасно снігом давно замело .
А в душі весна !
На серці літо коханням нашим зігріте.
Коли весна прийде і по-косах квіти зацвітуть,
Я піду у гай зелений .
Назбираю букет фіалок і покладу тобі до ніг.
Я, так хочу бути поряд із тобою,
повір кохана я не хочу прощатись з тобою.
ПРИСВЯЧЕНО ОКСАНІ
ID: 620452
Рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата надходження: 12.11.2015 12:46:23
© дата внесення змiн: 12.11.2015 12:50:15
автор: ОДИНОКИЙ ПЄРО
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620680
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 13.11.2015
„В душе его с тех пор с чуть лёгким жженьем
Горит неугасимая свеча.
Так пусть он вечно бредит продолженьем,
В котором он тебя не развенчал.“
Евген Василенко
З роками кріпне міри почуття
та пам‘ять катом у нічній тиш́і,
мечем Дамокла**, Агасфера*** проклятт́ям,
шугає в неприкаяній душі.
Не жар, не марево і не гарячка,
але так скоїлось, що годі й розібратись,
та з думкою про веселушку і гордячку,
йому довіку потайки скитатись.
Приречений на вічну він розлуку,
бо не знайшов її у жодній іншій.
Він не тримав її чарівну руку,
а тому і порівнювати ні з чим.
Вона залишилася книгою тією,
що в юності її не прочитав.
Бо інший легінь, бавився із нею,
і граючись всі аркуші порвав…
З тої пори в душі свіча палає
і обпікає груди… мов в кіно.
Хай краще недосяжною її він пам‘ятає,
чим, прочитавши, позабув давно.
12.11.2015, Миколаїв
* Навіяне твором Євгена Василенка „Агасфер“: http://www.stihi.ru/2011/12/29/4370
** Дамокл – фаворит сіракузького тирана Діонісія I (за давньогрецьким переказом правив у 5 столітті до нашої ери).
*** Агасфер або Вічний жид – легендарний персонаж, за переказами приречений на вічні мандри до Другого пришестя Христа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620675
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2015
[i]Своїм маДам присвячую[/i]
Я із-за цих прекрасних милих дам
В цугцванг** попав в шаленому цейтноті!***
Навіщо народила мене, мам,
нещасного такого Ланселота?!****
Повідав друг мій, випивши сто грам,
в такій витіюватій ось тираді:
що ділять дів: на більш прихильних – „дам“
і злих – „не-дам“ ні при якім розкладі!
Не бовдур ніби я… та і не хам,
але серед жінок мабуть уже старію –
мені все тяжче здибать милу „дам“…
(тут до уваги не беру повію).
Прошу „не-дам“ шепнути тихо: „Ти забудь!“
і навіть на думки мої накласти вето.
Щоб прийняв по „мерзавчику“***** на кожну грудь
й змирився я з гіркою долею поета.
11.11.2015, Миколаїв
* Переклад твору «Дам-не-дам» Євгена Василенка: http://www.stihi.ru/2012/09/11/7315.
** Цуґцванґ – ігровий термін; положення, коли будь-який хід гравця веде до погіршення його позиції.
*** Цейтнот – гострий нестача часу.
**** Сер Ланселот Озерний – найзнаменитіший із рицарів Круглого столу за часів короля Артура, який був закоханий в дружину останнього Гвіневру (за іншими джерелами Гін‘євру, Джіневру).
***** „Мерзавчик“ – скляна пляшка об‘ємом ¼ літра.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620386
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.11.2015
[i]"Клён ты мой опавший,
клён заледенелый..."[/i]
С. Есенин
Вже пройшов я немало доріг,
і стежок та стежинок багато.
Лиш одної пройти я не зміг –
що вела до твоєї хати.
Те тепло, що для тебе беріг,
розділив між другими потроху.
Заблукав і на серце ліг сніг,
не дістався твого я порогу.
Роздарив і... закляк ніби клен,
той єсенінський, заледенілий...
Був колись мов крилатий катрен,
а тепер я – оціпенілий.
11.11.2015, Миколаїв
* Переклад твору «Клён» Євгена Василенка: http://www.stihi.ru/2012/03/26/10990
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620384
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.11.2015
Чому надворі хижий вітер свище?
Чому з небес летить тяжка вода?
Чому все небо в дощових хмарищах?
Невже стряслась якась страшна біда ?
Чому на світле свято Великодня
не видно сонця лику навесні?
Чому не лине благодать Господня
і не лунають радісні пісні?
Тому, що люди нелюдами стали.
Тому, що грішні гинуть за метал
і заповіді Господа попрали.
Немає більше слів, який скандал…
28.04.2008 р., Миколаїв
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620145
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.11.2015
[i]
„SUMUTUR A CONVERSANTIBUS MORES –
з ким поведешся, від того і наберешся“
(Сенека, філософ-стоїк)
[/i]
Ти звабила мене, тварюко!
Зробила ницим плазуном!
І заслуговуєш, падлюко,
частунку добрим стусаном!
Надворі свище завірюха,
заметів всюди намело.
Цілую в щічку, біля вуха
і переходжу на чоло.
Спускаюсь нижче – шия, плечі
животик, спина, голий зад…
Перестає буть томним вечір,
я знов цілую невпопад.
Мене всього прошило струмом,
трясуться руки, ноги, все…
Це рівносильно сексі-буму
і вже мене в тебе несе.
У тебе ж заборон немає,
я лізу далі – у труси.
Я весь в тобі, мандрую раєм!
Немає вищої краси!
Від тебе просто шаленію
і в котре знову йду на штурм.
Я божеволію, німію,
не чув раніш стількох я сурм!
О Жінко! Я тебе кохаю!
Я знову в лоні як в раю!
Злітаю аж до небокраю
і сам себе не впізнаю…
10.11.2015, Миколаїв
* Пародія на твір «То жінка!» автора maxaon:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=109739
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620144
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 11.11.2015
[i]Персистенція** – краще ніж імпотенція
(антинауково-фантастичне припущення)
[/i]
Тебе я вирвав як пухлину,
з корінням нібито бур‘ян.
А потім мов горох об стіну
твердив собі про ніжний стан…
Залізом пік душі я рану
і попіл зверху посипав.
Терпів як міг, брехать не стану,
та біль ще довго не вщухав.
Хотілось дертися на стіну,
ковтнути жменю миш‘яку,
розбити на друзки машину,
відро всосати коньяку…
Біль заховався на задвірках,
та потоптався по душі,
піском покинув мої нирки.
Навіки стали ми чужі!
Я знов окріп немов окріп,
зіп‘явся вмить на ноги,
Прозрів так швидко як осліп
і десь пропали роги.
Сильнішав прямо на очах,
по днях і по годинах.
А шрами в грудях й на плечах
переповзли на спину.
Віки тяглись недовго зовсім,
нажаль такі тепер часи,
що всі душею голі й босі
окрім хіба-що… ковбаси.
Аж гульк – і знову ти стоїш,
з-під лоба поглядаєш.
З моєї спини ремінці
цинічно знов здираєш.
Знов рецидив, дзвенить в вухах…
Хвороба повернулась!
Спирає груди, просто жах,
немовби знову юність…
А в голові – я молодець,
бо став Началом мій Кінець!?
10.11.2015, Миколаїв
* Пародія на твір „Персистенція кохання“ автора maxaon:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319132
** Персистенція (лат. persistere – залишатися, упиратися) – тривале збереження збудника в організмі (джерело – вікіпедія)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619899
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 10.11.2015
Я свині пас в трусах на босу ногу,
аж тут зненацька вітер налетів.
Ще й дощ вперіщив, прямо край дороги,
мене по пиці, ледве не втопив.
А тут гроза із-за хмарин підкралась
і межи очі втяла стусана.
Над головою небо розірвалось,
мене скосило ніби кабана.
Не зрозумів відразу, в чому діло,
гадав прийшов вже мій останній час.
А зверху знову щось загуркотіло…
і я знайшов дорогу на Парнас!
Так, так, що прозваний відомою горою…
Батіг мені перо й чорнила замінив,
а рими потекли донизу бурною рікою…
Боявся одного – щоб стадо не втопив.
Натхнення розпирало мої груди,
з карманів сипались сонети й так вірші,
валялись під ногами оди всюди,
і стало вмить прекрасно на душі!
А я творив і те читав коровам,
бо свині розбрелись аж попід бір.
Вони ж жували сіно чи полову,
не до трави було їм, ти повір.
Хоч слухачі й не плескали в долоні,
копита ж звісно розумієте не те,
але я їх скорив, тримав в полоні,
всі завертілись в дивних фуете!
Ще хтось там заховався за забором,
а інший причаївся аж на ганку,
але ніхто не кинув ні яйцем, ні помідором –
мабуть сьогодні залишусь я без сніданку…
Та все ж я дуже радий всім присутнім,
вони мої прекрасні слухачі.
Розгледіли в мені своє майбутнє,
їм сняться мої образи вночі!
Це торжество поета над юрбою
могло б тривати кілька довгих днів,
але бичок якийсь, немовби сам собою,
махнув хвостом, відтак і розбудив…
листопад 2015, Миколаїв
* Це пародія на твір "Дивакуватий пастух" автора maxaon: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619623
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619854
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 10.11.2015
Хотів ти дуже знов щоб повернулось
все, що згадати нам завжди приємно,
й доправив нас аж у студентську юність
старий трамвайчик номер п’ять напевно.
Хоч бачу, друже, я тебе не часто,
для мене ти такий же, як тоді,
коли буяла юність, квітло щастя
і мчались наші роки молоді.
Перед очима матінка Одеса,
її проспекти, вулиці, сади…
Котовського, Таїрова, Пересип –
з тобою пам‘ятатимем завжди.
Бульвар Французький, „Глечик“ біля моря,
пансіонати, бази і торксин.
Проспект Шевченка з рестораном „Море“,
Гагаріна й завод шампанських вин.
Яхтклуб з „Дельфіном“ там, а поміж ними
наш „Дикий пляж“, де влітку ми жили,
та не лякали нас одеські зими,
бо завжди всі засмаглими були.
Там кіностудія на розі причаїлась,
гуртожитків студентських ціла рать.
Тут гастроном – наш годівник на милість,
і місце зустрічі не можна помінять…
Шевченків парк та шпиль, що в небо рветься,
як пам‘ять всім матросам на віки.
Маяк об Воронцовський хвиля б‘ється,
тримають курс на нього моряки.
А Дерибасівська, Пасаж, Гамбринус,
бульвар Приморський, Дюк і морвокзал,
там Тещин міст дугою вигнув спину
й собою різні боки він зв‘язав.
Тут сходами коханих ми водили,
коли фунікулер відпочивав.
Нам юність додавала серцю сили,
а Дюк суворо зверху споглядав.
Петра Великого, Садова, „Холодильник“
зустріли першими нас, шукачів пригод.
Ми вперше відкривали Новий ринок,
„ЖД“ й Канатний славний наш завод.
Хімічна, Молдаванка і Слобідка
для багатьох із нас не просто звук.
Десь кожен лебідь мав свою лебідку,
та гризли всі гуртом граніт наук.
Минуло, схлинуло, та просто пролетіло,
студентська юність, університет…
Вже сизим снігом голову накрило,
хтось батько з нас чи й дід, юрист, поет!..
Всього лиш шістдесят, та що там говорити,
дивись сміливо, друже, в майбуття.
Бажаю всім – любити і творити,
творити і любити все життя!
листопад 2015, Миколаїв
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619640
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 09.11.2015
[i] Хоть Бо́гом ты и стать гот́ов,
скаж́у тебе поэт-пов́еса –
спуст́ись на з́емлю с «небес́ов»
и не дразн́и люд́ей, не бе́сов!
(моя епіграма Валерію Вітер в звʻязку
з публікацією ним твору «Моё небо»)[/i]
Хильн́ув я зв́ечора добр́яче
й прил́іг тих́енько на тапч́ан.
Так розвезл́о, що чуть не пл́ачу,
нуд́ота, в голов́і дурм́ан.
Укр́ився ч́инно ч́истим н́ебом
та вмить тихенько задрімав,
і сниться – вже лечу до тебе,
бо я, нівроку, Бо́гом став!
Перевал́ив за грань реа́лій,
в груд́ях буя́є н́еба синь.
Тягн́у тобі буќет конв́алій,
бо не злеч́у у височ́інь.
Свят́им для м́ене ст́ало н́ебо,
не м́ожу д́ихати, пов́ір.
По сх́ідцях вв́ерх повз́у до т́ебе,
а п́адаю в безд́онний вир…
Та цей пол́он не ст́ане р́абством,
я мли півл́ітра ще всос́у
і не пот́ерплю святот́атства –
на др́узки ќумпол рознес́у!
Як «МіГ» пол́ину в с́ині д́алі
і ќаменем впад́у до ніг…,
але в вісн́і круч́у пед́алі
житт́я непр́ойдених дор́іг.
Все ж час з-за гр́ані поверн́утись,
зірв́ати м́арево з оч́ей,
проќинутися, схамен́утись…
і не «творить» таких речей!
06 листопада 2015, Миколаїв
* Ця пародія написана мною на твір Валерія Вітра «Моё небо»: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618419
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618821
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 06.11.2015
[i]"на екрани вийшов довгоочікуваний фільм
"Президент" (із російських новин)[/i]
Я не див́ивсь про п́утлера кін́о,
але мен́і й без ц́ього з́овсім я́сно,
що ваш Вов́ан – це чм́ошник і гівн́о,
с́имвол житт́я, що м́инуло напр́асно…
Він Крим сакр́альний гр́аючись відж́ав,
дав в́ідсіч і чеч́енам, і укр́опам,
і На́то ж́опу ѓолу показ́ав,
заткнувши в́атником вікн́о в Євр́опу…
Підн́яв Рос́ію-м́атінку з кол́ін
і опуст́ив її, зовс́ім під с́амий пл́інтус,
де лл́ється бр́ажка й зелен́іє хрін,
туд́и – куд́и не п́іде н́авіть св́интус…
Країна хв́ора, так і м́арить ним,
вже опин́илася в чудн́ому р́уцькім м́ирі,
де п́оять всіх підр́яд лайн́ом одн́им,
а хто не пʻє – тоѓо моч́ить в сорт́ирі!
Хто пр́оти – з т́ими їм не по пут́і,
вал́ізу в з́уби і чимд́уж вокз́ал-Євр́опа.
весь світ зірв́уть, хай в іншому житт́і
тряс́уться, мля..., пінд́оси і укр́опи.
Впере́д, великор́уцькая орд́а!
За ба́тьківщину, в́іру, за Вов́ана!
Ми перем́ожем!... Й з́овсім не бід́а,
що вже країна ѓола вся і п́ʻяна…
Я не дивл́юсь про ќарликів** кін́о,
мен́і й без ц́ього абсол́ютно я́сно,
щоб міль** не зʻїла н́аше полотн́о –
мор́ить її потр́ібно
й бу́де все прекр́асно!
4 листопада 2015, Миколаїв
* Це пародія на твір Антипа Ушкіна «Президент» http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577660
** Погоняла путлера під час його роботи в КГБ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618516
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 05.11.2015
Великий Ходжа Насретдін
мав дома два відра:
одно новеньке як алтин,
а в іншому – діра…
По воду прошкував у ліс
старий у літні дні
Одне по вінця повне ніс,
а в іншому – на дні.
Зі зверхністю нове відро
сміялось над старим.
Рікою сльози те лило,
стидаючись діри…
І ось відеречко старе
звернулося, – Ходже,
навіщо ти мене береш
десятий рік уже?
Закинь подалі, на смітник –
роковано молю!
Як воду носиш у квітник,
її я марно ллю…
І Ходжа відповів відру, –
Себе не ціниш ти.
Зітри з очей своїх мару,
досягнуто мети!
Дивися – під відром новим
нічого не росте,
а де пройшли з тобою ми –
усе кругом цвіте.
Твоя діра – то часу хіт,
лише краса врятує світ!
4 листопада 2015
[i]* За мотивами притчи про два відра.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618510
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2015
Бросаю все и мчусь к тебе, родная,
Как в бурю на огонь летит журавль.
Как встретишь ты меня, еще не знаю.
Быть может развернет судьбы корабль
и понесет совсем в другую бухту,
волной захлестывая мачты, паруса,
и не подашь спасательный мне круг ты,
затянет мглою голубые небеса.
Лето, 1981 г., Одесса - Саврань
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618283
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.11.2015