VIRUYU

НЕБО Й дно

«Не  для  війни  я  сина  народила!
Не  відпущу!  Країно,  не  проси!
Очей  не  вибирай!  Не  ріж  ми  крила!
І  кров'ю  не  фарбуй  потік  сльози!
Я  не  віддам!  Він  мій!  Із  крові  й  плоті!
Хай  світ  впаде!  Та  байдуже  мені!  
Відкуплю  за  всього  багатства  злоті!
Го  відгризу  у  долі,  у  Землі!..»
Ридала  жінка,  скорчившись  в  куточку.
Прокля́ла  землю.  Прокляла́  людей.
В  руках  тримала  синову  сорочку  —
Слізьми  вмивала.  Тисла  до  грудей.
Тремтіла,  наче  лист  отой  осінній.
Не  підіймала  тіло  із  колін.
Холодна  тиша  впала  в  голосіння,
Чоло  зорали  зморшки  з  двох  сторін.
В  тім  божевіллі  сивіла  і  мліла.
Ламала  руки,  втомлені  в  корчах...

А  син  у  барі  клав  лимон  в  текілу,
Губився  у  спокусливих  ночах...

Святі  та  грішні.  Воїни  і  юди.
Життям  сповиті  у  одне  сукно.

ТА  ЖОДНА  МАТІР  НЕ  ДЛЯ  ВОЄН,  ЛЮДИ,
НА  СВІТ  ДИТЯ  ПРИВОДИТЬ!
НЕБО  й  дно...  



Марія  Дребіт



 26.12.2023                                                            Португалія



малюнок  авторки  та  ші

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006185
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2024

КРІЗЬ ПАЛІТРУ ОЧЕЙ

поетичний  задум,  що  об'єднав  десять  поетес


https://youtu.be/szDhZAY6oS4?si=dYexxrso2YS8Ue6Q

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005910
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2024

ЛЮТОВІЙКА

Божого  Нового  рочку  
сріблом-льодом  
вишиту  сорочку  
одягла
Друга  панна  чародійка
кришталева  царівна  Лютовійка
відхурделивши  нічечку
на  ранок  
закликає  підкласти  дрівець  у  пічечку
а  до  обіду
від  завірюхи  немає  й  сліду
бо  
золоті  сонячні  промінчики
відігріють  скуйовджені  снігові  купи
що  повсідалися  докупи  
попід  хатами  на  ослінчики
під  вечір
наморозивши  на  шибках  химерних  візерунків
роздає  усім  
хто  хоче  подарунків
і  дзенькнувши  тими  крижинками
затуляє  їх  
синіми  гронами-помпонами
та  ватяними  торбинками  
до  нового  дня
заколисана  хуртечею
між  смереками  люльками
скапає  бурульками  
та  відбудеться  втечею
бо  вже  
з  боку  в  бік
хтось  штовхає  барліг
а  пухом  закриті  нірки
чиїсь  лапки
скоро  відкриють  двері-дірки
а  поки  цього  не  сталося
за  що  б  царівна  не  бралася
все  у  льодинок  оправи  вдягає
кришталиками  прикрашає
до  людей  усміхається
із  під  вій  хуртовиною  забавляється
а  тоді
на  запряжені  білими  кіньми  
сани  сіла  
і  полетіла...


Марія  Дребіт    


02.02  2024                                            Португалія


малюнок  авторки  та  ші

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004710
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2024

ПЕРЕД МУРАМИ СІРИХ ПОБАЧЕНЬ

(  із  поетичного  задуму  «Крізь  палітру  очей»)

Перед  мурами  сірих  побачень
Гори  зламаних  списів  та  сплющених  куль.
В  їхнім  блиску  не  пізнано  значень,
Їхня  сила  безвір'я  відбилася  в  нуль.
Виростає  над  ними  колосся,
Досягаючи  пристінків  зела  теплом,
Заплітаючи  щастю  волосся
Золотистим  промінням  вгріваючи  тло.
Зав'язавши  на  поясі  крайку
Хрестовину  душі  віддає  під  вогонь,
Відібравши  у  долі  нагайку
Викладає  по  сірому  мури  з  долонь...
І  в'юниться  по  стріляних  стінах
Соковите  стебло  життєдайним  плющем,
Хто  сьогодні  прикляк  на  коліна,
Завтра  зможе  відкрити  свободу  ключем.



Марія  Дребіт



2024  рік                                          Португалія



фото  з  нету

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004465
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2024

ОСТАННІЙ ПУНКТ

       Великі  очі  бордових  квітів  бархатистих  гладіолусів  щиро  заглядали  їй  у  вічі,  але  вона,  дивлячись  на  них,  цього  не  бачила.
Ще  п'ять  хвилин  назад,  П'ЯТЬ  ХВИЛИН!,  Стефанія  йшла  щаслива  та  радісна,  повертаючись  додому,  вдихаючи  пахощі  улюблених  квітів,  а  тепер  те  щастя  розбилося  на  дрібні  кусочки  нерозуміння  та  несприйняття.  
В  її  очах,  аж  до  болю,  нестерпно  рубінило  від  того  цвіту.
Отой  колір  впивався  в  мозок  і  розливав  свої  барви  по  бокалах  лівої  та  правої  півкулі,  а  Стефанії  хотілося  лише  спокою.  Спо-ко-ю.
А  він  втік  від  неї.  Отак  в  один  момент  забрав  з  собою  мрію,  силу,  бажання,  віру.

Кроки  стали  важкими.  Здавалося,  що  до  кожної  з  ніг  прив'язали  по  сто  кілограмовій  гирі.  
Стефанія  підсвідомо  звернула  на  свою  вулицю.  Важкенні  ноги  самостійно  підвели  її  до  хвіртки,  яку  автоматично  відкрили  тремтячі  руки.  

«  Двері.  Що  за  двері?  Аааа..  Прийшла.»

Відімкнула  їх,  зайшла  і  аж  тоді  дала  волю  всім  почуттям.
Божевілля  тривало  не  довго,  а  їй  здавалося,  що  цілу  вічність.

До  тями  Стефанію  привело  нестерпне  відчуття  голоду.  Вона  відчинила  двері  холодильника  та  зразу  ж  зачинила  їх.
Мозок  ані  на  секунду  не  переставав  працювати,  не  даючи  їй  спочинку.  Сотні  запитань  без  відповідей  крутилися  в  голові,  зависаючи  на  тому  павутинні  думок,  що  безперервно  снувалися:
«  І  що  тепер?  Як  бути?  Що  робити?  Хто  я  тепер?  Ні  дівчина,  ні  наречена.  Ні  дружина,  ані  вдова...?»  —  засипала  себе  запитаннями  Стефанія.

Немов  та  білка  в  колесі  вона  намотувала  круги  по  кімнатах,  не  знаходячи  прихистку  в  жодній  з  них.  Порожнеча  та  тиша  почали  тиснути  на  неї.

Та  раптом  якась  невідома  сила  донесла  до  неї  запашний  аромат  покинутих  на  столі  квітів.  
Стефанія  кинулася  до  них.  Обійняла  та  знову  заплакала.  Заридала.
Цей  букет  був  тим  останнім  містком,  який  об'єднував  її  з  ним.
Тим  містком  вона  поринула  в  спогади...

—  Привіт,  мала!  —  вигукнув  незнайомий  хлопець,  який  вмостився  біля  неї  на  лавці.
Люди,  що  теж  чекали  на  автобус,  байдуже  глянули  в  їх  бік.  Все  виглядало  так,  ніби  ці  молоді  хлопець  та  дівчина  зналися  давно.
Насправді  ж  все  було  абсолютно  до  навпаки.
—  Який  нахаба.  —  Притишено  сказала  дівчина,  підвелася  та  відійшла  вбік.
—  Ну  чому  нахаба?  —  не  відставав  юнак.  —  Кажу,  як  є!  —  Він  почав  голосно  сміятися.

Такого  Стефанії  ще  не  доводилося  переживати.  
«  Так,  вона  маленького  зросту,  то  й  що?  Невже  це  дає  право  йому,  отому....»  
І  тут  дівчина  затнулася  в  своїх  думках,  бо  побачила  його.
Вродливий,  стрункий,  гарної  статури  молодий  хлопець  дивився  прямо  їй  в  очі,  від  погляду  якого  Стефанія  зашарілася.
«От  тобі  й  маєш!»,  —  розізлилася  сама  на  себе  дівчина  і  пішла,  не  дочекавшись  автобуса.

Їй  було  не  далеко  до  дому,  всього  два  квартали,  тому  й  неквапом  подалася  пішки,  а  самозадоволений  юнак  залишився  на  зупинці,  дивлячись  дівчині  вслід.

Наближався  автобус,  якого  лише  три  хвилинки  як  не  дочекалася  Стефанія.
 «  Якщо  вона  мене  шукатиме  очима,  то....  »  —  думав  про  себе  Артем,  вперто  вірячи  в  те,  що  автобус  обов'язково  минатиме  дівчину,  і    від  тих  думок  йому  ставало  тепло  на  душі.  
Зачепила  та  мала  його.  
Хлопець  не  міг  пояснити  того  почуття,  яке  народилося  в  його  серці,  бо  досі  не  відчував  чогось  подібного.

Стоячи  біля  задніх  дверей,  юнак  мав  достатньо  часу,  аби  вести  своє  спостереження  за  тим,  як  себе  поводитиме  дівчина.

Кожен  з  них,  не  знаючи  цього  про  іншого,  відчували  одне  й  те  ж    —  трем  сполоханої  пташки,  яка  бажає  повернутися  в  своє  гнідзечко,  але  боїться,  щоб  цього  не  помітили  ті,  хто  її  потривожив.  

Автобус  наближався  до  Стефанії,  яка  повільно  крокувала  по  добре  освітленій,  засипаній  жовтим  листям  вулиці.
Ось  він  зрівнявся  з  нею...
Дівчина  шукала  хлопця  очима.  Шукала  і,  здається,  знайшла.  Чи  може  їй  здалося?

А  він  був  найщасливішим  у  світі  юнаком.  Артем  побачив  те,  на  що  так  чекав.

...Улюбленець  всіх  однокурсниць  та  душа  всіх  компаній  Артем  Загірний,  який  навчався  на  останньому  курсі  консерваторії,  вже  мав  складений  план  дій  і,  лише  завершить  сесію,  обов’язково  приступить  до  його  реалізації.
 
Маючи  багато  друзів  та  знайомих,  для  хлопця  не  склало  складності  розвідати  хто  та  красуня-незнайомка,  про  яку  не  переставав  думати;  дізнався  де  вона  живе  та  де  навчається.  Залишилося  реалізувати  останній  пункт  того  плану.

Та  в  Україну  цинічно  вторгся  ворог,  зруйнувавши  спокій  та  мир  українців,  вже  забравши  багато  життів.

Артем,  як  і  багато  його  однокурсників,  вирушив  добровольцем  до  воєнкомату.  Він  прийняв  тверде  рішення,  що  має  стати  на  захист  своєї  Батьківщини  і  ніхто  його  не  вмовить  передумати.

Та  не  всі  друзі  сприйняли  цей  порив  із  розумінням.

—  Ну  ти  даєш,  Атреме!  Та  який  з  тебе  вояка?  —  насмішкувато  вимовив  однонурсник  Євген  і  поплескав  хлопця  по  плечі,  міряючи  його  з  ніг  до  голови.    —  Та  де  ж  твоїм  делікатним  пальчикам  до  зброї?  Дивися,  бо  ще  надірвешся.—  Зареготав  той  і,  закинувши  свого  наплічника,  подався  геть.

На  такі  провокаційні  закиди  Артем  не  відповідав,  бо  добре  знав  натуру  того  Євгена.

А  ще  він  знав,  що  не  дозволить  такої  наруги  над  Україною  та  її  миролюбним  народом.
Він  ніколи  не  був  боягузом,  а  тому  зробить  те,  чого  бажає  його  совість.
Пройшовши  військову  підготовку,  юнак  вирушив  туди,  де  чигала  смерть.  
Можливо  й  замало  тривало  навчання,  але  часу  для  довготривалого  не  було,  бо  ворог  довкола    сіяв  смерть  і  розруху.
А  так  як  Атрем,  окрім  того,  що  був  професійним  музикантом  займався  ще  й  спортом,  то  це  допомогло  хлопцеві  набути  перших  навиків  за  досить  короткий  термін.

...Там,  звичайно,  було  страшно,  бо  лише  дурень  не  має  страху.  Артем  людина  як  і  усі,  а  тому  йому  притаманні  всі  людські  почуття.  Бажання  боронити  своє  рідне  перемагало  і  юнак  сміливо  долав  всі  труднощі,  за  що  здобув  повагу  серед  побратимів.

Сьогодні  був  перший  справжній  бій.  Новий  друг  Артема  Степан  отримав  поранення  і  його,  надавши  першу  медичну  допомогу,  негайно  відправили  до  найближчого  шпиталю.  Денис  і  Олег  вже  не  повернуться  з  поля  битви  живими.  Їхня  кров  ще  пломеніє  перед  очима  Артема.  
Яка  ж  вона  червона!  
А  скільки  болю!.,  як  фізичного  так  і  душевного...
Та  попри  всю  небезпеку  Артем  зумів  витягти  загиблих  побратимів  з  того  поля,  аби  їх  потім  передали  родичам,  а  ті  могли  поховати  хлопців  по  людськи.
Він  своїх  не  звлишає!  І  хай  там  хто  що  каже,  а  його  музичні  пальці  мають  достатньо  сили,  аби  тримати  зброю  чи  прийти  на  допомогу  в  часі  потреби  живим  та,  в  час  великої  небезпеки  власному  життю,  мертвим.

Із  рядового  вояка  Артем  вже  став  досвідченим  воїном.  За  його  мужніми  плечима  багато  бойових  завдань,  виконаних  на  відмінно.
Але  куля  не  має  критеріїв  відбору.  Коли  її  вистрілюють,  вона  мчить  вперед,  не  оглядаючись  та  не  цікавлячись  тим,  чи  ти  маєш  досвід,  а  чи  новачок.  Тому  не  оминуло  тих  дев’ять  грамів  і  Артема.
Отримав  дуже  важке  поранення.  

Над  молодим  воїном  скупчилося  багато  медиків.  Світила  медицини  радилися  та  вирішували,    в  тоді  приступили.

Довготривала  операція  пройшла  вдало  і  тепер  все  залежить  від  молодого  організму.  
—    Мав  би  викарабкатися.  —  Задумливо  сказав  практикуючий  професор,  доктор  медичних  наук,  обіпершись  ліктями  рук  на  стіл  та  запустивши  втомлені  пальці  в  сиве  волосся.  
Чоловік  закрив  очі.  Він  чекав.  Його  втома  відчувалася  навіть  в  повітрі.  Декілька  годин  безперервої  напруги  під  час  операції.  Добре,  що  асистенки  були  вправні  та  досвідчені.  Одна  з  них  все  ловила  на  льоту  і,  здавалося,  що  готова  була  сама  продовжити  операцію,  якби  мала  на  те  право  та  відповідні  знання  й  досвід.
Всі  чекали  Атремового  пробудження  після  анестезії.  

А  він  продовжував  воювати.  Його  мозок  ніяк  не  міг  переключитися  на  щось  інше.
Он  там,  в  тих  кущах  хтось  рухався.  Атрем  точно  знав,  хто  той  «хтось».  Він  прицілився  і  вистрілив,  не  знаючи  того,  що  з  тих  кущів  теж  здійснили  постріл...

Та  він,  все  ж  таки,  повертався.  
В  його  очах  затуманило  приглушене  світло  і  хлопець  знову  закрив  їх.
Відчув  як  заболіло.  Заболіло  не  лише  тіло,  а  думка  про  те,  що  не  зміг  здійснити  того  останнього  пункту  своо  плану.  

Враз  почув  жіночий  голос,  який  строгим  наказовим  тоном  промовив:
«  Артем  Загірний,  наказую  Вам  відкрити  очі!»
Хлопець  знову  почав  їх  повільно  розплющувати,  а  коли  відкрив  і  побачив,  то  вони  налилися  слізьми.  
—  Привіт,  мала...  —  заледве  промовив  і  усміхнувся  крізь  біль.

З  тих  пір  вони  більше  не  розлучалися.
 
Останній  пункт  його  плану  здійснився.
 
Тепер  вони  наречені.  А  там  і  до  одруження  недалеко.
Їхні  короткі,  але  такі  бажані  зустрічі  були  наповнені  безмежним  щастям  та  радістю  від  того,  що  Бог  подарував  їм  обом  ще  одну  можливість  побути  разом.  
Хлопець  суповоджував  поранених  воїнів  до  лікарні,  а  бувало  так,  що  й  Стефанія  приїжджала  до  Артема  з  виїзним  екіпажем  швидкої  медичної  допомоги.  Правда,  в  такі  моменти,  він  дуже  хвилювався  за  кохану,  адже  там  де  він  перебував,  було  надзвичайно  небезпечно.  
Але  заборонити  це  робити  своїй  нареченій  хлопець  не  міг,  бо  це  входило  в  її  прямі  обов’язки.  Та  й  дівчина  не  з  тих,  хто  залишатиметься  байдужою,  коли  щодня  багато  поранених,  негайно  потребуючих  професійної  допомоги  вправних  рук  на  місці.

Одного  дня,  під  час  телефонної  розмови  з  Артемом,  Стефанія  відчула  себе  не  дуже  добре  і  була  змушена  перервати  бесіду.  А  вже  через  тиждень,  пройшовши  ряд  обстежень,  молода  жінка  повідомила  радісну  новину,  яка  перевернула  світ  обох.    
Під  серцем  Стефанія  носила  нове  життя.  Артем  настояв  на  тому,  аби  вона  повернулася  з  фронту  додому.  Тепер  їй  потрібен  спокій  та  відпочинок.  Він  сам  боронитиме  Україну,  свою  кохану  та  дитину,  на  яку  так  обоє  чекають!
Вже  скоро  вони  одружаться.  Їхня  сім’я  буде  спрвжньою  —  міцною  та  щасливою.  Народиться  первісток,  а  за  ним  ще  дітлахів  прибуде  в  сім’ї  Загірних.  Дасть  Бог  і  онуків  колись  дочекає  Артем  зі  своєю  коханою  малою  Стефанією...

Нині,  через  кур'єра,  Артем  надіслав  Стефанії  її  улюблені  гладіолуси,  коли  та  була  на  консультації  в  гінеколога.

Нині  Стефанія,  йдучи  додому  з  величезним  букетом  гладіолусів  отримала  звітку  про  те,  що  Атрема  більше  немає...



Марія  Дребіт



2024  рік                                            Португалія



малюнок  авторки  та  ші

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003004
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2024

ЦІНА ЄДИНОГО УКУСУ…

Під  деревом,  в  Раю,  сидів  Адам.
До  Єви  —  змій.  До  нього  —  перший  сумнів.
«  І  що  ж  буде  за  той  непослух  нам?»
Не  відповів.  Чекав    до  перших  півнів...
І  відреклись  від  Духу  плоть  і  кров,
Під  тихий  свист  нашіптувань  в  спокусу
Миттєво  вбивши  віру  і  любов,
Заклав  ціну  єдиного  укусу...



Марія  Дребіт



11.01.2024                                                          Португалія



малюнок  авторки  та  ші

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003003
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2024

СІЧНЯ́НОЧКА

Божого  Нового  рочку
білу  одягла  сорочку
Перша  паняночка  
білосрібна  царівна  Січня́ночка
вона  снігом  вкутує  землю
пуховим  руном  гатить  греблю
аби  все  у  ґрунті  зігрілося
до  весни  приготувалося  
а  тоді  народилося
того  хто  не  спить
у  годівнички  садить
та  калини  китичками
годує  горобців  із  синичками
дятлів  і  голубів
ховає  у  стріхи  від  вітрів
сичі  сороки  і  ворони
коли  її  воля
напхавши  вола
всідаються  під  набундючені  крони
а  по  тім
закривши  очі
прикликає    білих  янголяток
що  насипають
золотих  зерняток    
з  них  пластівцями  
вистеляє  доріжки
між  небом  і  серцями
світлом  вишиванки  та  мережки
відкриває  сяйво
кожної  життєвої  стежки
шпилями  сніжинки
бісерить  кептар
прадавній  дар
від  прабабусі  для  дитинки
сніговими  косами
танцює  між  солом'яними  стосами  
а  тоді  гукає  хмаринки-ягнята
саджає  їх  на  санчата
і  летять  від  хати  до  хати
зимоньку  дарувати!


Марія  Дребіт


02.01.2024                                              Португалія


малюнок  Марії  Дребіт  та  ШІ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002147
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2024

ХРИСТОС НАРОДИВСЯ ДЛЯ КОЖНОГО З НАС!

Господи-Сину  із  Духом  Святим,
Вічна  Мудросте,
Що  з  Безкінечної  Любові  сотворив  усе,
А  у  нім  нас  —  досконалих.
Наділив  розумом,
Вільним  вибором.
Але  ми  —  люди,  згрішили.
Прийми  щире  каяття  і  направ  на  дорогу,  
Яка  приведе  до  Тебе  —  до  СВЯТОЇ  ПЕРЕМОГИ  ДОБРА  над  злом
Через  НАРОДЖЕНОГО  ІСУСА  для  ХРЕСТА—СПАСИТЕЛЯ.


ХРИСТОС  НАРОДИВСЯ  для  кожного  з  нас.



Марія  Дребіт

24.12.  2023                                                                Португалія

фото  авторки

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001563
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2023

КЛЮЧНИЦЯ ( закінчення )

(  з  циклу  «ЖИТТЯ,  ПЕРЕДРІЗДВЯНОГО,  ГІРЛЯНДИ»

ІРИНА  

Життя  Ірини  ускладнилося.  Настільки,  що  почало  добряче  «припікати».
Заощадження  завершувалися.  Невеликі  підробітки  не  давали  того  доходу,  який  потребувала  ця  сім’я.  Добре  хоч  отримувала  допомогу  від  шефа,  в  якого  працював  її  чоловік.  А  ще  на  дітей  давали  невелику  суму  із  державних  інстанцій,  отримати  яку  допомогли  ті  ж  самі  люди,  взявши  на  себе  весь  тягар  бюрократичної  тяганини,  люди,  котрих  Ірина  покинула  через  місяць.

Жінка  мала  декілька  подруг.  Посидіти  в  компанії,  повеселитися,  піти  на  пляж  чи  по  магазинах  —  залюбки,  але  коли  Ірина  просила  їх  допомогти  з  пошуком  роботи,  завжди  відмовляли,  бо  не  хотіли  брати  на  себе  відповідальність.  Добре  знали  її,  тому  й  так  реагували  на  ті  запити.

«То  що  ...  знову  треба  дзвонити  до  тої  Анни?...»  —  подумки,  розмовляючи  сама  з  собою,  запитувала  Ірина.

Анна  повернулася  з  роботи.  Лише  сіла  на  стілець,  аби  роззутися,  як  задзвонив  телефон.
—  Привіт,  Анно,  добрий  день.  Це  Кріштіна.  Як  справи?  Все  добре?  Маю  до  тебе  розмову.  Пам’ятаєш  оту  жінку,  що  була  на  дні  народження  в  моїх  дівчаток?  Така  невеличка,  що  розповідала  смішні  історії...  Ізабел  її  звати.
—  Добрий  день,  доно  Кріштіно.  Дякую.  Все  добре.  Так,  звияайно,  що  пам'ятаю  цю  жінку.  Щось  сталося?
—  Та  все  добре.  Вона  запитує,  чи  не  маєш  вільних  годин,  аби  і  в  неї  працювати.  Там  потрібно  на  постійно.  Але  може  хоч  пару  годин  викроїш?
—  Мені  дуже  шкода,  та  на  даний  час  всі  дні  заповнені.  Та  якщо  буду  знати,  що  комусь  потрібна  робота,  то  Вас  повідомлю.
—  Добре,  Анно.  Будемо  на  зв’язку.  Бувай.

Після  важкого  дня  жінка,  нарешті,  зайшла  у  ванну  кімнату,  щоб  прийняти  теплий  душ.
Коли  повернулася  в  кімнату,  на  телефоні  було  п’ять  пропущених  дзвінків.
«Не  можу  повірити  своїм  очам»,  —  подумала  Анна,  бо  в  телефоні  висвічувалося  ім’я  Ірини.
Їй  зовсім  не  хотілося  розмовляти  з  тією  жінкою.  Навіть  голосу  її  не  хотілося  чути.
Але  зов  совісті  взяв  верх  і  Анна  зателефонувала.
—  Алло!  Анно!  Привіт!  То  Ірина!  Пам’ятаєш  мене?  —  відчеканювала  Ірина  кожне  слово.
—  Та  пам’ятаю.  Звісно  ж  що  пам’ятаю.  Що  ти  хотіла?  У  тебе  з  дітьми  все  добре?
—  Та  як  тобі  сказати...  Я  шукаю  роботу.  Допоможеш?  Мені  дуже  потрібно  знайти  роботу.  Я  змінилася,  Анно.
На  кілька  секунд  в  ефірі  зависла  тиша.  Анна  швидко  обдумувала  все,  що  сьогодні  відбулося.
«Дзвінок  від  дони  Кріштіни.  А  тепер  ще  й  Ірина  подзвонила.  Це  співпадіння,  чи  якийсь  для  мене  знак,  щоби  дати  їй  ще  один  шанс?».
—  Ірино,  послухай...  Знаю  дуже  хорошу  жінку,  яка  шукає  робітницю  в  будинок  своєї  подруги.
Робота  на  кожен  день.  Є  вихідний.  Проживання  в  домі  господарів.  Харчування  та  послуги  за  їхній  рахунок.  Але  там  потрібно  працювати,  Ірино,  розумієш?  Усвідомлюєш  це  слово?
Я  не  хочу  знову  наступити  на  ті  самі  граблі.  Хоча  думаю,  що  таки  наступаю...
—  Ні,  ні!  Я  буду  працювати!  

На  наступний  день  дона  Кріштіна  приїхала  до  Анни  своїм  авто  і  вони  поїхали  за  Іриною.  Та  їх  вже  чекала,  що  дуже  здивувало  Анну,  бо,  зазвичай,  вона  мала  звичку  завжди  і  всюди  запізнюватися.
Цей  факт  вселив  надію  жінки  в  те,  що  Ірина  дійсно  змінилася.
Дорогою  до  господи  дони  Ізабел  жінки  між  собою  спілкувалися  на  різні  теми.  От  що  Ірина  вміла  добре  робити,  то  це  вести  і  підтримувати  розмову,  справляючи  на  співрозмовника  неабияке  враження.  Анна  зрозуміла,  що  доні  Кріштіні  та  припала  до  душі.  Так  само  станеться  і  з  доною  Ізабел.  Анна  була  в  цьому  більше  ніж  впевнена.
Головне,  щоб  далі  все  було  добре....  щоби  все  було  добре...

Дона  Ізабел  зустріла  трьох  жінок  біля  великої  кованої  брами.
Привітна  та  весела,  щира  і  відкрита.  
Перш  ніж  запросити  гостей  в  будинок,  провела  жінок  по  родинному  маєтку.  
Ох  і  краса  ж  там  у  них!
Але  зараз  не  про  це.
Анна  з  осторогою  спостерігала  за  Іриною,  котра  робила  все  для  того,  щоби  припасти  до  душі  господині.

Зійшлися  на  тому,  що  з  наступного  понеділка  Ірина  перебирається  в  господу  дони  Ізабел  разом  з  дітьми.  В  людей  з  великим  серцем  стане  місця  для  всіх.

...Донька  Ірини,  хоч  ще  й  не  мала  достатньо  літ  для  цього,  та  все  ж  відвідувала  разом  із  донькою  дони  Ізабел  вечори,  дискотеки,  а  також  вистави  та  концерти.  Син  мав  забаву  з  карликовим  поні  та  іншими  тваринками,  які  були  в  маєтку.
Для  Ірини  роботи  було  багато,  але  розміреність  та  спокій  —  правило  цієї  родини,  а  тому  ніхто  ніколи  нікого  не  гонив  в  шию.
До  столу  завжди  сідали  всією  великою  родиною,  включаючи  дітей  Ірини  та  її  саму...

*****

Пройшло  пів  року.
Анна  йшла  з  роботи.  Останній  автобус  втратила,  тому  долала  п’ятикілометровий  шлях  ногами,  а  тому  мала  достатнього  часу  для  роздумів  і  спогадів.
Чомусь  жінці  пригадалася  розмова  з  сеньором  Мануелом  про  його  друга  Антоніо.
 —  Анно,  уяви  собі,  що  мій  друг  Антоніо,  в  той  день,  коли  мав  зустрітися  з  тією  жінкою,  яка  так  і  не  прийшла,  настільки  перейнявся  її  мовчанням  і  тим,  що  вона  на  прийшла,  що  потрапив  в  лікарню.  Але  там  зустрів  іншу  українку,  яка  приходила  відвідувати,  разом  з  господинею,    чоловіка  тієї.  На  жаль  той  чолов’яга  помер  в  лікарні,  а  Антоніо  запроронував  тій  жінці,  яку  звати...  —  чоловік  затнувся,  бо  посилено  думав,  як  звати  українку,  —  Асана,  чи  Асуна....  Не  пам’ятаю...Отож,  запросив  ту  жінку  працювати  в  нього.
—  Може  Оксана?  —  домогла  Анна  з  іменем.
—  О!  Точно!  Оксанна!  Антоніо  дуже  радий  їй.  Каже,  що  приходить  в  його  дім  два  рази  в  тиждень.  Акуртана.  Пунктуальна.  Роботяща.  Вже  куштував  українські  страви!  Навіть  набрав  два  кілограми!  Цього  року  Різдво  зустріне  так,  як  мріяв!
Сеньйор  Мануел  засміявся,  а  з  ним  і  Анна,  видихнувши  той  тягар,  який  носила  в  серці.

*****
Анна  зайшла  в  магазин,  щоби  купити  хліб.
«Невже  це  вона?  І  що  Ірина  тут  робить,  коли  маєток  дони  Ізабел  за  п’ятнадцять  кілометрів  звідси?»
Ірина  підійшла  до  Анни  і  прошипіла.
—  Слухай,  ти....  Ти  запхала  мене  в  золоту  клітку!
—  Бог  тобі  суддя,  Ірино.  Прощавай.  —  Заледво  вимовила  Анна  і  залишила  магазин.
Ключ,  який  чомусь  найбільше  важив  у  її  в’язці,  остаточно  покрився  іржею...
..........................................

Марія  Дребіт                                                                                                        2023

фото  з  нету

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001469
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2023

«КЛЮЧНИЦЯ» ( продовження )

«КЛЮЧНИЦЯ»
(  із  циклу  «ЖИТТЯ,  ПЕРЕДРІЗДВЯНОГО,  ГІРЛЯНДИ»

ІРИНА

Відгулявши  багате  весілля,  молоде  подружжя  Ірини  та  Вадима  зажило  звичайним  сімейним  життям.  
Через  рік  стали  батьками  чудової  двійні.
Даринка  і  Максимко  внесли  в  сім’ю  багато  радості,  щастя,  хоч  і  клопотів  прибавилося  в  рази.
Батьки  ділили  обов’язки  порівну,  навіть  при  тому,  що  Вадим  посилено  працював,  щоби  забезпечити  рідних  всім  необхідним.  Ірина  теж  працювала,  але  лише  тоді,  коли  їй  цього  хотілося,  а  тому  обставини  склалися  так,  що  чоловік  мусив  поїхати  за  кордон.

Жіінка  була  змушена  сама  давати  раду  дітям  та  доглядати  за  домом.  

Згодом  фінансовий  стан  сім’ї  істотно  покращився,  бо  Вадим  достатньо  заробляв  на  будівництві.  А  був  він  в  Португалії.  В  ті  часи  там  добре  платили.  З  часом  чоловік  домігся  легального  статусу  і  його  дружина  неодноразово  приїжджала  до  нього  з  дітьми.

Океанські  приливи,  рожевий  захід  сонця,  теплий  пісок,  пальми,  екзотична  кухня...  і  любов  з  боку  чоловіка  компенсували  час  розлуки.  Так  тривало  п’ять  років  поспіль.

Дітям  вже  було  десять  років,  коли  в  дім  Ірини  постукала  жахлива  звістка  про  те,  що  Вадим  загинув  на  роботі,  впавши  з  риштування.
Приїхавши,  щоби  забрати  тіло  чоловіка  та  похоронити  його  у  рідному  селі,  жінка  ще  тісніше  скріпила  дружні  стосунки  з  дружиною  чоловікового  шефа  і  після  похорону  повернулася  в  Португалію.

За  роки,  відколи  Вадим  перебував  за  кордоном,  а  жінка  часто  їздила  до  нього,  вона  підівчила  мову,  тому  могла,  хоч  і  ще  з  труднощами,  та  все  ж  порозумітися  з  португальцями.  Звичайно,  що  допускала  багато  помилок  і  часом  виходили  дуже  смішні  та  кумедні  ситуації,  але  загалом  всі  чудово  розуміли,  що  вона  хотіла  сказати.

Смерть  Вадима  дуже  вплинула  на  Ірину.  З  життєрадісної  та  веселої  вона  стала  різкою  і  нестриманою.
Важко  їй  було  адаптуватися  на  чужині.  Але  була  змушена,  бо  за  плечима  двоє  малолітніх  дітей,  яких  залишила  на  матір,  а  працювати  Ірина  не  дуже  любила.  Особливо  гнітило  жінку  перебування  на  одному  місці  та  одноманітність  роботи.

Попрацювавши  місяць  в  родині  шефині,  звикши  і  вже  вбувшись,  Ірина,  наперекір  вмовлянню  португальських  друзів,  вирішила  змінити  роботу,  активно  розпочавши  пошуки  нової.  
Їй  набридли  ранкові  підйоми,  щоби  допомагати  жінці  збирати  дітей  до  школи,  а  потім  прибирати  за  ними  все.  А  там  ще  й  з  собаками  ходити  на  прогулянку.  А  потім  дітей  забирати  зі  школи.  А  потім...  а  потім...  

Одним  словом  —  не  її  це.  
Бо  так  була  звикла,  що  все  робив  чоловік,  або  мама.

До  шефині  прийшли  гості.  Серед  них  була  українка.  З  нею  Ірина  зав’язала  розмову  і  поцікавилася,  чи  та  знає  щось  про  якусь  роботу.  
Ольга,  так  звали  ту  жінку,  пообіцяла  дізнатися  і  повідомити.
У  Ольги  було  багато  знайомих  українців.  Серед  них  була  і  Анна.
—  Аню,  чи  можеш  піднайти  якусь  нормальну  роботу  для  однієї  жінки?  У  неї  тут  чоловік  загинув.  Вроді  серйозна.  І  мову  вже  трохи  знає.
—  Запитаю.  А  потім  дам  тобі  знати  —  відповіла  та.

Наступного  дня  Анна  вже  розмовляла  зі  своєю  господинею  Марґарідою,  в  котрої  працювала  два  роки.  Якраз  у  сестри  Марґаріди  помер  чоловік  і  Ліліані  потрібна  була  жінка,  яка  б  не  стільки  допомагала  по  догляду  за  домом,  бо  там  була  окрема  робітниця  для  цього,  як  саме  співрозмовниця,  порадниця,  яка  б  могла  вислухати,  з  котрою  можна  було  б  поплакати,  чи  просто  вийти  в  місто  і  пройтися  по  магазинах.  Колись  називали  таких  робітниць  «дама  де  компанія».

Через  тиждень  Ірина  перебралася  в  дім  Ліліани.  

Для  неї  відвели  велику,  простору  кімнату,  вікна  якої  виходили  на  басейн.  
Всі  свої  речі,  яких  у  Ірини  не  було  багато,  жінка  помістила  на  двох  полицях  чотиридверної  шафи.  
Велике  різьблене  ліжко,  вишукані  гардини,  м’який  ворсистий  килим,  картини,  вази  із  живими  квітами,  люстра  з  позолотою  —  все  це  свідчило  про  достаток  родини.  Але,  посеред  усієї  цієї  візуальної  краси  витав  сум  та  смуток,  від  втрати  свого  господаря.        
Ліліана  дуже  сумувала  за  чоловіком.  Вони  були  ще  й  добрими  друзями,  а  тому  його  смерть  важко  позначилася  на  жінці.  Чоловік  Ірини  теж  відбув  у  кращі  світи,  тому  при  розмовах  та  спогадах,  ними  обома  було  пролито  багато  сліз.

Та  у  Ліліани  була  одна  слабкість  —  всі  свої  жалі  та  сльози  жінка  «заливала»  походеньками  в  магазини,  а  тому  вже  через  декілька  тижнів  шафа  Ірини  була  вщент  заповнена  фірмовими  речами.

Не  лише  для  Ірини  Ліліана  купляла  одяг  та  взуття.  Оскільки  в  неї  не  було  дітей,  то  жінка  дуже  перейнялася  горем  Ірини  і  вдягнула  її  двійнят  з  ніг  до  голови.  Окрім  того,  Ліліана  посприяла  тому,  щоб  діти  переїхали  до  матері.
Для  них  було  виділено  окрему  кімнату,  а  з  часом  планувалося  кожному  надати  окрему.  
Все  складалося  якнайкраще  для  дітей.  
Ірина  ж  вже  не  витримувала.

Хоч  взамін  Ліліана  не  просила  нічого,  окрім  звичайної  уваги  до  її  постійних  розповідей-спогадів,  слухаючи  кожного  дня  одне  й  те  саме,  Ірина  божеволіла.

І  тут,  одного  разу,  щоби  внести  хоч  якусь  різноманітність,  українка  приготувала  торт.
Що  вже  прихвалювала  Ліліана  кулінарні  здібності  Ірини!  І  родичам  зателефонувала!  І  подруг  прикликала  на  торт  з  кавою!

Відтоді  торти  пеклися  кожного  дня.

Можливо  інша  жінка  би  й  змирилася  з  цим,  але  не  Ірина.
Вона  хотіла  волі.  Її  вона  знайшла,  коли  залишила  дім  Ліліани  разом  з  дітьми.

Анна  з  Іриною,  хоч  і  рідко,  та  все  ж  спілкувалися.
За  ці  роки  Анна  вже  добре  вивчила  жінку  і  добре  знала  її  плюси  та  мінуси.
До  плюсів  відносилися  чесність,  порядність  і  відносна  працьовитість,  тобто,  коли  дуже  треба,  то  Ірина  працює  і  робить  роботу  добре.  А  от  до  мінусів  —  вгодити  їй  з  роботою  було  майже  неможливо.  Завжди  були  винні  всі,  крім  неї  самої.

—  Ну  ти  мені  й  роботу  підсунула,  —  скаржилася  Ірина  Анні.  —  Та  краще  би  я  вже  з  тими  псами  по  парку  ходила  і  тих  дітей  доглядала...


*****
От  тоді  Анна  заклала  відлік  ключам  довіри.  Цей  був  першим,  котрий  не  зміг  провернутися  в  замку  її  душі.

(  далі  буде  )

фото  з  нету

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001254
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2023

«КЛЮЧНИЦЯ»

(  із  циклу  «ЖИТТЯ,  ПЕРЕДРІЗДВЯНОГО,  ГІРЛЯНДИ»)


МАЙОР  АНТОНІО


Вісімдесятилітній  сеньйор  Антоніо  стояв  на  домовленому,  в  телефонній  розмові,  з  жінкою  місці.

Старої  закалки  та  військової  виправки,  майор  у  відставці,  виглядав  бадьоро  та  молодецько,  незважаючи  на  свій  поважний  вік.
Сиве  хвилясте  волосся  було  акуратно  підсрижене,  обличчя  добре  виголене,  парфуми  відчувалися  на  відстані  кубічного  метра,  штани  випрасувані  на  гострий  кант,  черевики  вилискували,  а  колір  гольфа,  який  був  на  чоловікові,  гармоніював  із  довгим  пальто  та  кашкетом.

Нарешті,  за  багато  років,  в  його  самотній  оселі  відчується  дух  Різдва,  запалають  вогники  гірлянд  і,  можливо,  жіночі  руки  приготують  для  нього  щось  домашньо-смачненьке,  як  колись,  в  давні  часи,  коли  його  кохана  Аліс  ще  була  живою...

Так,  поринувши  в  спогади  та  мріючи  про  такі  звичайні  речі,  стояв  чоловік  і  скупа  сльоза  надії  скотилася  по  його  обличчі.  Опанувавши  себе,  глянув  чи  не  помітили  цієї  слабкості  люди,  які  стояли  на  автобусній  зупинці.  Але  ніхто  не  дивився  в  його  бік.  Всі  були  заглиблені  в  телефони.  
Кому  тепер  до  чужих,  хоч  і  справжніх  емоцій...

Чоловік  вже  почав  змерзати,  бо  навіть  для  сонячної  і  теплої  Португалії  шість  градусів  тепла  це  надто  мало.  Звичайно,  що  зараз  зима  і  всі  розуміли,  що  температура  може  понизитися,  але  щоб  аж  так...

Жінка  запізнювалася.  

Для  людини,  яка  звикла  до  порядку  і  дисципліни  це  було  недопустимо.  В  той  же  час  сеньор  Антоніо  розумів,  що  зараз  інші  часи,  а  тому  точніть  далеко  не  та  риса,  яка  тепер  побутує  серед  сучасних  людей.  
І  все  ж  він  мав  надію,  що  жінка  дотримається  даного  слова  і  прийде.

Повз  нього  пройшла  молода  дівчина.  Граційна  та  витончена.  Глянувши  на  неї,  на  майора  знову  нахлинули  спогади...

Ось  він  запрошує  до  танцю  найкрасивішу  дівчину.  Чоловік  вже  знає  її  ім'я  —  Аліс.
Вони  кружляють  у  великому  залі  під  звуки  живого  військового  оркестру.
А  потім  він  її  проведе  додому.  А  тоді  вони  почнуть  зустрічатися.  А  згодом  буде  багато  проблем,  бо  родини  з  обох  боків  не  дозволятимуть  їм  одружитися,  але  їхнє  кохання  здолає  всі  випробування  і  в  довгому  та  щасливому  шлюбі  Антоніо  з  Аліс  проживуть  п'ятдесят  років.
Коли  майор  Антоніо  буде  направлений  в  Африку,  де  розпочалися  чергові  заворушення,  його  дружина  поїде  за  ним.
Їхня  любов,  повага,  розуміння  та  злагода  будуть  винагороджені  чудовою  донечкою  —  Марією-Фатімою.
Дитина  ще  більше  скріпить  молоду  сім'ю.

Та  одного  разу,  місцева  жінка  з  прислуги,  яка  була  призначена  для  допомоги  Аліс  по  господарству  та  догляду  за  дитиною,  підсипала  в,  приготовлену  нею  ж,  їжу  отруту  і  дитина  померла,  а  батьки  заледве  залишилися  живі.
Пережити  таке  горе  було  дуже  складно.  Але  молоді  батьки  кріпилися,  надаючи  посильну  підтримку  одне  одному.
З  часом  повернулися  в  Лісабон.

Більше  дітей  у  них  не  було.  

Решту  свого  життя,  окрім  роботи,  Антоніо  та  Аліс  присвятили  турботі  про  дітей-сиріт  та  безхатьків.

Декілька  днів  назад  Антоніо  мав  розмову  зі  своїм  давнім  другом,  з  котрим  разом  служили  в  армії  та  були  в  Анголі.
Серед  багатьох  спогадів  знайшлося  місце  і  для  Різдвяних.
Антоніо  висловив  глибокий  жаль  з  того  приводу,  що  вже  котрий  рік  на  Свят  Вечір  купує  готову  їжу  і  споживає  її  в  самотності.
А  ще  поскаржився  на  те,  що  дух  має  здоровий,  а  от  тіло  вже  часто  підводить.
Дотепер  чоловік  сам  справлявся  і  з  прибиранням,  і  з  готуванням  найпростішої  їжі,  бо  він  не  вибагливий.
От  якби  десь  віднайти  серйозну  і  відповідальну  жінку,  яка  б  раз  в  тиджень  приходила  та  допомагала  йому  з  цим,  було  б  чудово.

На  другому  кінці  мобільного  прозвувала  пропозиція  знайти  українку,  бо  вони  добрі  господині,  роботящі,  відповідальні  та  чесні.

—  Анна,  —  звернувся  до  своєї  робітниці  сеньйор  Мануел,  —  чи  ти  знаєш  якусь  серйозну  жінку,  бажано  українку,  яка  б  допомогла  моєму  другові  у  догляді  за  домом  та  приготуванні  їжі?
 —  Знаю  одну  жінку,  —  відповіла  та  —  яка  нещодавно  повернулася  з  України  і  шукає  роботу.  Можу  Вам  гарантувати  її  чесність,  порядність  і  працьовитість.  Але  сперше  я  мушу  з  нею  поговорити.

Того  ж  вечора  Анна  мала  розмову  з  Іриною.

Вроді  і  розмова  відбулася,  як  і  звичайно,  і  посміялися  з  Ірининих  пригод  в  Україні,  але  щось  почало  непокоїти  Анну.  Чогось  в  тому  спілкуванні  не  вистачало.

Пропозицію  піти  на  роботу  до  майора  Ірина  сприйняла  спокійно,  без  особливого  бажання.
Погодилася  піти  в  «розвідку».

—  Ну  ти  вже  мене  вже  непідведи.  Я  тобі  дала  найкращі  рекомендації.
—  Ой....  та  добре.  Потім  «відзвітую».

«Якийсь  він  надто  правильний»  —  подумала  Ірина,  коли  у  телефоні,  після  недовгої  розмови,  пролунала  тиша.

Наступного  дня  вона  мала  йти  дивитися  на  нове  місце  роботи.  Домовилася  зустрітися  з  тим  чоловіком  на  автобусній  зупинці.

Вставши  зранку,  Ірина  випила  каву,  полистала  стрічку  ФБ  та  інших  мереж,  глянула  що  там  цікавого  сталося  в  Португалії  та  пішла  роздивлятися  святково  прибрані  вітрини  магазинів.
«Та  ну  його.  Ще  знайду  роботу»...

А  на  другому  боці  вулиці  продовжував  стояти  літній  чоловік  і  чекати  на  ту,  яка  мала  хоч  на  пару  хвилин  створити  Різдвяний  затишок  в  його  оселі  та  заполонити  простір  невеликого  дому  ароматом  домашніх  страв...

П.С.
А  в  Анни  один  колюч  довіри,  із  цілої  зв’язки,  вже  не  знаходив  свого  замка.

(  далі  буде  )
.........................................

Марія  Дребіт                                            2023  рік

фото  з  нету

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001176
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2023

ДАРУНОК ДЛЯ МАРІО

(    з  циклу  «ЖИТТЯ,  ПЕРЕДРІЗДВЯНОГО,  ГІРЛЯНДИ»  )

         Великі  вуличні  ліхтарі  центральних  вулиць  одного  з  міст  Португалії,  як  і  всіх  інших,  були  прикрашені  гірляндами,  що  яскраво  палали,  ще  більше  підсилюючи  й  так  святкову  атмосферу.
На  рівненько  підстрижених  клумбах,  на  площах,  у  скверах,  парках,  у  вітринах,  вікнах,  на  балконах  та  навіть  у  деяких  під'їздах  красувалися  цілі  композиці,  подекуди  в  людський  зріст,  присвячені  Господньому  Рождеству.
Серед  героїв  цих  інсталяцій  були  Діва  Марія  з  Йосипом  і  Дитятко  Ісус,  ослик,  корова,  ягнятка  з  пастушками,  три  царі.  Подекуди  хтось  імпровізував,  додавши  пишнорогих  оленів.
Здавалося,  що  навіть  повітря  пахло  хвоєю  і  одним  з  принесених  царями  дарів  Новонародженому  —  ладаном.
Людська  метушня  з  кожним  днем  набувала  все  більших  обертів  і  від  того,  здавалося,  час  ще  швидше  випорхував  із  тих  магічних  скриньок,  які  відцокували  кожну  секунду.

                                                                                 ФАБРИКА  
                                                                                                                                                   
Як  і  більшість  підприємств  та  фабрик,  ця  —  металургійна,  також  буде  зупинятися  на  один  тиждень  Різдвяних  канікул.
Робочі  матимуть  нагоду  відпочити  від  виснажливої  праці,  постійного  шуму  та  гулу  ріжучих  бляху  ножів-дисків.  А  начальство  —  просто  відпочине.
Та  це  буде  через  два  тижні.  Сьогодні  ж  робота  ще  кипить,  наче  в  казані.  Всі  працюють  не  покладаючи  рук.
Хоч  на  фабриці  важка  та  шкідлива  для  здоров'я  робота,  потрапити  туди  завжди  було  багато  бажаючих.  Правда,  мало  хто  затримувався  довше  ніж  на  місяць.  А  от  хто  витримував,  той    ставав  одним  з  хребців  міцного  та  надійного  скелету  робітників  фабрики.
Та  навіть  стабільність  в  оплаті,  подвійна  за  нічну  зміну,  пенсійні  відчислення,  страхування  здоров'я  та  життя  і  ще  купа  різних  плюсів,  не  могли  перекрити  велику  частину  мінусів  —  надзвичайно  велике  фізичне  та  психологічне  навантаження,  високий  ритм  роботи,  надточність  у  її  виконанні,  взимку  —  сильний  холод,  влітку  —  жара.  А  ще  дим,  який  потрапляв  у  всі  корпуси  фабрики,  коли  на  бляху  наносилася  плівка,  «завдяки»  їдкому,  смердючому  клею,  від  якого  аж  паморочилося  в  голові.  Навіть  захисні  маски  не  допомагали.
Ну  і  основним  критерієм  відбору  на  фабрику  було  знання  математики.
Складання  і  вичислення  розмірів,  а  потім  перенесення  їх  в  машинку  з  десятками  важкенних  дисків.  І  не  дай  Боже  помилитися,  бо  ж  не  закриється  вона,  бо  ж  примхлива  панянка,  і  тоді  буде  потрібно  все  переробляти.
Основний  кістяк  постійних  робітників  складався  з  тридцяти  п'яти  чоловіків.  Але  навіть  дехто  з  тих,  хто  з'їв  зуби  на  цій  роботі,  не  витримував  і  тоді  запрошували  нового  кандидата,  якому  надавався  випробувальний  термін.
Перед  кожним  Різдвом  всім  робочим  дирекція  закуповувала  і  дарувала  подарункові  кошики  зі  всякими  смаколиками.
А  ще,  замінювали  стару  і  вже  зношену  уніформу  на  нову.

                                                                                       АРМАНДО

Армандо,  так  звали  чоловіка,  який  більше  двадцяти  років  свого  життя  віддав  фабриці,  де  втратив  три  пальці  на  правій  руці,  але  продовжував  працювати.  Здоров'я  почало  підводити  його  та  й  пенсійний  вік  підішов,  тому  чоловік  зайнявся  оформленням  всіх  необхідних  документів,  щоби  зі  спокійною  совістю  відправитися  на  заслужений  відпчинок.  
Поки  Армандо  ще  працював,  відділ  кадрів  піднайшов  нового  робітника  та  направив  до  нього,  щоби  чоловік  ввів  його  в  курс  справи,  підготувавши  заступити  на  лінію  йому  на  заміну.
Пройшов  місяць.  Армандо  був  задоволений  тим,  як  Маріо  сприймав  все  те,  чого  він  його  навчав.    Хоч  і  трохи  огрядної  тілобудови,  але  швидкий  та  кмітливий  бразилець  дуже  добре  засвоїв  всі  ази  роботи  з  гаком,  яким  потрібно  було  перевозити  багатотонні  рулони  бляхи.  А  тому  Армандо  міг  залишати  свій  пост.
Сьогодні  останній  робочий  день  перед  зимовою  відпусткою.  
Вже  скоро  кожному  робітнику  будуть  роздані  подарункові  кошики  та  уніформа.
                                                                                               МАРІО
До  Маріо  підійшов  шеф.  Віддав  кошик.  Залишилося  узгодити  мірки,  бо  ж  чоловік  лише  нещодавно  офіційно  приступав  до  роботи,  підписавши  контракт.  Тому  лише  зараз  настав  час  зняти  та  подати  мірки  чоловіка  у  майстерню.
 Шум,  від  ріжучих  бляху  машинок,  був  надто  сильним,  щоби  вести  звичайну  бесіду,  а  тому  шефу  Доміньґушу  довелося  майже  криком  поставити  своє  запитання.  
—  О,  Маріо  —  прокричав  він.  —  Який  номер  calças?  (  калсаш).
—  П'ятдесят  другий  —відповів  бразилець,  заледво  почувши  запитання  шефа.
—  П'ятдесят  другий?  —вирячив  на  чоловіка  свої  очі  шеф.  —  Ти  впевнений?
—  О,  мій  шеф,  —  майже  проспівав,  притаманною  манерою  вимовив  бразилець,—  хто  ж  ще  може  знати  краще  за  мене?  Та  звичайно,  що  так.
—  Ну  добре  —  відповів  шеф  і  почухав  потилицю.  
Відповідь  бразильця  його  дуже  здивувала,  але  вже  як  є.  Раз  каже,  що  п'ятдесят  другий,  значить  п'ятдесят  другий.
Зібравши  дані  ще  кількох  нових  працівників,  шеф  подався  до  себе  в  кабінет.
Наступнного  дня  він  телефонував  та  домовлявся  з  двома  фабриками,  які  мали  виготовити  нові  коплекти  уніформи  для  тих  чоловіків.

                                                                                               ШВЕЦЬ

—  Сеньор  Доміньґуш,  ви  мені  пробачте,  будь  ласка,  але  за  всю  свою  кар'єру,  я  ще  не  зустрічав  людини  з  такою  міркою!  —    вигукнув  майстер.    —  Ви  впевнені,  що  саме  цей  номер?  —  невгавав  на  другому  кінці  мобільного  швець.  —  Та  в  мене  навіть  немає  таких...—  Він  замовк  на  якусь  мить,  а  тоді  продовжив.  —  Добре.  Я  все  зроблю,  але  сам  привезу  свій  виріб,  бо  хочу  подивитися  на  цього  молодика.
Після  тижневої  відпустки  Різдвяних  канікул  всі  робітники  і  начальство  повернулися  на  свої  робочі  місця  повні  сили  та  готовності  до  нових  випробувань.
Маріо  теж  прийшов.  Сьогодні  йому  і  ще  кільком  новим  працівникам  вже  видадуть  готові  комплекти  уніформи.
До  кабінету  шефа  Доміньґуша  зайшов  чоловік  з  величезним  пакетом  в  руці.
Він  виклав  спецзаказ  на  стіл.  Обидва  мовчали.  А  що  тут  скажеш?
—  Орландо,—  звернувся  шеф  до  свого  помічника,  —  ану  приклич  но  сюди  Маріо,  будь  ласка.
Бразилець  дуже  здивувася,  коли  його  викликали  до  шефа  в  кабінет.
«Чого  б  то?  Вроді  все  добре  роблю.  Не  запізнююся.  Дивно.»
Він  намагався  втихомирити  надмірне  серцебиття,  але  це  йому  ніяк  не  вдавалося.  Його  обличчя  покрилося  краплинами  холодного  поту.  Чоловік  хотів  швидко  дійти  до  того  кабінету,  але  надлишок  ваги  і  невисокий  зріст,  а  тому  невеличкі  кроки,  не  дозволяли  зробити  це  швидко.
Постукав.  Зайшов.  
Три  чоловіки  дуже  уважно  дивилися  один  на  одного.  На  їхніх  обличчях  читалися  здивування,  подив,  нерозуміння.
—  Добрий  ранок,  шеф.  
—  Добрий,  добрий...  О,  Маріо,  на,  тримай.  Це  твоє  —  випалив  шеф  і  відступився  від  стола,  на  якому  стояли  гігантські  робочі  черевики  п'ятдесят  другого  розміру.
—  Пробачте...Не  зрозумів...—  заледво  вимовив  Маріо  і  витріщився  на  ті  черевики,  в  яких  він  міг  вміститися  весь.  —  О,  шеф....,  мені  здається,  що  вони  трохи  на  мене  завеликі...  Як  я  маю  в  них  ходити?  Як  я  маю  в  них  вести  машину?  Я  не  зможу  їх  покласти  на  педалі...  Та  я  їх  навіть  в  машину  не  впхну....
Що  вже  сміху  було  в  тому  кабінеті,  а  потім  й  ціла  фабрика  ще  довго  не  замовкала  про  ті  Різдв'яні  «черевички»,  яким  нагородив  бразильця  шеф.
А  розгадка  була  в  тому,  що  слово  calças  має  декілька  значень  і  якщо  не  точно  його  вжити,  чи  не  дуже  правильно  побудувати  з  ним  ціле  речення,  то  замість  того,  щоби  запитати  ЯКИЙ  НОМЕР  ВЗУВАЄШ,  можна  сказати,  чи  почути,  ЯКИЙ  НОМЕР  ШТАНІВ.
Що  й  сталося  з  Маріо  та  шефом  Домінґушем.


Марія  Дребіт                                                              2023  рік

фото  з  нету

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001064
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2023

МАРІЇ ( завершення )

МАРІЇ
.............
(  з  циклу  «ЖИТТЯ,  ПЕРЕДРІЗДВЯНОГО,  ГІРЛЯНДИ»)
............................................................................................................
ЧАСТИНА  П'ЯТА
...................................
 МАРІЯ-МАНУЕЛА
.........................................
Син  Жозе  та  Фернанди  Карлуш  був  ще  тим  гультяєм.  Як  виявиться  в  глибокій  старості,  його  батько  був  таким  же  гульвісою.
Отож,  закінчивши  школу  юнак  одружився  на  жінці,  яка  мала  не  дуже  добру  славу,  але  мала  добрий  попит.

Прожили  п'ять  років  тай  розійшлися,  бо  до  молодого  чоловіка  дійшло,  що  є  важливим  у  сімейному  житті.

Згодом  одружився  вдруге.  
Взяв  собі  за  дружину  жінку,  яка  довший  час  відганяла  від  себе  чоловіків,  бо  вважала,  що  перш  за  все  має  бути  вона,  а  вже  потім  все  решта.  Тобто  не  всі,  а  саме  все.  Отака  вона.  Бо  вона  —  Марія-Мануела.  

Ця  сім’я  теж  багато  років  прожила  в  Парижі.  Тепер  на  пенсії.  Живуть.  Насолоджуються  життям.  В  достатку  та  відносному  розумінні.  Правда  дітей  Бог  не  послав,  але  Марію-Мануелу  це  не  тривожить.  Їй  би  для  себе  коханої  час  знайти,  а  решта...

Як  і  завжди,  перед  Різдвом,  (чи  перед  Пасхою),  син  з  невісткою  приїхали  до  батьків  з  півдня  Португалії,  де  придбали  будинок.  
І,  як  і  завжди,  найперше,  чим  зайнялася  жінка  після  прибуття  до  свекрів,  це  облаштуванням  власного  комфорту.  Порозкладавши  мільйон  дрібничок,  привезених  з  нею,  по  своїх  місцях,  зріла  Мануела  вляглася  на  широкому  ліжку  та  почала  грати  комп’ютерну  гру.    

Їхня  з  чоловіком  кімната  була  на  другому  поверсі.
Там  ще  була  велика  зала,  дві  спальні,  туалет  з  ванною  кімнатою  та  кухня,  яка  всі  ці  роки  так  і  не  була  в  користуванні,  бо  Мануела,  з  її  ж  власних  слів,  «не  прислуга»  і  готування  їй  вистачає  у  власній  хаті.

Кожного  ранку  жінка  прокидалася  о  10  годині  і  то  лише  через  те,  щоби  встигнути  на  11  годину  до  сніданку,  який  готувала,  на  всю  родину,  свекруха.  

Навіть  після  того,  як  у  старої  і  немічної  жінки  виявили  лейкемію  і  вона  проходила  важкий  курс  лікування,  для  Марії-Мануели  це  нічого  не  означало.  Вона  мала  свій  розпорядок  і  чітко  його  дотримувалася.

...Гримнувши  дверми  невістка  пішла  на  верхній  поверх.
 
«Ще  чого!  Вона  не  буде  заморочуватися  з  тими  гірляндами.  Одна  донька  не  може  приїхати,  друга  донька  не  хоче,  а  їй  того  тим  більше  не  потрібно.  Головне,  що  вона  смачненько  поїла,  бо  свекруха  хоч  і  стара,  але  ще  добре  готує.  Хай  дякують,  що  зібрала  посуд  та  помила.  На  неї  чекають  голодні  корівки  та  капуста  на  грядці,  яку  потрібно  конче  посадити  сьогодні...».


ЧАСТИНА  ШОСТА
.......................................
МАРІЯ  І  МАРІЯ-ФЕРНАНДА
.........................................................
Марія  зайшла  в  малу  залу,  де  в  кріслі  сиділа  і  схлипувала  дона  Фернанда.  Її  плечі  здригалися  в  конвульсіях.
Обійнявши  стареньку,  жінка  почала  її  заспокоювати.  Так,  мовчки,  вони  просиділи  добрих  десять  хвилин.  

 А  потім  Марія  принесла  торбину  з  гірляндами  та  почала  прикрашати  ними  ялинку,  а  згодом  зовнішні  перила,  що  вели  на  другий  поверх  будинку.  
Далі  були  іграшки  та  різнокольорові  бантики.  
Гарною  вийшла  та  красуня.  Знало  б  те  пластмасове  деревце,  якою  ціною  те  все  далося  господині  та  скільки  вона  пролила  сліз.

—  Доно  Фернандо,  ще  залишилося  трішки  часу  до  завершення  мого  робочого  дня,  а  я  вже  все  зробила,  що  було  потрібно.  Чи  маєте  ще  якусь  роботу,  котру  потрібно  зробити?
Стара  жінка  обвела  поглядом  кімнату  і  залишилася  задоволеною.  Її  очі  засвітилися  радістю.  Гірлянди  відсвічувалися  маленьким  щастям  у  вже  збляклому,  старечому  погляді.
—  Дочко,  піди  ще  помий  підлогу  в  кухні,  бо  Марія-Мануела  точно  її  навіть  не  підмела.
—  Добре,  добре.  Звичайно  що  підмету  та  помию.

Змівши  купу  дрібок,  які  зосталися  на  підлозі  після  обіду,  Марія  вклякла  на  кліна  і  почала  старанно  мити  підлогу  шматиною.  
Тут  так  було  заведено.  Мити,  як  в  старі  часи.  Всі  поверхи.  Всі  роки,  що  Марія  працювала  в  цій  родині,  це  правило  не  порушувалося.

А  майже  нова  швабра  стояла  в  кутку.  Нею  можна  було  користуватися  лише  донькам  та  невістці,  якщо  до  останньої  приступало  бажання  щось  робити.
............................................................
ЕПІЛОГ
................
Рік  по  тому.

Сьогодні,  в  цей  передсвятковий  день,  Марія  проходила  повз  будинок  дони  Фернанди.
Жінка  там  вже  не  працювала.  
Діти  старенької  хотіли  перекласти  на  робітницю  повну  відповідальність  за  здоров'я  та  життя  батьків,  на  що  та  не  погодилася,  бо  вважала,  що  це  не  правильне  рішення  з  їхнього  боку.  Тому  й  залишила  цю  родину.

Завтра  Різдво,  а  на  балконі  дони  Фернанди  немає  почеплених  гірлянд  і  з  дверного  вікна  не  блимають  різнокольорові  вогники,  які  б  віщували  передчуття  свята.  

Мабуть  цей  рік  буде  без  ялинки.  
Кому  вона  там  тепер  потрібна...


Марія  Дребіт                                                                            2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000976
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2023

МАРІЇ ( продовжнння )

(  з  циклу  «ЖИТТЯ,  ПЕРЕДРІЗДВЯНОГО,  ГІРЛЯНДИ»)
............................................................................................................
ЧАСТИНА  ТРЕТЯ
...................................
МАРІЯ-ЖУАУ
...................................
Лише  у  вісімнадцять  років  дівчина  довідалася,  що    батько  Жозе  їй  не  рідний,  а  тому  його  рідний  молодший  брат  Луїш,  тобто  людина,  яку  вона  все  своє  життя  вважала  найближчим  родичем,  мав  повне  право  посватати  дівчину.  

Все  сталося  одразу.  В  одну  мить  карти  були  відкриті  і  вибору  не  було  —    дядько  перестає  ним  бути,  бо  виявляється,  що  він  зовсім  для  Жуау  не  дядько.  Жорстоке  життя,  в  якому  ламається  юна  психологічна  стабільність,  бо  чоловічі  гормони  почали  брати  верх  над  розумом.

Одружилися.  Зжилися.  Чи  любили?  Може  й  так.  Бо  ж  бив,  а  значить  —  «любив».  Таким  був  тогочасний  вимір  почуттів.
Жалілася  матері,  а  що  та  могла?  Родичі  ж.  Брат  чоловіків.  Куди  ж  дітися?  І  так  роками.  І  при  дітях.  

Після  повернення  з  Парижу  (  сорок  років  відпрацювала  консьєржкою)  зажила  з  чоловіком    на  півночі  Португалії  в  той  час,  як  батьки  проживали  в  центральній  частині  країни,  а  це  добрих  чотириста  кілометрів,  тому  бачилися  рідко.  Але  часто  телефонували  одні  одним.
Діти  подружжя  залишилися  у  Франції.  Там  і  онуки  вже  народилися.

Марія-Жуау,  якщо  перекласти  на  українську  мову,  то  це  Марія-Іван.  В  Португалії,  з  давніх  давен,  майже  всім  дітям  давали  імена  як  жіночої  так  і  чоловічої  статі.  
Наприклад,  хлопця  могли  назвати  Марія-Мануел  чи  Жуау-Марія.
А  от  дівчатам,  окрім  імені  Марія,  яке  було,  та  ще  й  досі  є  основним,  бо  надавалося  із  вдячності  португальців  за  обрану  Фатімську  землю  для  об'явлення  Божої  Матері,  давали  ще  інше  ім'я,  яке  б  відрізняло  всіх  Марій  поміж  себе.  Наприклад  могло  бути  Марія-Жозе  (  Марія-Йосип),  чи  Марія-Жуау...

Отож,  вже  в  літах  Марія-Жуау,  чоловік-тиран  якої  нещодавно  повернувся  з  лікарні  і  якому  діагностували  хворобу  Альцгеймера,  зателефонувала  матері,  як  це  робила  кожного  дня,  переймаючись  здоров'ям  та  загальним  станом  батьків  і  вислухала  материнські  скарги  на  молодшу  сестру  та  братову  дружину.  Пообіцяла  поговорити  з  ними  обома.  Але  ж  толку...  Вже  і  говорила,  і  пояснювала...


ЧАСТИНА  ЧЕТВЕРТА
...........................................
МАРІЯ-ЕМІЛІЯ
................................
Батьки  її  любили  більше  за  двох  інших  дітей.  Гостра  на  язик,  самовпевнена,  різка  та  егоїстична  до  чужих,  але  «уважна»  і  улеслива  до  матері  та  батька,  хитра  Міла  була  чудовою  актрисою  домашнього  театру.
Це  батькам  дуже  імпонувало.  Мотивували  тим,  що  така  дівчина,  як  їх  донечка,  в  цьому  житті  не  пропаде.

Як  і  старша  сестра  та  молодший  брат  дівчина  не  хотіла  здобувати  освіту,  а  тому,  по  закінченні  школи,  теж  почала  працювати  консьєржкою.

Приїжджаючи  у  відпустку  на  батьківщину,  час  від  часу  забирала  батьків  до  себе.  Але  тільки  на  пару  днів,  щоб  не  втомлювати  себе.
Та  й  батьки  шанували  час  доньки,  відведений  на  відпочинок.

Ото  приїде  вона  з  Парижу,  а  батькові  чи  матері  потрібно  на  консультацію  до  лікаря,  то  вони  й  просять  сусідку,  аби  та  з  ними  поїхала.  А  коли  жінка  запитувала,  чого  з  ними  не  їде  донька,  то  відповідали,  що  «...Вона  ж  у  відпустку  приїхала!  Невже  не  розумієш?»

Або  приїхала  якось  вона  до  батьків  в  гості.  Вийшла  з  машини,  а  її  перестріла  сусідка  тай  повела  розмову  про  батьків,  котрі  вже  в  такому  віці,  що  потребують  уваги  та  опіки  не  лише  раз  в  тиждень  від  робітниці,  а  кожного  дня  та  все  частіше  і,  бажано,  від  дітей.
На  що  та  голосно  розсміялася  та  випалила.
—  Та  якої  їм  треба  опіки?  Вони  вже  старі.  Скоро  повмирають.  А  в  будинок  для  літніх  людей  йти  не  хочуть,  бо  кажуть,  що  дім  для  «безпритульних  тварин»  то  не  для  них.  То  хай  собі  живуть,  як  хочуть.

Сліпа  батьківська  любов...  і  нерозуміння  життя.  Вони,  наче  та  спіраль  —  нині  комусь  закрутиш,  завтра  те  саме  розкрутиш  для  себе...

Цього  тижня  Марія-Емілія  пообіцяла  матері  приїхати,  щоби  допомогти  з  оздобленням  ялинки.    Тим  більше,  що  вже  все  підготовлене,  лише  почепити  гірлянди  та  іграшки.  Але  власні  справи  та  клопоти  відсунули,  на  далеко  задній  план,  потреби  батьків.  У  неї  відпустка  і  їй  потрібно  свою  хату  причепурити.

Задзвонив  мобільний.
«Відповідати  чи  ні?»  —  подумала  Міла  і  промовила  атакуючи.
—  Алло!  Мамо,  я  ж  вже  тобі  казала,  що  не  зможу  приїхати,  бо  маю  роботу.  Прийде  твоя  робітниця  і  прикрасить  ту  ялинку.  Ну  скільки  там  тої  роботи?  Все.  Бувай.
Дона  Фернанда  навіть  не  встигла  вставити  бодай  слово,  як  голос  доньки  замовк,  а  разом  із  ним  і  телефон.

(  далі  буде  )

фото  з  нету

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000922
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2023

МАРІЇ

(  з  циклу  «  ЖИТТЯ,  ПЕРЕДРІЗДВЯНОГО,  ГІРЛЯНДИ»)

                                           ЧАСТИНА  ПЕРША

                                                             МАРІЯ
Наближалося  Різдво.

У  всіх  португальських  родинах  кипіла  підготовка  до  свята.
І  так  чисті  шибки  вікон  вимивалися  до  «невидимості».  Вже  й  ніхто  не  знав,  чи  то  дивишся  через  шкло,  чи  бачиш  все  отут,  поруч.  Стіни  та  стеля  вишуровувалися  хлоркою  до  разючої  білизни.  Пилюка  сама  втікала  від  святково  наростаючиго  духу,  який  починав  панувати  в  тій  приємній  суєті.  

А  тоді  дони*  осель  бралися  до  їх  прикрашання,  створюючи  казку.  
Дуже  наближені  до  справжніх,  ялинки,  гілочки  хвої,  яскраві  шклянні  та    дерев'яні  прикраси;  гіпсові,  глиняні,  пластмасові  фігурки  Святої  Родини  і  героїв  Вертепу;  підсвічники,  свічки,  гірлянди,  штучний  сніг  і  ще  море  всякої  краси  знаходило  своє  місце  на  поличках,  столиках,  тумбочках,  у  шафках,  на  підлозі,  на  дверях,  під  стелею,  біля  каміну...
Різдво  народжувалося.

Марія  вставила  ключ  у  замок  хвіртки  і  відчинила  її.  Останній  раз  вона  робила  це  тиждень  назад.  Така  була  домовленість  між  нею  і  господинею  дому  доною  Фернандою.  Цього  було  достатньо  для  обох.

Зайшовши  в  будинок  через  двері  з  двору,  Марія  застала  все  таким,  як  і  залишила  минулого  тижня  —  в  куточку  чистої  і  охайної  маленької  кухні  стояв  прозорий  кульок  з  гірляндами,  які  дона  Фернанда  попросила  Марію  знести  з  другого  поверху,  щоби  або  донька,  або  невістка,  які  мали  приїхати  того  тижня  до  жінки,  допомогли  свекрусі-матері  почепити  їх  на  ялинку  та  перила,  довершивши  цим  облаштування  домашнього  затишку.
Здивувашись  побаченому,  Марія  рушила  до  зали,  де,  на  її  думку,  мала  би  в  тій  порі  перебувати  дона  Фернанда.

Та  старенької  там  не  було.

«Невже  знову  щось  сталося?»  —  промайнуло  в  голові  жінки  і  в  пам’яті  виринули  спогади    п’ятирічної  давності.

У  дони  Фернанди  виявили  лейкемію.  Жінку  на  деякий  час  госпіталізували,  а  потім  відправили  додому,  де  вона  мала  продовжити  лікування,  приймаючи  відповідні  ліки.  Оскільки  дона  Фернанда  не  вміла  читати  і  писати,  а  лише  частково  рахувала,  то  всю  відповідальність  за  прийом  ліків  взяв  на  себе  її  чоловік.  
Сьогодні  вона  мала  прийняти  наступну  дозу,  в  яку  входило  сім  таблеток.

Марія  була  в  них.  Працювала,  як  і  завжди.  Завершуючи  прибирати  кухню,  побачила,  як  господиня  зайшла  в  кухню  та  сіла  за  стіл.
Залишивши  жінку  в  кухні  та  перейшла  до  кімнат,  аби  продовжити  свою  роботу.
Через  декілька  хвилин  дона  Фернанда  покликала  Марію.

 —  Дочко,  ану,  так  як  ти  вмієш  читати,  то  глянь,  що  тут  написано  на  цій  пляшчині?  Скільки  таблеток  я  мала  випити?

Марія  уважно  прочитала  напис  на  етикетці,  зроблений  рукою  лікаря  і  відповіла.

—  Сьогодні  Ви  мали  випити  сім  таблеток.  А  де  ж  решта?  —  запитала  стривожена  Марія  і  глянула  на  жінку.  —  Де  ще  двадцять  одна  таблетка,  яка  тут  має  бути?
—  Та  я  випила,  —  спокійно  відповіла  господиня,  —  а  що,  не  треба  було?  Я  думала  що  то  всі  ті,  які  в  пляшечці  треба  було  випити.

Реакція  була  миттєвою.  Негайно  було  повідомлено  чоловіка  дони  Фернанди,  котрий  спокійнісінько  сидів  перед  телевізором  і  дивився  трансляцію  Франс-туру  з  велоспорту,  одну  з  доньок,  чий  телефон  мала  Марія  та  всі  інстанції,  які  б  мали  надати  негайну  медичну  допомогу.

На  щастя,  жінку  врятували.
...............................................
*дона  –  це  господиня,  власниця.  


                                                   ЧАСТИНА  ДРУГА

                                                   МАРІЯ-ФЕРНАНДА

Марія  Фернанда  —  так  звали  молоду,  вродливу  португальську  дівчину.
Народившись  в  бідній  багатодітній  сім'ї,  матір  дівчинки,  коли  тій  виповнилося  10  років,  віддала  її  в  найми.
Цілих  два  роки  пішло  на  освоєння  та  вивчення  дитиною  всіх  тонкощів  прибирання,  куховарства,  швацтва,  аби  потім  догодити  своїм  вмінням  господарям.

За  цих  два  роки  Фернанда  не  заробила  жодної  копійки.  

Так,  вона  харчувалася,  по  мінімуму,  за  кошти  тих  людей.  Користувалася  водою,  світлом.  Їй  виділили  невелику  комірчину,  де  вмістилося  невеличке  ліжко,  крісло  і  маленька  шафка.  
Такими  були  «розваги»  зовсім  крихітної  дівчинки  в  той  час,  як  її  однолітки,  діти  господарів  мали  все  наймодерніше  того  часу.

Минав  час.  З  ним  минало  дитинство  Марії-Фернанди,  якого  не  було.
Непосильна  і  важка  праця  загартувала  дівчинку  до  всього  і  у  всьому.

До  шістнадцяти  років  всі  зароблені  Фернандою,  за  кожен  рік,  гроші  господиня  віддавала  її  матері.
Та  коли  дівчині  виповнилося  шістнадцять,  вона  вперше  отримала  свою  платню.
Дівчина  вперше  самостійно  вийшла  в  світ.  
Ні,  вона  й  до  того  виходила  з  господарями,  але  сама  —  вперше.
Вперше  відчула  задоволення  від  самостійно  вподобаної,  обраної  і  зробленої  покупки.  Вперше  зрозуміла  силу  і  безсилля  перед  грішми.

А  потім  вперше  покохала  і  відчула  біль  зради.

Зовсім  юною,  з  дитиною  в  утробі,  Марія-Фернанда  повернулася  додому.  До  батьківського  дому,  де  її  прийняли,  але  не  зраділи  тій  появі.
Невдовзі  молоду  жінку  познайомили  з  сусідським  сином  Жозе,  з  котрим  вона  пов'язала  своє  життя.

Разом  нажили  ще  двійко  дітей.  
Коли  малим  виповнилося  десять  та  вісім  років,  Жозе,  всіма  правдами  і  неправдами,  подався  до  Франції.
З  часом  забрав  і  свою  сім'ю  —  дружину  і  троє  дітей.  Так,  чоловік  мав  гідність  признати  доньку  Фернанди  і  того  солдата,  який  колись  підманув  дівчину,  скориставшись  нею...

Сьогодні  всі  ці  спогади  нахлинули  на  дев'яностодвохлітню  Фернанду,  яка  сиділа  в  кріслі  і  витирала,  зоране  зморшками  обличчя,  від  рясних  сліз...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000848
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2023

СЕРЦЯ СКРИНЯ

Відкрила  віко  здавненої  скрині  —
Скарбів  криницю.  Роду  джерело.
У  ній  кипить,  під  рушниками,  нині,
Рядна́-полотен  біле  молоко.
Парує  очі.  Думи  вистелає.
Зболіло  зирить  на  утрати  взір.
«Амінь»  сказавши,  знову  воскресає,
Бо  не  убити  код,  що  склався  з  зір.
На  рушниках,  захрещених  нитками,
Орнаментом  палають  береги.
Їх  заливали  руки  бабці  й  мами,
В,  за  молитвами  сховані,  стоги.
Несли  канони  символів  і  знаків
На  коромислах  віри  та  життя
Між  колосків  палали  гирла  маків,
Зі  стебел  голки  ширилось  шиття.
А  вже  на  них  стоять  хустки  квітча́сті.
Зі  струн  парчі  голосять  в  кольори
Свої  жалі,  залишені  у  щасті,
Один  раз  в  рік  розказують  вони.
А  їм  би  -  вільну!  -  у  мороз,  чи  спеку,
Прикрити  коси  квітами  бажань,  
У  кожнім  френдзлі  хтось  ховав  смереку,
А  хтось  в'язав  посвяченість  вінчань.
Сплелись  в  вінок  ґердани  і  коралі,
Пацьорків  зерна  кинуті  в  ріллю,
Би  перейти  тисячолітні  далі
Тримає  скриня  таїну  святу.
І  дзвоном  б'ють  усіх  життів  хлібини,
Мовчать  пшенично  в  скошених  полях.
Вкривають  світ  із  колосків  хустини,
Серпом  співають  український  шлях.


Марія  Дребіт


07.12.2023                                        Португалія


фото  Марії  Дребіт

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000376
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2023

СЯЙВО ДЛЯ ТЕМРЯВИ

                                                                                                 (  казка  )


Дуже  давно,  в  одному  запущеному,  темному  та  дикому  лісі,  до  якого  навіть  сонечко  не  діставало  своїми  промінчиками,  було  велике-превелике  озеро,  зі  всіх  боків  оточене  болотом-трясовиною.
І  жила  в  тому  озері  та  на  болоті  всяка  гадь.
Там  клубочилися  тисячі  змій,  кусаючи  одна  одну;  повсюди  стрибали  жахливі  жаби,  люто  витріскуючи  свої  злі  очиська,  а  пацюки  скалили  гострі  зуби,  в  очікуванні  нової  поживи,  яка  випадково  потрапляла  в  той  ліс.  
Темрява  та  морок  панували  там.

Одного  разу,  один  молодий  і  ще  не  навчений  життям  пацюк  вибрався  на  найвище  дерево  того  лісу,  в  пошуку  чогось  їстівного  й  побачив  за  ним  велике  сяйво,  що  силою  свого  світла  вдарило  в  його,  звиклі  до  темряви,  очі.
Отямившись,  зліз  він  з  того  дерева  та  побіг  до  своїх,  аби  повідомити  новину.
Зібралася  гадь  на  нараду.
Всі  стали  очікувати  головного  Хвостатого.
Змії  втихомирилися,  скрутившись  в  кільця.  Жаби  перестали  витріщати  від  люті  очі,  бо  зацікавилися  тією  новиною,  а  пацюки  прикрили  свої  зуби,  безупинно  рухаючи  довжелезними  вусами  та  хвостами.
Щось  сильно  вдарило  в  бубни,  зроблені  зі  шкір  тріснутих  жаб.
Два  молодих,  виструнчених  пацюки  своїми  гострими  кігтями  відчинили  важкі,  обліплені  болотом  двері  і  до  тієї  гаді  вийшов  головний  пацюк,  який  тримав  всіх  у  страху  та  покорі.

—Тааааак...  То  що  це  ти  там  побачив???  Ану  розповідай,  поки  я  добрий!!!  —  Запищав  маленький,  куций  щур  і  вирячив  на  молодого  пацюка  свої  вузькі  очі.  —  Що  ти  хочеш  нам  повідомити???
—О,  величніший  із  величніших!  О,  наймудріший  зі  всіх  наймудріших!  —  почав  вихваляти  молодий  щурик  Хвостатого,  випроставшись  перед  ним  на  задніх  лапках,  дотримуючись  настанов  старійшин,  аби  того  не  образити.  —  Сьогодні  зранку,  коли  я  побіг  до  темного  лісу  і  виліз  на  найвище  дерево,  щоби  віднайти  якусь  поживу,  то  вдалині  побачив  сяйво,  про  що  зразу  ж  доповів  твоїм  слугам,  наш  володарю.  
Він  швидко  опустився  на  брудний  діл,  зтишився  та  став  чекати.
—  Сяйво???  Ти  бачив  сяйво???  Терпіти  не  можу  світла!!!  —  заверещав  старий,  зморшкуватий  щур.  

Від  того  писку  всі  завмерли,  а  молодий  пацюк,  який  приніс  цю  новину,  ствердно  кивнув  головою,  підтакуючи.

—  Я  не  дозволю  вам  бачити  того  сяйва!!!  —  зі  ще  більшою  силою  та  злістю  запищав  Хвостатий  та  вдарив  своїм  хвостом,  немов  батогом,  по  болоті  з  такою  силою,  що  воно  забрискало  всіх  присутніх.  —  Всі  геть  з  моїх  очей!!!  Я  йду  приймати  рішення!!
Лише  гадь  почала  розповзатися,  як  Хвостатий  різко  до  них  розвернувся  та  випалив.
—  Сьогодні  над  ранком  вирушаємо  на  те  Сяйво,  аби  його  знищити!!!  ЙДЕТЕ  ВСІ!!  ВСІ  ДО  ОДНОГО!!!

А  коли  настала  четверта  година  ранку,  темне  військо  гадів  було  вишикуване  і  готове  до    підступного  наступу.
Довго  тривала  боротьба  між  темрявою  і  Сяйвом.
Все  братство  Сяйва  стало  на  захист  Світла,  якого  не  міг  терпіти  Хвостатий  зі  своїми  прихвоснями.

Билися  на  смерть.
 
Багато  загинуло  Сяйних  воїнів,  але  вони,  в  тій  битві,  поклали  дуже  багато  гадів,  котрі  розтріскувалися  від  їхніх  мечів,  а  ті,  що  залишилися  живими,  то  втікали  так,  що  аж  животи  та  лапи  стирали  до  землі.

Згодом  Сяйні  взялися  розчищати  темний  і  запущений  ліс.  
Сила  Сяйва  поширилася  на  ту  землю.  Ліс  почав  вкриватися  чарівними  квітами,  травами,  суницями,  грибами.  У  ньому  почали  вити  гнізда  пташки  і  виспівувати  своїх  добрих  пісень.  
Зайчата  та  білочки,  ведмедики  й  лисички,  вовчики  і  козулі  зажили  на  волі  в  мирі.  Роботящі  бобри,  нутрії  та  видри  дали  лад  тому  болоту  й  озеру.

А  жаби,  змії  та  пацюки,  котрі  повтікали,  побачивши  те  Сяйво,  подалися  на  край  світу,    намагаюись  знайти  спокій,  бо  кожен  промінчик  світла  торкнувся  тих  істот,  поселивши  в  них  тепло.  
Можливо  вони  колись  зміняться...



Марія  Дребіт    


                   
2023  рік                                                Потругалія



фото  з  нету

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999925
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2023

СИЛА КРАПЛИНКИ ЛЮДЯНОСТІ

                                                                         (  казочка  )


Колись,  дуже-дуже  давно,  коли  люди  все  частіше  губили  добро  зі  своїх  сердець  серед  проблем  буднів,  надаючи  перевагу  розбрату,  війнам  і  загарбанню  чужого,  один  злий  чоловік  вирішив  зробити  все  для  того,  аби  побороти  Добро.
Він  настільки  його  ненавидів,  що  був  готовий  на  все,  лише  б  досягти  мети.
Звали  цього  чоловіка  Злюк.
Його  серце  вже  давно  закам'яніло,  з  очей  більше  не  скрапували  щирі  сльози,  а  душа,  в  якій  колись  було  співчуття,  співпереживання,  заросла  густими  колючками.
Злюк  лише  кричав  і  кидався  на  всіх  з  кулаками.
Бувало  піде  він  кудись,  а  там  люди,  в  яких  ще  залишилося  трохи  добра  веселяться,  радіють,  співають,  танцюють,  дарують  одні  одним  усмішки.
Це  дуже  злило  чоловіка  і  він  чимдуж  повертався  додому,  щільно  зачиняв  двері,  віконниці,  замкнувшись  в  ньому  на  десять  замків.
З  кожним  таким  виходом  в  люди,  Злюк  ставав  ще  злішим.  Розлючували  його  ті  веселощі  та  добрі  вчинки  людей.
І  от,  після  одного  з  таких  випадків,  коли  Злюк  побачив,  як  одна  дівчинка  допомогла  старенькій  бабусі  перейти  вулицю  з  важкою  тоброю  харчів,  він  втратив  останню  краплю  людяності,  яка  колись  була  закотилася  в  закуток  його  серця,  там  дрімаючи.  
Зловивши  ту  краплину,  яка  від  внутрішньої  злості  Злюка  випала  з  його  ока,  чоловік  стиснув  її  в  кулаці  з  такою  силою,  що  вона  зіщулилася,  ущільнилася,  ставши  дуже  твердою.
Поклавши  кульку  на  стіл  і  глянувши  на  неї,  не  побачивши  нічого  гарного,  бо  ж  цілковито  втратив  можливість  його  відчувати,  Злюк  вирішив  занурити  її  в  гаряче  розтоплене  золото.  
Так  вчиняли  ті,  хто  любив  розкіш  і  багатство,  аби  показати  іншим  людям,  що  для  них  гроші  й  золото  це  зміст  життя.
Позолотивши  кулю  Злюк  почепив  її  на  шию,  аби  хизуватися  перед  людьми.
—  Агов,  Злюку,  а  що  це  в  тебе  на  шиї  таке  якраве  та  блискуче?  —  запитав  його  сусід.
—  Це  золота  куля!  —  гордовито  вимовив  той.    —  Сподобалася?  Якщо  хочеш,  то  зроблю  таку  кулю  і  для  тебе.
—  А  що  для  цього  потрібно?  —  запитав  той  чоловік.
—  Не  багато.  Віддай  мені  свою  останню  краплю  людяності.  Я  тобі  заплачу  за  неї.
Невдовзі  всі  містяни  мали  гроші,  які  отримали  від  Злюка  за  свою  людяність.
Відтоді  в  тому  місті  люди  ходили  злими  та  похмурими.  Вже  не  було  більше  свят  та  усмішок,  танців  і  веселощів.
Тільки  для  Злюка  було  замало  забрати  в  людей  їхню  людяність.  Він  замислив  тими  кулями  знищувати  їх,  аби  заволодіти  їхніми  статками  та  землею.  
Але  куля,  яку  Злюк  зробив  зі  своєї  людяності,  відчула  недобре.
Зібрала  вона  всіх  сестер  на  нараду.
—  Хоч  і  закрита  я  в  цю  свинцево-золоту  пастку,  та  все  ж  можу  відчувати,  а  тому  кажу  вам,  що  Злюк  задумав  щось  недобре.  Хоче  він  забирати  в  людей  життя.  І  я  не  дозволю  йому  це  робити!
—  Я  теж  не  хочу!  —  вигукнула  Друга,  яку  Злюк  зробив  з  людяності  сусіда.
—  І  я  не  буду  цього  робити!    —  розплакалася  ще  одна,  котра  була  забрана  з  серця  малої  дівчинки.
Решта  куль  підтримали  думку  Першої,  не  робити  такого  злого  вчинку.
—  Але  що  ми  можемо  вдіяти?  —  запитала  котрась  з  них  і  уважно  глянула  на  подруг.
—  А  прикотіться  но  ближче  до  мене,  —  сказала  Перша  куля,  —  я  знаю,  що  ми  можемо  зробити.
Ніхто  не  чув  цієї  розмови,  лише  молодий  місяць,  який  заглядав  у  вікно.
На  наступний  день,  підготувавши  золоті  кулі,  коли  Злюк  вже  хотів  вкладати  їх  у  зброю,  вони  закрутилися  на  столі  з  такою  швидкістю,  що  він  не  зміг  жодну  з  них  зловити.  А  тоді  промовили  до  нього.
—  Злюку,  хоч  ти  і  створив  нас,  виманивши  в  наших  господарів  хитрістю  та  захланністю,  хоч  ти  і  затиснув  нас  в  ці  свинцево-золоті  пута,  та  в  кожній  з  нас  залишилася  одна-єдина  крапелька  людяності,  тому  ми  відмовляємося  робити  те,  що  ти  замислив!
Більше  ми  не  є  твоєю  власністю!
Кулі  з  неймовірною  силою  підстрибнули  на  столі,  відбилися  від  нього  та  покотилися,  через  відчинені  двері,  надвір.  А  далі,  кожна  з  них,  віднайшла  свого  господаря,  підкотившись  до  його  ніг.
Здивувалися  люди,  побачивши  ті  кулі.  Нахилилися,  аби  підняти.  І  тільки  вони  торкнулися  їх,  як  важкі  оболонки  кожної  з  них  тріснули,  крапельки  людяності  вивільнилися  та  глянули  в  очі  тих  людей,  повернувшись  в  серця,  які  так  втомилися  бути  злими  і  холодними.
Злюк  від  злості  луснув,  а  його  куля  позбулася  свинцево-золотої  оболонки  отримавши  втрачену  волю  та  свободу,  котрі  розросталися  з  кожним  днем.  Вона  помандрувала  світом,  переконуючи  решту  куль  повертатися  в  жорстокі  серця  тих  людей,  котрі  позбулися  Добра.
Вона  і  досі  пильнує,  аби  це  більше  не  повторилося.  
З  того  часу  ніхто  й  ніколи  не  забирав  людяність  в  людей.  Всі  жили  в  любові,  розумінні  та  повазі.  
Перемігши  зло  та  холод  війни,  назавжди  запанували  мир,  честь,  воля  та  свобода.


Марія  Дребіт  

2023  рік                                                                        Португалія

малюнок  з  нету

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999886
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2023

ЗВУЧИТЬ ТАЛАНТ (пісня)

Слова  Марії  Дребіт
Музика  Олександра  Рожанського
Аранжування  Олександра  Рожанського
Виконує  Надія  Поліщук
Звукорежисер  Юрій  Яремчук
Відеомонтаж  Христини  Швед


https://youtu.be/WM_aHZ1z4FA

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999491
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2023

ЖИВІ ХЛІБИНИ ( аудіочитання)

 
https://youtu.be/fH2mm_SKDNs

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999363
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2023

МЕЛЯТЬ ЖОРНА

Шуррр-шуррр
Шуррр-шуррр  
Шуррр-шуррр
Мелять  жорна
Шуррр-шуррр
Камінь  треться
Шуррр-шуррр
Мука́  чорна
Шуррр-шуррр
Чи  минеться?
Шуррр-шуррр
Під  вагою
Шуррр-шуррр
Дня  та  ночі
Шуррр-шуррр
Йдуть  дугою
Шуррр-шуррр
Серця  очі
Шуррр-шуррр
Клече  слово
Шуррр-шуррр
Б'ються  букви
Шуррр-шуррр
Знову,  мово,
Шуррр-шуррр
Тліють  крокви
Шуррр-шуррр
Між  каміння
Шуррр-шуррр
Сила  зерен
Шуррр-шуррр
Йде  коріння
Шуррр-шуррр
В  тан  суве́рен
Шуррр-шуррр
Шуррр-шуррр
Шуррр-шуррр...



Марія  Дребіт




17.11.2023                                      Португалія

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998836
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2023

…ЖИВІ ХЛІБИНИ…

(жертвам  ГОЛОДОМОРУ  1921-23,  1932-33,  1946-47  років  присвячено)


...Йшов  тридцять  третій.  «Красним»  голодом  сповитий,
Вів  трудолюбів  у  ошклілі  кістяки.
Кацапська  паща  ненависно  «вчила»  жити  
Людей,  що  знали  праці  дати  лад  віки.
Боявшись  спротиву,  черговим  покаранням,
Поклали  край  усім  завзятим  смільчакам  —
Підступна  змова.  Без  жалю  та  співчування.
Холодний  зиск.  Безока  мста.  Власть  —  язикам.  
Пастки  розкладені.  За  грифом  таємниці,
«Во  благо  родіни»  лютує  супостат  —
Все,  до  останнього,  «викошував»  з  землиці.
Всіх,  до  останнього,  ламав  скажений  «брат»...

...Вони,  з  села,  таки,  були  найсміливіші  —  
Отих  два  юних  хлопці  з  роду  ковалів.
Зібрались  з  духом  та,  тайком,  зустрівшись  в  лісі,
Ступили  в  нього.  Так  їм  розум  повелів.
Дійшли  кордону.  Десь  за  ним  —  стара  «повія»  —
Скупа  та  сита,  заперезана  в  шиття,
На  їх  останню  річ  вимінювала  мрію  —
За  пів  мішка  муки  забравши  все  життя...

Дістались  дому.  Скарб  із  борошна,  безцінний,
Віддали  матері.  Ділила  на  село.
Собі  ж  залишила  згорьовані,  стражденні
Плиткі  дві  пригорщі.  Присіла  за  столом.
Гірку  сльозу,  з-під  серця,  мовчки  проковтнула.
В  руках  розтерла  млосний  жом,  кропиву,  мох,
Муки  дві  дрібки  із  тих  пригорщ  «зачерпнула»
І  на  воді  місила.  І  заплакав  Бог.
На  дні  пекла.  Всього  п'ятнадцять  паляничок.
Це  їх  вечеря.  Їх  сніданок  та  обід.
Згадала  —  син  сусідський  жеврів,  мов  листочок  —
На  смерть  його  чекав  го  божевільний  дід...

...Поверх  сорочки  одягла  стару  свитину.
(Під  нею  хрест  носила  та  коралів  нить).
Три  паляниці  завернула  у  платину
І  за  поріг  ступила,  де  мороз  скрипить.
Зробила  крок  і  другий  клала  обережно,  
Коли  почула  ззаду  дихання.  Перстом
Хтось  ухопив  за  шию.  Рвучко.  Осоружно.
Її  життя  забрав  коралями  й  хрестом...

...На  білий  сніг  упали  три  живі  хбілини.
Їх  миттю  з'їли.  До  загублених  крихтин...

Сини,  назавтра,  від  очей  людей,  родини,
Ховали  в  землю  матір  на  покій-спочин...

І  тих  синів,  і  тих  родин  були  мільйони.
Живцем  мертвіли,  переорані  плачем.
Безмовний  голод  підписав  Життю  закони,  
Стинав  написане,  кривавим  палачем!


Марія  Дребіт


10.11.2023                                          Португалія

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998587
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2023

ТОЙ, ХТО БУВ ВОЇН

(  присвята  воїну-брату  Володимиру  Цепенді  )


Коли  ти  Був  —  ні  грішний,  ні  святий.
Тримав  життя  в  душі,  за  образами.
У  ко́мусь  плакав  —  за  усіх  живий,  
У  кімсь  мовчав,  тривогами  й  жалями.
Ти  повідбув  у  силі  молитов.
Ще  молоді  безсоння  відгодинив.
В  кремезних  думах  сиво  охолов
Ввібравши  честі  промені  родини.
І  не  зійшлись  всі  літери  в  слова,
Поміж  дзвінків  загублених  ефірів  —
Чомусь  в  криву  зігнулася  пряма,
Забувши  час  у  звивинах  замірів.
Відвишивало  серце  твій  рушник  
Хоч  плин  років  лиш  чуть  заполовинив.
Землі  святої  вірний  захисник
Пішов  у  Божість  вічної  гостини.

-------------------------------------

Колись.  А  може  завтра.  А  чи  вже,
Відкриє  хтось  тривалість  циферблатом  —
До,  в  час  та  після  волю  береже
Той,  хто  був  ВОЇН,  а  не  був  солдатом...


Марія  Дребіт


05.11.2023                                      Португалія


 
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997897
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2023

ЇЇ ЛІХТАР

https://youtu.be/GegKcbriZk4?si=6l0J-87bIyleemvV

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995197
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2023

ЇЇ ЛІХТАР

Вгрузла  в  землю  (незчувшись  коли),  
Під  вагою  життя  та  літ.
В  кожнім  літі  боялась  зими.
У  всіх  зимах  рубала  лід.
Ще  би,  якось,  віддихала  цей,
Невідомий  донині  біль,
А  тоді  вже  у  руки  людей
На  порубанців  тихий  хміль.
Ще  стоїть.  Ще  тримає  той  стрій  —
Що  в  селі,  що  у  вирі  міст,
Кожен  з  них  у  житті  мав  її.
Кожна  з  них  їх  саджала  в  зміст.
Пам'ятала  усе  до  дрібниць  —
Хтось  стояв  підіперши  пліт,
Хтось  вигойдував  ритми  зіниць,
А  комусь  відкривався  світ.
Між  отого  життя  був  і  він.
Відчуває  його  тепло,  
Хоч  і  нині  і  постріли  й  дзвін  —
Не  відпустить  вона  його...
І  видніється  світло  між  хмар,
Кличе  дати  дорогу-шлях
Загорівся  новий  ЛІХТАР,  
Біля  ЛАВКИ,  що  тліла  в  цвях...


Марія  Дребіт


26.09.2023            Португалія


фото  з  нету

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995022
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.09.2023

КРИЛАТІ ВЕСНИ

(  в  дарунок  юній,  починаючій  майстрині  авторської  ляльки  та  інших  видів  декоративно-прикладного  мистецтва  Маргариті  Петренко.
З  циклу  "МИТЦІ  ДЛЯ  "СОЛО"  Й  "СОЛО"  ДЛЯ  МИТЦІВ")


Крилаті  весни  юної  доби
Збігають  воском  батику  тканинно.
Возносять  в  працю  молоді  плоди
Та  креслять  схеми  до  творінь  гостинно.
Відкривши  двері  сотень  барвників
Крапкують  ними  цяточки  писання
І  сиплять  зерна  з  рук  на  власний  шків,
Всіваючи  серця  зі  свого  рання.
На  мапі  днів  зійшло  її  панно,
Розшите  цвітом,  вирізане  з  дива,  
Натхненним  кроком  шиється  воно
У  оберегів  зоряність  щасливу.


Марія  Дребіт


28.09.2023                                                  Португалія

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994931
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2023

ТРИ МОРЯ СОНЦЬ

(в  дарунок  майстрині  декоративно-прикладного  мистецтва,  в  техніці  ґудзвикової  аплікації,  Вікторії  Левченко.
З  циклу  "МИТЦІ  ДЛЯ  "СОЛО"  Й  "СОЛО"  ДЛЯ  МИТЦІВ".)


Три  моря  сонць  з  її  долонь  лилися,
Виднілись  людям  з-між  барвистих  хвиль.
Гарячі  диски  огортались  в  листя,
Тримаючись  за  візерунків  штиль.
А  потім,  раптом,  із  проміння  шквалом,
Впліталися  у  кошики  бажань  —  
Малих  й  великих  ґудзиків  начало  
Палало  у  полотнищах  чувань.
І  кожним  рухом  вишитість  майстрині,
Багато-юно  кликала  у  світ,
В  котрому—світлом!  Променем—в  царині
Глибоко-хистних  світанкових  літ!


Марія  Дребіт


11.09.2023                                      Португалія

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993612
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2023

ЗВУЧАВ ТАЛАНТ

                       (  пісня  )  


                                   І

Глибока  ніч  виходила  із  ніш,
Складала  зброю  дня  в  стоги  порталів.
Ноктюрни  зір  снували  перший  кіш
Безмежжям  непобачених  муралів.

                                       ІІ

Дзвеніла  тиша  пізнім  ліхтарем,
Зависши  звуком  відчуттів  та  хисту,  
У  ній  маестро,  свого  серця  трем,
Складав  із  нот  між  ліній  у  намисто.

Пр.:

До  Бога  линь  та  до  людей,  мелодіє  життя,
Жалі  душі  знайди  в  солодких  струнах.
Вклади  у  такт,  оті  сліди  любові  й  каяття
Двох  кольорів,  загублених  у  рунах.
І  не  чекай  на  ту  сльозу,  бо  може  й  не  знайдеш
Не  залишай  її  у  порожнечі...
Неси  тягар  того  дару́,  що    власним  серцем  жнеш
Допоки  твої  витримають  плечі.


                                         ІІІ

На  білий  аркуш,  зораний  слізьми,
Розсипалися  чорно-білі  перли...
Звучав  талант!!!...,а  з  ним  звучали  й  ми  –
Душею  висоти  тонів  завмерли...


Марія  Дребіт


09.09.2023                              Португалія


фото  з  нету

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993469
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2023

ЖИТТЯ ПОЧАТКОМ…

(  в  дарунок  майстру  писанкарства  Олегу  Кіращуку.
З  циклу  "МИТЦІ  ДЛЯ  "СОЛО"  Й  "СОЛО"  ДЛЯ  МИТЦІВ")


Гарячим  воском  кличе  писачок
Життя  початком  зародити  Всесвіт.
На  рух  чекає.  Прагне  тих  свічок,
Чиїх  світінь  жадає  серця  блискіт.
Сакральні  знаки  вивірених  барв
У  вірі  свято  пишуть  шкарлупиння,
А  кожен  символ  котиться  з  литавр
Громів  небесних  у  душі  підсиння.
Тріскоче  спокій  полум'ям  ідей,
Вершить  у  яслах  таємницю  хисту
Бо  писанкар  від  Бога  для  людей,
Вже  кличе  світ  у  подорож  пречисту...


Марія  Дребіт


07.09.2023                                Португалія

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993302
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.09.2023

МІРІАДИ ДИВ

(в  дарунок  майстрині  фіш-арту  Ользі  Сироті.
З  циклу  "МИТЦІ  ДЛЯ  "СОЛО"  Й  "СОЛО"  ДЛЯ  МИТЦІВ")  


А  серед  див  бувають  теж  дива  —
Стають  красою  непримітні  речі.
Із  оксамиту,  на  усі  неба́,
Незвичність  зрить  крізь  вишукані  очі.
Геть  висолені  серед  всіх  думок    
Та  витончено-вимиті,  сортами
Розкладені  майстринею  в  панно,
З  води  спливали  вправними  руками.
За  перламутром  дніли  дар  та  крок
В  дрібних,  великих,  бездоганно  білих,
Відібраних  із  міріад  кісток,    
Між  срібних  хвиль  луски  в  картини  спіли...


Марія  Дребіт


06.09.2023                                  Португалія

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993228
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.09.2023

ДУШІ ЖАР-ПТИЦЯ

(  в  дарунок  художниці  з  декоративного  розпису  у  техніках:  Петриківка,  Самчиківка  та  інших,  майстрині  багатьох  видів  народної  творчості,  землячці  пані  Світлані  Червяковій.
З  циклу  "МИТЦІ  ДЛЯ  "СОЛО"  Й  "СОЛО"  ДЛЯ  МИТЦІВ")  

Жила  Жар-птиця  у  її  душі,
Скидала  пера  барвлячи  долоні,
Складала  в  пензлі,  гострячи  в  мечі,
У  Петриківки,  обранім,  полоні...
І  ожили  акантові  листи
Під  силою  гарячого  таланту,
І  папороті  знайдені  сліди
У  візерунках  золотого  кванту.
І  Самчиківки  зубчастий  розкрас
Завис  з  любові  серця  гобеленно
Тієї  жінки,  що  спиняє  час,
Що  поведе  століттями  натхненно...


Марія  Дребіт


05.09.2023                                            Португалія

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993114
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.09.2023

БОСТОНИ СВІТЛОТІНЕЙ

(  в  дарунок  художнику  Дмитру  Колеснікову.
З  циклу  "МИТЦІ  ДЛЯ  "СОЛО"  Й  "СОЛО"  ДЛЯ  МИТЦІВ")  


Він  вальсував  мотивами  життя.
Бостонив  пензлі  кроками  м'якими,
Під  купол  неба  тишив  відчуття  
Шукаючись  між  грішними  й  святими.
Вкладав  пастелі  на  кути  й  краї,
По  них  злітав  на  обрані  дороги,
Мольберту  мовив  всі  жалі  душі,
Шукав  себе  у  всіх  розмовах  з  Богом.
І  буйноцвітом  випав  в  кольори,
Не  шкодував  мазків  широкі  хвилі,
У  смак  палітри  увійшов  від  гри
Тих  світлотіней  в  дивовижній  силі!


Марія  Дребіт


05.09.2023                                        Португалія

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993077
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.09.2023

КРОСНА ДУХУ

(  в  дарунок  майстрині  текстильної  ляльки  Тетяні  Максимів.
З  циклу  "МИТЦІ  ДЛЯ  "СОЛО"  Й  "СОЛО"  ДЛЯ  МИТЦІВ")


Як  стихне  ніч,  як  задрімає  день,
Як  скоби  часу  заблокують  втому,
Зійдуться  руки  й  поведуть  пісень
Із  соковитих  кросен  згинів  льону.
І  дива  образ  визріє  з  ідей,
Тільця  заповнить  холлофайбер  пуху.
Текстильні  ляльки  глянуть  на  людей,
З  майстрині  серця  наберуться  духу
Гармоній  лад  знайдуть  серед  тканин,
Подружаться  із  гронами  блискіток
І  помандрують  до  своїх  родин,
Щоб  між  зими  їм  дарувати  літо.


Марія  Дребіт  


04.09.2023                                                              Португалія.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993046
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.09.2023

ВИШИВАНІ ЖИТТЯ МІКРОСВІТІВ

(  в  дарунок  Христині  Семенко,  Народному  майстру  декоративно-прикладного  мистецтва.  З  циклу  "МИТЦІ  ДЛЯ  "СОЛО"  Й  "СОЛО"  ДЛЯ  МИТЦІВ")


Роса  її  душі,  із  серця  скрині,
Стекла  в  талант  струмочками  дарів.
Оживши  дзвоном  у  руках  майстрині
Із  крапель  веселкових  кольорів.
У  клаптиках,  срічках  та  ниток  милях
Заклаладені  традицій  голоси  й
Виспівуються  в  різнострою  стилях
Піснями  колориту  та  краси.
Знакує  голка  неповторний  розчерк.
Засклила  бісер.  Сипле  ним  той  спів.
Мотає  вправно  притаманний  почерк
Виши́вані  життя  мікросвітів.


Марія  Дребіт


03.09.2023                                          Португалія

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992953
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.09.2023

НЕЗІМКНЕННЕ КОЛО ДІЛ

(  в  дарунок  Лесі  Сивій  та  Соломії  Боднар,  дружині  та  доньці  загиблого  воїна  Володимира  Боднара,  авторкам  ілюстрацій  та  графічної  обробки  малюнків  до  1,2,3  та  4  томів  багатотомника  Наталії  Хаммоуди  "  Соло  надірваних  струн")


Собою  значить  контур  білий  лист.
Маркує  світ,  що  між  шляхів  та  долі.
Іде  штрихами  через  брід  та  міст,
Заповнюючи  білизну́  поволі.
Зігнулись  риси.  Випростався  зріст.
Відкрився  погляд,  блиснувши  підвійно  —
Вже  на  папері  засвітився  зміст,
Вкладаючись  графітом  мелодійно...
...Зі  всіх  безмірних  оберемків  діл,
Розкладених  у  незімкне́нне  коло
Вкладали  в  сотні  аркушів  завіт    —
З  донько́ю  матір  малювали  "Соло"....


Марія  Дребіт  


01.09.2023                                            Португалія

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992826
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2023

КРІЗЬ РУКИ

(  в  дарунок  майстру  різьбарства  та  гравірування  Андрію  Чубею.
З  циклу  "МИТЦІ  ДЛЯ  "СОЛО"  Й  "СОЛО"  ДЛЯ  МИТЦІВ")


Вже  день  шумливий  двері  причинив...
Десь  там  залишив  клопотів  причини,
А  в  серці  майстра  спалахнув  порив  —  
Неспокоєм  розшторував  гардини.
Округла  форма  дерева  лягла
Під  штихелі  та  пуансо́нів  стрижні,
Вечірню  пісню  завела  фреза
Повівши  древо  в  образи  набожні.
Випалював,  вирізував,  різьбив,
З  душі  свердлив  корончасті  надзвуки...
Талант,  до  світу  з  тим,  що  так  любив,  
Ішов,  своїм  продовженням,  крізь  руки.  


Марія  Дребіт


31.08.2023                                        Португалія

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992717
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.08.2023

ВІТРАЖІ ПРОЗОРОСТІ

(в  дарунок  майстрині  вітражного  розпису  та  інших  видів  мистецтва  Наталі  Горбач.
З  циклу  "МИТЦІ  ДЛЯ  "СОЛО"  Й  "СОЛО"  ДЛЯ  МИТЦІВ")


Зі  всіх  прозоростей  вдивлялася  в  серця,  
До  них,  із  власно  шкле́них  вікон,  промовляла
Отими  пензлями,  що  доторкались  тла,
Отою  фарбою,  що  у  руках  стихала.
Бо  засинала  в  краплях  обраних  тонів,
Теплом  вливалася  на  світанкові  плечі,
До  них  тулилася  перед  початком  снів,
Від  них  ховалася,  перед  початком  втечі.
Із  трафаретів  візерунками  горів,
Її  талант,  зізнанням  дихав  та  печалив,
А  мастихіни  не  цурались  вітражів  й
Лиш  тиху  дзвінкість,  вкотре,  людям  роздавали...


Марія  Дребіт


30.08.2023                                          Португалія

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992643
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2023

КАПЕЛИ СМИСЛІВ

(  в  дарунок  майстрині  авторської  ляльки  Ірині  Корень.
З  циклу  "  МИТЦІ  ДЛЯ  "  СОЛО"  Й  "  СОЛО"  ДЛЯ  МИТЦІВ")


І  вирахо́вував  рівняння  дивний  час  —  
Плюсами  множив,  бо  був  рівен  реґіменту,
Що  досконало  йшов  в  пропорціях  до  нас
Розквівши  в  мотанках  поміж  стежок  таланту.
У  силі  образів,  крізь  постаті,  із  рук,
Довівши  хисту  сенс  у  щем,  в  найважливіше
Мотала  жінка  та  завершувала  рух
І  кожен  з  них  ставав  для  неї  наймилішим.
Цвіла  душа  її  між  ни́тяних  джерел,
Спадала  блиском  неповторності  із  серця  
Та  залишала  слід  довершених  капел
Отим  відбитком,  що  над  смислами  здійметься.


Марія  Дребіт


29.08.2023                                                    Португалія

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992572
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2023

ТВОРЧІ ШОРИ

(  в  дарунок  майстру  витинанкарства  Тарасу  Крамаренку.
З  циклу  "  МИТЦІ  ДЛЯ  "  СОЛО"  Й  "  СОЛО"  ДЛЯ  МИТЦІВ")


За  мить  з-під  рук  його  розгорнеться  життя,
Воно  ж  бо  складене  у  кільканадцять  згинів.
Мовчанням  вкаже  пан-митець  слід  майбуття,
Бо  кожен  витин  гострих  лез  папером  ли́нів.
Комусь  відчинеться  невигоєне  тло.  
З  отих  віконець  незлічимих  гляне  в  люди
І,  з  кольорів  обрізків,  всім  наллє  воно
По  саме  серце,  переповнюючи  груди!
Когось  засіє  розпшеничена  кутя,
А  хтось  із  шаблею  піде  в  високі  гори  -
Творив  для  світу  світом  майстер  бороття,
Віддавши  душу  назавжди  у  творчі  шори.


Марія  Дребіт


28.08.2023                                                  Португалія

 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992451
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2023

ПОВЕЛИТЕЛЬКА СТЬОЖОК

(  в  дарунок  українській  майстрині  вишивання  стрічками  та  інших  видів  мистецтва,  художниці  Ірині  Покропивній.
З  циклу  "  МИТЦІ  ДЛЯ  "СОЛО"  Й  "СОЛО"  ДЛЯ  МИТЦІВ")


В  її  обіймах  тепло  людям  й  кольорам
У  сповиточках  сонця  дібраних  в  міжморрі.
Стонжкують  руки  вільні  промені  добра
На  полотна  безмежжі,  в  бе́зкраю  просторі.
І  вушко  голки  їх  веде  в  живе  й  святе
Та  дослуха́є  квітів  пахощі  буйнисті
Тим  візерунком,  що  малюнково  цвіте
Стібків  ходою  у  основ  краї  барвисті.
Стрічками  атласних  надій  мрійливий  шовк
Спада,  складаючись  тона́ми,  бурунами...
Дива́  творила,  повелителька  стьожо́к
І  відпускала  їх  на  волю  табунами...


Марія  Дребіт


27.08.2023                                                        Португалія

́

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992400
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2023

ПОЛОНЕЗИ РУК

(  в  дарунок  українській  художниці,  землячці  Світлані  Мрикало.
З  циклу  "  МИТЦІ  ДЛЯ  "СОЛО"  Й  "СОЛО"  ДЛЯ  МИТЦІВ")


Думки  її  дрімали  в  полотні.
Чекали  часу.  Дожидались  миті,
Коли  впадуть,  окрилені,  в  куншті́,
Що  їх  уві́зве  в  білосніжні  ниті.
У  кожній  барві  запах,  символ,  звук
Заплетені  між  пензлів  та  волокон
Де  тан  сповняли  полонези  рук
З  м'яких  мазків  спадаючи  у  локон.
І  грілась  в  квітах  сонячна  душа,
Розклавши  у  серця  букетів  спрагу
Світилась  жінка,  а  її  жага
Сотворювала  хистом  рівновагу!



Марія  Дребіт


22.08.2023                                              Португалія

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991943
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2023

ЗМИГИ ОКА НЕВЛОВИМІ

(  в  дарунок  майстру  світлярства  Олегу  Суржку.
З  циклу  "  МИТЦІ  ДЛЯ  "  СОЛО"  Й  "  СОЛО"  ДЛЯ  МИТЦІВ")


А  він  уміє  зупиняти  мить  -  
Квітковий  зів  ловити,  в  гніздах  зорі,
Відджмелювати  сонця  першу  нить,
Тримати  хвилі,  ранками  прозорі.
Ковтнувши  вітру,  го  вкладає  в  кадр,
Завивши  в  яру  серпантинну  плівку
Таїть  у  скринях,  доторкнувшись  надр,
Допоки  не  заглибиться  в  мандрівку...
Так  йде  світляр  дорогою  життя
І  здрить  на  тім  шляху,  що  нам  незриме.  
Знимкує  Божих  сходів  вишиття
Та  ловить  змиги  ока  невловимі...


Марія  Дребт


17.08.2023                                        Португалія

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991545
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2023

МИСТКИНЯ ЧАР

(  в  дарунок  майстрині  декоративного  мистецтва  в  техніці  квілінг  Анні  Боковій.
З  циклу  "  МИТЦІ  ДЛЯ  "  СОЛО"  Й  "  СОЛО"  ДЛЯ  МИТЦІВ")


Зловила  ніч  за  очі  білий  день.
Розклала  мапи  зір  чаклунка  сива,
А  за  вікном  мотався  для  людей
Іще  один  виток  земного  дива.
Із  тисяч  смужок  тисячами  кіл
Вкладались  квіти  хисту  та  любові,
І  дарував  талант  гостинці  діл  —
І  чарувались  рукотворній  мові.
Аж  десь  під  ранок  стишив  силу  жар,
До  сну  улігся  полум'я  неквапом.
Прощались  сходом  ніч  й  мисткиня  чар
Аби  за  мить  зустрітися  завзято.


Марія  Дребіт


16.08.2023                          Португалія

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991478
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2023

З ВОГНЕМ У СЕРЦІ!

(  в  дарунок  майстрині  соломоплетіння  Інні  Чонці.
З  циклу  "  МИТЦІ  ДЛЯ  "СОЛО"  Й  "СОЛО"  ДЛЯ  МИТЦІВ")


Стежки  її  життя  сплелись  в  дідух
У  соломинах  розпізнавши  кредо.
В'язались  щастям  кожен  жест  та  рух,
Стеблинно  склавши  сніп  думок  із  меду.
Зігріті  сонцем  розійшлись  між  люд,
З  печі  душі  гарячість  увібравши.
Ячмінь,  пшениця  склалися  в  етюд
Міжвузлям  тихо  на  колінця  впавши.
І  вили  руки  жито  та  овес,
Вінками  пракрашаючи  чин  персті,
А  з  ними  лився  ї  талант  між  плес,
Отої  жінки,  що  з  вонгем  у  серці!




Марія  Дребіт


15.08.2023                                      Португалія

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991464
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2023

ГАРЯЧІ ДОЛІ ЧЕРЕВИКИ

(в  дарунок  Народному  майстру  України  Марині  Дубровській,  керівнику  гуртка  КПНЗ  "ХМКЦМП",  клубу  "Оксамит"  та  КЗ  ПДЮТ  "ІСТОК".
З  циклу  "  МИТЦІ  ДЛЯ  "СОЛО"  Й  "СОЛО"  ДЛЯ  МИТЦІВ")


Її,  палітра  стріла,  зовсім  юну,
Взяла  за  руку,  повела  у  мрію.
Ішла  вперед,  ступаючи  по  руну,
Десь  колячись  об  голок  й  шпиць  завію.
Зі  снів  збирала  о́брази  сповиті,
Що  між  джерел  та  русел  відшукала.    
Зі  всіх  тканин,  що  від  землі  налиті,
Снагу  кроїла  та  у  міць  мотала.
Синь  цвіту  льону  вшила  в  мішковину,
Вплела  гладь  ниток  знаками  у  лики.
Здолала  шлях  не  кожному  під  силу  —
Гарячі  взувши  долі  черевики.


Марія  Дребіт.


15.08.2023                                                Португалія  

   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991394
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2023

ПОЕТ ІЗ ПЕНЗЛЕМ

(  в  дарунок  Заслуженому  художнику  України,  Оресту  Манюку.
З  циклу  "  МИТЦІ  ДЛЯ  "СОЛО"  Й  "СОЛО"  ДЛЯ  МИТЦІВ")  


Майстерні  дух  витав  між  стін  в  митця  полотнах.
Дивився  в  очі  тим,  хто  крізь  та  поміж  бачив.
Чекав,  коли  мольберту  перія  зворотна
Повість  про  те,  що  кожен  штрих  та  колір  значив.
Дрібнозернистив.  Важать  більше,  аніж  тіні.
З  обти́скних  кілець  розливаються  в  оліях.  
Мовчать  та  речать.  Їхні  образи  нетлінні.
В  одних  руках  зібрались  фарби  у  сузір'ях.
Застигла  мить...  Злітає  краплями  в  пусто́ту..
І  знову  рух.  Пласким  та  круглим  кличе  вензель.
Мазки  лягають  на  палітри  чисту  цноту.
Вкладав  до  сну  її  поет,  що  мріяв  пензлем.



Марія  Дребіт


14.08.2023                                            Португалія
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991342
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2023

СХІДЦІ ТАЛАНТУ

(  в  дарунок  майстрині  вишивальниці,  подрузі,  землячці  Галині  Базар.
З  циклу  "  МИТЦІ  ДЛЯ  "СОЛО"  Й  "СОЛО"  ДЛЯ  МИТЦІВ")



Орнамент  сходив  східцями  стібків
З  її  душі  у  вишиті  полотна.
Двобічним  чтивом  льону  та  шовків
Писалась  вістрям  нить  життя  спекотна.
І  впала  в  п'яльця  з  вовни  взором  в  тінь,
Рахуючи  число  у  вушку  в  списі,
І  блиснув  бісер  білих  володінь,
Тримаючи  за  руку  силу  тиші.
Палючий  подив  тисячі  очей
Горів  нестримно  на  їх  чіл  багатті.
Обвив  сутажем  пасмовість  людей
Господній  дар.  Талант  здійснився  в  квітті!


Марія  Дребіт


13.08.2023                            Португалія    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991246
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2023

ЖИВИЛЬНІ ВОДИ

(  в  дарунок  майстрині  рукодільного  мистецтва  -  в'язальниці  гачком  та  шпицями,  поетесі,  подрузі-землячці  Оксані  Млодзяновській)


У  ній  є  море,  скеля  й  небеса.
Між  них  немає  простору  для  фальші.
Душа,  джерельно-чиста  і  проста,
Ключкує  довкіл  й  павутиння  наші.
Бере  до  серця.  Залишає  в  нім
Та  візерунить  силою  молитви.
У  кожній  нитці  —  сонце,  крапля,  грім,
Що  живлять  спраглі  душі  в  часі  битви.
Слова  та  дії  —  вервичні  жнива,
Гачкують  накид  петлями  свободи.
Майстрині  доля  —  обрана,  жива,
Вив'язує  життя  живильні  води...


Марія  Дребіт


12.08.2023                                        Португалія

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991167
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.08.2023

ЗВУЧАВ ТАЛАНТ!

(  в  дарунок  композитору,  піаністу,  поету-пісняру,  джузовому  музиканту,  виконавцеві,  земляку  Олександру  Рожанському)


Глибока  ніч  виходила  із  ніш,
Складала  зброю  дня  в  стоги  порталів,
Ноктюрни  зір  снували  перший  кіш
Безмежжям  непобачених  муралів...
Дзвеніла  тиша  пізнім  ліхтарем,
Зависши  звуком  відчуттів  та  хисту,  
У  ній  маестро,  свого  серця  трем,
Складав  із  нот  між  ліній  у  намисто.
На  білий  аркуш,  зораний  слізьми,
Розсипалися  чорно-білі  перли...
Звучав  талант!!!...,а  з  ним  звучали  й  ми  –
Душею  висоти  тонів  завмерли...


Марія  Дребіт


10.08.2023                                          Португалія

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991032
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2023

ЖАГА МАЙСТРИНІ

(в  дарунок  майстрині  рукодільного  мистецтва  -  вишивальниці,  землячці  Іванні    Капій)


Звучали  літо,  осінь  та  весна
У  щедрих  звуках  спілої  бандури,
Втікали  ниттям,  голкою  буття,
Від  візеруння  сніжної  зажури.
Вела  їх  тан,  тримаючи  за  цвіт
Стібками,  гладдю,  ретяззю,  хрестами,
Жага  майстрині,  соковитих  літ,
Би  зберегти  нащадкам  нені-мами.
Стелила  людям  в  душі  полотно,
Його  ж  бо  мала  в  собі  непомірно,
Наткавши  серцем  із  життя,  його
Нитками  дива  вишивала  вміло.
В  її  наперстку  ключ    від  всіх  дверей  -
За  ними  скарб  завкітчаних  мотивів,
Отих,  у  світ  закоханих  людей,
Що  креслять  схеми  в  сенсах  переливів...



Марія  Дребіт                                  


09.08.2023                              Португалія

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990934
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2023

СИМФОНІЙ ВЕРТИКАЛІ

(  присвята  майстрині  бісероплетіння  Людмилі  Гургач-Радко)


Він  закохав  її  у  себе  не  спитавши.
Сміливо  блиснув  в  очі  і  зостався  в  них.
Тулився  тепло  кольорами,  з  нитки  впавши,
У  послідовність  візерункових  доріг.
І  не  було  між  них  ні  смутку,  ні  печалі,
У  вірній  тиші  тільки  чувся  влади  звук,
І  оживляв  ґердан  симфоній  вертикалі,
І  плакав  щастям  бісер  з-під  майстерних  рук.
Багатогранні  зерна  засипа́ли  серце,
Дзвеніли  в  ньому  від  наскрізних  протягів.
Калейдоскопові  вітри  зашклили  денце,
Знайшовши  місце  між  талану  берегів.


Марія  Дребіт                                        


07.08.2023                                                                Португалія

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990785
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2023

КЛЮЧНИК ДУШІ

У  всесвіт  —  світ,  із  силою  бажань,
Шукавши  йшов  торкаючись  довкілля.
Летів  думками  власних  запитань,
Під  аромати  серцевини  зілля.
Спинявся  майстер,  дивлячись  крізь  час,
Поміж  химер  уявного  коріння.
Знаходив  в  нім  то  профіль,  то  анфас,
На  мить  завмерши  —  відчував  творіння.
Давав  початок  й,  вкорте,  вигравав
Митець  в  палкім  двобої  мрії  й  древа.
І  бачив  тільки  він,  що  малював,
І  лиш  його  ждала  мета  кінцева.
В  руках  струбцина,  рашпіль,  долото...
Вже  хвиля  звершень  мчить  крізь  піт  і  тишу
В  нутра  кутку,  огорнутім  в  манто,    
Тесав  ключник  нових  затворів  душу...


Марія  Дребіт                                            Португалія


05.08.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990598
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2023

ГЛУХИЙ Ван ВЕЛЕТ

(присвята  Людвігу  ван  Бетховену)


Лунав  життям  мінор  лозою  в  кріслі
Між  ліній  темпів  та  думок  двоключчя.
Гойдав  у  ритмі  тембру  дивні  мислі,
Сім  знаків  розкладаючи  між  дрюччя.
Він  си́вів  даром  -  звуками  епохи.  
Йому,  в  дослів'я,  навздогін  скрипіло  -  
Не  йняли  віри.  Їм  вершини  -  со́хи...
Спливали  ноти  воском  в  кожне  тіло.
Вогонь  згасав  у  кожноденній  спробі.
Застиг  на  мить  та  впав  на  полі  битви.
Глухий  ван  Велет  зазвучав  у  со́бі
Натхненним  дивом  в  реквієм  молитви.


Марія  Дребіт                                                    Португалія


04.08.  2023      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990538
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2023

БЛАВАТОВІ СЛЬОЗИ

Слова  Марії  Дребіт  та  Наталі  Простякової,
Музика  Олександра  Рожанського,
Аранжування  Олександра  Рожанського,
Виконує  Наталя  Простякова.
БЛАВАТОВІ  СЛЬОЗИ
                                             І
М.:
Ой,  чесала  дівчинонька  коси
До  схід  сонця,  ранньої  пори,
А  в  її  очах  бриніли  сльози  -
Перші  краплі  чистої  роси.
І  лягли  блаватами  у  трави,
Синім  цвітом  вишили  поля,
А  у  серці  краялись  заграви,
А  з  під  ніг  ховалася  земля.
                                           ІІ
Н.:
У  шовкових  косах  грало  сонце
Ніжним  оксамитом  промінців.
Полились  струмочком  у  долонці
І  світанок  лагідно  розцвів.
Але  в  думах  не  було  спокою,
Скелею  повисли  на  плечах.
Притулялась  милого  щокою,
А  роса  сріблилася  в  очах.
                                         ІІІ
М.:
Проводжала  милого  в  дорогу,
Намоливши  серцем  оберіг.
Відпускала  з  рідного  порогу
На  той  шлях,  що  до  війни  проліг.
А  тривога  юної  дівчини
Зайнялася  маками  в  душі
Та  доспіла  гронами  калини,  
Що  купались  в  Божому  дощі.
                                         ІV
Н.:
Ті  дощі,  серпанком  суму  наче,
В  довгі  ріки  стрімко  пролягли.
Лиш  кохання,  мов  вогонь,  гаряче
Світлом  сяло  посеред  імли.
Зберігало  почуття  в  розлуці,
Пломеніло  ружею  в  словах,
Скрипкою  співало  в  кожнім  звуці,
Пахло  медом  на  її  вустах.
                                         V
М.:
Ой,  чесала  дівчинонька  коси
До  схід  сонця,  ранньої  пори,
А  з  її  очей  упали  в  роси,
Ніжні  краплі  чистої  сльози.
І  лягли  блаватами  в  стожари,
Синім  цвітом  в  серце  юнака,
Що  стояв  на  захисті  держави,
А  вона  з  війни  його  ждала.
                                             VІ
Н.:
Заплітала  рясно  у  віночок
Квіти  віри  гронами  надій
Промовляв  молитву  голосочок:
"Боже,  хай  залишиться  живий!"
З  миром  повертається  додому
До  кохання  й  рідної  землі.
Там,  де  він  війни  залишить  втому,  
Там,  де  кличуть  співом  журавлі...
---------------------------------------
Марія  Дребіт  -  Наталя  Простякова
----------------------------------------
03.05.2023                                      Португалія  -  Україна


https://youtu.be/FaJpozSW-A8

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989290
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2023

БЛАВАТОВІ СЛЬОЗИ

                                           І
М.:
Ой,  чесала  дівчинонька  коси
До  схід  сонця,  ранньої  пори,
А  в  її  очах  бриніли  сльози  -
Перші  краплі  чистої  роси.
І  лягли  блаватами  у  трави,
Синім  цвітом  вишили  поля,
А  у  серці  краялись  заграви,
А  з  під  ніг  ховалася  земля.

                                           ІІ
Н.:
У  шовкових  косах  грало  сонце
Ніжним  оксамитом  промінців.
Полились  струмочком  у  долонці
І  світанок  лагідно  розцвів.
Але  в  думах  не  було  спокою,
Скелею  повисли  на  плечах.
Притулялась  милого  щокою,
А  роса  сріблилася  в  очах.

                                         ІІІ
М.:
Проводжала  милого  в  дорогу,
Намоливши  серцем  оберіг.
Відпускала  з  рідного  порогу
На  той  шлях,  що  до  війни  проліг.
А  тривога  юної  дівчини
Зайнялася  маками  в  душі
Та  доспіла  гронами  калини,  
Що  купались  в  Божому  дощі.

                                         ІV
Н.:
Ті  дощі,  серпанком  суму  наче,
В  довгі  ріки  стрімко  пролягли.
Лиш  кохання,  мов  вогонь,  гаряче
Світлом  сяло  посеред  імли.
Зберігало  почуття  в  розлуці,
Пломеніло  ружею  в  словах,
Скрипкою  співало  в  кожнім  звуці,
Пахло  медом  на  її  вустах.

                                         V
М.:
Ой,  чесала  дівчинонька  коси
До  схід  сонця,  ранньої  пори,
А  з  її  очей  упали  в  роси,
Ніжні  краплі  чистої  сльози.
І  лягли  блаватами  в  стожари,
Синім  цвітом  в  серце  юнака,
Що  стояв  на  захисті  держави,
А  вона  з  війни  його  ждала.

                                             VІ
Н.:
Заплітала  рясно  у  віночок
Квіти  віри  гронами  надій
Промовляв  молитву  голосочок:
"Боже,  хай  залишиться  живий!"
З  миром  повертається  додому
До  кохання  й  рідної  землі.
Там,  де  він  війни  залишить  втому,  
Там,  де  кличуть  співом  журавлі...

---------------------------------------
Марія  Дребіт  -  Наталія  Простякова
----------------------------------------
03.05.2023                                      Португалія  -  Україна
----------------------------------------
фото  з  нету

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987791
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2023

ВІЙНА і БОРОДА

(  з  циклу  "БЕЗ  ПІДТЕКСТУ")


         Цю  історію  буду  згадувати  довго.  Вона  не  насичена  гострими  емоціями  чи  яскравими  відчуттями.  Не  наповнена  великою  кількістю  мудрих  роздумів  чи  карколомних  слів.  Вона  проста  та  щира.  Дотепна  і  весела.  Жива  та  справжня  своєю  легкістю,  попри  всі  події...
     Йшов  десятий  рік  російсько-української  війни.  Людство  стояло  на  краю  пропасти  завдяки  "добрим"  намірам  російського  диктатора  пу  та  його  прихильників,  що  всіма  силами  штовхали  маятник  в  бік  ядерної  катастрофи...
       Сьогодні,  як  і  всі  двадцяць  з  лишком  років,  прийшла  я  на  роботу.  Після  перших  традиційних  привітальних  слів,  першим  запитанням  до  мене  звернувся  пан  Жуакінь,  португальський  пенсіонер.  
-  Маріє,  а  українці  мусульмани?  Їх  в  Україні  так  багато?
-  Пробачте?  Не  розумію,  пане,  з  чого  Ви  зробили  такий  висновок?
-  Та  от  вже  стільки  часу  дивлюся  новини  і  бачу,  що  на  війні,  з  боку  України,  воюють  одні  мусульмани...
     Я  ніяк  не  могла  второпати  хід  думок  цього  чоловіка.  В  голові  швидко  прокрутила  все  те,  що  могло  б  спричинити  такі  висновки,  зроблені  цим  паном,  але  так  і  не  досягла  бажаного  результату...
-  Україна  це  поліконфесійна  та  мультирелігійна  держава,  де  всі  мають  вільне  право  на  віросповідання.  В  нас  є  православні  віряни,  римо-католики,  греко-католики,  мусульмани,  а  ще  протестантські  та  Євангелічні  церкви,  юдеї,  буддисти...
-  Дивно.....а  чому  у  ваших  воїнів  такі  довгі  бороди?  Я  думав  вони  всі  мусульмани...
         Ото,  все  так  просто?)))).....а  я  собі  висушила  всю  голову,  чому  ж  то  українці  мусульмани....  А  дай  Вам,  Боже,  ще  сто  років  прожити,  пане  Жуакіне)))))!!!



Марія  Дребіт



02.07.2023                                                                Португалія


фото  з  нету

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987731
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2023

ЙДЕ ПЕРЕМОГА В СЬОМИЙ КОЛОСОК

Просякла  кров'ю  кожна  нитка  волі
І  жалом  нерва  Славнем  кличе  в  бій.
Хрести  вшиває  в  ДНКовім  полі
Та  розгортає  Пра́вдовий  сувій.
Січе  зиґзаґи,  мінами  сповиті  -
Піддасть  рамено  та  пришвидшить  крок,
Червоно-чорна  в  синьо-жовтій  свиті
Йде  ПЕРЕМОГА  в  СЬОМИЙ  колосок!


Марія  Дребіт                            


01.07.2023                                        Португалія


фото  з  нету

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987634
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2023

НЕ РОЗУМІЮ…

(  з  циклу  "  БЕЗ  ПІДТЕКСТУ"  )

         Коли  розпочалася  російсько-українська  війна  (  2014  рік!),  я  ще  не  працювала  в  цих  людей.  Прийшла  до  них  десь  зо  п'ять  років  назад.  
         Ажіотаж,  щодо  новин  з  Майдану,  захоплення  Криму  москалями,  утворення  всяких  там  "республік"  та  неоголошеної  війни,  поступово  стих  серед  португальського  населення.    Життя  їхнє  повернулося  до  звичного  русла  і  в  тележурналах  перестали  транслювати  гарячі  події  з  України.  Дехто  з  моїх  "патронів",  як  тут  називають  господарів,  в  котрих  працюють  домашні  робітниці,  час  від  часу  запитували  в  мене  чи  в  нас  ще  триває  війна,  чи  вже  все  закінчилося...
   Отож,  почала  я  працювати  в  сім'ї  літніх  людей.  Він  -  бувший  військовий,  учасник  війни  в  Анголі,  а  вона  -  банківська  працівниця,  що  тепер  смакували  заслужений  відпочинок,  перебуваючи  на  пенсії.  
Деколи  пан  Жуакінь  розпитував  про  причини  боротьби  українців  з  "братнім"  сусідом.
Трохи  володіючи  португальською  мовою,  розповідала  про  ті  "  причини",  повертаючи  в  глибини  історії.  Чоловік  уважно  слухав.  Коли  я  поверталася  через  тиждень,  розмова  поновлювалася  і  я  відчувала,  що  господар,  за  час  моєї  відсутності,  черпав  свіжу  інформацію  з  інтернету  і  засипав  мене  свіжими  запитаннями.  Так  тривало  всі  ці  роки,  аж  допоки  не  настало  24  лютого,  2022  року.
   -  Марія,  як  твоя  родина,  як  родина  твого  чоловіка?  Все  добре  з  ними?  Як  українці?  Які  маєш  новини  про  все  це?...
     Як....як....як...Цього  дня  було  багато  цих  прислівників...
Наступного  разу  мені  було  поставлене,  серед  багатьох  інших,  одне  запитання,  відповісти  на  яке  було  найважче.
-  Маріє,  а  це  правда,  що  на  східній  частині  України  проживають  лише  росіяни?
-  Та,  ні,  -  відповіла  я  -  там  проживають  українці.  Звичайно,  що  є  й  росіяни,  як  і  народи  інших  національностей.  Та  й  на  всій  території  України  вони  є.  
Ми  ж  не  нацисти.  В  Україні  відчинені  двері  для  всіх,  хто  приходить  з  добром,  а  не  з  мечем...
-  Але  ж  вони  розмовляють  російською,  правда?
-  Так.  Більшість  з  них  розмовляють  російською.
-  А  російсака  мова  і  українська  однакові?
-  Ні.  Це  різні  мови.  Є  слова  схожі,  є  слова  однакові,  як  і  з  португальською,  але  загалом,  це  різні  мови...
Пан  Жуакінь  не  дав  мені  договорити.
-  А  чому  ж  ті  українці,  якщо  вони  українці,  розмовляють  російською???
Значить  вони  росіяни!!!  -  голосно  з  притиском  сказав  він.  -  Як  можуть  українці  розмовляти  на  іншій  мові  в  повсякденному  житті,  в  школах,  в  місцях  державного  значення,  відпочинку,  торгівлі  і  проживати  та  користуватися  всіма  благами  держави  в  котрій  живуть???
НЕ  РОЗУМІЮ...

Я  не  знала  що  йому  відповісти....бо  теж  не  розумію....


Марія  Дребіт


30.06.2023                                                  Португалія.


фото  з  нету

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987548
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2023

ДОНЮ, ПРОБАЧ…

(  Слова  Марії  Дребіт,
Музика  Олександра  Рожанського,  
Аранжування    Олександра  Рожанського,
Виконує  композитор  -  Олександр  Рожанський.)


                                       І

Розквітла  вишня  у  моїм  саду,
Біліє  цвітом  наче  наречена,
А  я  дивлюсь  і  бачу  в  ній  свою
Доросло-юну  донечку  в  світлинах...

                                       ІІ

Блукав  світами  пошуками  мрій,
Скарби  життя  складаючи  у  скрині,
Та  лиш  тепер  пізнати  я  зумів,
Що  найцінніший  скарб  в  моїй  дитині...

Пр.:
Рідна,  прийми...
Подивися  в  мій  бік  і  затримай  свій  погляд  на  мить.
Потяг  образ  відпусти  на  всі  колії  світу.
Доню,  прийми...
Я  прошу  тебе,  рідна...  Розлука  нестерпно  болить.
Дай  сивині  у  обійми  розмови  летіти...
Доню,  пробач...
Я  душею  і  серцем  благаю,  дитино,  пробач...
Вкрадені  дні,  що  життя  огорнули  сльозами.
Рідна,  пробач...
Ти  у  собі  й  мені́  мене,  моя  кровинко,  пробач
Батька,  що  йде  на  колінах  твоїми  слідами...

                                         ІІІ

А  час  минає  відліком  років.
Мої  літа  збираються  у  вирій...
В  оте  далеке  нині  вже  не  вспів...
Чи  встигну  я  знайтись  у  мрії  сивій?...



Марія  Дребіт


18.05.2023                                  Португалія.

https://youtu.be/XXM6aSyJoDo

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987536
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2023

ЧЕРВОНО…

Вдивляючись  гарячістю  зіниць  
У  людства  тінь,  навислу  над  землею,
Вогнем  ховавсь  у  відлік  одиниць,
Кривавий  слід  лишаючи  стезею.
Вдихав  пилюки  смог,  пив  сік  дощу,
Згортав  пелюстки  від  страждань  та  болю
Коли  топтали  віри  цвіт  йому
І  ланцюгами  рвали  вільну  волю.  
Бо  жерся  ворог  тупістю  утіх,
В  заплу́т  поклавши  па́воть,  блуд,  тенета  -  
За  праве  діло  видавав  він  гріх
І  ним  вбивав  всі  залишки  планети...
-----------------------------------------
Палав  і  пік.  Горів  мов  неба  знак,
Собою  застеляв  життєву  греблю.
Червоно  плакав  перестиглий  мак
Стікаючи  слізьми  в  стражденну  землю.


Марія  Дребіт                                          Португалія


14.06.2023


фото  з  нету

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986171
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2023

ЖИЙ!

...  не  плач,  КУДЛАТИКУ...  тримай-но  мою  руку...
дай  обійму...  попий  водиці...  не  тремти...
ЧОТИРИЛАПИКУ,  віддай  свою  розпуку...
бо  є  двоногі  і  хороші...    віриш  ТИ?...
...пробач,  ПУХНАСТИКУ...  довіри  міст  розбито...
та  ми  з  тобою  побудуємо  новий...
...мій  сестро-братику,  тримай...  життєве  сито
відсіє  нечисть...  ну  а  поки,  ПРОСТО  ЖИЙ!



Марія  Дребіт


10.06.2023                                              Португалія


фото  з  нету

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985761
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2023

ЗІВ'ЯВ КОТРИМ МОВЧУ

А  справжній  той,  котрим  мовчу  –
Не  має  рим,  бо  слів  не  має
Ні  між  рядків,  ані  в  рядку  –
Пече  у  грудях  і  вмирає.
Він  той,  що  не  шукає  букв.
Хіба  ж  вкладеш  у  них  безмежжя?
Мовчить  до  мене  й  я  мовчу.
Беззвучно  линем  в  безбережжя..
Його  не  вимовлять  вуста.
Не  прочитають.  Не  почують.
Хай  десь  у  до́вколі  –  кіпста,
В  цім  світі  босою  мандрую.
Не  оглядаючись  назад
Іду  вперед  в  нове  начало...
За  мить  до  волі  вірша  сад
Зів'яв.  Сил  до  життя  не  стало.


Марія  Дребіт


25.05.2023                                      Португалія


фото  з  нету

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984317
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2023

ДЕНЬ та НІЧ

А  День  мовчав.  І  Ніч  його  мовчала.
Інтриги  тінь  витримували  вдвох.  
Вона  безсонням  в  снах  його  чекала,
Він  ждав  її  покути  наче  Бог.
Вона  ридала  сяйвом  зорепадів.
Він  плакав  в  самоті  своїх  дощів.
В  душі  плекала  ві́дтинки  обрядів.
Із  ритуалів  день  скидав  плащі.  
Чеканням  стрілись  силою  видіння.
Лише  на  мить.  Між  світанкових  свіч.
Складав  у  сніп  бажань  зірчасте  тління
Той  день,  що  був  закоханий  у  Ніч.



Марія  Дребіт


25.05.2023                                          Португалія


фото  з  нету

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984245
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2023

ДОНЮ, ПРОБАЧ….

                                       І

Розквітла  вишня  у  моїм  саду,
Біліє  цвітом  наче  наречена,
А  я  дивлюсь  і  бачу  в  ній  свою
Доросло-юну  донечку  в  світлинах...

                                       ІІ

Блукав  світами  пошуками  мрій,
Скарби  життя  складаючи  у  скрині,
Та  лиш  тепер  пізнати  я  зумів,
Що  найцінніший  скарб  в  моїй  дитині...

Пр.:
Рідна,  прийми...
Подивися  в  мій  бік  і  затримай  свій  погляд  на  мить.
Потяг  образ  відпусти  на  всі  колії  світу.
Доню,  прийми...
Я  прошу  тебе,  рідна...  Розлука  нестерпно  болить.
Дай  сивині  у  обійми  розмови  летіти...
Доню,  пробач...
Я  душею  і  серцем  благаю,  дитино,  пробач...
Вкрадені  дні,  що  життя  огорнули  сльозами.
Рідна,  пробач...
Ти  у  собі  й  мені́  мене,  моя  кровинко,  пробач
Батька,  що  йде  на  колінах  твоїми  слідами...

                                         ІІІ

А  час  минає  відліком  років.
Мої  літа  збираються  у  вирій...
В  оте  далеке  нині  вже  не  вспів...
Чи  встигну  я  знайтись  у  мрії  сивій?...



Марія  Дребіт


18.05.2023                                  Португалія.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984193
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2023

ВИШИТА СОРОЧКА

Авторка  ідеї  Марія  Дребіт.
Автори  віршів  -  Марія  Дребіт  і  Тамара  Морошан.
Виконавці  -  Тетяна  Вітрук-Коваль,  Анжеліка  Тюріна,  Валентина  Думінець,  Олена  Плазовська,  Оксана  Євграфова,  пані  Анна  з  Казахстану,  Наталія  Чураєвська,  Андрій
Соболєв,  Анатолій  Фіалка.
Авторка  відеоряду  Христина  Швед.



(  коломийка)

М.:
Ой,  насію  в  поли  лену,  багацько  насію,
З  него  виткати  рубатку  Україні  мрію.
Т.:
Відбілю́  ту  полотнину,  легонько  підсиню,
Та  мережку-павутинку  по  краєчку  кину.
М.:
Назбираю  барвіно́чку,  много  назбираю,
Тай  ним  вишию  сорочку  для  рідного  краю.
Т.:
А  ще  маки,  півонії  та  ружу  червону,
А  для  серця  -  воронії  винограду  грона.
М.:
Нагаптую  колосочків,  китичо́к  калини,
Волошок  та  фіяло́чок  в  пагінцьо́х  лозини.
Т.:
Із  любов'ю  ї  розшию  гладдю  та  шовками,
Буде  файна,  доки  жи́ю,  вишиванка  в  МАМИ!
М.:
Україно,  повна  с  цвітом,  багата  с  квітками,
Жи  весніют  білим  світом  доньками-синами.
Т.:
Ой,  до  лиця  Україні  вишита  сорочка!
Несуть  світом  код  родини  сини  її  й  дочки!
М.:
Та  прийшли  до  НЕНІ  вороги  прокляті
І  сидять  донині  в  українській  хаті.
Т.:
Непрошені  гості  мають  собі  гадку  -
Як  би  поселитись  в  українську  хатку!
М.:
Гей!  Враже,  зупинись!
Стій!  Враже  лютий!
Геть!  Враже  розвернись
Пок'  тя  просят  люди!!!
Т.:
Ти  до  нас  прийшов  з  мечем
І  якщо  не  згинеш
Утечеш  без  підошо́в
І  техніку  кинеш!!!
М.:,,Заблудились"  воріженьки,
В  наших  землях  впали  в  чорнозем!
Т.:
Розгубились  в  полі  НЕНЬКИ,
Їх  оселі  -  має  втрати  кремль!
М.:
Наші  хлопці  службу  знають
Не  жаліють  ворога!
Т.:
На  святе  хто  зазіхає
Той  заплатить  дорого!
М.:
Застелімо  нашу  землю
Кожен  обруса́ми
Та  зачнімо  вишивати  
Чистими  нитками!
Т.:
Оновмо  міста  й  села
Піднімем  з  руїни,
Як  життя  настане  мирне
В  рідній  Україні.
М.:  Вишиваєм  сорочки!
Застеляєм  обруси́!
Т.:  Бавим  діток  в  сповиточку!
 Неймовірної  краси!
М.:
Та  возьмімо  мітоло́ньку
І  востренькі  ґралі
Відженімо  ту  ордо́ньку  
Від  хати  подалі!
Т.:
Насаджаєм  нових  садів,
Посіємо  квіти,
Добром  серце  наповнимо,
Щоб  життю  радіти!
М.:
Ну,  а  поки,  браття,  
Станьмо,  як  багаття
Ра́зом  та  до  купи
Заплетімо  руки
І  вогнем,  що  в  серці
Даймо  герцю  смерті!!!
Т.:
Нас  не  зупинити!
Пісню  не  убити!
Волю  не  стоптати!
Честі  не  забрати!
Кожен  добре  знає
ЩО  він  захищає!!!
М.:
Дай,  Боже,  сили  нам
Ворога  здолати!
Хай  зійде  СОНЦЕ  там,
Де  вкраїнська  хата!!!
Т.:
Дай,  Боже,  цвіту  нам
Плоду  золотого!
Ми  за  своє  йдемо
Не  хочем  чужого!!!
М.:
Слава  Богу  й  вояченькам!
Слава  всьому  люду!
Слава  тобі,  моя  Ненько  -
Доки  жити  буду!!!
Т.:
Не  закриют  слави  тої  
Ні  хмари,  ні  тіні!
Вічна  Слава  всім  Героям!
Слава  Україні!!
Авторка  ідеї  Марія  Дребіт.


Автори  віршів  Марія  Дребіт  і  Тамара  Морошан.


14  березня,  2023  року.                                                    Португалія.

https://youtu.be/-VFIMAjO0iY

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983581
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2023

ЗАСПIВАЙТЕ МЕНI, МОЯ МАМО

Слова  Марії  Дребіт.
Музика  Марії  Дребіт.
Аранжування  Олександра  Рожанського.
Виконує  Тетяна  Вітрук-Коваль.

                                                       

                                                                 I        

Я  стою  на  дорозі  вже  пройдених  літ,
Наплела  мені  у  коси  осінь  спілого  цвіту.
Віднайду  серед  звуків,  що  видумав  світ,
Ту  мелодію,  що  мама  виткали  в  мій  заповіт.

Пр.:

Заспівайте  мені,  моя  мамо,
Заспівайте  мені  колисанку  мою,  як  колись,
Біля  серця  свого.
Я  на  неї  чекаю  так  само,
Як  тоді,  на  початку  життєвого  шляху  мого.
Вашим  голосом  слухаю  Небо,
Світла  ласкою  вкриті  слова,  що  гойдали  у  снах.
Їх  шукаю  у  всяких  потребах
Заспівайте  мені,  моя  мамо,
Заспівайте  мені,  моя  мамо,
А  тоді  я  заспіваю  для  Вас.

                                                                 II

Йду  до  Вас,  моя  мамо,  іду  крізь  життя.
Наберусь  в  обіймах  сили,  слізьми  змию  розлуку.
Поміж  нас  та  невидима  нитка  буття,
Нею  вишиє  Вам  пісню  Ваше  доросле  дитя.


10.07.2018                                  Португалія    



         https://youtu.be/UpBZRzi1C74      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982176
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2023

ТВОЇ ОЧІ ГОЛУБІ

Слова  Марії  Дребіт  і  Наталії  Простякової,
Музика  Марії  Дребіт,
Аранжування  Олександра  Рожанського,
Виконують  Наталія  Простякова  та  Леся  Кізюк.


(  з  циклу  ,,ЛИСТ  ДО  ПОДРУГИ")      
                                                               

                             (пісня)                                              


                                         І

І  знов  мене  хвилюють  твої  очі  голубі,
Зволожені  туманами  надії.
Стоїш  між  двох  перонів,  посміхаючись  мені  -
Розлукою  та  променями  мрії.

Пр.:
А  я  чекаю  ніжних  слів,
Гарячим  подихом  ловлю.
У  візерунках  булих  днів
Шукаю  сонце  між  снігів,
Бо  досі  лиш  тебе  люблю.

                                                 ІІ

Я  в  глибині  блакиття  мов  у  прірві  знов  тону,
В  обіймах  нескінченної  любові.
Поміж  розлук  німих  зловити  мить  хоча  б  одну,
Відчути  дотик  мріяно-шовковий.

Пр.:
А  я  літаю  серед  снів,
Твій  подих  і  вночі  ловлю.
Серед  вокзальних  вітражів
Шукаю  слід  жаданих  слів,
Бо  досі  лиш  тебе  люблю.


Марія  Дребіт  -  Наталія  Простякова


17.01.2022                            Португалія  -  Україна


https://youtu.be/KMRFophUl_4

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980802
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.04.2023

Я ТЕБЕ У ЗИМИ ВІДЦІЛУЮ

Слова  Марії  Дребіт,
Музика  Олександра  Рожанського,
Аранжування  Олександра  Рожанського,
Виконує  Тетяна  Вітрук-Коваль.


                   І

Білокоса  зима,
Серед  льоду  й  снігів,
Малювала  окіл  кришталем.
Я  стояла  сама,
Поміж  двох  холодів,  
Коли  раптом  відчула  тебе.
Йшов  назустріч  весні
Крізь  мороз,  сніговій,
Між  забілених  інеєм  хвиль.
Вітровію  пісні
Заспівали  до  мрій
Не  рахуючи  тисячі  миль.


Пр.:
Я  тебе  у  зими  відцілую,
Відігрію  словами  любові.
Я  для  тебе  життя  відкоркую
І  наповню  по  вінця  в  розмові.
Із  долонь  розчиню  тиху  ніжність,
Обігрію  сльозами  кохання.
Бо  розтане  розлук  білосніжність
У  розтоплену  силу  світання.


                                   ІІ

Серед  квітів  весни,
Свіжо  гляне  з-під  вій
Мого  серця  залишений  слід.
Повернувшись  у  сни,
Квітнеш  в  щасті  надій,
Не  вертаючись  сонцем  у  лід.
Зазираю  в  назад.
В  нім  залишу  лиш  тінь
Від  минулих  зимових  розлук.
Десь  замерз  снігопад,
У  словах  мерехтінь,
Теплотою  повінчаних  рук.


11.03.2022                        Марія  Дребіт


Португалія

https://youtu.be/lrXtz70vs-I

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980493
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2023

МОЛИТВА ЗА НЕЗНАЙОМЦЯ

 (реальна  історія,  що  трапилася  зі  мною)      


Ця  пригода  трапилася  зі  мною  в  Португалїї  десь  з  півтора  десятка  років  тому,  але  відклалася  в  пам'яті  та  нещодавно,  випадково,  виринула  на  її  поверхню.
Приблизно  п'ятнадцять  років  назад,  в  один  теплий,  сонячний  суботній  день  поїхала  я  в  місто,  щоб  залагодити  важливу  справу.  Поїхала  сама,  бо  чоловік  був  на  роботі,  а  справа  була  невідкладною.  
         Отже  все  владнавши,  пішла  я  на  центральну  автобусну  зупинку.
Зайшовши  в  середину  приміщення,  яке  виявилося  абсолютно  порожнім,  сіла  на  крісло  та  стала  чекати  часу  відправки  автобуса.  Чекати  було  потрібно  1,5  години,  бо  у  вихідні  дні  автобус,  що  курсує  між  містом  та  селом,  де  ми  проживаємо,  їздить  кожних  дві  години.
Звичайно,    що  цей  час  можна  було  провести  і  в  походеньках  по  магазинах  чи  спогляданням  океанських  краєвидів,  але  після  важкого  робочого  тижня  хотілося  просто  сісти  і  відпочити,  що  й  зробила,  почавши  писати  в  зошиті,  який  завжди  ношу  з  собою,  віршовані  заготовки.
Десь  через  5  хвилин  після  мене  в  приміщення  зайшов  чоловік.  Мабуть  за  шістдесят.  Привітавшись,  сів  в  крісло,  але  в  протилежному  кінці  зали.
Просиділи  ми  так,  кожен  зайнятий  своїми  справами,  з  добрих  тридцять  хвилин,  коли  на  подвір'я  автовокзалу    зайшло  п'ять  молодиків.  Їхня  поведінка  насторожила  не  лише  мене.  Дядечко  з  протилежного  кінця  приміщення  пильно  придивлявся  до  хлопців,  які  щось  голосно  обговорювали,  активно  жестикулювали,  через  великі  вікна  автовокзального  приміщення.  що  розділяли  нас  від  них.
Група  молоді  в  нетверезому  стані,  як  мені  подумалося,  наближалася  до  дверей.  Я  напружилася.
Побачивши  це,  дядько  підвівся,  перетнув  всю  залу  і  сів  поблизу  мене  та  розпочав  розмову  ні  про  що,  вдаючи,  що  ми  давно  знайомі,  бо  юнаки  вже  відчиняли  двері.
Нецензурна  лайка,  сміх  та  крики  наповнили  приміщення.
Через  деякий  час  один  з  молодиків  влігся  на  два  крісла  і  ....  в  нього  з  носа  потекла  кров.  От  тоді  я  зрозуміла,  що    саме  було  причиною  такого  стану  цієї  компанії.
Дядечко  запитав  о  котрій  годині  в  мене  автобус,  бо  його  якраз  заїжджав  на  своє  відведене  місце.  Вчувши,  що  до  мого  рейсу  залишилося  тридцять  хвилин,  чоловік  сказав:
-  Ви  не  хвилюйтеся.  Я  почекаю  разом  з  вами,  поки  не  приїде  ваш  автобус.    А  я  вже  поїду  наступним.  Ви  українка?...
Моїй  тихій  вдячності  не  було  меж.
Компанія  продовжувала  свої  походеньки  по  залі,  поглядаючи  в  наш  бік.  
І  от  приїхав  мій  автобус.
Я  ще  раз  чемно  подякувала  тому  панові,  а  виходячи  з  приміщення  дала  тому  закривавленому  юнакові  паперові  серветки.  Він  здивовано  глянув  на  мене  і  ...подякував  та  почав  витиратися.
Сівши  в  автобус  помітила,    що  дядечко  вийшов    надвір,  залишивши  гамірну  компанію  наодинці  з  їхнім  станом.
Через  мить  мій  автобус  розминувся  з  автобусом  на  який  чекав  той  невідомий  чоловік.  
         Вчинок  цього  літнього  пана  мене  настільки  вразив,  що  згадую  його  й  досі.

І  от  пару  днів  назад,  йдучи  на  роботу  в  тому  самому  містечку,    на  одній  з  вулиць  ми  випадково  зустрілися  з  тим  дядечком,  який  виявив  таку  хоробрість  та  повагу  до  незнайомої  жінки.
Я  впізнала  цього,  тепер  вже,  дідуся,  а  він  впізнав  мене.  Ми  не  зупинилися  для  розмови.  Ми  лише  привіталися  і  усміхнулися  одне  одному.  І  тут  я  почула  тихе
-  SLAVA  UKRANIA...
Повернувши  голову  я  ще  раз  зустрілася  з  поглядом  цього  дідуся  і  відповіла.
Він  пам'ятав,  що  я  українка.  Він  вболіває  за  Україну.
Дядечко  й  не  здогадується,  що  в  своїх  подячних  молитвах  я  згадую  і  його.


Марія  Дребіт


10.04.2023                                                                  Португалія

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979794
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.04.2023

ЗРАДЖЕНІ ЧАСОВІ

зраджені  Часові
тому  незрячому  велетню
що  стоїть  на  кожному  розі
що  сидить  на  кожнім  порозі
запродані  отим
земним  
що  сам  себе  
виголосив  отцем
насправді  ж  є
порожнім
сліпцем
що  нарік  себе
вищим  за  Всевишнього...
...а  вони  проростають
буквою-церквою
складом-виноградом
словом-Богом
фразами-дороговказами
реченнями-скелями...
з  коренів  до  листя
і  не  бояться  того
хто  ліанами  вився
аби  
зупинити  їхню  силу
бо  те  що  в  них  -
ВІН  від  НЬОГО
у  ДУМЦІ
СЛОВІ
ВЧИНКУ
не  має  в  нас  спочинку
рухає  серцем
кличе  душу
веде  вперед
навіть  посеред  отих  
мілких  людців
заплутаних  між  рубців
власних  спокус
що  
не  знаючи  
знають
ховають  укус...



Марія  Дребіт


24.03.2023                                          Португалія


фото  з  нету

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978040
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2023

Я ТЕБЕ У ЗИМИ ВІДЦІЛУЮ

                   І

Білокоса  зима,
Серед  льоду  й  снігів,
Малювала  окіл  кришталем.
Я  стояла  сама,
Поміж  двох  холодів,  
Коли  раптом  відчула  тебе.
Йшов  назустріч  весні
Крізь  мороз,  сніговій,
Між  забілених  інеєм  хвиль.
Вітровію  пісні
Заспівали  до  мрій
Не  рахуючи  тисячі  миль.


Пр.:
Я  тебе  у  зими  відцілую,
Відігрію  словами  любові.
Я  для  тебе  життя  відкоркую
І  наповню  по  вінця  в  розмові.
Із  долонь  розчиню  тиху  ніжність,
Обігрію  сльозами  кохання.
Бо  розтане  розлук  білосніжність
У  розтоплену  силу  світання.


                                   ІІ

Серед  квітів  весни,
Свіжо  гляне  з-під  вій
Мого  серця  залишений  слід.
Повернувшись  у  сни,
Квітнеш  в  щасті  надій,
Не  вертаючись  сонцем  у  лід.
Зазираю  в  назад.
В  нім  залишу  лиш  тінь
Від  минулих  зимових  розлук.
Десь  замерз  снігопад,
У  словах  мерехтінь,
Теплотою  повінчаних  рук.


11.03.2022                        Марія  Дребіт


Португалія


фото  з  нету

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976719
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.03.2023

РОЗБУДІМО В СОБІ ОГЕНЬ

Слова  Марії  Дребіт  та  Надії  Козак,
Мелодія  Володимира  Сірого,
Аранжування  Віктора  Охріменка,
Виконання  Володимирв  Сірого.

https://youtu.be/AqzvwR0bM_o

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976390
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.03.2023

БОЖЕ, ДІТЕЙ ЗБЕРЕЖИ

Слова  Олександра  Рожанського  та  Марії  Дребіт,
Музика  Олександра  Рожанського,
Аранжування  Олександра  Рожанського,
Рояль  -  Олександр  Рожанський,
Виконання  Олександра  Рожанського,
Гітара  -  Ігор  Рябоконь,
Солістка  Олена  Яремчук,
Звукорежисер  Юрій  Яремчук,
Відеоряд  Олександра  Бригаса.

https://youtu.be/0W4YcbAdtdQ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975356
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2023

БЕЗЦІННИЙ ЖЕСТ

(  правдива  історія,  що  трапилася  зі  мною)


ЛЮТИМ  є  Лютий  для  України...
2014  -  Небесна  Сотня...
2014  -  Анексія  Автономної  республіки  Крим...
2014  -  Початок  новітньої  російсько-української  війни  на  Сході  України...
2022  -  повномасштабне  вторгнення  московитів  на  територію  України...
2023  -  дев'ята  річниця  російсько-української  війни  та  рік  активної  фази  війни...

   Вже  двадцять  з  лишком  років  проживаю  в  Португалії,  та  всі  ці  події,  які  перечислила  вище,  мають  надглибокий  відбиток  в  мені.  Ще  в  далекиму  2001  році,  потрапивши  на  роботу  в  одну  сім'ю,  зрозуміла,  що  нестиму  цінності,  які  заклали  в  мене  мої  рідні,  навіть  тут,  за  чотири  з  половиною  тисячі  кілометрів  від  дому,  щоб  португальці  зрозуміли  хто  ми,  які  ми  -  українці.
   Час  спливав,  відкривалися  нові  можливості  та  навіть  перспективи,  бо  вивчила  мову  на  достатньо  прийнятному  рівні.  Та  життя  показало,  що  моя  місія  в  цій  сім'ї  ще  не  була  завершена  і  я  обрала  залишитися  в  ній.  
   В  2008  році  в  цій  сім'ї  народилося  два  чудових  малюки,  яких  я  доглядала  ще  тоді,  коли  вони  були  в  утробі  матері.
Допомагала  їх  доглядати  та  виховувати.  Віддавала  їм  частинку  свого  українського  серця.  Розповідала  про  мою  Батьківщину  та  батькі́вщину.  Показувала  фотографії  свого  рідного  міста  та  всієї  України.  Слухали  українських  пісень  та  голосували  за  конкурсантів  "Євробачення"  від  України.  Смакували  круп'яні  палички,  оладки,  борщ,  голубці,  вареники.  Вболівали  за  "Динамо  Київ"  і  "Шахтар".  Раділи  успіхам  Романа  Яремчука  в  столичному  клубі  "  Бенфіка"...
Та  разом  з  тим  активно  обговорювали  політичне  життя  в  Україні.  
Переживали,  зі  сльозами  на  очах,  події  на  Майдані,  що  переросли  в  Революцію  Гідності,  війну.  Багато  розмов,  запитань,  відповідей.  Справжнє  розуміння  ситуацїї,  інтерес  до  правди.  Безліч  коментарів  та  обговорень.  Навіть  ,,планів"  щодо  бункерного...)))  Діти,  діти...)))  
Багато  емоцій  пережито  разом  з  цією  сім'єю.  Вже  багато  нас  єднає.  Кажуть,  і  я  це  відчуваю,  що  є  для  них  членом  сім'ї.  Маю  за  честь.
Та  найцінніше,  що  в  цей  важкий  для  України  й  світу  час  отримую,  в  дев'яту  річницю  війни  в  Україні,  ось  таке  повідомлення  від  чотирнадцятилітніх  хлопчаків,  що  вирішили  підтримати  мене  та  всіх  українців  на  нашій  рідній  мові.  
І  хай  перекладач  не  відтворив  все  вірно,  та  сам  жест  -  БЕЗЦІННИЙ!



Марія  Дребіт


25.02.2023                                                      Португалія


фото  з  власної  колекції

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975042
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2023

ЗА НІЧ ДО ПІВНЯ

За  ніч  до  півня  зраджувався  день.
Ламались  світлом  зорі  у  віконня,
П'яли  жилаво  вістку  до  людей  -  
Жага  убивці  витерла  кордоння.
Гула  напруга.  З  вітру  до  джерел.
Зі  сну  напнулось  тятивою  рання.
Страхом  тваринним  дихало  ТЕПЕР,
Вмирало  птаство  піснею  прощання.
Тягло  ланцюг  покори  темне  ZΛO.
Ним  рвало  землю  древнього  коріння...
З  глибоких  ран  сочиться  й  досі  кров
В  скупі  криниці  пізнього  прозріння.



Марія  Дребіт



19.02.2023                                                Португалія



фото  з  нету

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974352
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2023

СТО ЛИСТІВ ДО ДРУЗІВ

Цей  допис  про  ВЕЛИКУ  ВДЯЧНІСТЬ.
Вдячність  людям,  які  протягом  цих  двох  років  підставляли  творчо-фізичне  плече  підтримки  в  моєму  поетичному  проєкті  "СТО  ЛИСТІВ  ДО  ДРУЗІВ".  Жінки,  чоловіки.  Юні,  молоді,  зрілі.
Досвідчені.  Першопрохідці.  Цивільні.  Військові.
З  кожним  з  ВАС  було  неймовірно  та  неповторно  цікаво  ТВОРИТИ!
Дякую,  що  не  відмовили!  Дякую,  що  підтримали!
Дякую,  що  були  поруч!  Дякую,  що  допомогли,  в  такий  спосіб,  не  залишатися  наодинці  з  випробуваннями,  які  проходить  Україна,  а  з  нею  всі  ми!

Окрема  вдячність  Олександру  Рожанському  на  прекрасну  музику,  які  він  творить  серцем,  щоб  була  використана  для  озвучення  відео.

Також  від  серця  дякую  молодій  творчій  жінці,  яка  часто  приходить  на  допомогу,  Христині  Швед,  за  створення  цього  відео.

З  ПОВАГОЮ  ДО  КОЖНОГО  З  ВАС!

УКРАЇНА  ПЕРЕМОЖЕ!

Марія  Дребіт.  

19.02.2023                  Португалія

https://youtu.be/GozSbzsRvg4

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974333
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2023

ЗА ВКРАЇНСЬКІ КЛЕЙНОДИ!

                                     І

Зимно  на  серці,  мій  друже,
Дай-но  погляну,  чи  Сонця  доволі.
Терпко  думкам  моїм  дуже  -  
Хочеться  світла.  Їм  хочеться  волі.
Сядьмо  удвох  на  розмову.
Вогнище  духу  іскрою  скріпімо,
Тризубом  випалім  слово  -
Вістрям  на  вічного  ворога  йдімо!

Пр.:  
А  поки  -  в  цигарку  гарячі  думки!
В  міцну,  що  без  фільтру  та  фальші!
Латаймо  тілесні  черлені  дірки
Псалмами,  що  славнем  є  нашим!
А  поки  -  в  онучі  мотаймо  свій  дух,  
Захищений  болем  сбоводи!
До  битви,  козаче,  за  кревний  наш  ґрунт!
У  бій  за  вкраїнські  клейноди!  


                                     ІІ

Чуєш?  Здригнулося  небо.
Димом  закрилось,  ховаючи  очі.
Кроки  земні  ставим  грубо  -
Йдемо  сміливо  за  днем  серед  ночі!
Поруч  ставай.  Нас  багато!
Кожна  хвилина  пружинить  затвором.
В  порох  розі́тремо  ката!
Дай  ми  вогню  благодатним  собором!


Марія  Дребіт


18.02.2023                                Португалія


фото  з  нету

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974259
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2023

…АМІНЬ -----

Мені  холодно...
зимно...  брате
там....
у  лівій  кишеньці
що  на  серці
є  фото...
мабуть  зім'яте?..
а  може...
може  й  кров'ю  залите?
лише  б  кулею  не  пробите...
брате...
стій...
зажди...
ще  б  ковток  води...
а  тепер...
дай  вдихну...
бо  важко...
щось  тисне  в  грудях...
Господи...
дякую,  що  в  окопі,  Боже!
дякую,  що  так!
я  ж  вожак!
по  іншому  -  не  гоже!
...вже  скоро  відійду...
,,піду"  ногами...
байдуже,  що  їх  відірвало  з  кінцями...
...не  забудь...
брате...
в  кишені  фото...
там  мама  і  тато...
віддай  його  їм  -
МОЇМ!
...все...
кажи  ,,АМІНЬ"
закрий  мої  очі
своїми  руками...
брате...
кажи  ,,АМІНЬ"...
........................
...кажи  ,,АМІ..."...
.........................
--------------------
....амінь.....



Марія  Дребіт


15.02.2023                          Португалія


фото  з  нету

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973897
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2023

ПЕРО ПИСЕМНОГО ДВОСПІВУ

(  з  циклу  ,,ЛИСТ  ДО  ПОДРУГИ")


М.:
І  знову  я  пишу  тобі  листа.
Із  тисяч  слів  обрала  найцінніші,
Що  про  родину,  Неньку  та  дитя,
Що  про  війни  жорсткі,  криваві  ніші.

Н.:
Його  читаю,  й  чую  голос  твій,
Який  летить  крізь  простір  і  кордони.
В  твоїх  словах  впізнати  вмію  біль,
Уявою  торкаюся  долоней.

М.:
Вони    в  глибоких  ранах  та  рубцях
Від  сліз  сталевих  вирізаних  болем.
Без  ліку  літ  вбиваю  ними  цвях
В  розлуки  з  сіллю  висіяне  поле

Н.:
Хай  кров  твоя,  що  скрапує  у  ґрунт
Розквітне  навесні  в  червоних  маках.
Та  ти  не  припиняй  чинити  бунт,
Бо  суть  твоя  -  Свободи  Гайдамака!

М.:
...У  сотий  аркуш  виведених  слів  
Вкладаю  зміст  у  міжпроме́ння  волі.
Займеться  тим  пожа́риськом  вогнів
Червонорутий  заклик  ,,Край!  Доволі!"

Н.:
І  СВІТЛО  ПРАВДИ,  вигране  в  боях,
Возродиться,  мов  з  попели́ння  Фенікс.
А  ти  підеш  долати  далі  шлях,
Благословення  несучи  у  жменях!

М.:  
...Скриплять  життям  віконниці  душі.
Спішать  прикрити  в  серці  силуети.
Між  створ  влетіло  пір'я,  у  сназі,
Межу  підвівши  звершеним  дуетам...


Марія  Дребіт  -  Наталія  Хаммоуда


13.02.2023                      Португалія  -  Італія


фото  з  нету

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973822
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2023

ДЕТ ТИ, СНАГО МОЯ?

Де  ти,  снаго  моя?
невже  знову  засіла
на  хмарних  трибунах
в  тих  
небесних  рунах
що  гойдаються  
на  зелених  дротах
високих  нотах
та
в  хитких  міражах
і    
яскравих
дюнах
осіннім  тембром
заспівані
для
повної  тиші
кольорів
окрім  ледачих
медово-гарячих
та
сліпучокрилих
милих  
синього  фавориту
невідомої  долі
оксамиту



Марія  Дребіт


0702.2023                                          Португалія


фото  з  нету

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973210
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2023

ДЕ ТИ, РІВНОВАГО МОЯ?

Де  ти,  рівноваго  моя?
чи
заховалася  
між  барв  літа
їхньою  палітрою  зігріта?
а  чи
заколисана  
на  павичевих
пір'їнах
матіоловими  
теплими  вітрами
що  пахнуть  руками  мами
знайдися
небарися
чекаю
та  
чекаюсь
бо  тільки  з  тобою
відбуваюсь


Марія  Дреібт


07.02.2023                                              Португалія


фото  з  нету

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973158
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2023

ДЕ ТИ, ТИШЕ МОЯ?

Де  ти,  тише  моя,
громом  пробуджена
зимою  відчужена
в  першокрилу  мрію-пелюстку
що  розгорнеться
мов  хустка
а  поки  
пуп'янкує
зарядом-  силою  
м'ятно-лаймовою  жилою
що  весною  зоветься
бо
останнім  холодом  обцілована
між  променів-стержнів  зачата
хоч  і  захована
та  вкладена
в  долоні  відродження
оновлення  
омолодження
нового  одкровення  
та
становлення


Марія  Дребіт


04.02.2023                                Португалія


фото  з  нету

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972991
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2023

…ВІДЛІК…

(  з  циклу  ,,ЛИСТ  ДО  ПОДРУГИ")

М.:  
Три  сорок.  Вже  не  ніч  та  ще  не  ранок.                
Підмóргнув  миром  українцям  час.                            
А  ТАМ,  людини  схиблений  уламок,                          
Почав  свій  відлік  -  він  віддав  наказ!                          

С.:
І  вто́рглися  ординці  в  Україну,                                            
Вбиваючи  атаками  ракет,                                                                
Ґвалтуючи  малесеньку  дитину,                                            
Справляючи  кривавий  свій  бенкет.      

М.:  
Він  МОРОК,  що  собою  кличе  пекло.
Будує  храми  густиною  зла.
Оду́ру  сіє  клонами,  уперто.
Голодний  світом  тягне  всіх  до  дна.                        

С.:
В  триденний  строк  він  мріяв  взяти  Київ,              
Оцей  рашистський  покидьок  –  без  втрат!        
Вкраїнський  спро́тив  він  зустрів  –  Героїв,          
На  смерть  узявши  обстріли  гармат.

М.:
Від  реву  полчищ  морщиться  землиця.
Гуде  ядровим  нервом  їм  у  слід.
За  ними  слід  черво́нить  пустки  глиця.
Ну  що  ж  -  ДО  БОЮ!  ЗА  ВКРАЇНСЬКИЙ  РІД!


Марія  Дребіт  -  СвітланаМаланка-Баліцка


03.02.2023                                        Португалія


фото  з  нету

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972863
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2023

ДЕ ТИ, СПОКОЄ МІЙ?

Де  ти,  спокоє  мій?
між  перетинок  
ніжнолілових
уже  не  зимуєш?
не  кладеш  
на  полиці  натхнення
крилаті  ідеї?
їх  серцем  не  чуєш?
може  
панцир  хітиновий
скинь
та  залиш  між  морозів
зовсім
бо  
невзмозі
відтепли́ти  тебе
хай  синь
що  вляглася  
між
лусочок-жилок
розтане
а  там  і  весна  настане
плащем  супокою  сповита
розлита
розмита
вимито  вмита
а  поки
жива
зима
а  в  ній  
сила  -
крила...


Марія  Дребіт


03.02.2023          Португалія


фото  з  нету

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972787
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2023

ЖИТТЯ ПАВУНКА

(  з  циклу  ,,ЛИСТ  ДО  ДРУГА")


М.:  Було  воно  недавно  те  ДАВНО  -
Зайшлася  цвітом  неймовірна  Квітка  -
Життям  палала  в  лютім.  Не  дано  
Тремтіти  їй  у  ньому  навіть  зрідка.
Разила  зір  осоту  колючкам
Та  їх  гостро́ти  Квітку  не  лякали
Цвіла  завжди  відважно    навіть  там,
Де  бур'яни  покосами  лягали.

О.:А  серп  косив…  Не  раз…  і  без  жалю:
Життя  простим  зазвичай  не  буває!
Та  Квітка  всто́яла!  Під  силу  журавлю
Те,  що  синиця  і  в  думках  не  має.
Цвіла  й  цвіте.  Ба,  більше  –  голос  свій
Піднесла  в  Слові  до  глибин  блавату!
Тому  й  не  в  силі  лютий-вітровій
Цю  неймовірну  Квітку  подолати!

М.:Її  ж  бо  міць  в  корінні  та  плодах.
Щедрує  ними  сміло  та  завзято  -
Смакує  світ  «Оливи  у  садах»,
А  післясмак  душі  -  неспинне  свято.
І  в’яже  барви  спілого  Життя,
Вкладаючи  в  пахучі  візерунки.
Заполотнивши  стежку  у  нитках  -  
Вплела  їх  сотні  в  кольори    павунки*.

О.:Відбившись  квітом  в  тисячах  хусток,
Пронісши  дух  ЄДИНОЇ  світами,
Донесла  в  серці  крізь  часів  місток
Тепло  предвічне,  що  ішло  від  мами.
І  те  ДАВНО  постало  між  рядків,
Чарівним  пензлем  вивело  пелюстку,
Що  в  душах  світлом  ляже  між  шовків
І  всіх  загорне  у  Велику  Хустку.


Марія  Дребіт  -  Олександр  Бригас


01.02.2023            Португалія

__________  
Павунка  -    велика  квітчаста  хустина


фото  з  нету

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972776
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2023

БОЖЕ, ДІТЕЙ ЗБЕРЕЖИ!

(    з  циклу  ,,ЛИСТ  ДО  ДРУГА")


                                                 І

О.:
Сповідаюсть  Тобі,  присягаюсь,  мій  Боже  -
Все,  що  є  у  житті,    все  здолати  я  зможу!
Цей,  ізболений  час,  що  на  серці  сльозами,
Хай  з'єднає  він  нас  в  боротьбі  з  ворогами!


                                                   ІІ
М.:  
В  Тобі  сила  моя  -  в  молитвах  та  у  вірі,
З  них  складаю  життя  по  цеглині  довіри.
Наша  сила  в  землі  -  чорноземі  святому!
Ми  -  її  жниварі,  не  віддаймо  нікому!

Пр.:
О.:
Я  знову  звертаюсь  до  Бога,
Нам  силу  дає  перемога!
Світ!  Вчуй  наші  слова:
,,Так,  Україно  жива!"

М.:
Боже,  молюсь,  як  іще  не  молився!
Боже,  прошу,  як  іще  не  просив  я!
Дітям  спасіння  зішли!
Боже!  Нам  дітей  збережи!!!


                                                       ІІІ

М.:
Поміж  снігу  й  сльоти,  Ти  нам  Боже,  знакуєш  -
Веселкові  дари  кольорами  віншуєш...
На  коліна  стаю  я  за  кожну  родину,
За  бійця,  за  вдову,  за  маленьку  дитину...


Олександр  Рожанський  -  Марія  Дребіт


21.01.2023                        Україна  -  Португалія


фото  з  нету
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972234
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2023

ДЖМЕЛИК-ХМЕЛИК

Джмелику-хмелику,  гей,  не  бубни!
Квітку-лелітку  від  сну  не  буди!
Краще  хутчіш  принеси  парасольку!
Глянь,  он  розбилася  хмарка  на  дольки,
Землю  буде  поливати.
Квітці  би  краще  поспати...
Завтра  сюди  повертайся  сміливо  -
Спробуєш  цвіту  нектарове  диво!


Марія  Дребіт


24.01.2023                                Португалія


фото  з  нету

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971887
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2023

ПІВНИК-ДЗЬОБИК-ПИЛЬНЕ ОКО

Півник-дзьобик  Пильне  Око
По  подвір'ї  походжав,
Міряв  відстань  рівним  кроком
Поступ  крильми  відбивав.
Півник-хвостик-заморока,  
Дзвінкоранній  голосок,
Кличе  курочок  прискоком
Він  до  танцю  ,,Колосок".
Склались  крильцями  докупи,
Відбивають  вправно  ритм,
Топчуть-колять  злак  на  крупи  -  
Лапки  втомлені  від  битв!
Торкотять  бувалі  квочки,
Вихваляючи  зерно
І  у  сонячнім  жовточку  
Завтра  вигулькне  воно!


Марія  Дребіт


23.01.2023                                      Португалія

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971877
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2023

КОТИК-РОТИК ЧУБЧИК

Котик-ротик  Чубчик,
М  'я́кітка-голубчик,  
Муркає  завзято  -
В  нього  нині  свято!
Тільки  круть  -  хвать  і  гам!
,,Вам  ковбаску  не  віддам!"
Котик-ротик  наминайлик,
Вусовлапковитирайлик!
Киць-бриць,  вже  він  ,,спить!"  -
Хвіст  у  бублик,
Сам  в  калачик  -  
Вже  й  ніхо  його  не  бачить!
Мурррррррр!....


Марія  Дребіт                                          Португалія


24.01.2023


фото  з  нету

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971876
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2023

ОЙ РЯСНІТЬ, ВИШИВАНОЧКИ!

(  ОСТАННЯ  ПІСНЯ  ВАСИЛЯ  ПАНЦИРЄВА)


Слова  Марії  Дребіт  та  Василя  Панцирєва
Музика  Василя  Панцирєва
Виконання  Василя  Панцирєва
Відеоряд  Наталії  Хаммоуди


https://youtu.be/rxucDQufE-k

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971619
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2023

ЖИТЕЙСЬКА СПРАВЕДЛИВІСТЬ

(  мініатюра-крихітка  з  циклу  ,,СІМ  РЕЧЕНЬ  В  МІЖТРЬОХКРАПКОВІМ  ЖИТТІ")


...Мар'яна,  нещодавно  овдовіла  молода  жінка,  з  двома  малолітніми  синами  готувалася  покидати  облюбоване  сімейне  гніздечко  із-за  неспроможності  його  сплачувати,  бо  планувала  повернутися  в  свій  родинний  дім,  який  здавала  в  оренду...
...Наближалася  зима  та  Різдво  і  жінка  дуже  хвилювалася,  що  камін,  який  знаходиться  в  одному  з  кутів  зали  та  яким  послуговуються  лише  сусіди,  знову  не  відремонтований...
...Мар'яна  відчинила  двері  і...  притримала  своїх  хлопчиків,  бо  їй  в  обличчя  вдарив  важкий  і  їдкий  запах  диму...
...Чотири  роки  кожної  весни,  літа,  осені  та  зими  тривала  боротьба  жінки  з  сусідами,  щоб  ті  дозволили  оглянути  ту  частину  каміна,  яка  знаходиться  на  їхньому  боці,  але  ні  вмовляння,  ні  поліція  не  допомогли...
...Суддя,  вислухавши  всіх  свідків,  які  підтвердили  грубі  багаторазові  словесні  образи  з  боку  Мар'яниних  сусідів  та  навіть  погрози  фізичної  розправи,  що  доводило  її  дітей  до  жаху,  дуже  сильно  впливаючи  на  психічний  та  емоційний  стан  дітей,  присудила  сплатити  компенсацію  в  розмірі  20000  гривень...
...,,  Ну  що,  відьма  стара  зі  своїми  виродками,  хочеш  компенсації?  Ахахахаха....  ,,  -  прошипів  "добрий"  сусід  виходячи  з  приміщення  суду  минаючи  Мар'яну  та  її  адвоката,  а  вона  вже  шукала  купця  на  свій  дім,  який,  в  скорому  часі,  покинула...
...Через  п'ять  років  жінка  випадково  дізналася,  що  цьогоріч,  на  саме  Різдво,  будинок  тієї  сусідки  Анни  був  пограбований  і  сума  внесеного  добра  перевищила  20000  гривень  в  чотири  рази,  вже  не  кажучи  про  той  внутрішніх  жах,  з  яким  тепер  житиме  ця  самотня  пара....


Марія  Дребіт  

                                   

17.01.2023                                            Португалія


фото  з  нету

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971218
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2023

БОЖИЙ ПРОМІНЬ

                 (  коляда  )

                               І

Готувалась  Діва-Мати
Сина  людям  дарувати,
Що  прийде  спасти  вселенський  край...
В  шопці  щастям  чудо  мріє,
А  земля  життям  міліє  -
Стишся,  СВІТЕ,  Бога  не  вбивай!

Пр.:

Із  душ  окрайців,  зболених  війною,
Складім  для  Сина  ясла  у  серцях,
Бог  серед  нас!  Він  бій  веде  з  пітьмою.
Здолаймо  світлом  темряву!  Вже  час!
Немає  Світла  більшого  за  Боже  -
Цівкує  кров'ю  та  вогнем  з  висот  -  
У  тих  свічках,  що  запалити  може
Розіп'ятими  венами  народ.

                           ІІ

І  сповила  Сина  Мати,  
На  дорогу  благодати,
Пеленами  сяйних  молитов...
Йде  у  силі  Божий  Промінь
У  окоп,  у  хати  пломінь,
Запалити  молитовний  зов!

Слова  Марії  Дребіт                                        
Музика  та  аранжування  Олександра  Рожанського
Виконання  Анастасії  Аверіної  та  Тетяни  Вітрук-Коваль

11.01.2023.




https://youtu.be/8y1bgGBGDyE

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970711
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2023

РІЗДВЯНИЙ "ГОСТИНЕЦЬ" ПОМІЖ ОСНОВНОГО…

(  мініатюра-крихітка  з  циклу  ,,СІМ  РЕЧЕНЬ  В  МІЖТРЬОХКРАПКОВІМ  ЖИТТІ")


...Їхній  подружній  стаж  вже  мав  добрих  два  десятки  літ  і  був  наповнений,  в  основному,  яскравими  спогадами  та  реальністю,  рухом  почуттів  по  висхідній,  які  скріплювалися  в  час  приїзду  чоловіка  з  далекої  країни,  де  він  працював,  аби  забезпечити  свою  сім'ю  всім..
...Два  чудових,  розумних  та  красивих  сина  зміцнили  сімейну  ідилію  Павла  та  Павлини,  а  успіхи  юнаків  в  навчанні  та  їхні  позашкільні  досягнення  теплили  серця  батьків,  які  раділи  їм  та  пишалися  хлопцями...
...Цьогорічне  Різдво  мало  стати  особливим,  бо  батько  Павло,  після  найдовшої,  півторарічної  відсутності,  мав  повернутися  додому  і  всі  чекали  на  нього  з  особливим  трепетом,  готуючи  свої  гостинці  -  Назар  склав  надскладну  конструкцію  мотоцикла  з  леґо,  Петро  отримав  позитивні  результати  за  перший  семестр  навчання  у  виші,  а  Павлина  поралася  на  кухні,  аби  здивувати  чоловіка  чимось  смачним...
...Він  теж  готувався  до  зустрічі,  купивши  дорогі  парфуми  для  дружини  та  синів,  заповнив  дві  великі  валізи  подарунковими  пакетами  і...  вирушив...
...Все,  як  і  завжди...  та  щось  було  не  так...
...Павла  чекали  відчинені  двері,  із-за  яких  смачно  пахла  свіжоприготована  їжа,  що  стояла  на  столі  поряд  з  мотоциклом  з  леґо  та  ,,веретою"  високих  семестрових  оцінок...
...Обійми,  чомусь,  стали  звичайними  та  скупими  від  синів  та  дружини  і  після  них  та  коротких,  стандартних  речень  привітань  і  розпитувань  всі  розійшлися  по  своїх  кімнатах,  бо  між  ними  став,  неочікуваним  для  всіх  ,,гостинцем",  час-розлучник...



Марія  Дребіт


01.01.2023                                          Португалія


фото  з  нету

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969905
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2023

РІЗДВО КВІТКИ

(  з  циклу  "  СІМ  РЕЧЕНЬ  В  МІЖТРЬОКРАПКОВІМ  ЖИТТІ")

...Струнка  і  красива  шістдесяти  двох  літня  Квіта  (  їй  ніхто,  до  речі,  не  давав  стільки  років!)  нарешті  змогла  виплакатися...
...Вчора  вона  знову,  вперше  за  крайніх  десять  років,  переступила  поріг  свого  дому...
...Він  дуже  хотів  дітей,  а  вона,  якось,  не  дуже,  бо  дратували  її  той  плач,  крики,  пустощі  та  й  обов'язків  море...
...В  сорок  сім  Квітка  вперше  стала  матір'ю,  а  в  п'ятдесят  один  він  залишив  її  з  двома  малолітніми  дівчатками-двійнятами,  (випровадивши  з  їхнього  спільного  дому,  привівши  нову  господиню),  яких  вона  вчилася  любити...
...Одному  Богові  відомо,  як  їм  всім  було...
...Цьогоріч,  на  Святвечір,  чотирнадцятирічні  сестри,  їхній  батько  та  його  нова  дружина  запросили  маму  Квіту  в  гості...
...Жінка  прийшла,  бо  для  люблячої  матері  немає  більшого  щастя,  ніж  бачити  радість  в  очах  улюблених  донечок,  які  палали    до  мами  вдячною  любов'ю,  а  вона  відповідала  своїм  найдорожчим  дівчаткам  взаємністю,  бо  навчилася  любити...


Марія  Дребіт

28.12.2022        Португалія

фото  з  нету

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969535
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2022

ГРАМОТА

(  мініатюра-крихітка  з  циклу  ,,СІМ  РЕЧЕНЬ  В  МІЖТРЬОХКРАПКОВІМ  ЖИТТІ")


...Поважного  віку  Андрій  Петрович  не  зводив  очей  з  пожовклої  "Грамоти",  яку  колись  отримав  з  рук  першої  вчительки,  ще  будучи  хлопчиком,  за  участь  в  літературному  конкурсі...
 ...Перша  з  тисяч...
...Вона  заклала  початок  його  життєвій  стежці,  якою  Андрійко-Андрій  вперто  йшов  докладаючи  величезних  зусиль,  долаючи  безліч  перешкод,  досягаючи  неймовірних  вершин...
...Сьогодні  ВІН,  знаний  в  цілому  світі,  відомий  і  неповторний  прозаїк,    вручатиме  "Грамоти"  талановитим  учасникам  Міжнародного  літературного  конкурсу...    
...В  залі  людно...
...Його  перша  вчителька  (  дев'яностолітня  Стефанія  Никифорівна)  теж  тут,  та  він,  поки  що,  цього  не  знає...
...Він  не  знає  й  того,  що  це  вона  сама,  з  власної  волі,  написала  для  нього  -  для  того  малого  наполегливого  Андрійка  ту  першу  "Грамоту"  з  Всеукраїнського  конкурсу,  яка  дала  початок  його  творчому  шляхові...
------------
Марія  Дребіт
-------
28.12.2022                Португалія  
-------
фото  з  нету

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969509
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2022

БОЖИЙ ПРОМІНЬ

(  коляда  )

                               І

Готувалась  Діва-Мати
Сина  людям  дарувати,
Що  прийде  спасти  вселенський  край...
В  шопці  щастям  чудо  мріє,
А  земля  життям  міліє  -
Стишся,  СВІТЕ,  Бога  не  вбивай!

Пр.:
Із  душ  окрайців,  зболених  війною,
Складім  для  Сина  ясла  у  серцях,
Бог  серед  нас!  Він  бій  веде  з  пітьмою.
Здолаймо  світлом  темряву!  Вже  час!
Немає  Світла  більшого  за  Боже  -
Цівкує  кров'ю  та  вогнем  з  висот  -  
У  тих  свічках,  що  запалити  може
Розіп'ятими  венами  народ.

         
                           ІІ

І  сповила  Сина  Мати,  
На  дорогу  благодати,
Пеленами  сяйних  молитов...
Йде  у  силі  Божий  Промінь
У  окоп,  у  хати  пломінь,
Запалити  молитовний  зов!


Марія  Дребіт                                          Португалія


23.12.2022

 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969114
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2022

ОЙ, РЯСНІТЬ, ВИШИВАНОЧКИ!

(  з  циклу  ,,ЛИСТ  ДО  ДРУГА")

                                     І

М.:  Йшла  біда  по  білім  світі,
Неквапом  манджала.
По  дорозі  життя  квіти
Вугликом  вбирала.
Викрадала  сміх  та  радість,
Блиск  в  очах  гасила,
Та,  у  голки  хижу  невість,
Чорну  нить  всилила.

В.:
Пр.:  
Ой,  рясніть  вишиваночки
Сонячним  шиттям.  
Грайте,  промені-голочки,  
Квітучим  життям.  
Українонько  милая,  
Надію  плекай.  
Красою  та  силою
Зло  перемагай!


                               ІІ

В.:
Стій,  біда,  ти  заблукала,
Це  не  та  стежина.
Не  зламала,  не  злякала,
Охляла  вражина.
Сміх  і  радість  обійнялись,
Запалали  очі,
З  біди  кволої  сміялись,
До  життя  охочі.


                                 ІІІ

М.:
Стала  голка  чорне  ниття  
На  біле  міняти
Та  в  серцях  людей  стежини  
Щастям  вишивати,
Щоб  вони  зійшлись  в  єдину
Мріяну  дорогу  -
НЕЗАЛЕЖНУ  ТА  СВОБІДНУ!
ВІІЧНУ  ПЕРЕМОГУ!


Марія  Дребіт  -  Василь  Панцирєв


23.11.  2022                                                Португалія  -  Україна
 

фото  з  нету

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966773
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2022

ПОСРІБЛЕНИЙ ДОСВІД

Присів  відпічнути.  Від  прясел  пристав  -
Втягли  ж  бо  му  руки  і  душу.
Побачене  й  вчуте  мов  зерна  складав,
У  скриню  життєву  із  плюшу.
Втомився,  бідака.  Без  милиць  -  ніяк.
Вичовгував  думи  смиренні
Між  брів  закудлачених,  давній  дивак,
Всю  наморозь  -  в  рук  одкровення...


Марія  Дребіт


23.11.2022                                              Португалія


фото  з  нету    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966468
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2022

КОРАЛОВИЙ УСМІ́́Х

А  він  живий.  В  міжводнім  пирію
Червонить  вільно  дно,  складає  рифи.
Закоханий  у  сильну  течію,
Зростає  сонцелюбець  в  стінах  нефи...
Лентує  темпом  хвилі  літ  своїх,
В  круги  петлює  зріз,  мов  ери  в  людях,
А  потім  вийде  і  впаде  в  усмІх  -  
Життя  вколише  на  жіночих  грудях.


Марія  Дребіт


22.11.2022                                Португалія


фото  з  нету

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966358
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2022

ЛУКАВИЙ ПІРИТ

Палав.  Яскраво  кликав  кожен  день
Тримаючи  у  жменях  відблиск  соння.
Ловив  іскру.  Вкидав  її  в  той  ,,дзень,,,  
Що  шклив  ранкові  зайчики  віконня.  
Встеляв  теплінь  оманливу  в  довкіл,
Розвішував  зажовклість  оксамиту,
Пройшов  мільйони  кроків  тисяч  кіл
Гарячий  блиск  лукавого  піриту...


Марія  Дребіт


22.11.2022                                                    Португалія


фото  з  нету

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966323
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2022