| Сторінки (6/510): | « | 1 2 3 4 5 6 | » |
Заповіт
Помер один єврей і по собі залишив заповіт,
Прийшов нотаріус, сім’я зібралася в скорботі.
Прожив небіжчик дев’яносто з лишнім літ,
Та все ж, покинув світ в неділю, по суботі.
Конверт відкрили, читати почали останню волю:
« Єдиній моїй доньці Сарі, залишаю дім.
Великий той будинок, що стоїть на узбережжі моря,
І двісті тисяч грошей у комплекті разом з ним.
Онуці Рівочці, я залишаю нову дачу,
Ту, що в Майямі і мережу крафтових кафе.
А разом з ними, триста тисяч на додачу,
Нехай дитина у достатку, радісно живе.
А Шмулік, зять мій, теж просив мене постійно,
Що б не забув його і прописав у заповіті, хоч рядок.
Виконую твоє прохання, Шмулік, безапеляційно,
Про тебе згадую окремо – привіт тобі зятьок!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956469
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2022
Наемникам
Наемникам не ставят монументов,
И памятники славы не для них.
Не смотрят они грозно с постаментов,
Ведь, их не отливают в бронзе, как живых.
За деньги воевать идут эти ребята,
В надежде заработать и увидеть мир.
Но в мир иной их отправляют безвозвратно,
И не спасает самый лучший командир.
Нет у наемника ни совести ни чести,
Моральные уклады не для них.
Лишь ведомость зарплатная, без лести,
В военном деле их волнует и манит.
Решают те они проблемы и задачи,
Которые не вытянет простой солдат.
Им нету дела, чья вдова заплачет,
Наемник каждой новой смерти рад.
Коль город и село сравнять с землей,
Иль расстрелять гражданских про запас.
Разграбить дом, оставленный семьей,
Они спокойно выполнят приказ.
Не сложат песнь о них и книгу не напишут,
Что заслужили, то в конверте шелестит.
А, кто не получил, их государство просто спишет,
Чем меньше, тем приятнее платить.
Лежат они в кустах и под забором,
Гниют в сгоревших танках, БМП.
А там, на родине, уж новых зазывают хором,
Деньжат подзаработать, ну и долги отдать стране.
Их имена не прозвучат за школьной партой,
Портретами их не украсится парад.
Лишь грустно голову склонив, стоит в берлинском парке,
Алеша – вечный символ истинных солдат.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956468
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.08.2022
Вивіска
В ряду торговому відкрилось кілька магазинів,
Той, що ліворуч, там хазяїн Фіма Губерман.
Повішав вивіску він - «Самі низькі ціни»,
Хоча товаром не дешевим торгував.
Праворуч магазин тримала Циля Розенблюме,
Табличку причепила – «Самий якісний товар»,
Ну, а Семен Ааронович , чия крамничка опинилась поміж ними,
«Центральний вхід» - у себе над дверима написав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956385
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2022
Духовий оркестр
Готуйтеся, увечері відбудеться концерт,
Для вас сьогодні музика заграє.
Під гучний акомпанемент,
Вам смерть останню пісню заспіває.
Оркестр зібрався славний, як ніколи,
Відомі всьому світу музиканти.
Представники, здебільше, західної школи,
Розкриють радо всі свої таланти.
Всупають першими, на розігрів вечірки,
Волторни – Dana і Zuzana.
Тромбони далі – Caezari i M три сімки,
За ними звук корнета, тобто Crab-а.
А потім – альти, тенори і баритони,
Підхоплюють мелодію потужну.
Вони ж – Гвоздики, Гіацинти і Піони,
В партері глядачам стає сутужно!
У ритм вплітаються пульсуючим вогнем,
Гобої – Гради і фаготи – Смерчі.
Виводять верхні ноти без проблем,
Уже накрило і балкон, до речі.
І ось в фіналі грізно заревла труба,
«Труба» присутнім у прямому сенсі.
То бог війни щосили щоки надува,
То Марс вам грає на HIMARS – і…
Замовкла музика, скінчилася вистава,
Глядацькі крісла потихеньку догоряють.
Не чути оплесків, ніхто не крикне «браво»,
Лиш зойки й передсмертні стогони лунають.
Сьогодні ви прослухали концерт,
Але для вас ми грали у пів сили.
Ще просто слушний не настав момент,
Не всі ще інструменти розчохлили.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956384
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2022
Гранта от гаранта
Прислали сына в цинковом гробу,
Из солнечной далекой Украины.
Поджарили его там хлопцы с ВСУ,
Хотя он против был такой кончины.
Мечталось жизнь хорошую прожить,
Женится, на машину заработать.
Вот и родилась мысль контрактик заключить,
Срубить бабла, а остальное не его забота.
Но жизнь жестока и надежды тщетны,
Закончились внезапно годы молодые.
Родителям остались лишь молитвы,
А от страны достались деньги гробовые.
На них решили приобрести авто,
Что б можно было ездить на природу.
Заводу заплатили, накапали за упокой по сто,
И вскоре им пригнали новенькую Ладу.
Машину мама с папой оценили,
Но как – то, в общем, взгляд их был не рад.
С досадой жалобу державе сочинили,
Мол, мелко оценен был их солдат:
«Достался базовый нам автомобиль,
В нем просто все, по минималке.
А сын, то наш отличник был,
Закончил школу на одни пятерки.
Поставили, хотя бы, АБС,
Вам – пустяки, а нам, глядишь – приятно!
Ведь сын отстаивал России интерес,
За это и погиб, под Лисичанском, вероятно.
Опять же, он имел разряд по боксу,
За это можно было закрутить подушки.
И тонировку сделать, не для форсу,
А что бы, меньше кто заглядывал в окошко.
Потом, наш мальчик к языкам имел талант,
Отлично «шпрехал» на английском.
Мы заслужили на коробку автомат,
На магнитолу и салон из кожи свинской.
Да и вообще, что это за выплаты такие?!
Мы сына вам отдали, нам не жалко.
Взамен простую «тачку» нам всучили,
А ведь, могли бы, обеспечить иномаркой».
Пришел ответ им вскоре из Кремля:
«Вы получили Гранту от гаранта,
Рекомендуем радоваться, писать сюда нельзя.
А то тюрьма или больничная палата».
Они все поняли и с радостью в глазах,
Отправились похвастаться машиной.
Мгновенно возмущение поменяв на страх,
На кладбище, к уж не живому сыну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956250
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.08.2022
Важка операція
Зібрався консиліум в лікарні,
Професори, доценти, лікарі.
Вивчають у історії клінічні дані,
Чи можна чим допомогти, чи уже ні.
Важкий випадок в пацієнта,
Ніхто не може ради дати.
Та цього разу, у вигляді експерименту,
Постановили все ж оперувати.
Призначили потрібний день і час,
Бригаду хірургічну розписали.
Обладнання, медикаменти про запас,
І хворому новину розказали:
- Оперувати буде вас світило із світил,
Професор, академік і так далі.
Асоціацій міжнародних старожил,
І різних ще з десятка два регалій.
- Ого, оце так мені щастя привалило,
Я навіть і не сподівався.
Скажіть, а чим я так сподобався світилу,
До нього за операцію ніхто не брався.
- У хірургії, знаєте, по різному буває,
І раптом, в цей раз, щось не так піде.
Не всі, звичайно, але дехто помирає,
А академіку за це нічого не буде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956248
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2022
Берізки
Берізки кров’ю мироточать,
Червоний сік біжить струмком.
То у гаю, поблизу Бучі,
Зустрілось світло з мороком.
Забарвився нектар багрянцем,
Увібравши фосфору отруту.
Чим винні ви перед чужинцем,
Що би нести таку спокуту?
Весни ви радісно чекали,
Тягнулися до сонця струнко.
Що року щедро пригощали,
Людей своїм солодким трунком.
Прийшли в цей раз до вас не люди,
Хоча на них і дуже схожі.
Неначе хижі звірі люті,
Вогнем спалили дні погожі.
Пекельний дощ упав на крони,
Кору уламки шматували.
Кровоточились соком рани,
А ви терпіли і мовчали.
Хлопчина той, який щороку,
Ходив до вас, порваний в клоччя.
Лежить, розплющивши широко,
Вже не живі блакитні очі.
Його старалися прикрити,
Від смерті душу врятувати.
Тягнули своє ніжне віття,
Та й годі було і гадати.
Але природа не вблаганна,
Життя завжди перемагає.
І ось уже розквітли мальви,
Червона ружа розквітає.
Цвіте барвінок, чорнобривці,
Плющ дикий вирви запліта.
В буянні квітів, як у казці,
Стоять зруйновані міста…
Берізки, ніжні і безгрішні,
Мовчазні свідки того лиха.
Коли ж ми зможемо нарешті,
Почути сповідь вашу тиху.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956063
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2022
Фосфор
Потрапив, якось, Вася Козоріз в СІЗО,
На пару із Абрамом Шніпельзоном.
Останній десь в фінансах проколовсь,
А перший голову комусь розбив вазоном.
У Василя у місті вся рідня, зв’язки,
Прислали йому «жирну» передачу.
Поклали гуску смажену, свіженькі пиріжки,
Ще й пляшку гарної горілки, на додачу.
А у Абрама майже нікого нема,
Із родичів – одна старенька бабця.
Вона йому сухої рибки принесла,
Що б трохи підживити свого хлопця.
Василь хильнув чарчину, закусив,
І потягло його одразу на розмови:
- Чому євреї всі розумні, як один?
Скажи мені Абрам, на добрім слові.
- Тому, що рибу ми їмо щодня,
У рибі, як відомо, фосфору багато.
А він для розуму, неначе та броня,
Ось так у нас в усіх «ума палата».
- Міняю свою гуску на рибину!
- Ні, ні! Ти що! Ти навіть не питай!
- Абрам бери! Ну що ти за людина!
- Ну добре, Васю, якщо хочеш, то давай.
Сидить Абрам, зубами м’ясо крише,
Василь солону рибу ледь жує.
І каже: - Гуска все ж була смачніша.
- Ось бачиш, Васю, розум кращим вже стає!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956062
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2022
Дві матері
Стоїть вона на кручі берегів,
Здійнявши руки до небесної вершини.
Рівняючись на велич золотих хрестів,
Наш оберіг від лиха – Мати Батьківщина.
Тримає над собою гордо щит і меч,
Як символи нескореної волі.
Пливе над містом, вітру всупереч,
В осяяному сонцем ореолі.
В її підніжжі пам’ять поколінь,
Увіковічена у обрисах граніту.
Нагадування віче, нам – живим,
Як треба рідну землю боронити.
ЇЇ ні вихор, а ні буря не згина,
А блискавка, як влучить – не скаліче,
І хвилі відбиваються Дніпра,
В суворому сталевому обличчі.
Лицем своїм повернута на схід,
Неначе знали автори творіння.
Що поповзе проклятий московит,
Що саме звідти полетить у нас каміння.
Вдивляючись у хмарну далечінь,
Майбутнє нам хотіла б провістити.
Потрібно скільки ще прожити поколінь,
Що б можна було меч той опустити?
Чи зовсім не настане час такий,
А мир і спокій марево непевне?
Завжди знайдеться супостат лихий,
І сподівання та надії – все даремне?
Та ні, за нею є така стіна,
Яку нікому і ніколи не здолати!
То у Софії руки в небо підійма,
Святая Богородиця – Оранта.
Вже майже тисячу років,
Пресвітлий її лик над нами майоріє.
Проходили повз нього орди ворогів,
Але стоїть, живе золотоверхий Київ!
Уста нечутно шепотять молитву,
Що з храму в храм звучить чимдуж.
За кров гарячу в боротьбі пролиту,
І за спасіння всіх безсмертних душ.
Палке прохання лине в град небесний,
Єднаючись із херувимським хором.
Виблискує веселкою в мозаїці чудесній,
І покриває нас священним омофором.
Міцніша ніж фортечний мур товстий,
Як непохитний стовп – струнка і сильна.
Радій, Царице, славим образ твій святий!
Ти, Матінко – стіна держави нерушима!
Ось так вони боронять рідний край,
Дві жінки – Божа Мати й Мати Батьківщина.
Одна з мечем пильнує виднокрай,
А друга молиться за нашу Україну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955985
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2022
Вишиванка
Я взяв її з собою у похід,
І одягнув на себе того ранку.
Сорочку вишиту, як оберіг від бід,
Матусин подарунок – вишиванку.
Але не мама чарівний узор плела,
Сорочечка дісталася у спадок.
Її бабусина прикрасила рука,
Червоними нитками, як серпанок.
На білім домотканім полотні,
У сплетенні мережива тонкого.
Зображений таємний код землі,
Та прагнення сердець народу мого.
В таких сорочках наші славні козаки,
Ішли на чайках до Туреччини і Криму.
В похід морський на бусурманські береги,
З неволі визволяти побратимів.
І хлопці з лісу, славні воїни УПА,
У вишиванках билися за волю.
Гаряча кров нескорена текла,
Тканину ніжну просякаючи собою.
Я наче там, серед тих чайок і лісів,
Коли матусин подарунок одягаю.
Здається спомини славетних тих часів,
Через сплетіння ниток в шкіру проникають.
Як злість до ворога, як вірний кулемет,
В запеклому бою вона зі мною.
Від куль, уламків – є бронежилет.
Сорочка ж душу береже під одностроєм.
Настане день, коли закінчиться війна,
І ми – народ незламної звитяги.
Бабусине і мамине шиття,
Одягнемо на свято перемоги!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955984
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2022