Костянтин Вишневський

Філософія

Філософія

У  тіньочку-холодочку,  попід  грушею  старою,
П’ють  горілочку  медову,  в  день  недільний  кум  з  кумою,
Кум  вже  добре  розговівся,  піт  з  чола  свого  стирає,
А  кума  частує  далі,  наливає  та  й  питає:
-  Куме,  ви  такий  розумний!  (Ну,  принаймні  так  здається),
Що  то  в  світі  за  поняття,  яке  логікою  зветься?
-  Це  поняття  дуже  давнє,  звідки  йде,  ніхто  не  зна,
Але  я  його  поясню.  Отож  слухайте,  кума!
Йдете  ви  кудись  у  справах.  Гарний  настрій!  День  ясний!
Вам  на  зустріч  сунуть  хлопці,  двоє  –  чистий  і  брудний.
Хто  прямує  з  них  до  лазні?  Ну,  логічно,  що  не  перший,
Чистому  воно  не  треба,  а  брудному  –  щонайменше!
Він  тому  і  брудом  вкритий,  що  до  лазні  не  ходив!
Зрозуміло,  моя  люба!  Вже,  як  міг,  так  пояснив.
Випили  і  закусили,  а  кума  не  відступає:
-  Діалектика,  про  що  це?  Кум  на  те  відповідає:
-  Знову  йдете  ви  у  справах,  знову  чистий  і  брудний,
Хто  з  них  в  лазню  –  замазура?  Ні!  Підхід  зовсім  другий!
Чистий  він  на  те  і  чистий,  що  до  лазні  ходить  вчасно,
А  брудний  туди  не  ходить.  Ось  така  метода,  ясно?
-  Ясно,  куме!  А  скажіть,  що  то  воно  є  за  штука,
Таємнича,  загадкова,  філософія  –  наука?
Каже  кум:  -  Той  самий  приклад  –  ви  ідете,  там  вони,
Один  чистий,  як  годиться,  другий  звісно,  що  брудний,
Філософія  нам  каже  і  дає  відсотків  сто  –
Хтось  з  них  точно  йде  до  лазні,  але  хрін  зна,  саме  хто!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042407
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2025

Ставок

Ставок

Ставок  блищить  мов  вичищене  блюдце,
Мов  лисина  серед  очеретів,
Новонароджене  ранкове  ніжне  сонце,
Бринить  на  зябрах  срібних  карасів.
У  кумканні  веселих  жаб  гадаю  думку,
Що  сріблом  вже  багатий  кошик  мій,
І  мрію,  що  мою  малу  благеньку  вудку,
Напне  дугою  короп  золотий.
Ось  він  клює  –  став  поплавок  покосо!
Пірнув  поволі!  Я  підсікатиму,  ось-ось!
А  поруч  задрімавши,  клюнув  носом,
Бувалий  риболов,  старий  Тодось.
Та  зразу  стрепенувсь  від  мого  крику,
Впіймати  рибу  –  штука  не  проста!
Сміємось  разом,  вудка-навпіл,  та  не  прикро,
Що  короп  показав  лише  хвоста…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042057
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2025

Що пити?

Що  пити?

Відомий  факт,  що  істина  в  вині,  
Карибські  ноти  в  краплях  рому,  
В  горілочці  -  пригоди  розбитні,  
Душа  народна  в  чарці  самогону,  
У  віскі  -  витримка  і  стиль,  
У  коньяку  -  шляхетності  оздоби,  
В  текілі  -  прерій  терпка  сіль,  
А  у  воді  самісенькі  мікроби!  
Отож,  панове,  вибір  вам  робити,  
Що  пити  в  цім  житті,  а  що  не  пити!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041841
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2025

II Дір (закінчення)

                                                           4

Отож,  князь  Жабокрицький,  взявши  слово,
Оголосив  змагань  прості  умови  –
Хто  в  перегонах  лідерство  здобуде,
Того  і  правда  відповідно  буде.
А  от  сигналом  до  початку  послугує,
З  пістоля  постріл  –  всяк  його  почує!
Потому  зацікавлені  персони,
До  липи  рушили,  барон  з  фасоном,
На  конику  саврасому  верхом,
Рудий  на  своїх  власних  –  пішаком.
Прибувши,  зупинились  біля  риски,
У  вигляді  відламаної  тріски,
Кіт  на  останок  пригубив  водиці,
Барон  скривився  мов  кислиця,
Суперники  на  старт  приготувались,
Пальнув  пістоль  і  перегони  розпочались!
А  під  старою  липою  зостались  лише,
Баклага  на  землі  і  невимовна  тиша…

Спочатку  бігли  дружно,  нога  в  ногу,
За  тим,  барон  коню  уп’яв  остроги,
Гарячий  кінь  у  цвал  рвонув  щодуху,
Здіймаючи  копитами  пилюгу,
Рудий  одразу  відставати  став,
А  потім  –  стриб,  блохою  вп’явся  у  хвоста!
І  так,  на  тому  кінському  хвості,
Домчав  хитрун  до  фініша  собі.
Барон  Гавковський  двічі  обернувся,
Кота  не  вгледів  й  переможно  посміхнувся.
Ясновельможний  ж  князь  зі  свого  боку,
Спочатку  добре  бачив  всю  дорогу,
Але  за  мить  сховала  скакуна,
Разом  з  котом,  суцільна  куряви  стіна,
З  якої  вже  на  фініші,  під  дубом,
Шалено  вилетів  барон  з  відвислим  чубом,
І  в  ту  ж  секунду  разом  з  ним,
З’явився  кіт  в  подобії  своїм,
Плюючись,  як  скажений  на  всі  боки,
Неначе  чорта  цьомкнув  ненароком.
І  переможно  муркнув:  -  Ось  і  я!
А  князь  підсумував:  -  Здається,  ничія!
Я  бачу,  котику,  ти  хлопець  не  простий!
Говковський!  Він  тепер  не  твій!
Ти  вільний,  хлопче,  можеш  йти  собі,
От  тільки,  чоботи  старезні  на  тобі!
Бароне!  Знаю  точно,  ти  не  скнара,
І  в  тебе  віднайдеться  зайва  пара…
Барон  від  злості  плюнув  на  траву:
-  Так,  ваша  світлосте!  Знайду!
-  Ну,  от  і  добре!  Так  і  порішим!
Владнали  наші  справи  ,  а  за  тим,
Все  товариство  прошу  у  гостини,
Відсвяткувати  внука  уродини!

І  закипіла  радісна  гулянка,
У  залах  лицарського  замка!
Князь  щедро  гостей  пригощав,
Найкращі  вина  виставляв,
Тож  не  було  нікого  на  родинах,
Хто  б  не  заснув  у  холодці  із  хріном!
А  щодо  страв,  брехати  не  стану,
Одні  суцільні  марципани!
Такі  вже  знані  лакоминки,
Згадаю,  то  ковтаю  слинку!
Я  був  там,  любе  товариство,
Персоною  своєю  особисто!
Неначе  зараз  пам’ятаю,
Як  пан  Аскольд  на  лірі  грає,
Рудий  у  чоботах  нових,
Танцює  під  веселий  сміх,
Барон  Гавковський  під  столом,
В  обіймах  з  вепрячим  стегном,
І  так  десь  тиждень  без  упину,
Гуляли  гості  уродини!
Але  усе  колись  минає,
Нічого  вічно  не  триває,
Тож  пан  Аскольд  вклонився  князю,
Подякував  за  все  наразі,
І  знову  вирушив  в  дорогу,
Молитву  прочитавши  Богу!
Та  цього  разу  не  один,
Удвох  з  товаришем  новим!
Рудим  вусатим  баламутом,
У  нові  чоботи  узутим.
Вже  вибравшись  на  битий  шлях,
Він  запитав:  -  Послухай,  Райхенбах!
Походження  твоє,  пригоди  і  минуле,
Ну  дуже  просяться,  що  їх  забули,
(Принаймні,  років  на  десятків  пару,
Допоки  не  напишеш  мемуари),
Щоб  усілякі  там  злопам’ятні  барони,
Не  мстились  за  порушені  закони.
А  що,  як  ми,  люб’язний  пане  коте,
Твою  особу  змінемо  достоту,
Ми  візьмем,  друже,  і  складем  до  купи,
Імен  твоїх  заглавні  перші  букви,
І  ось  таким  простісіньким  маніром,
Віднині  і  для  всіх  ти  станеш  –  Діром!
На  тому  і  постановили,
Згадали,  як  барона  обдурили,
Як  важко  було  не  ковтнути,
Ту  набрану  у  рот  отруту,
І  як  непросто  загалом,
Сидіти  у  кобили  під  хвостом!
А  потім  друзі  обнялися,
І  шляхом  битим  потяглися,
Бо  їх  попереду  чекало,
Пригод  веселих,  ой  чимало!

…  Тим  самим  днем,  у  тій  місцині,
Паслись  попід  шлях  баронські  свині,
За  ними  слідом,  загубивши  капелюх,
Чалапав  закуйовджений  пастух.
Ішов  і  згадував  жружину  кляту,
І  матір  її  пришелепкувату,
Під  липою  старою  зупинився,
Побачив  кинуту  баклагу  і  напився,
А  поки  він  лигав  холодну  воду,
Замріявся  про  волю  і  свободу:
-  От  було  б  добре  хоч  на  день,
Та  й  стати  півнем!  Поспівать  пісень,
Бароном-павичем  розпушити  хвоста,
Зерном  до  не  схочу  набити  живота,
І  з  гордістю  водити  за  собою,
Жінок  пів  сотні,  а  от  тещі  ні  одної!!!
Подумав  так  і  вже  за  хвилю  невелику,
Горланив  на  всю  пельку:  -  Ку-ку-ріку!
Тож  у  житті  поводитись  належно,
З  бажаннями  своїми  обережно,
Аби  не  вилізли  ті  мрії  боком,
Перетворившись  у  реальність  ненароком…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041673
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2025

II Дір (продовження)

                                                                   3

Аскольд  звільнитися  рудому  допоміг,
Подав  води,  відвів  подалі  від  усіх,
А  той  вклонився  лірнику  учтиво:
-  Не  варто  сподіватися  на  диво!
Тобі  я  непомірно  вдячний,  брате,
Що  намагався  мою  шкуру  врятувати!
Але  з  конем  навипередки  бігти,
То  все  одно,  що  лисого  постригти!

-  Не  опускай  хвоста  раніше  часу,  коте,
Ми  порівняєм  шанси  також,  ти  не  проти?
А  хочеш  вір  мені,  а  хоч  не  вір,
Є  в  мене  один  хитрий  еліксир…
Ти  чув  про  нього,  ще  напевно  змалку,
Це  –  сльози  неназваної  русалки!
Якщо  померла  дівчинка-дитина,
До  того,  як  відбулися  хрестини,
Або  маленьку  матінка  приспала,
Або  з  утроби  мертвою  дістали,
То  після  смерті  ось  таке  дитя,
Русалкою  буде  на  все  життя!
Продовж  семи  років  вони  ростуть,
А  потім  вже  чаклунками  стають.
І  ось,  Купальської  ясної  нічки,
Русалки  з  іменем  стрибають  біля  річки,
Через  розкладене  на  березі  багаття,
В  своїх  прозорих  сніжно-білих  платтях,
А  безіменні  все  сумують  і  не  скачуть,
На  коси  сиплять  попіл  й  гірко  плачуть.
Ті  сльози,  чарівницями  пролиті,
Спроможні  будь-кого  перевтілити,
Потрібно  лиш  краплинку  в  рота  взяти,
І  ким  ти  хочеш  бути  –  загадати,
А  потім  сплюнути  під  ноги  на  дорогу,
І  знову  станеш  тим,  ким  був  до  цього.
Але  боронь  Господь  в  лиху  годину,
Ковтнути  це  чар-зілля  всередину!
Залишишся  на  вік  у  тій  личині,
В  яку  перетворився  нині!

-  Аскольде,  брате,  це  хіба  можливо?
Якщо  це  так,  це  найдивніше  диво!
Я  чув  про  це,  як  був  маленьким,
Але  вважав,  що  то  лиш  побрехеньки.

Я  теж  вважати  це  неправдою  волів,
Допоки  сам  русалку  не  зустрів,
Я  допоміг  їй  одну  справу  уладнати,
Вона  дозволила  сльозинок  назбирати…
По  цих  словах  в  Аскольдовій  долоні,
З’явився  еліксир  у  чорному  флаконі,
Якого  кілька  крапель  золотих,
Потрапили  в  баклагу  до  води.
-  Ну,  все!  Тепер  зосталося  обрати,
Ким  тобі,  котику,  належить  стати.
Згадав  я  тут  стареньку  небилицю,
Про  рака  річкового  і  лисицю…
Аскольд  ту  казочку  коту  переповів,
Про  те,  як  рак  лисицю  обдурив.

-  А  той  у  відповідь:  -  Ідея  не  плоха,
Але  не  рак  мені  потрібен,  а  блоха!
Блохою  стану,  ну  а  далі…
Не  будемо  вдаватися  в  деталі!
Ну,  от  і  все!  На  тому  порішили!
Баклагу  щільно  корком  затулили,
І  повернулися  під  дуб,  де  князь  чекав,
Бо  час  на  відпочинок  вже  минав.

Далі  буде...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041606
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2025

II Дір (продовження)

                                                           2

Та  вже  наступним  днем  звела  їх  доля,
Під  дубом  віковим,  обабіч  поля,
На  роздоріжжі  трьох  доріг,  біля  хреста,
В  обставинах  сутужних  для  кота.
Аскольд  ще  здалеку  узрів  серед  юрби,
Гавковського  барона  кольори,
І  як  один  баронів  посіпака,
Мотузку  закидає  на  гиляку,
А  під  гилякою  сидить  той  кіт  рудий,
На  вже  знайомій  нам  кобилі  вороній,
Із  зашморгом  тугим  навколо  шиї,
І  вже  здається  ні  про  що  не  мріє.

-  Я  вас  вітаю,  пане!  Ваша  милість!
Казкар  вклонився,  випромінюючи  щирість,  -  
Дозвольте  вас,  бароне,  запитати,
За  що  ви  намір  маєте  рудого  покарати?
І  ще  питання,  я  нав’язливим  не  буду,
Мені  здається,  що  без  слідства  і  без  суду?

Барон  Гавковський  вирячивши  очі,
Червоні  від  вина,  як  зарегоче:
-  Яке  тобі,  Аскольде,  діло  до  приблуд?
На  своїх  землях  –  я  єдиний  суд!
Ішов  би  ти  подалі,  геть  від  дубу,
Не  накликав  би  клопоту  на  власну  дупу!

Аскольд  наблизився  поближче  до  кота:
-  Мене  вражає  ваша,  пане,  доброта!
Не  всяк  сьогодні  так  про  ближнього  подбає,
Але  нехай  вас  моя  дупа  не  займає!
Ви  краще,  пане  мій  барон,  скажіть,
Ота  кобилка,  на  якій  рудий  сидить,
Я  зустрічав  її  уже,  якоїсь  днини,
Вона,  часом  бува,  не  вашої  людини?

Барон  замовк,  змінився  у  обличчі  враз,
І  помахом  руки  віддав  наказ.
Аскольда  воїни  миттєво  оточили,
Вчепились  в  плечі,  миттєво  оточили,
Лицем  у  землю  вклали  на  живіт,
В  підніжжя  дуба,  де  чекав  розправи  кіт,
І  їм  обом  напевно  жаба  дала  цицьки,
Якби  не  князь  ясновельможний,  Жабокрицький!
З’явився  він  під  дубом  віковим,
З  величним  і  яскравим  почетом  своїм.
Князівські  люди  всім  відхід  заблокували,
Аскольду  хутко  руки  розв’язали,
А  кіт  так  і  залишився  у  сідлі,
Викручуючи  шию  у  петлі.

-  Бажаю  літ,  бароне!  Добрий  день!
І  ти,  Аскольд!  Давно  не  чув  твоїх  пісень!
А  що  тут  відбувається,  панове?  –
Князь  першим  розпочав  розмову.

У  відповідь  барон  вклонився  і  сказав,
Що  він  кота  у  світі  гіршого  не  знав,
Пройдисвіта,  галайду  і  злодюгу,
Якому  пальця  дай,  а  він  відкусить  руку.
І  дуже  схожого  на  того  зарізяку,
Що  кілька  років  на  купців  наводив  ляку,
І  що  для  цього  лайдака  в  облізлій  шубі,
Фінал  життя  –  повиснути  на  дубі!
А  щодо  пана  лірника,  то  схоже,
Помилка  вийшла,  най  Бог  йому  поможе!
А  потім  вже  Аскольд  узявся  до  роботи,
У  якості  захисника  кота  в  чоботях.
Що  кіт  це  не  простий,  шляхетного  де  роду,
Що  врятував  йому  життя  поблизу  броду,
Що  на  відміну  від  місцевих  феодалів,
Жене  усякий  зброд  з  лісів  подалі,
І  як  не  добре  щось  водилося  за  ним,
То  вже  воно  росіялось,  як  дим…

Послухав  князь  обох,  а  потім  каже:
-  А  що  нам  пан  у  чоботах  розкаже?
Чого  мовчиш,  як  в  рот  води  набрав,
Чи  правда,  що  барон  розповідав?

-  Воно  то,  ваша  світлість,  якщо  й  так,
То  те  дуло  про  мене  іншого,  он  як!
А  той,  що  зараз  перед  вами  у  петлі,
Це  зовсім  я  не  той,  що  був  тоді!

Князь  Жабокрицький  звузив  очі:
-  Ти,  котику,  мені  сказати  хочеш,
Що  ти  не  той,  що  той,  що  був  колись,
А  той,  що  тим  був,  той  пропав  кудись?
Чи  шпак,  а  чи  хом’як,  а  чи  перепелиця,
Не  розберешся  зразу,  що  воно  за  птиця…
Так  ось,  що  я  скажу  вам,  товариство,
Онук  у  мене  вчора  народився!
Я  не  бажаю  ні  собі,  ні  вам  гуртом,
Псувати  настрою  повішаним  котом!
Але  і  відпустити  парубка  без  суду,
Нам,  панство,  теж  не  гоже  буде.
А  значить  істину  дізнатись  допоможе,
Не  суд  земний,  в  Божий!
Тож  згідно  традиційного  закону,
Влаштуємо  двобій,  наприклад  перегони!
Он,  кроків  за  п’ятсот  стовбичить  липа  груба,
То  буде  старт,  а  фініш  тут  –  під  дубом.
Барон  Гавковський  і  цей  рудий  хитрун,
Змагатимуться,  хто  з  них  вправнішій  бігун.
Але,  врівняєм  шанси,  у  барона  дві  ноги,
Йому  упоратись  буде  не  до  снаги,
Тож  він  поскаче  верхи  на  коні,
А  кіт..,  А  кіт,  ну  відповідно  –  ні.
У  кого  істина  і  далі  що  робити,
Дамо  ми  право  Богу  розсудити!
Мотузку  –  геть!  Кота  звільнити!
Поїсти,що-небудь  йому,  води  попити,
Даю  вам  пів  години  на  розминку,
А  ми  тим  часом  облаштуємо  зупинку.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041540
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2025

ІІ Дір

ІІ  Дір

Добрий  ранок,  читачі!
Як  вам  там  було  вночі?
Чи  усі  ви  міцно  спали,
Чи  дракони  не  літали?
Не  стискали  вам  сердець,
Своїм  ревом?  Хай  їм  грець!
Я  бажаю  щоб  усіх,
Вас,  шановні,  Бог  беріг!
І  почну,  як  ваша  ласка,
Вже  продовжувати  казку,
Про  Аскольда  і  про  Діра,
Віслюка,  що  став  допіру
Буцефалом,  і  про  сльози,
Що  творять  метаморфози,
І  про  те,  як  один  кіт,
Вдруге  народивсь  на  світ…

Ми  героїв  залишили,
На  дорозі,  біля  фіри,
Тож  попрошу  зустрічати,
Їх  у  лісі,  біля  ватри,
За  розмовою  простою,
Та  вечерею  смачною
Бог  цих  трьох  не  забував,
І  до  столу  їм  постав  –
Віслюку  –  духмяне  сіно,
Свіжу  гичку  і  морквину,
А  Аскольду  разом  з  Діром,
Як  доволі  хижим  звірам,
М’ясо,  різане  на  смужки,
Та  казан  густої  юшки.
І  щоб  всі  були  щасливі,
На  десерт  барильце  пива!
А  під  пиво,  як  годиться,
(Пиво,  то  ж  вам  не  водиця),
Непомітно,  десь  здалечку,
Спогадів  прийшла  вервечка,
Серед  них  віслюк  дізнався,
Звідки,  власне  Дір  узявся,
І  ми  разом  з  віслюком,
Всю  історію  з  котом…

                                                   1
В  той  рік,  коли  усе  це  сталось,
Війна  між  королівствами  кінчалась,
Один  король,  як  водиться  програв,
Але,  як  водиться  поразки  не  сприйняв,
І  вояків,  які  живими  залишились,
Не  розпустив,  тож  вони  саморозпустились.
З  нагоди  тої,  у  навколишніх  лісах,
Від  дезертирів  аж  рябіло  у  очах,
І  якось  так  впорядкувала  доля  –
Один  з  них  на  Аскольда  направляв  пістоля.
Пошарпаний  увесь,  охлявший  і  безсилий,
Та  верхи  все  ж  на  вороній  кобилі!
Застав  він  лірника  зненацька,  біля  броду,
Коли  той  намірявсь  зайти  у  воду,
І  каже:  -  Стій,  зупинись!  Тобі  кінець!
Тож  вибирай  –  живіт  чи  гаманець?
Скидай  хутчіш  свій  одяг  і  взуття,
І  я  можливо  збережу  тобі  життя.
Ну  що  ж?  Тут  морщи  лоба  чи  не  морщ,
Але  корись,  коли  попав  як  курка  в  борщ!
Аж  раптом,  прожогом,  кобилі  в  ноги,
Метнувсь  живий  клубок  через  дорогу,
Здалося,  то  був  кіт,  рудий  як  глина,
Майнув  кометою  і  в  очереті  згинув!
Від  того  ляку  шкапа  стала  дибом,
А  вершник  у  пилюгу  –  стрибом,
Упав  кобилі  прямо  під  копита,
Та  все  ж  спромігся  постріла  зробити.
Але  пістоль  не  втримав  у  долоні,
Тому  поцілив  сам  собі  у  скроню,
Від  пострілу  коняка  геть  здуріла,
І  кулею  в  діброву  пошмалила,
Аскольд  також,не  вдаючись  в  деталі,
На  інший  берег,  від  гріха  подалі.

Уже  під  самий  вечір,  у  густому  лісі,
Казкар  нарешті  зупинився,
У  ямці  невелике  розпалив  багаття,
Поїсти  щоб  і  обсушити  плаття.
Ось  він  собі  біля  вогню  сидить,
І  чує  хтось  у  хащах  шарудить.
Прислухався  ще  раз,  може  здається?
Та  ні!  Хтось  точно  у  кущах  крадеться!
-  Гей,  хто  там  ходить,  звір,  а  чи  людина?
В  такому  місці,  у  таку  годину,
Як  добрий  ти  –  виходь  на  світло,
Ну,  а  лихий,  то  геть  іди  за  вітром!
У  відповідь  той  шурхіт  перестав,
А  за  секунду  голос  пролунав:

-  Прошу  можливості  назватись,  пане,
Боятися  мене  вам  не  пристане!
Дитмар  Ігнацій  Райхенбах!
Сидить  за  вами  у  кущах.
Мій  прадід  знаменитий  кіт,
Він  жив  тому  назад  багато  літ,
Кмітливості  і  мудрості  окраса,
Улюбленець  маркіза  Карабаса!
Але  від  інших  заздрості  котів,
Наш  рід  шляхетний  збанкрутів,
Тож  в  спадок  залишилися  мені,
З  усього  -    чоботи  одні.

-  Так  це  виходить  ти,  малий,  допіру,
Мене  урятував  від  дезертира!
Вилазь,  вже  досить  там  ховатись,
Тобі  також  нема  чого  боятись!

Із  непролазних  хащів,  та  й  на  світ,
З’явився  враз,  рудий,  як  глина  кіт,
З  зеленими  смарагдами  –  очима,
З  ціпком,  неначе  в  пілігрима,
Худющий,  на  кістках  замало  плоті,
Але  в  старих  порепаних  чоботях!
Аскольдові  учтиво  поклонився,
Біля  багаття  зручно  умостився,
І  гострим  поглядом,  як  ніж,
Став  витріщатись  на  куліш.

-  Давай,  рудий!  Запрошую  до  страви,
Повідаєш  за  кулішем  про  свої  справи,
А  я  червоного  по  келихам  наллю,
Послухаю  історію  твою.

-  Та  що  розповідати,  історія  проста,
Я  народився  в  замку  в  рік  Кота,
Матусині  короткими  були  на  світі  дні,
Тож  ми  із  татусем  залишились  одні.
Старий  мій  в  карти  грати  полюбляв,
Одного  разу  взяв  і  замок  наш  програв,
По  тому,  через  суд,  його  сусіди,
Зуміли  між  собою  землі  розділити,
Від  тих  подій  він  собі  віку  вкоротив,
А  я  з  торбинкою  світ  за  очі  побрів.
Пристав  до  банди,  показав  відвагу,
Пізніше  сколотив  свою  ватагу,
Шуміли  ми  добряче  по  лісах!
І  на  купців  проїжджих  наганяли  страх.
Та  потім  всіх  моїх  передушили,
А  я  лиш  чудом  минував  могили!
Сховавсь  у  горах,  чабанам  допомагав,
Овечок  пас,  вовків  вночі  ганяв.
Продовж  останніх  двох  років,
Мишей  ловив  за  гроші,  пацюків…
А  це  найнявся  до  місцевого  барона,
У  нього  в  замку  повиловлювать  ворони.
Гидоти  тої  я  з  народження  не  їв,
Тож  повиловлював  усіх  там  голубів.
І  все  б  нічого,  прилетіли  б  нові,
Та  з’ясувалося  що  голуби  поштові…
Тепер  барон  мене  шукає  по  усюдам,
Божиться,  що  я  жити  вже  не  буду,
І  що  єдина  доленька  моя  –  
Міцна  мотузка,  вузол  і  петля!

-  А  ти,  малий,  завзятий  зарізяка!
Але  вже  пізно,  досить  нам  балакать.
Влягаємось,  а  ранок  нам  покаже,
Що  вечір  не  придумає,  не  скаже…

Коли  ж  Аскольд  на  ранок  позіхнув,
То  від  кота  рудого  вже  і  слід  загув…

Далі  буде...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041396
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2025

Найкраща вправа

Найкраща  вправа

Одного  разу  бабця  у  квартирі,
Побачила  як  внук  тягає  гирі,
І  заявила:  -  Знаєш  що,  синок,
То  все  для  хлопців,  а  от  для  жінок,
Найкраща  вправа  руки  тренувати  –
Це  регулярно  гроші  рахувати.
Вона  гамує  без  таблеток  тиск,
І  біль  в  суглобах,  попри  порваний  меніск,
А  також  біль  зубний  і  головний  шикарно,
Якщо  виконувати  вправу  регулярно.
А  ще  покращує  і  зовнішність,  і  сон,
І  гардероб,  і  апетит,  і  настрій  за  разом,
Подружнього  життя  міцні  основи,
І,  безперечно,  житлові  умови!
Так,  що  качай  своє  залізо  для  забави,
А,  як  оженишся,  не  забувай  про  вправу!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041083
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2025

Рятівник

Рятівник

Збудував  я  шпаківню  у  пущі,  
З  сотні  корків  від  винних  пляшок,  
І  питаю  тепер  непитущих,
Скільки  ви  врятували  пташок?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040876
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2025

Я вірю

Я  вірю

Я  вірю,  що  колись  настане  день,
Колись,  я  вірю,  день  такий  настане,
Коли  сирена  раптом  вити  перестане,
І  звук  той  в  пам’яті  залишиться  лишень.
Яскраві  спалахи  і  гуркіт  в  небесах,
То  лиш  салют,  небачений  роками,
І  від  жоржин,  розквітлих  під  зірками,
Забута  радість  воскресатиме  в  серцях.
Не  буде  ненависті,  злості  і  клятьби,
А  будуть  вечори  веселі  й  безшабашні,
Зустрінуть  в  парках  школярі  вчорашні,
Новий  світанок  мирної  доби.
З  усього  світу,  з  дальніх  далечінь,
Близькі  і  рідні  зазбираються  в  дорогу,
Назад  додому,  де  скінчилися  тривоги,
Де  жовте  поле  й  неба  голубінь.
Я  вірю,  що  настане  день  такий,
Живі  повернуться  до  нас  тієї  днини,
І  ми  згадаємо  загиблих  разом  з  ними,
І  віри  світлий  промінь  золотий.
Бо  в  кожнім  серці  жевріє  вона,
Людині  не  можливо  жить  без  віри,
Лиш  віра  нам  в  душі  латає  діри,
Які  залишила  та  проклята  війна.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040719
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2025

Ярмарок (закінчення)

-  Добре,  лисе,  як  бажаєш!
Та,  як  знову  не  вгадаєш,
Не  візьму  твої  пенязи,
А  натомість,  цього  разу,
Фіру,  на  якій  приїхав,
Віддасиш  мені  на  втіху,
А  в  додачу  до  візка,
Ще  й  старого  віслюка.
А  вгадаєш,  що  ж  робити,
Буду  рік  тобі  служити.

Так  на  тому  й  порішили,
Хресним  знаменем  скріпили,
А,  як  хто  кого  обмане,
Хай  у  того  серце  стане!
Пан  Аскольд,  відклавши  ліру,
Кинув  погляд  свій  на  фіру,
Вуса  чорного  скубнув,
І  загадку  завернув  –  

Гуси  над  селом  летіли,
І  одного  ще  зустріли,
А  той  каже:  -  Ге-ге-гей!
Будьте  здраві,  сто  гусей!
-  Нас  не  сто,  гелгочуть  гуси,
А  щоб  було  сто,  то  мусиш,
Нас  усіх  порахувати,
І  до  того  ще  додати,
Стільки  ж,  як  нарахував,
Ну,  а  потім  ще  добав,
Від  початку  половину,
А  ще  зверху  четвертину,
І  себе  –  одинака,
Розбитного  гусака.
І  тоді  нас  буде,  братку,
Як  тобі  здалось  спочатку.
Ну,  а  скільки  ж  нас  було,
Як  минали  ми  село?

Після  цих  останніх  слів,
Стихло  все,  лиш  кіт  хропів,
Лис  замовк  і  не  кричав,
Очі  дивно  вирячав,
А  за  тим  докупи  звів,
Їх  під  лоба  закотив,
Усім  тілом  затрусився,
І  на  землю  повалився,
Прям  під  примурок  воріт,
Де  дрімав  Аскольдів  кіт.
А  той  кіт,  рудий,  як  глина,
Потягнувся,  вигнув  спину,
Вдяг  чоботі  і  спитав:
-  Знову  я  усе  проспав?
Ти,  Аскольде,  як  завжди,
Я  ж  казав  тобі  –  буди,
Як  щось  має  буть  цікаве!
Так,  так,  так…  У  чому  справа?
Розкажіть  мені,  що  сталось?
Де  там!  Підійнявся  галас,
Всі  побігли,  хто  куди,
Хтось  приніс  цебро  води,
Лиса  добре  намочили,
По  щоках  його  набили,
У  затінку  біля  брами,
Привели  його  до  тями.
Очі  той  свої  відкрив,
До  Аскольда  прошипів:
-  Твоя  фіра,  твій  осел,
Скільки  було  тих  гусей?

-  Я  тобі  скажу,  Микито,
Нам  немає  що  таїти,
Або  кіт  мій  відповість,
Їх  летіло  тридцять  шість…
Ти  на  нас  не  ображайся,
Арифметиці  навчайся,
Бо  наука,  як  на  те,
В  ліс  ніколи  не  веде,
А  виводить,  навпаки,
Всіх  охочих  залюбки.
І  не  пий,  не  пий,  Микито!
Викинь  з  серця  оковиту,
Бо  проп’єш  усе,  що  маєш,
А,  як  не  проп’єш  –  програєш!

Все  межу  на  світі  має,
Казочку  –  кінець  вінчає,
Перемогу  –  честь  і  слава,
А  подяка  –  добру  справу!
Тож  майдан,  де  ще  учора,
Ярмарку  шуміло  море,
Спорожнів,  лиш  вітерець,  
Гнав  сміття  з  кінця  в  кінець,
Тільки  біля  брами  троє,
Гомоніли  між  собою,
Поруч  з  шинком  «П’яний  крук»,
Кіт,  людина  і  віслюк…

-  Що  ж,  знайомитися  будем,
Звуть  мене  Аскольдом  люди,
Цей  рудий  вусатий  звір,
У  чоботях,  зветься  Дір.
Мусиш  нам  тепер  сказати,
Як  тебе  віслюче  звати?
-  Звати  як  мене  не  знаю,
Навіть  думки  не  гадаю,
Все  життя,  до  днів  оцих,
Віслюком  я  був  для  всіх,
Тож  здається  позаяк,
Що  зовуть  мене  ніяк.

-  Так  не  гоже,  брате  милий
Бо  ім’я  дарує  силу,
А  ще  долю  позначає,
Всяк  своє  наймення  має,
Так,  що  є  недобрим  знаком,
Називатися  Ніяком!
Але  не  сумуй,  вухатий,
Зможу  я  тебе  назвати,
Підберу  ім’я  чудове,
Саме  краще,  нема  мови!
Та  й  таке,  що  на  весь  світ,
На  всю  волость  і  повіт,
Між  таких,  як  ти  створінь,
Рідко  має  навіть  кінь!
Тож  віднині  і  на  завжди,
Для  усіх,  заради  правди,
Не  багато  і  не  малою,
Будеш,  друже,  Буцефалом!

…Вітерець  усе  літав,
У  шпаринках  вигравав,
Куряву  здіймав  легеньку,
А  з  базару  по  тихеньку,
Полотном  накритий  віз,
Вибирався  на  узвіз,
На  розвилці  біля  шинку,
Зупинився  на  хвилинку,
І  відправився  поволі,
Уперед  –  назустріч  долі…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040573
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2025

Ярмарок (продовження)

                                             3
Лис  губами  покривив,
Знов  із  пляшки  пригубив,
На  Аскольда  оком  зиркнув,
Щось  під  носа  собі  пиркнув,
Трусанув  відвислим  чубом,
І  пробелькотав  крізь  зуби:
-  Як  тебе  там,  кажеш  звати?
Любиш  нерви  лоскотати?
Начувайся,  паливодо,
Бо  мою  ти  маєш  згоду.
Я  хоча  вже  добре  випив,
Обдеру  тебе  як  липу,
Свідки  є,  на  те  вважай,
Твоя  черга,  починай!

-  Ну,  якщо  на  те  нагода,
І  твоя  шляхетна  згода,
То  дозволь  мені  сказати,
Та  й  наступне  запитати  –

Стоїть  собі  дубина,
На  дубині  тій  соснина,
На  соснині  коноплина,
А  на  коноплині  глина,
А  у  глині  тій  ярина,
А  в  ярині  тій  свиня.
Ти  не  знаєш,  знаю  я,
Я  не  знаю,  знаєш  ти,
А  як  знаєш  –  говори!

На  хвилину  лис  замовк,
Щось  собі  там  брав  у  толк,
Мружив  очі,  хмурив  брови:
-  Ну,  дубина  із  діброви..,
А  соснина  й  коноплина..?
І  ця  глина..?  І  ярина..?
І  до  чого  тут  свиня?
Все,  здаюсь,  не  знаю  я.

-  Це,  Микито,  стіл  накритий,
Скатертиною  повитий,
Де  у  мисках  полив’яних,
Апетитні  і  рум’яні,
Всякі  там  каші,  м’яса…
Здогадатись  міг  би  й  сам,
Ти  ж  недавно,  поміж  тим,
У  корчмі  сидів  за  ним…

Лис  від  того  аж  підскочив,
Гнівно  очі  скособочив,
Штоф  уверх  перехилив,
Весь  до  дна  його  допив.
Шапку  збив  свою  на  бік:
-  А  ти  хитрий  чоловік!
Все  заплутав,  закрутив,
Я  й  подумати  не  вспів.
Тепер  маєш  золотого!
Ну,  давай  почнемо  знову,
Я  не  дамся,  мусиш  знати,
Себе  вдруге  ошукати.

-  Ми  заклалися  з  тобою,
Бути  чесними  обоє,
Тож  настав  уважно  вуха,
І  що  я  скажу  послухай  –

Млин  стоїть,  водою  грає,
Він  вуглів  чотири  має,
У  куточку,  по  одному,
Там  сидять  чотири  гноми,
І  у  кожного  навпроти,
Троє  інших  без  роботи,
Скільки  гномів  у  млині,
Знаєш,  лисе,  а  чи  ні?

Став  Микита  рахувати,
Свої  пальці  загинати,
Роззирався,  мудрував,
Навіть  на  коліна  впав,
Взявся  вістрям  соломини,
Малювати  того  млина,
Потім  як  заверещить:
-  Їх  шістнадцять  там  сидить!

-  Ех,  Микита  ти,  Микита!
Знову  твоя  карта  бита!
Їх  всього  чотири  там,
По  своїм  сидять  куткам,
Відповідно  кожен  бачить,
Інших  трьох  –  чотири  значить!

Тут  Неситий  заточився,
Вправо,  вліво  похилився,
Голову  схопив  руками,
Давай  тупати  ногами:
-  Як  так  може  бути,  люди!
Я  поскаржуся  до  суду!
В  мене  статки  не  малі,
В  мене  друзі!..  Й  взагалі,
Де  ви  млин  такий  стрічали,
Щоб  там  гноми  заправляли?

-  Лисе,  припини  кричати,
Ти  програв,  клади  дукати,
Опиратись  буде  глупо,
В  мене  свідків  ціла  купа,
І  завершимо  потому,
Час  збиратися  додому.

Лис  вже  добре  напідпитку,
Скинув,  шапку,  скинув  свитку,
Лапи  в  боки,  лоб  наморщив,
Висипав  на  діжку  гроші,
Хвіст  розпушив,  як  павич:
-  Гей,  стривай!  У  чому  річ?
Ти  мене  тут  не  паскудь,
Я  тобі  не  хто  небудь!
Мене  знає  весь  базар,
Давай  ще  одну,  казкар!

Далі  буде...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040344
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2025

Ultima ratio pauperum

Ultima  ratio  pauperum

Останній  доказ  королів  –
Гармати,  люті  і  скажені,
А  в  бідняків,  без  зайвих  слів,
Це  дуля,  скручена  в  кишені.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040336
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2025

Ярмарок (продовження)

                                         2
Тут  із  шинку,  біля  брами,
Вийшов  лис,  гладкий  і  справний,
То  був  багатій  Микита,
З  влучним  прізвиськом  Неситий.
На  торжищі  він  допіру,
Моркви  спродав  цілу  фіру,
Тож  у  шинку,  як  годиться,
Випив  пива  два  барильця,
А  потому,  та  й  за  вдачу,
Штоф  горілки  на  додачу,
Другу  пляшку  під  пахвою,
Обережно  ніс  з  собою.
Йшов  поважно,  не  підскоком,
Але  вже  не  певним  кроком,
Блимав  мутними  очима,
То  на  право,  то  на  ліво,
Перехожим,  що  минав,
З  неохотою  кивав.
Його  знала  вся  округа,
Мав  фільварок  він  за  лугом,
З  карасями  мав  ставок,
Сіножаті  і  млинок.
Тим  всім  вправно  керував,
Добре  їв,  солодко  спав,
Та,  як  кожен  багатій,
Зиск  шукав  в  усьому  свій.
Наймитів  не  раз  дурив,
За  роботу  не  платив,
Як  приходив  час  оплати,
Торгувався  так  затято,
Наче  віддає  штани,
Чи  останній  гріш  з  казни!
А  минулих  років  зо  три,
Геть  без  зайвої  турботи,
Від  покосу  до  покосу,
Віслюка  водив  за  носа.
Буцім  той  заборгував,
Щось  проспав,а  хтось  украв…
І  тепер  віслюк  вухатий,
Має  борг  той  відробляти.
Тож  понурлива  коняга,
Віз  тягає  бідолаха.
На  базар  та  від  базару,
Та  й  ще  зверху  лиса-скнару!
От  і  нинішньої  днини,
Ще  не  уївши  й  бадилини,
Притягнув  він  фіру  криту,
І  господаря  Микиту,
На  вируючий  базар,
Продавати  свій  товар…

Як  почув  той  лис  Микита,
Про  можливість  заробити,
(А  від  батька  мав  він  спадок,
Був  охочим  до  загадок).
Ще  й  на  чому?  На  забавах!
Писок  видовжив  лукаво,
Хитрим  оком  підморгнув,
Оковитої  хильнув,
Своїм  черевом  огрядним,
Розштовхав  людей  порядних,
І  гукнув:  -  А  щоб  я  здох!
Якщо  це  не  є  горох!

-  Що  ти,  лисе!  Бог  з  тобою!
Не  ганьби  себе  клятьбою!
І  здихать  не  поспішай,
Ти  живи  і  гріш  тримай!
Твоя  правда,  виграш  –  твій,
Але  не  тікай,  постій.
Може  ще  одну  до  пари,
Під  литаври  і  фанфари.

Лис  приклався  до  пляшини,
Облизав  на  вусах  слину:
-  А  давай!  Тільки  спочатку,
Відгадай  мою  загадку  –

Йшли  два  тата  і  два  сини,
В  ліс,  збирати  там  малину,
І  спіймали  три  зайці,
Три  вухатих  молодці,
Але,  як  воно  так  стало,
По  одному  всім  припало?

-  Тут  нема  чого  гадати,
Можу  зразу  я  сказати,
Один  заєць  –  в  одні  руки,
Діду,  батьку  і  онуку.

-  Все  в  порядку,  ти  вгадав,
Гріш  назад  свій  відіграв!
Ну,  давай  свою  хутчіше,
Тільки  не  просту,  складнішу!

-  А  оце  уже  цікаво!
А  оце  вже  інша  справа!
Ну,  добродію,  тримайся,  
Якщо  що,  не  ображайся!

Стоять  вила,  а  на  вилах,
А  на  вилах  тих  барило,
На  барилі  тім  кивало,
На  кивалі  тім  моргало,
Над  моргалом  тим  гора,
На  горі  росте  трава,
Якщо  знаєш,  то  кричи,
А  не  знаєш,  то  мовчи!

-  Отакої!  Насмішив!
Я  ж  складнішої  просив.
Думаєш,  я  не  вгадаю,
І  людину  не  впізнаю?
Ти  мене  не  ображай,  
А  таку  от  відгадай  –  

У  хатині  є  бабуся,
Дві  доньки,  як  звуть  забувся,
Матерів  також  там  дві,
Не  веселі,  не  сумні,
Ще  й  онука  у  хатині,
Скільки  ж  душ  у  тій  родині?

Розгадаю  одним  махом,
Троє  їх  живе  під  дахом,
Так  показує  наука  –
Бабця,  мати  і  онука.
Отже,  друже  мій,  Микито,
Знову  ми  з  тобою  квиті.
Але  бачу  я,  мій  милий,
У  тобі  велику  силу,
Ти  суперник  не  простий,
Знаєш  толк  у  справі  цій.
То  ж  давай,  щоб  ми  до  ранку,
Не  справляли  тут  гулянку,
Покладемо  на  оплату,
Скажем,  кожен  по  дукату,
А  наступний  крок,  одразу,
Піднімаємо  в  два  рази,
А  потому,  ще  у  два,
Ото  буде  боротьба!
Ну,  а  там…  Єдиний  Боже!
Хай  сильніший  переможе!

Далі  буде...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040279
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2025

І Ярмарок

I  Ярмарок
                                   1
Ярмарок  гуде,  вирує,
Всяк  на  нім  собі  торгує,
Хтось  завзято  продає,
І  чужеє  і  своє.
Хтось  купує,  навпаки,
Баранів  і  огірки,
Хто  коней,  а  хто  підводу,
Пампушки,  солодку  воду,
Чоботи,  нове,  корито,
Все  тут  є,  з  усього  світу!
Маєш  гроші  –  налітай,
А  не  маєш,  то  бувай!
І  народ  тече  рікою,
Галасливою,  дзвінкою,
Покупці  збивають  ціну,
Скубуть  вуса  без  упину,
І  благають  і  клянуть,
Щоб  вступили  що-небудь.
Хоч  двояк,  а  хоч  трояк,
Що?  Не  вступите  ніяк?
Хоч  денарій,  а  чи  два,
Це  ж  базар,  а  не  тюрма!
А  торговці  теж  не  гірш,
Не  вступають  ні  на  гріш!

Тож  гримить,  кипить  торжище,
Ми  ж  підійдемо  поближче,
І  знайомитись  будем,
З  одним  знаним  казкарем.
Ось  він  власне  перед  нами,
Примостився  біля  брами.
На  колінах  має  ліру,
Чорний  чуб,  засмаглу  шкіру,
Широченький  у  плечах,
Із  смішинкою  в  очах,
Не  товстий  і  не  худий,
Не  старий,  не  молодий,
У  такому,  скажем,  віці,
Що  ще  зиркають  дівиці.
У  пристойному  вбранні,
Пішаком,  не  на  коні,
З  того  видно  –  не  бідує,
Але  і  не  розкошує.
Біля  нього  на  осонні,
Розімлілий  весь  і  сонний,
Кіт  лежить,  рудий,  як  глина,
З  зеленющими  очима.
То  його  старий  друзяка,
Баламут  і  забіяка,
Але  то  вже  інша  казка…
Тож  знайомтеся,  будь  ласка!
Мандрівний  поет,  філософ,
Лірник  і  сказати  просто,
Красномовства  чарівник,
Від  печалі  рятівник,
І  тлумач  таємних  снів,
І  знавець  дотепних  слів,
Переповістей  усяких,
І  для  сміху  і  для  ляку,
І  казок  на  всякий  лад,
Для  дорослих  і  малят.
І  таких  бувало  жартів,
Що  і  слухати  не  варто,
І  пісень,  сумних  і  славних,
Про  героїв  стародавніх,
І  веснянок  і  колядок,
І  заплутаних  загадок.
Ось  такого  чоловіка,
За  оплату  невелику,
Скрізь  із  радістю  стрічають,
І  Аскольдом  величають.
Ну  ж  бо  люди,  як  то  люди,
Хочуть  знати  все,  що  буде,
Те,  що  буде,  те,  що  є,
Про  чуже  і  про  своє.
Про  пригоди  і  негоди,
Про  принцес  сліпучу  вроду,
Про  кохання  і  про  зраду,
Про  вертепи,  маскаради,
Про  походи  на  війну,
І  про  нечисть  лісову.
Тож  казки  оті  лунають,
Там  де  слухачі  чекають  –  
На  базарі,  біля  брамки,
І  у  лицарському  замку,
І  під  стріхою  у  хаті,
І  у  князя  у  палаті,
А  бува  і  для  розваги,
У  самого  короля!

А  майдан  тим  часом  грає,
І  танцює  і  співає,
Тут  натрапити  можливо,
На  всіляке  різне  диво.
Ось  русалка  у  віночку,
Спіймана  в  дубову  бочку,
Там,  на  прив’язі  жива,
Дика  баба  лісова,
І  малий,  як  черевик,
Пелехатий  домовик.
А  в  шатрі,  поблизу  шинку,
На  циганку  схожа  жінка,
Демонструє  якусь  чучу,
Волохату  і  смердючу,
І  бере  аж  цілий  орт,
І  божиться,  що  то  чорт!
Але  то  неправда  ниця,
То  ж  бо  муж  її  –  п’яниця!
Втім  роззявам  грошовитим,
За  розваги  заплатити  –
Насолода  і  відрада,
Хочеш  стій,  а  хочеш  падай!
Та  все  ж  чудо,  з  усіх  чуд,
Це  справжнісінький  верблюд!

Різні  пристрасті  вирують,
У  серцях,  які  торгують,
Навзаєм  у  покупців,
Теж  достатньо  гострих  слів.
Та  для  всіх  них  без  турбот,
Примовляє  пан  Аскольд:
-  Гей  ви,  ярмаркові  люди,
Розійдетеся  повсюди,
Рознесете  по  хатам,
Усілякий  різний  крам.
А  ще  плітки-переплітки,
Назбирані  хтозна  звідки,
І  казки  для  діточок,
І  чутки  для  жіночок.
Від  базарних  перекупок,
Поголосок  цілу  купу.
Тож  про  ярмарок  на  згадку,
Відгадайте-но  загадку.
Хто  загадку  відгадає,
Срібний  гріш  за  те  злапає,
А  хто  здужає  аж  три,
Той  заробить  пів  копи!
Ну,  а  хто  не  відгадає,
Сам  за  те  платити  має.
Хто  сміливий  –  налітай!
Розум  спробуй  свій,  давай!
Не  лови  даремно  гави,
Виграй  гріш  заради  слави!
Тож  готуйте  свої  жменьки,
Ось  вам  загадка  простенька  –

Коли  був  я  молодим,
Ох  набрався  я  біди,
Всяк  любив  мене  й  кусав,
І  щипав  мене  й  кусав,
А  коли  я  став  старий,
Хтось  окропом  обварив.
Вірна  відповідь  одна,
Як  у  пеклі  сатана,
Йому  з  попелу  оладки,
Ну,  а  ви  мені  розгадку!

Регіт  у  юрбі  і  сміх,
Від  примовок  розбитних.
Люди  відповідь  гадають,
Брати  гріш  не  поспішають,
Бо  не  виграєш  чужий,
Доведеться  класти  свій.  

Далі  буде...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040201
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2025

Грішник

Грішник

Пробач  мене,  мій  Боже  і  прости,
Або  воздай  за  гріх  мій  по  заслузі,
За  те,  що  в  храмі,  де  господар  тільки  Ти,
Я  душу  відкривав  нежданій  музі,
А  може  ангел,  сущий  в  небесах,
Хранитель  мій  безплотний  і  незримий,
Приносив  на  невидимих  устах,
Від  тебе,  Боже,  ті  слова  і  рими…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039854
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2025

Дрессированный медведь

Дрессированный  медведь

Жил  в  лесу,  едрёна  медь!
Дрессированный  медведь,
Он  из  города  сюда  сбежал  по  пьяни,
Как  он  в  город  тот  попал?
Кто  его  дрессировал?
Будем  разбираться  вместе  с  вами.

Сам  он  помнил  всё  едва,
Был  «под  мухою»  всегда,
Но  с  утра,  ещё  до  опохмела,
Старенький  достав  Айфон,
Вспоминал  бывало  он,
Как  там  в  самом  деле  было  дело.

Что  он  вовсе  не  дурак,
В  цирк  попал  не  просто  так,
Может  дед  помог  ему,  а  может  папа,
Там  семь  бед  –  один  ответ,
Стал  водить  велосипед,
Взявши  главный  руль  однажды  в  лапы.

Очень  скоро  наш  медведь,
Всё  умел,  и  пить  и  петь,
И  в  конец  уж  славою  пресытясь,
Оросив  бутылкой  рот,
Ездил  задом  наперёд,
Денег,  типа  нет,  но  вы  держитесь!

В  общем,  плохо  управлял,
Главный  руль  не  удержал,
И  помчался  мишка  по  наклонной,
Опустился  и  запил,
И  обиду  затаив,
Стал  страдать  в  угаре  алкогольном.

Был  он  зол,  когда  был  пьян,
На  соседний  балаган,
И  на  главного  артиста  в  цирке  том,
На  его  похабный  вид,
Как  одет  и  что  не  брит,
И  как  держит  он  своё  шапито.

Три  чекушки  выпив  в  ряд,
Миша  брался  за  Айпад,
И  давай-давай  строчить  ему  вопросы,
Что  какой  с  тебя,  мол,  царь,
Наркоманская  ты  тварь,
Таракан,  ***  недоносок!

Повелителями  тьмы,
Изнасилован  был  ты,
Пребывая  в  наркотическом  забвении,
Что  с  тебя  теперь  возьмёшь,
Сплошь  тифозная  ты  вошь,
Фюрер  недоделанный  на  сцене.

Чем  себя  ты  там  не  штырь,
Чего  в  нос  свой  не  мостырь,
Будешь  опосля  лишь  кровью  харкать,
Оборзевший  наркошут,
Обезумевший  верблюд,
Кровожадная  потасканная  шавка!

А  партнёры  все  твои,
Как  и  сам  ты  –  упыри,
Выродки,  нацисты,  наркоманы,
Стая  лающих  собак,
Растуды  их  так  и  сяк!
И  стакан  глушил  он  за  стаканом.

Умирающий  ваш  мир,
Весь  заёрзанный  до  дыр,
Мы  в  труху  перемолотим  скоро,
Насекомые  ручные,
Импотенты  записные,
Подсвинков  вы  хрюкающая  свора!

Наш  медведь  пошёл  в  разнос,
И  словесный  тот  понос,
Изрыгал  он  из  себя  не  просыхая,
Пил  ночами,  утром,  днём,
Время  шло  и  вот  на  нём,
Крест  поставила  его  родная  стая.

Замечать  он  чаще  стал,
Взгляд  косой,  кривой  оскал,
А  намедни  вот  ещё  узнал  по  блату,
Что  вожак  решил,  того,
Сделать  чучелом  его,
Не  живым  музейным  экспонатом.

Закричал  медведь:  -  Не  трожь!
Не  возьмёшь!  Едрёна  вошь!
И  по-тихому  свинтил  в  дикий  лес,
Затесался  меж  зверей,
Меж  таких  же  медведей,
Затаился,  лёг  на  дно  и  исчез.

А  покамест  в  лес  винтил,
Он  цистерну  утащил,
А  в  цистерне  до  краёв  чистый  спирт,
И  живёт  теперь  в  лесу,
В  жены  взял  себе  лису,
Пьёт  и  ест,  ест  и  пьёт,  пьёт  и  спит.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039736
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.05.2025

Бурякова республіка

Бурякова  республіка

У  бананових  республік  є  банани,  в  тому  й  суть,
Там  вони  на  кожнім  кроці  все  буяють  та  цвітуть,
Ну,  а  нам  дісталась  з  вами  не  така,  а  навпаки,
У  якій  замість  бананів,  зеленіють  буряки.

Сам  буряк  насправді,  друзі,  це  вам  зовсім  не  банан,
Бо  банан  росте  доверху,  як  справжнісінький  бур’ян,
Буряки  ж  ростуть  донизу,  тут  в  них  бачення  своє,
А  під  ними  глибше  –  надра,  а  у  надрах  дещо  є…

Алюміній,  церій,  кобальт,  мідь,  берилій  і  титан,
Марганець,  телур,  ніобій,  тербій,  олово,  уран,
Гадоліній,  цезій,  родій,  галій,  вісмут,  хром,  миш’як,
Знав,  що  надра  в  нас  багаті,  та  не  знав  я  що  аж  так!

Ну,  а  ще  диспрозій,  ербій,  магній,  платина,  графіт,
Фтор,  європій,  тулій,  калій  –  цілий  мінеральний  світ!
Неодим,  паладій,  ітрій,  і  самарій  разом  з  ним,
Ні,  це  ж  треба,  вони  знизу,  а  ми  ходимо  по  ним!

Я  продовжую  за  списком  –  гафній,  літій,  цинк,  тантал,
Гольмій,  золото,  іридій  і  рутеній,  теж  метал,
Плавиковий  шпат,  лютецій,  скандій,  нікель  і  сурма,
Не  ростуть  у  нас  банани,  відчуваю  не  дарма!

І  ніобій,  і  ітербій,  і  броньований  вольфрам,
І  лантан,  ванадій,  індій,  я  не  вірю  вже  очам!
І  празеодим,  рубідій,  нафта  і  природний  газ,
І  германій,  про  всяк  справу  і  цирконій,  про  запас!

Від  такого  розмаїття  я  на  світі  все  забув,
Та  я  добру  половину  тих  коштовностей  не  чув,
І  це  все  тепер  не  наше,  геть  не  наше  на  віки,
Краще  б  в  нас  росли  банани,  а  не  кляті  буряки!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039335
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2025

Рими

Рими

Рими,  рими,  рими,  рими,
Що  робити  мені  з  ними?
Як  ладнати  мені  з  вами,
Доведете  ж  до  нестями!
Хочу  «мир»  заримувати,
Ви  «війною»  ну  лякати,
«Перемоги»  я  бажаю,
Та  від  вас  «поразку»  маю,
Затуляю  «біле»  -  «чорним»,
«Істинне»  стає  «умовним»,
Замість  «правди»  скрізь  «брехня»,
«Смерть»  сильніша  за  «життя»,
Ну,  а  от  «любові»  замість,
Лиш  отримую  «ненависть».
Що  робити  з  вами,  рими?
Може  стати  пілігримом,
У  світ  за  очі  піти,
Щоби  правильні  знайти.
Щоб  не  «темрява»,  «світло»,
Не  «прокльони»,  а  «молитва»,
Щоб  не  «пекло»  -  тільки  «рай»,
Щоб  не  «голод»,  а  «врожай».
Щоб  змінився  «гнів»  на  «милість»,
А  «лукавство»  та  й  на  «щирість»,
«Простотою»  стала  «пиха»,
«Щастям»  осоружне  «лихо»,
І  щоб  серед  рим  отих,
Гарних,  влучних  і  дзвінких,
Віднайшлася  лиш  одна,
Але  сама  головна.
Замість  «гордості»  пустої,
Щоб  «шляхетності»  устої,
Замість  «розпачі»  -  «надія»,
Щоби  «віра»  ,  не  «зневір’я»,
Щоби  «мужність»,  а  не  «страх»,
Була  в  душах  і  серцях,
І  тверезий  «глузд»  здоровий,
Переміг  в  мізках  «полову»,
Щоб  глупотну,  темну  «дурість»,
Перейняла  світла  «мудрість»…
Мудрість  –  тиха  і  незрима,
Ось,  та  «сама-сама»  рима.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039239
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2025

Будинок з піску і туману

Будинок  з  піску  і  туману

Прокидатися  рано  не  стану,
Ти  наснилась  сьогодні  мені,
Я  будинок  з  піску  і  туману,
Побудую  тобі  уві  сні.
Там,  на  березі  теплого  моря,
Під  мелодію  хвиль  золотих,
Ти  не  знатимеш  смутку  і  горя,
Тільки  радості  щастя  і  сміх.
Чарівного  туману  полуда,
Заховає  тебе  від  незгод,
Від  холодних  вітрів  і  застуди,
Від  щоденних  суєтних  турбот.
На  піщаній  підлозі  і  стінах,
Ти  тростинкою,  геть  без  зусиль,
Малюватимеш  дивні  картини,
І  стиратимеш  помахом  хвиль.
Там  веселка  буде  замість  стелі,
Замість  вікон  –  прозора  роса,
А  крізь  неї  хмаринки  веселі,
Танцюватимуть  на  небесах.
Там  не  буде  ні  гніву  ні  злості,
Тільки  посмішки  ніжна  вуаль,
Запроси  мене  в  сон  свій  у  гості,
Щоб  розвіяти  тугу  і  печаль.
Запроси,  заважати  не  стану,
Запроси,  коли  схочеш  сама,
У  будинок  з  піску  і  туману,
У  якого  адреси  нема.
Цей  будинок  завжди  біля  тебе,
Хоч  би  де  не  знаходилась  ти,
Просто  очі  заплющити  треба,
І  дорогу  до  нього  знайти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038931
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2025

Протиріччя

Протиріччя

В  дитинстві  ти  свободи  не  знайдеш,
Чинити  по  батьківському  все  маєш,
А  от,  як  виростеш  і  вуса  заведеш,
Робитимеш  усе,  що  забажаєш.
Та,  у  дорослому  житті,  без  зайвих  слів,
Коли  його  добряче  вже  надкусиш,
Робити  можеш  все,  що  ти  хотів,
Спочатку  лиш  зробивши  те,  що  мусиш.
Але  коли  ти  зробиш  те,  що  мав,
І  те,  що  треба,  хочеш  чи  не  хочеш,
Робити  те,  що  ти  колись  бажав,
Уже  ти  після  цього  не  захочеш.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038807
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.04.2025

Країна вільних людей

Країна  вільних  людей

Є  на  планеті  сотні  дві  країн,
Малих,  великих,  бідних  і  багатих,
Їх  знати  всіх  не  маєш  ти  причин,
Але  одну,  все  ж,  мусиш  відгадати.
Вона  свободою  відома  на  весь  світ,
Тут  вільний  і  школяр  і  сивий  дід,
Школяр  від  адекватної  освіти,
А  дід  від  вибору,  куди  йому  подіти,
Увесь  той  скарб,  що  пенсією  зветься,
Що  мав  би  стати  і  на  ліки  і  на  страви,
І  для  онуків  на  веселощі-забави,
(Принаймні,  в  світі  так  воно  ведеться),
На  подорож,  про  яку  мріяв  змалку,
Та  вистачає  лиш  на  комуналку.

А  щодо  школярів,  тут  все  банально,
Реформа  за  реформою  іде,
Та  суть,  однак,  доволі  тривіальна  -
Хто  менше  знає,  той  начальником  стає.
Науки  ріжуть,  школи  закривають,
Уроки  патріотики  зростають,
Ну,  що  там  ті  невивчені  уроки!?
На  мені  ж  вишиванка,  дайте  спокій!
Є  звісно  ті,  кого  свобода  не  злапала,
Вони  навчаються  в  гімназіях  крутих,
Давайте  друзі  ми  помолимось  за  них,
Тим  більше,  їх  залишилось  так  мало!
Всі  інші  вільні  від  навчального  процесу,
Держава  в  них  не  бачить  інтересу.

Ну  що,  вгадали  ви  країну?
Не  поспішайте,  часу  вдосталь  є,
А  я  вам  інформації  підкину,
Бо,  хто  про  що,  а  я  звичайно  про  своє,
Своя  сорочка,  чорна  а  чи  біла,
До  власного,  як  кажуть,  ближче  тіла,
І  та  земля,  де  пупа  закопали,
У  душу  мою  грішную  запала.
Земля  багата,  сповнена  достатку,
Молочні  ріки  і  кисіль  ні  береги,
Усім  усього  вдосталь  навкруги,
А  от  чого  нема,  то  це  порядку,
Зате  одвічне  прагнення  до  волі,
Ми  ж  будемо  продовжувать  поволі.

Наступні  в  нас  поборники  свободи,
Чиновники  всіх  рангів  і  мастей,
Вони  служити  присягалися  народу,
Але  крадуть  нещадно  у  людей.
Крадуть  завзято,  вільно,  елегантно,
А  як  спіймають,  то  на  місце,  на  вакантне,
Наступного  добродія  призначать,
В’язниця  за  яким  давно  вже  плаче,
І  кожен  з  цих  грабіжницьких  фігур,
Якимось  чином  має  спільну  рису  –
Наб’є  поцупленими  грошами  валізу,
І  тягне  за  кордон  її,  як  щур.
А  той,  хто  вирішив  джекпот  собі  зірвати,
Той  обирається  в  народні  депутати.

Є  орган  там,  складається  з  трьох  букв,
Не  той,  що  ви  згадали  ділом  грішним,
Державний  орган,  справжній  волелюб,
Ну,  ТЦК,  ну,  військомат  колишній.
Там  служать  не  харцизники,  натомість,
Сучасної  епохи  честь  і  совість,
Гуманність  у  душі  шляхетну  мають,
За  гроші  всіх  на  волю  відпускають.
Тих,  хто  до  рук  спроможні  взяти  зброю,
Але  також  спроможні  відкупитись,
Їм  з  ворогом  не  до  наснаги  битись,
Хай  бідний  і  кривий  ідуть  до  бою,
А  ти,  якщо  сплатить  не  будеш  здатним,
Тебе  і  мертвим  визнають  придатним.

Ну,  як  вам  наш  багатий,  щедрий  край?
Тут  навіть  палиця  суха  буяє  цвітом,
І  двічі  в  рік  приносить  урожай,
Якщо  у  чорнозем  її  встромити.
Щоб  було  легше  вам  загадку  відгадати,
Земельку  цю  зібралися  продати.
Лисіють  гори  вирубаним  лісом,
Це  також  характерна  наша  риса.
Мости  тут  падають  від  втоми  регулярно,
Асфальт  вкладають  прямо  у  багно,
А  там,  де  труби  мають  змінювати  знов,
Спочатку  стелять  плитку  тротуарну.
Зате  потужно,  гідно  і  незламно,
Пиляють  спритники  бюджет  державний.

На  черзі  в  нас  кудесники  новин,
Володарі  друкованого  слова,
Що  вміють  істини  правдивої  полин,
Перетворити  в  патоку  медову.
З  пласких  екранів  лазурової  блакиті,
Готові  просвящати  нас  що  миті,
І  хоч  від  сорому  червоний  мікрофон,
Усе  триває  і  триває  марафон.
І  це  не  дивно,  демократії  основа,
Наш  вірний  шлях  у  світле  майбуття,
До  ситого  й  багатого  життя,
Це  всюдисуща,  як  бур’ян,  свобода  слова…
А  хто  свій  власний  погляд  має  на  події,
Той  у  сізо  холодні  нари  тілом  гріє.

Та  в  нас  свобод  тих  –  греблю  городи,
І  слова,  то  звичайно  не  остання,
Є  ще  одна,  без  неї  ні  туди  і  не  сюди,
Свобода  совісті  і  віросповідання.
Вона  у  просторі  духовному  працює,
І  вільний  вибір  віри  гарантує.
А  от  чиновник  має  власне  розуміння,
Міркує,  що  він  вільний  від  сумління.
Тож,  церкви  зачиняють  за  наказом,
Святим  мощам,  експертами  стають,
(Щоб  з’ясувати  міру  святості  і  суть),
Достойники,  що  не  молилися  ні  разу.
А  ви  ще  не  віддали  храм,  куди  ходили  змалку?
Тоді  чекайте  на  кувалду  і  болгарку.

Я  думаю,  ви  здогадались  друзі,
Що  то  за  край,  оспіваний  в  піснях,
З  калиною,  похиленою  в  лузі,
З  зажурою  у  стомлених  очах.
Чи  нам  пороблено  тут  ворогом  лихим?
Чи  ми  попсовані  прокляттям  родовим?
Що  та  свобода  клята  гірша  за  неволю,
І  безталанна  у  талантів  щирих  доля.
А  може  істини  зерно  ще  не  дозріло,
І  справжньої  свободи  ще  не  час,
Ще  розуміння  правди  не  сягнуло  нас,
Бо  сила  мудрості  голів  не  осінила.
А  може  воля  просто  мрія  божевільних,
Бо  хто  насправді  в  світі  цьому  вільний?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038448
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2025

Душа людська

Душа  людська

Душа  людська,  як  пташка  в  клітці,
У  тілі  грішнім  скніє  від  нудьги,
Розсотує  тюрму  свою  по  нитці,
Шукаючи  до  звільнення  шляхи.
З  в’язниці  плоті  рветься  бідолашна,
Років  крізь  нескінченний  лабіринт,
Така  самотня,  ніжна  і  прекрасна,
Як  сніжно-білий  юний  гіацинт.
Страждає  разом  з  тілом  від  недугів,
І  потерпає  від  неправедних  гріхів,
Смиренно  зносить  вчинки  недолугі,
Без  нарікань,  без  розпачу,  без  слів.
І  не  бажає  звільнення  насильно,
Її  свобода  власна  вартує  життя,
Вона  так  прагне,  Господи  всесильний!
Щоб  смерті  не  було  без  каяття!
А  як  зупиниться  на  вік  годинник  долі,
Прийде  кістлява  в  чорному  вбранні,
Душа  людська  відчувши  врешті  волю,
Протиснеться  в  шпаринку  у  броні,
Стягне  останні  декілька  волокон,
Для  світу  іншого  навіки  воскреса,
Залишивши  землі  тілесний  кокон,
Метеликом  полине  в  небеса.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038351
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2025

Шаг чи швах

Шаг  чи  швах

Я  віднині  не  копійка,
Не  московская  злодійка,
Я  тепер  поважний  шаг,
Серед  грошей  падишах.
Буду  я  владарювати,
У  кишенях  панувати,
І  з  глибин  їх  повсякдень,
Залунає  дзень-дзелень!
Починав  свою  кар’єру,
Я  з  звичайного  паперу,
Та  тепер  уже  нарешті,
Можу  скласти  справжню  решту.
Я  шляхетний,  я  вродливий,
Я  блискучий  і  звабливий,
Автентичний  і  безгрішний,
Як  млинець  свіженький  пишний…
Та  от  за  кружальця  мого,
Ви  не  купите  нічого,
Бо,  як  у  фінансах  швах,
Не  врятує  навіть  шаг!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037993
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.04.2025

Мимо каси

Мимо  каси

І  як  завжди,  я  знову  мимо  каси,
Планую,  все  планую,  та  біда,
Всіх  номерів  не  вгадую  ні  разу,
На  чорне  ставлю  –  біле  випада.
Ловлю  за  хвіст  удачі  синю  птаху,
Біжу  весь  час  за  нею  навздогін,
Стрибаю  ввись  без  сумніву  і  страху,
Та  у  руках  лиш  декілька  пір’їн.
Кручу  завзято  колесо  Фортуни,
В  надії  передбачити  число,
Але  не  ті,  мабуть,  торкаю  струни,
Бо  стрілка  знову  вказує  «зеро».
А  десь  за  океаном  в  когось  дід  вмирає,
У  спадок  залишаючи  мільйон,
А  інший  в  казино  джекпот  зриває,
Під  передзвони  «Дона  Периньон»,
Один  пірнув  на  дно  морське  і  зразу,
Тягне  на  верх  загублені  скарби,
Той  перстень  у  траві  злапав  з  алмазом,
У  ліс  пішовши  по  гриби,
Хтось  глек  знаходить  в  баби  на  горищі,
А  в  глеці  тім  червінці  золоті,
Я  тих  горищ  обнишпорив  з  півтищі,
Знаходив  також  глеки,  та  не  ті…
Єдина  річ  втішає  мою  душу,
Тому  вона  сердешна  не  болить,
Що  я  не  дурень,  визнати  це  мушу,
Бо  тільки  дурням  раз  у  раз  щастить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037349
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2025

Зайчикова хатка

Зайчикова  хатка

Напав  ведмідь  на  зайчикову  хатку,
Позаздрив  він  вухатого  достатку,
Підступну  операцію  утнув,
Перекрутивши  факти  і  події,
В  традиціях  найкращих  лиходіїв,
Лапища  загребущі  простягнув,
Усе  добро,  що  запримітив  оком,
Надію  мав  загарбати  наскоком.

А,  щоб  ніхто  нічого  не  казав,
Чутки  про  зайця  розпускати  став,
Що  клоун  він  і  недороблений  артист,
Фортуни  з  дива  доброго  обранець,
Ідей  зайциських  наглий  просуванець,
А  з  пір  недавніх  навіть  терорист,
За  хвіст  ведмедя  привселюдно  смикав,
І  у  барліг  дрючком  бувало  штрикав.

У  відповідь  вухатий  думали  злякався?
Та  ні,  він  відбиватись  намагався,
Зібрав  навколо  себе  всю  родину,
Сусідів  небайдужих  попрохав,
Ведмедя  з  володінь  своїх  прогнав,
Але  той  все  ж  окупував  частину,
На  що  герой  наш,  віднайшовши  змогу,
Орла  собі  покликав  в  допомогу.

Тут  треба  вам  повідати,  малята,
Був  схильний  заєць  іншим  довіряти,
Від  сильних  світу  помочі  чекав,
Тож  кожен  з  лісових  поважних  звірів,
Свій  зиск  злапати,  маючи  надію,
Йому  підтримку  усіляку  обіцяв,
(Хоча  з  ведмедем  не  сварився  напролом),
Ми  ж  будемо  продовжувать  з  орлом.

Орел  той  керував  потужним  кланом,
Любив  фінанси,  жив  за  океаном,
Із  радістю  ввімкнувся  у  процес,
Бо  майстром  був  вкладати  договори,
Вирішувати  усілякі  інші  спори,
Не  забуваючи  про  власний  інтерес.
Дав  обіцянку  все  владнати  за  добу,
А  тих,  хто  проти,  бачив  він  гробу.

Отож  агресора  наступним  днем  набрав,
Сталевим  голосом  вичитувати  став,
На  що  ведмідь,  миршавий  і  огидний,
Старе  опудало,  порепаний  мішок,
Трухлявий,  битий  шашелем  пеньок,
Та  зовсім  не  дурний  і  дуже  спритний,
Палку  орлину  вислухав  промову,
І  зразу  спокусив  його  на  змову.

У  відповідь  повів:  -  Ми  ж  хижаки,
Домовитись  нам  було  би  з  руки.
Поглянь,  усі  оті  лани  широкополі,
Річки  і  гори,  і  степи  і  кручі,
Садки  вишневі,  пишні  та  квітучі,
Могли  би  стати  нашими  поволі,
Мені  –  земля,  тобі  –  що  у  землі,
А  зайцю  щось  дамо  на  сухарі.

На  пропозицію  заморський  наш  рішала,
Сказав:  -  Ок!  Та  цього  буде  мало,
Мені  потрібні  лаври  миротворця,
Даю  тобі  малесеньку  підказку,
Ти  мусиш,  типу,  визнати  поразку,
Для  спільних  справ  так  вигідно,  погодься,
Щоб  миру-мир,  щоб  все  було  красиво,
А  як  надуриш,  в  хвіст  тебе  і  в  гриву!

Настала  черга  з  зайцем  розмовляти  –
Зло  знищене!  Нема  з  ким  воювати!
Але  ж  ти  травоїдний,  позаяк,
Віддати  маєш  під  безпеки  обіцянки,
Мені  й  ведмедю  всі  свої  ділянки,
А  ще  борги  сплатити,  якось  так.
Повір,  ти  виграв!  Дякувати  Богу!
Святкуй,  малий,  моральну  перемогу!

Така  ось  вам  історія,  малята,
Як  міг  би  давній  класик  наш  сказати,
Той,  хто  ілюзію  сприймає  за  реальність,
Живе  в  кредит,  не  розумом  своїм,
Надміру  довіряється  чужим,
Закінчує,  даруйте  за  банальність,
Без  того,  чим  раніше  володів,
А,  інколи,  і  зовсім  без  штанів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037073
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2025

Пігулки

Пігулки

-  Ти  ж  казала  п’єш  пігулки,
Кіт  на  кицьку  насідає,
На  малі  пухнасті  кульки,
З  недовірою  киває.
-  Що  пила,  я  вже  забула,
Кицька  стримує  ледь  сміх,  
-  Та  здається,  що  то  були,
Від  гельмінтів  і  від  бліх.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036928
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2025

Зазирни

Зазирни

Зазирни  солдату  в  очі,
Там  в  глибинах,  аж  на  дні,
Ти  побачиш,  якщо  схочеш,
Все,  що  було  на  війні.
Там  нескорена  свобода,
Там  відвага  і  снага,
Там  вогонь  без  дна  і  броду,
Спопеляє  ворога.
Там  зухвалість  і  завзяття,
Сталі  надміцної  гарт,
Там  негаснуче  багаття,
Бою  вічного  азарт…
Ну,  а  ще  смертельна  втома,
І  жага  зустріти  знов,
Тих,  кого  залишив  вдома,
А  ще  ніжність  і  любов,
І  журба  –  холодна  хуга,
Чорний  смуток  і  печаль,
За  товаришами  туга,
Що  в  землі  лежать,  нажаль…
А  бува,  нема  та  й  зблисне,
Наче  сонце  у  грозу,
Сміху  золоте  намисто,
Крізь  непрошену  сльозу.
І  бешкетництво  заграє,
І  хитринка  промайне,
Начебто  іскринок  зграя,
Покружляє  і  мине…
Зазирни  солдату  в  очі,
Коли  поруч  ти  будеш,
Там  побачиш,  що  захочеш,
Тільки  страху  не  знайдеш!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036420
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2025

Ідеальний боєць

Ідеальний  боєць

Казав  колись  один  забутий  генерал,
Що  бездоганним  на  війні  стає  солдатом,
Не  молодик,  якого  військомат  призвав,
І  не  бувалий,  що  воює  за  контрактом.
А  той,  хто  вирушивши  на  роботу  ранком,
Як  завжди,  випивши  духмяну  каву,
У  вечорі,  на  місці  власного  будинку,
Знайде  лиш  свіжу  від  ракети  яму.
У  вирві  тій  водночас  опинились  –  
Батьки,  дружина,  діти,  все  його  життя,
І  у  душі  холодна  помста  залишилась,
Так  світ  побачить  ідеального  бійця.
Він  стане  ворогам  горлянки  рвати,
Як  вовк  шматує  свою  здобич  без  жалю,
Для  нього  не  важливі  нагороди  і  зарплата,
Він  завжди  перший  у  кривавому  бою.
Не  буде  берегти  життя,  як  інші  люди,
Воно  йому  ні  скільки  не  болить,
Але  на  світі  білім  довго  жити  буде,
Бо  не  боїться  смерті  ні  на  мить!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036121
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2025

Про кота

Про  кота

Знову  взимку  випав  сніг,
На  кота  хиткий  поріг,
Та  про  нього  кіт  вже  знав,
Й  того  снігу  не  чіпав.
Цього  разу  він,  як  рульку,
Запекти  схотів  бурульку,
Але  поки  запікав,
Від  бурульки  слід  пропав!
Це  збентежило  кота  –  
Лід  виходить  теж  вода!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035272
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.03.2025

Мовчання

Мовчання

Мовчання  ваше,  більше  ніж  слова,
Його  я  слухаю  не  в  силах  відірватись,
Від  нього  обертом  заходить  голова,  
І  серце  ладне  от-от  розірватись.  

Хто  вас,  мій  світлий  янголе,  навчив,
Так  красномовно  вміти  німувати,
Увесь  шалений  пристрасті  порив,  
Лиш  поглядом  гарячим  передати.

Хто  вас  навчив  без  натяку  на  звук,  
Так  виразно  кричати  про  кохання,  
Ні  голосом,  ні  жестом  ніжних  рук,
Зробити  почуттів  своїх  зізнання.

Як  міг  я  залишатися  глухим?  
Як  міг  цього  раніш  не  помічати?  
У  відповідь  я  не  залишуся  німим,  
У  відповідь  я  не  спроможний  промовчати!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034983
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2025

Осінній ліс

Осінній  ліс

Осінній  ліс  вигулькує  з  туману,
Шепоче  листям  нерозказаних  пліток,
Наповнений  мереживом  стежок,
Які  так  легко  заведуть  тебе  в  оману.

Хто  ж  торував  ті  стежечки-стежки,
Мисливці  може  тихі  за  грибами,
Чи  звір  який  витоптував  роками,
Шлях  прокладаючи  крізь  хащі  до  ріки.

А  раптом  то  похмурий  лісовик,
Чи  злий  песиголовець-вовкулака,
Який  на  повню  виє  сумно,  як  собака,
І  в  темряві  шукати  здобич  звик.

А  може  то  чугайстер  поруч  з  ним,
Зелена  мавка  разом  із  марою,
Запросять  на  прогулянку  з  собою,
По  тих  стежинках,  лісом  чарівним.

Здається  що  він  тут  споконвіків,
Цей  дивний  ліс,  густий  і  таємничий,
Настирливо  у  нетрі  свої  кличе,
Далеким  відблиском  болотяних  вогнів.

Не  поспішай  занапастить  своє  життя,
Не  слухай,  що  туман  тобі  шепоче,
Там  у  пітьмі  тебе  русалки  залоскочуть,
І  в  світ  живих  не  буде  вороття…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034910
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2025

Весна

Весна

У  котів,  без  зайвих  слів,
На  весні  найкращий  спів,
І  одна  лиш  доброта,
Є  у  голосі  кота,
І  не  так  обов’язково,
Знати  нам  котячу  мову,
В  кожній  ноті  новина,
Що  на  вулиці  весна.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034666
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2025

Останній українець

Останній  українець

Широким  носом  із  роздутими  ніздрями,
На  повні  груди  дишем  не  дарма,
П’ємо  свободу  товстими  губами,
Вусів  не  намочивши,  бо  нема,
Із  жорстких  кучерів  не  звиєш  оселедця,
А  шкіра  наша,  чорна,  мов  рілля,
Але  козацьке  серце  в  грудях  лунко  б’ється,
Бо  під  ногами  звільнена  земля!
Її  зачистили  ми  вщент,  хвала  Аллаху!
Тріщали  маківками  вражі  черепи,
Не  відали  в  душі  ні  відчаю,  ні  страху,
Скандуючи  одне:  -  Іду  на  ви!
Не  Петрусі  ми,  не  Васильки,  не  Івани,
Ми  –  Ібрагими,  Бахтіяри  і  Муси,
Назвали  нас  так  українські  наші  мами,
Жінки  величні,  неймовірної  краси!
Батьки  ж,  приїхали  з  усесенького  світу!
Таких  країн  немало  є,  авжеж,
Де  прав  катма  на  медицину  і  освіту,
Де  правди  і  роботи  не  знайдеш...
І  всотувався  дух  козацький  через  гени,
І  солов’їною  співали  ми  пісень,
З  колиски  тренувалися  ворожі  рвати  вени,
Без  прощення,  без  жалю,    день  у  день.
Ми  мову  радо  материнську  перейняли,
Пророк  Мухамед  віру  нам  приніс,
Нас  армія  з  пелюшок    годувала,  
ЄС  і  НАТО  надихали  нас  у  вись!
І  був  в  нас  План,  той  самий  –  Перемоги!
Що  вказував  непереборний  шлях,
Злягли  мільйони  протягом  дороги,
Тих,  хто  залишились  в  віках.
Але  зоставсь  посеред  нас  останній  воїн,
Що  бачив  ще  Залужного  живим,
Не  випускавший  з  рук  своїх  важкої  зброї,
Вже  пів  століття,  поміж  тим!
Старезний  дід,  затятий  козарлюга,
Як  ворон  мудрий,  сивий  наче  сніг,
Знав  Джавеліну,  Байрактара  мав  за  друга,
Єдиний,  хто  легенду  нам  зберіг!
І  місію  від  президента  передав  високу,
З  якою  честь  нам  випала  іти,
Кордонів  першого,  із  дев’яностих,  року,
За  що  би  то  не  було,  досягти.
Кінцевий,  остаточний  українець,
Що  залишивсь  на  дідовій  землі,
Не  втік,  не  перебрався  в  західний  звіринець,
Де  задарма  годують  холуїв.
Він  Сирського  напам’ять  знає  твори,
Він  Єрмака  цитує  від  душі,
А  смерть  його  зненацька  не  поборе,
До  поки  не  дійшов  він  до  межі…
І  ось  нарешті  все,  завітна  наша  мрія,
Овіяний  легендами  кордон,
Його  ми  досягли,  не  втративши  надію,
Як  обіцяв  колись  Дмитро  Гордон.
Ось  стовб  смугастий,  в  вигляді  таблички,
Впресований  в  багнюку  забуття,
До  нього  йшли  ми  довго  і  трагічно,
Щоб  знову  повернути  до  життя,
Щоб  знову  встав  він  міцно  і  потужно,
В  шерензі  побратимів  гербових,
І  відділив  нас  від  сусідів  осоружних,
Щоб  відділив  навіки,  нас  від  них!
Хоча  нема  вже  і  від  кого  відділяти,
Сусіди  просто  зникли,  як  роса,
-  Але  цей  стовб  повинен  вічно  тут  стояти!  -
З  останніх  сил  звитяжець  наш  сказав…

П’ємо  у  Ялті  ми  на  набережній  каву,
Вселяючи  в  місцевих  переляк,
Як  обіцяв  колись  нам  командир  Буданов,
Як  передрік  оракул  Подоляк.
Ми  принесли  їм  гідність,  честь  і  велич,
Потужної  незламності  хайвей,
Не  сподівавсь  на  це  брехливий  Арестович,
Але  вгадав  професор  Соловей!
А  той  останній  українець  неповторний,
Завершивши  свій  переможний  путь,
Під  стовб  ліг  спочивати  прикордонний,
Щоб  стати  піснею  колись,  коли  небудь…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034332
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2025

Медогляд

Медогляд

Пройшов  Стецько  розширений  медогляд,
Обстежився  від  маківки  до  п’ят,
І  задоволений  усім  на  перший  погляд,
Прийшов  до  лікаря  дізнатись  результат.
-  Усе  в  порядку!  Радий  за  вас  щиро!
-  То,  що  я,  лікарю,  до  дев’яноста  дотягну?
-  Ви  палите,  можливо?  П’єте  понад  міру?
-  Ви  що?  Я  не  палив  ніколи!  І  не  п’ю!
-  Їсте  багато?  Смажене,  перчене?
-  Не  їв  такого  з  роду  я  й  не  їм!
-  У  гольф  на  сонці  граєте  щоденно?
-  В  настільний  теніс  тільки,  з  кумиком  своїм!
-  Ну,  може  вас  цікавлять  перегони,
Азартні  ігри,  карти  і  дівки?
-  Ну,  що  ви,  лікарю,  я  лише  по  закону!
-  Так  і  для  чого  вам  тоді  такі  роки???

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034180
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2025

Портрет

Портрет

Під  стелею  висів  собі  портрет,
У  владнім  і  високім  кабінеті,
Нам  з  нього  посміхавсь  апологет,
Всіляких  революцій  на  планеті.
У  кепочці  на  лисій  голові,
Із  хитрим  прищуром  очей  лукавих,
Нікого  не  чіпав,  просто  висів  собі,
Аж  поки  не  закінчилась  держава…
А  їй  на  зміну  почалась  нова,
Потужна,  юна,  незалежна,
Лунають  зовсім  інші  вже  слова,
В  просторах  кабінетного  безмежжя.
Змінилось  все  –  шпалери  і  паркет,
Сучасний  килим  на  підлозі  розпластався,
Новий  господар  заселився  в  кабінет,
Тільки  портрет  під  стелею  зостався.
І  дірка  у  стіні  та  сама,  і  гвіздок,
І  навіть  рамка  залишилася  старою,
І  ще  тодішній  шовковий  шнурок,
А  от  обличчя  нового  героя!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033845
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2025

Начальник ТЦК

Начальник  ТЦК

Він  найкращий,  мамо,  із  тих,  хто  в  мене  був,  
Він  зі  мною,  мамо,  про  інших  геть  забув,
Позбавить  він  мене  усіх  моїх  турбот,
Я  виграла,  мамуню,  справжнісінький  джекпот!
Він  не  бандит,  не  бізнесмен  і  не  поліціянт,
Він  гроші  заробляти  має  вроджений  талант,
Є  в  нас  в  країні,  мамо,  професія  така,
Омріяна  мільйонами  –  начальник  ТЦК!
Начальник  ТЦК  –  любов  моя  єдина!
Начальник  ТЦК  –  народжу  тобі  сина!
Для  тебе  я  станцюю  на  столі  голяка!
Начальник  ТЦК!  Начальник  ТЦК!

Він  має  три  гектари  земельки  в  Буковелі,
За  купу  грошей  віллу  у  сонячній  Марбельї,
Я  з  ним  об’їжджу  всі  салони  красоти,
Йому  від  мене,  мамо,  нікуди  не  втекти!
Не  податківець  він,  не  митник,  не  депутат,
Для  нього  кожний  чоловік  в  майбутньому  солдат,
У  нього  «волохата»  усюди  є  рука,
Усе  він  порішає  –  начальник  ТЦК!
Начальник  ТЦК,  за  тебе  я  виходжу,
Начальник  ТЦК,  доньку  тобі  народжу!
Для  тебе  я  за  пазуху  укину  павука,
Начальник  ТЦК!  Начальник  ТЦК!

Він  має  п’ять  будинків  і  сім  автомобілів,
У  кожному  районі  столиці  –  по  квартирі,
Мені  везуть  омари  з  крутого  ресторану,
Я  самою  багатою  в  селі  у  нашім  стану!
Він  не  суддя,  не  есбеушник,  не  прокурор,
Та  може  влаштувати  всім  справжнісінький  терор,
Обрав  він  лиш  мене,  бо  я  одна  така!
Одружиться  зі  мною  –  начальник  ТЦК!
Начальник  ТЦК,  кохаю  тебе  сильно!
Начальник  ТЦК,  народжу  тобі  двійню!
Для  тебе  я  готова  не  їсти  часника!
Начальник  ТЦК!  Начальник  ТЦК!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033607
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2025

Запіздала ініціатива

Запіздала  ініціатива  

Спрямуй  свій  погляд  десь  у  вись,  
Молись,  хоч  трошки  запіздало,
Тобі  наказ  держава  дала,
Стань,  зупинися  і  молись!  

Д.Арахамія  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033135
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2025

Печінка

Печінка

Лікар  огляд  завершив  і  під  впливом  вражень,
З  переляканим  обличчям  пацієнту  каже:
-  Я  засмучу  вас,  шановний!  Дуже  кепські  справи!
Вам  потрібно  видаляти  всю  легеню  праву!
-  Як  легеню  видаляти?  Не  даю  я  згоду!
Ну  ж  бо,  не  було  проблем,  в  мене  з  ними  зроду!
-  То  легені  ваші  й  зараз,  добре  виглядають,
Тільки  для  печінки  от,  місця  вже  немає!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032989
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2025

Ангіна

Ангіна

Півник  підхопив  ангіну,
Не  співає  другу  ніч,
Вирішили  Юра  й  Ніна,  
З'ясувати  в  чому  річ.
Ну  ж  бо  -  Як  то  воно  буде?  
Гомоніли  тут  і  там,  
Вранці  хто  -  питали  люди,  
Кукурікать  буде  нам?  
Качці  з  гусаком  -  
Байдуже,  
А  індик  хотів  проспав,  
Бобик  пробував  -  
Не  може,  
Тільки  голос  надірвав.  
Взяли  півника  в  кімнату,  
Влаштували  на  постіль,  
Аби  горло  полоскати,  
Там  запарили  настій.  
Порошок  від  кашлю  дали,  
Зріст  дізнались  і  вагу,  
Навкруг  шиї  пов'зали,  
Зігріваючу  фольгу.  
В  чай  порадили  малину,  
Кашу  манну  споживати,  
Бо  без  догляду  ангіну,  
Можна  довго  лікувати.  
Прибігали  зранку  кури,  
Наливали  молоко:
-  А  яка  температура?  
Чи  не  трусить?  Ко-ко-ко!  
Із  сусіднього  подвір'я,  
Обзивалися  качки:
-  Кря-кря-кря!  Ну  як  здоров'я!  
Шлунок  часом  не  бурчить?  
А  дізнались  поросята,  
Навіть  припинили  гру:
-  Де  "будильник"  наш,  хлоп'ята?  
Що  з  ним  сталось?  Хрю-хрю-хрю!  
В  ложку  хворому  мікстуру,  
Щогодини  наливали,  
І  його  температуру,  
Разів  вісім  виміряли.  
Ноги  грілкою  зігріли,  
Щоб  скоріше  став  ходити,  
Тільки  в  вушко  не  зуміли,  
М'ятних  крапельок  залити.  
Все  тому,  що  він  в  квартирі,  
Відновитись  швидко  зміг,  
А  коли  вікно  відкрили,  
Раптом  скочив  і  побіг.  
Півник  за  свій  стан  бадьорий,  
Дуже  вдячний  дітлахам,  
Зовсім  він  тепер  не  хворий,  
Все  в  обійсті  по  місцям.  
І  коли  зоря  засяє,  
Людям,  пташкам,  павучку,  
Чутно  всім,  як  він  співає:
-  Добридень!  Ку-ку-рі-куу!  

А.  Крылов  "Как  лечили  петуха"  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032911
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2025

Козел Мефодій

Козел  Мефодій

-  Хто  там  ходить  по  городі?
-  Та  це  я,  козел  Мефодій!
-  А  навіщо?,  -  запитаю,  
-  Охороні  помагаю  -  
Я  капусту  стережу,
Всі  листочки  бережу!  
-  А  чому  капусту  тільки?  
Інших  овочів  -  он  скільки!  
Ти,  добродію,  Мефодій,  
Їх  забувся,  так  виходить?  
-  Не  забувся  я  нічого,  
Просто  інші  ні  до  чого.  
Від  редиски  я  лиш  худну,  
Стерегти  цибулю  нудно,  
Інша  справа  -  це  капуста,  
Не  угледиш  -  буде  пусто!  
Бо  смачний  і  запашний,  
Капустяний  лист  хрумкий!  

А.  Крылов  "Козел  Мефодий"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032688
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2025

Ниркова колька

Ниркова  колька

Добридень  шановний  лікар,
Той,  що  самий  головний,
Пише  Вам  школярка  Віка,
Із  села  Зелений  Змій.
Хочу  Вам  я  розказати,
Цю  історію  усю,
Як  ми  викликали  з  татом,
Допомогу  дідусю.
В  першій  десь  годині  ночі,
Дідо  вирячяє  очі,
Дзигою  по  ліжку  скаче,
Дуже  лається  і  плаче  –  
Колька  дідуся  скрутила,
Нирки  всі  піском  забило,
І  ми  вирішили  з  татом,
Йому  лікаря  позвати,
А  у  мами  і  бабусі,
Думка  була  в  тому  ж  дусі.
І  приїхав  по  «швидкій»,
Лікар,  знаєте  який?
І  веселий,  і  рум’яний,
І  здається,  трішки  п’яний,
Матюками  нас  обклав,
У  диван  укола  дав,
Випив  весь  росол  із  банки,
Обіцяв  провідать  зранку,
Поскладав  свій  інструмент,
У  сміттєвий  наш  пакет,
І  рвонув  одним  моментом,
До  наступного  клієнта.
Дідо  так  розвеселився,
Що  від  сміху  обмочився,
А  пісок  той  прямо  сходу,
Вийшов  зразу  на  свободу!
І  тепер  дідусь  здоровий,
І  гуля  зі  мною  знову!
Дякуємо  щиро  Вам,
І  чудовим  лікарям!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032539
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2025

Лев

Лев

Хоч  який  малюнок  твій,  
Лев  на  ньому  не  страшний,  
Можна  з  ним  сміливо  гратись,
Їсти,  спати,  розважатись...  
Можна  книжечку  узяти,
З  левом  тим  піти  гуляти.
А  якби  от  лев  такий,
Та  й  з'явився  тут  живий  -
Із  зубами  кістяними,  
Із  очима  -  злими-злими!  
Ще  й  окреслити  тихцем,  
Того  лева  олівцем,  
І  стирачкою  потерти,  
Ради  спроби,  похапцем,  -  
Він  би  тут,  як  заревів,  
Він  би  -  все,  
І  книжку  б  з'їв!  

А.  Г.  Крылов  "Лев"  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032470
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2025

Хто винний?

Хто  винний?

Тягне  бабця  пса  за  вухо,
Бо  за  щось  він  завинив,
Той  гарчить  до  неї  глухо:
-  Це  не  я!  Це  кіт  зробив!
-  В  холодильник  хто  заскочив?
Хто  поїв  усе?  Бандит!
Я  тобі  за  такий  злочин…
-  Та  не  я  це!!!  Це  все  кіт!!!
-  Засмутив  мене  ти  дуже,
Ану  марш  давай  надвір!
Посиди,  подумай,  друже…
-  ЦЕ  НЕ  Я!!!  ЦЕ  КІТ!!!  ПОВІР!!!
Кіт  невинно  з  підвіконня,
На  цю  сценку  спогляда,
Розімлілий  на  осонні,
Сам  собі  таке  гада:
-  Що  у  псах  мені  до  смаку,
Вигляд  в  них  якісь  такий,
Тільки  глянеш  на  собаку,
Зразу  видно  хто  злодій!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032386
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2025

Схованки

Схованки

Дід  із  бабою  любили  в  схованки  пограти,  
Баба  зранку  намагалась  пляшку  десь  сховати,  
Дід  шукав  її,  знаходив,  випивав,  а  далі,  
Баба  вже  ховалась  хутко,  від  гріха  подалі.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032119
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2025

Якого кольору душа

Якого  кольору  душа

Якого  кольору  душа,
Я  намагався  роздивитись,
Я  дуже  сильно  поспішав,
Так  не  хотілося  спізнитись!
Крізь  напівстулених  повік,
Вузькі  заблюрені  шпаринки,
Я  бачив,  як  вона  на  вік,
Виходить  з  мене  без  зупинки,
Якщо  точніше,  то  біжить,
Струмком  гарячим  витікає,
І  зрозумів  уже  за  мить  –  
Душа  червоний  колір  має…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031940
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2025

Доросла іграшка

Доросла  іграшка

Чоловік  придбав  додому  «іграшку  дорослу»,
Бо  здоров’я  вже  не  те,  вже  не  так  і  просто…
Із  коробки  акуратно  ми  її  дістали,
Керівництво,  як  до  чого,  гарно  прочитали,
То  здувалася  вона,  знову  напиналась,
Разів  три  або  чотири  я  за  вечір  гралась,
На  маленькі  кнопочки  ніжно  натискала,
Задоволення  і  досвід  певний  пізнавала,
І  скажу  я,  люди  добрі,  геть  не  для  реклами,
Що  тонометр  у  хаті  має  бути  з  вами!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031813
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2025

Кіт Василько

Кіт  Василько

-  Кіт  Василько,  де  ти  був?  
-  Я  мишей  ловив,  забув?
-  А  ловив  ти  їх  надворі?  
-  Не  на  дворі,  а  в  коморі...  
-  Довго  був  там?
-  Півгодини...
-  Ну  і  що  там?  
-  Щоковина...
-  А  на  вусах  чом  сметана?  
Я  хотів,  щоб  без  обману,  
Ти  нам  швидко  розповів,
Як  ти  там  мишей  ловив.
-  Там  сидів  я  біля  квасу...  
Смажене  нанюхав  м'ясо,  
Тільки  глянув  на  пиріг,  
Бачу  -  мишка  на  поріг!  
Думав  я  її  дістану,  
Та  натрапив  на  сметану,  
Зачепився  за  лопатку,  
Перекинулось  горнятко,  
Сало  впало,  покотилось...  
-  Ну,  а  мишка?  
-  Десь  поділась...  

А.  Г.  Крылов  "Кот  Василий"  

-  Кот  Василий,  где  ты  был?
-  Я  мышей  ловить  ходил...
-  Почему  же  ты  в  сметане?
-  Потому  что  был  в  чулане...
-  Долго  ль  был  там?
-  Полчаса...
-  Ну  и  что  там?
-  Колбаса...
-  А  откуда  же  сметана?
Отвечай-ка  без  обмана,
Расскажи  нам  поскорей,
Как  ты  там  ловил  мышей.
-  Там  сидел  я  возле  кваса...
Нюхал  жареное  мясо,
Только  глянул  на  творог  -
Вижу  -  мышка  на  порог!
Я  -  за  мышкой  по  чулану
И  наткнулся  на  сметану,
Зацепился  за  мешок,
Опрокинулся  горшок,
На  меня  упало
Сало...
-  Где  же  мышка?
-  Убежала...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031735
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2025

Пенсія

Пенсія

-  Лікарю,  скажіть  по  блату,
Як  отримую  зарплату,
Так  сміюся,  так  регочу!
Я  у  вас  спитати  хочу,
Це  нормально  чи  не  дуже?
Як  на  вашу  думку,  друже!
-  Насолоджуйтеся  миттю,
Сміх  сприяє  довголіттю!
-  Тож  до  пенсії  дотягну?
Я  насправді  дуже  прагну!
-  Без  проблем!  І  кажуть  люди,
Там  іще  смішніше  буде!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031517
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2025

Диванним експертам

Диванним  експертам

Смолою  чорною  розплавився  асфальт,
Бетон  стікає  восковим  нагаром,
Не  сходять  кадри  ці  із  перших  шпальт,
Та  від  газет  не  тхне  пекельним  жаром.
Не  відчувається  крізь  глянцевий  папір,
Як  пахнуть  розпач,  страх  і  біль  утрати,
Хоч  зачитай  часопис  той  до  дір,
Він  все  одно  не  зможе  суті  передати.
Які  на  смак  гарячі  сльози,  кров  і  піт,
Не  скажуть  найяскравіші  світлини,
І  не  один  багатотомний  звіт,
Не  дасть  відчути  біль,  хоча  б  на  половину...
Друковані  газетні  сторінки,
Майстерно  зняті  відео  сюжети,
Сирени  не  відтворять  вий  лункий,
Ні  вибуху  крилатої  ракети…
Яка  війна  на  колір  і  на  смак?
Яка  на  слух,  на  дотик  і  на  запах?
-  Я  знаю!  –  може  лиш  сказати  так,
Хто  побував  в  її  кістлявих  лапах.
Тож  не  кажіть,  що  бачили  війну,
Що  знаєте,  яка  вона  насправді,
Я  вам  повідаю  всього  лиш  річ  одну  –
Вам  на  дивані  не  дізнатись  тої  правди!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031434
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2025

Вірний вибір

Вірний  вибір

По  цвинтарю  у  місті  Балаклея,
Гуляють  повз  могили  три  єврея,
Урочисті  надгробки  розглядають,
І  між  собою  тихо  розмовляють:
-  От  я  хотів  лягти  би  поруч  з  Розенмарком,
Сказав  один  –  Я  знав  його  ще  з  малку,
Такий  заможній  був,  такий  багатий!
Хотів  би  разом  з  ним  і  я  лежати!
-  А  я  волів  би  поруч  з  Блюменцвіком,
Ото  вже  був  розумним  чоловіком!
-  А  от  ліг  би  з  Розочкою  Мейєр,
Тут  одізвався  третій  із  євреїв,
-  Ти  що?  Вона  ж  жива  і  дуже  юна!
-  Ну  так  отож  і  я  про  те  подумав!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031295
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2025

Крик в тишине

Крик  в  тишине

В  душной,  мрачной  тишине,
Крик  раздался:  «Нет  войне!
А  за  ним  сотряс  эфир,
Новый  окрик:  «Миру-мир!»
Сотни,  тысячи  ушей,
Уловили  возглас  сей,
Тысячи  и  сотни  глаз,
Удивились  дружно  враз,
Только  ни  один  роток,
Не  открылся  на  чуток,
Ни  один  тщедушный  рот…
Лишь  молчал,  наоборот.
А  кричащий  очень  ждал,
Чтоб,  хоть  кто-то  поддержал…
Так  и  сгинул  крик  вовне,
В  душной,  мрачной  тишине…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030921
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.01.2025

У нього не було серця

У  нього  не  було  серця...

У  нього  не  було  серця,  у  неї  не  було  душі,
Вона  дивилась  в  маленьке  люстерце,  він  читав  їй  власні  вірші,
Вони  не  мали  нічого  спільного,  окрім  ліжка  і  кольорових  снів,  
В  яких  йому  здавалось,  що  трішки,  але  все  ж  він  її  любив.
Вона  мешкала  у  центрі  міста,  а  він  у  приміському  селі,
Він  був  приватним  таксистом,  вона  не  працювала  ніде  взагалі,
Кожен  раз,  як  вони  зустрічались,  ніч  веселкою  рясно  цвіла,  
Дуже  дивно,  але  їй  здавалось,  що  без  нього  вона  не  могла.
Він  приходив  до  неї  не  часто,  та  залишався  до  ранку  завжди,  
Він  приносив  крапельку  щастя  і  гамував  передчуття  біди,  
Вона  ніколи  його  не  чекала,  просто    знала,  що  прийде  вночі,  
І  одного  ранку  дала,  йому  власні  від  квартири  ключі.  
Він  запитував  себе  -  це  надовго?  Але  розум  підказував  -  ні,  
Бо  ж  не  може  бути  так  добре,  ну,  єдине  хіба,  уві  сні,  
Вона  навпаки  сподівалась,  що  це  буде  на  все  життя,  
І  признатись  собі  боялась,  що  вже  думає  про  дитя.  
А  потім  його  не  стало,  його  забрала  навіки  війна,
І  у  ліжку  з  кольоровими  снами,  залишилась  тільки  вона,
І  виходить,  що  серце  було,  бо  що  ж  зупинилось  тоді?  
І  вона  це  душею  відчула,  бо  не  кохає  ніхто  без  душі.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030710
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2025

Це нічо', могло буть гірше

Це  нічо',  могло  буть  гірше  

У  містечку  на  Поділлі  жив  кумедний  чоловік,  
Мав  одну  коронну  фразу,  лиш  одну  із  року  в  рік,  
Щоб  йому  там  не  сказали,  щоб  страшне  не  повіли,
"Це  нічо',  могло  буть  гірше",  чули  відповідь  вони.  
Якось  вирішили  друзі  щось  таке  вже  розказать,
Щоб  він  вираз  свій  крилатий  не  зумів  застосувать,
Кажуть  :  -  Чув,  що  вчора  сталось  у  Порепаного  Гната?  
-  Я  ні  слухом  і  ні  духом,  поділіться  но,  по  блату.
-  Гнат  раніш  вернувсь  додому  і  застукав  там  у  ліжку,  
Свою  жінку  бестолкову  і  Мальованого  Гришку,  
То  він  Гришку  того  разом  із  дружиною  убив,  
Ну,  а  потім  з  переляку  кулю  в  лоб  собі  пустив!
-  Ох  і  горе!  Люди  добрі!  Та  скажу  я  поміж  іншим,  
Те,  що  сталось  -  це  нічого,  а  могло  би  буть  і  гірше!  
-  Як  нічого!?  Що  ще  гірше  має  статися,  скажи!  
Щоб  ти  фразочку  коронну  у  черговий  раз  не  вжив?  
-  От,  якби  той  Гнат  прийшов  на  години  дві  раніше,  
То  застрелив  би  мене  і  могло  би  бути  гірше!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030405
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2025

Мій корабель

Мій  корабель

Мій  корабель  іде  на  дно,
Поранившись  об  гостру  скелю,  
А  я  спокійний,  всім  на  зло,
Неначе  бедуїн  в  пустелі.  
Тримаю  люльку  у  зубах,  
Долонями  кермо  стискаю,  
І  в  пам'яті  зринає  шлях,  
Увесь,  з  початку  і  до  краю.  
Як  ліс  рубали  віковий,  
Як  різали  важкі  колоди,  
Як  став  на  стапель  кіль  міцний,  
Форштевнем  рвучись  на  свободу,  
Як  ребрами  в  усі  боки,  
Міцні  шпангоути  стирчали,  
Як  щогли  ставили  стрімкі,  
Каюти,  трюми  будували...  
Не  завмирав  роботи  рух,  
Та,  ось  одного  разу  вранці,  
Я  припіднявши  капелюх,  
Зробив  свій  перший  крок  на  шканці.  
А  потім  красень  мій,  фрегат,  
Ліг  корпусом  на  синю  хвилю,  
Не  оглядаючись  назад,  
Мотав  на  лаг  вузли  і  милі,  
Летів,  мов  спущена  стріла,  
Напнувши  всі  свої  вітрила,
І  вітер  пісеньку  співав,  
У  полотняних  білих  крилах.  
Пізнали  ми  усі  моря,  
Усі  відомі  океани,  
Манила  нас  завжди  земля,  
Та  що  земля,  коли  ти  п'яний!  
Сп'янілий  вщент  від  боротьби,  
З  шаленим  натиском  стихії,  
Коли  вона  -  тебе,  чи  -  ти?  
І  лиш  на  Бога  є  надія!  
Коли  стікають  по  щокам,  
Важкі  просолені  краплини,  
Чи  то  проста  морська  вода,  
Чи  сльози  змочують  щетину?  
І  ворог  зразу  впізнавав,  
Мій  силует  на  небосхилі,  
З  усіх  своїх  гармат  стріляв,  
Та  був  звитяжити  не  в  силі.  
І  навпаки,  у  свідках  -  Бог!  
Салютом  горизонт  вкривався,  
Як  з  оберемком  перемог,  
Я  в  рідну  гавань  повертався...  
Пройшли  не  раз  ми  і  не  два,  
Нелегкий  шлях  навколо  світу,  
Мій  екіпаж,  фрегат  і  я,  
Морською  дружбою  повиті,  
І  наш  щасливий  талісман  -  
Майстерно  різблена  Фортуна,  
Під  бушпрітом  стрункий  свій  стан,  
Несла  крізь  бурі  і  тайфуни,  
Між  рифів  щелепи  міцні,  
Повз  водоверті  і  мілини,  
А  ми  співали  їй  пісні,  
За  склянкою  міцного  джину.
Схилявся  успіх  на  наш  бік,  
І  вдача  посмішкою  гріла,  
Увесь  моряцький  довгий  вік,  
Та  цього  разу  помилилась...  
Рятуйтесь  друзі,  вас  прошу!  
Не  спокушайте  власну  долю,  
А  я  штурвал  не  відпущу,
Хоч  руки  вже  слабкі  і  кволі.
Я  не  залишу  сам  на  сам,
Мій  втомлений  старий  вітрильник,
Нас  не  розлучить  океан,  
Яким  би  він  не  був  всесильним.  
Ми  разом  без  страху  підем,  
В  провалля  темної  безодні,  
Але  насправді  попливем,  
На  зустріч  вічності  за  обрій.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030264
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.01.2025

*****

*****

Прогнулась  знову  матінка  Одеса,  не  вберегла  співця  чеснот  своїх  краси,  
І  Молдованка  його  знала  і  Пересип,  він  жив,  кохав  тут,  мріяв  і  творив...  
Тоді,  хоча  б  на  штиб  експерименту,  щоб  п'єдестал  один  не  пустував,  
Шухевичу  поставте  постамента,  він  якось  теж  в  Одесі  побував.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029856
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2025

Партнери

Партнери

В  одну  сутужну  і  морозну  зиму,
Коли  до  лісу  голод  завітав,
Громада  лісова  «косого»  з’їла,
Хоча  спочатку  і  ніхто  не  планував.
Але  так  вийшло  –  шлунку  не  накажеш,
Зібрали  звірі  гроші  на  вінок,
А  що  писати,  від  надміру  вражень,
У  колективу  якось  не  знайшлось  думок.
«Від  ворогів»  -  хтось  мовив  зблизька,
-  Та  він  не  ворог  нам  –  Лисичка  повіла,
Такий  приємний  був,  поступливий  зайчисько,
Усі  так  думали,  не  тільки  я  одна.
Тоді  «Від  друзів»  -  знову  хтось  озвався,
Ведмідь  відрізав:  -  Друзів  не  їдять!
Дружити  з  ним  ніхто  і  не  збирався,
А  зараз  вже  і  пізно  починать…
Нарешті  Вовк  підсумував  ідеї:
-  Товариші,  зупинимось  на  тім,
Напишем  по  простому  –  «Від  партнерів»,
І  не  образливо  і  зрозуміло  буде  всім.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029692
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2024

Мовний патруль у лісі

Мовний  патруль  у  лісі

У  селі,  у  Поляниці,  
Ранок  інеєм  іскриться,
По  навколишніх  лісах,  
Шепчуть  мавки  у  кущах,  
У  смереках  віє  вітер,  
Крізь  вершечки  сонце  світить,  
Ген,  курличе  журавель,  
Прокидайся,  Буковель!  
Прокидайся,  уставай,  
І  гостей  своїх  вітай!  

По  долинах,  полонинах,  
Ішли  троє,  в  мокасинах,  
Більший,  меньший  і  маленький,  
Простували  по  тихеньку.  
Кожен  з  них  мав  диктофон,  
Збірку  творів  Фаріон,  
У  руках  ціпка  міцного,  
І  не  крапельки  спиртного.  
Хто  ж  вони,  ці  дивні  люди?  
Відповідь  такою  буде  -  
То  не  браконьєри  кляті,  
І  не  грибники  затяті,  
Не  пожежники  відважні,  
Не  поліція  поважна,  
То  із  самого  Франківська,  
Хоч  дорога  і  не  близька,  
На  курорт,  а  не  на  "нуль",  
Мовний  рухався  патруль.  

Першим  сунув  дід  Стецько,  
Років,  десь  мабуть,  під  сто,  
Бачив  з  далеку  Бандеру,
Мав  під  стріхов  машингвера,
Геть  глухий,  підсліпуватий,  
Але  мовленник  завзятий!  
Знав  Стецько  такі  слівця,  
Варті  тільки  фахівця,  
Як  бувало  ними  тьохне,  
В  опонента  вухо  сохне!  
А  за  ним,  кульгавим  ходом,  
Перся  бородань  з  айподом,  
Бувший  ТЦКашник  Свійський,
Що  покинув  наше  військо,
Вигляд  мав  синьо-рум'яний,  
Був  колись  постійно  п'яний,
А  тепер,  завжди  тверезий,
Й  дуже  злий,  як  гостре  лезо,  
Вічний  ворог  Пацюка,  
Є  історія  така...  
Третім  дріботів  Микола,  
Його  знала  уся  школа,  
Всіх  він  там  тримав  у  страсі,
Вчився  у  четвертім  класі,  
Алфавіт  на  пам'ять  знав,  
Хоч  книжок  і  не  читав,  
Вів  Тік-Токі  та  Інстаграм,  
Випивав  вже  по  сто  грам,  
А  в  патруль  пішов  для  проку,  
Щоб  прогулювать  уроки...

Гомонячи  між  собою,  
Їм  на  зустріч  вийши  двоє,  
Хлопець,  дівчина,  під  руку,  
Дід  Стецько  прибавив  звуку,  
В  слуховий  свій  апарат,  
-  Йосип  драний!  Шах  і  мат!  
Хлопці,  тисніть  їх  до  рову,  
Я  почув  російську  мову!  
Свійський,  давнішній  п'яниця,  
Першим  крикнув:  -  Паляниця!  
Всім  стояти!  Ані  руш!  
Аж  закляк  від  страху  вуж!  
-  Нісенітниця,  світлиця,  
Теревенити,  обценьки,  
Непереливки  ,  веселка.  
Промовляйте  по  порядку!  -  
Не  послаблював  він  хватку.  
Ті  по  черзі  повторили,  
З  переляку  аж  присіли:
-  Мы  тут  вышли  погулять,  
И  по  русски  потрещать,  
Ведь  в  лесу,  в  столь  ранний  час,  
Никого  нет  кроме  нас.  
Ні,  ну  правда,  ми  при  всіх,  
Не  говоримо,  це  гріх,  
Українську  мову  знаєм,  
Нею  завжди  розмовляєм,  
У  маршрутці,  у  метрі,  
В  магазині  і  в  кіні,  
А  тут  девушка  пристала,  
Что  общаюсь  с  ней  я  мало,  
Пришлось  в  лес  её  вести,  
Чтобы  душу  отвести.  
-  Як  немає  тут  нікого?  
Свійський  заступив  дорогу,  
Он,  від  ваших  балачок,  
Геть  облисів  їжачок,  
Від  жахливих  "что"  і  "как",  
Лось  отримав  переляк,  
А  "сравни"  і  "подстрахуй",  
Хоч  помри  але  не  чуй!  
Ні,  громада  лісова,  
Ледь  від  ваших  слів  жива!  

Тут,  хильнувши  кока-коли,  
У  розмову  встряв  Микола:
-  Ягоди,  гриби,  горіхи?  
Процідив  крізь  зуби  тихо,  
-  Та  какі  гріби,  ви  шо?  
-  А  якщо  знайду,  то  шо?  
Тихо,  тихо,  постривай,  
А  ну,  андрус,  пострибай!  
Не  кремпуйся,  мантилепа,  
Біні  стрибати  не  треба.  
Дійсно,  ніц,  нема  де  діти...  
А  мобіла  подзвонити?  
Ти  чого  такий  патлатий,  
За  кобіту  тебе  мати?  
І  з  якого  ти  району,  
В  тебе  пика  не  знайома...

-  Айно,  айно,  Миколай!  
Але  хвильку  зачекай!  -  
То  Стецько  нарешті  зміг,  
Причалапать  до  своїх.  
-  Не  кобіта  він,  юначе,  
Має  пуцьку  в  своїх  ґачах.  
Хлоп  на  шпацер  взяв  цімборку,  
Звабив  пінду  за  пацьорки,  
Притаргав  її  до  лісу...  
От  холєра!  Йосип  лисий!  
Вони  значать  тут  дерева!  
Йойки!  Мати  Василева!  
Най  би  мене  пес  лизав!  
Як  я  зразу  не  прознав!  
Їм  до  дупи  тая  мова,  
В  них  тут  здибанка  на  дрова!  
-  Та  які  дрова,  ви  шо?  
-  А  якщо  знайду,  то  шо?  
То  Микола  знов  устряв,  
Дід  Стецько  його  утяв,  
-  Ось  дерева  під  рукою,  
Ось  ви  тутай  обидвоє,  
Десь  повинна  бути  тачка,  
Най  но  копне  мене  качка!  
-  Дрова,  тачка,  та  ви  шо!?  
-  А  якщо  знайду,  то  шо?  
-  Цить,  Миколо,  вражий  сину!  
Сто  чортів  тобі  у  спину!  
Признавайтеся  но  щиро,  
В  торбі  маєте  сокиру?  
-  Ось  вам  торба,  ось,  будь  ласка!  
Там  лиш  дві  звірячі  маски,  
Вона  -  кішка,  я  -  собака,  
Мы  квадроберы,  однако!  
Вийшли  в  ліс  щоб  посичати,  
Поскавчати,  погарчати,  
Ви  довели  нас  до  краю,  
Відійдіть,  бо  покусаю!  
-  Йосип  голий  на  кобилі!  
Що  ж  це  коється  у  мирі!?  
Сі  засіпало  мі  око,  
І  покренціло  сі  в  боку,  
То  все  з  нервів,  от  холєра!  
Що  не  взяв  я  машингвера.  
Хто  ж  веде  у  ліс  кобіту,  
Щоб  собакою  там  вити?  
От,  як  я  батярував,  
Скільки  було  тих  забав!  
Як  фрезуру  налаштую,  
Нові  мешти  як  узую,  
Поляреса  в  камізельку,  
Прилаштую  на  петельку,  
І  на  рандку  до  слічнянки,  
Аж  від  вечора  до  ранку!  
І  де  бралось  тої  сили?  
Срали-мазали-мастили!  
Якось  з  кумпелем-вар'ятом,  
За  компанію  на  свято,  
Їхав  штриков  у  Радехов,  
І  сі  здибав  там  зі  Стефов.  
Як  приїхав  з  відтіллє,  
Зрихтували  весіллє,  
Закололи  поросєтко,  
А  до  нього  і  телєтко,  
І  гуляли  всім  кутком,  
Йосип  босий  за  пеньком!  
А,  як  з  Стефов  сі  побрались,  
То  вже  вік  не  розлучались,  
Кожен  вечір  я  летів,  
До  Стефанії  домів,  
А  та  вже  мене  чекала,  
Частувала,  пригощала,  
Навзаєм  я  неодмінно,  
Їй  приносив  легуміни.  
Потім  сяду  за  столічек,  
Наломаю  перепічок,  
Гари  кілішок  лиґну,  
Чохлю  зупи  заковтну,  
Мандибурки  з  кармендалем,  
Ґаляретки  із  мигдалем,  
І  швиденько,  так  от,  шльоц!  
Під  вовняний  теплий  коц,  
Наче  пструг  у  потічок,  
Прям  до  Стефи  під  бочок.  
А  ви  в  ліс  у  масках  звірів!?  
Йосип  мертвий  у  могилі!  

Піднапнувши  кругле  брісько,  
Одізвався  знову  Свійський:  
-  Ну,  якщо  ви  кіт  і  пес,  
То  таким  буде  процес  -  
Ви  самі  прийшли  до  лісу,  
Без  господаря?  Ну,  звісно!  
Покусати  нас  збирались?  
Тож  звірятки,  ви  догрались!  
Накладемо  вам  намордник,  
І  доставимо  в  пітомник,  
Відвеземо  вас  обох,  
На  обробку  проти  блох,
Від  кліщів  і  паразитів,  
Ну,  а  що  з  вами  робити?  
По  прививці  проти  сказу,
Щоб  не  множили  заразу,
Бірку  з  номером  на  вухо,
Ото  буде  вам  житуха!
Потім  візьмемось  завзято,  
Горе-власника  шукати,  
А  як  той  не  віднайдеться,  
Каструвати  вас  прийдеться,  
Щоб  такі  от  квадробЕри,  
Не  плодилися  "бєз  мєри".  

-  Да,  вы  что!?  Побойтесь  Бога!  
Она  -  Настя,  я  -  Серёга,  
Подурачились  мы  трошки,  
Эти  ж  маски  -  понарошку!  
Дядьку,  просим,  відпустіть,  
Нам  же  жить  іще  і  жить!  
Ми  продовжим  вчити  мову,  
І  розмовну  і  письмову,  
Бо,  що  дід  нам  розповів,  
З  нас  ніхто  не  зрозумів,  
А  квадроберство  покинем,  
Хобіхорсингом  заміним,  
Осідлаєм  палінячку,  
Як  заправдішню  конячку,  
І  галопом  чи  алюром,  
Будем  гоцать  по  бардюрам,  
А  у  ліс  ми  ні  ногою,  
Зуб  даю  за  нас  обоїх!  

Тож  патрульні  мовознавці,
Сіли  радитись  на  лавці,  
Свійський  штраф  хотів  впаяти,  
А  Микола  в  пику  дати,  
Але  дід  Стецько  їх  спас,  
Відпустив  на  перший  раз.  
Каже:  -  Ми  ж  бо  не  караєм,  
А  повчаєм  і  навчаєм,  
Так,  що  коники,  кругом!  
І  бігом,  бігом,  бігом!  
Палки  поміж  ноги  взяли,
І  додому  поскакали!
Мову  вчіть,  як  той  закон,  
Ось  вам  збірка  Фаріон,  
Щоб  ніяких  "что"  і  "как",  
Бо  спущу  на  вас  собак!  
І  дивіться  там  мені!
Йосип  сивий  на  коні!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029355
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2024

Друга армія світу (аналоговнєт)

Друга  армія  світу(аналоговнєт)  

Артирелист

Отримав  в  гриву  і  у  хвіст,  
І  в  небо  взмив  артилерист,  
Згадав  насилу,  лиш  в  гробу
Контрбатарейну  боротьбу.  

Сапер

Сапер  помиляється  двічі,
Уперше,  як  втрапив  сюди,  
І  смерті  поглянувши  в  вічі,  
Удруге  уже  на  завжди.  

Пілот  

Летів  пілот  на  завдання,  
Ішов  у  хмарах  навмання,  
Прогавив  пуск  ПЗРК,  
Пока,  пілот!  Пока-пока!  

Зв'язківець

Зв'язківця  навпіл  розірвало,  
Але,  щоб  зв'язок  геть  не  зник,  
Дроти  він  затиснув  зубами,  
Тепер  він  напівпровідник.  

Десантник

Намітив  чітко  свій  маршрут,  
Та  не  розкрився  парашут,  
Хто  це  лежить,  тонкий,  як  фантик,  
Це  одноразовий  десантник.  

Штурмовик

На  міну  підступну  ногою,  
Вночі  наступив  штурмовик,  
Тепер  не  піде  він  до  бою,  
Без  ніг  він  ходити  не  звик.  

Зенітник

На  зенітника  зухвало,  
Якось  гикавка  напала,  
Розстріляв  він  просто  так,  
Всіх,  хто  топить  за  Спартак.    

Гранатометник

Гранатометник,  бувший  мент,  
По  власним  бліндажам  пальнув,  
Він  просто  свій  гранатомет,  
Не  вірним  боком  повернув.  

Прикордонник

Прикордонник  в  полі  чистім,  
Стрів  команду  каратистів,  
Не  вберіг  він  пограниччя,  
Результати  на  обличчі.  

Ракетник

Раз  ракетник  десь  напився,  
Під  ракетою  вмостився,  
Ту  відправили  в  політ,  
А  від  нього  тільки  слід.  

Дронщик

Дронщик  дрона  запустив,  
Знизу  міну  прикрутив,
А  вона  йому,  зараза,  
Повернулася  одразу.  

Танкіст

Танк  отримав  попід  хвіст,  
Безголовим  був  танкіст,  
Їм  обидвом,  як  на  зло,  
Башту  вибухом  знесло.  

Водій

Їхав  хлоп  на  мотолизі,  
По  тонкій,  непевній  кризі,  
Натягнуть  не  встиг  скафандра,  
І  пірнув  до  Іхтіандра.  

Мінометник

Бодібілдер  мінометник,  
Грався  з  міною,  бешкетник,  
Міна  вибухнула  здуру,  
Зіпсувала  всю  фігуру.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029016
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2024

*******

Академік  Павлов

Панове,  чим  вам  Павлов  не  вгодив?
Вивчав  собак,  до  списку  Нобеля  потрапив,
Напевно,  вас  також  рефлекс  підбив,
На  пам’ятник  йому,  задерти  лапу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028872
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2024

Я з тих

Я  з  тих

Я  з  тих,  хто  за  життям  спостерігав,
Вмостившись  у  ряду  останнім  вдало,
Дурного  собі  в  голову  не  брав,
До  рук  важкого  теж  не  потрапляло.
Не  поринав  в  гущавину  подій,
Не  нісся  румаком  лихим  в  атаку,
Тягнув  життєвий  шлях  поволі  свій,
Геть  не  шукаючи  пригод  собі  на  сраку.
Ні  разу  в  протиборства  не  вступав,
Не  досягав  вершини  п’єдесталу,
Але,  оскільки,  і  не  програвав,
То,  гіркота  поразок  теж  мене  минала.
Перед  моїм  здивованим  лицем,
Яскраві  постаті  кометами  згоряли,
А  я  ледь  жеврів  кволим  каганцем,
І  досі  жеврію,  а  їх  давно  не  стало.
А  скільки  було  тих,  хто  застовпив,
Місця  найкращі,  прямо  біля  сцени,
Їх  жар  тих  постатей  часами  теж  палив,
Та  лиш  тепло  доходило  до  мене.
Я  подумки  об’їздив  цілий  світ,
Не  покидаючи  затишної  гальорки,
Я  навіть  зараз  вам  передаю  привіт,
Із  Пальми,  з  тої  самої,  з  Майорки!
Несло  мене  по  річечці  буття,
За  течією,  човником  убогим,  
Але,  оскільки,  ніц  не  важив  я,
Минав  із  легкістю  усі  її  пороги.
І  ось,  нарешті  вже  на  фініш  причвалав,
Як  не  крути,  пора  прийшла  вмирати,
Та,  позаяк,  нічого  я  не  мав,
Тож,  крім  життя,  нічого  і  не  втратив…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028679
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2024

Осінній сплін

Осінній  сплін  

Сіре  небо,  сірі  будні,
Сірих  хмар  непевний  рух,  
Вчора,  завтра  і  сьогодні,
Все  однакове  навкруг.

Часу  плин  туман  поглинув,  
Ранок,  вечір  чи  обід,  
Без  різниці,  все  єдине,  
Рівнозначне  все  на  вид.  

Плаче  скло  в  віконній  рамі,  
Невщухаючим  дощем,  
Будить  сірий  до  нестями,  
У  душі  осінній  щем.  

Вітер  стукає  у  шибку,  
Чорним  покручем  гілля,  
Вузловатих  пальців  дрібку,  
Тиче  в  очі  навмання.  

Сумним  закликом  курличе,  
Журавлів  тривожний  клин,  
Залишаючи  на  вічно,  
Кілька  скинутих  пір'їн.  

У  тумані  вечір  згасне,  
Ніч  розквітне  за  вікном,  
Лиш  один  ліхтар  нещасний,  
Сліпає  німим  більмом.  

Рано  гляну  у  віконце,  
Без  надії,  просто  так,  
А  мене  зустріне  сонце,  
На  засніжених  гілках!  

Всесвіт  вкутався  старанно,  
Міліардами  сніжин,  
І  як  мариво  розтанув,  
Мій  сумний  осінній  сплін.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028005
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2024

Унітаз

Унітаз

У  Києві,  на  нашому  Майдані,  де  відбувались  революції  не  раз,
В  приміщенні  громадської  вбиральні,  розтрощили  звичайний  унітаз.
Не  був  він  пережитком  пострадянським,  на  ньому  жодний  комуняка  не  сидів,  
Та  хтось,  з  світоглядом  бидляцьким,  його,  як  пам'ятник,  узяв  і  розвалив.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027803
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2024

Кредо

Кредо

Жизнь  быстротечна  и  смерти  коварной,
Не  избежать  нам  с  тобою  никак,
Пусть  же  вторая  окажется  славной,  
Если  уж  первая  сущий  бардак.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027445
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.11.2024

Дупа

Дупа

Привабливих  частин  на  тілі  купа,
Та  королева  поміж  них,  звичайно  дупа!
Завжди  на  себе  погляди  звертає,  
І  функцій  додаткових  кілька  має.  
Окрім  своєї  ,  ну  тієї..,  основної..,  
Давай  про  інші  поміркуємо  з  тобою.  
Є  люди  в  світі,  які  нею  відчувають,  
Багато  через  неї  рішення  приймають,  
Крізь  дупу  декого  відвідують  ідеї,  
Й  роботу  вони  роблять  через  неї.  
Охочі  є  на  цей  предмет  пригоди  пошукать,  
А  як  знайдуть,  то  там  вже  і  сидять...
Така  вона,  і  не  розумна,  і  не  глупа,  
Але  для  кожного  своя  найближче  дупа.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027212
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2024

Здається

Здається

Живу  з  Миколою  я  добре,  без  брехні,  
Але  здається  часом,  ну  їй-Богу!  
Що  він  більш  вдало  оженився  на  мені,  
Ніж  заміж  вийшла  я  за  нього!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026992
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2024

Віслюк і морква

Віслюк  і  морква

Віслюк,  зеленим  теплим  літом,
Забрів  до  лиса  на  город,
Подлубав  грядочку  копитом,
І  в  захваті  роззявив  рот!
Там  в  тихім  затінку  гороха,
Яскрава,  наче  помаранч,
Рясніла  морква  краснобока,
Хрустка,  мов  першокласний  кранч.
Закрапала  на  землю  слина,
До  гички  шия  потяглась,
Аж  тут  господар,  стриб  на  спину:
-  Віслюче,  їсти  тобі  зась!
Не  поспішай!  Ну,  що  ти,  брате!?
Хай  морква  трохи  підросте!
А  поки,  можеш  працювати,
Роботи  –  купа,  а  за  те,
Що  допоможеш  у  господі,
І  будеш  чемним,  то  вважай,
Тобі  віддати  буду  згоден,
Увесь  солодкий  урожай!
Віслюк  погодився  охоче,
В  ярмо  упрягся,  наче  віл,
З  самого  ранку,  аж  до  ночі,
Працює  із  останніх  сил.
Тягає  в  діжках  воду  з  річки,
Із  лісу  дрова  для  печі,
На  ярмарок  важкезну  бричку,
Язик  аж  висить  на  плечі,
А  їсть  одну  лише  солому,
Бур’ян,  з  картоплі  лушпайки,
Та  з  ранку,  до  роботи  знову,
Стає  бадьоро  залюбки.
І  тільки  в  мріях  він  солодких,
Відчути  може  моркви  смак,
У  снах  нічних,  завжди  коротких,
Жує  і  так  її  і  сяк,
Хрумтить  щелепами  завзято,
Геть  відкопиливши  губу,
Передчуваючи  те  свято,
Коли  наїсться  на  яву…
Настала  вже  пора  осіння,
Пташки  у  вирій  потяглись,
Та  віддавать  смачне  коріння,
Не  поспішає  хитрий  лис.
Зібрав  тихцем  усе  з  городу,
Сховав  у  возик,  під  рядно,
А  віслюку,  що  там  господар,
Везе  на  продаж,  все  одно.
Покірно  тягне  до  базару,
Те,  що  належало  йому,
А  після  продажу  товару,
Рудого  злодія  в  корчму,
Нарешті,  потім  вже  додому,
Стомився  бідний  не  на  жарт,
Упав,  як  мертвий  на  солому,
А  вранці  чує  якійсь  ґвалт:
-  Вставай,  віслюче,  прокидайся!
Украли  весь  твій  урожай,
Допоки  ти  собі  валявся,
Усе  поцупили  і  край!
Це  ж  треба,  ну  ти  і  роззява,
Прогавив,  як  простий  селюк,
То  не  дарма  про  тебе  слава,
Віслюк,  як  не  крути  –  віслюк!
Ну,  що  ж,  зима  уже  на  носі,
Лишайся,  брате,  до  весни,
А  там  до  літа,  а  на  осінь,
Збиремо  урожай  рясний!
А  цю  пропажу  відпрацюєш,
Не  опускай  свого  хвоста!
Ну  що,  віслюче,  ти  мудруєш?
Неси  хутчіше  хомута!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026145
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.11.2024

Можливо

Можливо

Можливо,  це  остання  наша  ніч,
І  день  наступний  не  настане,
Згасає  свічка,  воском  теплим  тане,
Лишаючи  нас  з  Богом  віч-на-віч.
Зозуля  закувала  за  вікном,
Її  пророцтв  ніхто  вже  не  рахує,
Хоч  місяць  небом  впевнено  крокує,
Над  містом,  оповитим  тихим  сном.
Серед  принишклих  вулиць  і  доріг,
Блукають  мерехтливі  сірі  тіні,
Майбутні  свідки  злочину  єдині,
Який  ніхто  ніяк  не  застеріг.
А  потім  темрява  суцільна  наповзе,
Найглупша  ніч  завжди  перед  світанком,
Розсунеш  ти  мереживні  фіранки,
В  очікуванні  сонця,  та  про  те,
Для  нас  воно  сьогодні  не  зійде,
Для  нас  востаннє,  блискавично  швидко,
Шаленого  вогню,  яскрава  квітка,
Над  обрієм  багряним  розцвіте.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025935
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2024

Лист до тата

Лист  до  тата

Раз,  до  сина  у  кімнатку,
Зазирнув  поважний  татко,
Сина  там  він  не  знайшов,
Стіл  письмовий  обійшов,
Кинув  погляд  на  мольберт,
І  помітив  там  конверт,
На  якому,  мов  цитата,
Лаконічний  напис:  «Тату».
У  німій,  гнітючий  тиші,
Усім  тілом  затремтівши,
Окуляри  він  дістав,
І  листа  читати  став:
«Тато  любий,  рідний  тато,
Я  покинув  нашу  хату,
Закохався  я  у  Риту,
Буду  тепер  з  нею  жити.
З  болем  у  душі  і  серці,
Зачиняю  рідні  дверці,
І  виходжу  за  поріг,
Поки  ти  прийти  не  встиг.
Знаю  точно,  ти  і  мама,
Не  сприймете  мою  даму,
Її  пірсинг  і  татухи,
Дреди  і  пробиті  вуха,
Чорний  шкіряний  прикид,
То  для  вас  страшенний  стид,
І  що  жінку  полюбив,
Ваших  з  мамою  років.
Та  вона  моя  кохана,
Моя  мила  і  бажана,
Гарна,  ніжна  і  тендітна,
І  вже  трішечки  вагітна…
В  неї  в  лісі  є  хатинка,
Там  народимо  дитинку,
Дрова  є,  на  зиму  стане,
Поки  вже  весна  настане.
Рита  світ  мені  відкрила,
Жити  весело  навчила,
Розказала  такі  речі,
Що  я  і  не  знав,  до  речі,
Що,  наприклад,  конопля,
Зовсім  не  шкідлива  для,
Для  дітей  і  для  дорослих,
Треба  знати  міру  просто.
Ми  розчистимо  полянку,
І  засіємо  ділянку,
Як  зберемо  урожай,
То  настане  справжній  рай.
А  все  те,  що  понад  міру,
Презентуєм  друзям  щирим,
Будемо  міняти  їм,
На  бухло  і  кокаїн.
А  ще  Рита  релігійна,
В  секту  бігає  постійно,
Ми  просити  з  нею  будем,
Бога,  щоб  створив  він  чудо,
Геть  від  ранку  до  обіду,
Щоб  зцілив  її  від  СНІДу,
І  від  гепатиту  С,
Будемо  просити  це.
А  за  мене  не  хвилюйся,
Я  тут  якось  розберуся,
Я  ж  не  хлопчик,  не  дитина,
Вже  п’ятнадцять  твому  сину.
Довга  не  буде  розлука,
Ще  побачиш  своїх  внуків,
Ну,  пока,  тисну  долоню,
Люблячий  синочок  Льоня…
P.S.  Тату,  не  вхопи  інфаркт,
Це  не  правда,  лише  жарт,
Я  у  друга  через  хату,
Просто,  я  хотів  сказати,
Що  є  речі  більш  страшніші,
Ніж  мій  табель,  поміж  іншим,
Він  в  шухляді,  у  столі,
Подзвони,  коли  мені,
Можна  вже  прийти  додому,
Без  синців  і  переломів».  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025600
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2024

Алі Крупа і 40 прокурорів

Алі  Крупа  і  40  прокурорів

Алі  Крупа  була  відома  чарівниця,
Як  добра  фея  із  дитячого  кіна,
І  хоч  давно  за  нею  плакала  в’язниця,  
Ні  разу  не  попалася  вона.
Чарівне  слово  «МСЕК»,  було  її  закляттям,
Лунке,  як  постріл,  сильне,  як  пурген,
Вона  ним  користалась  із  завзяттям,
За  вісім-десять  тисяч,  без  проблем.
І  множились  чудесні  справи  світом,
Всихали  ноги,  з’являлися  у  нирках  камінці,
Здоровий,  враз  робився  інвалідом,
Та  не  по  справжньому,  лише  на  папірці.
А  хто  хворів  реально,  не  казково,
Пороги  безнадійно  оббивав,
Алі  Крупа  з  такими  не  вела  свою  розмову,
Таких,  магічний  феномен  не  брав.
Помешкання  медичної  чаклунки,
Перетворилося  в  справжнісінький  Сезам  –  
Стоять  валютою  набиті  повні  клунки,
Коштовних  каменів  зо  кілька  кілограм,
Годинники  з  металів  благородних,
Прикраси  купами  виблискують  в  кутках,
Папери  цінні  з  банків  міжнародних,
І  списки  «зцілених»  на  зім’ятих  листках,
А  ще,  всіляких  документів  грубі  стоси,
Не  нерухомості  елітної  права,
Таких  багатств  ніхто  не  бачив  досі,
Хіба  колись  старий  Алі  Баба…
Але,  як  то  ведеться  в  справжніх  казках,
Не  завжди  буде  Масляна  коту,
Прознали  злодії  у  благородних  масках,
Про  пріснопам’ятну  цілительку  оту.
Ніхто  не  міг  здолати  їх  терору,
То  була  банда  відчайдушних  паливод,
По  за  очі,  їх  називали  «прокурори»,
Бо  мали  свій,  неперевершений  дрес-код.
І  почали  бешкетники  мутити  воду,
Ну  що  поробиш,  вже  такий  обрали  фах,
За  людські  гроші,  іменем  народу,
Злодіям  забезпечувати  дах.
Алі  Крупа  не  довго  опиралась,
Давно  шукала  спільників  сама,
І  час  від  часу  банді  чаклувала,
На  їх  потреби,  звісно,  за  дарма.
А  з  тих  харцизів,  призабувши  сором,
Через  одного  кожен  пенсію  злапав,
Каліками  зробилося  штук  сорок,
А  може  більше,  хто  їх  рахував?
У  всіх,  як  на  підбір  лиш  друга  група,
Хто  туговухий,  хто  підсліпуватий,
Хто  підірвав  у  теплім  місці  пупа,
Але  усі  спроможні  працювати.
Усе  йшло  гладко,  тихо  і  спокійно,
З  часів  прадавніх  і  аж  до  тепер,
Допоки  не  з’явились  хлопці  стильні,
Із  банди  на  імення  –  ДБР.
Підслухали  підступно  і  без  спросу,
«Сезам,  відкрийся!»  -  гасло  для  своїх,
І  влізли  своїм  хитрим  довгим  носом,
В  помешкання  кудесниці  Крупи.
А  там,  як  у  скарбниці  Соломона!
Хіба  цариці  Савської  нема,
То  був  джек-пот,  лиш  гідний  чемпіона,
А  от  Крупі  зазоріла  тюрма!
Чарівне  слово  «МСЕК»  позбулось  сили,
Програвши  не  магічному  «СІЗО»,
Підрізали  чаклунці  нашій  крила,
Позбавивши  свободи  заразом.
Зчинився  ґвалт,  піднявся  шум  і  гамір,
Її  колегам  всім  насипали  дубців,
А  головний  пахан  геть  видав  намір,
Їх  розігнати,  як  паршивих  горобців.
Ганьбою  МСЕК  покрити  і  позором,
Щоб  зник  з  історії  навіки  його  слід,
А  інвалідність  призначать  через  «Przorro»,
Хто  тендер  виграв,  той  і  інвалід.
Потуга  наша  гідна  й  нерушима,
З  корупцією  треба  тільки  так!..
Вернулись  ДБРівці  до  Києва  з  грошима,
Поїхав  за  Крупою  автозак.
Що  буде  з  долею  її,  не  зрозуміло,
Де  ділись  гроші,  не  відомо,  теж,
А  прокурорів  просто  відпустили,
Ну,  хворі  люди,  що  ти  з  них  візьмеш?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025465
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2024

Випадково

Випадково

-  Почекайте  но,  прошу!  Я  до  вас,  юначе!  
Ви  прям  вилитий  Гольдштейн,  ну,  прям  Моня  наче!  
Як  дві  крапельки  води,  схожий,  чесне  слово!  
Ви  не  син  йому  будете,  може  випадково?  
-  Щоб  у  вас  замовкнув  рот!  Казна  що,  верзете!  
Так,  мій  тато  Соломон,  але  ж  ви  даєте!  
Вашу  спостережливість,  звісно,  я  ціную,
Та  що  ВИПАДКОВО  син,  я  уперше  чую!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024950
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2024

Зоопарк

Зоопарк

У  зоопарку  час  настав  годівлі,
Перед  екранами  розсілась  звірина,
І  потекла  на  них,  потужно,  наче  злива,  
Солодкої  брехні  кудрява  локшина.
Що  все  чудова,  все  іде  за  планом,
Ми  сильні,  як  ніколи  не  були,
А  от  в  сусіднім  зоопарку  все  погано,
Там  мешканців  до  злиднів  довели.
Там  голод,  там  панує  безнадійність,
Нема  там  сенсу  жодного  в  житті…
Зате  у  нас  кругом  суцільна  гідність,
І  впевненість  у  світлім  майбутті…
Калейдоскопом  тіней  на  обличчях,
Танцюють  відблиски  уявних  перемог,
Немає  сил  шукати  протиріччя,
Нема  бажання  думати  за  двох,
Лише  в  очах  засмучених  повстало,
Німе  питання  –  як  відбулось  так?
Ми  ж  все  життя  свободу  здобували,
А  збудували,  власне,  зоопарк!
Сталеві  грати  і  тісні  вольєри,
Прикуті  долі  спільним  ланцюгом,
Наглядачі,  у  пошуках  кар’єри,
З  тих,  хто  сиділи  поруч,  за  столом.
За  слово  правди  –  нагаї  пекучі,
За  власну  думку  –  карцер  льодяний,
Замість  лози  п’янкої  волі  –  дріт  колючий,
Що  заснував  потроху  простір  твій.
Крізь  нього  голос  мурмотить  байдуже:
-  Не  вір  нікому  і  поглянь  навкруг,
Ти  вільний,  йди  куди  захочеш,  друже,
(Але,  не  далі,  ніж  пускатиме  ланцюг!)
А  кажуть,  там..,  далеко..,  за  рікою..,
За  тою,  що  холодна  і  стрімка,  
Там  є  країни  волі  і  покою,
Але  туди  дорога  не  легка!
Комусь  вдається  течію  здолати,
А  хтось  давно  покоється  на  дні,
Всім  іншим  залишається  чекати,
У  зоопарку  втрачених  надій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024482
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2024

Підходить усім

Підходить  усім

-  Я  одружений  вже  був,
Аж  чотири  рази,
Й  кожна  пила  мою  кров,
Як  вампір,  зараза!
-  А  яку  ти  маєш  групу?
-  Першу,  так  виходить…
-  Так  вона  ж,  ти  пошурупай,
Будь–кому  підходить!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024167
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2024

Коли збагнеш…

Коли  збагнеш…

Коли  збагнеш  себе  одинаком  у  світі,
І  що  самотності  дорога  лиш  одна,
То  жити  легко,  а  про  лабети  смерті,
Міркуєш,  як  про  келих  терпкого  вина.

Ось  келих  мій,  порожній  і  сухий,
Від  радощів  життя  й  солодких  мрій,
Він  щиро  сповнений  старечої  печалі,
Гіркої,  мов  полин  і  деревій.

Мій  келих  повен,  проте  я  все  ж  не  стану,
Ним  частувати  товаришів  своїх,
Я  прошу  Бога,  аби  він  їх  зберіг,
Хай  воду  п’ють,  звичайну  воду  з  крана.

Для  світу  зроблю  я  чимало  добрих  справ,
По  вік-віків  їх  не  забудуть  люди,
І  якщо  вийде  так,  як  я  бажав,
Ласкавий  Боже,  світ  чудовим  буде.

Наславши  горе,  на  голову  убогу,
Наславши  відчаї,  щоб  душу  подолати,
Дай  мені  віру,  звитяжити  дорогу,
І  сили  дай,  щасливим  мені  стати.

І  перед  смертю  помолитись  Богу.


К.  Нікольський      «Когда  поймешь  умом»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024051
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.10.2024

Курський Нахтігаль

Курський  Нахтігаль

Соловейко  щебетав  у  зеленім  гаю,
Співом  хлопців  зустрічав,  хлопців  з  «Нахтігалю»,
І  в  діброві,  і  в  бору,  майже  без  зупину,
Чули  хлопці  пісню  цю,  пісню  солов’їну!

Голосистий  наш  співак,  так  виводив  трелі,
Що  потрапив  геть  у  такт  бойовій  турелі,
Лився  щебет  звідусіль,  чисто,  нота  в  ноту,
І  летіли  кулі  в  ціль,  точно  в  ціль,  достоту!

Славний  курський  соловей,  музикант  відмінний,
Так  вітав  своїх  гостей,  гостей  з  України,
Ну,  а  ті  вже  навзаєм,  сівши  у  хатині,
Засвистали  солов’єм,  солов’єм  з  Волині!

Ох  і  тьохкали  вони,  голосно  й  завзято,
Неньки  нашої  сини,  воїни-солдати,
І  громили  ворогів,  хоч  і  було  важко,
Відправляючи  на  «спів»,  вже  чергову  «пташку».

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023857
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2024

Щотижня нові прапори…

Щотижня  нові  прапори…

Щотижня  нові  прапори,
Тріпочуть  весело  на  вітрі,
Та,  щось  не  весело  мені,
Серед  вінків  і  свіжих  квітів.
Серед  новесеньких  хрестів,
Що  на  могилах  виростають,
Серед  вдовиць  і  матерів,
Що  серце  плачем  розривають.
Шумлять  знамена,  мов  живі,
Припнуті  линвами  міцними,
Десь  в  розсип,  кожен  на  щоглі,
А  десь  алеями  стрункими.
Під  сонцем  гордо  майорять,
І  дощ  їм  не  збавляє  сили,
Ще  мить..,  і  в  гору  полетять,
Напнувши  синьо-жовті  крила,
Безсмертним  душам  навздогін,
Щоб  повернути  їх  додому…
Але,  то  лиш  фантазій  плин,
Немає  вороття  нікому…
І  знову  біль,  і  знову  шок,
І  новий  стяг  зліта  у  небо,
Дзвенить  стрункий  його  флагшток,
Не  відпускаючи  від  себе,
Щебечуть  весело  птахи,
Палають  сонцем  чорнобривці,
Та,  щось  не  весело  мені,
Між  прапорами  наодинці.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023558
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2024

Музикант

Музикант

Повішав  свитку  на  ослін,  старенький  музикант,
Знервовано  пересмикнув  на  шиї  чорний  бант,
Нумо,  підійди  но,  друже,
Щоби  все  почути  здужав,
Якщо  хміль  тебе  ще  не  здолав.
Про  нещасних  і  щасливих,  про  добро  і  зло,
Про  люту  ненависть  і  святу  любов,
Все,  що  було,  все,  що  буде,  холод  і  тепло,
У  цій  мелодії,  ти  тільки  но  відчуй.

Біжать  струмком  твої  роки,  шумить  неспокій  справ,
Для  чого  ти  прийшов  у  світ,  ти  так  і  не  згадав,
Скрипка  звуками  пробудить,
Все  приховане  у  серці,
Якщо  хміль  тебе  ще  здолав,
Про  нещасних  і  щасливих,  про  добро  і  зло,
Про  люту  ненависть  і  святу  любов,
Все,  що  було,  все,  що  буде,  холод  і  тепло,
У  цій  мелодії,  ти  тільки  но  відчуй.

Стомилась  скрипка,  сил  нема,  терпіти  біль  і  страх,
Старий  скрипаль  хильнув  вина,  та  гірко  на  губах,
І  пішов  собі  без  слова,
Кинувши  футляр,
Начебто  старого  хміль  здолав.
А  мелодія  ледь  чутно,  у  людській  юрбі,
Весняним  подихом  лилась.
Про  нещасних  і  щасливих,  про  добро  і  зло,
Про  люту  ненависть  і  святу  любов,


К.  Нікольський        «Музикант»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023456
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2024

***

І  знову  Пушкін,  Пушкін  –  ***  син!
Як  кістка  в  горлі  бюстиком  своїм,
Копитом  б’є  адміністрація  одеська,
Одна  лиш  є  надія  на  ЮНЕСКО!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023126
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2024

Живі герої

Живі  герої

Живі  герої  не  потрібні  нікому,
Вони  завжди  в  прицілі  заздрощів  і  хейту,
Але  достатньо  лиш  добродію  померти,  
Уже  лаштують  пам'ятник  йому.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022943
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2024

Счастье

Счастье

Собрались  арестанты,  в  бараке  у  буржуйки,
Нашлась  большая  кружка,  с  отменным  чифирём,
И  выпуская  носом,  махорки  дыма  струйки,
Неспешно  загутарили,  о  том,  да  и  о  сём.
Про  то,  как  им  жилось,  до  этого  на  воле,
Какой  и  у  кого,  был  счастья  в  жизни  миг,
А  когда  смолкли  все,  задумавшись  о  доле,
Взял  слово  один  вор,  почти  уже  старик:
-  Поведаю  я  вам,  друзья  мои  –  бродяги,
Истрию  одну,  которая  со  мной,
Случилась  уж  давно,  и  в  той-то  передряге,
Я  испытал  миг  счастья,  да  и  ещё  какой!
После  четвёртой  к  ряду,  своей  командировки,
Я  жил  на  поселении,  без  денег  и  понтов,
И  тут  мне  кореша  подкинули  «наколку»,
На  «жирную»,  на  хату,  в  посёлке  заводском.
Хозяин  хаты  той  –  директор  лесопилки,
Жена  его  –  бухгалтер,  а  сын  пошёл  служить,
Что  деньги  там  лежат,  почти,  что  как  опилки,
Что  нужно  только  влезть  и  в  сумочку  сложить.
И  вот,  сред  бела  дня,  я  через  задний  дворик,
В  окошко  проскользнул  и  сразу  понял  –  где,
Смотрю,  в  углу  стоит,  облезлый  старый  столик,
Столешницу  поднял,  а  там  полно  «лаве»!
От  радости  душа,  взорвалась  фейерверком,
Но,  в  тот  же  миг  во  двор,  влетел  автомобиль,
В  нём  молодой  пацан,  в  обличии  армейском,
А  с  ним  два  офицера,  вот  это  водевиль!
Я  ломанулся  был,  назад  в  своё  окошко,
Но  там  чрез  огород,  спешит  его  маман,
Я  кубарем  в  подвал  и  за  горой  картошки,
На  бочке  с  огурцами,  застыл,  как  истукан.
То  оказалось,  сын,  сподобил  командиров,
Приехать  на  денёк,  пображничать  слегка,
И  пьянка  понеслась,  не  хуже,  чем  в  трактире,
Папаша  разорился  на  ящик  коньяка.
А,  где-то,  через  час,  закончилась  закуска,
Мамаша  прямо  в  погреб,  по  лестнице  сошла,
Набрала  снеди  всякой,  сметаны  и  капустки,
Но,  в  полутьме  меня,  на  бочке  не  нашла.
И  так,  за  часом  час,  гульба  на  всю  катушку,
Гармошка  в  три  ряда,  чечётка  и  кадриль,
А  я  в  своём  углу,  продавливал  кадушку,
Глотая,  по  чём  зря,  от  этих  танцев  пыль.
Мамаша,  разов  пять,  в  подвал  ко  мне  спускалась,
Но,  хорошо,  что  свет,  туда  не  провели,
И  крышка  подо  мной,  всё  ниже  опускалась,
Но,  я  сидел,  не  рыпался,  как  баржа  на  мели!
Вот  новый  день  настал,  а  на  верху  похмелье,
Видать,  запас  остался,  не  выпитый  вчера,  
Опять  всё  закрутилось,  гармошка  и  веселье,
Так  только  наши  люди,  ведут  себя  с  утра!
После  обеда,  всё  ж,  гульбище  завершили,
Солдатик  с  офицерами,  покинули  банкет,  
Папаша  и  мамаша,  в  контору  укатили,
А  я  из  темноты,  рванул  на  Божий  свет!
Там  коньяку  стакан,  махнул,  как  с  голодухи,
Ещё  пару  бутылок,  запрятал  в  галифе,
Из  ящика  стола,  забрал  всё,  аж  до  крохи,
И  «поконал»  домой,  немного  под  «шофе»…

-  Так,  где  ж  тут  счастья  миг?  –  спросил  бродягу  Коля,
И  этот  самый  миг,  когда  ты  испытал?
Когда  все  разошлись  и  вышел  ты  на  волю?
Или,  когда  все  деньги,  что  были  там  забрал?
-  Эх,  землячёк,  земляк!  –  рассказчик  улыбнулся,
Я  счастье  то,  своё,  прочувствовать  сумел,
Когда  лишь,  голой  жопой,  да  в  лужу  окунулся,
Я  ж  сутки  на  той  бочке,  в  рассоле  просидел!

за  мотивами  розповіді  І.М.Губермана

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022610
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.09.2024

Одруження

Одруження

-    Сарочка,  любов  моя!
-  Слухаю,  Абраша!
-  Гроші,  що  потратив  я,
На  весілля  наше,
З  тим  добром  я  порівняв,
Що  за  тебе  дали.
-  Ну,  і  що  ти  там  дізнавсь,
Милий  мій,  коханий!
-  Вийшло,  Сарочка,  що  я,
Як  на  добрім  слові,
Оженився  на  тобі,
Виключно  з  любові!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022488
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2024

Ділова пропозиція

Ділова  пропозиція

-  Куме,  а  давайте  ми,
З  Вами,  та  й  на  пару,
Та  й  відкриєм  магазин,
Десь  біля  базару!
-  Добре,  тільки,  як  будете,
Відкривати  його,
Я  на  шухері  тихенько,
Постою  за  рогом.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022264
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2024

Соловецкая любовь

Соловецкая  любовь

На  островах,  на  Соловецких,  где  был  монашества  удел,
Возник  при  власти,  при  Советской,  суровый  лагерь  –  новодел,
Где,  вместо  восхваления  Бога,  перед  лампадой  у  икон,
Лишь  окрик  конвоира  строгий,  да  пут  кандальных  перезвон.
Там,  где  молитва  непрестанно,  из  келий  лилась  до  небес,
Завёлся  демон  окаянный,  кровавый  большевицкий  бес,
И  сотнями,  лишив  свободы,  везли  людей  на  Соловки,
Под  именем  «врагов  народа»,  чтоб  рвать  железом  на  куски...

Весной  однажды,  морем  Белым,  пришёл  этап  очередной,
Из  бывших  царских  офицеров,  забытых  собственной  страной,
Начлагеря,  при  смотре  новых,  узнал  средь  прибывших  ЗК,
Штабс-капитана  молодого,  недавней  юности  дружка.
И  вспомнил,  вспомнил,  комиссар  тот,  как  был  спасён  от  смерти  злой,
Как  засосало  в  быстрый  омут,  как  оказался  под  водой,
Как  леденило  страхом  душу  и  опускался  он  на  дно,
Но,  другом  вынут  был  на  сушу,  и  выжил  всем  чертям  на  зло!
Признал  и  капитан  чекиста,  хоть  тот  изрядно  раздобрел,
Холёный,  розовый,  плечистый,  не  тот  замученный  пострел!
А  вечером,  после  отбоя,  был  в  кабинет  доставлен  он,
Хозяин  встретил  его  стоя,  похоже,  несколько  смущён,
Но  разговор  не  шёл,  как  нужно,  ведь  перед  ним  идейный  враг,
А  детская  былая  дружба  и  долг  не  отданный  –  пустяк!
Всё  человеческое  в  целом,  сожглось  гражданскою  войной,
Лишь,  обещал  перед  расстрелом,  три  дня  свидания  с  женой…

В  предчувствие  последней  встречи,  тянулись  пасмурные  дни,
Дождь  будет  лить,  казалось  вечно,  но  всё  же  кончились  они,
Явилось  солнце  в  небе  чистом,  прогнав  бесследно  облака,
Когда  на  дощатую  пристань,  ступила  женская  нога.
Он  поднял  на  руки  супругу,  впервые,  месяцы  спустя,
Кружил,  кружил  её  по  кругу,  она  смеялась  как  дитя.
А  после,  приобняв  за  плечи,  он  заглянул  в  её  глаза,
Поведал  всё  о  смысле  встречи,  что  будет  после,  не  сказал.
Им  ветхий  выделен  был  домик,  с  крыльцом  расшатанным,  гнилым,
Кусочек  берега  на  взморье,  кусочек  леса  перед  ним,
Еды  запас  на  трое  суток  и  ни  одной  души  вокруг,
И  потекла  река  минуток,  за  часом-час,  за  кругом-круг.
Скользили  хороводом  стрелки,  по  циферблату  неспеша,
Были  за  чаем  посиделки,  под  тихий  шелест  камыша,
Прогулки  к  линии  прибоя,  слезинки  радости  в  глазах,
То  счастье,  что  рождают  двое,  в  горячих,  любящих  сердцах.
Ночами  долгими,  в  избушке,  при  полумраке  и  свечах,
Она  плыла,  как  воск  послушный  и  таяла  в  его  руках,
Сливались  губы  в  поцелуях,  два  тела  делались  одним,
Весь  мир  вокруг,  других  минуя,  принадлежал,  лишь  им  двоим…

Но  рок  судьбы  отринуть  сложно,  быть  может,  только  отложить,
Остановить  часы  возможно,  а  время  всё  равно  бежит,
Как  дым,  бесследно  исчезает,  оставив  горечь  на  душе,
Час  расставания  наступает,  и  не  когда-то,  а  уже.
Их  час  настал,  пришла  охрана,  к  нему  приставлен  был  конвой,
Она  собрала  чемоданы,  забыв  украдкой  зонтик  свой,
Надежду  тайную  питая,  что  возвратится  невзначай,
И  прошептала:  -  До  свидания!  А  он  ответил  ей:  -  Прощай!
А  дальше  в  разных  направлениях,  они  тихонько  разошлись,
Её  ждал  путь  назад  на  землю,  его  дорога  к  Богу,  в  высь,
Начальник  лагеря  с  тоскою,  пил  третий  уж  с  утра  стакан,
Гудел  причал  толпой  людскою,  как  переполненный  казан.
Она  всходила  вверх  по  трапу,  держась  за  поручень  рукой,
А  он  смотрел  на  строй  солдатов,  простоволосый  и  босой,
Она  споткнулась  на  ступеньке,  услышав  выстрелов  раскат,
А  он  уже  сползал  по  стенке,  глядя  в  алеющий  закат…

Шёл  пароход  легко  и  прямо,  кричали  чайки  за  кормой,
Рыдала  молодая  дама,  взахлёб,  горячею  слезой,
Рыдало  море  в  шуме  пенном,  рыдали  небо  и  земля,
По  душам  тысяч  убиенных,  прошедших  через  лагеря.

за  мотивами  розповіді  І.М.Губермана

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022139
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.09.2024

Аристократ

Аристократ

-  Гершик  Вольфович,  скажіть,
У  Вас  дома  є  кухарка?
Той  задумався  на  мить:
-  Є  така,  зовуть  Одарка.
-  А,  от  запитаю  ще,
Може  є  і  покоївка?
-  Покоївка,  також  є,
Гарна,  апетитна  дівка.
-  А,  водій,  там,  садівник,
З  Вами  також  проживають?
-  Так,  і  кучер,  і  лісник,
Всі  свою  кімнату  мають.
-  Ви,  таки,  аристократ,
Багатюща  людина!
Кава  в  ліжечко,  халат,
Гульки  без  упину!
-  Фімочка,  не  в  тому  суть,
Скажу  вам  без  мансів,
Різні  люди  проживають,
В  нашій  комуналці!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021934
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.09.2024

Коли помруть усі навкруг…

Коли  помруть  усі  навкруг…

Коли  помруть  усі  навкруг,
І  я  залишусь  на  одинці,
З  тремтінням  неспроможних  рук,
З  рубцями  давніми  на  серці,
Сліпий,  глухий  і  без  зубів,
Безпомічний  і  безпорадний,
Не  здатний  помогти  собі,
Змінити  навіть  простирадло…
У  колі  вицвілих  світлин,
Пожовклих  книг  на  антресолі,
Один,  один,  один,  один,
Один,  як  бадилина  в  полі.
Як  непотрібний  вже  маяк,
Що  небо  променем  не  крає,
Як  сивий  ворон-одинак,
Що  пережив  пташину  зграю,
Один-однісінький,  як  перст,
У  чотирьох  холодних  стінах,
На  тисячі  квадратних  верст,
Самотня  на  вітру  пір’їна,
У  океані  забуття,
Безвладно  спущене  вітрило,
І  не  позбавлений  життя,
І  жити  далі  вже  не  в  силах.
За  те,  що  завжди  поспішав,
Не  цінував  роки  прожиті,
Господь  узяв  і  покарав,
Пекучим  душу  довголіттям.
Мій  вирок  гірший  аніж  смерть,
А  може  навіть  більше,  Бог  вість,
Мій  вирок  –  пекла  чорна  твердь,
Він  називається  –  самотність…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021502
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.09.2024

Голова ОТГ

Голова  ОТГ

Я  вам  не  якесь  там  «ге»,
Голова  я  ОТГ,
Я  державу  представляю,
В  нашім  славнім  ріднім  краю.
Всіх  залишив  я  позаду,
Тож  отримав  цю  посаду.
Люблю  золото,  брильянти,
І  не  люблю  ухилянта!
Ухилянт  –  це  зло,  мразота,
Гірше  ніж  москаль,  достоту!
Треба  їх  усіх  зібрати,
І  відправити  в  солдати,
Щоб  очистив  їх  вогонь,
А  мене  не  можна  –  бронь!
Щоб  не  клята  та  броня,
Я  побіг  би  навманя,
Прямо  звідси,  геть  на  «нуль»,
Під  цунамі  вражих  куль,
Боронити  нашу  неньку,
А  ще  грошиків  у  жменьку,
Заробив  би  на  війні,
Бо  ж  не  платять  тут  мені…
Ну,  якихось  тисяч  сто,
А  відповідати  буде  хто?
Може,  підлий  ухилянт,
Чи,  той  піп-колаборант?
Все  ж  лежить  на  «голові»,
От  платили  б  сотні  дві,
Чи,  то  три…  Нє,  ну  а  шо?
Всіх  поставив  б  під  ружжо,
І  придатних,  і  не  дуже,
І  калік,  мені  байдуже,
Треба  віддавати  борг,
Не  доречний  жодний  торг!
Із  голотою,  найперше,
Най,  голота  в  військо  чеше!
Ну,  а  в  кого  гроші  є,
Тих  чекаю  у  фойє…
Ви  не  думайте,  що  статки,
Мені  треба  для  достатку,
То  –  для  іміджу  держави,
І  для  верховенства  права!
Дорогущі  вишиванки,
Ті  машини  і  коханки,
І  маєтки,  і  квартири,
Тож  бо  натяк,  що  я  сила!
А,  мої  зв’язки  і  друзі,
Круглолиці,  товстопузі,
Ухилянтів  –  страшний  сон,
Бо  я  –  правда  і  закон!
Все  ж,  буквально  на  мені,
Хлопці  гинуть  на  війні,
Треба  їх  тута  зустріти,
Вшанувать,  похоронити,
Встановити  на  могилу,
Пам’ятник,  такий,  до  діла!
То  я  ставлю  їх  по  блату,
Разом  з  моїм  меншим  братом,
Він  підряди  й  тендера,
Виграє  всі  на  «ура»,
То,  звичайно,  випадково,
Усе  чесно,  нема  мови!
В  нього  вроджений  талант,
А  хто  проти  –  ухилянт!
Ох,  ненавиджу  я  їх,
Всіх  би  перетовк,  як  бліх!
Щоби  ***  не  наплодили…
А,  от  хлопці,  ті  не  вспіли,
Не  зробили  діточок,
Ні  синочків,  ні  дочок,
Плачу,  плачу  кожен  день,
Як  поранений  тюлень!
Доведеться  мені  з  братом,
Генофонда  відновляти,
А  це  діло,  хоч  не  хитре,
Потребує  пузо  сите,
Тож  я  їм  у  ресторані,
Потім  парюся  у  бані,
Далі  спа  салон,  масаж,
Педикюр,  лімфодренаж.
Потім,  знову  та  ікра,
Із  лосося,  й  з  осетра,
Я  оцими  от  руками,
Її  в  рота  пхаю  прямо,
Хоч  не  лізе  –  про  запас,
Не  для  себе,  а  для  вас!
І  сльозами  запиваю,
За  тих  хлопців,  що  не  має.
Не  повернеш  їх,  отож!
Плачу,  як  вагітний  морж!
Горе,  люди,  справжнє  горе…
А  от  ухилянтів  –  море!
Сидять  тихо  по  хатам,
Та  скажу  я  чесно  вам,
Я  ще  жодного  не  стрів,
Посеред  своїх  кумів,
То,  самі  поважні  люди,
Бізнесмени,  не  приблуди,
Їхні  фірми,  ресторани,
Тож  усе  для  ветеранів,
І  працюють  спа  салони,
Виключно  на  оборону,
Справно  сплачують  податки,
Збір  військовий,  усе  гладко,
Мають  бронь  усі,  як  я,
Ми  ж  родина  і  сім’я!
А  мерзенні  ухилянти,
Гірше,  навіть  окупантів!
Зачаїлись  десь  по  норам,
По  льохам  і  по  коморам,
Не  гуляють,  не  їдять,
В  ресторанах  не  сидять,
Не  наповнюють  бюджет,
Взяти  їх  би  за  хребет,
Відірвати  від  жінок,
І,  туди,  на  «передок»!
Кожного,  як  пацюка,
За  хвоста,  і  в  ТЦК,
Там  навчать,  як  треба  жити…
(А  хто  може  заплатити,
Запишіть  но,  номер  мій,
В  мене  кум  там  головний)…

за  мотивами  розповіді  Ореста  Ласкавого

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021210
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.08.2024

Ненужный человек

Ненужный  человек  

Ненавижу  всех  и  вся,  
Ненавижу  каждого,
Где  получка  вся  моя?  
Отвечайте,  граждане!  
Я  работал  у  станка,
По  четыре  смены,
От  гудка  и  до  гудка,
Не  просил  замены,  
Не  ходил  на  перекур,  
Делал  по  два  плана,  
Обходился  без  халтур,  
Разве,  только  спьяна...  
Мерял  и  фрезеровал,
Бил  резьбу  исправно,  
Отрезал,  калибровал...  
И  погиб  бесславно!  
Ведь,  на  место,  на  моё,  
Приняли  машину,  
Железяку,  ё-моё,  
Словно  "финкой"  в  спину!  
Ну,  прям  зло  меня  берёт  -  
Робот!  Железяка!  
Без  души,  зато  не  пьёт,  
Вот,  не  пьёт,  чертяка!  
Брак  не  делает,  не  ест,  
В  туалет  не  ходит,  
И  работает,  как  бес,  
Или  демон,  вроде.  
Ему  пофиг  перекур,  
Отпуск  и  больничный...  
Нет,  ну  это  чересчур,  
Для  людей  приличных!  
Но,  директору  важней,  
Увеличить  прибыль,  
И  консервной  банке  сей,  
В  тему,  моя  гибель.  
Всё  отняла  у  меня,  
Подлая  жестянка,  
Потому  и  пьяный  я,  
Прямо  с  позаранку.  
Просто,  лишний  человек,
Средь  таких  же,  лишних,
Победил  меня  хай  тек,  
Не  помог  Всевышний!  
Остаётся  два  пути  -  
Иль  в  петлю  со  свистом,  
Иль  машине  отомстить,  
В  роли  программиста!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021083
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.08.2024

Хейло

Хейло

Кричали  путіну  -  х.ло!
Волали  -  ла,  ла,  ла,  ла,  ла!
А  тут  домашній  наш  Хейло,
Взяв  на  пів-ляма  хабаря!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019890
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2024

***

Смітник  історії  поповнила  новинка,
Туди  відправили  старий  «Радянський  танк»,
Але  задумаємось,  браття,  на  хвилинку,
На  фронті  теж  радянські,  чи  не  так?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019824
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.08.2024

Волки

Волки

Во  тьме  ночной,  скользят  беззвучно  тени,
Сквозь  стену  зарослей  оврагов  и  болот,
Крадутся  к  сонной,  перепившейся  деревне,
Где  в  загороди  спит  безмолвный  скот.
Обходят  тихо,  стороной,  через  опушку,
Рысцой,  на  мягких  лапах,  морда  в  хвост,
Минуя  егеря  замшелую  избушку,
Проверенной  тропой  через  погост.

Вожак  ведет  вперед  свою  ватагу,
Играет  желтый  блеск  в  его  глазах,
В  них  отражается  упорство  и  отвага,
А  в  тех,  что  смотрят  на  него  –  животный  страх.
И  вот,  загривок  вздыбился  косматый,
Метнулся  черный  силуэт  из-за  кустов,
И  в  тусклом  свете  от  луны  щербатой,
Сверкнули  иглы  острые  зубов!

Вы  наш  оскал  звериный  не  поймете,
Поскольку,  овцы  по  рожденью,  не  волки,
На  корм  для  нас,  безропотно  идете,
Сопротивляться  вам  природно  не  с  руки.
А  мы  клыками  пронизая  ваши  шеи,
Рвем  жилы,  как  гнилую  тетиву,
От  крови  выпитой,  неистово  пьянеем,
И  тянем  туши  за  собой  в  ночную  мглу.

Туда,  где  в  чаще,  в  логове  надежном,
Заждался  нас  голодный  молодняк,
Им  вырасти  без  мяса  не  возможно,
И  обойтись  лишь    молоком  никак.
А  с  ними  наши  верные  подруги,
Хранящие  до  времени  щенков,
Не  знающие  страха  и  испуга,
Не  уступающие  в  крепости  зубов.

Нам  одиночки  ни  к  чему,  мы  верим  в  стаю,
Мы  серая,  по  жизни  правильная  масть,
Боятся  звери  нас  в  лесу,  обходят  краем,
И  косолапый  не  отважится  напасть.
Медведь,  конечно,  волка  посильнее,
Но  гордость  и  свобода  –  наш  ответ,
Нас  не  научишь  в  цирке  бегать  по  арене,
И  не  заставишь  оседлать  велосипед!

Один  лишь  только  зверь  покруче  волка,
На  двух  ногах  он  ходит  –  человек!
Не  зубы  –  карабин  или  двустволка,
Способны  оборвать  наш  волчий  век.
Откуда  взялся  их  такой  обычай,
И  как  нам  дальше  жить,  скажи  вожак,
Ведь  мы  лишаем  жизни  для  добычи,
А  нас  они  стреляют  просто  так!
Мы  убиваем  только  для  добычи,
А  нас  они  стреляют  просто  так!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019381
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.08.2024

Исповедь

Исповедь

В  кабаках  и  ресторанах,
Нагулявшись  сдуру-спьяну,
Я  оставил  часть  своей  души,
Из  карманов  что  добыто,
Было  ночью  там  пропито,
Миллион  сменявши  на  гроши,
Корефанов  закадычных,
Вечно  толпы,  а  вот  нынче,
Днём  с  огнём  не  сыщешь  не  найдёшь,
И  подруг,  всегда  готовых,
Лечь  на  гладь  простынь  шелковых,
Нету,  коли  денег  не  даёшь.

Исповедь  души  моей  израненной,
Исповедь  души  моей  больной,
С  Богом  никогда  не  разговаривал,
Сколько  раз  пытался  Он  со  мной!
Был  я  слеп,  не  замечал  простых  вещей,
Все  грехи  в  душе  своей  тая,
Может  быть,  успею  на  закате  дней,
Рассказать  Ему,  что  сделал  я.

С  детства  я  имел  сноровку,
Кошелёчки  очень  ловко,
Подрезал  у  толстых  фраеров,
Не  щипал,  кого  не  надо,
Правильных  держался  взглядов,
И  в  почёте  слыл  среди  воров.
У  фортуны  и  удачи,
Был  любимцем,  не  иначе,
Но  случался  в  картах  перебор,
Приходилось  в  край  далёкий,
До  поры  отбыть,  до  срока,
По  путёвке,  что  оформил  прокурор.

Припев

Жизнь  кометою  промчалась,
Что  в  итоге  мне  осталось,
Угольки  истлевшие  в  золе,
Ни  жены,  ни  дочки  с  сыном,
Только  шрамы  и  морщины,
Да  стакан  гранённый  на  столе.
Уходя  от  мыслей  мрачных,
Глянул  я  на  мир  иначе,
И  увидел  Божью  красоту.
Станет  мне  теперь  отрадой,
Монастырская  ограда,
Где  я  дней  остаток  проведу.

Припев

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018775
рубрика: Пісня, Лирика любви
дата поступления 30.07.2024

"Нє по Сєнькє шапка"

"Нє  по  Сєнькє  шапка"

Якщо  тебе  обрали  королем,
Але  корона,  що  на  скронях,  завелика,  
Не  обійтися  тобі,  друже,  без  проблем,
Послухай  мудрого,  старого  чоловіка.
Найперш,  вона  впаде  тобі  на  очі,  
І  ти  нічого  не  побачиш  крізь  метал,  
За  тим,  закриє  вуха,  хоч  не  хочеш,  
І  ти  утратиш  слух  свій,  назагал,  
А  потім,  ще  донизу  прослизнувши,  
Затисне  наче  обручем,  уста,  
Щоб  ти,  язик  від  страху  проковтнувши,  
Нічого  і  нікому  не  сказав.  
Нарешті,  перехопить  кволу  шию,
Нашийником  суворим  золотим,
І  з  радості  раби  твої  завиють,
І  на  розправу  потягнуть  тебе  за  тим.  
А  там,  ти  все  побачиш  і  почуєш,  
І  зможеш  говорити,  без  проблем,  
Та  вже  нічим  ти  натовп  не  здивуєш,  
Бо  геть  не  гоже  слухати  нікчем.  

Н.  Макіавеллі

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018307
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2024

Найкраще почуваєшся живим…

Найкраще  почуваєшся  живим…

Найкраще  почуваєшся  живим,
Коли  прийшла  пора  вмирати,
Позаду  тебе  брязкнуть  грати,
Сталевим  пострілом  сумним…
В  кишенях  руки  не  сховати,
Тремтіння  їх  не  подолати,
І  серця  хаотичний  ритм,
Не  зупинити,  не  приспати.

Через  віконця  крихітні,  малі,
Убрані  павутиною  заліза,
Дощу  весняного  зависа,
Бринить  краплинками  на  склі,
Крізь  неї  аромати  лісу,
Здолавши  вогкості  кулісу,
Ввірвуться  вихором  п’янким,
В  закуток  плісняви  і  слизу.

Той  запах  спрагненої  волі,
Всотаю  жадібно  крізь  шкіру,
Мов  трунок  ніжного  ефіру,
Вбиру  краплинками  поволі,
І  в  Бога  маючи  лиш  віру,
Крізь  нетрі  переходів  сірих,
Я  вирушу  на  зустріч  долі,
Під  пильний  погляд  конвоїра.

Повз  фарби  злущеної  шрами,
Цементом  грубої  підлоги,
Пересуватиму  я  ноги,
Спочатку  боязко  і  мляво,
А  потім  десь,  на  півдороги,
Здолавши  всі  в  душі  тривоги,
Уже  не  тут,  а  там  думками,
Продовжу  шлях  до  перемоги.

Пройду  під  натяки  відверті,
Під,  в  спину,  грубі  стусани,
Під  «клац»  затвора  не  гучний,
За  кроком  крок,  в  обійми  смерті,
Нарешті  вільний,  син  весни,
До  Господа,  шляхом  тісним,
Своїх  останніх  двісті  метрів,
По  коридору,  до  стіни…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017914
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2024

Життя, на хвильку зупинись…

Життя,  на  хвильку  зупинись…

Життя,  на  хвильку  зупинись,
Не  поспішай,  не  створюй  кризу,
Здійму,  лиш,  голову  у  вись,
А  ти,  все  гнеш  мене  до  низу,
Я,  лиш,  свій  погляд  до  зірок,
Замріяно  спрямую,  часом,
А  ти,  на  шию  –  стриб  і  скок!
І  в  землю  пхаєш  мене  носом.
Я  розумію  натяк  твій  –
Потрібно  до  землі  звикати…
Але,  життя,  прошу,  постій!
Я  не  навчився  ще  літати…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017359
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2024

Фантазер

Фантазер

 -  Я  рішуче,  як  годиться,
Спершу  з  неї  зняв  спідницю,
Потім  делікатно,  ніжно,
Блузку  чисту,  білосніжну,
Далі,  ставши  на  ослінчик,
Вниз  стягнув  шовковий  ліфчик,
А  труси,  клянуся  Богом,
Самі  впали  на  підлогу…
-  Боря!  Я  тебе  як  брязну!
Скільки  можна  бути  блазнем!?
Перший  раз  ти  самотужки,
Зняв  білизну  із  мотузки!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017141
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2024

Рождение

Рождение

Почему?  Зачем?  Да  не  хочу  я!
Кто  меня  толкает  в  тесноту?
Что  за  сила  меня  давит  и  бичует,
Боже,  неужели  я  умру?
Было  все  ведь  тихо  и  спокойно,
Развивался  я  по  правилам  и  рос,
Отчего  ж  теперь  так  стало  больно?
В  сотый  раз  я  задаю  себе  вопрос.
Я  парил  в  свободе  невесомой,
Маленькой  вселенной  окружён,
Но,  зачем  она  сжимает  меня  снова,
Провинился  я  пред  нею  может  в  чём?
Ведь  она  меня  кормила  и  поила,
Через  тонкую  связующую  нить,
Может  быть,  за  что-то  разлюбила?
Вдруг,  она  способна  разлюбить?
Правда,  я  толкался  и  пинался,
Локоть  иль  колено  выставлял,
Это  я  с  собою  сам  игрался,
Я  не  знал,  что  это  плохо,  я  не  знал!
И  теперь,  наверное,  за  это,
Меня  гонят  и  толкают!  Вон!  Долой!
Я,  как  штопор,  вкручиваюсь  слепо,
В  узенькую  щёлку,  головой.
Я,  как  зёрнышко,  которое  попало,
В  знающие  дело  жернова,
Меня  так  со  всех  сторон  зажало,
Что,  назад  вернуться,  не  судьба!
А  вселенная  отпустит  –  снова  схватит,
Резанул  глаза  слепящий  свет,
Я  кричу  ей:  -  Хватит!  Хватит!  Хватит!
Но,  она  сама  кричит  в  ответ!
Вместе  с  криком  ужаса  и  страха,
В  лёгкие  ворвался  кислород,
Я  ревел,  я  корчился,  я  плакал,
Но,  смеялись  все  вокруг,  наоборот.
Как  же  холодно,  светло  и  неуютно!
Из  последних  сил  вселенную  держу,
Но,  теряю  с  нею  связь,  ежеминутно,
Нет!  Не  режьте  пуповину,  я  прошу!..
Я  орал,  но  взрослым  не  понятно  –  
Я  протиснулся  из  рая  прямо  в  ад!
Господи,  возьми  меня  обратно!
Мама,  затолкай  меня  назад!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016928
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.07.2024

Не письменний

Не  письменний

В  синагогу,  до  рабина,
Завітав  один  бідняк,
Не  поганий,  як  людина,
Але  не  щастить  ніяк!
Просить  хоч  яку  роботу,
Навіть  саму  найбрудну,
Ребе  каже:  -  Маю  квоту,
Тебе  писарем  візьму.
-  Ні,  я  писарем  не  можу,
Я  ж  не  грамотний  батяр!
-  Чим  тоді  я  допоможу?..
На,  тримай  один  доляр!
Взяв  він  той  пом’ятий  долар,
Купив  пачку  цигарок,
Перепродав,  потім  знову,
Потім  прикупив  ларьок,
Згодом  розгорнув  мережу,
Далі  фабрику  придбав,
Дивіденди  обережно,
В  інші  бізнеси  вкладав.
Став  страшенно  багатющим,
Справжній  мультимільонер,
Молодий  і  непитущий,
Приклад  багатьом  тепер!
Завітав  він  у  Нью-Йорку,
В  ювелірний  магазин,
Жінці  вибрати  обновку  –
Народився  в  нього  син!
Вибрав  за  мільйон  із  чимось,
Діамантове  кольє,
Тягне  торбу  із  грошима,
Помічник  його  Матьє.
-  Гей,  касир!  Берись  до  справи!
Той  зеленим  став,  як  Шрек,
Шепче:  -  Може,  пан  ласкавий,
Випише  звичайний  чек?
-  Та  не  вмію  я  писати,
Я  якби  це  діло  вмів,
До  сих  пір  би  на  зарплату,
В  ребе  писарем  служив!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016691
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2024

Єгорка

Єгорка(Вбивство,як  спосіб  життя)

Народивсь  Єгор  звичайним,  голопузим  немовлям,
Цицьку  ссав,  у  памперс  пудив,  мамі  спати  не  давав,
Ріс  цікавим  і  веселим,  рідні  тішилися  ним,
Світ  вивчав  навколо  себе  і  себе  у  світі  тим.

Муху  зловить  хлопченятко,  з  інтересом  розгляда,
Лапки  відірве  спочатку,  потім  крильця  –  раз  і  два!
А  на  сам  кінець  голівку,  пальченятами  стисне,
Кине  мушку  на  долівку,  «Мама!  –  каже  –  хочу  ще!»

Там  комарика  прихлопне,  тут  роздушить  павука,
Із  завзяттям  непідробним,  ріже  ножиком  жука,
Таргани,  ґедзі,  мурахи,  все,  що  повзає-літає,
Упіймає  бідолаху,  і  вивчає,  і  вивчає…

На  канікулах,  порядком,  він  майстерність  шліфував,
Горобців  бив  із  рогатки,  жаб  насосом  надував,
Як  знайде  гніздо  пташине,  усі  яйця  потовче,
Плюне  дідові  на  спину,  бо  він  б’є  його  за  те.

Назбирає  колорадів,  на  картоплі,  прям  до  жбану,
І  як  німців  в  Сталінграді,  палить  зверху  целофаном…
Скручував  курчатам  шиї,  топив  в  ночвах  котенят,
Відправляв  пташок  у  «вирій»  з  допомогою  петард…

Набирався  сил  Єгорка,  розвивався,  підростав,
Вішав  цуциків  на  шворку,  курям  голови  рубав,
Та  найбільшу  насолоду  мав,  аж  капала  слина,
Коли  споглядав  з-за  рогу,  як  кололи  кабана…

Потім  вже  життя  доросле,  закрутило,  затягло,
Але  схильності  не  згасли,  навіть  стали  ого-го!
Розколов  дружку  графіном,  головешку,  як  гарбуз,
І  за  вбивство  сів  на  "зону",  щоб  спокутувать  конфуз.

Так  би  і  сидів  Єгорка,  своїх  довгих  десять  літ,
Аж  приїхав  на  вербовку,  хто  зна  звідки,  лисий  дід,
Каже,  мов  кому  охота,  прогулятись  на  війну,
Того  забере  в  піхоту,  щоб  загладити  вину.

Треба  просто  з  автоматом,  забігати  у  село,
Убивати,  ґвалтувати,  все,  як  любим  ми  давно,
Що,  мов,  головний  убивця,  ну,  верховний  наш  пахан,
Строк  скостить  вам,  як  годиться,  слово  дав,  а  він  пацан!

Підписав  Єгор  бумагу,  одягнув  військовий  стрій,
І  поїхав  «бідолага»,  відробляти  злочин  свій,
Року,  з  пів,  його  «штормило»,  був  під  смертю  повсякчас,
Але,  якось  так  не  вбило,  а  от  він  вбивав  не  раз,

Видно,  навички  дитячі,  все  ж  давалися  взнаки,
Не  одна  вдова  заплаче,  від  діянь  його  руки…
Повернувся  він  «героєм»,  в  школі  вів  «Уроки  миру»,
Від  дівок  не  мав  відбою,  та  не  приведеш  в  квартиру!

Поки  воював  «красива»,  його  «хату»  за  борги,
Хапнула  собі  держава,  попри  його  «подвиги».
Та  не  довго  бомжувалось,  підібрала  його  Люба,
Видно,  дівка  закохалась,  діло  вже  ішло  до  шлюбу,

То  дарма,  що  був  на  «зоні»,  так,  по  дурості  попав,
Але  борг  віддав  по  повній,  сам  Єгор  не  раз  казав:
-  Я  тепер  людина  вільна,  я  свій  злочин  відробив,
Я  військових  і  цивільних,  душ  зо  двісті,  точно  вбив!

О,  мужчина,  не  ганчірка!  Буде  муром  кам’яним!
І  до  друга  на  вечірку,  Люба  вирушила  з  ним.
Там  напились  всі  повально,  залишилися  на  ніч,
Люба  вийшла  до  вбиральні,  а  Єгор  пашить,  як  піч!

Навздогін  за  нею  швидко,  очі  налилися  кров’ю,
Ось,  що  роблять  напідпитку,  сліпі  ревнощі  з  любов’ю!
Бо  приснилося  ревнивцю,  що  страшна  відбулась  зрада,
Що  Любаня  наодинці,  з  його  другом  і  камрадом,

І,  хоча  на  унітазі  він  застав  її  одну,
Просто  задушив  одразу,  сам  не  зрозумів  чому,
А  дружка  слідом  зарізав,  раптом  той  все  ж  намір  мав?
Бачив  він  його  мармизу,  як  на  Любу  поглядав.

Результат  –  п’ятнадцять  років,  на  суворому  режимі,
Чи..,  можливо,  знов  на  фронті,  відпрацює  для  країни?
Для  країни,  що  воює  і  торочить  щось  про  мир,
Де  життям  чужим  гендлює,  ненажерливий  упир,
Де  духовності  каліцтво,  де  немає  майбуття,
У  країні,  де  убивство,  стало  способом  життя!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016313
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2024

Не велика різниця

Не  велика  різниця

У  затінку  під  корчмою,
П’ють  горілку  кумів  двоє,
По  маленьку  цмулять  чарку,
І  комфортно,  і  не  жарко,
Аж  тут  раптом  із-за  рогу,
Гроб  виносять  на  дорогу,
А  за  ним  народу  сила  –  
Проводжають  до  могили.
-  Хто  це,  куме,  Ви  впізнали?
-  Так!  Це  Федір  Шестипалий,
Той,  що  жив,  отам  за  яром,
Ох  і  ласий  був  котяра!
Пив  як  кінь,  курив  безбожно,
А  жінок  мав,  другу  кожну!
Але,  бачиш,  дострибався,
Хоч  і  крепкий,  а  зламався!..
Лиш  хильнули  дві  чарчини,
Знов  юрба  за  гробом  плине,
Знов  небіжчик  у  труні,
-  Куме,  Ви  впізнали,  ні?
-  То  це  ж  Федора  сусід,
Олександр  Семидід.  
Був  він  праведний,  як  ангел,
На  обійсті  смикав  штангу,
Не  курив,  не  пив  одвіку,
Чесним  знався  чоловіком,
І  мав  все  життя  жону,
Від  весілля  лиш  одну.
-  Тю,  це  ж  треба,  отакої!
Все  життя  прожив  з  одною!
І  не  пив,  і  не  курив,
І  залізо  ворушив,
А  різниці,  по  фіналу,
Лиш  на  пів  години  стало!..
Ну  ж  мо,  куме,  наливайте,
Час  даремно  не  втрачайте!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015753
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2024

За пів ціни

За  пів  ціни

День  осінній  догоряє,
Пада  сніг  вже  на  поріг,
Весь  кагал  листа  складає,
Комерсанту,  зі  своїх:
«Ми  нещасні  сірі  миші,
Злидні  подушили  нас,
Є  одна  надія  лише,
Благодійнику,  на  Вас!
Чи  не  міг  би,  пан  торговець,
Бідним  нам,  подарувати,
Шість  вагонів  із  вугіллям,
Безкоштовно,  без  оплати?»
«За  даремно,  я  не  можу,
(Бачать  відповідь  вони),
Але  браттям  допоможу,
Відпущу  за  пів  ціни.»
Що  ж,  погодилась  громада,
«Б’ють-тікай,  дають-бери»,
І  замовила  зі  складу,
Із  шести  вагонів,  три…
Не  отримавши  оплати,
Ні  замовлення  на  решту,
Бізнесмен  той,  правди  ради,
Шле  з  питаннями  депешу.
А  кагал  відповідає:
«Пан  придумав  щось,  чи  як?
І  на  думку  нам  спадає,
Що  закритий  вже  контракт.
Ви  нам  як  пропонували  –
Шість  вагонів  –  пів  ціни,
З  цього  ми  порахували,
Що  за  дарма  буде  три.
Їх  отримали,  всі  повні,
Дуже  вчасно,  бо  зима,
А  на  інших  три,  шановний,
В  нас  претензій  геть  нема!»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015347
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2024