| Сторінки (22/2155): | « | 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 | » |
Це простір для їзди й ходіння,
Який обмежений двома
Рядами побудов з каміння
Чи то із цегли, що трима
Чи то будинок, чи хатину.
Для того стіни, стеля, дах
Будова має, що людину,
Яка живе в ній, при вітрах
Чи при снігах, дощів, пекучих
Улітку сонця промінців,
Чи іскор блискавки блискучих
Під час похмурих, сірих днів
Весь час надійно захищає
Усіх впродовж всього життя.
Так, кожна вулиця в нас має
Іздавна ще своє ім’я
Для того, щоб ми відрізняти
Одну від іншої могли,
Як треба, також порівняти,
Щоб ми приїхали, прийшли
На вулицю, яку шукаєм,
Де місце необхідне є.
Як назву вулиці ми знаєм,
То більше шансів також є,
Щоб ми усе ж не заблукали
Посеред інших вулиць враз,
Щоб ми потрібну відшукали,
Могли знайти її щораз.
Додам я вам ще на останок.
Поняття «вулиця» – людське,
Одна із людських забаганок,
Життя щоб мати більш легке.
Євген Ковальчук, 10. 02. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973527
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2023
Літера – письмовий знак,
Що у мові позначає
Звук, сполучення їх. Так,
Її кожна мова має.
Звісно, не одну, ні-ні,
Певну кількість уміщає
Літер. В нас – це голосні
Й приголосні, кожен знає.
Хоч, звичайно, друзі, так,
Українська мова має
Й літеру – це м’який знак,
Звуку що не позначає.
Ніде правди тут таїть.
Кожен змалку з нас це знає,
Літеру, яка стоїть
Перед ним, він пом’якшає.
Не дивуйтесь, що також
Іншу назву чуть прийдеться.
Літера у нас, атож,
Буквою іще зоветься.
В нашій мові тридцять три
Літери, бо більш немає.
Кожна ж з давньої пори
Певне місце в ній займає.
З літер творяться слова.
Речення з слів виникає.
З речень текст, мов ожива,
Текст, що нам щось повідає.
І писати, й промовлять
Кожну літеру слід гоже.
В слові ж часом помінять
Значення й одна з них може.
Євген Ковальчук, 10. 02. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973436
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2023
Він слугує повсякчас,
Щоб показувати час
Протягом доби всім нам:
І дорослим, й малюкам,
Щоб усі робили ми,
Ті, що зовемось людьми,
Справи наші повсякчас
Вчасно, у потрібний час;
Щоб ніколи ми, авжеж,
Не запізнювались теж
Чи до школи, чи також
На роботу, чи, атож,
Будь-куди, куди я й ти
Якось маємо піти.
Є годинник, що висить
На стіні, є, що носить
Прийнято в нас руці.
Так, годинники бо ці
Менші тих, що на стіні
В нас висять і ночі, й дні…
Має цей же апарат,
А точніше − циферблат
Певну часову шкалу:
Чи велику, чи малу.
Цифри, поділки на ній,
На шкалі тій часовій.
Звісно, що на ній є теж
Ще стрілки. Їх три, авжеж.
Кожная слугує в нас,
Щоб показувати час.
Стрілка, що найтонша в нім,
То секундна. Також, крім
Неї, ще годинна є.
Значення вона своє
Має теж – годину нам
Вказує. Хвилинна ж там,
У годиннику, є теж,
Вказує ж вона не те ж,
А годину нам вона
Познача. Не новина,
Що на світі також в нас
Є годинник той, що час
І без поділок, стрілóк,
Та також без помилок,
Точно кожному з нас, так,
Час показує, однак
За умови, що в нім є
Батарейка, що дає
В нім енергію йому
Працювати. Ось чому.
Та невдовзі настає
Час, коли він в нас стає,
Зупиняється, не йде.
Та, звичайно ж, він піде́,
Працюватиме в нас знов.
Щоби час у нім ішов,
Батарейку нову слід
Нам поставити, і хід
Часу знов почне. Всього
Слід налаштувать його.
Євген Ковальчук, 09. 02. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973435
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2023
Люди всі усе життя
Носять на ногах взуття
З ціллю перш, передусім
Захисту їх, щоб усім
Зручно нам у певну мить,
В певний час було ходить
По підлозі, по землі.
І дорослі, і малі –
Кожен з нас на світі зна.
Це для нас не новина.
Різні типи є взуття.
Знати треба до пуття
Нам, коли який взувать,
Щоби ноги замерзать
Чи пітніти в літній час
Раптом не могли у нас.
Як надворі лютувать
Холод почина, взувать
Перш, ніж вийти, скáжу вам,
Черевики треба нам.
Як глибокії сніги
Там іще в нас навкруги,
Не хвилюйся, не сумуй –
Чоботи тоді узуй.
А улітку, навесні
Можна і тобі, й мені
Туфлі чи сандалі взуть
Ті, які нам підійду́ть.
Капці носимо ти, я
Вдома. Це легке взуття.
І спортивне в нас, атож,
Звісно, є взуття також.
Кеди це, кросівки теж
Чи звичайні, чи, авжеж,
Роликові. У взуття,
Слід додать для сприйняття
Повного його, ще є
Компоненти, щоб своє
В нас призначення як слід
Здійснювало, звісно. Під
Ним підошва є. Каблук
Може буть на ній, що звук
Своєрідний видає.
У чобіт халяви є,
Що гомілки в той же час
Покривають добре в нас,
Як взуваємо їх ми.
То і звуться ж чобітьми.
Більшість із взуття шнурки
Має. Застібки, шпильки
Чи липучки мати теж
Може, звісно, так, еге ж.
А для чого? Щоб взуття
В нас трималось до пуття
На ногах, аби ось-ось,
Як йдемо ми, не знялóсь.
Та, перш, ніж взуття узуть,
Слід шкарпетки одягнуть.
Ось, для чого у взутті
Ходимо ми при житті.
Євген Ковальчук, 08. 02. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973355
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2023
І дорослий, і дитя
Все своє земне життя:
Влітку, взимку, восени,
Навесні, усі вони
Одяг носять той, який
І великий, і малий
Зна, їх тіло обляга.
Суть його бо поляга
В тім, щоб захищати нас
Добре всюди й повсякчас
Від погодніх всіх умов,
Щоби кожен був здоров
І красиво виглядав,
Як на себе б одягав
Одяг. Шуби і куртки,
Також шапки залюбки
Всі вдягають, як ідуть
В холод з дому. Їхня суть
Полягає бо у тім,
Щоб було на світі всім
Людям тепло в нас завжди,
Навіть в люті холоди.
Щоб рукам не замерзать,
Рукавиці слід вдягать,
А на шию шарф також,
Щоби не вхопила дрож,
Щоб мороз крізь комір твій
Не пробрався, й вітровій,
Впасти дощ чи мокрий сніг
Теж за пазуху не міг.
А під куртку одягать
Светр слід. Під ним же мать
Ще футболку треба всім.
Тут, звичайно, справа в тім,
Що в приміщенні, атож,
І футболку, й светр також
Носимо і сорочки,
І жилети, й піджаки.
Нижче носимо штани.
Покривають нам вони
Ноги і перед, і таз,
Як вдягаємо щораз.
Часто майже кожен з нас
У спекотний, літній час,
Як немає холодів,
Замість теплих тих штанів
Шорти й бриджі одяга.
Це, мовляв, допомага.
Поверх них же пояси
Часом носимо. Труси
Носимо постійно ми
І під шортами, й штаньми.
А дівчата та жінки
Сукні носять залюбки
Чи спідниці. Хлопчаки,
Парубки, чоловіки
Із краваткою також
Носять в нас костюм, атож.
Медсестра чи то медбрат,
Лікар носять медхалат.
Знають всі, бо то не міф,
Що жінки в нас носять ліф
Той, що груди обляга.
Суть його в тім поляга.
Може, хтось комбінезон –
Стас, Андрій чи Соломон
Любить часом одягти
Чи, можливо, навіть ти.
А на ступні, перш їх взуть,
Слід шкарпетки надягнуть
Чи панчохи, щоб в теплі
І дорослі, і малі
Мали їх. Коли вже спать
Кожному пора лягать,
Перш, ніж в ліжечко лягти,
Хтось піжаму одягти
Може ще – костюм для сну.
Краще так, мовляв, засну,
Спати буде, мов, зручніш,
Взимку також ще тепліш.
Звісно, одяг це не весь,
Адже в кожного з нас десь
В шафі й інший одяг є,
Бо виконує своє
Він призначення у нас
В певнім місці, в певний час.
Я лиш описати хтів
Одяг з поміччю цих слів,
Значення його вказать,
Чом його нам слід вдягать.
Євген Ковальчук, 07. 02. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973354
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2023
В світі ще з прадавніх пір
Люди головний убір
Мають всюди. А чого
Люди мають всі його?
Певен, знає кожен з вас.
Служить для усіх він нас,
Щоб захищена була
Голова, щоб не могла
Кожная людина в нас
В літній і зимовий час
Занедужать, захворіть.
Як надворі сонце гріть
Влітку буде, то картуз
І дорослий, й карапуз
Враз на голову вдіва,
Щоб у нього голова
Від гарячих промінців
Сонця спереду, з боків
Не боліла, як пекло
Сонце б голову й чоло.
Як надворі холоди,
Вітер, дощ, сніг, то завжди
Одагає кожен з нас
Зверху шапку в той же час
Чи, можливо, капелюх,
Як немає завірюх.
Хоч якщо у нас такий
Він – не теплий, а легкий,
То і влітку теж вдягти
Можемо його я, ти…
А монарх: цар чи король,
Що виконує бо роль
У державі головну
Чи то пак роль керівну,
Носить він корону в нас,
Повну безліччю прикрас –
Символ влади. Є й тюрбан
В азіатів, мусульман.
Голову він накрива,
Щоби не спеклась, бува.
Також є іще берет
Той, що схожий на кашкет.
Тільки він без козирка
І без окола. Легка
Є пілотка в вояків,
У військових парубків.
Також часто в нас жінки
Літні носять зверх хустки.
Кухарі на кухні ж пак
Носять кухарський ковпак.
Будівельника убір
Головний, мені повір, –
Каска, що його ураз
Захищає кожен раз
В час, коли ремонт іде,
Щоб, якщо щось упаде,
Не зашкодить голові.
Без убору всі живі
Часом можуть же, затям,
Поплатитися життям.
Євген Ковальчук, 06. 02. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973250
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2023
Формулювання, вислів це, в якому
Знаходиться словесний певний вміст.
Його завдання полягає в тому,
Аби воно нам розкривало зміст
Усіх слів, висловів, які є в мові,
Котрі щодня вживаємо всі ми
У побутовій, фаховій розмові.
На те ж і зовемося ми людьми.
Воно наявне в вигляді письмовім,
Друкованім в тлумачнім словнику,
Щоб будь-коли – в дні буднім і святковім
Чи іноземцю, чи то земляку,
Уродженцю своєї батьківщини,
Розкрити значення наявних слів
У мові, що у кожної людини
Виразником думок і почуттів
Є. Визначення певне слово може
В собі одне чи то й з десяток мать.
Словник тлумачний, звісно, допоможе,
Щоб раптом, мов у лісі, заблукать
Не мав повік можливості ти тої,
Бо з визначенням є також десь там
Ще й приклад, що пояснює устої,
Коли й де слід вживати слово нам,
В який потрібно нам поставить
Його і в усний, і в письмовий текст,
Щоб не порушити, щоб не розбавить
Його, бо різний же контекст
В нім може бути з іншими словами
У тексті, та тлумачні словники
Розкрити визначення слів всіх нам із вами
Поможуть, любі друзі, залюбки.
Євген Ковальчук, 06. 02. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973249
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2023
Рід занять, що вимагає
Певних навичок і знань,
Хто до неї докладає
Максимум своїх старань.
Так, для більшості на світі
Існування джерелом
Є вона узимку, вліті…
З нею ми, мов під крилом.
Є професій в нас багато,
І не перерахувать.
Уявити страшнувато,
Скільки ж часу в нас забрать
Може їх перерахунок.
Все життя їх рахувать
Нам прийшлося б. Підрахунок,
Я наважуся сказать,
Й в той час не скінчився б файно*,
Хоч старі вже неживі,
Бо з’являються, звичайно,
В нас професії нові.
Так, виконує в нас кожна
З них на світі певну роль.
Як не проти, якщо можна,
Їх назвать мені дозволь,
Хоч би декілька назвати,
Хоч би тільки основні,
Як їх виконавця звати,
Що цілісінькії дні
З ранку й до самої ночі
Рук своїх не поклада,
Щоби люди всі охочі,
В кого сталася біда
Чи потреба в чомусь, може,
Виникла, що вдовольнить
Певний фахівець поможе,
Щоби з нею більш не жить.
Вчитель вчить дітей у школі,
Виикладач – у ВНЗ,
А водій туди поволі
Чи деінде нас везе.
Лікар всіх людей лікує,
А тварин – ветеринар.
Кухар їсти нам готує,
А стриже нас перукар.
Будівельник же будує
Повсякчас десь певний дім.
Майстер вміло ремонтує
Всі несправності у нім.
За порядком в нас слідкує
Міліціонер завжди,
А пожежник нас рятує
Від пожежної біди.
Вирок у судо́вій справі
Лиш суддя виносить в нас.
Адвокат же нас в державі
Нашій захища в той час.
Ліки продає аптекар,
Будь-що інше – продавець.
Книги нам бібліотекар
Надає. Ну, а кравець
Чи кравчиня, швачка, може,
Шиють одяг повсякчас,
Одяг той, що допоможе
Всіх і кожного із нас
Від негоди захищати.
Зарплатню бухгалтер нам
Має всім нарахувати,
Нам – це лиш працівникам.
Літаком пілот керує,
Капітан же – кораблем.
А редактор редагує
Виданий текст видавцем.
А вирощує, мов квіток,
У дитячому садку
Вихователь малих діток,
Когось сина та дочку.
Тим, хто купу проблем має
Зовнішніх, душевних теж,
В нас психолог помагає
Вирішити їх, авжеж.
Як болить, буває, тіло,
Буть спокійним – головне.
Масажист масаж уміло
Зробить, і весь біль мине.
А як біль у зубі сильний,
До дантиста мчи свого.
Він хоча і не всесильний,
Та вгамує все ж його.
Розлад мови маєш, може,
Не хвилюйся за той вплив.
Логопед тобі поможе,
Щоб чіткіш ти говорив.
Всіх професій це частина
Тільки, частка незначна.
Знає кожная людина
Добре те, що головна
З них, можливо, є, існує,
Та усе-таки для нас
Кожная із них вартує
В певнім місці, в певний час.
Так, для кожної людини
Головною та лиш є,
Що у певний час, години
Чи хвилини їй дає
Ко́рисність, для інших, звісно,
Також корисність несе,
Хто з професією тісно
Дійсно дружить понад все.
*Файно – діал. Добре, гарно
Євген Ковальчук, 05. 02. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973168
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2023
Про неї кажуть, що вона –
Вмістилище всіх знань.
І то для нас не дивина,
Адже переконань
Про те достатньо є у нас.
Це істина жива,
Тому що в ній же повсякчас
Стара, також нова
Є інформація про все,
Що є на світі цім,
Що певну кóрисність несе
Без винятку усім,
Хто впевнено до неї йде
Завсіди* залюбки,
Бо завжди він у ній знайде́
Потрібнії книжки,
Газети і журнали теж,
Альбоми, карти – все,
Що інформацію, авжеж,
В собі тобі несе.
В ній відділи окремі є:
Читзал, абонемент,
Що документи всім дає:
Робочий ти, студент.
Не має значення у тім.
Нема насправді, ні.
В бібліотеці бо усім:
Йому, тобі, мені
Бібліотекар враз готов
Надати всі книжки.
Він це робити знову й знов
Готовий залюбки.
Та сперш би записатись мав,
Заповнить формуляр,
Щоб справжнім читачем ти став
Її. Чи ти школяр,
Студент чи вже ти працівник
Повинен в нім вказать:
Учитель, кухар, садівник…
Та спершу записать
Слід прізвище, ім’я також,
Свій вік і де живеш,
Ну, звісно, підписать, атож,
Аби, як ти прийде́ш
Пізніше документи брать,
Бібліотекар міг,
В нім їхні назви записать
І авторів, поміг
Тобі ті книги віднайти,
За кóтрими прийшов,
Щоб із бібліотеки ти
Додому вже пішов
Із ними. Та аби знайти,
Їх взяти в той момент,
Обробку має перш пройти
В ній кожен документ.
Бібліотекар, слід сказать,
У каталог внести
Його повинен і печать
На нього нанести,
Присвоїть шифр, щоби знать,
В якому місці, де
Він чи стояти, чи лежать
У сховищі будé.
Як актуальність утрача
Із часом документ
Чи зношений, це означа,
Прийшов час, той момент,
Коли його не викидать
Потрібно, а, слід знать,
На нього певний акт складать,
Аби його списать.
Точніше не на документ,
На певну кількість їх,
Як сховище, абонемент
Повинен збути їх.
В ній можеш стріти на путі,
Тут треба ще додать,
Хто має документи ті
Бібліографувать.
Завдання їхнє поляга,
Щоб кожен документ
Мав опис. В цьому помага
Усім їм інструмент,
А радше кілька, звісно, так.
Перш виявлення йде,
Відбір за схожістю ознак,
А потім вже прийде́
Характеристики чергá
І групування теж.
У цім робота поляга
Неле́гка їх. Авжеж,
Покажчики вони також
Складають, слід додать,
Аби всім людям же, атож,
Все ж легше вибирать
Було потрібнії книжки,
Що хочуть почитать
У ній, а може, залюбки
Якісь собі придбать.
Рукописів є відділ в ній
Та рідкісних видань,
Але в великій, не малій.
Скажу вам без вагань,
Багато відділів в ній є,
З’являються нові,
Та головне те, що дає
Вона всім нам живі,
Ті, що живуть в її книжках,
Глибокії знання,
Що збереглись в них у віках
Не просто навмання,
А щоб просві́тлити людей
В сучаснім, в майбутті
Премудрістю лиш тих ідей,
Що в їхньому житті
В пригоді стануть їм усім,
Їх гідно жить навчать,
Життя своє передусім
Найбільше цінувать,
Те, що вона, він, я і ти –
Всі, бачить кожен з нас,
Природу-мати берегти
Усюди, повсякчас;
Мудрішими ставать, аби
Життя у нас текло
Рікою щастя, без журби,
Страждань, щоб зникло зло
На всьому світі навіки́,
Щоб світлі почуття,
Ідеї, чистії думки
Впродовж всього життя
Провадили тебе, мене –
Кожнісінького із нас,
Аби минуло все сумне
Й настав щасливий час,
Який тривав би кожну мить,
Щоб повне ним ущерть
Життя було, щоб розлучить
Могла нас тільки смерть.
*Завсі́ди – розм. Завжди
Євген Ковальчук, 04. 02. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973167
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2023
Перелік це письмовий
Чогось або когось.
Він завжди нам готовий,
Аби не довелось
Все думати-гадати,
Як ми забули щось,
В час слушний нагадати,
Аби усе збулось,
Що ми запланували
Зробити чи сказать,
Аби проблем навали
Нам на заваді стать
Не мали більше змоги,
Аби їх не було,
Й без жодної тривоги
Здійснитись все могло,
Що ми вписали в нього,
Без винятку усе.
Та, звісно, нам для того,
Що список нам несе,
Дотримуватись треба,
До нього пильним буть,
Аби, як є потреба,
Нічого не минуть.
Ми часто нумеруєм
Його – вона, я, ти,
Як пишемо, друкуєм,
Щоб швидко в нім знайти
Потрібне змогу мали.
В цім список поміч дать
Готов, щоб відшукали,
Що нам прийшлось шукать.
Євген Ковальчук, 03. 02. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973076
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2023
Зшиті аркуші паперу,
Що усім слугують нам
Хтозна вже котрую еру
І дорослим, й малюкам,
Щоб у ньому ми писали,
Що нам слід запам’ятать,
Чи, можливо, малювали
Щось, аби не нудгувать.
Учням і студентам всюди
В школі та у ВНЗ
Часто, дорогії люди,
Він удачоньку везе.
В кожного із них, звичайно,
Зошит із собою є.
Він, як треба, то негайно
У пригоді їм стає.
У клітинку він буває.
У лінійку теж бува.
Ще обкладинку він має,
Що його бо покрива.
На обкладинці частенько
В нього декілька є смуг,
Щоб ми підписать гарненько
Мали змогу без потуг
Зошит свій так, як належить,
Щоб чужий його не брав,
Щоби він, кому належить
Зошит, знав, як прочитав.
І для хлопчиків, й дівчаток –
У пригоді всім стає.
Для навчання та нотаток
В нім призначення своє.
Євген Ковальчук, 03. 02. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973075
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2023
Кожному поету служить рима
Вірним другом і помічником.
Кількість рим у мові незлічима,
Як і слів, які виразником
Рими в кожнім вірші виступають.
Вірш без неї – зовсім і не вірш.
Всі поети добре цеє знають.
Значення відсутнє в нім – ще гірш.
Адже недостатньо римувати
Тільки. Має бути й певний зміст.
Треба вміти добре підбирати
Слово відповідне – вірша вміст.
Рима ж служить, щоб слова звучали
Гарно в кожному рядку вірша́,
Щоб слова у нім, немов співали,
А разо́м із ними і душа.
Рима – це рядків вірша́ співзвуччя,
Звісно, що наприкінці рядків,
Мов в житті людське благополуччя,
Вираження дум і почуттів,
Що хвилюють кожного поета,
Що не в силах їх в собі тримать,
Як потрапили, мов риба у тенета,
В душу. Жити в ній та поживать,
Може, часом добре і приємно,
Та вже ніде правдоньки дівать,
Що закралось в душу потаємно,
Кожному поетові подать
Світові кортить одного разу.
І тоді в пригоді рима стать,
Звісно, може, і поет відразу,
Тут же заходиться віршувать.
Євген Ковальчук, 03. 02. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972994
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2023
В бій ідімо! Йдімо в бій!
Рідну Батьківщину,
Всю її родину
Захищаймо! Силі злій
Не дозвольмо захопить
Україну-мати.
Годі зволікати!
Йдімо в бій! Нас підкорить
Вороги не зможуть.
Ввік їм це не вдасться.
Жоден з нас не здасться.
Ні, не переможуть
Вороги. За нами
Буде перемога.
Є і сила, й змога
В нас. Усі ми з вами
Маємо єдину
Нині ціль – країну,
Нашу Україну,
Рідну Батьківщину
Лиш сміливо захищать,
Ворогу не дати
Україну-мати.
Знищити, скорить, здолать.
Йдімо в бій! У бій ідім!
Волю та свободу
Усього народу
України захистім!
Певен я, що вийде
В нас. Лиш не здаваймось,
А щосил стараймось
Відсіч дати! Й вийде
Злагоди та щастя
Сонце, буде гріти,
Будемо радіти,
Збувши всі нещастя.
Євген Ковальчук, 04. 03. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972993
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2023
Він з глини, а також зі скла буває,
Із заліза, із металу,
Коли він на заводі набуває
Форми певної помалу.
Слугує нам він для приготування
Чи то страви, чи напою,
Звичайно, також ще для подавання
Їх в певний час нам із тобою.
В собі напої, їжу він тримає,
Аби не вилилось, не впало
Нічого з нього, кожен знає,
Щоб місце в ній своє все мало.
Готують перші, також другі страви
В каструлі й щоби їх зробити,
В них часто додають приправи,
Аби смак їхній збагатити.
Коли з’явилась якось бо потреба
Підсмажити щось, не турбуйся.
Тоді покласти харч той треба
Нам на сковороду, й милуйся,
Як їжа смажиться, та забувати
Не слід її також мішати.
Вона горіти чи то прилипати
Не буде більше змоги мати.
Готова? То тоді час подавати
Настав до столу їжу тую,
В таріль покласти, наливати
Теж ополоником – рідкую,
А напій в чашку чи у склянку лити.
Виделку, ложку, ніж добути,
Щоб їсти, слід. Скінчив? Помити
Не смій весь посуд той забути.
Євген Ковальчук, 02. 02. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972860
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2023
Маєш ти, вона, він, я
Змалечку своє ім’я,
Те, яке нам надали,
Щоб ми завжди з ним жили́,
Щоб, як кликав дехто нас,
Називав його в той час,
Щоб звертався кожен враз
Ним до нас усіх щораз,
Цим увагу привертав
Нашу, як ім’я назвав
Те, яке належить нам.
Певен, знаєш це ти й сам.
Нагадати хочу я
Лиш про те, що в нас ім’я
Має власну роль також,
Як і кожен з нас, атож.
Тільки уявіть на мить,
Як би довелося жить
Кожному з нас без імен:
Ліда, Віра, Стас, Семен…
Щоб звернутись до когóсь,
Певно, нам би довелось
Чи торкнутися плеча,
Чи подати знак хоча.
Зовсім зручно б не було,
Все би шкереберть ішло.
З іменем же навпаки,
Жити нам зручніш таки
Й значення, додам ще я,
Має кожнеє ім’я.
Євген Ковальчук, 01. 02. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972859
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2023
Пада білий-білий сніг,
До землі летить,
Пада дітворі до ніг,
А вони в ту ж мить
Ловлять залюбки сніг той,
Але тане враз
Їх улюблений герой,
Тане кожен раз,
Як усі вони його
Пробують піймать:
«Ну, чого ти, сніг, чого?
Дай же нам пограть
Із тобою», промовля
Хором дітвора.
А тим часом вся земля:
Поле, луг, гора,
Ліс, діброва, гай і сад –
Білим все стає,
Як зимовий снігопад
Візьме за своє –
Все той сніг собі летить,
Долі, вниз паде.
Снігу лет не зупинить
Нам повік, ніде.
Він холодним і легким,
Мов пір’їнка, є,
А також сніг є м’яким,
Та вмить розтає,
Як дозволимо йому,
Щоб в долоні впав.
Снігом був він мить тому,
Та водою став.
Євген Ковальчук, 30. 01. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972759
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2023
*****
Здається іноді, життя –
Біда лиш, що лякаєшся,
Що давить думи й почуття,
Як з нею ти стрічаєшся.
Але подумай лиш на мить,
Коли у відчай упадаєш,
Складаєш власні руки вмить,
Що ти в житті своєму маєш:
Будинок, може, є сім’я
Чи то товариші та друзі,
Що вірю, знаю, певен я,
Тебе і в радості, і в тузі
Вони підтримують завжди,
Надавши щиру допомогу,
Щоб із тенет журби й біди
Ти виплутатися мав змогу.
Ніколи не втрачай лиш ти
Міцної віри та надії
В те, що вони допомогти
Тобі готові, певні дії
Доклавши, але також ти
На них увесь тягар покласти
Не смій. Щоб успіху сягти,
Й тобі зусиль всіх слід докласти.
Життя бо не солодкий мед.
Бувають труднощі в дорозі,
Але завжди слід йти вперед,
Й коли здається, що не в змозі.
Лише повір ти свято в це
Супроти лиха та нещастя,
Що сильно б’ють тебе в лице.
Ти ж далі йди, й здобудеш щастя.
Євген Ковальчук, 29. 01. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972758
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2023
Умова це, яка дає
Нам бажану удачу,
Ймовірності більш додає
На неї, ще зазначу.
Коли ми на шляху життя
Шанс стрінемо, не знає
Ніхто, тому що майбуття
Свої не відкриває
Нам карти. В долі цей же хід.
Від нього нам не дітись
Нікуди. Лиш із ним нам слід
Усім порозумітись.
Адже в неждану, певну мить
Шанс може появитись
До тебе в час, як пощастить.
Лише б не помилитись,
Лише б не втратити його,
Лише б не упустити,
Бо, може, й за життя всього
Його вже відтворити
Не вдасться долі. Хто бо зна,
Що доленька готує
І що всім нам надасть вона,
Коли вже прикрокує?
Як бачиш шанс, його лови
Й тримайся найміцніше
За нього, впевнено пливи
Рікою веселіше,
Рікою успіху свого,
Який життя надало,
Аби ти мав собі його
Завжди і жив з ним вдало.
Євген Ковальчук, 28. 01. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972680
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2023
Ідея не зразу приходить.
Із часом приходить вона,
А успіх у ній той знаходить,
Хто з дійсністю завжди єдна
Ідею ще свіжу, новую,
Яку потребує цей час,
Ідею реальну, живую,
Ідею без жодних прикрас,
Поки ще вона актуальна,
Бо час її згодом зітре,
Скінчи́ться її тріумфальна,
Здавалося б, мить, забере
Таки її час із собою,
Її й не втіли́вши в життя,
І згадкою лиш чарівною
Залишиться на майбуття.
Тому, як у думку ідея
Прийшла втебе в певную мить,
Чекати не слід, доки фея
Її махом пальця здійснить,
А треба самому шукати
І засоби, й способи, щоб
Із дійсністю все ж поєднати
Її за сприятливих спроб.
Не вийшло відразу здійснити,
Іще одну спробу зроби,
А краще її розділити
З своїми близькими, аби
Більш шансів міг мати відрадно
Ідею в життя утіли́ть.
Самому нерідко бо складно,
А разом все ж легше здійснить.
Євген Ковальчук, 27. 01. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972679
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2023
Протилежність це брехні.
Істині годиться
Тій, що явна, а не в сні
Нам усім лиш сниться.
Кажуть люди всі, свята
Правда, суща, чиста.
Справедливість золота
В правді тій, вогниста.
Тим, хто вірно служить їй,
Завжди каже, робить,
З нею доленьці своїй
І собі заробить,
Що бажає, що кортить,
Те, що прагне мати,
Щоб щасливо завжди жить
І біди не знати.
Правду вигадати, ні,
Зовсім неможливо.
Вигадки усі брехні,
Лиш брехні властиво
Мати. Правді ж, варто знать
Кожному на світі,
Зовсім нічого ховать.
Наче квітка в цвіті,
Правда і росте, й цвіте,
Йде у світ, у люди.
Серце в правди золоте,
Бо вона усюди
Поміч нам усім дає
Вчитись і творити,
Розуму, сил додає,
Щоби краще жити.
Євген Ковальчук, 26. 01. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972577
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2023
Неправдиві це слова,
Вчинки ті, що шкодять
Більш, що наша голова,
Розум, думи родять
Із метою вдовольнить
Щось в своїй потребі,
Щоб, мовляв, нам краще жить,
Наче сонце в небі.
Як шляхом ти тим піде́ш,
Що заріс брехнею,
Доброго там не знайде́ш,
А живучи з нею,
Втратиш лиш в єдину мить
Віру та довіру
Тих людей, з якими жить
Маєш честь. Надміру
Будеш у житті обман
І робить, й казати,
В свій же втрапиш ти капкан –
Жоден бо і знати
Вже не буде, хто є ти
Й ти також, на диво,
Плутатимешся й знайти
Вже шляху, можливо,
Більш не зможеш ти назад
Разом із брехнею,
Житимеш бо наздогад
З нею, мов з ріднею.
Щоб цього не сталось, лиш
Треба це зробити –
Весь обман навік облиш,
З правдою вчись жити.
Євген Ковальчук, 25. 01. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972576
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2023
Це сумочка для грошéй,
Зазвичай шкіряна.
У всіх практично людей,
Що з грішми, є вона.
У кожному гаманці
Відділення знайде́ш.
Грошеві в них папірці,
Звичайно, ти кладеш.
Ніякий то не секрет,
Що в нім наявне теж
Відділення для монет,
Копійок. Так, авжеж,
Відділення є у нім
Також ще для карток
Платіжних. Нині усім
Відомо це. Квиток,
Родинне фото мале
В нім можна теж тримать,
Щоб в мандрах тих, що пошле
Життя, сім’ю згадать.
За розміром, як штани,
Великі та малі.
Бувають різні гамани
На нашій всій Землі.
І колір також в гаманця
Усякий може буть:
Червоний, чорний… без кінця,
Але не в тому суть.
А суть тут поляга у тім,
Щоб гроші в нім були,
Щоб, наче в домі, всі у нім
Вони завжди жили́.
Євген Ковальчук, 23. 01. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972487
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2023
З легкістю замок він відмика,
А як треба, також замика.
Служить бо для цього ключ всім нам.
Є замок, то десь у ньому, там
Також спеціальний отвір є,
Що можливість нам усім дає
Ключ у нього устромити враз,
Двічі повернути чи то раз
В певний бік, як зразу, в тую ж мить
Двері зможемо ми відчинить.
Як надумали бо вийти ми кудись,
В місце необхіднеє колись,
Щоби двері на замок замкнуть,
Ключ встромивши в нього, повернуть
У зворотний бік його нам слід.
До приміщення того ми вхід
Так блокуємо щораз, завжди
З певною метою − щоб туди
В час, коли немає нас у нім,
Не пробрався хтось чужий. У цім
Ключ нам завше радо помага
Із замком. У цьому й поляга
Їхнє значення. Це означа
Що такого самого ключа
Більш нема ні в кого, окрім нас.
Можемо ним, звісно, в певний час
Замикати й відмикати враз
Хату, дім, квартиру кожен раз
Чи кімнату, кабінет. Атож,
Шафи, скрині, ящики також.
Євген Ковальчук, 22. 01. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972486
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2023
Кажуть, їх багато не буває.
Завжди їх усім не вистачає.
Я гадаю, завжди їх бракує
В тих, хто грішми тими не керує,
Хто, як ними володіє, має,
Тринькає, немудро витрачає.
Звісно, щоб усім нам наповняти
Ними гаманці, слід заробляти.
Варто нам свідомо їх сприймати
Не за ціль, що прагнемо придбати,
А як засіб той, що дозволяє
В час, як в руки якось потрапляє
Він до нас, потрібне щось купити,
Певнії потреби вдовольнити.
Їхньою ж кінцевою метою
Всім нам зрозумілою, чіткою
Послуги й товари необхідні
Є, що маємо за них ми. Мідні,
Сірі гроші мали. Кольорові
Нині, металеві, паперові
Гроші в нас, і не готівка тільки,
А і віртуальні теж, оскільки
Зміни з часом мають місце в всьому.
Гроші ж винятком не є у цьому.
Хоч у більшості країнах світу
Власная, своя валюта, гніту,
Горя в тім нема. Можливо
В банку обміняти їх сміливо
І не дурно гроші утрачати,
А із користю їх витрачати.
Євген Ковальчук, 18. 01. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972412
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2023
Поверхня це шліфована
Й предмет також ним зветься,
В який вона вмонтована,
Що дзеркалом зоветься.
Хоч назва ця знайомая
Усім, та не єдина
Вона. Є ще відомая.
Не кожная людина
Її використовує,
Адже її не знає,
Бо час нам надиктовує
Слова нові, бо має
Властивість розвиватися
Людськая наша мова
І з часом називатися
По-іншому готова
Чи ж пак слова в ній певнії.
Так, дзеркало давніше
Свічадом звали древнії,
Але, як і раніше,
Нам служить. Відображення
Показує нам краще,
Аби приємні враження
Лишались, як найкраще
Усі ми причепуримось,
І на душі теж стане
Мов легше, як ми журимось,
Журба, мов лід, розтане.
Малим, великим, знаємо,
В нас дзеркало буває,
Квадратне, кругле маємо,
Яке лиш хто бажає.
Євген Ковальчук, 17. 01. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972411
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2023
Хоч винайшли її недавно,
Десь трохи більше сотні літ тому,
Та нині майже в всіх нас славно
Виконує роботу «на дому»
Вона. Її робота – прати
Нам одяг вміло всім і постіль теж.
Лиш нею, звісно, добре знати,
Уміть користуватись слід, еге ж.
Вона зазвичай в нас фронтальна.
Звичайно, ринок нам їх більш дає,
Але й буває вертикальна,
Вона здебільшого більш вужча є.
Аби нам всім допомагала
Вона, щоб запустити її в хід,
Аби вона в нас працювала,
Сперш до мережі підключити слід,
А далі важелі крутнути,
Можливо, ще натиснути кнопки,
Режим обравши, обернути
Усе прання те наше залюбки
Не на важку і марну трату часу,
А на корисний і легкий процес,
Можливо, навіть супер класу,
Що рухає вперед прогрес
Технічний. Кожен з нас бо знає,
Що певна пральная машина теж
З сушаркою всередині буває.
Її прогрес, як і науки, все ж –
Гарантія, яка з собою
Щасливе майбуття до нас веде.
Залежить бо від нас з тобою,
Коли воно до нас таки прийде́.
Євген Ковальчук, 16. 01. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972328
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2023
*****
Серце та душа у смуті.
Волю та свободу,
Нещодавно ще здобуті,
Про які відроду
Український нарід* мріяв,
Топчуть знов безжально.
Вітер степовий повіяв
Також мов печально.
Зажурилися і квіти,
Трави в лузі, в полі…
Похилили древа віти
З тугою теж долі.
Вороги прийшли зі сходу,
Нищать і плюндрують
Землю нашого народу.
Злість і лють керують
Ними. Прагнуть захопити
Україну-мати,
Волю, дух її втопити,
Знищити, зламати…
Вже не раз-два намагались
Це вони зробити.
Вже стократ вони вторгались,
Не давали жити
В спокої, у мирі, згоді.
Що ж, така вже доля.
Та коритися їй годі!
Скоримось – недоля
Та неволя панувати
Будуть знов, а будем
Ми сміливо захищати
Землю, то здобудем
Перемогу, а недоля
Скінчиться, минеться
Й світла, добра, щасна доля
Нам усім всміхнеться.
*На́рід – діал. Народ
Євген Ковальчук, 04. 03. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972327
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2023
Про нього ліпш не говорити.
Не прийнято, мовляв.
Та хтось із вас на світі жити
Без нього уявляв?
У нас він в кожній убиральні
Незмінний атрибут,
Як стіл на кухні, ліжко в спальні,
Бо ж він не субститут.
Призначення – не в тім, щоб брали
На глуз його, не в тім,
А щоб природнії справляли
Потреби люди в нім.
Тому й сидіння приладнали
Для зручності у нас,
Аби на нього ми сідали
Усі в потрібний час.
Звичайно, й бак прилаштували
На всякий унітаз,
Щоб після ми його змивали,
Змивали кожен раз.
Ну й також, звісно, ще причетний,
Я певен, кожен знав,
До нього йоржик туалетний,
Щоб унітаз блищав.
Та щоб блищав він чистотою,
Приємний запах мав,
Потрібно нам іще з тобою
Зробити кілька справ:
Знайти, обрати і придбати
Хімічний засіб той,
Який від бруду рятувати
Готов, немов герой.
Євген Ковальчук, 15. 01. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972197
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2023
Він є у кожній душовій
Чи в санвузлі, можливо,
Великій душовій, малій –
Не так це вже й важливо.
Буває різних типів він:
З піддоном і без нього.
Кріпитись може він до стін
Чи до кабіни строго.
Він служить нам, щоб ми під ним
Купалися добренько,
Аби дорослим і малим
Приносив він гарненько
Всім радість, також чистоту
Усьому тілу. Знають
Усі із нас його мету,
Призначення. Приймають
Щоранку, може, хтось щодня,
В вечірнії години…
Він – наче справжняя рідня
Для кожної людини.
Як холодно, коли зима,
Гарячий душ приймають.
Як спека тіло все пройма
Улітку, то бажають
Прийняти літній душ усі,
Чи то пак прохолодний,
Аби у чистоті й красі
Жили́ усі, щоб жодний
Із нас брудним вік не ходив
Життя шляхом тернистим,
А з душом завсігди* дружив
І був постійно чистим.
*Зáвсігди – розм. Завжди
Євген Ковальчук, 14. 01. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972196
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2023
Це раковина з краном,
Скажу вам без вагання,
Що згідно з першим планом
Нам служить для вмивання.
Тому бо й умивальник –
Його ім’я ще зроду.
Він – чистоти начальник
Для нас, людського роду.
Та, щоб вода та литись
Могла у нас із крана,
Щоб вмитись чи напитись
Її, як непогана,
Слід кнопку необхідну
Натиснути на ньому
Чи ручку відповідну
Крутнути, та й по всьому.
Так, може про́стий, звичний
Їх кран потребувати,
Але автоматичний
Їх може і не мати.
Аби, як є потреба,
Вода із крана того
Лила́сь, підставить треба
Нам руки лиш під нього.
Він в нас висіти може
Десь по горизонталі,
Також стояти гоже
На ніжках, п’єдесталі,
На тумбі, як захоче
Отой, кому дістався,
Аби він ним охоче
Завжди користувався.
Євген Ковальчук, 13. 01. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972090
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2023
Ще змалечку усякий зна –
Кухонний атрибут вона,
Адже на кожній кухні є.
Призначення вона своє
Теж має, має ще здавна.
Слугує нам усім вона,
Аби на ній чи в ній же ми,
Ті, що зовемося людьми,
Всі їжу готували так,
Щоб в неї був приємний смак.
Для цього на плиті в нас тій
І електричній, й газові́й
Конфорки є, які нам жар
Дають, щоб вмілий куховар
Чи господиня, господар
Без жодних чудодійних чар
Варив і смажив на вогні
Чи на жару лише смачні
Всі страви, лиш смачні, авжеж.
Для цього, звісно, в ній є теж
Духовка поряд, щоби ти
Без труднощів у ній пекти
Міг булочки та пиріжки
Чи будь-що інше залюбки.
Та спершу увімкнути слід
Її належно і услід
За тим в ній кнопку натиснуть
Чи, може, важіль повернуть,
Щоб в дію увести плиту
І готувати смакоту.
Євген Ковальчук, 12. 01. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972088
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2023
Продукти, швидко що псуються:
Тверді, м’які чи ті, що ллються,
Без нього, ні, не обійду́ться.
У нього всі вони кладуться
Чи ставляться зручненько, файно*.
Тому ж всередині, звичайно,
Для цього є полиці в нього,
Аби не сталося лихого,
Аби продукти не валились,
Рідкі, відкриті, щоб не лились.
Всі знають, кожен холодильник
Повинен мати морозильник,
А де, не так уже й важливо:
Вгорі чи то внизу, можливо.
Є нижчою температура
В нім, ніж деінде, бо структура
Така, хоч кожен в світі знає,
Низьку температура має
Він всюди. Що тут вже робити?
Призначений, щоб холодити.
Тому й, про що в цім вірші йдеться,
Він холодильником зоветься.
Звичайно, кожен з нас те знає,
Що й двері холодильник має,
Щоб запах їжі, що у ньому,
Не ширити по всьому дому.
Перш до мережі підключати
Його слід, щоб міг працювати.
*Файно – діал. Гарно
Євген Ковальчук, 11. 01. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972059
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2023
Вона, наважусь сперш сказати,
Наявна в будь-якій кімнаті
Або принаймні має мати
Чи то в будинку, чи то в хаті.
Різновид меблів це, звичайно,
Так, як і стіл, стілець абощо.
В ній речі зберігають файно*
Робочі, особисті тощо.
Від місця, звісно, це залежить,
Де шафа мала честь в нас стати,
Та будь-що в ній ми, як належить,
Повинні речі зберігати.
Тому і шафи в нас існують,
Що різні розміри та форми
Все ж мають. Роблять їх, майструють
До певної потреби й норми.
Та шафа, у якій тримати
Ми одяг будем, треба знати,
Повинна досить місця мати,
Ще й вішалки, слід нагадати.
Внизу окреме місце може
Ще бути, щоб взуття тримати.
На кухні шафа допоможе
Як слід нам посуд зберігати.
І навіть в санвузлі повинна
Також окрема шафка бути,
Щоб миючі у ній людина
Могла тримати атрибути.
Вона стоїть у нас чудово
Чи ви́сить на стіні, малята.
Повинні буть обов’язково
Полиці в ній, також дверцята.
*Файно – діал. Гарно
Євген Ковальчук, 09. 01. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972058
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2023
Різновидом він меблів є,
Як і стілець, та виглядає
По-іншому, адже своє
Призначення він також має.
Широка дошка це немов.
Під нею ніжки місце мають,
Що за сприятливих умов
Її завжди як слід тримають.
Хоч замість ніжок може мать
Він інші дошки, кожен знає.
Залежить це, слід тут згадать,
Який вид стіл, звичайно, має.
Обідній, нічого таїть,
Одну, дві ніжки чи чотири
Стіл може мать. Він в нас стоїть
В їдальні дому чи квартири.
Від форми даного стола,
Також від розміру залежить,
Аби людина все ж могла
Ним скористатись, як належить.
За ним п’ємо ми та їмо
Чи варене, чи смаженину,
Та перш на нього кладемо
І стелимо ми скатертину.
Письмовий стіл шухляди мать
Для різних ще предметів може,
Призначений, щоб працювать
За ним. У цьому він поможе,
Щоб ти на нього ставив, клав
Предмети різнії робочі,
Із ними зручно працював
Невтомно з ранку і до ночі.
Євген Ковальчук, 08. 01. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971948
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2023
Різновидом він меблів є.
Сидіння, ніжки в нього, спинка.
Сіда на нього та встає
Із нього лиш одна людинка.
Сидіння – щоб сидіть на нім,
А спинка – щоб обперти спину,
А ніжок значення у тім,
Щоб втримати на нім людину,
Тримавши спинку на собі
Й сидіння, що колись покласти
Хтось смів, аби мені, тобі
Сиділось зручно, щоб не впасти,
Аби сиділось нам на нім
Завжди комфортно, безпроблемно,
Як має бо його наш дім,
Щоб не стояти нам даремно,
Як ми працюємо чи то
Відпочиваємо, можливо,
Щоб жоден з нас, аби ніхто
Чи то повільно, чи квапливо
Стояти раптом не стомивсь,
Аби не оніміли ноги,
Аби раптово на зваливсь
Вже від безсилля та знемоги.
Стілець же у подібну мить,
Немов герой, нас порятує,
Якщо, бува, поталанить,
Він поруч десь стоїть, мов чує,
Мов бачить, відчува немов,
Як ніженьки болять, голосять,
Спочинку, бідні, знов і знов
В господаря свойого просять.
Євген Ковальчук, 07. 01. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971947
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2023
Без неї впала би будова.
Без неї не було б житла.
Вона їм служить, як основа,
Щоб встояти таки могла
Квартира, дім чи то хатина –
Приміщення узагалі.
Це знає будь-яка людина,
Усі – дорослі та малі.
Стіна не просто так існує,
Не лиш, мовляв, для красоти.
Вона, звичайно, нам слугує
Й заради іншої мети.
Вона всередині будови
Квартири ділить, щоб могли
Також кімнати буть, умови
В них відповіднії були.
Адже усі у них кімнати,
Звичайно, мають певну ціль.
Наприклад, спальня, щоби спати,
А кухня – їстоньки «хліб-сіль».
Якби ж стіна їх не ділила,
Мені спитать тебе дозволь,
Кімната б добре нам служила,
Свою виконувала б роль?
Звичайно, ні. Тоді б кімнат тих
В квартирі, в хаті не було
Чи то у бідних, чи в багатих,
Житлом би не було житло.
Отож бо значення теж має
І неабияке стіна,
Бо повсякчасно захищає
В оселі нас усіх вона.
Євген Ковальчук, 06. 01. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971802
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2023
Як зайдеш ти у будь-яку оселю,
Поглянеш вгору, то побачиш стелю.
Вона у кожній є її кімнаті
І у квартирі, і також у хаті…
Вона нас захищає разом з дахом,
Щоб наше проживання в домі жахом
Не стало часом, як з небес раптово
Чи то відразу, чи то поступово
Почнуть спускатись опади природні,
Ниць падати з хмар опади холодні:
Чи дощ, чи сніг, чи навіть град, можливо.
Тому бо стелю з дахом всім важливо
У кожному приміщенні все ж мати,
Щоб лишенька того не зазнавати.
В будинках тих, що поверхи в нас мають,
Її іще для того прокладають,
Аби вона їх ніби розділяла,
Таким же чином нам би дозволяла
На них квартири певні будувати,
Щоб люди всі могли в них проживати.
Під стелю лампу вішають частенько,
Аби було не лиш у нас гарненько,
А й також світло навіть в темну пору,
Аби свого ми не псували зору,
Коли працюємо чи, може, справи
Домашні робимо також. Підстави
Для того можуть бути в нас усякі.
Без неї ж будуть справи ті ніякі.
Отож, як бачите, нам стеля треба.
Без неї ж дім, немов земля без неба.
Євген Ковальчук, 05. 01. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971801
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2023
В приміщенні є покриття.
Віддавна так в людей ведеться.
По нім ми ходим все життя.
Підлогою воно зоветься.
В кімнаті кожній є вона,
Також наявна в коридорі,
В будові всякій, будь-хто зна:
Чи то в квартирі, чи в соборі…
Підлога з дошок і з плит є.
З паркету теж вона буває.
Призначення ж вона своє
До них чи згідно з ними має.
Підлога з дошок зазвичай
Квартири, дому, їх кімнати.
Лінолеум також, згадай,
Вона нерідко може мати.
А поверх нього бо, на нім,
Частенько килим розкладають,
Щоб гарним, теплим був той дім
Для всіх, що в ньому проживають.
Підлога кухні, санвузла
Із плитки від і до порога,
Щоб витривалість в ній була,
А також краще мити змога.
Бува вона з паркету теж.
Вона із дерева, звичайно,
Із візерунками. Авжеж,
Міцна і гарна надзвичайно.
Щоб вік вона, мій друже, мать
Могла цей вигляд гармонійно,
Її слід в чистоті тримать,
За нею доглядать постійно.
Євген Ковальчук, 04. 01. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971721
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2023
*****
Будемо ми боронити
Земленьку свою
У важкім бою
До останнього. Схопити
Ми її нізащо в світі
Не дамо повік.
Є, була і вік
Україна буде. Сіті,
Порвемо ми всі ворожі.
Нас не упіймать
І не подолать
Ворогу. Ми на сторожі
Рідної Вкраїни-мати
Мужньо стоїмо
І у бій йдемо,
Щоби ворога здолати,
Що посмів на нас напасти,
Щоби підкорить.
Думав він, що вмить
Зможе нас усіх покласти,
Українського народу
Взяти, захопить
І собі скорить
Долю, волю і свободу.
Та не сталось, як гадалось,
Як того бажав
Ворог, планував.
По-інакшому все сталось.
Певен я, що є в нас змога
Ворога здолать.
Будем докладать
Всіх зусиль, і перемога
Все ж таки до нас всіх прийде.
В кожного із нас
Вірю. Прийде час –
Сонце миру, згоди вийде.
Євген Ковальчук, 04. 03. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971720
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2023
Двері є у кожній хаті,
У квартирі та будинку,
В кожній майже їх кімнаті.
Лиш подумайте хвилинку,
Ну, потрібні бо для чого
Нам вони? Я певен, знає
Кожен з вас, адже нічого
В них таємного немає.
Через них ми всі заходим
До оселі, до кімнати.
Через них також виходим.
Звісно, кожні двері мати
Ручку певную повинні,
Щоб було їх відчиняти
Зручно будь-якій людині
І, звичайно, зачиняти.
Двері служать нам уповні,
Щоб від шуму захищати,
Й не могли в дім наш іззовні
Вітер, дощ, сніг завітати.
А вхідні в нас двері мають
Ще й замок, крім ручки, поруч,
На який їх замикають,
Чи ліворуч, чи праворуч
Повернувши ключ у ньому,
Щоби злодій не пробрався
До квартири чи до дому,
Хай би як не намагався.
Ось для чого слід усюди
Двері нам в оселі мати.
Зайвим же не буде, люди,
Вам про теє нагадати.
Євген Ковальчук, 02. 01. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971593
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2023
Загадай бажання, загадай
Все, чого ти палко так жадаєш,
І обов’язково, друже, знай:
Здійсняться бажання всі, що маєш.
Лиш повір в це та не замикай
Їх в думках за сімома замками.
Загадай бажання, загадай,
Щоби не було стіни між вами
Тої, що тебе мов розділя
Із бажаннями, яким здійснитись
Шансу не дає, не дозволя
Стрітись з дійсністю, в життя втілитись.
Загадай бажання без журби,
Що, мовляв, їм не дано здійснитись,
А старанно, добре все роби,
Щоб навік їм ними не лишитись.
Віра та надія, так, міцні.
З ними ж лиш життя бажанням дати
Не удасться. Це хіба що в сні
Ти такеє диво можеш мати.
У житті ж реальному нам слід,
Щоб бажання дійсністю в нас стати
Мали змогу, ідучи вперід,
Всіх своїх зусиль вік докладати.
А як не вдається, може, щось,
Все одно назад не смій хід дати.
Щоби в тебе все в житті вдалось,
Завжди вчися добре працювати.
Загадай бажання, загадай,
Може, ті, що нині тільки сняться.
В праці шлях до них ти прокладай.
І вони таки колись здійсняться.
Євген Ковальчук, 01. 01. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971592
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2023
Пада білий-білий сніг
На хати та на будинки,
На дахи і на поріг,
На дерева та ялинки.
І кружляє, і летить
Сніг, неначе він танцює,
Бо ж зимова нині мить
В Україні, мов царює,
Бо ж зими настав вже час,
Бо ж зима уже настала.
Щоб потішити всіх нас,
Сніг вона подарувала,
Щоб веселі малюки
На санчатоньках катались
І, звичайно, у сніжки
Всі вони забавно грались;
Щоб з них бабу снігову
Разом, дружно всі ліпили
Та її, немов живу,
Доглядали і любили
Навіть хай на певну мить,
Бо ж, як зимоньки не стане,
Сонце тепле заблищить,
Баба снігова розтане.
Та малята добре всі
Знають це та розуміють.
І тому вони красі
Сніжній, зимовій радіють.
Пада білий-білий сніг
На хати та на будинки,
На дахи і на поріг,
На дерева та ялинки.
Євген Ковальчук, 01. 01. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971532
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2023
Знають всі із нас давно –
Має кожен дім вікно.
Навіть декілька їх в нім,
Бо без них дім і не дім.
Зазвичай воно зі скла,
Щоби змога в нас була
Бачити крізь нього все,
Що природа нам несе,
Щоби світло в денний час
Через нього бо до нас
Проникало там і тут,
Що сповняло кожен кут.
Щоб такого не було,
Як, крий боже, впаде скло,
То чи літо, чи зима –
Рама теє скло трима,
А на ній же ручка є,
Що можливість нам дає
Відчиняти те вікно,
Бо крізь нього бо дано
Свіжому повітрю в дім
Проникати, щоб усім
Тим, хто мешкає у нім
Завжди, у будинку тім,
Добре, затишно було,
Щоби дихати могло
Тіло наше все як слід.
Так, звичайно, що ще під
Тим вікном стоїть у нас
Підвіконня повсякчас.
Євген Ковальчук, 27. 12. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971530
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2023
Цей твір придумала людина.
Адже, як пізняя година
Настане й темрява поглине
Навкруг все, з неї ж світло лине,
Щоб ввечері, вночі ми знали,
Куди йти, щоб не заблукали,
Щоб ми на щось на наштовхнулись,
А вдало з ним же розминулись;
Щоб бачити, що й де узяти,
Як нам ті речі розрізняти,
Аби в руках в нас опинилась
Та річ, яка б нам знадобилась
Для того, щоб задовольнити
Потребу певну, щоб робити
Усі як слід ми змогу мали,
Щоб ефективно працювали.
Але, щоб світло лампа дала,
Слід, щоби функціонувала
Електрика. Це кожен знає.
Лиш завдяки їй умикає
Хтось лампу в мить, як натискає
Він на вмикач, а вимикає,
Як вдруге натиска на нього.
І більш не треба вже нічого.
Хоча, щоб гарний вигляд мати
Вона могла, то приладнати
Ще можна підвісний світильник,
Ящо естетики прихильник.
У темну, безпросвітну пору
Без неї ми, немов без зору.
Євген Ковальчук, 27. 12. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971423
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2023
Що за значення у ліжка?
Певен, кожен з вас це зна.
Бачу, що під ним є ніжка,
Збоку дві, там ще одна.
Служать всі, аби трималось
Міцно ліжко те у нас,
Щоб, крий боже, так не сталось,
Як впаде в незручний час.
Також бильця ліжко має
Чи одне, чи, може, два,
Щоб повісить, хто лягає,
Одяг міг на них, бува.
Звісно, є основа в нього,
На яку матрац кладуть,
Щоб той, хто ляга на нього,
Добре міг на нім заснуть.
З ним кладуть подушку повну,
Ту, де наша голова
В нічку темну та безмовну
Від турбот дня спочива.
Є матрац, подушка, значить,
Треба в постіль їх убрать,
Щоби, звісно, слід зазначить,
Зручно всім було нам спать.
Ну, а як зима настане,
Як мороз прийде́ до нас,
Ковдра нам в пригоді стане,
Щоб зігріти нас в той час.
Ліжко вибирать самому
Слід нам всім на майбуття,
Бо ж проводимо ми в ньому
Майже пів свого життя.
Євген Ковальчук, 26. 12. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971422
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2023
Кажуть, що знання – це сила.
Френсіс Бекон ще казав.
Так, знання дає нам крила,
Щоби кожен з нас літав
В пошуках знання нового,
Щоб його отримав, мав,
За життя свого людського
Він його застосував
Із метою краще жити,
Де б на світі не бував,
Щоби завжди, що робити
В ньому, кожен з нас всіх знав;
Бо знання – ключ незвичайний,
Ключ до рішення для нас
Всіх питань, що світ звичайний
Ставить всім нам повсякчас,
Тих питань, що виникають
Між людей всіх ще давно.
Вирішити ж тим, що знають,
Як позбутись їх, дано.
Та знання лиш мати, знати –
Марно. Ніде правди діть.
Слід його застосувати
Нам на практиці уміть,
Бо для того, хто і має
Те знання, яке здобув,
Але рук не докладає,
Щоб здійснити, мов замкнув
В голові, ввік не настане
Дійсністю воно повік,
З часом в забуття бо кане,
Може, навіть і навік.
Євген Ковальчук, 25. 12. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971303
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2023
Інформація – відомості
Про певну діяльність, події,
Що за участі свідомості
Із часом втілюються в дії,
Бо вона у нас сформовує
Знання в процесі пізнавання
І цим самим же скеровує
До їхнього застосування.
В собі все її уміщує,
Що в світі нашому існує
Й про себе всім провіщує,
Для певної мети слугує.
Завдяки їй же знаємо,
Що, де, коли і як робити
Усі ми, люди, маємо,
Аби комфортно в світі жити.
Вже давно з’ясовано,
Тут нічого таїть, ховати,
У ній також приховано,
Що може навіть врятувати.
Від неї ми залежимо.
Нам долі не минуть такої,
Бо як-не-як належимо
До раси ми усі людської,
Тієї, що отримує
Її і повсякчасно творить,
І цим себе підтримує,
Як пише кожен з нас, говорить,
Даючи інформацію,
Натомість іншую приймавши,
Окрему й комбінацію,
Так розумнішими стававши.
Євген Ковальчук, 23. 12. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971302
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2023
Мчиться час
Стрілою
Та повз нас
З тобою.
Мчить, летить,
Минає
Він щомить.
Всяк знає.
Ні на мить
Все ж, схоже,
Час спинить
Не зможе
Жоден з нас,
Як схоче,
Адже час
Не хоче.
Чи б хотів,
Не в змозі
Він на пів-
Дорозі,
Мов авто,
Спинитись.
Часу ж то
Йти, литись
З початків
Судилось.
Скільки ж днів
Лишилось,
Мов потік,
Стікати,
Нам повік
Не взнати.
Євген Ковальчук, 22. 12. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971251
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2023
Свято – особливий день.
Часто радісних пісень
Безліч в день цей люд співа.
Вірять, в свято всі дива,
Мрії, сподівання всі
У всій величі, красі
Здійснюються. І тому,
Щоб спровадити геть тьму
Всіх і бід, і лих, й невдач,
Щоб лунав сміх, а не плач,
Щирий і веселий сміх
Щастя й радості у всіх;
Люд танцює та співа.
Ллються з уст його слова
Світлих, добрих побажань
За міцних тих сподівань,
Що вони в життя усі
Втіляться в усій красі.
Часто в день цей, друже, знай:
Десь під вечір зазвичай
Батько, мати, рідний брат
Чи сестра, кума, зять, сват…
Він, вона і ти, і я –
Ціла дружная сім’я,
Всі за стіл сідають враз
Повечерять вкотрий раз.
Може, для когóсь вона –
Та нагода чарівна,
Що раз в рік є, як на сміх,
Щоб побачить рідних всіх.
Євген Ковальчук, 20. 12. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971250
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2023
Що за диво – Інтернет.
Він – немов одна з планет
Чи скоріше всесвіт весь.
Скільки ж криється там, десь
В ньому різних тих чудес,
Що в людей всіх інтерес
Викликають повсякчас –
В вільний і робочий час!
Адже можна в нім робить,
Щоби гроші заробить,
А також відпочивать –
Щось дивитися чи грать…
Будь-що в ньому ти знайде́ш,
Як, звичайно, набереш
В ньому запит. В тую ж мить
З’явиться, прийде́, примчить
Те, що палко прагнув ти
Відшукати, віднайти.
Перевага ще одна
Є в нім. Він всіх нас єдна.
Адже завжди, повсякчас,
Де б не був ти, кожен з нас,
Як до ного доступ є,
То можливість він дає
Мати нам зв’язок усім
З цілим світом, у якім
Він кордонів, меж не зна.
Й нині то не дивина,
Що усі живуть у нім.
Він – немов наш другий дім.
Євген Ковальчук, 20. 12. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971159
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2023
У речей усіх є суть
Та, яку вони несуть,
Мають, містять у собі.
Так, відомо це тобі,
Звісно, кожному із нас,
Та чи хтось колись із вас
Зупинявся хоч на мить
На тій думці, що ж бринить
У короткім слові цім,
Що за значення у нім,
Що воно говорить нам?
Відповідь свою я дам
Вам, як розумію я
Значення його. Ім’я
Чи то назва слова «суть»
Відкриває нам ту путь,
По якій і день, і ніч
Йде, прямує кожна річ
Чи то дія, чи процес,
Що слугує, щоб прогрес
Світ мав, уперед ішов,
Щоб колись таки дійшов
До довершення свого,
Досконалості всього,
Що його бо населя,
Що в собі уся Земля
Має. Адже суть жива
Кожному з нас розкрива
Те, для чого служить все,
Що життя в собі несе,
Що існує, що живе:
І стареє, і нове.
Значення ж не має вік.
Та його він і повік,
Зроду у собі не мав,
Хай як довго б не минав.
Суть – це теє основне,
Базове та головне
В будь-чому, його той вміст,
Що складає певний зміст,
Що виконує у нім
Те призначення, в якім
Поляга його життя,
Щоби мати майбуття,
Щоби як належить жить
І на благо лиш служить
Всім, усьому та завжди,
Щоби горя та біди
У своїм житті не мать,
Стороною їх минать.
Їхня ж сутність не у тім,
Щоб вони до нас у дім
Пробирались в певний час
І тривожили всіх нас.
Полягає їхня суть
В тім, щоб нам усім збагнуть:
Їй, йому, тобі, мені,
Що чинити слід, що – ні,
Щоб у певну, слушну мить
Знали, як нам розрізнить,
Що добром, що злом кишить,
Щоб лиш першеє робить.
Євген Ковальчук, 19. 12. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971158
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2023
Наче мати немовля,
Родить матінка-земля,
Годувальниця-земля,
Як засіяні поля,
Нам багатий урожай,
Хоч лопатою збирай,
Та не зразу, в цюю ж мить,
Згодом, як поталанить
Із погодою. Вона ж
Все ж залежить, зауваж,
Від погоди. Кожен зна,
Що то вплив, який вона
Здійснює на неї в нас
На планеті повсякчас.
Та, що там би не було:
Чи то холод, чи тепло,
Чи то спека, чи мороз
Справджує отой прогноз,
Що синоптики дали,
Як показники зняли;
Без образ земля, без зла,
Що погода посила,
Все бере, прийма усе,
Що природонька несе.
Найбагатшая – земля,
Бо на ній ліси, поля
І озера, і струмки,
Океани та річки,
Гори, трави і квітки,
І діброви, і ліски,
Огороди і сади,
Що дають рясні плоди:
Овочі та фрукти ті,
Що у нашому житті
Зміцнюють здоров’я нам:
І дорослим, й малюкам.
Ані я, ні він чи ти
Цілу землю обійти
Не зуміємо повік,
Жінка ти чи чоловік,
Чи дорослий, чи малий,
Навіть хай ти і швидкий.
Як піде́ш за небокрай,
Не знайдеш землі там край,
Бо, де обрій, небокрай,
Там новий видніє край.
В тім краю, який зір твій
Бачить, там початок свій
Має земленька нова.
А як підеш ти, бува,
Далі, то іще одна
З’явиться земля. Вона,
Дивовижний твір Творця,
Без початку, без кінця,
Як і небо, під яким
Розташована. Під ним,
Наче килим, простяглась
І мов з небом обнялась
Там, в небачених далях,
Десь наоколо*, по краях
Нашої планети й мов
Тягнеться земля знов, знов
У безмежну далечінь,
В неокраю просторінь,
У якій, як в морі тім,
Погляд тоне й весь світ в нім
Відбивається такий,
Як він є, немов людський
Вид у дзеркалі. Земля
Довгий шлях нам простеля,
По якім ідучи ми,
Ті, що зовемось людьми,
За нам наданих нагод
Цілу низку тих пригод
Зустрічаєм на путі
В нашому людськім житті,
Що трапляються у нас
В цьому світі повсякчас
На Землі – планеті тій,
На якій живе́мо. В ній
Ще з прадавніх бо часів
Безліч міститься скарбів.
Деякими кожен з нас
Користується весь час,
Та, вже ніде правди крить,
Більшість з них іще відкрить
Доведеться в майбутті
Тим, хто буде при житті.
Хоч вже бачу, інший світ
Через певну кількість літ
Рід людський наш заселя.
Нині ж дім його – Земля.
*Наоколо – розм. Навколо
Євген Ковальчук, 18. 12. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971089
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2023
Хай прийде́ кінець війні!
Хай вона розтане
Дійсно, а не уві сні.
Мир нехай настане
В Україні та у всім
Світі цім земному,
Щоб лиш всі жили на нім
В щасті неземному.
Та війна не принесе
Нам його. Нещастя
Лиш вона всім нам несе.
Ми ж всі прагнем щастя.
Хай прийде́ кінець війні!
Кажемо ми: «Годі!».
Кажемо їй всі ми: «Ні!».
В злагоді та згоді
Жити прагнемо ми всі,
А також в любові,
У її усій красі,
Щоб були здорові
Тілом і душею теж.
Маємо єдине
В світі цім життя усе ж,
Що із часом сплине.
Хай прийде́ кінець війні!
І дорослі, й діти
Просять, кажучи їй «Ні!»,
Щоб життю радіти
Лиш кожнісінькую мить,
Бо для цього й маєм
Ми життя, яке щомить
В світі проживаєм,
Ідучи у майбуття,
Бо цінніш нічого,
Аніж власнеє життя,
Все ж нема в нікого.
Євген Ковальчук, 03. 03. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971088
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2023
Я дивлюсь у небеса.
О, яка у них краса!
Неба чарівна блакить
Вабить погляд мій щомить,
Як уверх його зведу.
Мов у небо я паду,
Наче в ньому я тону,
Як у нього зазирну.
Мов у морі, тóну в нім,
В небі яснім, голубім.
Що за дивний твір Творця!
Ні початку, ні кінця.
Часом в нім хмарки пливуть,
Мов кораблики. Ведуть
За собою хмари вдаль.
Як їх огорта печаль,
Наче люди, сльози ллють,
З неба їх на землю шлють
Хмурим, непогожим днем
Сильним, проливним дощем.
Часто в тую мить гроза
Небо наче розріза
На одному з роздоріж
Навпіл, мов хлібину ніж.
Та завжди у тую ж мить,
Як з хмар дощ закінчить лить,
Знов промінням заблищить
Сонце в небі. В небі жить
Сонцю ясному дано
Назавжди. Коли? Давно.
Сонце в небесах жило,
Як людей ще не було.
Небо – сонця край і дім.
Сонце мешкає у нім.
Та, звичайно, не весь час
Сонце радує всіх нас,
Бо, як вечір йде в наш край,
То тоді за небокрай
Вже сідає сонце вмить,
Щоб поспати, відпочить.
Небо ж в темний ночі час,
Як день сонячний погас,
Не пустіє, ні, повір.
В ньому бо мільярди зір
Сяють, наче ті вогні,
У високій далині
Разом з місяцем ясни́м,
Другом любим, дорогим;
Що освітлюють шлях нам –
І дорослим, й малюкам.
А коли мина вже ніч,
Йде від нас усіх геть, пріч*,
День новий знов настає,
Сонце з обрію встає
І здіймається увись,
В небо так, як і колись,
Так, як вчора, рік тому
Чи століття, щоб пітьму
Геть прогнати від всіх нас,
Як настав уже дня час,
Час, коли вже залюбки
В небо різнії пташки
З гнізд своїх летять. І спів
Чуть дзвінкий отих птахів,
Наче неба чують зов,
Що їх манить знову й знов…
Неба синь чи голубінь,
Неокрая просторінь
Над землею пролягла,
Мов собою обняла
Всю планету, цілий світ,
Протягом мільйонів літ
Міцно земленьку трима,
Чи то літо, чи зима,
Чи надворі ніч, пітьма,
Чи день, світло обійма
Світ увесь. Скрізь мов звиса
Небо. Виснуть небеса
Нерухомо всенький час,
Протягом якого в нас
Світ існує цей, хоч ми,
Ті, що зовемось людьми,
Не застали той процес –
Створення земних небес.
Може, в ті часи жили
Сотворіння, що пішли
З часом в темне небуття
Назавжди, без вороття.
Може, безліч тих створінь
Протягом всіх поколінь
Землю цюю перейшли
Перш, ніж людоньки прийшли.
Небо ж світ цей огорта
Стільки ж, як земля свята.
*Пріч - діал. Геть
Євген Ковальчук, 17. 12. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970991
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2023
*****
Мій розум – наче хата,
Де думонька крилата
Живе та поживає,
Як може і як знає,
Та не одна-саменька.
Дум кількість чималенька
Мій розум населяє
І світові являє
Себе крізь вірші тії,
Що думоньки святії
І ясні почування,
І мрії, і бажання
На світ цей білий родять
І ними верховодять.
Вірш родить думка-мати.
А думці вслід надати
Життя честь гідну має
Чуття, що виникає
Як відповідь сьогодні
На чинники природні,
Сьогодні, в певні миті,
Що мною вже прожиті.
Віршí, шо виникають
У мене, помагають
Мені те, що я знаю,
А також відчуваю,
На білий світ явити,
У дійсність утілити
І щедро передати
Тому, хто їх читати
Колись уважно буде,
Коли він роздобуде
Їх в книзі чи журналі,
На Інтернет-порталі.
Та значення не має,
Де, як їх розшукає:
Свідомо, випадково.
Кожнісінькеє слово,
Що певний вірш мій має,
Яке його складає
Із іншими словами
І рівними рядками,
Мов стелиться, лягає
Одне за одним. Знає
У вірші кожне слово,
Куди лягти чудово,
Куди потрібно стати,
Аби зміст сформувати,
Аби не тільки рима
Була усім видима,
А також зміст і сутність.
Слід їхнюю присутність
Уміти помічати,
Як слід розпізнавати,
Над ними міркувати,
Що ж хочуть нам сказати
Вони. Звичайно, кожен
З усіх людей спроможен,
Хто ясний розум має
І з нього користає.
Хай погляди примітні
У всіх різноманітні
На тії самі вірші,
Для когось, може, гірші
Якісь із них, пропащі,
А інші ж – дещо кращі;
Та сам на них лиш погляд
Розширює світогляд,
Новий світ відкриває,
Бо мислить спонукає
І висновки складати,
Що ж автор нам сказати
Хотів, яка в нім тема,
Порушена проблема,
Яку ідею має,
На що нам натякає
Той твір – вірш чи поема,
Яка його система,
Якії елементи
У нього. Всі моменти,
Подробиці, деталі
Бувалі й небувалі
Слід брати до уваги,
Дефекти, переваги.
Уважним треба бути,
Щоб справжню суть збагнути.
Тоді, хто зна́, можливо,
Відбудеться те диво,
Що те, що показати
Нам автор хтів, сказати,
До чого хтів схилити,
Удасться все ж здійснити.
Євген Ковальчук, 16. 12. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970990
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2023
Мобільний телефон
Звучить: «дінь-дон», «дінь-дон».
Це дзвонить хтось мені.
Хай навіть в далині
Мій друг перебува
Чи подруга, бува,
Нас відстань розділя,
Та навіть іздаля
Я маю бо зв’язок,
Коли луна дзвінок.
Хай де би я не був,
Якщо я не забув
З собою взять його,
Товариша свого,
Зітреться в порох, прах
Весь внутрішній мій страх,
Бо в будь-якую мить
Я можу подзвонить
І поміч попросить,
Якщо біда примчить.
Мені він помага,
Як друг, а не слуга
В зв’язку зі світом буть,
Аби не потонуть
Навік в самотині,
Яка без меж, мені.
Зі мною ж мій патрон −
Мобільний телефон.
Євген Ковальчук, 15. 12. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970908
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2023
У голові моїй думки
Тісняться,
Немов у вулики бджілки,
Рояться.
Вони всі вилетіти в світ
Бажають,
Віддати все, мов заповіт,
Що мають.
На те вони і є, аби
Здійснитись,
А не неволі, мов раби,
Коритись.
Вони бо не такії, щоб
Лякатись
І зразу за невдалих спроб
Здаватись.
Їх завжди, всюди почуття
Тримають.
Без них вони свого життя
Не мають.
Вони їх родять у світ цей,
Як мати,
Щоб, мов про рідних тих дітей,
Вік дбати.
Вони не кидають їх теж,
Бо знають –
Єдине-ціле з ними все ж
Складають.
Поперед ними пролягла
Дорога.
У кожної із них була
Й є змога
На неї стати і пройти
До краю,
До тої цілі, що сягти
Бажаю.
Я знаю, що мої думки
Це можуть,
А почуття їм залюбки
Поможуть.
Між них сперечок тих повік
Немає,
Бо кожна, що робити, вік
Же знає.
Щоб ти досяг в житті мети
І мрії,
Слід, щоб доклав до них всіх ти
І дії.
Без них вони – лише пуста
Уява.
Без них не прийде золота
Їх ява.
Як цюю істину збагнеш
Прозоро,
До мрії, цілі ти дійде́ш
Теж скоро.
Як перешкоди на шляху
Ти маєш,
То їх, позбувшися страху,
Здолаєш.
Вони ніяк не привід, щоб
Лякатись
І за невдалих купу спроб
Здаватись.
Як не виходить щось, не хнич,
Не треба.
Когось на поміч ліпш поклич,
Як треба.
Самому важко мрій у всій красі
Сягнути,
А разом можна й гори всі
Звернути.
Євген Ковальчук, 13. 12. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970906
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2023
Найдорожчий скарб людини – це життя.
Істину цю знає кожен з нас.
Думи, мрії і надії, почуття
Нам усім воно дарує повсякчас.
Найдорожчий скарб людини – це життя,
А не золото усе Землі.
Вмреш – не буде вже до нього вороття,
Знають і дорослі, і малі.
Найдорожчий скарб людини – це життя.
Найцінніша в нім є кожна мить,
Із якою ти ідеш у майбуття,
Щоб у нім щасливо, гідно жить.
Найдорожчий скарб людини – це життя,
Бо воно дається тільки раз.
Слід прожить його нам до пуття,
Без сперечок, сутичок, образ.
Найдорожчий скарб людини – це життя,
І тому його слід берегти,
Як зіницю ока, в майбуття
Світле кроком впевненим іти.
Найдорожчий скарб людини – це життя.
Хай би що воно там не несло,
Лиш би в серці темне сум'яття
В кожного відсутнім вік було.
Найдорожчий скарб людини – це життя.
В ньому значення, суть чи то зміст –
Щоб підвищували всі ми до пуття
Не лиш тіла, а й духовний ріст.
Найдорожчий скарб людини – це життя,
Бо, неначе куля, пролетить,
Як останнє пролуна серцебиття.
Тож його цінуймо кожну мить!
Євген Ковальчук, 13. 12. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970830
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2023
Теперішнє – це час, в який ми живемо
Щомить,
Що маємо, що робимо, куди йдемо
В цю мить.
Минуле він на порох повсякчас
Стира,
Коли його приходить врешті час,
Пора.
Майбутнєє без нього б не прийшло
Повік,
Адже воно його є джерело
Навік.
Воно дає нам шанс тепер, тут жить
Усім,
Бо неповторною є кожна мить
У нім.
Його цінуємо, як промине,
На жаль,
Коли його майбутня проковтне
Печаль,
Печаль за всім тим добрим, що пройшло
Давно.
Більш не повториться, навік пішло
Воно.
Тому його повинні ми цінить
Як слід,
Ідучи тут і зараз, кожну мить
Вперід.
І хай що б не стрічалось на путі
У нас,
Прийде́ лиш з ним майбутній у житті
Наш час.
Євген Ковальчук, 12. 12. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970829
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2023
Минуле – це події ті, які
Були.
Події ті і гарні, і важкі
Пройшли.
Невже навік забрав їх всіх той час,
Невже?
Авжеж. Не вернуться вони до нас
Уже.
Але не варто лити сліз своїх,
А сміх
Хай сяє. Пам'ять береже ж бо їх
Усіх.
Хай пам'ять береже всі миті ті
Весь час,
Моменти ті, що сталися в житті
У вас.
Моменти щастя, а також біди
Живуть
Хай в ній. В ній хай вони живуть завжди.
В них суть,
Щоб добрі миті повторить
Могти,
Лихі, щоб з ними більш не жить, –
Змести.
Минуле – вчитель, бо воно в свій час
Нас вчить,
Як в цьому світі кожному із нас
Слід жить,
Слід жити зараз, за свого життя
Іти,
Аби до світлого лиш майбуття
Прийти.
Євген Ковальчук, 12. 12. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970736
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2023
Невпинно я шляхом життя
Іду
В теперішнім у майбуття.
Прийду́?
Те, що майбутнєє несе
Не в сні,
Відомеє, але не все
Мені.
Його творю я повсякчас,
Щомить,
Аби його настали час
І мить,
Бо я, а не воно мене
Веде.
Воно, як нинішнє мине,
Прийде́.
Його потрібно не чекать,
Творить,
Як хочу я в нім поживать
І жить.
Воно у наших лиш руках,
У нас,
У почуттях і у думках
Весь час.
Керуємо ним повсякчас
Лиш ми.
На те й звемося, кожен з нас,
Людьми.
Ми маємо усі життя.
Отож
Є в нас усіх і майбуття
Також.
Євген Ковальчук, 11. 12. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970735
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2023
Здавалося б, на перший погляд,
Уява – лиш пуста мана,
Та ні, розширює світогляд
Чи кругозір людський вона.
Уява – перше джерело
Того, що творить людство все.
Цього без неї б не було.
Вона усе це нам несе.
Все, що навколо нас, людей,
Все, що створили, все, що є,
Ми творим в напрямку ідей,
Які уява нам дає.
Адже перш, ніж створити щось,
Воно уже в уяві в нас,
Щоб потім нам не довелось
Жаліти гірко в той же час,
Як буде зробено усе,
Але не так, як хтіли б ми,
Мовляв, нещастя лиш несе
Нам доля з глупої пітьми.
Уява дозволяє, втім,
Без жодних, будь-яких затрат
Завжди, без винятку усім
Завчасно вздріти результат.
Уява – мислення процес,
Немов розминка для думок,
За кóтрих всесвіту прогрес
Тече, немов живий струмок.
Авжеж, невидима вона,
Адже свідомість і думки
Керують нею ще здавна,
Та щоб здійснити залюбки.
Євген Ковальчук, 10. 12. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970663
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2023
Не чекай, допоки доля
Щастячко дасть саме вчас,
Що на все лиш Божа воля,
Як нема, то ще не час.
Ні, скажу тобі відверто.
Думка хибна ця твоя.
В Божім царстві не заперто
Щастя. Дім його – Земля.
Кожен щастя уявляє
Так, як він того бажа,
Як душа ним управляє,
Як за правильне вважа.
Може, дума хтось, що щастя –
Це лише пуста мана.
Так, для тих, хто лиш нещастя
Стороною не мина.
Хто нещастя обминає,
Хто його й не поміча,
Той і світле щастя має,
Тому щастя вистача.
Хто ж проблем собі шукає
На голівоньку свою,
Щастя той не відшукає
Навіть у важкім бою.
Щастя любить мир і спокій.
Ним керує лиш любов,
Що живе в душі глибокій
Всіх, хто не́нависть зборов.
Щастя має, в кого вічно
Світлі думи й почуття.
Має щастя він довічно,
Протягом всього життя.
Євген Ковальчук, 09. 12. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970662
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2023
Ти – творець своєї долі,
Власник бо свого життя,
Що мина, тече поволі
Уперед, у майбуття.
Ти – творець своєї долі.
Те, що буде, що прийде́,
Тільки за твоєї волі
У твоє життя ввійде́.
Ти – творець своєї долі.
Створюєш її бо ти
Діями, що мимоволі
Чи свідомо чиниш ти.
Ти – творець своєї долі.
Може, ще хтось помогти:
Друзі, родичі доволі.
Рішення ж приймаєш ти.
Ти – творець своєї долі.
Доля у твоїх руках,
А не десь на видноколі –
В почуваннях, у думках.
Ти – творець своєї долі.
Долю обираєш ти.
Хтось, можливо, ще у школі
Зміг обрати, віднайти.
Ти – творець своєї долі.
Не вона тебе веде.
Ти ведеш її поволі.
За тобою доля йде.
Ти – творець своєї долі.
Доля, як життя, одна.
Не дозволь, щоб у сваволі
Потонула враз вона.
Євген Ковальчук, 09. 12. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970582
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2023
Дивлюсь я в небо. В нім пливуть,
Немов кораблики, хмарки.
Услід за ними в дальню путь
Летять мої думки-гадки,
Неначе вільнії пташки.
Летять у невідомий край.
А може, в тім краю думки
Знайду́ть небесний, Божий рай.
Проліг попереду думок
Предовгий, безкінечний шлях,
Шлях непроглядний й для гадок,
Що губиться десь у далях.
Від всіх земних проблем, клопот
Вони жадають утекти.
Бажають світлих лиш висот
Думки нарешті досягти,
Висот, що лю́дськії життя
Осяять, наче ніч зірки,
Щоб світлі, добрі почуття
У них були, також думки.
Як будуть добрими лиш мать
Вони всі думи й почуття,
То будуть вчинки посівать
Лиш гідні протягом життя.
Що в серці й на умі у нас,
Не лиш слова говорять нам,
А й дії, вчинки, що всякчас
Здійсняє кожен з нас всіх сам
Чи може, з іншими людьми.
Та значення не так у тім,
А в тому поляга, щоб ми
Робили їх на благо всім.
Євген Ковальчук, 08. 12. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970580
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2023
Десь за темними лісами,
За високими горами,
За широкими полями,
За глибокими морями
Королівство існувало.
Скільки часу? Та чимало.
Вже ніхто й не пам’ятає,
Скільки літ йому минає.
Може, вже котре століття,
Може, і тисячоліття.
В ньому жили-поживали,
Як уміли та як знали,
Мешканці, але непро́сті,
Ті, що мають м’язи й кості,
Не тварини і не люди
Жили в королівстві всюди,
А слова у ньому жили,
Жили дружно, не тужили,
Горя чи біди не знали,
Бо завжди допомагали
Один одному розкритись,
Наче квітка, проявитись,
Роль свою знайти зуміти,
Як здійснити, зрозуміти.
Адже кожне слово знало,
Що в житті відігравало
Певну роль, яку здійснити
Зможе лиш воно, щоб жити
Завжди всім лише у щасті,
Без жорстокої напасті;
Жити, та не в самотині,
А неначе у родині,
Разом з іншими словами,
Та завжди, а не часами;
Бо хоч наодинці слово
Може жити, та частково,
Хоч і значення і має,
Та лиш з іншими складає
Повную картину тої
Ситуації, якої
Пережити довелося,
Тóго, що вже відбулося.
Як ви б здогадатись мали,
Теє королівство звали
Мовою. Воно і нині
Ще існує… у людині,
Що свідомість, душу має.
Ними ж мову величає,
Бо чудово розуміє –
Тóму, що вона уміє,
Тóму, що також і знає,
Може, і тому, що має,
Їй завдячувати мала б,
Хай, як дивно не звучала б
Фраза ця, але гадаю,
Ні, не думаю, а знаю,
Правда в ній таки присутня
Здавна, правда первобутня.
Адже думи, почування,
Мрії, прагнення, бажання
Кожен тою виражає
Мовою, яку він знає,
Бо без неї бо людина,
Наче без крила пташина.
Мова – то душа народу,
Мудрість та, яка від роду
В інший рід передається,
Мова та, яка з уст ллється,
Мов водиця незвичайна,
А живуща, життєдайна,
Що, сказати вам я мушу,
Живить серце, живить душу,
Їх бездонні почування
Яснії, немов світання;
Живить розум, думи живить,
Щоб людину ощасливить,
Щоб народжувались в неї
Світлі, добрії ідеї,
Що навіки б не лишились
Ними лиш, а щоб здійснились.
Безліч в світі мов існує.
Жодная ж даремно, всує,
Бо не певна, кожна мова
Неповторна й цим чудова.
Хай є схожі, означає
Це, сім’ю і мова має
Так, як будь-яка людина
Чи то птаха, чи тварина.
Має ж матінку єдину,
Що у певную годину
На цей світ нам всім явила,
Мов дітей тих, народила.
І, як то в сім’ї годиться,
Схожії у них всіх лиця,
В мов, які з сім’ї одної,
Любої та дорогої.
Вдача ж різна в них, одначе.
Всі вони чужі неначе –
Мов і азбука близькая,
Та граматика не тая:
Інший час чи то відмінки,
Інші значення, відтінки
Слів. А іноді буває,
Слово певнеє лунає
В мовах двох чи більше, може,
Навіть більше, аніж схоже,
Бо однаково лунає –
Значення бо різне має;
Чи те саме написання,
Та інакше прочитання.
А також існують мови
Зовсім різної будови.
Іншая у них основа:
І абетка, і вимова…
І граматика буквально
В них різниться кардинально.
Та служити нам готова
Завжди будь-якая мова.
Нам вона дає зуміти
Краще світ цей зрозуміти.
Все, що в нім перебуває,
Відповідну назву має:
І об’єкт, процес чи дія,
І поняття, і подія.
Почуття, що виникають,
Також певну назву мають.
Вам скажу я без вагання.
Мова – засіб спілкування.
Хоч ця фраза віднедавна
Виникла, але ще здавна
Людям всім вона слугує,
Бо взаємини формує
Чи то виразить сприяє,
Як їх кожен проявляє.
Хоч стосунки, що існують,
Почуття в людей будують,
Мова ж, кожному слід знати,
Помагає виражати
Їх всі певними словами,
Фразами уже віками;
З того часу, як людина,
Як в тім виникла причина,
Научилась говорити,
Щоби краще в світі жити,
Щоби люди успіх мали,
Щоб вони співпрацювали.
Адже успіх має праця
Кращий, швидший, як співпраця
Між людьми завжди панує,
Й кожен поміч ту цінує.
Та, аби її надати,
Слід у ній потребу знати.
Щоб відомою потреба
Стала, то, звичайно, треба
Висловити, не мовчати,
Пояснити, розказати.
Щоб зробити це уміти,
Мовою слід володіти.
Мова ж нам всім допоможе
Висловити добре, гоже
Все, що серденько турбує,
Що у нас в душі вирує,
Все, що думоньки ховають,
Про що мріють і що знають.
Адже до всього чудово
Знайдеться потрібне слово.
Та, як в думці, в серці в'ється
Те, що мовить не вдається,
В розпач не спіши впадати,
А мерщій словник шукати.
Знайдеться обов'язково
В ньому відповідне слово.
Слів в нім – не перелічити,
Та готові всі служити
Людям, що його читають,
Як у нім потребу мають.
Він – усіх слів хоронитель.
Він – то незамінний вчитель
Кожної в житті людини:
І дорослої, й дитини.
Адже значення не має,
Скільки літ тобі минає.
У собі ж він відбиває
Мову ту, яка лунає
Навкруги, бо всім знайома
На роботі та удома,
Для розваги та навчання….
Різнеє ж застосування
Мова у людини має.
Нею пише та читає,
Нею вісті повідає,
А також пісні співає
Той, хто нею володіє:
І говорить, й розуміє.
Знає кожная людина:
І доросла, і дитина,
Що нема без мови роду,
Нації нема, народу.
Доти нація існує,
Доки мова в ній панує,
Бо вона її формує,
Нею повсякчас керує,
Мов директор, мов начальник.
Мова нас, мов рятувальник,
У життєвім океані
Тих подій, які у стані
Безперервного, стрімкого
В світі розвитку усього,
Що у ньому побутує,
Тут же нас усіх рятує.
Все нове, що виникає,
Неодмінно набуває
Певного найменування
Для його розпізнавання
Серед тóго, що існує,
Що вже в світі побутує, –
І предмети, й механізми…
Це слова-неологізми.
Є слова, що вийшли з вжитку,
Що лишились в пережитку.
Архаїзмами зовуться
Ті слова. Вони знайду́ться
В кожній мові. Всякий знає –
В світі кожна мова має
Ті слова, які лиш знають,
Бо щоденно їх вживають,
Люди в певнім місці, кра́ю
Відповідно до звича́ю.
Назву тим словам теж дали.
Діалектами назвали.
А наріччя – їх сукупність,
Та до них усі доступність
Мають завдяки простому
Другу, вірному ж в усьому,
Що ту мову відбиває,
Кóтрую люд повідає.
Так, словник це, мій дружище.
Вже про нього йшлося вище.
Та не зайвим нагадати
Буде. Повнії ж палати
В нім скарбів-слів незчисленних,
Нездоланних, незнищенних,
Тих скарбів, що, слід сказати,
Ні купити, ні продати,
Бо скарби ті є безцінні,
Та цілком всі повноцінні.
Хай ви їх не доторкнетесь,
Та без них не обійде́тесь.
Хай вони і невиди́мі,
Та безмежні, незглибимі.
Біцепси хай в них відсутні,
Та вони й без них могутні.
Знають всі невипадково,
На що здатне кожне слово.
Кажуть, слово може вбити.
Може слово й оживити,
Серце, душу оживити,
Як посміли роздавити
Їх біда, тривога, туга.
Слово теплеє від друга
Чи від незнайомця, може,
Підвестися допоможе,
На обидві ноги встати
Й знову йти, знов прямувати
Уперед життя стезею
Поміж небом і землею.
Слово може врятувати
В мить важкую, дух підняти
З прірви, ко́тра поглинає,
Звідки й виходу немає.
Але ні, то лиш здається.
Для усіх, хто не здається
Та відваги набереться,
Вихід завсігди знайде́ться.
Так, у мові є й словечка,
Що, коли йде суперечка,
З уст людини вилітають
Та співмовця ображають.
Це лайливі та вульгарні,
Непристойні, незугарні
І слова, і певні фрази,
Ті, що кажуть для образи,
Та яких слід уникати.
Краще просто промовча́ти.
Всім відомо: і поету,
Й учню, слово етикету
В кожній мові теж присутнє.
Слово це є більш, ніж сутнє;
Не одне, а ціле море
І глибоке, і просторе.
Кожен ті словечка знає.
Змалечку ж всіх їх вивчає.
Саме їх і слід казати
І цим самим виражати
Ввічливість, повагу, шану,
Та відверті, без обману.
Не забудь, як поміч дати
Смів хтось, «дякую» сказати,
А у відповідь – «будь ласка»,
Як на те твоя є ласка.
Як прийшлось з кимсь зустрічатись,
З ним слід спершу привітатись:
Друга випало стрічати,
Можна і «привіт» сказати,
Та, як старша то людина,
Незнайома, то година
Відповідная підкаже:
Ранок, день чи вечір. Каже
Чемна, ввічлива людина:
І доросла, і дитина
Їх, та «добрий» спершу, знає
Кожен. Цим добра бажає.
Як прийшов час розставання,
Треба, звісно, на прощання
«До побачення» сказати,
Знаючи, що ще стрічати,
Може, ще колись прийде́ться,
Як там доля вже складеться.
Скривдили когось, зазначте,
«Перепрошую», «пробачте»
Мусите йому сказати,
Вибачення попрохати.
Як ляга хтось спати нá ніч,
Не забудьте «на добраніч»
Чи «солодких снів» сказати,
Добра нá ніч побажати,
Снів приємних, снів утішних,
Снів небачено розкішних.
Мова – наче одяг думи,
Наче почуттів парфуми.
Думу одягає мова.
З мовою вона готова
Вийти напоказ, на люди
Завжди та в усі усюди
Через простір, час невпинний,
В той же час – час швидкоплиний
Через документи всії:
Традиційні, цифровії
З покоління в покоління,
Зберігаючи коріння,
Із якого народилась
Мова, у життя втіли́лась
Із метою виражати,
Повністю відображати
Наші думи й почування,
Мрії, прагнення, бажання,
Щоб їх реалізувати
І щасливо поживати.
Он яка-то загадкова
Є людськая наша мова!
Євген Ковальчук, 02–06. 12. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970488
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.01.2023
*****
Хай горить у пеклі
Лютий сатана!
Йдуть бої запеклі.
Точиться війна
У моїй державі
Нині. Вороги
Підлі та лукаві
Вторглись без ваги,
Щоб її свободу
Й волю придушить,
Але дух народу
Їм не підкорить.
Б’ється він і буде
Битись до кінця.
Він таки здобуде
Перемогу. Ця
Зла година стане.
Скінчиться війна.
Мир у нас настане
Так, як і весна,
Що уже настала.
Прийде мирний час,
Бо боротись стала
Вся країна в нас
Зброєю і словом.
Перемогу ми
Всі здобудем знову,
Із тенет пітьми
Виберемось. Днина
Прийде ця до нас.
Буде Батьківщина
Всюди й повсякчас
Квітнути, мов квіти
Гарні навесні.
Будем ми радіти
Дійсно, а не в сні.
Євген Ковальчук, 03. 03. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970486
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.01.2023
Я дякую життю за те,
Що, хоч воно і непросте,
Але в мені воно горить,
Немов палкий вогонь, щомить.
Адже не вчую, як й мине.
Життя ж у мене лиш одне,
Бо іншого мені життя
Не подарує майбуття,
Хай хоч би як я не хотів,
Не подарує більш років,
Ніж надано мені прожить,
Ні більш, ні менш ані на мить.
Але не ображаюсь я
За це на власнеє життя.
Я щиро дякую йому,
Що в ясне світло крізь пітьму
Воно мене колись ввело,
На білий світ цей привело,
Як я ще немовлятком був,
Як я у перший раз вдихнув
Повітря, перший серця стук
У грудях пролунав «тук-тук»,
Як очі я свої відкрив
Й побачив світ цей, повен див.
Хай я ще їх не розумів,
Хай я ще й мовити не вмів,
Але всміхалося життя
Мені крізь перші почуття.
Євген Ковальчук, 01. 12. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970390
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.01.2023
В ніч зимову раз на рік,
Як надворі сніг літає,
Нині, як і тому вік,
Світом дивна вість витає,
Вість, яка завжди жива,
Чи то заметіль, чи злива,
Вість, що світ увесь вкрива
Білою габою дива,
Що в єдину мить змива
В серці всі злі почування
В ніч пресвітлого Різдва –
Свята радості настання,
Що буя в душі, мов цвіт,
Бо Господь же народився,
Щоб спасти увесь цей світ,
Щоб в раю він відродився.
Більше двох тисячоріч
Це тому було, здається,
Та щорік в святую ніч
Диво це, мов знов стається
В душах людських, але тих,
Що лиш вірять заповзято,
Доки серця стук не стих,
У Різдвяне, світле свято.
Це стається в тих серцях,
Що любов Христа укрила,
Їм вказавши світлий шлях,
Щоб у них розквітла сила,
Що насправді зборе все
В часі темнім, непогожім
І по смерті принесе
Їм життя у Царстві Божім.
Євген Ковальчук, 07. 01. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970388
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.01.2023
Якось квіточка росла
Десь собі на полі
І щасливою була,
Що росла на волі.
Гріло ніжно пелюстки
Сонце в тій годині,
А також її листки
Ті, що на стеблині.
Часом хмароньки пливли
В небі, мов корали,
Дощиком її лили́
З неба, поливали,
Щоби квіточка росла,
Вгору виростала,
Згодом гарно щоб цвіла,
Пишно розцвітала.
Жила квіточка собі
І біди не знала,
І щоранку при горбі
Сонечко стрічала.
Якось Любомир ішов
Повз горба отого
Й квіточку цю віднайшов
Він побіля нього.
Він хотів її зірвать,
Щоби, він гадає,
Дівчині подарувать
Тій, яку кохає.
Та й не встиг тулуб схилить,
Щоб її зірвати,
Як почала в тую ж мить
Квіточка благати:
«Хлопче, постривай, постій!
Жити-поживати
Хочу теж я. лиш не смій
Ти мене зривати!
Змилуйся, тебе молю,
Я тебе благаю!
Я також життя люблю.
Я його кохаю.
Адже і мені життя
Бог надав на світі,
Щоб я жила до пуття,
Щоб жила́ у цвіті,
Щоби сонечко ясне́
Зранку уставало
І проміннячком мене
Ніжно зігрівало,
Щоби пахощами світ
Цілий я сповняла
Тими, що дає мій цвіт;
А не щоб стояла
Я десь в хаті, у кутку,
Наче кару маю.
Ні, не хочу я таку
Долю, не бажаю.
Щастя також не знайду
Я в коштовній вазі,
Адже раптом, на біду,
В розпачі, образі
Візьме вазу хтось, в якій
Мучусь я, їй-богу,
І, неначе вітровій,
Кине на підлогу.
І розіб’ється ураз
На дрібні шматочки
Ваза та, що, мов алмаз,
Тішила всім очки.
І осколки ті, мов ніж,
Гострі, лиш колотись
Будуть. Краще вмерти, ніж
З лихом тим боротись.
Але жити, хлопче, жить
Палко я бажаю.
Щастя більшого, ніж жить,
В світі цім не знаю.
Хай життя й коротке, хай,
Але тут, на волі –
Наче справжній Божий рай,
Пекло – у неволі.
Тут у небесах хмарки
Любо пропливають
І прекраснії пташки
Весело співають.
Люблять бджілочки ото
З мене мед збирати.
Як мене не буде, хто
Буде годувати
Бджілок тих? Отож й воно.
Більш ніхто не зможе.
З ними станеться одно –
Стрінуть смерть, крий боже.
Я скажу тобі, між тим,
Корисність ще маю,
Бо й повітря те, яким
Дишеш, очищаю.
Так, я й для краси, потіх
Зрощена, всі знають,
Але для людей усіх,
Що мене минають.
Лиш скажи коханій ти,
Що, як любить квіти,
Може і сюди прийти,
Замість все сидіти
Вдома. Певна я, збагне,
Як в ній, Любомире,
Серденько не кам’яне,
А лиш добре, щире».
В хлопця від тих чуйних слів
Серце защеміло
І тому він пожалів
Квітку, зрозуміло.
Рвати він її не став,
Хоч і перш бажалось.
Те бажання він прогнав.
Й сліду не зосталось.
Він за нею ж, навпаки,
Став все доглядати.
Він узявся залюбки
Квітку поливати,
Щоб не висохла вона,
Щоби не зів’яла,
Щоб, мов сонце, як весна,
Квіточка та сяла,
Щоб її прекрасний цвіт
Тішив око, серце
Й вроду відбивав ту в світ
Так, немов люстерце,
Дякуючи промінцям
Сонечка ясно́го,
Вірним завсігди гінцям
Сонечка жаркого,
Що на землю шлють тепло,
Щоби квітам в цвіті
Любо й затишно було
Жить на білім світі;
Щоби пахощі п’янкі
Ширилися світом,
Вітру подуви легкі
Віяли з привітом.
Жила квіточка, жила́
На тім самім полі
Та щасливою була,
Бо росла на волі.
Євген Ковальчук, 28−29. 11. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970314
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2023
Якось смерть собі ішла.
Йшла вона з косою.
З нею бо вона була,
Наче з головою.
Косу смерть та навісна
Завсігди носила,
Щоб людські життя вона,
Мов траву, косила.
Йшла вона, ішла собі
І життю раділа.
Аж тут раптом гульк тобі:
Діда смерть зустріла.
Косу із плечей зняла
Лівою рукою
Й мовила йому: «Прийшла,
Діду, за тобою».
Дід на те їй відказав:
«Хочу більш пожити.
Маю я ще купу справ
В світі цім зробити».
Смерть же мовила на те
Дідові старому:
«Це бажання непросте,
Адже ще нікому
Більше, аніж Бог надав,
Жити не вдавалось,
Хай би скільки ще тих справ
В тебе не лишалось».
І хай як би не хотів,
Щоб вона відстала,
Та без жодних зайвих слів
Діда смерть забрала.
Євген Ковальчук, 28. 11. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970312
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2023
*****
Погляд лине в вишину.
Наче в морі, в ній тону.
Потопаю в ній весь я –
Тіло і душа моя…
Погляд в ясних небесах
Все летить, неначе птах,
А із ним мої думки
В них летять, немов пташки.
Дума не одна, а всі
Мчать, неначе у таксі,
Наче пішоходи, йдуть,
Ніби кораблі, пливуть,
Хто, як може, як бажа,
Як за правильне вважа.
А куди, ніхто й не зна.
Перед ними далина
Непроглядна пролягла
Й кожна дума нею йшла,
Йшла, не знаючи куди.
Думи всі ішли туди,
Де б їм хороше було,
Де би не стрічалось зло,
А добро лиш і любов
Їм стрічалися б знов, знов…
Щоб думки без сум’яття
Лили світлі почуття
В душу, серце й тіло теж,
Щоби лили їх без меж,
Щоб життя, мов мед, було,
Наче квітонька, цвіло.
Євген Ковальчук, 27. 11. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970245
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.01.2023
Очі в тебе, мов озерця.
Як же палко їх люблю!
В них гірку тривогу серця
Я незмушено топлю.
В тебе пишнеє волосся.
В нього сум свій заплету.
Таж воно, мов те колосся.
З нього втіху розплету.
Наче вишня та, що в’ється,
В тебе вустонька-вуста.
Мова струменем з них ллється,
Мов водиченька свята.
Голос твій, моє кохання,
Наче пісня солов’я,
Що від рання* до смеркання
Душу й серце звеселя.
Руки в тебе, рідна мати,
Довгі, тягнуться знов й знов,
Мов річки, щоб обіймати
Всіх, являючи любов.
Ти одна. Нема такої,
Яко ти, на світі всім,
Любої та дорогої.
Ти лиш – батьківський мій дім.
Хай в які б мене дорога
Раптом не вела даля,
Дому рідного порога
Не забуду ввік бо я.
Адже в серці ти зі мною
І в душі одна лиш ти.
Смерть лиш зможе нас з тобою
Розлучити, розвести.
*Ра́ння – розм. Ранок
Євген Ковальчук, 27. 11. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970244
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.01.2023
Вітер виє, завива.
Хилить він тополю.
Разом з нею обвіва
І мою всю долю.
Мов тополю, обдима
Вітер мо́ю долю.
Мчить тихенько, крадькома
Доленька по полю.
Мчить за гори, за ліси…
Вже й за небокраєм.
Може, посеред краси
Стрінеться із раєм.
І її питаю я
Десь побіля клена:
«Чом ти, доленько моя,
Мчиш, немов шалена?
Ну, куди мене ведеш
Ти все без упину
І куди бо приведеш
Ти мене, людину»?
Доля відповідь же, ні,
Довго не ховала.
І тоді вона мені
Сміло відказала:
«Чи на щастя, чи біду
Ти ідеш зі мною,
Та не я тебе веду
Разом із собою.
Саме ти мене ведеш.
Я ж іду по сліду.
І куди ти повернеш,
Я туди і піду».
Євген Ковальчук, 27. 11. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970155
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2023
*****
Пливуть собі хмарки,
А вслід мої думки
За ними теж пливуть.
У небі ж довга путь,
Мов килим, пролягла.
Удаль вона вела.
Куди? Ніхто не зна.
Не каже нам вона,
Куди ж бо приведе
Того, хто нею йде
Або пливе, летить
Спокійно чи то мчить,
Не знаючи куди,
Лишаючи сліди
На випадок, якщо
Загубиться. А що?
Усяке може буть.
А так його ж знайду́ть,
Аби в самотині
Не нудитися, ні.
Хоч обертом, бува,
Іде вся голова
І хочеться, мов птах,
Літати в небесах,
Лишивши на землі
Усі людські жалі,
Які до нас ураз
Приходять безліч раз;
Я між людей родивсь
Й помру між них колись.
Євген Ковальчук, 26. 11. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970154
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2023
Бути чи не бути?
Жити чи не жить?
Як нам це збагнути?
Як? Усе мовчить.
Слід на це питання
Відповідь шукать
З вечора до рання,
Зрання і до «спать»?
Відповідь, звичайно,
В кожному із нас,
Що лежить потайно
В серці в нас весь час,
В розумі існує,
В думах, почуттях.
В них вона торує
Нам життєвий шлях.
Думи й почування –
Сутність бо життя.
Сутність існування –
Думи й почуття.
Думи й почування –
Справ всіх джерело,
Інтерпретування
Всьóго, що було,
Є й того, що згодом
Ще прийде до нас
Поступовим ходом,
Як настане час.
Бути чи не бути?
Жити чи не жить?
Серцем дай відчути
Й розум хай не спить.
Євген Ковальчук, 26. 11. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970066
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2023
Мої думки,
Немов зірки,
Які вгорі,
Мов ліхтарі,
Немов вогні
Оті ясні́,
Собі горять
Та миготять.
Вони в мені,
Думки земні,
Мов зорі ті
У висоті,
Згасають вмить,
Та лиш на мить,
Бо інші враз
В умі щораз
Знов постають.
Немов встають
Зі сну вони,
Неначе сни,
Які були,
Від них пішли.
В умі думок,
Як тих зірок,
Не вдасться вмить
Їх всіх злічить
За півжиття
Чи й все життя,
Бо знову й знов
Чуть їхній зов.
Євген Ковальчук, 26. 11. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970065
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2023
Щось у душі моїй тремтить,
Коли лист з дерева летить,
Коли він з гілки опада.
О, як мені його шкодá!
Неначе зовсім то не лист,
Який летить під вітру свист,
А наче то душа моя.
Мов пада то не лист, а я
Із дерева свого життя
Паду у прірву, в небуття.
А шелест листя отого –
Гіркий плач серденька мого,
Що плаче, бо не має сил,
Не має більше дужих крил,
Аби піднятись, підвестись
І полетіти знов увись,
Немов на волю з клітки птах,
Що прагне жити в небесах.
А лист летить усе й летить…
Здається вічністю та мить.
Немов ніколи й не торкне
Землі він, але ні, мине
Його падіння, тихий літ.
Закінчить він той свій політ.
Легкий політ він закінчи́ть.
За кілька митей долетить
І він до матінки-землі.
В наступний рік на тім гіллі,
З якого лист впав неживий,
Звичайно ж, виросте новий.
Євген Ковальчук, 25. 11. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969974
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2023
*****
Як добре жити, як усе
Тобі лиш втіхонку несе.
Куди не глянь, де не піди,
Там не зустрінеш ти біди.
Сміється щиро, мов маля,
До нас всіх матінка-земля,
Як лист на древі шелестить,
Трава у лузі шурхотить.
Мов музика той звук, що слух
Втіша, як доліта до вух.
Нехай і осінь вже давно,
Але природа все одно
Не спить, по-своєму живе,
Як личить осені, пливе
В човні під назвою «Життя»
В теперішнім у майбуття.
Хоча і не важливий час
Для неї, як то для всіх нас,
Бо час – то термін лиш людський.
Природі байдуже, який
Період часу настає –
Чи день, чи ніч надворі є,
Чи літо вже, чи то зима
Її, мов друга, обійма,
Чи то весна вже розквіта,
Чи вже йде осінь золота.
Вона живе своїм життям.
Вона і є самим життям,
Бо всьому тому, що в ній є,
Вона його всякчас дає.
Євген Ковальчук, 25. 11. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969973
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2023
*****
Думи, рідні діти,
Де мені вас діти?
Випало ж і жити
З вами, вік тужити,
Жити-поживати,
Вік свій коротати
В горі та нещасті,
На зубах напасті
Хрускати, хрустіти,
Як в багатті віти.
Хоч не вік, не вічно
Вік я свій панічно,
Тяжко-важко, складно,
Прикро, безпорадно
В світі цім вікую,
Як я сплю, міркую,
Як я спочиваю
Чи роботу маю.
Адже час від часу
Торта частку ласу
Доля не шкодує,
А мені дарує
В вигляді фрагментів,
Тих життя моментів,
Ради кóтрих жити
Хочеться й творити
Більше і найкраще,
А не напропаще,
Доки б’ється в мене
Серденько шалене.
Євген Ковальчук, 24. 11. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969904
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2023
*****
Серце й душу огортають
Сум, печаль, журба
І безщадно розривають
Їх. Йде боротьба
В рідній неньці-Україні.
Ворог злий напав.
Ну, за що моїй країні
Кара ця? Бажав
Він давно її схопити,
Довго готувавсь,
Щоб її народ скорити.
Той же не піддавсь.
Бореться за Україну
Він. Вона ж одна.
Навіть хай і на руїну
Ця страшна війна
Оберне її, не здасться
Ворогу повік
Він, а вірить в те, що вдасться
Подолать навік
Ворога, бо ж докладає
Всіх сил, що в собі
Має. Певен, що здолає
Він у боротьбі
Ворога свого, що вийде
В нього це зробить,
Й сонце миру, згоди вийде
В ту прекрасну мить,
Сяяти та ніжно гріти
Душі та серця
Так, що будем лиш радіти,
Буде до кінця.
А війна ця вся розтане
Наче сніг, навік.
Нас тривожити не стане
Більш вона повік.
Євген Ковальчук, 03. 03. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969903
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2023
З Новим роком! З Новим роком
Я вітаю вас.
Хай біда обходить боком
Всіх вас повсякчас,
А також усі нещастя,
Смутки та жалі,
Щоб пізнали справжнє щастя
Ви на цій Землі.
Кожен хай його пізнає
Й думи, почуття
Хай воно лиш огортає
Цілеє життя.
Хай в старім лишаться році
Негаразди всі,
Щоб в Новім на кожнім кроці
Ув усій красі
Вам стрічалося лиш теє,
Що ви більш за все
Прагнете. Хай все лихеє
Вмить час віднесе
У минулеє, замівши
Всі його сліди,
До усіх вас враз привівши
Добре назавжди,
Щоби разом з ним ви жили
І довкола всім
Лиш його завжди робили
Всі на світі цім,
Бо на нім заради цього
Й живемо всі ми
Протягом життя усього,
Бо ж звемось людьми,
Що свідомість, душу мають,
Думи й почуття,
Із якими проживають
Все своє життя.
Євген Ковальчук, 28. 12. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969776
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2022
Пора завершується ця.
Доходить осінь до кінця.
У рік цей теплою була.
Нам не жаліла бо тепла.
Немов її і не було.
Давала осінь нам тепло,
Скажу вам, майже пору всю,
Я осінь не забуду сю.
Але вона від нас вже йде,
Бо скоро зимонька прийде́,
Бо скоро зимонька уже
Її замінить. Та невже?
Мені не віриться аж, хоч
Вона приходить хоч-не-хоч
Іще іздавна, споконвік
До нас всіх кожен божий рік.
У мене ж враження таке
Тверде, мов камінь той, стійке,
Що попри те, що вже мина
Ця осінь тепла, мов весна,
Від нас нікуди не піде́,
Від нас не дінеться ніде,
Що ще тривати буде та
Пора осіння, золота
Ще хтозна скільки, може, вік,
Допоки не стулю повік
Навік я, доки смерть мене,
Неначе здобич, не ковтне.
Євген Ковальчук, 22. 11. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969775
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2022
Лишились лічені години,
Й мине поточний рік.
Тоді до кожної людини
І прийде Новий рік,
Що з нетерпінням всі чекають,
Неначе гостя в дім,
Й надії в серденьку плекають,
Що житиметься в нім
Ще краще, ніж у році цьому,
Який від нас іде,
Лишивши все лихе у ньому,
Що більше не прийде́
Не тільки у Новому році,
Що йде, а вже повік,
Щоб ми усі на кожнім кроці
Весь свій життєвий вік
Стрічали те лиш, що бажає
Стрічати кожен з нас,
До чого нас всіх наближає
Завжди невпинний час.
Новий рік, як і кожне свято,
Нагадує лишень,
Що ми повинні всі завзято
На світі кожен день
Собі на втіху проживати
Усе своє життя,
Для чого варто працювати
Усім нам до пуття.
І доленька не забариться
Щасливая, прийде́.
Тоді усе в житті здійсниться,
Що кожен з нас так жде.
І сумніву у цьому мати
Не варто, а усім –
Лише належно працювати
На білім світі цім.
Євген Ковальчук, 31. 12. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969699
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2022
Гей ти, хлопчику, не плач.
Хочеш, дам тобі калач.
Як не хочеш калача,
Дам тобі пограть в м’яча.
Не соромся, на, бери.
Лиш спочатку ти зітри
Із заплаканих же віч
Сльози ті, що навсібіч
Розтікаються, течуть,
Щоки біднії печуть;
Бо як плакать ні на мить
Не зупинишся, то лить
Будуть сльози без кінця
На підлогу із лиця
І утвориться із них,
Із гірких твоїх сліз тих,
Ціле озеро, в якім
Втонеш ти цілком, зовсíм,
Разом із тобою й я
І уся людська сім’я.
Чуєш? Витри сльози ці
На своїм сумнім лиці.
Хай на нім, мов сонце те
Світле, ясне, золоте,
Усмішка сія, блищить
Кожную живоття* мить
І усіх людей навкруг
Веселить, мов справжній друг.
*Живоття – діал. Життя
Євген Ковальчук, 22. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969698
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2022
Ще кілька днів, і рік старий
Навік піде́ від нас.
Натомість прийде рік Новий.
Його настане час.
Із нетерпінням же його
Чекають на Землі,
Неначе гостя свойого́,
Дорослі та малі.
Ретельно всюди, а не десь
Готуються стрічать
Вони його, щоб рік увесь
Щасливо поживать.
Надії світлі він несе
Всім нам, що лихо все
Назавжди час геть віднесе,
Натомість принесе
Те, що так прагнемо здобуть,
Ми, щоб на світі цім
Щасливо жити. Адже суть
Життя і є у тім.
Новий рік кожному із нас
Нагадує лиш це,
Як кожне свято в свій же час,
Хай часто і в лице
Життя нас б’є, як посила
Нам перешкоди ті,
Які не кожен і здола
В своїм земнім житті.
Однак у новорічний час
Ми забуваєм все,
Що так тривожить часом нас,
Бо Новий рік несе
Надію, що здійсняться всі
Бажання в певну мить
У всій небаченій красі,
Й щасливо станем жить.
Євген Ковальчук, 24. 12. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969604
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2022
Як лише уміє,
Виє, завива,
Віє вітер, віє
Й хилиться трава.
Сміє він хилити
Й довге гілля древ.
Їм бо не спинити
Вітру буйний рев.
Виє, ниє, свище
Вітер, вітрюган,
Вíтрисько, вітрище,
Справжній ураган.
Хмари в небі гонить
І вперед, й назад.
Древо листя ронить.
В нього листопад.
На ріці здіймає
Хвилі догори
І цим викликає
Подив в дітвори.
Їй же заглядає
Він о тій порі
В пазуху й щипає
Груди дітворі.
Їм щипає груди,
Вуха, щоки, ніс.
Хоче, щоб застуди
Він їм всім приніс.
Діти ж добре знають,
Що робить. Еге ж!
Шубки одягають
Шапки, шарфи теж.
Євген Ковальчук, 21. 11. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969603
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2022
Новий рік іде до нас,
А старий минає,
Бо Нового року час
Вже в нас наступає.
Залишилось кілька днів
У дорозі бути
Ще йому, щоб він зумів
Все ж до нас прибути.
Тії дні минуть, мов мить,
Й Новий рік настане,
Й кожен з нас у ньому жить
Так, як прагне, стане –
Збудуться бажання всі,
Світлії надії
У усій своїй красі,
А також всі мрії,
Що у новорічну ніч
Кожен загадає,
А нещастя підуть пріч
В тих, хто їх ще має.
Новий рік іде до нас.
Йде він безупинно
Через простір, через час
Йде він щохвилинно.
Щосекундно, кожну мить
Є він у дорозі,
Бо його ніхто спинить
Все ж таки не в змозі.
Прийде він так, як торік
Рік прийшов, в якому
Живемо ми всі вже рік,
Та кінець є всьому
І йому також прийде́.
Наче сніг, він стане,
Й Новий рік, який вже йде,
В нас тоді настане.
*Пріч – діал. Геть
Євген Ковальчук, 23. 12. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969526
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2022
Самореалізуватись
Має кожен з нас
І ніколи не здаватись
У негожий час.
Самореалізуватись,
Уперед іти,
Щоб могли ми всі дістатись
Власної мети.
Самореалізуватись –
Місія життя,
Щоб могло до нас дібратись
Світле майбуття.
Самореалізуватись –
Це у втіху жить,
А не ждати-дожидатись
Щастя світлу мить.
Самореалізуватись –
Це себе пізнать,
Щоб завади, що траплятись
Будуть, вміть долать.
Самореалізуватись –
Знати місце, час,
Де талан лиш посміхатись
Буде вік до нас.
Самореалізуватись –
Не бажать, а мать
Те, чого ти дочекатись
Смів колись бажать.
Самореалізуватись
Маєш сам, сама.
Як дозволив тому статись,
Жив ти недарма.
Євген Ковальчук, 21. 11. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969525
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2022
Хто це йде уже до нас
В передноворічний час?
Ну, звичайно, Новий рік,
Бо до нас він йде щорік,
Як старий уже мина.
Кожен з нас це добре зна.
Йде вночі він, також вдень.
Залишилося лишень
Декілька днів і ночей,
Щоб прийшов він до дітей
І дорослих, бо його
Кожен жде впродовж всього
Року, шо мина щомить
В цьому світі, ні на мить
Не спиняючись, бо ж час
Не зупинить жоден з нас,
Хоч думками зупинить
Здатен новорічну мить,
Нічого тут і гадать,
Кожен з нас, щоб загадать
Те бажання, що здійснить
Новий рік у певну мить.
Лиш потрібно зачекать
І надії не втрачать,
Що здійсниться в тебе все
В Новий рік. Він принесе
Те, що прагнеш в дану мить,
Щоб цілком щасливо жить,
Та потрібно пам'ятать,
Що також слід працювать.
Євген Ковальчук, 20. 12. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969444
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.12.2022
В життя, як у гроша, дві сторони:
Одна з них – світла, інша – темна.
Чергуються обидвії вони:
Подія вдала і проблемна.
Звичайно, з вдалими лиш поживать
Завжди всі в світі би бажали,
Одначе часом, щоби їх нам мать,
Слід щоби горе ми пізнали,
Усі ті труднощі, які життя
Нерідко посила нам рясно,
Щоб їх зборовши до пуття,
Ми жити почали всі щасно.
Вони бо лиш навчають нас усіх,
Неначе учнів вчитель в школі,
Як досягнути успіхів, утіх,
Аби лихій ми не корились долі,
Аби ми не губились у пітьмі,
З проблем знайти щоб вихід вміли,
Його навчились віднайти самі,
Щоб і себе, й світ зрозуміли;
Щоб ми шляхами згубними не йшли,
А завсігди їх обминали,
Щоб доленьку свою ми не кляли,
А тільки вдало будували.
Адже та доленька у нас в руках,
Бо кожному із нас належить.
Якою буде наяву, не в снах
Вона від нас самих залежить.
Її бо створюємо саме ми.
Близькі також допомагають.
На те й звемося ми усі людьми,
Що душу та свідомість мають –
Ту душу, в кóтрій почуття,
Неначе квіти ті, буяють,
Які нас протягом життя
На гідну стежку направляють;
На стежку направляють ту,
Якою, як ми будем прямувати,
Знайде́мо власную мету,
Її зумієм реалізувати;
Свідомість ту, що дозволя всім нам
Як слід самим собою керувати,
Аби ні почуттям, ані думкам
Повік не довелося більш страждати,
А діяти, аби вони могли
Усю величність світу розпізнати,
Аби вони, мов квіти ті, цвіли,
Яких ніхто не смів би виривати.
Лиш слід нам дослухатися частіш
До того, що свідомість нам говорить,
Щоб доленька лихая чимскоріш
Ніколи не могла нас упокорить,
Щоб доленька лиха нас не могла
У сіті, наче рибу ту, зловити,
Щоб доля наша доброю була,
Щоб тільки з нею довелось нам жити.
Хто дума, що порожні ці слова,
Той рації ніскілечки не має,
Адже в словах цих правдонька жива.
Брехні у цих святих словах немає.
Всіх їх потрібно нам лише збагнуть,
Лиш треба розумом нам відшукати
У них ту непорочну, чисту суть,
Яку вони не в силах більш тримати,
Тримать в тюрмі словесній під замком,
Мов в’язня, що знівечив власну долю.
Вона звільнитись прагне і, крилом
Змахнувши, полетіть, мов птах, на волю.
На волю полетіти їй пора,
Аби в серцях людських лиш засівати
Насіння мудрості, любові та добра,
Людей на гідні вчинки надихати.
Євген Ковальчук, 20. 11. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969443
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.12.2022
Поспішно Новий рік до нас всіх мчить.
Далеко він уже не за горами.
Лишилось кілька днів, які, мов мить,
Минуть, і прийде він до нас із вами,
І подарунки він нам принесе,
Що кожен з нас чекає з нетерпінням –
Поможе нам усім здійснити все,
Що прагнемо, за нашим же велінням.
У цьому й сумніватися не слід
Ані на мить. Слід сил всіх докладати,
Йдучи невпинно тільки уперід,
І труднощі всі на шляху долати,
А не здаватися, зустрівши їх,
Мовляв, мені повік їх не здолати,
Щоб досягнути цілей, мрій своїх.
Про це не варто навіть і гадати,
А треба неупинно все ж до них
Завжди з упевненістю прямувати
І, досягнувши цілей, мрій одних,
Інакші ставити, рук не складати.
Адже для того й дане нам життя,
Яке собі поволеньки минає,
А як мине, не буде вороття
До нього вже. Це, певен, кожен знає.
Я хочу нагадати вам лишень,
Щоб ви цього повік не забували
І кожен свій наступний божий день,
Неначе він останній, проживали.
Адже, коли насправді він прийде́,
На щастя чи на жаль, таки не знає
На світі цім ніхто з нас і ніде,
Та прийде. Й сумніву у тім немає.
Тому потрібно кожному із нас
Часу не гаяти, як слід робити,
Допоки не прийшов іще той час,
Аби на світі гідний слід лишити.
Євген Ковальчук, 18. 12. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969371
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2022
Сумую я за тим, що вже пройшло,
Сумую я за тим, що вже минуло,
За тим, що у минуле відійшло,
За тим, що назавжди уже заснуло.
Адже в теперішнє події ті
Уже не увійду́ть повік, ніколи.
Події, що траплялися в житті
Моєму, відлетіли, мов сокóли.
Вони розтанули, неначе сніг
Чи то прозора та холодна крига.
Я їхній перейшов уже поріг.
Мені нова життя відкрилась книга.
Звичайно, у минулому були
Моменти і погані, і хороші,
Але не впав, неначе ті воли,
Навік я від життя своєї ноші.
Як падав я в той час, як стусана
Отримував від бід тих пережитих,
Мене не підкорила сатана.
Вставав я із колін своїх побитих.
Мені, я пам’ятаю, що колись
В складні моменти люди небайдужі
Допомагали щиро підвестись,
Підставивши плече і душі дужі.
Їх помочі я не забуду ввік.
У пам’яті і також в серці буду
Ті згадки берегти дбайливо вік.
Ніколи у житті їх не забуду.
Були моменти й добрі у житті,
Які мав честь не раз я пережити.
Не стру їх згадок теж, щоб в майбутті
Мав змогу я подібне повторити.
Євген Ковальчук, 20. 11. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969370
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2022
Цю мить чекає кожен з нас
У передноворічний час.
Вона приходить раз на рік
До нас усіх, але щорік,
Мов дав їй хтось такий наказ.
І кожен раз, мов перший раз,
Вона на світі настає,
Що казкою для нас стає
У ніч, в яку ця дивна мить
До нас усіх невпинно мчить.
Тоді ж, коли вона примчить,
То той, хто вірить, в тую ж мить
Загадує бажання в нас
З надією, що прийде час,
Коли здійсниться все ж воно
І, може, навіть не одно,
А всі, що встигне загадать,
Якщо не буде лиш гадать
Занадто довго він над тим,
Мов, рішенням все ж непростим.
Заради неї люди в нас
В дім безліч вішають прикрас,
Аби святковий настрій був,
Щоб кожен свята дух відчув.
В родиннім колі зазвичай
Її стріча увесь наш край,
Найкращого бажа лишень
Він кожному на кожен день,
Щоб доля світлою була,
Яку б вона їм принесла.
Євген Ковальчук, 17. 12. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969278
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2022
*****
О, щаслива доле,
У мою країну –
Любу Україну
Ти прийди. Аж коле
Серце, бо недолю
Лиш вона зазнала
В час, як будувала
Світлу, добру долю.
Вороги зі сходу
Вторглися, напали.
Ми ж цього й не ждали.
Волю та свободу
Ті, які здобули
Ми ще нещодавно,
Щоб щасливо, славно
Жити, щоб не гнули
Шиї, підкорити
Знов собі бажають
Вороги, не знають
Те, що не скорити
Їм нас. Захищати
Будемо до згину
Всі ми Батьківщину –
Нашу рідну мати
І її свободу,
Незалежність, волю,
Щоб щасливу долю
Усього народу
Вже ніхто, повіки
Не посмів зламати,
Щоб Вкраїна-мати
Мала їх вовіки,
Щоб вік їх лиш мала
І, мов квіти в цвіті,
В цьому білім світі
Буйно процвітала.
Євген Ковальчук, 03. 03. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969277
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2022
Рік старий уже відходить,
Все лихе лишивши в нім,
Рік новий до нас надходить,
В кожну хату, в кожний дім.
Разом із собою повний
Аж до верху міх несе,
Подарунків міх чудовний,
Що здійснити можуть все.
Хто завжди за чимсь сумує, ‒
Тому усміх на вуста,
Який серденько лікує
На прийдешнії літа.
Тому, хто один прямує
Нелегким шляхом в житті,
Вірних друзів він дарує,
Що зарадять в майбутті.
Тому, хто в подій потоці
Не зробив, що планував, ‒
Допомогу в новім році
В дійсне здійснення всіх справ.
Всім, кого заполонили
Недуг купи в певний мент, ‒
Віри, внутрішньої сили
Їх здолати враз ущент.
Тим, у кого світлі мрії,
Чисті думи й почуття,
Рік новий дає надії
На їх втілення в життя,
Бо в цю ніч ясну́, магічну
Дивна казка ожива,
Адже в мить цю новорічну
Справджуються всі дива.
Євген Ковальчук, 31. 12. 2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969158
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2022
*****
Очі мої по небу блукають,
Мов ватага овечок по полю,
Наче вони у нім щось шукають,
Може, щастя, щасливую долю.
Погляд мій тоне в нім, наче в морі.
В ньому глибоко він потопає
Так, як тонуть в нім яснії зорі.
Тоне він і вже не виринає.
Думи мої пливуть на тих хмарах,
Що, немов кораблі, пропливають,
Хтось поодинці, інші ж у парах,
Ціле небо собою займають.
Їх вітерець на хмарах колише,
Наче мати маля, колихає.
Натхненная душа їх наче пише,
Пише, що знає, що відчуває,
Пише про щастя, пише про волю
Та приємні душі почування,
Як побороти злую недолю,
Щоб скінчилась її мить остання.
Розум, душа і серце орлине
Не бажають повік їй коритись.
Нехай лиш до порога їх прилине,
Вони з нею в бою будуть битись.
Розум палкими, мов у жарині,
Її буде думками палити,
Що нададуть шанс кожній людині
У своє життя їх утілити.
Серце й душа її почуттями
Осяйними враз будуть сліпити,
Будуть душити її до безтями,
Щоб ніколи уже їй не жити.
Євген Ковальчук, 19. 11. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969156
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2022
*****
Небо сьогодні безхмарне.
Певно, не буде дощу.
З серця свого я прегарне
В світ почуття відпущу.
Хай воно світом літає
Понад землею, мов птах.
Хай його кожен пізнає
В селах, містечках, містах…
Те почуття потаємне
Хай стане явним для всіх.
Хай почуття це приємне,
Викличе в кожного сміх.
Хай же усмішки веселі
Викличе враз у людей,
Щоби у кожній оселі
Стріли їх, наче гостей.
Це почуття бо не хоче
В серці моєму лиш жить.
Хай же серця залоскоче
Інших людей також вмить.
Хай же воно їх зігріє,
Наче проміння ясне́.
Хай же в них тугу розвіє,
І гіркий смуток мине.
Хай же в них густо посіє
Лиш найсвітліші чуття.
Хай же воно в них рясніє
Протягом всьóго життя.
Хай їх повік не лишає,
Щоби їх доля цвіла,
І всіх робить спонукає
Завжди лиш добрі діла.
Євген Ковальчук, 19. 11. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969100
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2022
Листопад, вже листопад
Завітав в вишневий сад.
Під нестримний вітру рев
Листя пада із дерев.
Як в танку, воно кружля,
Доки матінка-земля,
Як скінчить воно свій лет,
Лет, неначе тих комет,
Не відчує, далебі,
Дотик листя на собі.
Листя падає, летить
І шурхоче, й шелестить,
Як обіймів зазнає
Лист, з яким мов заграє
Інший лист, коли торка
Він сусіднього листка
Легко, ніжно раз у раз,
Що приходить він в екстаз
Від приємних дотикань.
І без жодних зволікань
Той йому відповіда
І його немов гойда
При повіві вітерця,
Що все віє без кінця,
Наче мати немовля,
Щоб заснуло вже маля.
Древ же листям не шкода,
Бо, як прийде молода
Вéсна, знов дерева вряд
Вдя́гнуть листяний наряд.
Євген Ковальчук, 18. 11. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969012
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2022
Лежить собі камінь на довгій дорозі.
Усякий той камінь минає.
Лежить він у спеку, також при морозі,
Адже почуттів він не має.
Йому не страшні ні густі снігопади,
Ні промені сонця пекучі,
Ні зливи, ні грози, ні пройдені гради,
Ні вітер, що віє із кручі.
Відколи лежить там, ніхто і не знає,
Ні скільки він буде лежати.
Можливо, йому уже й ліку не має.
Ніхто це не може сказати.
Лиш відає небо блакитне й безкрає,
Яке непорушно звисає
Над каменем. Також земля теє знає,
Де камінь цей вік коротає.
Одначе вони, як і він, всі безликі.
Тому і рота бо не мають,
Одначе вони, як і він, без’язикі.
Тому нам не розповідають.
Але якби усі вони обличчя мали
Й людські роти із язиками,
Якби умить вони усі живими стали,
До нас би мовили словами,
Тоді вони могли б багато повіда́ти,
Звідкіль той камінь і для чого.
Історію по нім могли б нам розказати,
Можливо, навіть світу всього,
А може, всесвіту, що без початку й краю,
Якщо із космосу той камінь.
Коли і де початок стрінув він, не знаю
Й коли зустріне він свій áмінь.
Євген Ковальчук, 18. 11. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968917
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2022