Волієш мовчати. Мовчиш. Але серце кричить.
Вітер шукає притулку на схилах Дніпрових.
Як вимовиш слово правдиве у відповідь: «Цить!» –
щастя не буде, віддав для Пегаса підкови.
Це плачуть весною берізки чи тануть сніги?
Розталь дими притискає між сірих будинків.
Нап’ється криниця водиці тепер до снаги,
сходи озимі чекають новітні обжинки.
Та де там обжинки, убиті війною жнеці,
мойрі їх діти свій вік принесли ув офіру.
Он бачиш застила мара зі свічею в руці? –
потвора ступає сміливо попереду звіра.
09.05.24р.
