100 днів. Наче важка тінь упала на майбутнє. Вона затьмарила надії та мрії.
Знос терпіння та віри. Тріщать по швах усі колишні приязні. Зовнішній світ застеляють тумани байдужості.
Час розсипає дні і ночі наче пісок крізь пальці. Ці крупинки втрачають свою значущість, бо кануть у прірву.
Думки крутяться як у божевільній центрифузі. Тому вони стають одноріднішими. Швидше навіть вихолощеними, позбавленими творчого змісту.
Ще молоде тіло сковують незримі кайдани. Усі пориви свободо- і життєлюбності наче виявляються у стані анабіозу. Це смерть з можливістю ожити чи подоба життя з наперед визначеною неминучою смертю?
Додати коментар можна тільки після реєстрації Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.
