У снах являєшся мені,
Не будиш пам'ять спогадом приємним,
Приходиш тільки в роздуми сумні,
Душевним болем, думаю,приємним.
Приходиш ти розпачливим дощем
І бубониш сльозами в скло віконне,
А груди стискує різкий, пекучий щем
І розкриває серце безборонне.
Та бачу я обличчя осяйне,
Покрите тінню сірої печалі …
Далеко десь ти згадуєш мене,
Дрібнички ті ,що ми не помічали…
А невловимий час бере своє,
Роз’ятрені заживлюючи рани,
Нових проблем життєвих додає,
І забуваються прадавні шрами.
Змиває дощ сумні мої думки …
Та й сонце не додасть, на жаль, веселих.
Змирюся з тим , що випити таки
Я мушу цей гіркої втрати келих .
|
|
