Любов Вакуленко: Любо,ми його бов\"язково переможемо, бо наші воїни найкращі в світі і їм сам Бог допомагає. Будьмо терплячими і не втрачаймо надію. Хоч і тяжко зараз тут, де щоночі летять ракети, лунають вибухи. Та ми вистоїмо попри все. Перемога буде за нами.
Любов Вакуленко:
Це вже не молитва, це крик горя і розпачу, волання до Бога - скільки ще нам терпіти? Розбите вщент моє рідне село, гинуть і гинуть мої односельчани. Виїхала до міста, і тут щоночі прилітають ворожі ракети, вбивають і руйнують... Боже, змилуйся...
Любов Вакуленко: Всім серцем підтримую твоє бажання, бо це бажання всіх українців, особливо тих, хто на лінії вогню зараз, або потерпає від ракетних обстрілів. Вірю, що день тиші настане і ти, Любашо, будеш писати вірші тільки про \"радісно-земне\"...
Любов Вакуленко: Не заперечую. Та в даному випадку жіночці не пощастило, щось пішло не так...)))
Дуже вдячна що завітали. І респект вам, як чоловікові, що вміє куховарити.
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
Щемні рядочки про журливу цю осінь, Любо. 
