Сіроманка: ))) ох же ж і гарно!!!
Я дуже люблю осінь, бо сама народжена в пору ще ранньої осені, але пізня осінь - це насолода і щем, щем і висока поезія
Сіроманка: ))) через кілька років прочитала Ваш коментар і усміхнулась: "...чом же роки, наче коні, несуться ускач?! -
тільки не плач, люба Ірочко, тільки не плач..."
Сіроманка: )) це не "вірш", але вибрати з пропонованого переліку виду творчості нема що В музеї історії релігії займалася витоками обрядовості, записала на радіо, а потім видала окремими ілюстрованими календарями "Спаси і Пречисті в українському народному календарі" в циклі річної обрядовості. Проводила майстер-класи з міфології слов'ян (дохристиянсво) та Стародавнього Єгипту на матеріалах музейних експонатів. Потратила на це багато років - не одне десятиліття
Сіроманка: вірш писаний слідами трагічної історії кохання князя Осмомисла і Насті Чагрівни, яку спалили. Шлюбна дружина Ольга після боярського бунту проти князя втекла спочатку до польського короля, а потім постриглася в монахині у Володимиро-Суздальському монастирі. Там і померла. Сина Олега від Насті, якому Осмомисл заповів Галич, отруїли бояри. А син Володимир від Ольги кликав поляків на боротьбу з батьком і в Галич більше не повернувся. Він був при сестрі Ярославні, дружині князя Ігоря Святославича в час його походу на половців і допомагав захищати Путивль. Є версія його авторства "Слова о полку...". Та мої симпатії на стороні Насті і її Чагрового роду, що був увесь вирізаний як ворожий