Leskiv: Щиро вдячна за коментар. Ось, вирішила ще трохи пис(к)нути на літ. сайтах. Тільки чомусь не було приводів для веселощів. Ну, кожен піє, як уміє.
Leskiv: Ой,упаси мене, Господи, когось критикувати. Я сама себе інколи так критикую, що геть мізки виношу. Тільки пана Дюма шкода. Та й гарну Ви мені підказку дали, щоб мою римовану думку щодо жіночого населення України втілити, щось типу \"Як би у Дракули була дружина...\"Ну, потім ще про автомат чи дрон згадати.
Leskiv: Дякую за вірш. Це ви ніби про мене писали. Тільки я покищо домівку не втратила. Але пенсія така, що і папір, і пет-пляшки, і бляшанки збирала, все ніяк роботу не могла знайти. Іду здавати їх в приймальний пункт, а сльози очі застеляють( вища освіта, все життя проробила, а олігархом на своїй роботі в школі так і не зробилась). І вірша складаю, доки макулатури назбираю. Можете глянути на мою сторінку, вірш - "Старчиха". Він десь в кінці моєї сторінки на цьому сайті (31.12.2017р.)
Leskiv: М-дя...Спочатку про хороше. Сподобались мені ваші думки щодо ставлення до нинішньої жінки, яку потрібно кохати і шанувати. І це справді так. Хоча порівняння вух з радаром нагадує мені мою сусідку, у якої не тільки вуха - радаром, а й очі - тепловізором поставлені. А до її язика я порівняння ніяк не підберу. Тепер - про те, що мені не дуже сподобалось. Я колись зачитувалась творами Дюма і пам\"ятаю, що цей пан так і не одружив свого \"графа\" Монте-Крісто, бо той занадто кохав свою наречену Мерседес і тому на інших жінок уваги не звертав та й мета у \"графа\" була іншою, ніж проводити час в товаристві коханої дружини. Но то таке. Якщо вже хочете згадати в своєму творі якусь відому графиню, то раджу вам посилатися на сучасних \"графинь\"-дружин наших можновладців, які в Монте-Карло і не тільки там тратять гроші українських платників податків, в той час, як наші прості дівчата в окопах з автоматом чи у прифронтових госпіталях рятують нас, українців. Я не хочу Вас образити своїм коментарем, але дуже шаную талант пана Дюма і дуже, м\"яко кажучи\" не люблю нинішніх \"графинь\".
Leskiv: Я згодна, що хист дається не всякому. Справа лише в тому, від кого цей хист дається: від Господа чи від Диявола і чому він служитиме: добру чи злу. Мені таки треба все обдумати перш, ніж продовжувати щось писати на сайтах, оскільки я дуже суб\"єктивна в своїх оцінках дійсності і можливо, все не так і не таке, як мені здається.
Leskiv: Дякую Вам за коментар, але думаю, що мені потрібно взяти тайм-аут на деякий час, щоб розібратися в тому, чи я своєю творчістю служу добру чи злу. Я маю таку, на жаль, ваду, що інколи плутаю добро і зло, просто їх мені важко розрізняти. Ось і зараз мені варто зупинитись і обдумати все те, що відбувається в країні,де я живу, з точки зору моралі чи навпаки, її відсутності, бо писати про сніжинки і дурня, який вкрав парасолю, в той час, як кожного дня гине купа українців, просто не можу, не маю сили. Чи варто "глаголом жечь сердца людей", коли їх випалюють ракетами свої, такі рідні нещодавно, а тепер люті вороги, задурені рашистською пропагандою, та й свої, тутешні, також ніби в якомусь страшному сні перебувають, а прокинутись не можуть, не сміють, бо загинуть. Треба все це обдумати, а перо нікуди не дінеться, як в тій передачі "Страшне перо не в гусака".
Leskiv: Треба, але не можна тому, що народ бореться на чотири фронти: проти рашистів-загарбників, проти європейсько-американської шушери-жадної еліти та їхніх підлизувачів, проти нашої рідної влади, корисливої і недалекоглядної, та ще й продажної, і, на жаль, проти частини українців, які думають, кому б запродатися подорожче і їм неважливо, що станеться з їхньою країною і чи буде вона існувати взагалі. І лише там, в окопах, і на лінії розмежування населення справді ясно бачить, що відбувається, але мусить боротися за виживання. Я стара і мені небагато вже залишилось, але те, що відбувається в Україні і з Україною в масштабах Землі, дуже засмучує.Ми повторюємо сценарій 20-х років минулого століття, а можливо, і тієї руїни, що вже була в Україні декілька століть тому.
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
Дякую за вірш. Це ви ніби про мене писали. Тільки я покищо домівку не втратила. Але пенсія така, що і папір, і пет-пляшки, і бляшанки збирала, все ніяк роботу не могла знайти. Іду здавати їх в приймальний пункт, а сльози очі застеляють( вища освіта, все життя проробила, а олігархом на своїй роботі в школі так і не зробилась). І вірша складаю, доки макулатури назбираю. Можете глянути на мою сторінку, вірш - "Старчиха". Він десь в кінці моєї сторінки на цьому сайті (31.12.2017р.)
