DIaMONd88: Затишний і трошки сумний поетичний портрет. Аж уявилися ті дві літні нерозлучні подруги, ніби мальовані пензлем ранніх імпресіоністів. Спасибі за поезію.
Вірші про природу й убраністична лірика - антиподи поезії. Але ці антиподи - складники життя чималої кількості людей на планеті. І, як на мене, урбаністична лірика за своїм значенням геть не поступається поезіям про велич природи. Тому мені було дуже приємно ознайомлюватися з вашим творінням.
Особливо сподобався рядки \\Зомбованих у пошуку ідей Як вижити, зігрітися, поїсти...\\. Гарно інкрустовано опис головних фізичних потреб людини в поетичну форму.
Іще дуже втішила метафора \\Пускає струм по венах залізяк\\. Чудове антропогенне порівняння.
Стосовно рядків \\Ховає в переходах жебраків- Немиті душі у брудному тілі,- Що в пошуках непевних мідяків Збираються в такі собі артілі...\\, то я не погоджуюся з коментатором, якому вони видалися недоречними. Місто - це поєднання різних барв, тож картину варто мальовувати ними всіма, а не окремими сумішами з палітри.
20.09.2016 - 11:49
щиро дякую!
Мені приємно читати Ваш коментар, бо поділяю Вашу думку.
Приємно познайомитись.
DIaMONd88: RosenRute, дякую Вам за коментар. Дійсно шкода, що постать Василя Семеновича не так відома, як цей чоловік того заслуговує. Кілька разів були спроби опублікувати повну збірку його творів, однак досі цього не сталося.
Стосовно словосполучення "на зоні": я навмисно його вжив. Тому що ті умови, в яких згас Василь Семенович - були саме гидкою зоною. Навіть слово "табір" не до кінця, як на мене, виражає моторошну суть рядянських буцигарень 80-х років, тож я навмисно його вжив, щоби воно різало вухо. Реалії є реаліями, називаю слова своїми іменами.
"М. і М." - це Ви мали на увазі рядок "Морок змерк, та мовчить архів"?
Написавши "А от вірші пали-не-пали – Рукописне не знищить короста" я перефразував відомий крилатий вислів "рукописи не горять". Звісно, якщо дивитися на це з практичної точки зору - так, багато стусівської поезії знищили в грубах режиму. І це в моєму вірші згадано вище: "Заповзято кидав у піч Свіжописані стоси книжок". Однак навіть ті твори Василя Семеновича, котрі зникли в язиках огню, вижили. Гадаю, Ви знаєте про дисидента Арьє Вудку? Цей чолов'яга майже не знав української мови, проте якось подружився зі Стусом і пройнявся ритмікою та римою його віршів. Арьє вивчив стільки творів поета, що їх пізніше вистачило на цілу книжку.
P.S. Дуже влучно Ви дібрали назву "століття псевдофілосовської мукулатури" про сучасний перід літературного життя.
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
