Ще говіє осінь, причащає літо,
Тілом і душею віддає тепло.
Поцілунків сонця скільки ще не спито…
До криниці жовтня стежку замело.
Небо підморгнуло вересню зірками,
Місяць ненароком хмару зачепив.
А щасливе літо ще гуляє з нами,
Зоряні простори вже послали злив.
Літо причащає тілом і душею,
Щоб поважна осінь мала благодать.
За межею серпня бути разом з нею,
Глянь, у горобини грона як горять!
23.08.2013 - 20:52
Чудові рядочки, Тамарочко! Знаю, що вони прозвучали у світлиці "Галичини", переконана - відбилися милим, теплим передзвоном у серці кожного поетклубівця!
Щиро дякуємо Вам!!!
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
Таке не тільки із котами і, зачасту, буває й з нами 
Дякую за коментар!
