Дружня рука: я теж іноді задаюся запитанням, а як ... ці нелюди далі будуть жити ... ну з ними все ясно ... там порожньо ... а їхні діти, онуки, правнуки ... це ж ганьба навіки ... це ж не 300 років тому, коли все пропало, сховали ... це ж знатимуть усі і назавжди ... це ж тавро зла
...........
Дивлюся концерт у Грузії на підтримку України ... навколо люди, що є Кимось і Чимось ... Вони щось уміють, створюють ... Співпереживають ... Це ж інша цивілізація ... інші 1000 років ... у випадку росії - назад на 1000 років ...
Дружня рука: Гарно ...
Мені згадався хлопчик з Бучі .... Спробую переписати від його імені ...
.................
Мені б до школи,
Забув про уроки,
Книжки і зошити під ногами,
Іду під кулі,
Мене всі просять,
Шукати воду для тата й мами ...
Маленький братик
Кричить постійно.
Ми горимо. Щось зробити треба.
Там зовні дико і ненадійно.
Там так багато світла і неба.
Я повертаюсь.
Вони зрадіють.
А я боюся, може запізно.
Все б повернути, як було досі.
До школи хочу.
І вірша про Україну!
Дружня рука: як послухати ,як їхні матері та дружини спілкуються зі своїми самцями, то стає все ясно ... вони убили перш за все себе ... там людського вже нема
Дружня рука: не можу нічого коментувати ... лише два рядки
Бува, що зробить щось людина
Важливе зовсім і мовчить,
Когось любити вчить дитина,
Когось життя усьому вчить,
А є така людська сволота,
Що тільки зло стремить з очей,
Таку проженуть у болота
І хай там виє між ночей ...
Дружня рука: я знаю ... але моє серце і розум ніяк не можуть осягнути, що ця земля носить аж настільки велику кількість нелюдів ... так наче ж і знаю, що це лише циклічне повторення історії ... і всеодно не можу ... дякую
Дружня рука: ми ніколи не були братами,
ні коли ще були козаками,
ні коли муравйовська сволота
увірвалась в столиці ворота ...
ні коли убивали поетів,
чи з 30-х зберіть всі сюжети,
це було лиш сюжетом в кіно,
не живіть зачарованим сном ...
йде убивця дітей убивати,
грабувати замріяні хати,
вбий в собі жалість до москаля,
що вбиває без жалю маля!!!!!!!