Дружня рука: і вже коли думки наримувались, насумувалась втомлена душа,
І вже коли у мріях наліталось,
Кудись пропали сірість і війна ...
Шукається все те ж одне - єдине,
Те, що назавжди, те, що на віки,
Хоч і не буде поруч, не покине ...
У цьому краще знаються жінки ...
Дружня рука: колись таку книжку читав \"Зоряний десант\" ... Але навіть не згадаю про що вона ... мені здається, де свій відбиток залишив, там і твоя зграя ... хороший маю на увазі ... я щось не вірю у самотність і що у ній щось краще ... лише для когось має сенс ... те, що для себе, якось нецікаво ...
Дружня рука:
один дуже поважний глава церкви, зовсім незадовго до відходу у інший світ, не хотів бачити майже нікого ... лише найближчих. Але коли два фермери з-під Бобринця приїхали, то сидів з ними годинами ... Бо ті \"прості\" ростили хліб, дітей, цікавились історією, цінували гідність ... Однієї скелі вже немає. Загинув. А другий далі плодить любов до землі. Не та скеля, що високо, а та, з якої людям на ній далеко видно ...
Дружня рука: лише чому ж цей світ такий примітивний у такому великому відсотку? дуже часто бачив: хороші люди - самотні ... а тут мільйони отримують задоволення від нанесення шкоди ... ми ж наче еволюціонували? чи ні?
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
дякую
