Зимовий ранок, ледве встигло сонце встати,
І настрій майже весняний у серці жив,
А там за горизонтом йшли підступні, підлі кати,
Не звук будильника а гуркіт того дня всіх розбудив .
Здається лиш, що це усе неправда,
Що просто нам наснився сон страшний,
Та довелось таки ж повірити у зраду,
У зраду ворога, який був нам близький.
Великі мрії стали меншими за попіл,
В думках розгублених накрив слова туман,
Душа не має відповіді на питання доки?
Пригнічений, знесилений, розбитий тільки стан.
Усе, що було до ,- настільки неважливо,
Далеко так минуле, навіть вчора хтозна й де,
Тепер новітні дні війни вперед йдуть неквапливо,
Змушуючи в страху жити, розривати серце все.
День і ніч так довго тягнуться хвилини,
І не приходять сни спокійні як колись,
Бо думка та, що душу кати десь згубили ,
Що віддають життя за мир, летять увись.
Немає радощів від звуку літака у небі,
Від його гуркоту тремтить уся земля,
Ховати страх який з'їдає мусим в себе,
І обіймати ніжно заплакане маля.
Немає сонця,кольорів все стало сірим ,
Буденність у чеканні майбуття,
Але у серці ще живе шматок надії,
На мир, на волю на своє життя.
ID:
945236
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Громадянська (патріотична) лірика
дата надходження: 17.04.2022 15:49:53
© дата внесення змiн: 17.04.2022 15:49:53
автор: Вікторія Павлюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
