Це - просто осінь, просто жовтий лист,
як жовта купіль для душі тремкої,
утомленої тугою й двобоєм
з собою і зі світом суєти.
Оця жовтіть - така собі відрада,
допоки ще не дощ і мокрий сніг.
Цей жовтий лист мені, як оберіг,
ці голі крони - як одчайна правда,
Того, що час, мірило надземне,
не пандерує жодного, нікого.
Усе, що є - від Бога, і до Бога
щомиті нас веде, веде, веде...
І цей Едем жовтневий - ява з'яв
святих нетлінних в німбах золотавих,
коли довкруг розходяться заграви,
коли іскриться світлом від заграв.
Коли усе, що маєш - тільки мить
на те, щоб доторкнутись і відчути,
як проростає небо від спокути
у золотаво-лагідну блакить.
В цю просто осінь, Господи, з душі
тобі вклоняюсь за ярке прозріння!
Скидаю долі тугу і каміння,
і, доки ще не падають дощі,
пірнаю в це яскраве жовтопіння,
пірнаю в це яскраве жовтопіння...
17.10.21 р.