щоночі сниться той самий сон:
я падаю на землю, й прокидаюся.
еге ж. я підхоплююся, взуваюся,
й хочу кудись, не знаю куди, летіти,
а в голові у мене – одна все та сама думка.
ці чотири стіни замкнули мене в кошмарі.
бачиш, в яку біду ти мене запровадила?
відколи ти пішла, відтоді тебе не стало.
– мій розум не може цього збагнути.
я весь час помиляюся, спотикаюся, й навіть падаю.
якщо я не помиляюся, ти зробила мені урок –
як ти могла так вчинити?
зніми його з мене, будь ласка.
стою вночі під ліхтарем на вулиці,
читаю та перечитую, що ти мені написала.
я можу так-сяк дошкандибати до полудня,
а потім мій розум падає в темну ніч. –
ти можеш собі уявити, що ти мені зробила?
слова з твого листа течуть, немов отрута.
невже це отрута справді? пишеш, тобі однаково.
але я кажу: дитинко, такого не може бути!
якщо ти повернешся – о, світ тоді стане на місце
since you been gone, rainbow
https://www.youtube.com/watch?v=5_dwyc4-vr8
