я вийшов надвір до нічного міста,
й очі мені засльозило, наче від сонця вдень.
і так само, як вдень, лютувала
спека в великих вуличних натовпах.
зірки заховалися за грозовою хмарою.
повітря, просякнуте балаканиною,
одразу ж замкнуло мене в летаргійний кокон.
я чув, як краплі дощу сичать на неонових вивісках;
серце гупало важко, і важко було дивитися.
з усіх димарів лилося димом, а з хмари на мене
лилася важка вода.
це була дівчина з півдня. ми дивилися одне на одне.
я знаю, я рухаюся, як чужинець, в цій дивній країні.
я просто не вписувався в дійсність геометрично.
тим часом чорні краплі дощової важкої води
котилися їй по ногах. то був жахливий дощ,
брудний, і її біла блузка незабаром стала брунатною.
серце гупало важко, важко було дивитися;
з усіх димарів лився дим, з хмари текла грязюка:
тепла рідка грязюка на хорошу дівчину з півдня.
що йде нагору, мусить колись і впасти.
ні, це неслушна ніч під дощем танцювати вщент.
коли стає гаряче, й це гаряче швидко шириться,
воно вже поринуло вулицею, мов локальний потоп чорноти.
балаканина в повітрі замикає людину в капсулі
егоїстичної радости: боляче спостерігати,
бо очі залито водою; неон у вуличних вивісках
б'ється в конвульсіях; серце б'ється так само важко;
боляче бачити; всі димарі вивергають
важку чорну воду на мене
heavy water, jethro tull
