Коли світанок прикрасив золотом долину,
а вітер пестить ліс,наче малу дитину.
Та у срібній річці грає сонця промінець,
ти у Закрпатті-бо краю мого все,це є взірець.
Могучий край -у той час тендітний як дитина,
до себе манить,навіть квітучая ожина.
Тут вся природа,має в собі ніжну душу,
це відчуваєш у вітрові й воді-по звуку.
Це Закрпаття,це такий могучий край,
в який не можна не закохатись-тільки пізнай.
Гори високі,ліси зелені та річки могучі-
це все є Закрпаття і сади його квітучі.
Опришки,вівчарі і ще прославлені бокораші-
це всі гоцули,вони плоди цієї Закрпатської землі.
Вони плоди які створила матінка земля,
що Закарпаттям ними названа була.
І бродячи по місту чи гірськім селі,
що раз сильніше закохуюсь у ці краї.
Душею переповненою радості кричу-
я теж гоцул,тому я Закарпаття так люблю.
