Осінь іде невблаганно і нас не мине. Згадуй, як тепло коли пригортаєш мене! Сонце заходить і сходить між нами тоді Гріє, щоб ми не лякались обійм холодів Лиш у мені матимеш Ти радість зорі ясну Я поверну … Тільки я можу дати Тобі восени весну … Милий, не хочу нічого, мене лиш почуй Хочу тебе і нічого твого, тож втечу Я утечу від дощу у твою таїну Нас не здолає навала осіннього сну А у душі я воскрешу радість зорі ясну Я воскрешу … Тільки я можу дати Тобі восени весну … Ніжно тримай і не кинь на поталу дощу Знай, вполоню я навік, а за мить відпущу Промінь любові розвіє осінню імлу Доля цілунком ковзне по твоєму чолу А на душі матимеш Ти радість зорі ясну Я поверну … Тільки я можу дати Тобі восени весну! 3 вересня 2017 © Марґо Ґейко
ID: 829146 Рубрика: Поезія, Лірика дата надходження: 15.03.2019 18:22:02 © дата внесення змiн: 15.03.2019 18:22:02 автор: Марґо Ґейко
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie