На простори України зачудовано
В літній день якось я довго так дивлюсь,
Аж не віриться, що війнами сплюндровано
Все це було, думки цеї я боюсь!
Згадую історію і залишають мене сили,
Біль нестерпний я у серці все несу,
Окупанти різні нас впродовж століть ділили,
Землі різали, неначе ковбасу.
Та втамовую завжди душевну спрагу,
Все-ж ми сильні- я це завжди знав!
Коли згадую козацькую звитягу
Й інших, хто життя своє віддав
І за мову, й за традиції, й за віру
Передав через віки все нам,
Хто в страшні часи не побоявсь Сибіру,
Згинуло нас аж мільйони там!
Зараз ми свою державу маєм,
Зачекалися її впродовж століть!
І всіх вас, брати вкраїнці, я молю й благаю,
Одне одному ви руки простягніть!
В спільній мові Господь завжди буде з нами,
А душевні рани залікує час,
Дуже довго нас все стравлюють лобами,
Щоб навіки роз’єднати нас.
Все-ж до діалогу я усіх вас кличу,
В нас в державі й так життя – не мед,
Годі жертися на теми історичні,
І при цьому не дивитися вперед.
Мрію я, щоб були ми згуртовані,
Розігнали щоб сліди у душах чорних хмар,
Бо Вкраїна, війнами сплюндрована,
Плаче й досі від цих наших чвар.
Хочу просто вийти десь далеко в поле,
Подивитись на зеленую траву,
Маю ще надію, але кажу це із невимовним болем,
Що до мрії цеї все-ж я доживу.
Зичу вам, брати, в своїй країні довго жити,
Кожен хай лише добром наповнить грішний світ,
А з сусідами всіма нам треба вже дружити,
Та ніколи не лизати їм чобіт!
ID:
819095
Рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата надходження: 26.12.2018 22:31:03
© дата внесення змiн: 26.12.2018 22:31:03
автор: Дмитро Овсієнко 86
Вкажіть причину вашої скарги
|
