Останнім з художніх
присвячується – як молитва
Відходить в Перехід
останній динозавр...
що не усіх перекусив,
і не усе перекусив,
й тому не все сказав…
Іде, йде у Пасхальнії часи,
у Світлії майбутні дні:
і крокодили – всі в сльозах!
усі – рядком, у змішаному
почутті́:
а всі за ними ще…
скрегочуть на азах:
і хоч би те́пло хто,
про крокодилів, до кінця, сказав?..
Так, бач, відходить мовчки –
й динозавр…
Й галки намащені –
і все! –
і всі як завтра, нині й тут:
й ченців більш чорні «головешки,»
що без Ісус-молитви путі ве́ршать…
начальство, завжди сіре, чомусь, ве́штає:
мов докір був:
глаголи внутрішньо казав…
Тому й заволочило усередину до Бога!
назовні – тобі похоронний інститут…
на зарплатні проте – і
від контрасту із теплом – сльоза…
що все?
нема із Богом внутрішнім, живого…
…Оце, як виповзу в раї́ –
з ороговілого усього,
поклич мені талантів-солов’їв ,
так сяятимуть серце й очі
незвідані відкритії Твої…
26.08.2006
