Що серцю миліше, аніж обіймашки? Хіба що закон шарудіння й тертя. Люблю засинати під шелест "бамажки". На зло і на заздрість усім папірцям! "Бамажка". Цим сказано все. Навіть більше. Дарма, що пожмакана – горда проте. Йди геть, шкарубкий папірцю, не вибішуй! Твій обрис до більм вже зіниці протер. Лиснюча "бамажка" – панянка інакша. Найзнаніша з-поміж усіх целюлоз! Дарма, що кацапка, – та в дошку вже наша! Бо вдосталь "бамажок" між нас завелось. В сільськім туалеті, на сцені і в школі, в шухлядах і в папочках держустанов, в генпланах соборів і в напрямках колій чіпка адміральша – здавен за стерном. Вершина усіх ланцюжків – це "бамажка". На щастя рубають ліси – не на жаль. "Бамажки" з них чавлять. Уся відбивна ж та, – гладенька й пророча, як божа скрижаль. А якось до мене приходила Машка. Принесла – не равлика й не хом'ячка. В долоньці дівочій хрустіла... "бамажка". Мов киця, – білесенька, тепла, м'яка. Як стежка хитнеться, непевна і ковзка, і дряпнуть за душу їдкі пазурці, – розрає, мов мати (дарма що "масковка"), "бамажка", за нами завжди назирці! © Сашко Обрій.
ID: 764826 Рубрика: Поезія, дата надходження: 08.12.2017 19:58:25 © дата внесення змiн: 08.12.2017 19:58:54 автор: Олександр Обрій
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie