Дивлюся у вікно.
Гора сміття,
Всюди воно-
У головах,у душах,
І не лишень за вікном.
На роздоріжжі завжди стоїмо,
Що вибрати в житті не знаємо й
Де правду шукати маємо.
Сміття,сміття-повно його,
А біля нього бездомний
Сидить,відпочиває.
І думаєш-ось ця краса міняє світ,
Чи вже не буде вороття
До первозданної краси-
Краси душі,помислів краси,
Створіння Божого краси?
Сміття із хати не виносити,
А де ж його дівати?
І вже сміття мандрує по планеті.
Його багато у газеті,інтернеті.
Сміття,сміття-чому не дать йому життя?
Його на,,щось,,перетворити,
Дозволивши, так просто гнити.
Кому гниття,кому горіння,
Кому тління-за правдою гоніння.
Усі метушаться мов бджоли,мов мурахи,
А Првда Божа спочиває
На смітнику долі.
Слів уже доволі
Збираймося,люди,в родинному колі,
Випрошуймо в Бога щасливої долі
Для себе,для країни,
Щоб дочекатися нам Великодної Днини.
ID:
726353
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 30.03.2017 08:44:45
© дата внесення змiн: 30.03.2017 08:44:45
автор: яся
Вкажіть причину вашої скарги
|
