у білому твоєму королівстві
палац стерильний і палати лікарняні,
і твої слуги - в'язні лиходійства -
за тебе ставлять свічі в катедральнім
восково плаче перевернена клепсидра
і крапле біль із крапальниць недуги,
вікном дощу промотуються титри,
судоми повзають - гадюки згуби
і ти уже напівбезумний Майстер
згораєш сам - початий ледь рукопис
придворний згорблений чугайстер
тебе, як дати, вписує в літопис
уся любов, весь досвід пережитий
вміститься в кілька одиноких ліній
об вікна бється привид Маргарити,
псалми доносяться з собору Вознесіння
грозою кривиться гримаса неба,
влучають блискавки у вежі твого замку,
і виє вітер між запалих ребер,
і страху демон розрива фіранки
враз затихає рев усіх гротесків ,
вікно навстіж розчахнуте широко,
і Маргарита- теплий ладан меси-
на груди сяйвом опускає спокій
і ти пливеш, відносишся до стелі,
тугий клубок прощання і печалі,
і стіни кришаться облишені оселі,
а ти з надією кружляєш по спіралі
і скельця світу тріскають вітражні,
ти сновидіння, міф, недійсність,
лищ Маргарита дійсно справжня,
і поряд ти - казковий буревісник
занепадає твоє біле королівство,
із крил спадає жах покірний,
тепер ти в себе Всесвіт цілий вмістиш,
де деміург - незримий сміх ефіру
17.02.2016
