Дівчинка любила приходити до дідуся в гості, вона була його внучкою. Дідусь дуже любив свою внучку. Внучка, хоча, іноді, і не слухалася, теж любила свого дідуся. Траплялося, коли на неї надходила хвиля ніжності до дідуся, та і тоді, коли дідусь виконував, іноді, досить таки складні просьби дівчинки, вона обнімала дідуся і говорила «Дідусь! Ти в мене найкращий у світі!».
В кімнаті в дідуся завжди було якось незвично і навіть таємничо. Можливо тому, що меблі в кімнаті були всі старовинні, покриті тусклим реліктовим лаком. Майже всю задню стінку кімнати займав камін. На думку дівчинки, він був побудований майстрами давнього минулого, десь, напевно, середньовіччя, бо виглядів занадто несхожим на сучасні каміни. Спереду він був викладений глянцевими плитками-барельєфами. На них нанесено зображення якихось незвичних істот, знаків зодіаку, які так люблять зображати астрологи у своїх віщих прогнозах. Вгорі камін завершувався химерним переплетінням витого чорного заліза. Обабіч переплетіння лежали, вилиті з сірого металу, два сплячих лева. Вони вигляділи зовсім мирними, і, напевно, на задумку майстрів, що створювали камін, повинні навівати спокій і дрімо́ту. І, справді, так воно і було.
Напроти каміну стояло високе крісло. Його верхній край і поручні виготовлені з темно-коричневого дерева і покриті вирізьбленими чудними візерунками. Крісло було широким, таким, що дівчинка могла вільно влягатися в ньому і спати. Дідусь читав в ньому книги і часто дрімав, і так привик до крісла, що вже не міг засипати в ліжку.
На стінці справа висів великий, як плоска шафа, старовинний годинник. На циферблаті годинника, що обрамлений дерев’яною різьбою з фігурками птахів, нанесені чорні римські числа. Додолу звисали на ланцюжках, досить таки важкенькі, гирьки. Крізь скляну стінку шафи годинника було видно, як, плавно і нечутно, рухався вправо і вліво довгий маятник. Кожну годину лунав тихий мелодійний звук курантів.
Добру частину лівої стінки кімнати займала картина з казковим сюжетом в тяжкій позолоченій рамі з витонченим орнаментом. На картині був зображений нічний зимовий ліс, здавалося, в ньому все потонуло в снігу. З ялин, сосен, та інших дерев, звисали тяжкі снігові шапки, навколо дерев наметені високі кучугури снігу. Вгорі, між деревами, в морозному прозорому повітрі, блищав яскраво молодий серпик місяця. В центрі картини палало вогнище. Навколо нього сиділи дванадцять красенів-мо́лодців. Кожен собою представляв відповідний місяць пір року, кожен одітий в кожушок притаманного кольору місяця, з-під коміра кожушка виглядав орнамент сорочки, по якому точно можна було визначити назву місяця. Всі мо́лодці уважно слухали діда Мороза, який, опершись на посох-жезл, щось розповідав.
Дівчинка кожного разу уважно роздивлялася картину, і ніколи це їй не набридало. Щоразу вона знаходила все нові і нові цікаві подробиці в картині.
Майже всі останні вільні частини стінок кімнатки займали шафи-стелажі з книгами. Стелажі теж були виконані в старовинному дусі, темно-коричневі, з вирізьбленими завитушками, зі скляними дверцятами. На стелажах стояли як товсті енциклопедії, так і маса всяких інших наукових книг, художньої класичної та дитячої літератури, казок.
Дівчинка перечитала всі казки світу. І так казки дівчинці подобалися, що під їх впливом вона почала придумувати свої казки, розповідала їх дідусеві, бо тільки в ньому вона знаходила терпеливого, уважного і вдячного слухача, який з достоїнством оцінював її казки і захоплювався ними. Потім дівчинка добралася до астрономії. Вона вже марила космосом, галактиками, зірками, Сонячною системою, планетами. Роздумувала над суттю буття, категорією нескінченності. В своїй уяві вона збудувала зореліт, і стала облітати галактики, планети нашої системи. Про все, що дівчинка бачила і дізнавалася там, вона знову розповідала дідусю.
Вона сказала, що хоче стати астрономом-дослідником. Але дідусь знав, що це захоплення в неї скоро пройде. Адже, вона зовсім недавно хотіла працювати в супермаркеті менеджером, бо там цікаво, є все, що потрібно для людини, стати лор-лікарем, бо її мама лор-лікар, стати художником, бо вона гарно малює,
Дідусь сказав дівчинці, що ти ще поміняєш десяток професій, поки виростеш. Але, звичайно, було б добре, якби однією справою займалась би з раннього дитинства, але це рідкість.
Вечором, в котрий раз, вже майже по привичці, дівчинка заглянула в кімнату до дідуся. Дідусь саме розпалював камін, поклав туди соснові дрова. Розгоряючись, вони злегка тріскотіли, розліталися невеличкі іскорки. В кімнаті чувся духмяний запах живиці і тягнуло смачним гіркуватим димком вогнища.
Надворі стояв лютий-місяць, завивала хурделиця, кидаючи у вікно пригоршні снігу, а у кімнаті дідуся було тихо, тепло і затишно. «Ой, як в тебе тепленько і чудово. Дідусю, можна я у тебе трішки посиджу у кріслі» - попросила дівчинка. «Звичайно, скільки завгодно», як завжди відповідав дідусь. Він дуже любив, коли внучка приходила до нього в кімнату. Дівчинка стрибнула в крісло, і дідусь вкрив її пуховим одіялом. З крісла було дуже зручно спостерігати за вогнем у каміні. Язички полум’я вилися, перепліталися між собою, грали всіма відтінками веселки, від жовтого, оранжевого, іноді зелененького, до голубого і навіть фіолетового. Полум’я то виривалося і летіло вгору, то коливалося і створювало дивовижні образи і картинки. Від монотонного потріскування дров, шурхотіння снігу за вікном, завивання хурделиці, від тепла, дівчинку розморило і схилило на сон, очі її почали злипатися, але дівчинка крізь сон продовжувала дивитися на гру полум’я, на миготіння і біготню різнокольорових відблисків-тіней в кімнаті, і від цього неначе речі в кімнаті почали теж рухатися і оживати. Раптом кімната освітилася дивним світлом, її стінки потонули в млі, картина на стіні почала збільшуватися, краї рами попливли у всі сторони, перестали бути видними , і дівчинка відчула, що вона сидить біля вогнища в зимовому лісі і всі хлопці-мо́лодці і дід Мороз з цікавістю дивляться на неї. «Яка гарна дівчинка!» - вигукнув місяць-квітень. «Як вона тут опинилася!» - здивовано запитав місяць-березень. Мудрий дід Мороз замітив, що дівчинка легко одягнена й зіщулилася від холоду, накинув на неї хутряну свитину й сказав мо́лодцям: «Дівчинка давно вже збиралася прийти до нас в гості, познайомитися з нами, тож, хлопці, здивуйте, порадуйте її!».
«Зараз ми це зробимо», заметушився березень-місяць, махнув рукавом, і враз подуло вологим вітерцем, снігові замети на очах зменшилися у величині, потекли веселі дзвінкі струмочки, набухли бруньки на березах, на горбочках землі з-під снігу, що розтавав, появилися і розцвіли ніжні підсніжники. Березень зірвав кілька підсніжників і вручив їх дівчинці.
Потім встав квітень-місяць, і навколо все зазеленіло, розцвіло, на деревах появилися ніжні молоді зелені листочки. Квітень нарвав цілий букет різних квітів, особливо гарно в ньому вигляділи червоні, жовті і фіолетові тюльпани, вони полум’яніли, від них не можна було відірвати погляд, і теж подарував його дівчинці.
Підвівся красень-молодець, травень-місяць, повів рукою і подуло теплим травневим вітерцем, все забуяло в густій зелені, дерева покрилися пишним цвітом, затьохкали соловейки і защебетали ластівочки. Треба сказати по секрету, коли ще дівчинка дивилася на картину, з усіх місяців їй найбільше подобався травень. Можливо травень про це здогадувався, адже він був трішки чарівником, тому він підійшов до дівчинки, поцілував її і надів на її маленький пальчик золотий перстень зі світло-червоним діамантом.
Дід Мороз дивився на це все і усміхався у вуса. Потім він встав, стукнув посохом-жезлом об землю і сказав гучним голосом. «Ну, хлопці, добрі мо́лодці-місяці, пора в дорогу. Трішки ви вже відпочили, та і дівчинку, напевно, заждалися дома. Не забуваймо, що зараз повинен хазяйнувати лютий-місяць». Лютий-місяць, одітий у білий кожушок, з розшитими візерунками у вигляді танцюючих голубих сніжинок, і з соболиним коміром, розвів в сторону руки. Враз завила віхола в лісі, все покрила і замела в одну мить білим снігом, все навколо потонуло в білій млі, стало холодно.
Від холоду дівчинка прокинулася, розкрила очі й побачила, що вона вже не лісі, а в кімнаті у дідуся. В каміні ледве жеврів вогник, одіяло сповзло на підлогу, і від цього, напевно, їй стало холодно. Годинник тихо і мірно відбивав три години ночі. Дідусь спокійно спав на дивані біля стелажів. Дівчинка швидко натягла на себе одіяло, закуталася, і стала думати, невже це був сон, адже все відбувалося як наяву. Поступово дівчинка зігрілася, думки її почали плутатися, все розтануло у млі, і вона знову заснула.
На ранок дівчинку розбудило тихеньке шурхотіння, це дідусь вигрібав золу з каміну. Дівчинка швидко схопилася, сіла в кріслі і вигукнула: «Дідусю, любий! Я бачила такий дивовижний сон. Ось послухай». І вона, захлинаючись від захвату, почала розповідати про свої нічні пригоди. «А мені, ти знаєш, дідусю, травень-місяць подарував перстень. І сам надів його на оцей пальчик». Дівчинка висунула з-під одіяла руку, щоб показати дідусеві, на який саме пальчик травень надів їй перстень, і раптом побачила, що на пальчику щось заблищало. Дівчинка широко розкрила очі. Її здивуванню не було меж. Вона не вірила своїм очам. На її пальчику сяяв справжній золотий перстень зі світло-червоним діамантом. «Дідусю, що це таке? Це що, диво? Такого не може бути! Може мені це знову все сниться?», - запинаючись, ледве пролепетала дівчинка. І вона, все ще не вірячи, торкнулася до персня пальчиком іншої руки, але блиск і приємний холодок діаманту підтвердили, що це реальність.
Дідусь посміхнувся і ніжно погладив дівчинку по голівці. «Ну, що тобі сказати, моя рідна. Я багато років прожив на світі, і, тим не менше, вірю в чудеса. Я знаю, коли надзвичайно віриш в щось хороше, мрієш про це, долаєш будь-які труднощі, і все робиш для того, щоб ця мрія здійснилась, то в один прекрасний день вона неодмінно здійснюється».
ID:
582405
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 20.05.2015 09:08:35
© дата внесення змiн: 20.05.2015 09:08:35
автор: Володимир Бабієнко
Вкажіть причину вашої скарги
|
