Вдягнувши дешевий дитячий рюкзак на плечі,
Зітхнувши про болі свої старечі,
Бабуся Надія виходить на вранішню трасу
І стопить у напрямку сонячного Канзасу.
Сумним водіям вона грає на укулеле,
Розповідає про юні роки шалені,
Про перші концерти бітлів та коханку Хрущова,
Про те, як тричі вступала до Церкви Єгови!
Ноги її вже дев'ять разів підкоряли Урал,
Віра, міцніша за дорогоцінний метал,
Кожного дня її знову веде кудись,
Ваші дороги вже завтра можуть зійтись!
Сусідка її, баба Люба, лежить на своєму ліжку,
Годує дітей, трьох онуків, корову, козу і кішку.
Питає у баби Наді: куди ти тебе так несе?
Ти ж виросла у колгоспі СРСР!
Віра Кирилівна, подруга ще з дитинства,
Вважає, що їздити так в її віці - свинство.
Що треба вступати дорогу молодшому поколінню,
Якому ще більше потрібно боротися з лінню.
Але баба Надя чомусь не вважає так.
Вона вмикає на повну перший альбом Тартак
І мчиться попутками до Тихого океану,
Де все, що з тобою стається, стається за планом.
І хай зупиняються фури, і хай зупиняються Форди,
Бабуся для кожного має цукерки та бутерброди.
І поки стоїть Земля та їздять по ній машини,
Надія ніколи не буде згинати спину.
P.S. Кожного дня в тебе є вибір: піти на роботу/навчання або поїхати туди, де тобі завжди хотілось побувати. Кожного дня.
