Чомусь згадалася весна
І та старезна липа,
Що в нас на Гирвиці росла,
Сільських дітей потіха.
Бувало тільки зацвіте,
Співає рій бджолиний,
Й моє дитинство золоте,
До тої липи лине...
Корови скубають траву,
Дзюрчить вода в поточку,
Пасемо скот, самі в раю,
Розсілись в холодочку.
Шепоче липа нам казки,
Як йшли стрільці в походи,
Ми виростем й будем такі,
Доборимось свободи.
Старіла липа, й ми росли,
Губилося дитинство,
Та все ж до липи завжди йшли,
Збиралось товариство.
Підкралась до села біда,
Драконом стоголовим,
Та друга світова війна,
Призивом примусовим.
Заплакало ціле село,
Йшла молодь у дорогу-
Червона армія, УПА,
Дивізія в підмогу.
І хлопці йшли. Не пир чекав.
У серці Україна.
Здобути волю! Добре знав,
Що може там й загине.
Періщив дощ, котився грім,
Пішли прощати липу,
Вона лежала на землі
І плакала без хлипу.
Ударив грім, вона лягла,
І навіть не пручалась,
Життя для неї вже не гра,
Із нами попращалась!
гарно, образно! 
